1 Тож надія твоя неправдива, — на сам вигляд його упадеш.
2 Нема смільчака, щоб його він збудив, — а хто ж перед обличчям Моїм зможе стати?
3 Хто вийде навпроти Мене — й буде цілий? Що під небом усім — це Моє!
4 Не буду мовчати про члени його, про стан його сили й красу його складу.
5 Хто відкриє поверхню одежі його? Хто підійде коли до двійних його щелепів?
6 Двері обличчя його хто відчинить? Навколо зубів його жах!
7 Його спина — канали щитів, поєднання їх — крем’яная печать.
8 Одне до одного доходить, а вітер між ними не пройде.
9 Одне до одного притверджені, сполучені, і не відділяться.
10 Його чхання засвічує світло, а очі його — як повіки зорі світової!
11 Бухає полум’я з пащі його, вириваються іскри огненні!
12 Із ніздер його валить дим, немов з того горшка, що кипить та біжить.
13 Його подих розпалює вугіль, і бухає полум’я з пащі його.
14 Сила ночує на шиї його, а страх перед ним утікає.
15 М’ясо нутра його міцно тримається, — воно в ньому тверде, не хитається.
16 Його серце, мов з каменя вилите, і тверде, як те долішнє жорно!
17 Як підводиться він, перелякуються силачі, та й ховаються з жаху.
18 Той меч, що досягне його, не встоїть, ані спис, ані ратище й панцер.
19 За солому залізо вважає, а мідь — за гнилу деревину!
20 Син лука, стріла, не примусит увтікати його, каміння із пращі для нього зміняється в сіно.
21 Булаву уважає він за соломинку, і сміється із посвисту ратища.
22 Під ним гостре череп’я, — лягає на гостре, немов у болото.
23 Чинить він, що кипить глибочінь, мов горня, і обертає море в окріп.
24 Стежка світить за ним, а безодня здається йому сивиною.
25 Немає подоби йому на землі, він безстрашним створений,
26 він бачить усе, що високе, він цар над усім пишним звір’ям!“
27
28
29
30
31
32
33
34