Того самого преподобного й богоносного отця нашого Марка Подвижника послання до Миколая-інока

Того самого преподобного й богоносного отця нашого Марка Подвижника послання до Миколая-інока Возлюбленому синові Миколаю скільки раніше ти багато журився своїм спасінням і багато мавтурбот, живучи за Богом, розповідав ти нам про себе, якими трудами і гарячим пориванням хотів ти пристати до Господа: уваж ним життям, і здержливістю, і терпінням усякого зла, чуванням же многим і кріпкою молитвою подвизаючись; і які брані, і многота плотських пристрастей підіймаються в тілесній природі, і на душу повстає гріховний закон, що протиборствує законові нашого ума. Скаржився ти, що надміру сумуєш від пристрасти гніву і похоті, і шукав якогось способу і словесної поради щодо того, які треба вчинити труди й подвиги, аби перемогти цізгубні пристрасті. І в той час, наскільки можна було, радили ми любові тво їй, пропонуючи душекорисні розуміння і мудрування й показуючи, якимитрудами і подвижницькими зусиллями, із розумінням і просвітленням словесним знанням душа, що вірою живе за Євангелієм, коли її підтримує бла годать, може подолати лихі пристрасті, що про них ми вже згадували, котрі походять із гріха. Від яких пристрастей, через схильність і звичку до них,душа ніби прийняла образ, бо вони її притягують більше від інших, про ти цих вона має підняти пильний і неперервний подвиг, поки не підкорить плотських і безсловесних дій серця, яким спочатку сама підкорялася і які приваблювали її і зачаровували, бо вона часто згадувала їх і наповнювалася злими думками.Оскільки ж ми трохи віддалені від тебе, – тілом, а не серцем, – відійшов ши в пустелю до істинних діячів і подвижників Христових, щоб і ми, хоча бтрохи подвизаючись із братією, котра бореться проти супротивника і доблес но чинить опір пристрастям, відклали лінощі, прогнали зневіру, відкинулинедбалість і прийняли всяку старанність і пильність, поспішаючи благовго дити Богові, тому-то малу пораду і повчання корисне потрудився я викласти на письмі для твоєї щирости. Те, про що я говорив тобі особисто, незабаром прочитаєш, коротко викладене в малих порадах нашого листа, насолодишся духовною користю так, ніби ми тут присутні.Отже, початок твоєї користи за Богом, о сину, маєш ти покласти ось звідки. Не забувай і невпинно пам’ятай, що в безнастанному повчанні роздумува ти подобає тобі про всі промисли й благодіяння чоловіколюбного Бога, котріставалися до тебе і стаються для спасення твоєї душі, а не, покриваючи грі ховним забуттям або через зневіру, забувати многі й великі Його благодіянняі через це некорисно й невдячно проживати час. Така невпинна пам’ять, про стромлюючи серце, як колючка, спонукатиме його завжди до ісповідання, досмирення, до благодарення зі сокрушеною душею, до всякого доброго старання, до звичаїв добрих і всякої за Богом чесноти. Серце завжди прихилятиметься із благосовісною думкою до таких слів пророка: “Чим відплачу Госпо деві за все, що Він дав мені?” (Пс. 115, 3). Коли ж душа помислить про благодіяння чоловіколюбного Бога, яких зазнала від народження, або відскількох бід багато разів була врятована, або скільки разів, підпавши під владу зла, і в прогрішення багато разів по своїй волі скотившись, не була справедливо видана на погибель і смерть духам, які спокусилися, але довготерпе ливо чоловіколюбний Владика, незважаючи на прогрішення, очікував їїповернення, що по своїй волі служила пристрастями і ворогам, і лукавим ду хам. Він її живив, покривав і всіляко промишляв і нарешті благим порухом руки наставив на путь спасення, і вклав у серце любов до подвижницького життя, й укріпив бажання з радістю залишити світ і його облуду плотськихпристрастей, і ангельським образом подвижницького чину прикрасив, і вчи нив так, аби легко прийняли її святі мужі у зібрання братства. Хто ж, маючидобру совість і так роздумуючи, не матиме завжди сокрушеного серця, одер жавши таку запоруку попередніх благодіянь, ні єдиного доброго діла сам спершу не вчинивши? Хіба не матиме такий завжди твердої надії, сказавши собі: “Хоч я і ніякого доброго діла не вчинив, а й багато перед Ним согрішив, у нечистотах плотських і в багатьох інших гріхах пожив, Він не вчинив загріхами моїми і не відплатив мені за беззаконнями моїми, а такі дари й благо даті подав мені на спасіння. Коли цілковито віддам себе на дальше служінняЙому, непорочно проживаючи і в чеснотах подвизаючись, то яких благ і ду ховних дарувань сподобить мене, укріпляючи, очищаючи й наставляючи на всяке добре діло?” Тому-то той, хто завжди має такий помисел і не забуває Божих благодіянь, спонукає себе, і спрямовує, і змушує навчатися чесноти добра, і до всякого діяння правди завжди пильний, завжди готовий чинити Божу волю. Заради того, о сину возлюблений, що благодаттю Христовою маєш природний розум, оце постійне роздумування і благе повчання зберігай завжди в собі, хай не покриє тебе згубне забуття і не перешкодить зневіра,котрі чинять ум суєтним і відводять від життя, не спокусить всезлобна недбалість, не відведе плотська похіть, не переможе обжерливість, ні похіть не по лонить ум, і не єднатимешся з блудними помислами, щоб не осквернитися, не переможе гнів, котрий породжує братоненависництво, не опечалить якась незначна справа, не прийдуть на згадку лукаві помисли на ближнього, що відхиляють від чистої молитви до Бога, і ум не потрапить у полон, не станезвіриним помислом наглядати за братом-однодумцем. За такі безсловесні зви чаї плотського мудрування ум зв’яжеться у совісті і лукавим духам, що їмпідкорився, переданий буде на покару на певний час, поки не отямиться, бу дучи охоплений печаллю та зневірою і тим, що погубив стремління до Бога через усі згадані речі; знову почне сприймати з великим смиренням початок дороги спасіння; і, багато потрудившись у молитвах і всенічних чуваннях,зруйнувавши згадані речі смиренням та оповіддю Богові й ближньому, починає тверезитися і просвіченням євангельського розуміння, просвічуваний Божою благодаттю, пізнає, що той, хто не віддав себе повністю на хрест смирен ним і упокореним мудруванням і не кинув себе під ноги всім, щоб йоготоптали, і принижували, і глузували з Нього, й ображали, і насміхалися з Нього, і глумилися, а він усе це з радістю заради Господа витерпить, не відомща ючи зовсім людській славі, чи честі, чи похвалі, чи насолоді їжі й пиття, чиодежі, не може бути істинним християнином. Тож коли нас чекають такі по двиги, і почесті, і вінці, то доки будемо вдавати благочестивих, що з усіх сил служать Господеві? Люди шанують нас, бачачи такими, але зовсім іншими бачить нас Той, Хто знає потаємне. Хоч багато хто шанує нас як святих, алеми ще люті норовом, про нас говорить апостол: “Мають бо сповид побожно сти, сили ж її зреклися” (2 Тм. 3, 5); численні шанують нас як дівствеників і чистих, а перед Тим, Хто знає потаємне, оскверняємося нечистим єднанням із блудними помислами і бруднимося діями пристрастей, потуплюючись від людських похвал й осліплюючись умом. Доки ж будемо ходити в суєті ума, не беручись за євангельське мудрування і не пізнаючи життя по совісті, щоб старанно йти по ньому, аби і в совісті віднайти відвагу, – ми ж іще на уявній правді зовнішньої людини утверджуємося, бо позбавлені істинного знання і тільки зовнішніми повчаннями себе влещуємо, бажаючи догоджати людям і шукаючи від них слави, і похвали, і чести? Прийде воістину й “освітить те, що скрите в темряві, та виявить задуми сердець” (1 Кр. 4, 5) непідкупний Суддя, який ні не соромиться багатого, ні не милує вбогого, незважаючи на зовнішність і виявляючи істину, приховану всередині. Істинних подвижниківі страждальців, що живуть по совісті, у присутності ангелів перед своїм От цем увінчає, а тих, що вдають, і на вигляд благочестиві, і тільки видиме життя людям показують і на цьому суєтно утверджуються, і умом улещують себе, перед небесною Церквою святих і перед усім небесним воїнством викриє і їх,що тяжко соромляться, пошле в пітьму кромішню, як немудрих дів, які зов нішньо дівство зберегли – не за це вони були зганені – та й олії трохи мали в посудинах, себто були причасницями деяких чеснот і зовнішніх подвигів і певних дарувань. Тому-то й світильники їхні горіли до певного часу, але вони через недбальство, і незнання, і зневіру не подумали і не розпізнали в собі многоти пристрастей, яка діяла через лукавих духів, і через супротивнідійства зотлівало їхнє знання, з’єднуючись із помислами і спокушуючись таємно, і перемагала їх заздрість найзлобливіша, ревність, котра добро ненави дить, розбрат, любов до сварок, ненависть, гнів, прикрість, злопам’ятність,лицемірство, ярість, гординя, марнославство, людиновгодництво, догоджан ня собі, сріблолюбство, нудьга, плотська похіть, помисли, що викликають сладострастність, невір’я, не стало в них страху Божого, перемагали їх страх, печаль, суперечливість, слабкість, сон, високодумство, виправдовування, бундючність, пиха, ненаситність, нездержливість, лихварство, найлютіший розпач і тонкі дії гріха. Ті діви, що мали добрі діла і чесне життя, яке хотіли чинити перед людьми, аби мати від них похвалу, хоч і були причасницямипевних дарів, продавали їх духам марнославства і людиновгодництва і, єднаючись з іншими пристрастями, змішали добрі справи з лукавими й плотськи ми мудруваннями. Тому стали вони неприємними й нечистими, як Каїнова жертва, втратили радість Молодого і не ввійшли до небесної оселі. Про це помишляючи й розмірковуючи, і себе випробовуючи, пізнаймо та зрозуміймо,у яких ділах є ми самі, та, поки ще є час на покаяння та навернення, наверні мося, щоб добрі наші діла, в чистоті звершувані, були істинними й добрими,не змішані з плотським мудруванням та не відкинуті, як порочна жертва, через зухвальство і недбалість та зубожіння істинного знання, щоб, труд дів ства, і здержливости, і чування, і посту, і любови до чужинців перетерпівши, змарнувавши своє життя через згадані пристрасті, наші нібито виправдання не виявилися порочною жертвою і стали неприємні небесному священикові – Христові. Отож, о сину, про знання і розуміння наперед подбати подобає тому, хто хоче взяти хрест і піти слідом за Христом, не перестаючи випробовувати в собі свої помисли і многотою клопотатися про спасіння і знання, і палативеликою любов’ю до Бога, і запитувати однодумних і єдиномудрих рабів Бо жих, котрі подвизаються тим самим подвигом, – бо той, хто не знає, де і якходить, у пітьмі без світла світильника ходить. Хто самочинно, без євангельського розуміння і настановлення ходить, той багато спотикається і в числен ні ями й сіті лукавого впадає і багато блукає, і в численні впадає біди, і не знає, яким буде його кінець. Адже багато пройшли через многі труди, і пости,й терпіння і численні труди перетерпіли Бога ради, але самочинство й нерозсудливість і нешукання допомоги ближнього вчинили такі їхні труди нетвер дими й суєтними. Ти, отже, о сину возлюблений, на початку повчання словане забувай благодіянь чоловіколюбного Бога щодо тебе, коли тебе відтягува тиме обман гріха і зневіри, але, маючи перед очима чи то тілесні, чи духовніблагодіяння, яких ти зазнав від самого народження твого аж донині, розмір ковуй про них і завжди навчайся, як сказано: “Не забувай усіх добродійств Його” (Пс. 102, 2), – щоб серце легко рухалося до страху Божого й любови, щоб прожити по силі життя пильно, мати проживання чеснотливе, совістьблагочестиву, слово доброчесне, віру праведну, мудрування смиренне – сло вом, щоб усього себе Богові віддати, переконуючи себе пам’яттю благодіянь Його, які прийняв ти від благого й чоловіколюбного Бога, щоб і само по собі,такою пам’яттю благодіянь, а ще й із допомогою, котра приходить тобі з ви соти, любов’ю і бажанням ранилося серце твоє, бо іншим, набагато кращим від тебе, Він не вчинив таких чудес, як невимовним своїм чоловіколюбством учинив тобі. Усе, отже, що було тобі добре від Бога, потрудися безнастаннотримати в пам’яті. Особливо згадуй безнастанно про ту велику й дивну бла годать і благодіяння, що їх Він подав тобі, коли відплив ти разом із твоєю матір’ю, як ти нам розповідав: коли ота страшна й люта буря і хвилювання піднялися вночі, і всі, що були на кораблі, разом із корабельниками і зі самою матір’ю твоєю погинули в глибині, і преславною божественною силою тільки ти з двома іншими були викинуті на берег і врятувалися, і як Він улаштував,аби ти прийшов в Анкиру і там тебе по-батьківськи прийняв один щедро любець, і в любові з’єднав тебе з вельми благоговійним сином Епіфанієм, щоб ви обидва, навчені від преподобного мужа, прийшли на путь спасення, і святі раби Божі прийняли вас як своїх дітей. Що ж ти маєш достойне, щоб воздати Тому, хто покликав душу твою до життя вічного, за ці всі благодіяння,які були тобі від Бога? Тепер уже ти маєш жити праведно не задля себе, а за для Христа, який за тебе умер і воскрес, у всякій чесноті, правді, в усякому сповненні заповідей, шукаючи завжди, “що то є воля Божа, що добре, що вгодне, що досконале” (Пс. 102, 2), і всіма силами намагатися це осягнути. Навіть юність свою, сину, так підкори слову Божому, як від тебе воно саме вимагає, – віддай тіло, “як жертву живу, святу, приємну Богові: богослужбу […] розумну” (Рм. 12, 1) і всяку мокроту плотської похоті зменш і висуши малими потребами і малою кількістю пиття, і всенічними чуваннями, щоб і сам ти сказав, як заповідано: “Бо став я наче міх на морозі, але уставів твоїх не забув” (Пс. 118, 83); і пізнавши, що ти – Христовий, розіпни свою плоть, як казав апостол, з її “пристрастями та пожадливостями” (Гл. 5, 24); і земні члени умертви, себто не тільки діяння блуду, а й нечистоту, яку лукаві духивикликають у плоті. І не тільки в цьому полягає подвиг істинного й нескверного дівства для того, хто очікує вінця, а й, ідучи за словами апостола, подвижник умертвляє прояв і порухи самої пристрасти. І не тільки до цих подви гів удається, сподіваючись оселити у своєму тілі ангельське і пречисте дівство, а ще й молиться той, хто сходить угору, аби знищити саму згадку про тонку похіть тільки в помислі без руху й дії тілесної пристрасти, коли неуважним стає ум. З цим же можна впоратися тільки з допомогою із висоти і силою, і поданням Духа. Чи ж є такі, що сподобляються цієї благодаті? Хто так очікуєвінця чистого й надприродного, і нескверного дівства, той розпинає подвиж ницькими трудами плоть, умертвляє земні члени тривалою і неперервною здержливістю, виснажуючи зовнішню людину і витончуючи її, і ослаблюючи,і висушуючи, щоб вірою і подвигами, і дією благодаті з дня на день оновлювалася внутрішня людина, прямуючи до кращого, зростаючи в любові, прикрашаючись лагідністю, веселячись радістю Духа, аби ставала вона обдаро вана миром Христовим з любов’ю, ведена благодаттю, стережена благостинею,охоплена страхом Божим, освітлена розумінням і знанням, просвічена мудрі стю, навчена смиренномудрістю. Коли цими і подібними до них чеснотами ум оновиться від Духа, він пізнає накреслення боговидного образу в собі, і побачить мислену й невимовну красу Владичного образу, і самонавченої й саморозумної премудрости осягне багатство заповіданого закону. Витончи, отже, о сину, юну плоть, і всім, про що ми вже сказали, збагати безсмертну душу, згаданими чеснотами онови ум за співдією Духа. Юна плоть, обтяжена різноманітними стравами і питтям вина, стає як вепр, готовий на заколення, а розгорянням тілесних солодкостей душа заколюється, і розпаленням лютоїпохоті потрапляє в полон ум, бо не може чинити опору плотським солодко стям. Приплив крови спричиняє відходження Духа. Особливо ж до вина юніхай навіть не наближаються, щоб велика пожежа, котра виявляється у внутрішній дії пристрасті, а зовні облита питтям вина, через що плотська при страсть ще гірше розпалюється, не відігнала духовної насолоди болісного замилування і не вчинила в серці ідола й нечутливість; але, прагнучи речей духовних, нехай юні навіть води не п’ють вдосталь – вельми-бо нестача водипомагає зберегти чистоту. Коли випробуєш це на ділі, переконаєшся на власному досвіді. Не для того, щоб накласти ярмо на тебе, оце ставимо тобі законом чи наказуємо, але подаємо як думку і спосіб – добру допомогу для істин ного дівства – і певної чеснотливости люб’язно навчаємо і радимо, вільній твоїй волі залишаючи чинити, як захоче. Ще прийди і поговоримо трохи про безсловесну пристрасть гніву, котраспустошує, і тривожить, і потьмарює кожну душу, і коли діє й рухається, ро бить людину схожою на звіра, особливо ту людину, яка до неї дуже схильнаі швидко готова. Ця пристрасть особливо стверджується й укріплюється гор дістю, і не можна її зруйнувати. Поки це диявольське дерево гіркоти, і гніву, і ярости поливати лихою водою гордости, доти воно добре цвіте, добре росте і родить плоди багатьох беззаконь. І такою міцною буває в душі будівля лукавих, утверджена й укріплена на підмурку гордости. Коли, отже, хочеш, аби в тобі всохло це дерево беззаконня, пристрасти, гіркоти і гніву, і ярости, і стало безплідним, нехай сокира Духа, прийшовши, посіче його і в вогонь укине, як каже Євангеліє, і знищить з усяким гріхом. Коли хочеш, аби цей дім беззаконня, що його лукавий повсякчас люто будує у твоїй душі, збираючи, як камені, різні вагомі й безглузді причини, діла природи і слова в помислах, і зводячи в душі будівлю гріха, підпирає її й укріплює помислами гордости, –якщо хочеш цей дім зруйнувати й розібрати, то май смирення Господнє, не за буваючи у своєму серці, хто такий Господь і яким Він став задля нас, і з якої зійшов висоти світла явленого Божества, яке за своєю силою можуть бачитигорні істоти. На небесах славлять Його всі словесні істоти – ангели, арханге ли, престоли, господства, начала, власті, херувими й серафими й неназваніумові сили, що їхні імена не відомі нам, а Він, за пророцтвом апостола, зійшов у глибину смирення людського за невимовною благістю, в усьому уподібнюючись до нас, що сиділи в пітьмі і тіні смертній і були в полоні Адамо вого переступу, а за дією пристрастей панував над нами ворог. Коли ж ми були в такому лютому полоні і панувала над нами невидима й гірка смерть, Владика всіх сотворінь, видимих і невидимих, не посоромився, а смирив себеі, прийнявши безчестя страстей і заборону й Владичний присуд щодо осудже ної людини, в усьому став подібний до нас, окрім гріха, себто крім безчестя пристрастей. І те, що Владичним присудом було наведено на людину як кара за гріховний переступ, себто смерть, труд, голод, спрага – усе це сприйнявши, був таким, як і ми, щоб ми стали такими, як Він; Слово стало плоттю, аби плоть стала словом; багатим бувши, зубожів заради нас, щоб ми збагатилися Його убогістю; уподібнився до нас через своє велике чоловіколюбство, аби ми всякою чеснотою уподібнилися до Нього. Відтоді, як прийшов Христос, нова людина воістину оновлюється благодаттю Духа за образом і подобою,досягаючи в міру досконалої любови, яка проганяє страх і не підлягає падінням: любов ніколи не падає. “Бог, – каже апостол Йоан, – є любов, і хто пере буває в любові, той перебуває в Бозі” (1 Йо. 4, 16). Апостоли сподобилися цієїміри, і подібні до них мужі навчилися чесноти, і досконалими предстали пе ред Господом, і досконалим своїм бажанням в усьому своєму житті пішли заХристом. Таке, отже, смирення з любови до нас прийняв Господь невимов ним чоловіколюбством; завжди, не забуваючи, розмірковуй про це, себто про оселення Бога Слова в лоні, прийняття людської природи, народження від жони, виростання в тілі, безчестя, досади, зневаги, глум, докори, побиття,обпльовування, насмішки, наругу, багряницю, терновий вінець, наговори ста рійшин, крики беззаконних юдеїв, Його одноплеменців: “Геть! Геть! Розіпнийого!” – хрест, цвяхи, спис, напування оцтом і жовчю, торжество поган, на смішки тих, що ходили й говорили: “Якщо ти Син Божий, зійди-но з хреста”, й увіруємо в тебе (Мт. 27, 40), та інші страсті, які переніс задля нас: розп’яття, смерть, триденне погребення в гробі, зішестя в ад, а також плоди страстей – які вони і скільки їх? Себто із мертвих воскресення, ада й смерти полонення, душ, котрі йшли за Господом, на небеса вознесення, праворуч Отця сидіння, “вище від усякого начала, власти, сили й володарства та всякого імени, яке б воно не було” (Еф. 1, 21). Честь і слава, всіх ангелів поклоніння першому, хто воскрес із мертвих, за Його страсті, за словом апостола, що каже: “Плекайте ті самі думки в собі, які були й у Христі Ісусі. Він, існуючи в Божій природі,не вважав за здобич свою рівність із Богом, а применшив себе самого, при йнявши вигляд слуги, ставши подібним до людини. Подобою явившися яклюдина, Він понизив себе, ставши слухняним аж до смерти, смерти ж – хрес ної. Тому і Бог Його вивищив і дав Йому ім’я, що понад усяке ім’я, щоб перед іменем Ісуса всяке коліно приклонилося на небі, на землі й під землею”(Флп. 2, 5 і далі). Ось на яку славу й висоту за правдою Божою вивели чоловіка Господнього оці страждання. Тому, коли з любов’ю й бажанням пам’ятатимеш про це, не забуваючи, у серці твоєму, не опанує тебе пристрасть гірко ти гніву і ярости. Коли зруйнувати підвалину гордости смиренням Христовим, уся будівля беззаконня, ярости, гніву й печалі легко сама по собі зруйнується.Яке-бо жорстоке й кам’яне серце не сокрушиться, не умилиться, не смириться, маючи в умі завжди тільки божество Єдинородного, котре смирилося за для нас, і пам’ятаючи перераховані призначені страждання? Чи не стане воноз власної волі землею і порохом, що його топтатимуть люди, як каже Писан ня? Хіба ярість може опанувати душу, котра так смиряється й сокрушається,дивлячись на смирення Христове? Хіба опанує її гнів? Хіба охопить її гірко та? Але видається, що забуття цих корисних і животворних помислів і сестрайого – нудьга, і незнання, одностайне і спільне за дією з цими, найтяжчі при страсті найглибшої частини душі, які нелегко виявити й виправити, лютоюцікавістю покриваючи й затьмарюючи душу, сприяють іншим гріховним пристрастям діяти і гніздитися в ній, бо проганяють із душі страх Божий і вкла дають у неї недбалість про добрі діла й допускають, аби будь-яка пристрасть зухвало входила й діяла. Коли душа покрита всезлим забуттям і згубноюнудьгою, і незнанням – матір’ю і годувальницею всіх зол, – тоді окаянний і за сліплений ум прив’язується до всього, що можна бачити, розуміти чи чути, себто, коли побачить жіночу красу, відразу охоплює його плотська похіть. І так усе інше, що западе в опановану пристрастями пам’ять, і те, що приємно бачити чи чути, або те, що уявляється в думках, і погана наука вимальовуютьвсередині уявлення, і оскверняють дією блудних духів окаянний ум, опанова ний пристрастями. До того ж і плоть, коли буде тучна, чи молодша, чи більшволога, легко збуджуватиметься такими згадками і пристрастю своє чинити ме, рухаючись до похоті, чи то уві сні, чи наяву чинячи нечистоту, хоч до жінки насправді не доторкається. Кого численні вважають за ціломудрого й дівственика, і чистого, хоч і сам себе вважає за святого, перед Тим, Хтобачить приховане, судиться він як скверний, і блудник, і перелюбець, і пра ведно того дня осуджується, якщо не плаче й не ридає і, витончивши плотьпостами й чуваннями, і безперестанними молитвами, і зціливши ум споминами й повчаннями слова Божого, не принесе достойного покаяння Богові, пе ред Яким помислив або вчинив зле. Істинний бо живий голос, що сказав: “А я кажу вам, що кожний, хто дивиться на жінку з пожаданням, той вже вчинив перелюб з нею в своїм серці” (Мт. 5, 28). Тому корисно, а найбільше юним, щоб зовсім, коли це можливо, не провадити бесід із жінками, хоч би й здавалося, що вони святі; якщо ж можна, то й зовсім людей уникати, тоді брань буде легша й успіх – виразніший; а ще пильнувати себе і мало їсти, і мало пити води, і, багато чуваючи, перебувати в молитві, подвизаючись, і з духовними досвідченими отцями спілкуватися й проживати, і намагатися повчитися в них. Шкідливо жити самому, самочинно, без нагляду, шкідливожити з тими, що не досвідчені в духовній боротьбі, – у таких вона відбуваєть ся інакше. Адже багатьма підступами діє гріх, і зусібіч влаштовані засідки й сіті ворожі. Тому, якщо це можливо, треба разом ходити, себто намагатися часто приходити до розумних мужів і подвизатися, бо коли хтось сам не маєсвітильника істинного знання через недосконалість духовного віку і дитин ство, то, ходячи з тим, хто його має, не буде в темряві, не потрапить у тенета й сіті, і не схоплять його мислені звірі, котрі пасуться в темряві, і схоплюють, і вбивають тих, що ходять без умового світильника божественного слова.Коли ж бо хочеш, сину, щоб у душі твоїй був світильник умового світла й ду ховного розуму, щоб, не спотикаючись, ходити в глухій ночі віку цього і щобГосподь спрямовував “стопи твої” (Пс. 118, 133), коли запрагнеш євангель ського шляху, за словами пророка, себто з палкою вірою найдосконалішієвангельські заповіді проходити і бути причасником страстей Господніх ба жанням і молитвою, показую тобі дивну майстерність і замисел духовногозвичаю, який вимагає не тілесних трудів або подвигу, а душевного труду і на стоятельства ума, й уважности, супроводжуваних Божою любов’ю і Божимстрахом, – таким замислом легко зможеш перемогти вороже військо, за прикладом блаженного Давида, котрий убив силача-іноплеменця вірою та упо ванням на Бога, і так переміг зі своїми людьми десятки тисяч ворогів. А наше слово хоче вказати на трьох сильних і кріпких силачів, на яких утверджуєтьсявся супротивна сила мисленого Олоферна, – коли вони будуть скинуті й уби ті, швидше занеможе всяка сила лукавих духів. Ці ж силачі лукавого, нібито кріпкі, – це три вже названі: незнання – мати всіх зол, забуття – сестра йогоі помічниця, і зневіра, котра тче для душі чорнішу від чорної хмари одіж і по кривало, і утверджує, і зміцнює перших двох та об’єднує їх, і в недбалій душічинить зло міцним і непохитним. А від зневіри, забуття і незнання укріплю ються й поширюються інші пристрасті. Вони помагають одна одній і одна без одної скластися не можуть, являють себе як кріпкі сили супротивного і кріпкі князі лукавого, вони ж керують цілим військом духів лукавства і підсилюютьйого, і сприяють вчинити замислене, а без них не можуть постати інші пристрасті. Коли ж хочеш здобути перемогу над цими пристрастями і полк мислених іноплеменців легко перемогти, молитвою і Божою співдією зосередив шись у собі і входячи в глибину серця, досліди цих трьох міцних силачів:забуття, і зневіру, і незнання – підпору мислених іноплеменців, котрі повелі вають іншими гріховними пристрастями, через які пристрасті діють і живуть, і набираються сили в серцях сластолюбців і в ненавчених душах. І великоюуважністю, і настановою ума з допомогою із висоти знайдеш те зло, що най згубніше й невідоме для інших. Супротивна до нього зброя правди, пам’ять блага – причина всього доброго, і розум просвічений, бадьорячись яким душапроганяє від себе пітьму незнання, і якнайбільша пильність, що готує і спонукає душу до спасення. Зодягнувшись у цей обладунок чесноти, силою Святого Духа, всякою молитвою і молінням доблесно й мужньо переможеш мис лених іноплеменців – згаданих трьох силачів, а найбільше – пам’яттю про Бога. “Усе, що лиш правдиве, що чесне, що справедливе, що чисте, що любе, що шанобливе, коли якась чеснота чи що-небудь похвальне, – про те думайте” (Флп. 4, 8), відганяючи від себе прелюте забуття; просвіченим же і небесним знанням нищачи згубне незнання пітьми, а найчеснотливішою і найкращою пильністю виганяючи безбожну нудьгу, котра насаджує зло в душу. Здобувшиці чесноти не тільки самою своєю волею, а й силою Божою і підмогою Свято го Духа, з великою уважністю і молитвою, зможеш звільнитися від названих трьох силачів лукавого. Коли в душі збережеться згода між істинним знанням і пам’яттю слів Божих, і благою пильністю, що твориться під дією благодаті,тоді знищується у ній навіть слід забуття, і незнання, і зневіри і перетворюється в ніщо, а в душі надалі царює благодать, що в Христі Ісусі Господі на шому, Якому слава і влада на віки віків. Амінь. вятий отець наш Симеон, за благодаттю богослов’я, дарованою йому від Бога, названий Новим Богословом, жив за царюванняКонстантина Порфирородного в Х столітті після Різдва Христового. Він був учнем Симеона, котрого називали Благочести вим, і, навчившись у нього подвижницьких подвигів, до такої висоти чесноти й безпристрасности піднявся і настільки божественної благодаті сподобився, що ледве можна описати. Про це докладно написано в його Житії, котре складається з багатьох віршів. Усю-бо, так би мовити, силуДуха Утішителя в себе прийняв і, ввібравши Його сіяння, явився джерелом богослов’я, божественного просвітлення гостинницею, невимовних таїн пресолодкою оселею, словом, житлом усякої премудрости і бо жественного знання. Будучи просвітленим такою силою, уклав велике число писань із різноманітних думок, котрі написані і за віршами, і засловами, і наповнені великої користи. Вибравши з них тільки ці, вмісти ли ми їх у цій книзі; велика й незмірна користь відкривається через них читачам.