1 І знов я побачив всі утиски, що чинились під сонцем, — і сльоза ось утискуваних, та немає для них потішителя, і насилля з руки, що їх гноблять, і немає для них потішителя.
2 І я похвалив тих померлих, що давно повмирали, більш від живих, що живуть дотепер.
3 А краще від них від обох тій людині, що досі іще не була, що не бачила чину лихого, що робився під сонцем!
4 І я бачив ввесь труд та ввесь успіх учинку, викликає заздрість одного до одного, — і це все марнота та ловлення вітру!..
5 Нерозумний сидить, склавши руки свої, та жере своє тіло, —
6 краща повна долоня спокою за повні дві жмені клопоту та за ловлення вітру!
7 І знову я бачив марноту під сонцем:
8 Буває самотній, і не має нікого він іншого, сина чи брата у нього нема, та немає кінця всьому зусиллю його, і не насититься око багатством його, і він не повість: „Та для кого дбаю і позбавляю добра свою душу?“Марнота й оце, і даремна робота воно.
9 Краще двом, як одному, бо мають хорошу заплату за труд свій,
10 і якби вони впали, підійме одне свого друга! Та горе одному, як він упаде, й нема другого, щоб підвести його.
11 Також коли вдвох покладуться, то тепло їм буде, а як же зогрітись одному?
12 А коли б хто напав на одного, то вдвох вони стануть на нього, — і нитка потрійна не скоро пірветься!
13 Ліпший убогий та мудрий юнак, аніж цар старий та нерозумний, що вже осторог не приймає,
14 бо виходить юнак і з в’язниці, щоб зацарювати, хоч у царстві своїм народивсь він убогим!
15 Я бачив усіх живих, що ходять під сонцем, на боці цього юнака, — цього другого, що став він на місце його.
16 Немає кінця всьому людові, всьому, що був перед ним, та й наступні не втішаться ним, — бо й це теж марнота та ловлення вітру!
17 Пильнуй за ногою своєю, як до Божого дому йдеш, бо прийти, щоб послухати, — це краще за жертву безглуздих, бо не знають нічого вони, окрім чинення зла!