1 І рушили Ізраїлеві сини, та й таборували в моавських степах по тім боці приєрихонського Йордану.
2 І побачив Балак, син Ціппорів, усе, що зробив Ізраїль амореянинові.
3 І дуже злякався Моав того народу, бо він був великий. І настрашився Моав Ізраїлевих синів.
4 І сказав Моав до мідіянських старших: Тепер повискубує оця громада всі наші околиці, як вискубує віл польову зеленину“. А Балак, син Ціппорів, був того часу моавським царем.
5 І послав він послів до Валаама, Беорового сина, до Петору, що над Річкою, до краю синів народу його, щоб покликати його, говорячи: „Ось вийшов народ із Єгипту, ось покрив він поверхню землі, і сидить навпроти мене.
6 А тепер ходи ж, прокляни мені цей народ, бо він міцніший за мене. Може я потраплю вдарити його, і вижену його з краю, бо знаю, що кого ти поблагословиш, той благословенний, а кого проклянеш, — проклятий“.
7 І пішли моавські старші та старші Мідіяну, — а дарунки за чари в руці їх, — і прийшли до Валаама, та й промовляли до нього Балакові слова. І
8 А він їм сказав: „Ночуйте тут і цієї ночі, і я перекажу вам слово, як Господь промовлятиме до мене“. І зостались моавські вельможі в Валаама.
9 І прийшов Бог до Валаама та й сказав: „Хто ці люди з тобою?“
10 І сказав Валаам до Бога: „Балак, син Ціппорів, цар моавський, послав до мене сказати:
11 Ось народ виходить з Єгипту, і закрив поверхню землі; тепер іди ж, прокляни мені його, — може я потраплю воювати з ним, і вижену його“.
12 І сказав Бог до Валаама: „Не підеш ти з ними, не проклянеш того народу, бо благословенний він!“
13 І встав Валаам уранці та й сказав до Валакових вельмож: „Вертайтесь до свого краю, бо відмовив Господь позволити мені піти з вами“.
14 І встали моавські вельможі, і прийшли до Балака та й сказали: „Відмовив Валаам піти з нами“.
15 А Балак знову послав вельмож, більше й поважніших від тих.
16 І прибули вони до Валаама та й сказали йому: „Так сказав Балак, син Ціппорів: Не стримуйся прийти до мене,
17 бо справді дуже вшаную тебе, і все, що скажеш мені, зроблю. І ходи ж, — прокляни мені народ той!“
18 І відповів Валаам, і сказав Балаковим рабам: „Якщо Балак дасть мені повний свій дім срібла та золота, то й тоді я не зможу переступити наказу Господа, Бога мого, щоб зробити річ малу чи річ велику.
19 А тепер посидьте й ви тут цієї ночі, а я пізнаю, що ще Господь буде говорити мені“.
20 І прийшов Бог уночі до Валаама та й сказав йому: „Якщо ці люди прийшли покликати тебе, — устань, іди з ними. Але тільки те, що Я промовлятиму до тебе, — те ти зробиш“.
21 І встав Валаам уранці, і осідлав свою ослицю, та й пішов із моавськими вельможами.
22 І запалився гнів Божий, що він іде. І став Ангол Господній на дорозі за перешкоду йому, а він їде на своїй ослиці, і двоє слуг його з ним.
23 І побачила та ослиця Господнього Ангола, що стоїть на дорозі, а витягнений меч його в руці його. І збочила ослиця з дороги, і пішла полем, а Валаам ударив ослицю, щоб збочила на дорогу.
24 І став Ангол Господній на стежці виноградників, — стіна з цієї сторони, і стіна з тієї.
25 І побачила та ослиця Господнього Ангола, і притиснулася до стіни, та й притиснула до стіни Валаамову ногу. І він далі її бив.
26 І Ангол Господній знов перейшов, і став у тісному місці, де нема дороги збочити ні праворуч, ні ліворуч.
27 І побачила та ослиця Господнього Ангола — і лягла під Валаамом. І запалився гнів Валаамів, і він ударив ослицю києм.
28 І відкрив Господь уста ослиці, і сказала вона до Валаама: „Що я зробила тобі, то ти оце тричі вдарив мене?“
29 І сказав Валаам до ослиці: „Бо ти виставила мене на сміх. Коли б меч був у руці моїй, то тепер я забив би тебе!“
30 І сказала ослиця до Валаама: „Чи ж я не ослиця твоя, що ти їздив на мені, скільки живеш, аж до цього дня? Чи ж справді звикла я робити тобі так?“І він відказав: „Ні!“
31 І відкрив Господь очі Валаамові, і побачив він Господнього Ангола, що стоїть на дорозі, а його витягнений меч у руці його. І схилився він, і впав на обличчя своє.
32 І сказав до нього Ангол Господній: „Нащо ти вдарив ослицю свою оце тричі? Ось я вийшов за перешкоду, бо ця дорога погибельна передо мною.
33 І побачила мене ця ослиця, і збочила перед лицем моїм ось власне тричі. І коли б вона не збочила була перед лицем моїм, то тепер я й забив би тебе, а її позоставив би живою“.
34 І сказав Валаам до Господнього Ангола: „Я згрішив, бо не знав, що ти стоїш да дорозі навпроти мене. А тепер, якщо це зле в очах твоїх, то я вернуся собі“.
35 І сказав Ангол Господній до Валаама: „Іди з цими людьми, і те слово, що скажу тобі, — його тільки будеш говорити“. І пішов Валаам з Балаковими вельможами.
36 І почув Балак, що прийшов Валаам, і вийшов навпроти нього до Їр-Моаву, що на границі Арнону, що на краю границі.
37 І сказав Балак до Валаама: „Чи ж справді не послав я до тебе, щоб покликати тебе, — чому ж не пішов ти до мене? Чи справді я не потраплю вшанувати тебе?“
38 І сказав Валаам до Балака: „Ось я прибув до тебе тепер. Чи потраплю я сказати щось? Те слово, що Бог вкладе в уста мої, його тільки я буду промовляти“.
39 І пішов Валаам із Балаком, і прибули вони до Кір’ят-Хуцоту.
40 І приніс Балак на жертву худобу велику та худобу дрібну, і послав Валаамові та вельможам, що з ним.
41 І сталося вранці, і взяв Балак Валаама, та й вивів його на Бамот-Баал, щоб побачив ізвідти тільки частину того народу.