1 Книга Проповідника, сина Давидового, царя в Єрусалимі.
2 Наймарніша марнота, сказав Проповідник, наймарніша марнота, — марнота усе!
3 Яка користь людині в усім її труді, який вона робить під сонцем?
4 Покоління відходить, й покоління приходить, а земля віковічно стоїть!
5 І сонечко сходить, і сонце заходить, і поспішає до місця свого, де сходить воно.
6 Віє вітер на південь, і на північ вертається, крутиться, крутиться він та й іде, і на круг свій вертається вітер.
7 Всі потоки до моря пливуть, але море — воно не наповнюється: до місця, ізвідки пливуть, ті потоки вони повертаються, щоб знову плисти!
8 Повні труду всі речі, — людина сказати всього не потрапить! Не насититься баченням око, і не наповниться слуханням ухо.
9 Що було, воно й буде, і що робилося, буде робитись воно, — і немає нічого нового під сонцем!
10 Буває таке, що про нього говорять: „Дивись, — це нове!“Та воно вже було від віків, що були перед нами!
11 Нема згадки про перше, а також про наступне, що буде, — про них згадки не буде між тими, що будуть потому.
12 Я, Проповідник, був царем над Ізраїлем в Єрусалимі.
13 І поклав я на серце своє, щоб шукати й досліджувати мудрістю все, що робилось під небом. Це праця тяжка, яку дав Бог для людських синів, щоб мозолитись нею.
14 Я бачив усі справи, що чинились під сонцем: й ось усе це — марнота та ловлення вітру!
15 Покривленого не направиш, а неіснуючого не полічиш!
16 Говорив я був з серцем своїм та казав: Ось я велику премудрість набув, Найбільшу за всіх, що до мене над Єрусалимом були. І бачило серце моє всяку мудрість і знання.
17 І поклав я на серце своє, щоб пізнати премудрість, і пізнати безумство й глупоту, — і збагнув я, що й це все — то ловлення вітру!
18 Бо при многості мудрости множиться й клопіт, хто ж пізнання побільшує, той побільшує й біль!