1 „О, коли б ти мені був за брата, що перса ссав в нені моєї, коли б стріла тебе я на вулиці, цілувала б тебе,— і ніхто мені не докоряв би!
2 Повела б я тебе й привела б у дім нені своєї: ти навчав би мене, я б тебе напоїла вином запашним, соком гранатових яблук своїх!
3 Ліва рука його — під головою моєю, правиця ж його — пригортає мене!
4 Заклинаю я вас, дочки єрусалимські, — нащо б сполохали, й нащо б збудили любови, аж доки йому до вподоби!“
5 „Хто вона, що виходить із пустині, спираючися на свого коханого? Під яблунею я збудила тебе, — там повила тебе мати твоя, там тебе повила твоя породителька!“
6 „Поклади ти мене, як печатку на серце своє, як печать на рамено своє, бо сильна любов, як смерть, заздрощі непереможні, немов той шеол, — його жар — жар огню, воно полум’я Господа!
7 Води великі не зможуть згасити кохання, ані ріки його не заллють! Коли б хто давав за любов маєток увесь свого дому, то ним погордили б зовсім!“
8 „Є сестра в нас мала, й перс у неї нема ще. Що зробимо нашій сестричці в той день, коли сватати будуть її? —
9 Якщо вона мур, — забороло із срібла збудуємо на ній, а якщо вона двері — обкладемо кедровою дошкою їх“.
10 „Я мур, мої ж перса — як башти, — тоді я була в його очах мов та, яка спокій провадить“.
11 „Виноградинка мав Соломон у Баал-Гамоні, виноградника він віддавав сторожам, — щоб кожен приносив за плід його тисячу срібла.
12 Але мій виноградник, що маю його, при мені! Тобі, Соломоне, хай буде та тисяча, а сторожам його плоду — дві сотні!
13 О ти, що сидиш у садках, — друзі твої прислухаються до твого голосу: дай почути його і мені!“
14 „Утікай, мій коханий, і станься подібний до сарни собі, чи до молодого оленя у бальзамових горах!“
15