Того самого про тих, які думають оправдатися ділами, 226 глав

Того самого про тих, які думають оправдатися ділами, 226 глав

Того самого про тих, які думають оправдатися ділами, 226 глав

Глави 1–25

#1. Зловір’я тих, що вірують лише зовні, викриють у наступному писанні ті, що твердо вірують і пізнали істину.

#2. Господь, бажаючи показати, що кожна заповідь важлива, а синівство Боже дароване людям Його кров’ю, каже: “Як зробите все, що звелено вам, кажіть: “Ми, слуги непотрібні, виконали те, що повинні були зробити” (Лк. 17:10).Тому нагородою за діла є не Царство Небесне, а благодать Владики, пригото вана вірним рабам.

#3. Раб не вимагає свободи як нагороди, але благовгоджує, як боржник, і за благодаттю очікує.

#4. Христос умер, згідно з Писанням, за гріхи наші і тим, що добре служать Йому, дарує свободу (1 Кр. 15:3). Каже-бо: “Гаразд, слуго добрий і вірний! У малому був ти вірний, поставлю тебе над великим. Увійди в радість твого Пана” (Мт. 25:23).

#5. Не той раб вірний, що утверджується на самому тільки розумі, а той, що вірить Христові, Котрий заповідав послух.

#6. Той, хто шанує Владику, чинить те, що велено; той же, хто согрішив чи ослухався, терпить як належне те, що за це находить на нього.

#7. Коли ти любиш навчатися, люби й працювати, від самого тільки розуму бундючиться людина.

#8. Спокуси, які з нами випадково стаються, промислом навчають нас бути працелюбними, а тих, що не хочуть каятися, притягують до покаяння.

#9. Скорботи, які находять на людину, – це породження її власних зол. Коли ж терпимо їх у молитві, знову отримаємо благих речей зростання.

#10. Деякі, коли їх похвалили за чесноту, відчули задоволення і насолоду відсвого марнослав’я сприйняли за потіху. А інші, коли викрили їхні гріхи, від чули біль, і корисний біль сприйняли за дію гріха.

#11. Деякі, нібито подвижники, возносяться перед більш недбалими, вони думають, що виправдаються тілесними ділами; коли ж ми, утверджуючись тільки на пізнанні, ганимо тих, які не знають, буваємо набагато безумніші від них.

#12. Знання, хоч воно й істинне, ще не певне, коли за ним нема діл; адже про всяку річ свідчить діло.

#13. За недбальства в ділах знання вельми потьмарюється. А ті, що зовсім знехтували ділами, тих і пам’ять поступово відійде.

#14. Тому-то Писання радить пізнавати Бога з розумінням, аби служити Йому праведними ділами.

#15. Коли виконуємо заповіді явно, приймаємо від Господа належне за мірою, а користь буває нам залежно від нашого наміру.

#16. Коли хтось хоче щось учинити, а не може, той стоїть перед Серцевідцем Богом як такий, що вчинив. Це ж стосується і добрих діл, і лихих.

#17. Розум без допомоги тіла може чинити багато доброго і злого. Тіло ж без розу му нічого з цього вчинити не може, бо воно чинить тільки те, що надумав розум.

#18. Деякі, не виконуючи заповідей, гадають, що вони правильно вірять, іншіж, виконуючи, очікують Царства як належної нагороди. І перші, й другі грі шать проти істини.

#19. Владика дає рабам нагороду не з обов’язку, а ті, що не служать праведно, не отримують свободи.

#20. Якщо Христос умер за нас, – згідно із Писанням, – то ми живемо не для себе, а для Того, Хто вмер за нас і воскрес. Тому маємо служити Йому до смерти. Яке ж маємо право вимагати усиновлення?

#21. Христос є Владика за природою і Владика за промислом, бо сотворив і те, чого не було, і тих, що від гріха вмерли, відкупив своєю кров’ю, і тим, що в це вірять, дарував благодать.

#22. Коли почуєш у Писанні слова, що Господь воздасть кожному за ділами його, то не думай, що діла достойні геєни або Царства, але воздає Христоскожному за ділами невір’я в Нього або віри не як примиритель, а як Бог, Со творитель і Відкупитель наш.

#23. Всі ми, що сподобилися купелі хрещення, приносимо добрі діла не зара ди нагороди, а задля збереження даної нам чистоти.

#24. Всяке добре діло, яке виконуємо нашим єством, віддаляє нас від ворога, але не можемо ми освятитися без благодаті.

#25. Здержливий уникає обжерливости, не жадібний багатства – лихварства,безмовний – багатослів’я, чистий – любови до насолод, чесний – блуду, са мовдоволений – сріблолюбства, лагідний – збентеження, смиреномудрий – марнославства, слухняний – любови до суперечок, той, що докоряє собі, – лицемірства; так і той, хто молиться, уникає безнадійности, вбогий – майна,ісповідник – відречення, мученик – ідолослужіння. Чи бачиш, як усяка чес нота, яку звершуємо до смерти, це не що інше, як уникання гріха? Уникати ж гріха маємо ми за природою, а не тому, що хочемо осягнути Царство.

Глави 26–50

#26. Людина ледве зберігає те, що властиве їй, а Христос хрестом дарує синівство.

#27. Одна заповідь є часткова, а інша – загальна. В одному місці сказано пода вати щось неімущому, а в іншому – заповідано відректися від усього майна.

#28. Інакшою є дія благодаті, невідома немовлятам, і інакша дія гріха, що уподібнюється до істини. Добре ж є на такі дії не дивитися через облуду і не про клинати заради істини, але все упованням приносити Богові, адже він знає, що корисне в обох випадках.

#29. Хто хоче перепливти через мислене море, той довго терпить, смиренномудрствує, чуває, здержується. А якщо спробує почати плавання без цих чо тирьох сил, то потривожить серце, а перепливти не зможе.

#30. Безмовність – це відтинання зол. Хто ще й ці чотири чесноти додасть до молитви, не буде йому більшої допомоги, щоб осягнути безпристрасність.

#31. Неможливо бути безмовним умом без тіла, ні зруйнувати перегороду між ними без безмовности й молитви.

#32. “Тіло пожадає проти духа, і дух пожадає проти тіла” (Гл. 5:17), – хто хо дить за духом, не буде чинити пожадань тіла.

#33. Не буває досконалої молитви без мисленого призивання. Коли думка без мовно покликає, Господь вислухає його.

#34. Коли ум молиться, не відволікаючись, він сокрушає серце. Серцем же сокрушеним і смиренним Бог не погордує.

#35. І молитва називається чеснотою, бо вона і є матір’ю чеснот; вона народ жує чесноти, коли з’єднується з Христом.

#36. Коли щось зробимо без молитви і доброї надії, воно буває опісля шкідли ве й недосконале.

#37. Коли почуєш, що останні будуть першими, а перші останніми (Мт. 19:30), знай, що мова йде про причасників чесноти й причасників любови. Лю бов за чином остання з усіх чеснот, а за гідністю – найперша з усіх, являючи останніми тих, що раніше були перед нею.

#38. Коли втомишся, молячись, або гріх тебе всіляко скривдить, згадай про вихід із тіла й люті муки. Краще приставати до Бога молитвою й упованням, ніж пам’ятати про зовнішнє, хоч і корисне.

#39. Жодна чеснота сама по собі не відчинить наших природних дверей, якщо всі чесноти не залежатимуть одна від одної.

#40. Нема воздержника, який би живився помислами, навіть якщо вони корис ні; вони ж не корисніші від надії.

#41. Всякий нерозкаяний гріх провадить до смерти, у ньому хоч би й святий за іншого помолився, не буде вислуханий.

#42. Хто праведно кається, приносить труд, що не дорівнює його давнім грі хам, але й тим Бога вмилостивлює.

#43. Усе те добро, яке можливе за нашою природою, маємо чинити щодня. Що ж бо воздамо Богові за попереднє зло?

#44. Хоч би наскільки ми сьогодні примножили чесноту, це буде викриття по переднього недбальства, а не нагорода.

#45. Той, хто утісняє свій ум, але шукає спокою для тіла, схожий на того, хто утісняє своє тіло, а умом веселиться.

#46. Скорбота плотська підсилює скорботу мислену, а мислена скорбота підси лює плотську. Гірше буває, коли вони поєднуються.

#47. Велика це чеснота – терпіти всі скорботи, що надходять, і любити ближ нього, котрий ненавидить тебе, за словом Господнім.

#48. Ознака нелицемірної любови – прощення обрáз. Так-бо і Господь полю бив цей світ.

#49. Неможливо із серця простити деякі прогрішення без істинного знання. Воно кожному окремо показує, які скорботи можуть прийти.

#50. Не втратиш нічого з того, що залишив заради Господа, у свій час дасться тобі набагато більше.

Глави 51–75

#51. Коли ум забуде, навіщо людині благочестя, тоді і явне діло чесноти стає некорисне.

#52. Якщо кожній людині шкодить погана порада, то набагато більше шкодить вона тим, котрі прийняли подвижницьке життя.

#53. Ділом любомудрствуй про людську пораду і Божу відплату; адже нема мудрішого чи кориснішого слова, ніж діло.

#54. Після трудів благочестя іде заступництво. Про це можна знати з Божого закону й совісти.

#55. Один прийняв мудрування і, не подумавши, затримав; інший же прийняві порівняв з істиною. Подобає дослідити, хто з них учинив більш благочести во?

#56. Істинне знання полягає в тому, щоб терпіти скорботи і не звинувачувати людей у своїх бідах.

#57. Хто робить добро і шукає нагороди, той служить не Богові, а своїй волі.

#58. Неможливо, согрішивши, уникнути відплати, хіба що покаянням, яке за мірою дорівнює прогрішенню.

#59. Деякі кажуть: “Не можемо чинити добро, якщо насправді не приймемо благодать Духа”.

#60. Ті, що за власною волею перебувають у насолодах, залишають, як неміч ні, і те, що їм по силі.

#61. Тим, що в Христа хрестилися, дарувалася таїнственна благодать. Благо дать діє в міру сповнення заповідей і потай не перестає нам помагати, у нашій же владі є чинити або не чинити добро по силі.

#62. Благодать боголіпно пробуджує совість, тому-то й ті, що чинили зло, по каявшись, благовгодили Богові.

#63. Ще благодать прихована в повчанні ближнього. Деколи ж приходить і з читанням слідом за думкою, і такою послідовністю навчає ум своєї істини. Коли ж не приховаємо таланту в кожному з таких випадків, істинно ввійдемо в радість Господню.

#64. Коли хтось, перш ніж виконати заповіді, шукає діянь Духа, той схожий на раба, купленого за срібло, котрий, відколи його купили, домагається звільнення.

#65. Хто зрозумів, що зовнішні скорботи приходять із Божою справедливістю, той, шукаючи Господа, знайшов знання із правдою.

#66. Коли будеш розуміти, згідно з Писанням, що по всій землі постанови Го сподні, буде для тебе кожний випадок як учитель Богорозуміння.

#67. Хто про що думає, те з ним і стається, а відмінність між тим, що стається, знає тільки Бог.

#68. Коли потерпиш від людей якесь безчестя, розумій це відразу як наведен ня слави від Бога, і в безчесті будеш без печалі і без сум’яття, у славі ж, коли прийде, вірний і неосуджений будеш.

#69. Коли за Божим благоволінням тебе похвалятимуть численні, не додавай нічого самохвального до промислу Божого, щоб від переміни не втрапив ти в протилежне.

#70. Посіви не проростуть без землі й води, і не матиме користи людина без добровільних трудів і божественного заступництва.

#71. Неможливо без хмари піти дощеві, а без доброї совісти вгодити Богові.

#72. Не відмовляйся навчатися, навіть коли ти вельми мудрий. Промисел Бо жий – корисніший від нашої мудрости.

#73. Коли через якусь насолоду серце відвернеться від трудолюбности, тоді так само нелегко його стримати, як камінь тяженний, що посунувся вниз.

#74. Як мале теля, біжачи до трави, падає з кручі, так стається із душею, котру поступово спокушають помисли.

#75. Коли ум, мужніючи у Господі, відриває душу від довгочасних занять, тоді серце мучиться, ніби його катують, через ум і пристрасть, які шарпають його туди-сюди.

Глави 76–100

#76. Як мореплавці, сподіваючись на прибуток, терпляче зносять спеку, так і ті, що ненавидять гріх, люблять викриття, тому що спека зупиняє вітри, а викриття – пристрасті.

#77. Як утеча взимку чи в суботу болючою буває для тіла й осквернює душу,таке ж болюче і заворушення пристрастей, які обтяжують старече тіло й по свячену душу.

#78. Нікого нема такого доброго й щедрого, як Господь, та тому, хто не каєть ся, і Він не відпускає гріхів.

#79. Багато хто з нас сумує через гріхи, а причини гріхів з радістю приймає.

#80. Кріт, що повзає під землею, сліпий і не може бачити зірок, а той, хто не ві рить щодо тимчасових речей, не може вірити й щодо вічних.

#81. Істинне знання – благодать понад благодать – дарував Бог людям, Він навчає своїх причасників вірити передусім Тому, хто це подарував.

#82. Коли гріховна душа не приймає скорбот, котрі находять, тоді ангели ка жуть до неї: “Зцілювали ми Вавилон, та він не зцілився”.

#83. Ум, котрий забуває істинне знання, воює з людиною за шкідливе, як за корисне.

#84. Як вогонь не може горіти у воді, так і скверний помисел не може зберегтися в боголюбному серці. Тому що кожен, хто боголюбний, той і трудолюб ний. Добровільний же труд є ворогом насолоді за природою.

#85. Коли пристрасть розрослася із чиєїсь доброї волі, то опісля, хоч причас ник її і не хоче, силоміць повстає на нього.

#86. Ми любимо причини мимовільних помислів, і тому вони надходять, а до бровільних помислів любимо не тільки причини, а й діла.

#87. Високодумство й пиха є причинами хули, а сріблолюбство й марнослав ство – немилосердя та лицемір’я.

#88. Коли побачить диявол, що ум помолився зі щирого серця, тоді насилає ве ликі й зломайстерні спокуси. Малі чесноти хоче нищити великими нападами.

#89. Помисел, коли затримується, виявляє пристрасть людини; коли ж людина його знищує, це означає битву і спротив.

#90. Є три мислені місця, куди почергово входить ум: природне, надприрод не й протиприродне; коли ввійде в місце природне – виявляє, що він винену лукавих помислах й ісповідує Богові гріхи, розпізнаючи причини при страстей. Коли ж буде в протиприродному місці, – забуває Божу правду і злюдьми воює, ніби вони його кривдять; коли ж буде введений у надприрод не – знаходить плоди Святого Духа, що їх назвав апостол: любов, радість, мир та інші. І знає, що коли вибере тілесні клопотання, не може перебувати там усередині і, відходячи з того місця, впадає в гріх і в прикрі випадки, що йдуть за тим, хоч, може, і не відразу, а за якийсь час, – про це знає правда Божа.

#91. Знання кожного настільки істинне, наскільки його утверджують лагід ність, смирення і любов.

#92. Кожен, хто православно хрестився, таїнственно прийняв благодать. Про все ж інше довідується, коли виконує заповіді.

#93. Коли Христову заповідь звершувати по совісті, вона дарує втіху числен ним болям серця, проте на кожен із цих болів втіха приходить у свій час.

#94. Не переставай молитися в кожній справі, щоб нічого не робити без Божої допомоги.

#95. Ніщо не діє так сильно, як молитва, і, щоб угодити Богові, нічого нема кориснішого.

#96. Всяке сповнення заповідей залежить від неї, нічого-бо нема вищого за любов до Бога.

#97. Молитва, яка не возноситься, – це ознака боголюб’я, яке перебуває в ній, а недбалість у молитві і гординя – це ознаки сластолюбства.

#98. Хто без скорбот чуває, і довготерпить, і молиться, той справді є причас ником Духа Святого. А хто зазнає скорбот і терпить їх охоче, той швидко одержує заступництво.

#99. Одна заповідь виявляється вищою від іншої, так і одна віра виявляється твердішою від іншої віри.

#100. Є “віра із слухання” (Рм. 10:17), за словом апостола, і є віра – “запорукою того, чого сподіваємося” (Євр. 11:1).

Глави 101–125

#101. Добре словами відповідати тим, що питають, а ще краще молитвою й чес нотою допомагати їм. Адже ними той, хто приносить себе Богові, допомагає й ближньому своєю допомогою.

#102. Коли хочеш коротким словом допомогти тому, хто любить вчитися, пока жи йому молитву і праведну віру, і терпіння скорбот, що находять. Все інше, що добре, здобувається цими.

#103. Коли хтось у якомусь ділі уповає на Бога, то більше вже про те не спере чається з ближнім.

#104. Якщо причиною всього мимовільного є все добровільне, як каже Писан ня, то ніхто не є для людини таким ворогом, як вона сама для себе.

#105. Всякому злу передує незнання, а другим після нього йде невір’я.

#106. Утікай від спокус терпінням і молитвою, коли ж без них чиниш опір, при йде більше спокус.

#107. Хто лагідний по Бозі, той мудріший за премудрих, і смиренний серцем сильніший від сильних. Бо він ярмо Христове носить у розумі.

#108. Усе, що кажемо чи робимо без молитви, згодом буде або хибним, або шкідливим, і нас діла викриють.

#109. Через діла, і слова, і думки праведниками стають одиниці, через віру ж, і благодать, і покаяння праведниками стають численні.

#110. Як тому, що кається, чуже високомудрствування, так і тому, що по своїй волі грішить, неможливо смиренномудрствувати.

#111. Смиренномудрість – це не докори сумління, а благодать Божа і пізнання милосердя.

#112. Чим є дім для повітря, тим самим є словесний ум для божественної благодаті. І наскільки винесеш із дому щось зайве, настільки пові тря зайде всередину, і наскільки вкладеш в ум щось, настільки відійде благодать.

#113. Домашні речі – це посуд і страви, а речі ума – це марнослав’я і любов до насолод.

#114. Простором для серця є уповання на Бога, а тіснотою для нього є клопо тання тілесне.

#115. Єдина й незмінна є благодать Духа, діє ж у кожному так, як хоче.

#116. Так, як дощ, пролившись на землю, подає рослинам належну якість: солодким – солодкість, міцним – міцність, – так і благодать, яка незмінно вхо дить у серця вірних, дарує дії, властиві чеснотам.

#117. Голодному Христа ради благодать стає їжею, спраглому – солодким питтям, змерзлому – одягом, трудівникові – відпочинком, молільникові – свідчен ням, тому, хто плаче, – розрадою.

#118. Коли, отже, почуєш Писання, що каже про Святого Духа, Котрий зійшов на кожного з апостолів, чи почив на пророкові, чи діє, чи засмучений буває, чи вгашають Його чи розпалюють; і ще, ті, отже, починають наповнюватися,а ті вже наповнені Духом Святим, – то розумій це не як розділення, чи пере творення, чи зміну Святого Духа, але віруй, що, як ми провістили, такий Він і є постійний, незмінний і всесильний. Тому і в діях своїх залишається таким,як є, і що кому подобає, вділяє, як Бог. Він бо, як сонце, на тих, що охрестили ся, цілковито вилився. Наскільки кожен із нас зненавидить пристрасті, котрі затемнюють, і відкине їх, настільки той просвічується, а наскільки, люблячи їх, думає про них, настільки й затемнюється.

#119. Хто ненавидить пристрасті, відкидає причини їх, хто ж у причинах зали шається, хоч і не хоче, впадає в пристрасть.

#120. Коли в нас діють лукаві помисли, звинувачуймо самі себе, а не гріх отців.

#121. Корені помислів – це явні гріхи, котрі ми вчиняємо руками, ногами й устами.

#122. Неможливо єднатися з пристрастю в думці тому, хто не любить її причини.

#123. Хто з тих, що не бояться осоромлення, єднається із марнослав’ям або хтоне боїться приниження, а тривожиться через безчестя? Хто, маючи серце сок рушене й смиренне, приймає плотську насолоду? Чи хто, віруючи Христові, клопочеться про тимчасове або провадить війну?

#124. Коли хтось когось відкидає, а відкинутий ні словом, ні думкою не спере чається, то здобув він істинне знання і віру тверду являє Владиці.

#125. “Обманні сини людські, щоб на мірах ошукати” (Пс. 61:10), а Бог для всіх береже те, що правдиве.

Глави 126–150

#126. Ні тому, хто ображає, нема надлишку, ні ображеному нестачі; “отак, як тінь, ходить чоловік, лише даремне він непокоїться” (Пс. 38:7).

#127. Коли побачиш когось, хто зазнає болю через численні безчестя, знай, що він, наситившись помислами марнослав’я, жне болючі снопи того, що посіяв у серці.

#128. Хто насолодився більш, ніж подобає, тілесними насолодами, той стократ ними болями заплатить за надлишок.

#129. Настоятель має говорити послушникові необхідне; коли ж ослухається його, попередити про біди, які прийдуть.

#130. Ображений, що не стягує із кривдника, в цьому вірує Христові і сторицею отримає в цьому віці, і життя вічне успадкує.

#131. Пам’ять про Бога – спричиняє біль серця за благочестям, кожний же, хто забуває Бога, втішається насолодами і не знає болю.

#132. Не кажи, що безпристрасний не може скорбіти. Якщо не за себе скорбить, то має це чинити за ближнього.

#133. Коли ворог затримає список численних несвідомих прогрішень, тоді зму шує боржника чинити їх свідомо, зловживаючи законом гріха.

#134. Коли хочеш завжди згадувати про Бога, не відкинь скорбот, як неспра ведливих, а прийми їх як такі, що слушно надходять. Адже терпіння кожним випадком збуджує пам’ять про Бога, а відмова від терпінь зменшує умове мудрування серця і через полегшу приводить до забуття.

#135. Коли хочеш, аби Господь покрив твої гріхи, не виявляй перед людьми, що маєш якусь чесноту. Адже що ми робимо з нашими чеснотами, те саме Бог робить із нашими гріхами.

#136. Приховавши чесноту, не возносься, як той, що вчинив слушно. Адже слуш но не тільки приховувати, що добре, але й не помишляти ні про що недозволене.

#137. Радій не тоді, коли комусь учиниш добро, а тоді, коли незлопам’ятно пе ретерпиш заперечення того, кому вчинив добро. Як ніч змінює день, так і гріх приходить на зміну доброму ділові.

#138. Марнославство, сріблолюбство і любов до насолод не дадуть добрим ділам лишатися неоскверненими, хіба що вони першими впадуть від страху Божого.

#139. У вимушених хворобах прихована Божа милість, котра спонукає болящо го до покаяння та визволяє від вічної муки.

#140. Деякі, виконуючи заповіді, очікують, коли їх буде зважено поруч із їхніми гріхами; інші ж, виконуючи їх, умилостивляють Того, Хто вмер за наші гріхи. Дослідити подобає, хто з них слушно мислить.

#141. Боязнь геєни та любов до Царства спонукають терпіти скорботи, до того ж не від себе, а від Того, Хто знає помисли наші.

#142. Хто вірує у майбутні блага, той уникає тутешніх насолод, не зазнавши їх; хто ж не вірує, той буває в насолодах і без турбот.

#143. Не кажи: “Як же убогий може віддаватися насолодам, не маючи такої на годи?”; дехто може і в помислах окаянно віддаватися насолодам.

#144. Одна річ – знання речей, а інша – знання істини. Наскільки сонце відріз няється від місяця, настільки друге корисніше від першого.

#145. Знання речей прибуває за мірою сповнення заповідей, а знання істини – за мірою надії на Христа.

#146. Коли хочеш спастися і прийти до розуміння істини, намагайся завжди пе ревищувати чуттєве і самою надією приставати до Бога. Так зустрінеш начала і власті, що нападами помислів провадять битву з тобою. Перемагаючи їхмолитвою і перебуваючи в добрій надії, матимеш благодать Божу, котра виз волить тебе від майбутнього гніву.

#147. Хто розуміє таїнственний зміст слів святого Павла, що сказав: “Треба боротися проти духів злоби”, – той зрозуміє і притчу Господню про те, що по добає завжди молитися і не сумувати.

#148. Закон образно велить шість днів працювати, а на сьомий відпочивати. Працювати означає для душі чинити добрі діла, а відпочинок і спокій для душі полягають у тому, щоб продати все і дати вбогим, за словом Господнім,і, заспокоївшись у нестяжанні, перебувати в умовому упованні. У цей відпо чинок Павло й закликає нас поспішно увійти, кажучи: “Намагаймося, отже, увійти до того відпочинку” (Євр. 4:11).

#149. Ми сказали це, не закриваючи майбутнього ні не стверджуючи, що тут буде відплата за все, а тільки пояснили, що належить спершу мати в серціблагодать Святого Духа і так за мірою її ввійти в Царство Небесне. Об’явля ючи це, і Господь каже: “Божеє Царство всередині вас” (Лк. 17, 21 – цит. заОгієнком). Про це й апостол каже: “Віра є запорукою того, чого сподіваємо ся” (Євр. 11:1). І ще: “Біжіть так, щоб […] осягнути [нагороду]” (1 Кр. 9:24). І ще: “Досліджуйте самих себе, чи ви у вірі. […] Хіба не знаєте, […] що Ісус Христос у вас перебуває? Хіба ви невипробувані!” (2 Кр. 13:5).

#150. Хто пізнав істину, не опирається приходові скорбот, адже знає, що вони навчають людину Божого страху.

Глави 151–175

#151. Згадка про давні гріхи шкодить тому, хто має добру надію. Коли вона прийде із печаллю – відриває від уповання, прийшовши без печалі – вкладає всередину давню скверну.

#152. Коли ум, відрікаючись від самого себе, збереже тверду надію, тоді ворог, прикриваючись нібито ісповіданням, являє давні гріхи, щоб розворуши ти пристрасті, забуті завдяки Божій благодаті, і потай шкодить людині. Тодій кріпкий і пристрастененависний ум потьмариться, збентежившись від учиненого. А коли він ще й понурий і сластолюбний, то всяко затримається в та ких помислах і бесідуватиме зі спогадами, – тоді такі спогади будуть як напад пристрастей, а не сповідь.

#153. Коли хочеш принести Богові неосудну сповідь, не згадуй докладно про з’єднання з помислами, але терпи доблесно їхні напади.

#154. За попередні гріхи находять печалі, приносячи зі собою все, що спільне із прогрішенням.

#155. Хто розумний і знає істину, сповідається Богові не згадкою про вчинене, а терпінням того, що находить.

#156. Відкинувши біль і безчестя, не обіцяй, що покаєшся іншими чеснотами.Марнославство і нетерпіння болю звикло служити гріхові навіть і праведни ми ділами.

#157. Як болі й безчестя звичайно породжують чесноту, так насолоди й мар но слав’я – гріх.

#158. Всяка тілесна насолода походить від попередньої втіхи, втіху ж породжує невір’я.

#159. Той, хто під гріхом, не може сам подолати плотського мудрування, бо його тіло постійно розпалене.

#160. Пристрасним подобає молитися і слухатися. Та навіть із молитвою й по слухом ледве вдається побороти напади пристрастей.

#161. Хто послухом і молитвою умертвляє свою волю, той досвідчений под вижник, що провадить мислену боротьбу, віддаляючись від чуттєвих речей.

#162. Той, хто не примирює своєї волі з Божою волею, той спотикається у своїх починаннях і пособляє супостатові.

#163. Коли побачиш двох грішників, що мають любов один до одного, знай, що один другому помагає у сваволі.

#164. Високомудрий і марнославний легко примирюються один з одним: той, перед марнославним по-рабськи припадаючи, похваляє, а той, високомудрого часто похваляючи, величає.

#165. Боголюбний слухач отримує користь від першого і від другого. Коли про нього говорять добре – він стає ретельніший, коли ж викривають у лихому – поспішає каятися. Подобає ж нам за успіхом і життя мати, і згідно з нашим життям маємо ми Богові молитви возносити.

#166. Добре воно найбільшу зберігати заповідь і ні про що не клопотатися явно, ні не молитися явно, а тільки шукати Царства і слова Божого. Якщо ж ми про якусь потребу ще клопочемося, то маємо і за кожну молитися. Адже хто щось робить чи про щось клопочеться без молитви, не має успіху, коли закінчить діло. І це те, про що каже Господь: “Без мене ж ви нічого чинити не можете” (Йо. 15:5).

#167. Того, хто нехтує заповідь про молитву, наздоганяє найнедоречніший не послух, посилаючи його від одного до другого, як в’язня.

#168. Теперішні скорботи приймай, сподіваючись майбутніх благ; розум відшу кає істину і легко позбудеться гніву та печалі.

#169. Хто приймає образу й безчестя за істину, той іде апостольським шляхом, взявши хрест і зодягнувши окови. Хто ж без цього намагається пильнувати своє серце, той блукає умом і впадає в спокуси й диявольські тенета.

#170. Борцеві ніколи неможливо перемогти ні лихі помисли без причини, ніпричини без помислів – коли одне хоч трохи відженемо, незабаром нас пере магає інше.

#171. Хто змагається з людьми, боячись терпінь і принижень, або тут надмір но страждає від скорбот, що находять, або в майбутньому віці немилостиво мучиться.

#172. Хто хоче перепинити всяке надходження скорботи, нехай молитвою при мириться з Богом і в умі кріпко уповає на Нього, а клопотань про чуттєві речі по силі уникає.

#173. Коли диявол знайде людину, яка без потреби вправляється в тілесних справах, спершу викрадає користь, яку вона осягає для свого ума, а тоді – уповання на Бога, ніби стинає голову.

#174. Коли ж осягнеш кріпке місце чистої молитви, то не приймай у той час помислів про різні речі, що їх приносить ворог, щоб ти не втратив більшого. Адже краще стрілами молитви стріляти в нього, ув’язненого десь долі, ніж бесідувати з ним, коли він приносить лихе й відтягує нас від молитви, щоб ми зауважили його.

#175. Розуміння речей під час спокуси і зневіри приносить користь людині, а під час молитви воно шкодить.

Глави 176–200

#176. Коли тобі випав жереб навчати в Господі, а тебе не слухають, сумуй в умі і не тривожся наяву; коли печалишся, не будеш осуджений із ослушниками, коли ж турбуєшся наяву, зазнаєш спокус.

#177. Коли тлумачиш, не приховуй від присутніх того, що їм треба знати, роз повідаючи про прекрасне докладно, а про жорстоке – таїнственно.

#178. Тому, хто не підпорядкований тобі, не говори в очі про його прогрішення. Нехай це робить той, хто має владу над ним.

#179. Те, про що часто говорять, буває всім корисне. А кожному ще й совість показує, що йому потрібно.

#180. Хто говорить правдиво, той має і сам, ніби від Бога, приймати слова. Іс тина-бо належить Богові, Котрий не говорить, а діє.

#181. Не сперечайся з тими, котрі противляться істині, якщо вони не обіцяли тобі послуху, бо з цього вийде тільки ненависть між вами, згідно з Писанням.

#182. Той, хто дозволяє послушникові перечити там, де не подобає, спокушає його в цій речі і схиляє відкидати обіти послуху.

#183. Хто зі страхом Божим навчає і карає грішника, здобуває чесноту, яка опи рається прогрішенням, хто ж пам’ятає зло і зі злої волі судить, впадає, за духовним законом, у таку ж саму пристрасть.

#184. Хто добре навчився закону, той боїться Законоположника і, боячись Його, ухиляється від усякого зла.

#185. Не бувай двоязичним, говорячи словом одне, а в совісті відчуваючи інше, – на такого Писання кидає клятву.

#186. Один говорить істину, і його ненавидять безумні, за словом апостола, а інший лицемірить, і його за це люблять. Однак ні така ненависть, ні така любов тривалими не бувають, бо Господь свого часу воздасть усім, що кому належить.

#187. Хто хоче уникнути майбутніх терпінь, нехай радісно переносить теперішні. Так, розумно змінюючи одне на інше, малими болями уникне вели ких мук.

#188. Стримай ум від самопохвали і помисел від високодумства, щоб не було тобі допущено вчинити щось лихе, адже не сама людина звершує добре, а Всевідець Бог.

#189. Усевідець Бог визначає, чого ми варті за ділами нашими, і помислами, й намірами.

#190. Мимовільні помисли виростають із попереднього гріха, а вільні – від са мочинної волі. Тому другі є причиною перших.

#191. За лихими думками, котрі виникають проти наміру, іде печаль, тому й швидко вони нищаться, а за тими, котрі виникають за бажанням, іде радість, тому не легко їх позбутися.

#192. Сластолюбний печалиться через докори і терпіння напастей, а боголюб ний – через похвали й лихварство.

#193. Хто не розпізнає Божих присудів, проходить умом стрімку путь, і вітерлегко ним кидає: коли його похвалять – возноситься, коли ганять – обража ється, бенкетуючи – блудить і, терплячи зло, – плаче; коли розуміє – хоче, щоб це бачили інші, а не розуміючи – вдає, що розуміє, багатіючи – пишається, убожіючи – лицемірить, наситившись – стає зухвалим, а постячи – впадає в марнослав’я, любить сперечатися з тими, що його викривають, а на тих, що прощають йому, дивиться як на безумних.

#194. Коли, отже, хтось Христовою благодаттю не здобуде знання істини і стра ху Божого, то його не тільки пристрасті люто ранять, а й випадки.

#195. Коли хочеш вирішити складну справу, питай, що Богові вгодно щодо неї, і знайдеш корисне вирішення її.

#196. Тим справам, щодо яких благоволить Бог, служить усе сотворіння, а від яких Він відвертається, тим опирається і сотворіння.

#197. Хто опирається прикрощам, опирається, хоч і несвідомо, Божому пове лінню, хто ж приймає їх із істинним знанням, той, за Писанням, “терпеливо надіється на Господа”.

#198. Коли найде спокуса, не шукай, чого або через що вона прийшла, а шукай, як перетерпіти її благодатно й безпечально і не злопам’ятно.

#199. Чуже зло не додає гріха, якщо ми не приймаємо його злими помислами.

#200. Якщо нелегко знайти того, хто благовгодив без спокус, то належить бла годарити Бога за кожен випадок.

Глави 201–225

#201. Коли б Петро залишив риболовлю вночі, не одержав би улову за дня, і коли б Павло не осліп чуттєвими очима, не прозрів би мислено, і коли б на Стефана не звели наклепу як хулителя, не відкрилися б йому небеса і він не побачив би Бога.

#202. Як діяння по Бозі називається чеснотою, так і неждана скорбота – спокусою.

#203. Бог випробовував Авраама, себто на користь йому посилав скорботи, не для того, щоб той зрозумів, яким є Бог – хто бачив Бога, той бачив усе, що було, поки постав світ, – а для того, щоб навчити його досконало вірити.

#204. Всяка скорбота викриває відхилення волі – чи праворуч відхиляється, чи ліворуч. Тому-то випадкова скорбота називається спокусою, бо випробовує приховані бажання спокушуваного.

#205. Страх Божий спонукає нас чинити битву із гріхом; коли поборемося, бла годать Божа повстає на нього.

#206. Бути премудрим означає не тільки за природним порядком побачити істи ну, а й зносити лукавство кривдників як належне. Бо ті, що навчилися тільки першого, возносяться до гордости, ті ж, котрі досягли другого, – здобувають смиренномудрість.

#207. Коли хочеш, аби тобі не допікали лукаві помисли, прийми кривду для душі і скорботу для плоті, і це не час від часу, а у всякий час, на кожному місці і в кожній справі.

#208. Хто зі своєї волі навчається зі скорбот, того не опанують мимовільні по мисли, хто ж не приймає перших, того полонять другі, хоч і не хоче.

#209. Коли ти образишся і в тебе розворушиться нутро й серце, не печалься, що за промислом піднялося те, що лежало всередині, але, радіючи, перемагай помисли, котрі починають приходити. Знай, що коли їх нищити, як тількипокажуться, то нищиться й гріх. Коли помисли приходять часто й затриму ються, то й гріх збільшується.

#210. Без сокрушення серця неможливо цілком звільнитися від пристрастей. А сокрушає серце потрійна здержливість: від сну, їжі і від тілесного задоволення. Над мірність цих трьох наводить любов до насолод, а любов до насолод приймає лукаві помисли й заважає молитві і достойному служінню.

#211. Кому випало керувати братією, хай береже чин свій і не замовчує, що подобає сказати, коли йому перечать. У чому вони тебе послухають, нагородуматимеш за їхню чесноту, а в чому ослухаються, цілковито відпусти їм, і при ймеш те саме від Того, Хто сказав: “Простіть і вам проститься” (Лк. 6:37).

#212. Кожен випадок подібний до торгівлі: хто вміє купити – придбає багато, хто не вміє – зазнає збитків.

#213. Коли хтось не слухає з першого слова, не примушуй його, сперечаючись,але надбання, котре він відкинув, придбай собі. Незлобливість буде корисні ша для тебе, ніж виправлення його.

#214. Коли шкода для одного зачіпає багатьох, тоді не подобає довго терпіти чи шукати своєї користи, подобає шукати користи для багатьох, аби спаслися. Бо чеснота багатьох корисніша від чесноти одного.

#215. Коли хтось упаде в якесь прогрішення і не буде печалитися мірою вчине ного, легко знову впаде в ту саму сіть.

#216. Як левиця не підходить із любов’ю до телятка, так безстидність не при ймає з радістю печалі за Богом.

#217. Як вівця не сходиться з вовком для народження ягнят, так із ситістю не по єднується біль сердечний, щоб зачати чесноту.

#218. Ніхто не може мати печалі і болю за Богом, якщо спершу не полюбить причини їх.

#219. Страх Божий і викриття містять у собі печаль, здержливість же й чування поєднуються з болем.

#220. Хто не навчиться із написаних заповідей та повчань, того поженуть батогом на кінську спину та вуздечкою на осла [Прип. 26, 3]. Коли ж і це не допо може, то “вуздечкою і вудилами стягнуть щелепи його” [Пс. 31, 9] і приведуть.

#221. Кого легко перемагають малі спокуси, того своєю силою опанують і вели кі, хто ж переборює малі спокуси, той у Господі протистоятиме великим.

#222. Не пробуй повчати викриттями того, хто хвалиться чеснотами. Адже він не може любити і похвалу, і правду.

#223. Кожне слово Христове являє Божу милість, і правду, і премудрість, і силуїхню через слух укладає тому, хто залюбки слухає; тому й немилостиві, і не праведні, котрі не слухають залюбки, не змогли пізнати премудрости Божої щей розіп’яли Того, Хто навчав її. Отож і ми дивімося, чи залюбки Його слухає мо. Він-бо каже: “Якщо любите ви мене, то мої заповіді берегтимете. […] Того мій Отець полюбить, і я того полюблю, і йому об’явлю себе” (Йо. 14, 15.21). Чи бачиш, як об’явлення своє приховав у заповідях, адже в усіх заповідях іде мова про любов до Бога і ближнього, яка виникає за віддалення від речей і безмовности помислів.

#224. Знаючи про це, Господь заповідає нам, кажучи: “Не журіться завтрашнім днем”, – і слушно. Коли хтось не звільнився від речей і журиться ними, то як же звільниться від лукавих помислів? Коли хтось опанований помислами, якзможе побачити природний гріх, що криється під ними, сам є пітьмою і затя гує душу, беручи свій початок від лукавих думок і діянь? Диявол спокушує до нього звичайним прилогом і показує початок, а людина сластолюбствомі марнослав’ям солодко з ним єднається, хоч за розсудливістю й не хоче, про те за дією насолоджується і приймає. Коли ж людина не бачить гріха, що опановує її, то коли очиститься, помолившись за нього? А хто не очистився, як знайде “місце пробування” (Єз. 37, 27 – цит. за Огієнком) чистого єства? Хто ж цього не знайде, як побачить внутрішній дім Христовий? (Зах. 2, 14; Йо. 14, 23; 1 Кр. 13, 6). Бо ми є дім Божий, за словами пророка, і євангелиста, й апостола.

#225. Подобає, отже, за вказаним порядком шукати, аби знайти дім цей і мо литвою невідступною стукати, щоб тут або в кінці Владика нам відчинив і щоб не сказав недбалим: “Не знаю вас, звідкіля ви” (Лк. 13:25). Та й маємо не тільки просити і прийняти, а й зберегти те, що одержали. Є ж деякі, які й, одержавши, погубили. Тому звичайне знання про належні речі чи досвідщодо них мають, можливо, і ті, що пізніше почали вчитися, і молоді, а трива ле діяння з терпінням ледве чи й найблагоговійніші зі старців мають. Багатохто із досвідчених загубив його через неуважність і численними трудами знову відшукав і здобув. Отож і ми не переставаймо це чинити, поки не здобуде мо того, що віднімається від нас.

Глави 226–226

#226. Ми пізнали ці установи духовного закону – нечисленні із багатьох, їх і ве ликий псалмоспівець безнастанно радить навчатися і чинити їх тим, що часто оспівують Господа Ісуса. Йому слава, і влада, і поклоніння подобає нині і во віки. Амінь.