1 „Яка ти прекрасна, моя ти подруженько, яка ти хороша! Твої оченятка, немов ті голубки, глядять з-за серпанку твого! Твої коси — немов стадо кіз, що хвилями сходять з гори Гілеадської!
2 Твої зубки — немов та отара овець пообстриганих, що з купелю вийшли, що котять близнята, і між ними немає неплідної,
3 Твої губки — немов кармазинова нитка, твої устонька красні, мов частина гранатного яблука — скроня твоя за серпанком твоїм!
4 Твоя шия — немов та Давидова башта, на зброю збудована: тисяча щитів повішена в ній, усе щити лицарів!
5 Два перса твої — мов ті двоє близнят молодих у газелі, що випасуються між лілеями.
6 Поки день прохолоду навіє, а тіні втечуть, піду я собі на ту миррину гору й на пагірок ладану“.
7 „Уся ти прекрасна, моя ти подруженько, і плями нема на тобі!
8 Зо мною з Лівану, моя наречена, зо мною з Лівану ти підеш! Споглянеш з вершини Амани, з вершини Сеніру й Гермону, з леговища левів, з леопардових гір.
9 Забрала ти серце мені, моя сестро, моя наречена, забрала ти серце мені самим очком своїм, разочком одненьким намиста свого!
10 Яке любе кохання твоє, о сестрице моя, наречена! Скільки ліпша любов твоя за вино, а запашність олив твоїх — за всі пахощі!“
11 Уста твої крапають мед щільниковий, моя наречена, мед і молоко — під твоїм язичком, а пахощ одежі твоєї — як ліванські ті пахощі!“
12 „Замкнений садок — то сестриця моя, наречена моя — замкнений садок, джерело запечатане.
13 Лоно твоє — сад гранатових яблук з плодом досконалим, кипри із нардами,
14 нард і шафран, пахуча тростина й кориця з усіма деревами ладану, мирра й алое зо всіма найзапашнішими пахощами,
15 ти джерело садкове, криниця живої води, та тієї, що плине з Ливану“!
16 „Прокинься, о вітре з півночі, і прилинь, вітре з полудня, — повій на садок мій: нехай потечуть його пахощі! Хай коханий мій прийде до саду свого, і нехай споживе плід найкращий його!“