1 А Яків побачив, що в Єгипті є хліб. І сказав Яків до синів своїх: „Пощо ви споглядаєте один на одного?“
2 І сказав він: „Ось чув я, що в Єгипті є хліб; зійдіть туди, і купіть нам хліба ізвідти, — і будемо жити, і не помремо“.
3 І зійшли десятеро Йосипових братів купити збіжжя з Єгипту.
4 А Веніямина, Йосипового брата, Яків не послав із братами його, бо сказав: „Щоб не спіткало його яке нещастя!“
5 І прибули Ізраїлеві сини купити хліба разом з іншими, що приходили, бо був голод у Краї ханаанськім.
6 А Йосип — він володар над тим краєм, він продавав хліб усьому народові тієї землі. І прибули Йосипові брати, та й уклонилися йому обличчям до землі.
7 І побачив Йосип братів своїх, і пізнав їх, та не дав пізнати себе. І говорив із ними суворо, і промовив до них: „Звідкіля прибули ви?“А вони відказали: „З ханаанського Краю купити їжі“.
8 І пізнав Йосип братів своїх, а вони не впізнали його.
9 І згадав Йосип сни, що про них йому снились були. І сказав він до них: „Ви шпигуни! Ви прибули підглянути слабі місця цієї землі“.
10
11 А вони відказали йому: „Ні, пане мій, а раби твої прибули купити їжі. Ми всі — сини одного чоловіка, ми правдиві. Раби твої не були шпигунами!“
12 Він же промовив до них: „Ні, — бо ви прийшли підглянути слабі місця цієї землі!“
13 А вони відказали: „Дванадцятеро твоїх рабів — брати ми, сини одного чоловіка в ханаанському Краї. А наймолодший тепер із батьком нашим, а одного нема“.
14 І промовив їм Йосип: „Оце те, що я сказав був до вас, говорячи: Ви шпигуни.
15 Оцим ви будете випробувані: Клянуся життям фараоновим, що ви не вийдете звідси, якщо не прийде сюди наймолодший ваш брат!
16 Пошліть з-поміж себе одного, і нехай візьме вашого брата, а ви будете ув’язнені. І слова ваші будуть піддані пробі, чи правда з вами; а коли ні, — клянуся життям фараоновим, що ви шпигуни!“
17 І він забрав їх під варту на три дні.
18 А третього дня Йосип промовив до них: „Зробіть це — і живіть. Я Бога боюся,
19 якщо ви правдиві. Один брат ваш буде ув’язнений в домі вашої варти, а ви йдіть, принесіть хліба для заспокоєння голоду ваших домів.
20 А свого наймолодшого брата приведіть до мене, — і будуть потверджені ваші слова, а ви не повмираєте“. І вони зробили так.
21 І говорили вони один одному: „Справді, винні ми за нашого брата, бо ми бачили недолю душі його, коли він благав нас, а ми не послухали. Тому то прийшло це нещастя на нас!“
22 І відповів їм Рувим, говорячи: „Чи не говорив я вам, кажучи: Не грішіть проти хлопця, та ви не послухали. А оце й кров його жадається“
23 А вони не знали, що Йосип їх розуміє, бо був поміж ними перекладач.
24 А він відвернувся від них та й заплакав… І вернувся до них, і говорив із ними. І взяв від них Симеона, та й зв’язав його на їхніх очах.
25 А Йосип наказав, щоб наповнили їхні мішки збіжжям, а срібло їхнє вернули кожному до його мішка, і дали їм поживи на дорогу. І їм зроблено так.
26 І понесли вони хліб свій на ослах своїх, і пішли звідти.
27 І відкрив один мішка свого, щоб ослові своєму дати паші на нічлігу, та й побачив срібло своє, — а воно ось в отворі мішка його!
28 І сказав він братам своїм: „Повернене срібло моє, — і ось воно в мішку моїм!“І завмерло їм серце, і вони затремтіли, говорячи один до одного: „Що це Бог нам зробив?“
29 І прибули вони до Якова, батька свого, до Краю ханаанського, і розповіли йому все, що їх спіткало було, говорячи:
30 „Той муж, пан того краю, говорив із нами суворо, і прийняв був нас як шпигунів того краю.
31 А ми сказали йому: „Ми правдиві, — не були ми шпигунами!
32 Ми дванадцятеро братів, сини нашого батька. Одного нема, а наймолодший тепер з нашим батьком у ханаанському Краї“.
33 І сказав до нас муж той, пан того краю: „З того пізнаю, що правдиві ви, — зоставте зо мною одного вашого брата, а на голод домів ваших візьміть хліб та й ідіть.
34 І приведіть до мене брата вашого найменшого, і буду я знати, що ви не шпигуни, що ви правдиві. Тоді віддам вам вашого брата, і ви можете переходити цей край для купівлі.“
35 І сталося, — вони випорожнювали мішки свої, а ось у кожного вузлик срібла його в його мішку! І побачили вузлики срібла свого, вони та їх батько, — і полякались.
36 І сказав до них Яків, їх батько: „Ви позбавили мене дітей, — Йосипа нема, і Симеона нема, а тепер Веніямина заберете? Усе те на мене!“
37 І промовив Рувим до батька свого, кажучи: „Двох синів моїх уб’єш, коли не приведу його до тебе! Дай же його на руку мою, а я поверну його до тебе“.
38 А той відказав: „Не зійде з вами мій син, бо брат його вмер, а він сам позостався… А трапиться йому нещастя в дорозі, якою підете, то в смутку зведете мою сивину до шеолу!“
39