1 „По ночах на ложі своїм я шукала того, кого полюбила душа моя. Шукала його, — та його не знайшла.
2 Хай устану й нехай я пройдуся по місті, хай на вулицях та на майданах того пошукаю, кого полюбила душа моя! Шукала його, — та його не знайшла.
3 Спіткали мене сторожі, що по місті проходять. „Чи не бачили часом того, кого полюбила душа моя?“
4 Небагато пройшла я від них, — та й знайшла я того, кого полюбила душа моя: схопила його, — й не пустила його, аж поки його не ввела у дім неньки своєї, та в кімнату тієї, що в утробі носила мене!
5 Заклинаю я вас, дочки єрусалимські, газелями чи польовими оленями, щоб ви не сполохали, щоб не збудили любови, аж доки йому до вподоби!“
6 „Хто вона, що виходить із пустині, немов стовпи диму, окурена миррою й ладаном, всілякими пахощами продавця?“
7 „Ось ложе його, Соломонове, — шістдесят лицарів навколо нього, із лицарів славних Ізраїлевих!
8 Усі вони мають меча, усі вправні в бою, кожен має свого меча при своєму стегні проти страху нічного.
9 Ноші зробив собі цар Соломон із ливанських дерев:
10 стовпці їхні зробив він із срібла, а їхне опертя — золоте, пурпурове сидіння, їхня середина вистелена коханням дочок єрусалимських!
11 Підіть і побачте, о дочки сіонські, царя Соломона в вінку, що ним мати його увінчала його в день весілля його та в день радости серця його!“