1 Овечки пошліть власникові землі, із Сели на пустиню, на гору Сіонської дочки.
2 І станеться, мов те сполошене птаство, з кубла повигонене, будуть дочки Моавські при бродах Арнону:
3 „Подай раду, зроби присуд, учини нічну тінь свою повного полудня, сховай вигнаних, біженця не видавай.
4 Нехай мешкають в тебе вигнанці Моаву, стань їм захистом перед грабіжником, бо не стало насильника, скінчився грабунок, загинув топтач із землі.
5 І буде утверджений милістю трон, і сяде на ньому у правді в наметі Давида суддя, що дбатиме за правосуддя та буде в справедливості вправний.
6 Ми чули про гордість Моава, що гордий він дуже, про сваволю його й його гордість, про лютість його, про неслушні його нісенітниці“.
7 Буде тому голосити Моав над Моавом, увесь голосити він буде! За паляницями з грон Кір-Харесету плакати будуть насправді побиті,
8 бо посохли хешбонські поля, і виноградник Сівми; володарі народів понищили грозна добірні, які до Язеру сягали й зникали в пустині; галузки ж його розтягалися, і море вони перейшли.
9 Тому то язерським плачем буду плакати за виноградину Сівми. Сльозою своєю тебе орошу, о Хешбоне й Ел’але, бо крик бою напав на твій збір та на жниво твоє.
10 І буде забрана радість та втіха із саду, а по виноградниках пісні не буде й не здійметься окрик. Вина по чавилах не буде топтати чавильник, — окрик радости Я припинив!
11 Тому то в жалобі звучать про Моав мої нутрощі, мов би та арфа, а нутро моє — про Кір-Херес.
12 І буде, як виявиться, що змучивсь на взгір’ї Моав, і ввійде молитись у святиню свою, та він не осягне нічого.
13 Оце слово, яке говорив був віддавна Господь про Моава.
14 А тепер Господь каже, говорячи: За три роки, однакові з літами наймита, буде зневажена слава Моава з усім велелюддям його, а позосталість — мала та дрібна, невелика!