Преподобного і богоносного отця нашого Марка Подвижника про закон духовний 200 глав
Преподобного і богоносного отця нашого Марка Подвижника про закон духовний
#200. глав
Глави 1–25
#1. Оскільки ви дуже хочете довідатися, яким є “духовний закон”, за словом апостола, і як його слід розуміти і що чинити тим, котрі хочуть зберігати його, то ми по силі скажемо.
#2. Передовсім пам’ятаймо, що Бог є початком всякого добра, серединою і кінцем. Не можна ні добре вірити, ні добро чинити, як тільки в Христі Ісусі і Святому Дусі.
#3. Всяке добро дароване нам за промислом Божим, і тільки той, хто вірує, не погубить його.
#4. Тверда віра – стовп міцний, Христос же є всім для вірного.
#5. Нехай у всякому твоєму починанні починає перед тобою Бог, Котрий пер шим починає всяке добро, щоб за Божим промислом відбувалося діло, що тебе чекає.
#6. Смиренномудрий і той, хто має духовне діло; шануючи Божественне Пи сання, все до себе віднесе, а не до інших.
#7. Призивай Бога, нехай відкриє очі серця твого, і побачиш користь від мо литви й читання, і зазнаєш на досвіді.
#8. Хто має якесь духовне дарування і співчуває тим, що не мають, співчуттям зберігає свій дар. А гордовитий утратить його, помислами гордости зу сібіч битий.
#9. Уста смиренномудрого говорять істину, хто ж суперечить, схожий на того слугу, котрий ударив Господа по щоці.
#10. Не ставай учнем того, хто хвалить себе самого, щоб замість смиренному дрости не навчився ти гордости.
#11. Не возносься у серці своєму, що розумієш Писання, щоб не впав ти умом у дух хули.
#12. Не намагайся розв’язати складну справу завзятими суперечками – розв’я зуй її тим, чим велить духовний закон, себто терпінням, молитвою і твердою надією.
#13. Сліпий той, хто покликає і мовить: “Сину Давидів, помилуй мене”, – мо лячись тілесно і ще не маючи духовного розуму.
#14. Сліпий був прозрів і, побачивши Господа, більше не називав Його Сином Давида, а, ісповідавши Його Сином Божим, поклонився.
#15. Дивися, щоб не вознісся ти, проливаючи сльози в молитві твоїй; це Хри стос торкнувся очей твоїх, і ти умом прозрів.
#16. За прикладом сліпого той, хто відкинув ризи і наблизився до Господа, по слідовник Його і стає проповідником найдосконаліших учéнь (Мр. 10:46–52).
#17. Гріх, про який у помислах розмишляють, чинить серце зухвалим, коли ж його нищити здержливістю і надією, це сокрушує серце.
#18. Одне сокрушення серця м’яке й корисне для його умиління, а інше – жор стоке й шкідливе, що призводить до твердости.
#19. Чування і молитва, і приймання того, що стається, – це сокрушенняне шкідливе й корисне для серця, тільки якщо лихварством не розітнемо їх нього з’єднання. Хто це терпить, одержить допомогу і в іншому, хто ж не дбає і розслабляється, при кончині нестерпного болю зазнає.
#20. Сластолюбне серце стає для душі темницею і путами, коли вона виходить із тіла; трудолюбне ж – розчиненими дверима.
#21. Жорстоке серце – це залізні ворота, що ведуть до міста; перед тим, хто терпить зло і покривджений, вони самі собою відчиняться, як відчинилися колись перед Петром.
#22. Багато є способів молитви, один відрізняється від іншого. Проте жоден зі способів молитви не шкідливий, хіба що це не молитва, а діяння сатанинське.
#23. Коли людина передумала чинити зло, нехай спочатку молиться в думках за звичаєм, коли ж промисел перешкодить їй, нехай опісля багато дякує.
#24. Давид, коли хотів убити Навала Кармильського, згадав про божественну відплату і, відвернувшись від того почину, вельми дякував. А ще знаємо, що вчинив він, коли забув про Бога, і не зупинявся, поки пророк Натан не привів його до згадки про Господа.
#25. У час, коли пам’ятаєш про Бога, помнож моління, щоб, коли забудеш [про Нього], Господь згадав про тебе.
Глави 26–50
#26. Читаючи Божественне Писання, розумій те, що приховане в ньому. “Все бо, що було написане давніше, написане, – каже апостол, – нам на науку” (Рм. 15:4).
#27. Писання називає віру “запорукою того, чого сподіваємося” (Євр. 11:1), – а тих, що не знають, що Христос у нас перебуває, – “невипробуваними” (2 Кр. 13:5).
#28. Як від діл і слів з’являється думка, так і від дій серця виникає майбутнє піднесення.
#29. Щедре серце явно виявляє милість, а скупе говорить, що з того буде.
#30. Закон свободи навчає всякої істини, і численні читають його, розуміючи, але мало хто розуміє його стосовно сповнення заповідей.
#31. Не шукай досконалости закону в людських чеснотах. Досконалого в них не буває, адже досконалість його прихована в Христовому хресті.
#32. Закон свободи вшановують істинним розумінням, розуміння ж приходить при сповненні заповідей, а звершується щедротами Христовими.
#33. Коли змусимо себе совістю повернутися до всіх заповідей Божих, тоді зрозуміємо, що закон Господній непорочний добре зберігається в наших ділах і без Божих щедрот не може звершитися в людині.
#34. Ті, що не вважають себе за боржників усякої Христової заповіді, вшано вують закон Божий тілесно, не розуміючи ні того, про що кажуть, ні того, чим утверджуються, тому й думають, що сповняють його ділами.
#35. Одне діло виявляється добрим, коли звершується, а намір того, хто звер шує, не добрий; а інше діло звершується як лукаве, а намір того, хто звершує, добрий. Деякі не тільки ж діла так чинять, а слова так говорять. Отак вони змінюють справу через невміння або незнання, ті через підступ лукавства, а інші через благочестя.
#36. Хто під покровом похвал приховує наклеп і засудження, той нещирий; подібний до нього і той, хто нібито смиренний, а насправді марнославний, хто багато в чому замість істини говорить лжу. Спершу допускається їм так чинити, а потім діла їх викривають.
#37. Один чинить щось явно, відомщаючи ближньому, і гадає, що це добре; а інший, не вчинивши того, має користь для себе.
#38. Є викриття через злобу і відплату, а є викриття через страх Божий та істину.
#39. Хто полишив гріх і кається, того вже не викривай. Коли ж кажеш, що ти в Бозі викриваєш його, вияви спочатку свої лихі діла.
#40. Над усякою чеснотою начальствує Бог, як і над денним світлом сонце.
#41. Вчинивши чесноту, згадай того, хто сказав: “Без мене ж ви нічого чинити не можете” (Йо. 15:5).
#42. Добро людям приготоване через скорботи, подібно ж і зло через марно славство і любов до насолод.
#43. Уникає гріха той, кого кривдять люди, і знаходить такий самий захист від скорботи.
#44. Хто вірить Христові про відплату, той всяку кривду з усіх сил терпить, наскільки має віру.
#45. Хто молиться за людей, які його кривдять, сокрушає бісів; хто ж опір чи нить людям, того ранять біси.
#46. Краще прогрішення людські, аніж бісівські; хто ж благовгоджує Господе ві, перемагає одні й другі.
#47. Всяке добро приходить від Господа за Його промислом, відходить же та ємно від неблагодарних, нерозумних і лінивих.
#48. Всяке зло закінчується недозволеною солодкістю, і всяка чеснота – ду ховною втіхою. І як перша, володарюючи, сприяє своїм, так і друга, подібно, схожа з нею.
#49. Людська зневага наводить скорботу на серце і стає причиною чистоти того, хто невинно терпить.
#50. Незнання спонукає заперечувати те, що корисне, і, стаючи зухвалим, на ближає до гріха.
Глави 51–75
#51. Прийми скорботи, що находять на тебе, і не ухиляйся від них, і відкинь лихварство, як той, що дає відповідь.
#52. Согрішивши потай, не наміряйся затаїти. Все наге та явне перед очима Господа, Йому ж “ми маємо звіт дати” (Євр. 4:13).
#53. Розумно показуй себе Владиці, бо людина дивиться на лице, Бог же ди виться на серце (1 Сам. 16:7).
#54. Нічого не задумуй і не роби без наміру, що по Бозі. Адже хто подорожує нерозсудливо, той трудиться намарно.
#55. Хто грішить без потреби, тому буває тяжко каятися, адже ж не можна утаїтися від Божої правди.
#56. Прикрий випадок відновлює у розумній людині пам’ять про Бога і на стільки ж завдає кривди тій, що забуває про Нього.
#57. Всяка несподівана хвороба нехай навчає тебе пам’ятати про Бога, і нехай не забракне тобі причин до покаяння.
#58. Забуття само по собі не має ніякої сили, але через наше недбальство по ступово міцніє.
#59. Не кажи: “Що мені робити, коли не хочу, а забуття приходить?” Воно при ходить тому, що ти знехтував належним, ще коли пам’ятав.
#60. Якщо пам’ятаєш про добро, вчини його, і коли не пам’ятаєш, відкриється тобі, і не дозволь, аби думка відійшла в нерозсудне забуття.
#61. Писання каже: “Ад і погибель відкриті перед Господом” (Прип. 15:11). Це ж саме сказано про сердечне незнання і забуття.
#62. Ад – це незнання; і Ад, і незнання не справжні (не сущі); погибель же – це забуття, тому що від нього гинуть сущі.
#63. Перевіряй свої лихі діла, а не ближнього, і не окрадене буде твоє умове ділання.
#64. Нелегко прощається недбальство щодо всіх посильних чеснот. А мило стиня і молитва підводять недбалих.
#65. Всяка скорбота по Бозі – це важливе діло благочестя. Адже істинна любов випробовується супротивним.
#66. Не кажи, що чесноти набуваються без скорбот, невипробуваний-бо той, хто має відраду.
#67. Роздумуй над кінцем всякої мимовільної скорботи і знайдеш у ньому зни щення гріха.
#68. Численні поради ближнього приносять користь, але кожному видається найдостойнішою його власна думка.
#69. Шукаючи ліку, прислухайся до совісти, і все, що каже тобі, вчини, і знай деш користь.
#70. Потаємні діла кожного знає Бог і совість, і через них нехай кожен прийме виправлення.
#71. Людина, наскільки може, чинить по своїй волі; Бог же цінує діла її по правді.
#72. Коли хочеш неосудженно приймати похвалу від людей, полюби спочатку викриття своїх гріхів.
#73. Коли хто посоромлений буде за істину Христову, того сторицею прослав лять многі. Краще всяке благо чинити заради прийдешнього.
#74. Коли людина поможе словами чи ділами іншій людині, нехай розуміють обоє, що над ними є Божа благодать. Хто ж не розуміє цього, ним керуватиме той, хто розуміє.
#75. Хто хвалить ближнього за якесь лицемірство, свого часу поглумиться над ним і сам осоромиться.
Глави 76–100
#76. Хто не знає підступу супостатів, того легко вбити, а хто не знає причини пристрастей, той легко падає.
#77. Через сластолюбство постає недбальство, а через недбальство находить забуття. Бог дарував усім розуміння корисного.
#78. Людина радить ближньому, наскільки знає, а Бог діє в тому, хто слухав, наскільки він вірує.
#79. Бачив я невігласів, які на ділі смиренномудрствували, і були мудріші від наймудріших.
#80. Інший невіглас, хоч і чув, як тих хвалили, не наслідував їхнього смирен номудрствування, а, вихваляючись невіглаством, прийняв гординю.
#81. Хто принижує розум і хвалиться невіглаством, не тільки словом невіглас, а й розумом.
#82. Так, як інакшою є премудрість у слові й інакша мудрість, так і інше є не вігластво у слові й інакше безум’я.
#83. Зовсім не зашкодить немайстерність, коли промовляє благоговійний, як і премудрість, коли говорить смиренномудрий.
#84. Не кажи, що не знаєш того, що належить чинити, і тобі можна вибачити, що не чиниш належного. Коли б ти чинив що добре, наскільки знаєш, і все інше по черзі б виявилося; одне приходило б через друге. Не корисно тобі, перш ніж побачиш перше, бачити друге. “Знання ж роздимає” від лінощів, “а любов будує” (1 Кр. 8:1), – бо вона все терпить.
#85. Слова Божественного Писання читай ділами, а не многословствуй, похва ляючись своїм розумінням.
#86. Хто залишив діла й утверджується тільки знаннями, той замість двосічного меча тримає в руках тростину, яка під час битви, за Писанням, простро мить руку його і ввійде в неї, вливаючи отруту пихи раніш від супостатів.
#87. Всяка думка має міру і вагу перед Богом. Можна про одне й те саме поду мати або пристрасно, або спокійно.
#88. Хто вчинив за заповіддю, нехай чекає на спокусу за неї. Адже любов до Христа випробовується супротивним.
#89. Щоб ти ніколи не подумав не пильнувати свої помисли. Адже від Бога не приховається ніяка думка.
#90. Коли знайдеш помисел, який пропонує тобі людську славу, пізнай вираз но, що він тобі стид готує.
#91. Ворог знає праведність духовного закону і шукає тільки схильности ума.Таким чином або того, хто обтяжений покаянними трудами, вчинить підвладним, або тому, хто не кається, мимовільним находженням завдасть болю. Де коли ж і проти незнання виступати навчає, щоб і тут примножити болі, і при виході з тіла покаже невірним задля нетерпіння.
#92. Багато хто безліч разів протистояв нашестям, але без молитви й покаяння ніхто не уникнув злого.
#93. Зле набирає сили одне через одне, так, як і добре зростає одне через інше і спонукає свого причасника рухатися вперед.
#94. Малі прогрішення применшує диявол. Інакше не може підштовхнути до більших лихих учинків.
#95. Коренем ганебної похоті є людська похвала, а корінь ціломудрія – викрит тя нашого гріха не тільки тоді, коли чуємо, а тоді, коли його приймаємо.
#96. Ніякої користи не одержує той, хто відрікся світу і шукає насолод. Що чинив набуванням, чинить те саме й тоді, коли нічого не має.
#97. Коли воздержник нагромаджує гроші, він є братом першому за помис лом, одна в них мати – шукання насолод, але інший батько, бо це інша пристрасть.
#98. Дехто відсікає пристрасть через більше сладострастя, і його славлять ті, які не знають його наміру; а може бути, що він і сам себе не знає, трудячись без користи.
#99. Причиною всякого гріха є марнослав’я й любов до насолод. Хто не знена видить цього, той не знищить пристрасти.
#100. Сказано, що корінь усього лиха – сріблолюбство (1 Тм. 6, 10). Але воно походить від інших пристрастей.
Глави 101–125
#101. Ум засліплюється цими трьома пристрастями: сріблолюбством, марнос лавством і солодкістю.
#102. Ці три є дочками п’явки (Прип. 30:15), – каже Писання, – любов’ю їх любить їхня мати-безумство.
#103. Розум і віра виховані разом із нашою природою, ні від чого іншого, як тільки від неї вони притуплюються.
#104. Ярість, і гнів, і брані, і вбивства, і все інше лихе, яке є, – воно в людях вельми укріпилося.
#105. Подобає так зненавидіти сріблолюбство, марнославство і солодкість, як матір зол і мачуху чеснот.
#106. Не тому нам звелено не любити світу і того, що у світі, аби ми нерозсуд ливо зненавиділи Божі сотворіння, а для того, щоб відсікти нам причини тих трьох пристрастей.
#107. “Ніхто, – каже Писання, – бувши воїном, не втручається в справи життяцього” (2 Тм. 2, 4). Хто хоче, будучи обтяженим, перемогти пристрасті, подіб ний до того, хто гасить пожежу, підкидаючи у вогонь кукіль.
#108. Хто за гроші, чи за славу, чи за солодкість гнівається на ближнього, той ще не пізнав, що праведно Бог керує сотворіннями.
#109. Коли почуєш Господа, що каже: “Хто не зречеться всього, що має, не може бути моїм учнем” (Лк. 14:33), – знай, що сказано тут не тільки про майно, а й про всі порухи гріха.
#110. Хто не розуміє істини, той і не може істинно вірити. Адже розум за при родою випереджує віру.
#111. Як кожній видимій речі Бог визначив властиві їй ознаки, так і людським помислам, – хочемо ми цього чи не хочемо.
#112. Коли хтось, явно согрішаючи і не каючись, нітрохи не потерпить аж до своєї кончини, пам’ятай, що такого захопить немилостивий суд.
#113. Хто молиться умом, той терпить нашестя; хто ж злопам’ятний, той ще не молиться чисто.
#114. Коли тебе скривдять, зневажать чи хтось тебе вижене, не думай про тепе рішнє, а очікуй прийдешнього, і знайдеш, бо той [хто вчинив тобі зло] є длятебе причиною численних благ не тільки в теперішньому, а й у прийдешньо му віці.
#115. Як хворим на шлунок корисний гіркий полин, так людям лихої вдачі корисно терпіти зло. Адже перших ці ліки чинять здоровими, а других – здат ними каятися.
#116. Коли не хочеш терпіти зло, не бажай зло чинити. Адже одне за другим настане неодмінно. “Що хто посіє, те й жатиме” (Гл. 6:7).
#117. Волею сіючи зле і неволею його пожинаючи, мусимо ми дивуватися прав ді Божій.
#118. Оскільки між сівбою і жнивами триває якийсь час, ми не віримо у відплату.
#119. Коли согрішиш, обвинувачуй не вчинок, а думку. Бо коли б думка не йшла першою, тіло не согрішило б.
#120. Потайний зловмисник лукавіший, ніж ті, що кривдять явно. Тому-то він більше мучиться.
#121. Хто сплітає підступи і потайки чинить зло, той, за Писанням, як гадюка “при дорозі”, яка “кусає коня в ногу” (Бут. 49:17).
#122. Хто водночас за щось хвалить і за щось ганить ближнього, той одержимий заздрістю і марнославством і намагається похвалами приховувати заз дрість, а, гудячи, виставляє себе як майстернішого за іншого.
#123. Як неможливо разом пасти овець і вовків, так не може одержати милости той, хто зло чинить ближньому.
#124. Хто до заповіді потай домішує свою волю, той перелюбник, як сказа но в книзі Мудрости, і тому, що йому “ума бракує”, зазнає болів і безчестя (Прип. 6:32–33).
#125. Як неможливе з’єднання води й вогню, так суперечать одне одному ви правдовування словами й смирення.
Глави 126–150
#126. Той, хто шукає відпущення гріхів, любить смиренномудрість, хто ж осуджує іншого, закарбовує свої злі вчинки.
#127. Не лишай незагладженим гріха, хоч би й найменшого, щоб пізніше не по тягнув він тебе до більшого зла.
#128. Коли хочеш спастися, возлюби істинне слово, і ніколи не відвернешся не розсудливо від викриття.
#129. Слово істини перетворило “гадюче поріддя” [Мт. 3, 7] і сказало йому, як утікати від майбутнього гніву.
#130. Хто приймає слова істини, той приймає Бога Слова. Говорить Христос: “Хто вас приймає, той мене приймає” (Мт. 10:40).
#131. Розслаблений, якого опустили вниз через покрівлю, – це грішник, якого викривають вірні по Бозі, заради їхньої віри він приймає відпущення (Лк. 5:19–20).
#132. Краще з благоговінням молитися за ближнього, аніж викривати його у всякому прогрішенні.
#133. Хто праведно кається, з того глузують безумні. Це ж для нього знак благовгодження.
#134. “Той, хто подвизається”, стримається від усього (1 Кр. 9:25) і не переста не так чинити, поки Господь знищить сім’я Вавилону.
#135. Подумай про те, що є дванадцять безчесних пристрастей. Коли одну з них полюбиш волею, вона заповнить місце всіх одинадцятьох.
#136. Гріх – це вогонь, що горить. Наскільки, отже, відітнеш причину гніву, настільки погасне, і наскільки докладеш, настільки розгориться.
#137. Коли вивищуєшся через похвали, чекай безчестя. Адже сказано: “Хто себе вивищить, той буде принижений” (Мт. 23:12).
#138. Коли відкинемо від думок всякий добровільний гріх, тоді ще учинимо битву з іншими пристрастями, опановуючи їх.
#139. Прилог – це мимовільне згадування попередніх зол, яким подвижник за бороняє перейти в пристрасть, а переможець зупиняє перший їх порух.
#140. Прилог – це невидимий порух серця, подібний на замок, що відчиняє две рі, тому досвідчені намагаються стримувати його.
#141. Там, де є образи помислу, там і буває з’єднання з ними. Рух невидимий, безвинний – це прилог. Один відскакує від нього, тікає, як іскра від вогню, інший же не повертається, поки не розпалить полум’я.
#142. Не кажи: “Я не хочу, а помисел приходить”. Зрештою, якщо навіть не лю биш самого діла, то любиш його причину.
#143. Хто шукає похвали, опиняється в пристрасті і, плачучи в скорботі, яка найшла, любить насолоду.
#144. Помисел сладострасного коливається, як на терезах: то плаче й жаліє над гріхами, то свариться й суперечить ближньому, шукаючи задоволень.
#145. Хто все випробовує і тримається в доброму, поступово віддалиться від усякого зла.
#146. Довготерпеливий муж має великий розум; подібно і той, хто прикладає своє вухо до слів премудрости.
#147. Без пам’яти про Бога не може бути істинного знання. Без першої друге фальшиве є.
#148. Жорстокосердному не корисні слова найтоншого знання, оскільки без страху не береться він до трудів покаяння.
#149. Лагідній людині пасує вірність слову, оскільки не випробовує Божої дов готерпеливости і її не перемагають часті переступи.
#150. Не викривай мужа, сильного в марнославстві, але покажи йому безчестя, якого зазнає. Таким чином розумний легко зносить викриття.
Глави 151–175
#151. Хто ненавидить викриття, той навмисно поринає в пристрасті. Хто ж його справді любить, той відкидає і прилог.
#152. Не бажай слухати чужі лукаві речі, бо в такому бажанні виявляються оз наки лукавства.
#153. Коли навчився ти поганих слів, гнівайся на себе, а не на того, хто говорив. Хто лукаве слухає, тому лукаве й відповідають.
#154. Коли хтось провадитиме бесіду з людьми, що говорять пусті слова, нехай вважає себе за винного в таких словах не тільки після бесіди, а й віддавна.
#155. Коли побачиш когось, хто лицемірно тебе хвалить, чекай свого часу, що він тебе огудить.
#156. У теперішніх скорботах пам’ятай про прийдешні блага, і ніколи недба лість не ослабить твого подвигу.
#157. Коли за тілесне подаяння похвалиш людину як добру, не згадуючи Бога, виявиться пізніше її лукавство.
#158. Всяке благо приходить від Бога через Його промисел, і ті, що приносять його, є служителями благ.
#159. Поєднання доброго і злого сприймай однаково, і так Бог перетворить не однаковість речей.
#160. Неоднаковість помислів приносить окремі зміни, оскільки Бог невільне поріднив із вільним.
#161. Чуттєве – це породження розумних, що носять належне за Божим призначенням.
#162. Коли серце шукає задоволень, у ньому проростають згубні слова й помис ли. Так за димом пізнаємо, з чого розпалено вогнище.
#163. Перебувай у розумі і не втомишся у спокусах; з цього виходячи, терпи те, що находить на тебе.
#164. Молися, щоб не прийшла на тебе спокуса, а коли прийде, прийми її як свою, а не як чужу.
#165. Відверни думку від усякого лихварства, і тоді зможеш побачити дияволь ські хитрощі.
#166. Хто каже, що невідомо яким способом бачить усі підступи диявольські, вдає із себе досконалого.
#167. Коли ум відійде від тілесних турбот, за своєю мірою побачить ворожі хитрощі.
#168. Кого захоплюють помисли, того й засліплюють, і бачить він гріховний учинок, а причини вчинку бачити не може.
#169. Дехто виконує заповідь на показ, служачи насправді пристрасті і лукави ми помислами знищуючи добре діяння.
#170. Входячи в початок зла, не кажи: “Воно не переможе мене”. Бо оскільки ти входиш у нього, ти вже переможений.
#171. Все, що стається, починається з малого, і коли його підживлювати, виростає.
#172. Підступ гріха – густа сіть, і хто трохи заплутався, того вона зусібіч охо пить, якщо він буде недбалий.
#173. Не бажай чути про бідування ворожих тобі людей. Ті, що слухають такі слова, одержать плоди своєї сваволі.
#174. Не думай, що кожна скорбота находить людині за її гріхи; є деякі, щоблаговгоджують і бувають спокушувані. Адже написано: Нечестиві й безза конники будуть вигнані (Пс. 36:28). І ще написано: “Усі, що побожно хочуть жити у Христі, будуть переслідувані” (2 Тм. 3, 12).
#175. Під час скорботи пильнуй, коли прийде прилог сластолюбства; оскільки від нього втихає скорбота, він буває нам приємний.
Глави 176–200
#176. Деякі називають мудрими тих, котрі гарно говорять про чуттєві речі; а на справді мудрими є ті, що володіють своїми бажаннями.
#177. Поки не очистишся від зла, не прислухайся до свого серця: що в ньому закладено, того воно й шукає.
#178. Як є змії, котрі ховаються в печерах, і є змії, котрі ховаються в будівлях, так є і пристрасті, котрі діють в уяві, і є пристрасті, котрі діють ділом, і буває, що одна пристарсть викликає уявлення про іншу.
#179. Коли побачиш, що те, що лежить усередині, заворушилося, і до при страсти закликає безмовний ум, знай, що сам ум колись це викликав, і в дію привів, і вклав у серце.
#180. Не утворюється хмара без подиху вітру, і не народжується пристрасть без думки.
#181. Коли вже більше не чинимо плотських похотей, за Писанням, легко в Го споді припиниться те, що буває всередині.
#182. Уявлення ума найлукавіші і найміцніші; образи мислення є їх причиною і передують їм.
#183. Є гріх, що гніздиться в серці через якусь давню подію, і є гріх, що побо рює помислами та повсякденними справами.
#184. Бог зараховує діяння й наміри. “Дасть тобі, – каже Господь, – за серцем твоїм” (Пс. 19:5).
#185. Хто не досліджує своєї совісти, той не приймає і тілесних трудів за благочестя.
#186. Совість – це природна книга. Хто діяльно її читає, на ділі пізнає боже ственне заступництво.
#187. Хто не приймає добровільних трудів заради істини, люто буває караний недобровільними.
#188. Хто пізнав Божу волю і по силі її чинив, той малими трудами уникне великих.
#189. Хто хоче перемогти спокуси без молитви й терпіння, не відкине їх, а ще більше вони його опутають.
#190. Господь затаєний у своїх заповідях і тим, хто шукає Його, Він по мірі являється.
#191. Не кажи: виконав я заповіді й не знайшов Господа. Розум із правдою, за Писанням, многотою знайшов ти, а ті, що праведно Його шукають, знайдуть мир.
#192. Мир – це звільнення від пристрастей, котрого не знаходять без дії Святого Духа.
#193. Одна річ – сповняти заповідь, а інша річ – чеснота, вони ж є доброю при чиною одна одної.
#194. Ми сповнили заповідь, коли вчинили те, що звелено, а чесноту здобули тоді, коли вчинене воістину вгодне Богові.
#195. Як єдиним є чуттєве багатство, а за дбанням має багато частин, так єдина є і чеснота, але має дуже різні способи дії.
#196. Хто без діл умудряється і говорить слова, багатіє від неправди, і труди його, за Писанням, входять у чужі доми.
#197. Всі коряться золоту, – каже Писання, – і Божою благодаттю духовне життя управлене буде.
#198. Добру совість набувають молитвою, а чисту молитву – совістю. Одне приймає інше за природою.
#199. Яків справив Йосифові барвисті шати, і Господь лагідному дарує розумін ня істини, як написано: навчить Господь тихих путей своїх (Пс. 24:9).
#200. Завжди чини добро по силі і під час більшого подвигу не повертайся доменшого; адже сказано: Хто “озирається назад, не здатний до Царства Божо го” (Лк. 9:62).