1 А ти пісню жалобну здійми про князів Ізраїлевих,
2 та й скажи: Яка твоя мати левиця: Лягла поміж левів, серед левчуків вона викохала левенят!
3 І одне із своїх левенят вона вигодувала, левчуком воно стало, і здобич ловити навчився, людину він жер!
4 І похід розголосили народи на нього, в їхню яму він схоплений був, і його в ланцюгах до краю єгипетського відвели.
5 Як левиця побачила, що надаремно чекає, що пропала надія її, то взяла вона знову одне із своїх левенят, і вчинила його левчуком.
6 І ходив він між левами й став левчуком, і здобич ловити навчився, людину він жер!
7 І він розбивав їхні палати, і руйнував їхні міста, і від голосу рику його остовпіла земля й що на ній!
8 Та пастку на нього поставили люди знавкола з округ, і свою сітку на нього розкинули, — і він схоплений був в їхню яму!
9 І кинули в клітку його в ланцюгах, і його відвели до царя вавилонського, і в твердиню його запроторили, щоб голос його вже не чувся на горах Ізраїлевих.
10 Твоя мати, як той виноград у винограднику, посадженому над водою, плодюча й гілляста була через води великі.
11 І виросли пруття міцні, й надавались на берла володарів, і височів між гущавинами його зріст, — і він показався в своїй висоті, у численних галузках своїх!
12 Та була вона вирвана в лютості, об землю кинена, і вітер зо сходу зсушив її плід,— поламалися й повисихали вони, а її міцний прут — огонь його зжер.
13 А тепер посадили її на пустині, у краї сухому й безвідному,—
14 і вийшов огонь із прута її вітки та й пожер її плід, і немає у неї міцного прута, берла на панування. Це пісня жалобна, і буде за пісню жалоби вона“.