1 І було це для Йони на досаду, досаду велику, і він запалився.
2 І молився він до Господа та й казав: „О Господи, чи ж не це моє слово, поки я ще був на своїй землі? Тому я перед тим утік до Таршішу, бо я знав, що Ти Бог милостивий та милосердий, довготерпеливий та многомилостивий, і Ти жалкуєш за зло.
3 А тепер, Господи, візьми мою душу від мене, бо краще мені смерть від мого життя!“
4 А Господь відказав: „Чи слушно ти запалився?“
5 І вийшов Йона з міста, і сів від сходу міста, і поставив собі там куреня, і сів під ним у тіні, аж поки побачить, що буде в місті.
6 І виростив Бог рицинового куща, і він вигнався понад Йону, щоб бути тінню над його головою, щоб урятувати його від його досади. І втішився Йона від цього рицинового куща великою радістю.
7 А при сході зірниці другого дня призначив Бог червяка, і він підточив рицинового куща, і той усох.
8 І сталося, як сонце зійшло, то призначив Бог східнього гарячого вітра, — і вдарило сонце на Йонину голову, — і він зомлів. І він жадав, щоб йому померти, і казав: „Краще мені смерть від мого життя!“
9 І промовив Бог до Йони: „Чи слушно запалився ти за рициновий кущ?“А той відказав: „Дуже розлютився я, — аж на смерть!“
10 І сказав Господь: „Ти змилувався над рициновим кущем, над яким не трудився, і не плекав його, який виріс за одну ніч, і за одну ніч згинув.
11 А Я не змилувався б над Ніневією, — цим великим містом, що в ньому більше дванадцяти десятисячок люда, які не вміють розрізняти правиці своєї від своеї лівиці, та численна худоба?“