Того самого природних глав друга сотня про очищення ума

Того самого природних глав друга сотня про очищення ума

1 Початок любови до Бога – це зневага до видимих і людських речей, середина – очищення серця й ума, що через нього буває духовне відкриття мислених очей і пізнання прихованого в нас Небесного Царства, а кінець – не стримне прагнення Божих надприродних дарів і природне бажання єднатися з Богом, і знаходження заспокоєння в Бозі.

2 Де є прагнення Бога, і ділання мислених речей, і причастя неприступного світла, там є мир душевних сил, й очищення ума, і вселення Святої Тройці. Сказано-бо: “Коли хтось мене любить, то й слово моє берегтиме, і злюбить його мій Отець, і прийдемо ми до нього, і закладемо собі житло” (Йо. 14, 23).

3 Є три способи, як улаштувати своє життя: по-тілесному, душевно й ду ховно. Кожен з них по-своєму подає, як жити, окремо від інших і не так, як інші.

4 Тілесний спосіб життя завжди і всюди вправляється в солодкостях і насо лодах життя теперішнього, не має в собі нічого від душевного чи духовного способу і нічого з них собі не набуває. Душевний спосіб – це щось середнєміж гріхом і чеснотою. Хто живе душевним способом, той дбає про благо получчя тіла, здоров’я і людську похвалу, водночас відкидає труди чесноти й утікає від діл тіла, не дбає ні про гріх, ні про чесноту, бо знаходить у них багато незручного для себе: у чесноті – жорсткість і трудність, а в гріху – втрату людської похвали. Духовний спосіб життя не має в собі нічого від цих двох способів і не вправляється в тому, що в них обох є погане. Він вільнийвід першого й від другого, перелетівши через обидва на крилах любови й без пристрасности, не роблячи нічого недозволеного й уникаючи лінощів.

5 Ті, що живуть по-тілесному і по-тілесному мислять, не можуть вгодитиБогові, бо вони самі тілесні. Темні їхні думки, і вони не можуть стати причас никами променів Божественного світла. Хмари пристрастей, що находятьна них, як високі стіни, відгороджують духовні промені, тому вони залиша ються непросвіченими. Чуття їхніх душ сліпі, тому не можуть вони поглянути на мислені Божі красоти, і побачити світла істинного життя, і піднятися понадвидимі речі. Але вони стали як тварини, наповнилися мирських чуттів, і вва жають за найважливіше людські і світські речі, і дбають тільки про видиме і тлінне, сварячись за це одні з одними. І часом навіть життя своє кладуть через майно, славу й тілесні насолоди, бо мають їхню втрату за велику біду. Слушно до них сказано пророче слово від Божого імени: “Не перебуватиме дух мій у чоловікові назавжди, бо він також є тіло” (Бут. 6, 3).

6 Ті, що живуть душевно і тому й називаються душевними, ніби якісь половинчасті, і тіло в них наче розслаблене. Вони не трудяться, аби здобути чесно ти і ревно сповнити Божі заповіді, й уникають діл, котрими можна заслужитилюдської слави. Охоплені самолюбством, котре живить згубні пристрасті, на вчаються всякого лікування, котре приносить здоров’я тілу й насолоду плоті, і відкидають від себе всяку скорботу, і біль, і перенесення страждань задля чесноти, плекаючи свого ворога – тіло. Отак проживаючи, приземлюють ум, затверділий від пристрастей, і не приймають мислених і божественних речей, котрі вихоплюють душу від матерії, і вона перебуває в мислених небесах. Вони так страждають, бо ними ще володіє земний дух, бо вони люблять свої душі і чинять по своїй волі. Нема в них Духа Святого і Його дарувань. Томуне побачиш у них ні Божественного плоду, ні любови до ближніх, ні радо сти в убогості й скорботах, ні душевного миру, ні твердої віри, ні цілковитої здержливости, ні зворушення, ні сліз, ні смирення й милосердя, – уся душа в них повна пихи й гордости. Тому й нема в них сил зануритися в глибини Духа і нема в них світла, котре відкриває ум і дає йому розуміння Писань. Вони не слухають і тоді, коли інші про це говорять. Слушно і про цих сказав апостол: “Тілесна людина не приймає того, що від Духа Божого походить; це глупота для неї” (1 Кр. 2, 14). “…і не може вона… зрозуміти, що є духовний закон і він Духом оцінюється” (1 Кр. 2, 14; Рм. 7, 14).

7 Ті, що живуть духом і приймають духовне життя, вгодні Богові, бо посвятили себе Йому, як назореї. Вони всякчас трудами очищають свої душі і бере жуть заповіді Господні, проливаючи кров свою за любов Його, очищають тіло постами й чуваннями, витончують сльозами твердість серця, перенесеннямстраждань умертвляють члени, молитвою і повчанням наповнюють ум світ лом і просвітлюють його, відреченням від своєї волі відривають свої душі від пристрастей тіла – і всі стають духовними. Тому слушно їх і визнають за духовних, і називають духовними. Вони, прямуючи до безпристрасностий любови, окрилюються до споглядання сотворінь і від цього одержують спо глядання сущого через приховану в Бозі премудрість, котра подається тим,що стали вище від тіла. Отак обминувши всяке світське чуття і ставши про свіченою думкою понад чуттями, пояснюють слово. І посеред Божої Церкви і собору численних вірних із чистого серця виливають добрі слова і стають сіллю і світлом для людей, як і Господь каже до них: “Ви – сіль землі… Ви – світло світу” (Мт. 5, 13.14).

8 “Заспокойтесь і пізнайте, що я – Бог” (Пс. 45, 11). Це голос Божествен ного Слова, і ті, котрі хочуть цього, пізнають Його на ділі. Корисно-бо тому, хто відрікся від цього дуже клопітливого життя і лютої суєти, звертатися до себе з уважністю в безмовності зовнішніх речей і шукати в собі Бога, і пізнати Його Царство, що є всередині нас. Той, хто так чинитиме, навіть за довгий час ледве зуміє стерти зі своєї душі відбитки злоби і зберегти чистою давню красу.

9 Зібралося в нас багато отрути злоби, тому й потребуємо очисного вогню, і сліз покаяння, і добровільних подвижницьких трудів. Бо від скверн гріха очищуємося або добровільними трудами, або недобровільними скорботами.Коли є добровільні труди, нема потреби, щоб приходили недобровільні скорботи. Коли ж труди не сприяють очищенню “чаші й миски”[Мт. 23, 25] всере дині, то недобровільні скорботи діють сильніше, щоб відновити наш давній устрій. Так учинив Господь.

10 Сміються із благочестя й осміяні бувають ділами ті, що не так, як годить ся, звершили своє відречення і зі самого початку не хотіли мати ні вчителя, ні наставника, а прислухалися тільки до свого розуму і видавалися “перед собою самими розумні” (Іс. 5, 21).

11 Не можна точно знати причин і способів лікування тілесних недуг, не ма ючи лікарського знання й досвіду. Не можна знати і причин душевних недуг, якщо не пізнав їх на досвіді. Легко помилитися в розпізнанні тілесних недуг,і мало є лікарів, вправних у цьому, і ще більше можна помилитися, визна чаючи душевні недуги. Бо наскільки душа вища від тіла, настільки й тяжче визначати хвороби душі, ніж тіла – видимого для всіх.

12 Разом з людиною були сотворені найперші і найголовніші чесноти, що керують усіма іншими. Із них, як із чотирьох витоків, ріки всіх інших чеснотнаповнюються водами і напувають місто Боже, себто серце, очищене й утішене сльозами. Хто не дозволяє, аби духи лукавства розхитали їх або після па діння відновлює їх великим трудами покаяння, той збудував у собі царський дім і палату, в котрій сотворить собі обитель Цар усього і роздасть свої високі дари тим, котрі збудували для Нього оселю.

13 Коротке це життя, довгий будучий вік, і мало нам відміряно життя те перішнього. Людина ж – сотворіння мале й одночасно велике, котрому дано тепер мало часу, немічна є. Часу мало, людина немічна, а подвиг, що чекає її, великий, повний гостроти і приводить до більшої лагідности.

14 Бог не хоче, щоб ділання ревних було невипробуване, хоче Він добрейого випробувати. Тому випускає на них вогонь спокус і на якийсь час при ховує благодать, дану їм з висоти, і допускає, щоб духи лукавства на якийсь час розворушили тишу помислів, аби побачити схильність душі, кому вона більше хоче послужити: чи своєму Творцеві й Доброчинцеві, чи чуттю світу й голоду солодкости. А тоді або подвоює благодать тим, котрі поспішають до Його любови, або вражає спокусами й скорботами тих, котрі прихиляються до речей цього світу, поки не зненавидять видимі блага через їхню мінливість і гіркоту солодкостей, котрі походять від них, потоплять сльозами.

15 Коли духи лукавства розтривожать мир помислів, то ловителі і плото любні біси відразу пускають стріли в ум, котрий поспішає до висот. Коли жприпиниться рух ума вгору, тоді починає він рухатися безладно й безпорадно, і тоді плоть починає безчинно повставати проти духа, стягуючи ум до низу лоскотами і розпаленнями, бажаючи поховати його в рові солодкости. І коли б Господь Саваот не вкоротив тих днів і не дарував рабам своїм силу терпіння, не спаслось би ніяке тіло, бо не втрималось би від чогось гіршого.

16 Біс блуду вельми спритний і вельми підступний. Для одних він стає па дінням і глибоким ровом, для інших – раною і жезлом праведним, а ще для інших – спокусою і млостю душі. Перше можна прикласти до початківців, котрі ще поволі і мляво тягнуть ярмо подвижництва, друге – до тих, котріпройшли половину дороги до чеснот і стали рухатися повільніше. А тре тє до тих, котрі вже простягли крило ума до споглядання й добре осягнули цілковиту безпристрасність. Кожному на користь допускає Господь бісівські напади.

17 Падінням і глибоким ровом стає біс блуду для тих, що з усякою недбалі стю звершують іноче життя. Він розпалює їхні члени полум’ям блуду і похотіі вдається до різних підступів, щоб змусити їх чинити похоті тіла без єднан ня з іншим тілом, про що соромно й казати. Такі іноки і тіло оскверняють, і споживають плоди солоної солодкости, стають темними на вигляд і слушно позбавляються благ. Зцілитися їм можна теплотою покаяння, котре породжує зворушення зі сльозами, що помагає ухилитися від зла й очищає душу відскверн і чинить її наслідницею Божої милости. Про це слушно говорить і пре мудрий Соломон, що “лагідність виліковує провин багато” (Проп. 10, 4).

18 Бичем і жезлом буває цей дух для тих, що досягли першої безпристрасности через діяльну любов до мудрости і тепер рухаються далі до досконало сти. Коли нудьга послабить силу їхнього подвижництва і трохи відхиляться до необережного світського погляду і побажають людських речей, тоді велика Божа доброта допускає духові блуду напасти на них, і він починає бити їх помислами тілесної похоті, щоб, не можучи їх стерпіти, поверталися вониу свою фортецю кріпкого ділання й уважности і ревніше взялися до діл, ко трими спасаються. Не хоче ж Бог-Благолюбець, щоб душа, осягнувши таківисоти, знову верталася до світського чуття, а щоб усякчас просувалася впе ред і ревніше бралася за досконаліші діла, аби рана злоби не наблизилася до її тіла.

19 Згідно з промислом цей дух стає спокусою, і колючкою, і млостю для тих, котрі досягли другої безпристрасности, щоб згадували свою природну неміч, коли він їм допікає, і не горділи одкровеннями, котрі приходять через споглядання. Щоб, бачачи цей закон, котрий воює проти закону їхнього ума, відкидали навіть найтонший спогад про гріх, боячись, аби не прийняти їм шкідливого чуття від згадки про нього і з висоти споглядання не опустити додолу погляд свого ума.

20 Тільки ті можуть зберегти без натуги свій ум від тонкого спогаду про гріх, хто сподобився прийняти духом з висоти у своє тіло й думки животворну Господню мертвоту. Тіло їхнє мертве для гріха, а дух вони збагатили життям заради правди, що в Христі Ісусі. І в тих, кому словом премудрости дасться Христовий ум, знайдеться в пізнанні Бога й непорушна животворна мертвість.

21 На душі, що очищаються нині, звик находити дух похоті і ярости. Наві що? Аби струсити плоди Святого Духа, що тяжіють у них. А що й радістьсвободи потроху розливається в таких душах, то Премудрість, котра все вла штовує на користь, бажаючи завжди своїми дарами притягувати їхні думки досебе, щоб вони перебували в непохитній смиренномудрості, не пишалися пе ред іншими великою свободою і багатством дарувань і не уявляли, ніби своєю силою і розумом здобули цю велику палату миру, тому й дозволяє нападати цим духам, а сама ніби приховує свою дію, щоб, боячись падіння, зберігали блаженну смиренномудрість і, зрозумівши, що залежні від тіла і крови, самі шукали свою фортецю, в якій безпечно можуть охоронитися силою Святого Духа.

22 Спокуси находять залежно від пристрасної недуги, котра переважає в нас, і гнилизни гріха, що залягає всередині нас, і гірка чаша присудів Божих або міцніше розчиняється для нас, або слабше. Коли речовина гріха, що заляглав нас, походить від солодколюбних чи плотолюбних помислів і її легко ліку вати, Лікар душ наших подає нам чашу, розчинену милосердям, бо цей гріх походить від людських недуг і ми терпимо через людську неміч. Коли ж гріх наш нелегко лікувати і він лежить у глибині, і викликає смертоносне гниттячерез помисли пихи й гордости, подається нам чаша нерозчинена, повна яро сти, щоб разом із частим вогнем спокус витончити й розтопити недугу, аби вона через смирення відійшла від нашої душі і щоб ми потопили сльозами солоні помисли й чистими явилися у світлі смирення перед Лікарем наших душ.

23 Неможливо подвижникам уникнути частих спокус, якщо вони не пізна ють своєї немочі й не вважатимуть себе за чужих усякій правді і недостойних усякої чести, усякого заспокоєння. Є-бо намір у Бога – Лікаря душ наших, – аби ми завжди були смиренні й сокрушені, чужі кожній людині і наслідувалиЙого страсті. Сам Він був лагідний і смиренний серцем і хоче, аби ми в лагід ності і смиренні серця йшли дорогою Його заповідей.

24 Смирення досягають не тим, що схиляють голову, не миють волосся і хо дять пошарпані й обдерті, – багато хто думає, що в цьому й полягає чеснота, –а сокрушеним серцем і духом смирення, за словами Давида: “Дух сокруше ний, серцем сокрушеним та упокореним Бог не погордує” (Пс. 50, 19).

25 Смиреннослів’я – це одне, смирення – інше, а смиренномудрість – щеінше. Смиреннослів’я і смирення подвижники здобувають перенесенням тер пінь і зовнішніми трудами чеснот, бо вони залежать від тілесного ділання і навчання. Смиреннослів’я і смирення ще не дають душі твердого устрою,і вона бентежиться, коли приходить спокуса. А смиренномудрість – це боже ственна висока річ, котра через прихід Утішителя дається тим, що пройшли середину подвигу, себто пройшли тверду путь чеснот усяким смиренням.

26 Коли смиренномудрість входить у глибини душі, вона падає на неї тяжко, як камінь, і так пригнічує її і стискає своєю силою, що виснажується вся її міцність нестримним потоком сліз, й ум очищається від скверни помислів, і входить він у споглядання так, як це було з Ісаєю – пророком Божим. І вінможе сказати разом із пророком: “Горе мені! Пропав я! Бо я людина з нечи стими устами, і живу я між людьми з нечистими устами, мої ж очі бачили Царя, Господа сил” (Іс. 6, 5).

27 Коли в глибину твоєї душі ввійде смиреннослів’я, тоді відійде від тебе пишномовність. Коли ж смирення вкорениться в глибині твого серця, тоді відпаде від тебе поверхневе чи глибинне смиреннослів’я. Коли ж з висоти збагатишся смиренномудрістю, тоді й зовнішнє смирення і смиреннослів’я язика зовсім відійдуть від тебе, за словами апостола Павла: “Коли настане досконале, недосконале зникне” (1 Кр. 13, 10).

28 Як віддалений схід від заходу, так істинне смиреннослів’я віддалене відістинного смирення. Наскільки небо більше від землі, а душа від тіла, на стільки досконала смиренномудрість, котру подає Святий Дух, досконаліша й більша від істинного смирення.

29 Не май у своєму серці за смиренного того, хто поводиться й одягаєть ся смиренно, і не май за гордого того, хто говорить високо й пишномовно, повний пихи та гордости, поки не випробуєш їх. Ти розпізнаєш їх за їхніми плодами.

30 Плоди Святого Духа – це любов, радість, мир, милосердя, довготерпеливість, благість, віра, лагідність, здержливість. А плоди лукавого духа – не нависть, світська печаль, душевний неспокій, збентеження серця, лукавство, мудрування з цікавістю, знемагання, гнів, невірство, заздрість, обжерливість, п’янство, докучання, осудження, похіть очей, пиха та гординя душі. По цих плодах пізнаєш, яке це дерево перед тобою, і за ними знатимеш, якого духатой, хто бесідує з тобою. Слово Господа підказує тобі ще ясніші ознаки: “До бра людина з доброго скарбу добро виносить, лиха ж з лихого скарбу лихе виносить” (Мт. 12, 35).

31 У кому є і виявляються плоди Святого Духа, у того вселяється Бог. Відних і походить некаламутне джерело слова з премудрістю і знанням, чи сми реннословлять вони, чи говорять високі речі. А ті, в кому не виявляються плоди й дарування Святого Духа, а навпаки, – духа супротивного, в тих є пітьма незнання Бога і зібрані пристрасті, і в них вселяються духи-супостати.Байдуже, чи такі смиренно говорять і поводяться, чи про високі речі пишно мовно із показною чесністю розмірковують.

32 Не особами, не зовнішністю чи словами описується істина, і не в них пе ребуває Бог. Він почиває в серцях сокрушених і духах смиренних, і душах, просвічених спогляданням Бога. Часом хтось на словах вважає себе нижчимза інших і говорить про себе смиренно, аби почути похвалу від людей, а всередині повний лукавства, і ненависти, і злопам’ятности щодо ближніх. А бу ває, що хтось воює за правду високими й мудрими словами, і постає протибрехні та порушення Божественних законів, і дивиться тільки на істину, і все редині повний смиренномудрости, смирення і любови до ближнього, а часомі хвалиться в Господі, повторюючи за апостолом Павлом, котрий теж хвалив ся у Господі: “Я краще буду радо хвалитися своїми немочами” (2 Кр. 12, 9).

33 Бог дивиться не на зовнішність того, що говоримо чи що робимо, а на ба жання душ і намір, задля якого чи робимо щось із видимих діл, чи говоримо про мислені речі. Так і ті люди, що мають розуміння більше, ніж інші, дивляться на силу слів і намір діла і за тим безпомилково оцінюють людину. Сказано-бо: “Чоловік дивиться на лице, Господь же дивиться на серце” (1 Сам. 16, 7).

34 Бог так улаштував, аби з роду в рід Святий Дух готував пророків і друзів Божих для вдосконалення Його Церкви. Коли-бо стародавній змій не перестає вливати отруту гріха в людські вуха, через що приходить душевна погибель, то хіба той, хто на самоті сотворив серця наші, не підніме убогого із землі смирення і з гною пристрастей, даючи наслідникам своїм у поміч духовну силу, себто Слово Боже? І справді, ті, що починають зі смирення, виходять на висоту споглядання, і дається їм з висоти слово премудрости силою Божою, як тим, що благовістують спасіння Церкві Його.

35 Той, хто пізнав самого себе, той і має істинне смирення, котре навчає сми ренномудрствувати, сокрушає серце і спонукає ділати й берегти його. Коли ти ще не пізнав себе, то не знаєш, що таке смирення, не дійшов до істинного ділання і береження. Для того ми й чинимо чесноти, аби пізнати себе.

36 Хто від чистоти перейшов до споглядання сотворінь, той пізнав себе, за словами: “Пізнай себе”. А хто не осягнув споглядання і розуміння сотворінь, і божественних, і людських речей, той пізнав те, що навколо нього і поза ним. Але себе не пізнав.

37 Те, що на мені, це не я; те, що на мені, це не те, що про мене; а те, що про мене, це не те, що поза мною, а це все різні речі. Я – це образ Божий, що виявляється в душі умовій і безсмертній, і словесній, бо ум має в собі СловоОтця і єдиносущний і нероздільний з душею. А те, що на мені, – воно царське, начальне, словесне і самовладне. А те, що про мене, залежить від бажан ня, чи хліборобом хочу бути, чи купцем, чи вчителем, чи філософом. А те, що поза мною, це те, що стосується любочестя життя й долішнього благородства: багатство, слава, почесті, благоденство і високий сан або, навпаки, убогість, безслав’я, безчестя і злополуччя.

38 Кожен, хто пізнав себе, відпочив від усіх діл своїх, що по Бозі, і ввійшову святилище Боже, мислену службу Духа і в пристановище Божественної без пристрасности і смирення. А коли ще не пізнав себе через смиренномудрістьі споглядання, той ще проходить через це життя в трудах і потах. Про це нагадував Давид, кажучи: “Але це трудно було мені, доки я не ввійшов у святи лище Боже” (Пс. 72, 16).

39 Коли хто пізнає себе, – а для цього треба оберігати себе від зовнішніх речей, віддалятися від речей світських і випробовувати свою совість, – тоді зра зу на душу сходить якесь Божественне смирення, що приносить сокрушення серцю і сльози зворушення душі. Відчуваючи їхню дію, людина думає просебе як про землю і попіл, і черв’яка, а не як про людину, вважає себе не вартою навіть цього тваринного життя через такий високий дар Божий. Хто спо добився затриматися в цьому, наповнюється якогось невимовного сп’янінняу зворушенні, входить у глибину смиренномудрости і, вийшовши із себе, зне важає все зовнішнє: страви, напої, одяг, – не перебільшуючи потреб тіла, бо змінився доброю зміною правиці Всевишнього.

40 Велика річ серед чеснот – це смирення. Коли ввійти в нього чистим пока янням, взявши за супутників молитву та здержливість, воно одразу звільняє від служіння пристрастям, і подає мир силам душі, й очищує серце сльозами, і наповнює їх тишею приходу Святого Духа. Коли подвижники так приймуть запоруку, прояснюється для них слово знання Божого і переходять вони доспоглядання таїн Царства Небесного і розуміння сотворінь. Наскільки входять вони в глибини Духа, настільки й занурюються в глибину смиренно мудрости. Через це зростає в них пізнаня своєї міри, вони пізнають немічлюдського єства, і примножується в них любов до Бога і ближніх, і вони дума ють, що освячуються самим тільки привітанням і наближенням до тих, котрі спілкуються з ними.

41 Ніщо так не окрилює душу любити Бога і людей, як смиренномудрість, зворушення і чиста молитва. Бо смиренномудрість сокрушає дух, і виточує краплі сліз, і дає людині побачити свою неміч через обмеженість людської міри. Зворушення очищає ум від матерії, і просвічує сердечне око, і чинитьдушу всеосяяною. Чиста молитва з’єднує всю людину з Богом, поселяє її ра зом з ангелами і дає їй скуштувати солодкости вічних Божих благ і скарбів великих таїн: розпалюючи великою любов’ю, навчає класти душу свою за друзів своїх, бо вона вже стала вище від тіла.

42 Збережи добру запоруку боготворного смирення, у котрому зберігаютьсяприховані скарби любови і перли зворушення і Цар Христос Бог ніби опочи ває на позолоченому престолі, роздаючи дари Святого свого Духа питомцямЙого, і дарує їм свої великі гідності – слово свого споглядання, свою неви мовну премудрість, проникливість у людських речах, животворне омертвінняв безпристрасності і з’єднання з Ним, щоб царювати з Ним у Царстві Бо га-Отця, про що й сам молився до Нього, кажучи: “Отче! Хочу, щоб ті, яких Ти мені передав, перебували там, де і я” (Йо. 17, 24).

43 Коли хто пильно трудиться у сповненні заповідей, стане раптом у неви мовній і несказанній радості, бо зміниться дивною, понад усякі слова, зміною, відкине тілесну важкість, забуде про їжу, сон та інші природні потреби, бо ця радість – це Божий прихід до нього, що вчиняє в подвижниках животворну мертвість і дарує їм уже тепер такий стан, як у безтілесних. Причиною такогоблагого життя є смирення, кормителькою і матір’ю – святе умиління, подругою і сестрою – споглядання Божественного світла, престолом – безпристрас ність, а завершенням – свята Тройця, Бог.

44 Хто досягнув цієї фортеці, не тримають того узи чуттів. Не бачить він краси цього життя, не розрізняє між преподобним і непреподобним. Як Бог посилає сонце й дощ на праведних і неправедних, на злих і добрих, так і той сяє любов’ю і простягає до всіх її промені, і нема тісноти в його серці, ваготієвін любов’ю до всіх і відчуває тісноту тільки тоді, коли не може чинити добра, наскільки хоче. Від нього, як із Едему, б’є джерело умиління і розділяєть ся на чотири потоки – смиренномудрість, чистоту, безпристрасність, висоту безмовної молитви – і напуває всі мислені Божі сотворіння.

45 Ті, що не скуштували солодкости сліз зворушення і не знають його благо даті і дії, думають, що вони нічим не відрізняються від сліз, що проливаються над померлими, вигадують багато припущень і роблять непотрібні висновки. Але все це природно для нас. Коли ж гордість ума схиляється до смирення, тоді й душа відведе свій погляд від краси видимого світу і підведе його до споглядання нематеріального і первісного світла, скинувши з себе всі чуття цього світу, й одержить з висоти утішення Святого Духа. І зразу витечуть з неїсльози, як вода з джерела, і насолодять її чуття, наповнюючи її думку всякими веселощами і Божественним світлом. І не тільки це. Вони ще й сокруша ють серце і чинять ум смиренномудрим у спогляданні кращого. Цього всього не буває в тих, хто інакше плаче й ридає.

46 Неможливо, щоб джерело сліз відкрилося, коли нема щонайглибшої сми ренномудрости, і навпаки – неможливо бути смиренномудрим, коли всерединінема зворушення, котре з’являється з приходом Святого Духа. Умиління поро джує Святим Духом смиренномудрість, а смиренномудрість тим самим Духом породжує умиління. Вони тримаються одне за одне, як кільця ланцюга, зв’язані тільки благодаттю, і мають між собою нерозривний союз у Святому Дусі.

47 Світло, що буває в душі від Божественного Духа, тихо відходить через нудьгу, недбальство і неуважність щодо слів і страв. І неуважність щодострав, і вологість їх, і нестримність язика, і нескромність поглядів проганя ють із душі світло й чинять її темною. Коли ж ми наповнюємося пітьмою, усі польові звірі серця нашого і леви – пристрасні помисли – проходять у ній, рикаючи і шукаючи поживи для пристрастей, і намагаються розікрасти скарб Духа, що зберігається в нас. Але воістину мила здержливість й ангелотворна молитва не допускає, аби всі вони ходили по душі, і зберігає невгасним в умісяяння Духа, і чинить серце тихим і чистим, виточує Божественне зворушен ня, і розширює душу до Божої любови, і всю її єднає із Христом веселощами й дівством.

48 Ніщо інше так не властиве слову, як чистота і ціломудріє душі. А їхньою матір’ю є всеохопна і любочесна здержливість, а її батьком є страх. А страх,перетворившись у прагнення Бога і поєднавшись із прагненням божественних речей, чинить душу безстрашною і повною Божої любови і матір’ю Бо жественного слова.

49 Спочатку до душі приєднується страх і через покаяння нагадує їй про суд.Тоді наближаються до неї адові муки, серце виснажують зітхання та болі з на ріканнями, коли роздумує про майбутню відплату за гріхи. Тоді вона рясними сльозами і болями зачинає в череві ума, і народжує дух спасіння на землі свогосерця, і звільнюється від адових болів і зітхань суду; тоді находять на неї ба жання і радість майбутніх благ і зустрічає її чистота із ціломудрієм і любов’ю єднає її з Богом. Сама ж душа, об’єднавшись, відчуває невимовну солодкістьі через неї із задоволенням і насолодою проливає сльози зворушення і вихо дить поза всякі світові чуття. Перебуваючи ніби в захопленні, іде вслід за своїм Нареченим і так кличе голосом невимовним: “[Вслід за Тобою біжу] Запах пахощів Твоїх найзапашніший… Скажи мені, о Ти, що Його моє серце любить, де Ти пасеш (твою отару), де Ти розташовуєш її опівдні [чистого споглядання], щоб я безцільно не блукала коло отар Твоїх друзів [праведників]” (П.п. 1, 3.7). Бо в Тебе осяяння великих таїнств. Наречений же вводить її в оселю своїх сокровенних таїн і дає їй споглядати з премудрістю природу сотворінь.

50 Не кажи у своєму серці: “Неможливо мені здобути чистоти дівства, бопідпадаю тлінню й несамовитості тіла”. Де будуть болі покаяння із пере несенням терпінь і теплотою душі і потечуть ріки сліз від зворушення, там зруйнуються всі твердині гріха, і погасне пожежа пристрастей, і з приходом Утішителя звершиться народження з висоти, і стане душа палатою чистоти й дівства. Бог, що понад усяку природу, зійшовши в неї світлом і невимовною радістю і сівши на висоті її ума, як на престолі слави, дає мир силам душі, кажучи: “Мир вам від пристрастей супротивних. Мій мир даю вам, щоб моглидіяти за природою, мій мир залишаю вам, аби вдосконалювалися понад природу”. Тричі подавши мир, зцілив три її сили і возвів до троїчної досконало сти і, з’єднавши її зі собою, чинить її дівою доброю і прекрасною, що пахне миром чистоти, і промовляє до неї: “Устань, моя люба! Ходи, моя прекрасна[в діяльному любомудрії]! Глянь-бо: зима [пристрастей] минула, дощі [сла столюбних помислів] прогули, прошуміли. Вже квіти [чеснот із пахощами] наземлі [серця твого] з’явились… Устань, іди, моя люба [в розумному спогля данні]! Ходи, моя голубко [в покров і темряву тайного богослов’я і твердого каменя віри в мені, Бозі] (П.п. 2, 10-14).

51 Серед тих, котрі сподобилися доброї зміни і восходження, блаженні ті, щодіяльним любомудрієм подолали стіну пристрасних звичок, звідти посрібле ними крилами безпристрасности в спогляданні злетіли в мислений простір споглядання сотворінь і звідти ввійшли в морок богослов’я і відпочили відусіх діл своїх блаженним життям у Бозі. Той, хто став земним ангелом і не бесною людиною, прославив Бога в собі, і Бог прославив його.

52 “Мир великий для тих, що люблять закон Твій, і нема для них спокуси”(Пс. 118, 165). Бо не все, що вгодне людям, вгодне й Богові. А те, про що ду мають, як про недобре, вельми добре за своєю природою для того, хто знає суть того, що було і що буде.

53 Добре воно вмерти для світу і жити для Христа, інакше неможливо на родитися з висоти, за словом Господнім. Коли ж хто не народиться з висоти, не може ввійти в Царство Небесне. А це народження стається через послухдуховним отцям. Якщо спочатку не приймемо в черево сім’я слова через навчан ня отців і тим не станемо Божими синами, не можемо народитися з висоти. Так і дванадцятеро апостолів народилося від Христа, а сімдесят апо столів – від дванадцяти і стали синами Бога й Отця, за словами Господніми: “Ви – сини Отця мого, що на небесах”. Тому й Павло каже нам: “Бо хоч би ви мали тисячі учителів у Христі, та батьків не багато; бо я вас породив… Отож благаю вас: Будьте моїми послідовниками” (1 Кр. 4, 15.16).

54 Не слухати духовного отця так, як слухав Син Отця Небесного аж до хре ста і смерти, означає не народитися з висоти. Якби улюблений Син доброго Отця не народився з висоти від слова й Духа, не міг би Сам бути отцем добрих синів і не породив би дітей добрих, як і їхній отець. Коли ж воно не так, то яке дерево, такий і плід.

55 Лихе діло невірство – щонайлукавіше породження лукавого сріблолюб ства й заздрости. Коли ж невірство лихе діло, то наскільки лихіше те, що його породжує, бо воно любов до золота чинить у людях важливішою за любов до Христа, і Творець для них – менший від матерії, і воно навчає служитиїй більше, ніж Богові, – щоб служили сотворінню більше, ніж Творцеві і пе ретворювали Божу істину на лжу. Коли ж ця недуга таке зло – а друге її ім’я ідолослужіння, – то до якого зла доходить душа, що хворіє нею.

56 Коли хочеш бути другом Христові, то зненавидь золото і неситу дружбу із золотом, бо воно привертає до себе увагу того, хто любить його, і відвертає їївід найсолодшої любови Христової, котра виявляється не на словах, а у спов ненні Його заповідей. Коли ж ти бажаєш золота – о горе, – знайдеш його, коли будеш приховувати, якщо любов до золота маєш за набуток, а не за найбільшу втрату, шануючи золото понад Христа, – знай, що загубиш і втратиш Христа, втратиш і Бога, без якого нема людям ні життя, ні спасіння.

57 Якщо любиш золото, то не любиш Христа. А коли Христа не любиш,а любиш золото, то дивись, до кого цей мучитель спонукає тебе уподібни тися, – до учня, але до невірного, що був другом, а став зрадником і велике зло вчинив нашому Владиці, й окаянно відпав від віри й любови до Христа, і погруз у глибині відчаю. Боячись його прикладу, послухай мене і втікай від золота і любові до нього, аби зміг ти придбати Христа, аби й Він любив тебе. Якщо ж ні, то знаєш, яке місце зайняв той, хто відпав від Бога.

58 Без покликання з висоти не намагайся одержати головування ні з допо могою золота, ні з допомогою людей, ні благаннями, хоч би й бачив ти, щоможеш дати користь душам. Бо три біди зустрінуться тобі й одна з них вда рить по тобі. Або найде на тебе обурення від Бога і гнів через різні випадкий обставини, повстануть проти тебе не тільки люди, а й усе сотворіння, і гір ким стане тобі це життя. Або з великим безчестям скинуть тебе з уряду ті, що стануть сильніші за тебе, або умреш не у свій час, як відітнутий від цього життя.

59 Неможливо зневажити славу й безчестя і стати вище від болів і насолод, коли не подивитися на кінець усіх речей. Хто ж побачить, що всяка слава й насолода, приємності й багатства минають і закінчуються нічим, бо смертьїх приймає і руйнує, той зрозуміє явну суєту всіх людських речей і повер не чуття свої до того, чим закінчуються божественні речі, і триматиметься того, що вічне і не руйнується. І, звикаючи до цього, стає вищий від болів і солодкостей, перемагатиме славолюбство і сріблолюбство душі й відкинесолодкість як чуття цього світу. Чи шанують його, чи зневажають – йому бай дуже; чи його тіло зазнає болю, чи задоволення – він за все благодарить Бога, і помисли не стягують його вниз.

60 Ревний може зі снів розуміти порухи й настрої душі і дбати про свій стан. Від настрою внутрішньої людини і її клопотів залежать порухи тіла і мріяння ума. Чия душа любить речі й насолоди, той мріє про надмір речей і грошей,про жіночі лиця і пристрасні обійми, від чого брудниться одяг й оскверняєть ся тіло. Хто жадібний і сріблолюбний, той уві сні бачить золото і домагаєтьсяйого, і примножує лихвою, і складає у скарбниці – і приймає осудження як не милосердний. Хто гнівливий і заздрісний, того в снах переслідують дикі звірі, й отруйні гади, і страх, і боязнь. Хто марить про суєтну славу, тому сняться промови й зустрічі з людьми, він мріє про уряди, верховенство і владу і хоче того, чого нема, або того, що може бути. Хто гордовитий і повний пихи, тойїздить у сні на прегарних колісницях, часом на крилах злітає в повітря і ба чить, як усі тремтять від його влади. Боголюбна ж людина, ревна у сповненнічеснот і праведна в подвигах благочестя, чистою душею бачить у снах май бутні речі й одкровення страшних таїн, а прокидаючись зі сну, бачить себе завжди в молитві у зворушенні, з мирним настроєм душі і тіла; по щоках її котяться сльози, а на устах її бесіда з Богом.

61 За тим, що сниться в снах, можна поділити всі сни на три види: сон, ви діння і одкровення. Сон – це те, що не залишається незмінним в уяві ума, вонозмішується і часто переходить від однієї речі до іншої. Від нього не буває ні якої користи тому, хто бачить його, і після пробудження сон зникає. Усі ревні мають зневажати такі сни.Видіння – це те, що незмінне, не перетворюється з одного в інше, а зали шається в умі незмінним і не забувається багато років. Видіння показують майбутні речі і приносять користь душі через зворушення і страшні образи,вони чинять того, хто бачить їх, замисленим і трепетним через постійне спо глядання страшних образів. Ревні нехай мають видіння за велику річ.А одкровення – це видіння чистої і просвітленої душі, що бувають понад уся кі чуття і мають у собі силу якихось дивних божественних речей і розумінь, навчають потаємно про приховані Божі тайни, показують звершення великих діл і загальні зміни у світських і людських речах.

62 Зі сказаного можна зрозуміти, що сон властивий людям твердим і тіло любним, їхній бог – черево і ситість, їхній ум потьмарений через недбале й пошарпане пристрастями життя, біси глузують з них і підкидають їм своїмарева. Видіння властиве ревним, котрі очищають душевні чуття, через види мі речі осягають божественні і примножують свої сходження. А одкровення властиві досконалим, на котрих діє Божественний Дух і котрі з’єднані з Богом богословною душею.

63 Не всі видіння, що бувають у снах, істинні, і не в усіх людей вони ві дображаються у владичній частині ума, а тільки в тих, у кого очищений ум і прояснені душевні чуття і хто досягнув споглядання сотворінь. Такі людине клопочуться про житейські речі, і не турбують їх ніякі клопоти цього жит тя, їхні довгі пости стали цілковитою здержливістю, а подвиги й труди задляБога знайшли собі житло у святилищі Божому – себто в спогляданні сотво рінь із кращою премудрістю, їхнє ангельське життя і проживання приховані нині в Бозі, а успіх у священній безмовності вивів їх на престіл пророків Божої Церкви. Про таких, як вони, говорив Бог у книзі Чисел: “Якби хтось із вас та був пророком, я б у видінні об’явивсь йому, і в сні говорив із ним” (Чис. 12, 6). І в книзі пророка Йоіла: “А після цього я виллю мій дух на всяке тіло. Ваші сини й ваші дочки будуть пророкувати, вашим старим сни будуть снитись, і ваші юнаки будуть бачити видіння” (Йоіл. 3, 1).

64 Безмовність – це непохитний устрій ума, тиша вільної душі, що радіє, не потурбоване й непохитне стояння серця в Бозі, споглядання світла, пізнання Божих таїнств, слово премудрости від чистої думки, безодня Божих розумінь, захоплення ума, бесіда з Богом, недремне око, умова молитва, безтрудний у трудах великий спокій і кінець – єднання і злиття з Богом.

65 Поки душа збунтована в собі, її сили безладно рухаються, і ще не можутьувійти в неї Божественні промені, і не звільнилася вона від служіння мудруванням тіла, і не насолодилася миром, котрий настає від припинення бороть би невтримних пристрастей, – то треба, щоб уста її багато мовчали, аби могла сказати разом із Давидом: “А я, наче глухий, не чув і, наче німий, не відкривав уст своїх” (Пс. 37, 14). Завжди подобає їй зітхати й ходити дорогою заповідейХристових, коли кривдить її ворог, і чекати приходу Утішителя, котрий пода рує їй, зворушеній і омитій сльозами, істинну свободу.

66 Коли той, хто в безмовності здобуває мед чеснот, стане через подвигилюбомудрія вище від тіла, а сили його душі повернуться до природного ста ну, бо мудрування буде скинуто додолу і душа вмістить промені Духа, тоді він, очистившись сльозами, зодягнеться в нетлінність животворної мертвости Христової і, сівши в Утішителевій світлиці безмовности, прийме Утішителяу язиках вогню. Тоді нехай сміливо говорить про Божу велич і в Церкві ве ликій благовістить правду Божу, бо прийняв у своє нутро закон Духа, і щобне був укинутий у вогонь вічний, як лукавий раб, що закопав талант сво го пана. Так і Давид, омивши гріх покаянням, прийняв дар пророкування і, не можучи приховувати цього благодіяння, промовляв до Бога: “Ось устам моїм не забороню; Господи, пізнав Ти правду. Я не затаїв у серці моїм істини Твоєї і спасіння Твоє я оповів. Не затаїв я милості Твоєї й істини Твоєї від зборів великих” (Пс. 39, 10-11).

67 Ум, очищений від усякого намулу, стає для душі небом із ясним і най світлішим розумінням, бо в ньому світить сонце правди і випромінює в миріпромені богослов’я; стає він чистим знанням із глибини премудрости і ви водить із неї прості і незмішані види речей і розуміння прихованих таїн, аби зрозуміти, яка є глибина, і висота, і широта пізнання Бога. Отак природно їх увівши, пояснює словом глибини духа для всіх, хто має в собі Божественного Духа, і виявляє бісівські підступи, і повідає тайни Царства Небесного.

68 Тілесні похоті і заворушення плоті вгамовують здержливість, і піст, і духовні подвиги. Розпалення душі і надимання серця остуджує читання Бо жественних Писань і смиряє неперестанна молитва, а зворушення намащує душу, як єлеєм.

69 Ніщо інше не чинить людину співбесідником Божим, як чиста духовнамолитва, вона з’єднує з Богом того, хто безмовно молиться до Нього, й очи щає сльозами свою душу, насолоджує її солодкістю зворушення і просвічує світлістю Духа.

70 Кількість у молитві приносить більше користи, коли її випереджають витривалість й уважність. Натомість якість молитви оживляє душу і стає при чиною плодів. Якість співу та молитви означає, що треба молитися з духом і умом. Умом молиться той, хто, молячись і співаючи, розглядає знання, котрімістяться в Божественних Писаннях, і з них приймає у своєму серці восхо дження в розумінні через боголіпні думки. Вони мислено захоплюють душу в простір світла, де вона осяюється й вельми очищується, уся спрямовуєтьсядо небес і споглядає красу благ, приготованих святим. Вона запалюється ба жанням їх і зразу виявляє плід молитви – струмінь сліз від світлотворної діїСвятого Духа. Ці сльози такі солодкі, що, зазнавши їх, можна забути про ті лесну їжу. Це і є плід молитви, що виростає в душах молільників через якість співу.

71 Де можна знайти цей плід Духа, там є і якість молитви. А де є якість, там побільшується і кількість співу. Коли ж не видно плоду, якість стає сухою. А де вона суха, там даремною стає кількість, і хоч завдає тілесного труду, не приносить користи.

72 Коли молишся і співаєш псалми Господеві, помічай підступи лукавого. Бо біси, вкрадаючись у чуття душі, або підучують нас промовляти замість псалмів якісь інші слова, хулячи тим самим псалми, бо говоримо устами те, чого не годиться; або, коли почнемо псалми, додаємо на кінці якісь слова відсебе, або повторюємо раз по раз той самий вірш і не можемо докінчити пса лом через забуття, бо вони стирають з пам’яті всі рядки, тому й забуваємо, що ми співали устами, і не можемо згадати цього й повторити. Так вони чинять,аби довести нас до малодушности й нудьги і зруйнувати плоди нашої молит ви, аби ми далі не молилися. Але ти стань проти них і ревніше візьмися до псалмів, аби зрозумів ти користь молитви спогляданням віршів і збагатився просвіченням Святого Духа, котре приходить у душі тих, хто молиться.

73 Коли щось таке станеться з тобою, коли намагатимешся співати розумно, не впадай малодушно в нудьгу і не шукай спокою тіла більше від душевноїкористи, бо вже пізно. Зупинися, коли помітиш, що ум твій потрапив у бісівський полон. Якщо це станеться на кінці псалма, повернися на початок і поч ни його знову – і так роби, хоч би й декілька разів на годину твій ум потрапляв у полон. Коли будеш так чинити, біси не витримають твого терпіння, твоєї витривалости і сили твоєї ревности і, наповнившися стидом, утечуть від тебе.

74 Знай, що неперестанна молитва – це та, котра не припиняється в душі ні вдень ні вночі. Вона виявляється не в простяганні рук, чи стоянні тіла, чи сказаних словах, а в умовому повчанні ділання ума і тривалим зворушенням у пам’яті про Бога.

75 Тільки той може безнастанно молитися, хто збере всі свої помисли в пануванні ума, з миром і великим благоговінням сягаючи до Божих глибин і шу каючи, звідки взяти пресолодкої води споглядання. Без такого миру не може бути безнастанної молитви. У кого душевні сили примирилися з умом, у того й твориться неперестанна молитва.

76 Коли співаєш Богові пісню молитви, а до тебе постукає брат, то не поша нуй діла молитви понад діло любови і не знехтуй братом твоїм, що стукає до тебе, бо це не миле Богові. Адже Бог хоче милосердя любови, а не жертви молитви. Отож, залишивши дар молитви, дай бесіду любови братові твоєму і потіш його. А тоді повернися і принеси Отцеві духів твій дар зі сльозами і сокрушеним серцем, і дух праведний обновиться в утробі твоїй.

77 Таїнство молитви звершується не в усталений час і не в усталеному міс ці. Коли ж ти визначаєш час, і пору, і місце на молитву, то весь інший час ідев тебе на суєтні речі. Межа молитви – постійний рух ума до Бога. Діло молит ви – перебування душі в божественних речах. Наслідок молитви – пристати до Бога умом і бути з Ним одним духом (1 Кр. 6, 17), за словами апостола.

78 Якщо твої тілесні члени умертвилися, а душа оживотворилася духом,і сподобився ти від Бога надприродних дарувань, то не давай ослабнути мисленій силі твоєї душі, а навчай її згадувати про твої давні прогрішення і ду мати про муки, що в аді, і дивися на себе як на осудженого. Звертай до цього свій ум, і, бачачи себе таким, збережеш сокрушений дух, і матимеш джерело, що виточує струмені зворушення Божественної благодаті. І Бог дивитиметься на тебе і даватиме свого Духа на утвердження твого серця.

79 Коли розсудливий піст бере собі в супутники чування з повчанням і мо литвою, то він скоро виведе подвижника до границь безпристрасности, якщо в того і душа через велике смирення буде вмита сльозами і запалена Божою любов’ю. Коли подвижник дійде до цього, то буде введений у духовний мир, що понад усякий ум, і любов’ю хвалитиме Бога.

80 Не так цар велемудрствує про славу й царство і похваляється, радіючисвоєю владою, як інок радіє душевною безпристрасністю і сльозами зворушення. Цареве мудрування зів’яне разом із його царством, а блаженна без пристрасність перейде з іноком в життя вічне і там перебуватиме безконечні віки. Інок перебуває між людьми, як колесо, – воно за своєю природою малонаближається до землі і до того, що є на ній. Він увесь, як коло, мислено здіймається в простір, несучи свій початок до свого кінця і всі свої дарування, ви тесані у вінці смирення. Для нього приготована трапеза – споглядання всього сущого, а питвом, чашею премудрости і спокою для нього є Бог.

81 Хто добровільно взявся за труди чеснот і ревно звершує іночий подвиг, сподобляється великих дарів від Бога. Дійшовши так до середини подвигу,доходить до Божественних одкровень і споглядань. І стає настільки світловидний і премудрий, наскільки сягає труд його подвигів. Наскільки ж восхо дить на висоту споглядання, настільки й піднімає проти себе велику заздрість згубних демонів, бо вони не терплять бачити людину, природа котрої стає як ангельська, тому й потай пускають у неї гостру стрілу гордині. І якщо інокзрозуміє ворожий підступ і втече від нього у твердиню смирення, то уник не погибелі від гордости і ввійде в пристановище спасіння. Якщо ж ні, то втратить силу, що приходить з висоти, і буде переданий на мимовільну карудухам, котрі вимагатимуть його, бо не випробував сам себе. А ці духи сласто любні і плотолюбні, лукаві і ярісні, вони смиряють його лютими нападами, поки не пізнає своєї немочі та, плачучи, не скаже з Давидом: “Добре мені, що Ти упокорив мене, щоб я навчився уставів Твоїх” (Пс. 118, 71).

82 Бог не хоче, щоб нас завжди смиряли пристрасті і гнали нас, як зайців, а щоб ми шукали камінь за прибіжище собі, бо ж Він промовив: “Я сказав: Ви – боги і сини Всевишнього всі” (Пс. 81, 6). Він хоче, щоб ми, як олені, вибігали на високі гори Його заповідей і щоб бували спраглими животворних вод Духа. Як олені, що за своєю природою їдять змій, розгарячені довгим бігом, дивно перетворюють зміїну отруту на їжу, і вона їм зовсім не шкодить, так і ми, прийнявши в черево думки всякий пристрасний помисел, розпаленісповненням Божих заповідей і силою Духа, перетворимо пристрасність у за пахуще і спасенне діяння чесноти, беручи “в полон усякий розум на послухХристові” (2 Кр. 10, 5). Горішній-бо світ хоче наповнитися не тілесними й не досконалими людьми, а такими, котрі дійшли до “звершености мужа, до міри повного зросту повноти Христа” (Еф. 4, 13).

83 Хто весь час топчеться на одному місці й не хоче просуватися вперед, тойсхожий на мула, котрий ходить навколо молотарки на тому самому місці. Хто бо тільки воює з плоттю і вправляє тільки своє тіло в перенесенні терпінь, той не знає, які великі речі він втрачає, бо не осягнув пізнання божественного хотіння. Каже-бо апостол Павло, що “тілесна вправа до дечого лише корисна” (1 Тм. 4, 8), поки не буде пожерте тлінне мудрування плоті струменями сліз покаяння, не звершиться духовне животворне умертвлення тіла і закон Духа не запанує в мертвенній нашій плоті. А благочестя душі корисне пізнанням усього сущого й безсмертними садами Божественних помислів, воно видиме як дерево життя в умовому діланні ума й корисне завжди і в усьому, бо чинить серце чистим і вносить мир у сили душі, дає просвічення ума, чистоту тіла, ціломудріє, всеохопну здержливість, смиренномудрість, зворушення, любов, освячення, розуміння небесних речей, премудрість слова і споглядання Бога. Хто після багатьох подвигів досягнув такої досконалости в благочесті, той пройшов Червоне море пристрастей і ввійшов в обіцяну землю, з якої тече мед і молоко пізнання Бога і нескінченна радість святих.

84 Хто не бажає перейти від не дуже корисних речей до цілковито корисних, той ще їсть хліб із висівок у поті чола свого, за словом Божим, сказаним із самого початку. Тому й душа його не бажає мисленої манни і того меду, що витік Ізраїлеві із розсіченого каменя. Хто ж почув слова: “Уставайте, ходімозвідси” (Йо. 14, 16), – і на голос Учителя встав від болісного ділання і пере став їсти хліб болю, відкинув чуття і скуштував із чаші Божої премудрости, той пізнав, який благий Господь, бо сповнив закон заповідей служінням слова і ввійшов у світлицю пришестя, очікуючи Утішителя.

85 Подобає нам просуватися вперед за порядком і ступенями любомудрого життя і ревно прямувати до того, що на висотах, пориватися завжди до того,що по Бозі, і не переставати чинити добрі діла. Через це й через діяльне нав чання перейдемо до споглядання природи сотворінь, а від нього подобає нам восходити до таїнственних слів богослов’я і заспокоїтися в ньому від усіх ділтілесного навчання, бо станемо вже вище від тілесних діл і приймемо розсуд ливе знання істинного розрізнення речей. Якщо нема в нас ще такого знання,то не знаємо ми й того, як нам просуватися вперед і рухатися до досконалі шого життя; ми ще гірші за мирян, котрі не знають ні межі успіху певного достоїнства, ні зупинок у сходженні, поки не дійдуть до вищого від інших достоїнств і не заспокоять у ньому свого бажання.

86 Душу, котра ревно очищується трудами, осяває Божественне світло, і вона поволі починає бачити природну красу, котру Бог дав їй зі самого початку,і тягнеться до любови того, хто сотворив її. Наскільки через її очищення про яснюються для неї промені Сонця правди і вона починає бачити й пізнаватисвою природну красу, настільки труди навчання примножує вона для біль шого свого очищення, щоб, очистившись, зрозуміти їй славу дару, котрого сподобилася, прийняти давнє благородство і принести Сотворителеві образ чистий, без домішок. Вона не дає собі послаби, поки не очиститься від усякої нечистоти і скверни й не стане достойною споглядання Бога і бесіди з Ним.

87 “Відкрий очі мої, і зрозумію всі чуда закону Твого” (Пс. 118, 18), – покли кає до Бога той, хто ще вкритий млою земного мудрування. Незнання земного ума, як туман і глибока темрява, покриває знання душі і чинить її темною і нездатною зрозуміти божественні і людські речі, поглянути на промені Боже ственного світла чи насолоджуватися тими благами, котрих “око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не спало” (1 Кр. 2, 9). Але коли її очівідкриються через покаяння, вона виразно все це побачить, почує в умі і зро зуміє мислено. Та й не тільки це, а й у серці своєму почне сходження в цих розуміннях. Відчувши їхню солодкість, пізнає розумом і оповідає всім словом Божої премудрости про чудеса Божі і про блага, котрі Бог приготував для тих, що люблять Його, і спонукає всіх прийти до цих благ через численні подвиги і сльози.

88 Є сім дарів Святого Духа. Слово Боже називає їх, починаючи від прему дрости і закінчуючи божественним страхом. “Дух мудрости й розуму, – каже воно, – дух ради і кріпости, дух знання [і благочестя] й страху Господнього” (Іс. 11, 2-3). Нам же подобає починати від страху мук, котрий очищає нас, щоб завдяки ньому ми віддалилися від злого, покаянням очистилися від сквернигріха і дійшли до чистого страху, йдучи до нього доброю дорогою і заспоко юючи в ньому діяння чеснот.

89 Хто почав від страху суду і сльозами покаяння дійшов до чистоти серця, той спочатку наповнюється премудрістю: сказано ж бо, що страх – початок її. Ще він наповнюється розумом і радою, бо ж любить радити собі щоськорисне й шукати Царства Божого і правди Його. Досягнувши цього спов ненням заповідей, восходить до пізнання сущих і приймає певне споглядання божественних і людських речей. Через це він увесь стає житлом благочестя і, зійшовши на вершини любови, стає досконалим і зразу приймає чистий дух страху, аби берегти закладені в ньому скарби Небесного Царства. Цей страх,вельми спасенний, приводить до трепету того, хто вийшов на вершину любо ви. Він боїться, щоб не відпасти йому від такої висоти Божої любови і не бути знову вкиненим у страх пекельних мук.

90 Тим, котрі тільки починають життя в благочесті, буває одна користь відчитання Писань, а тим, котрі вже дійшли до середини, – інша; тим же, ко трі наближаються до досконалости, – ще інша. Для перших читання СвятогоПисання є хлібом Божої трапези, котрий укріпляє їхні серця у священних по двигах чесноти, подає їм силу воювати з діяльними пристрастями й духами і чинить їх хоробрими воїнами проти бісів, тому й можуть вони сказати: “Ти наготовив передо мною стіл на очах гнобителів моїх” (Пс. 22, 5). Для других читання Святого Писання – це як вино чаші Божої, що веселитьїхні серця і вражає їх силою розумінь. Читання відводить їхній ум від написаного, вводить, випробовуючи, в глибини Духа і чинить здатним породжу вати й винаходити розуміння, тому вони можуть сказати: “І чаша Твоя, що упоює, – найкраща” (Пс. 22, 5).А для третіх – це єлей Божественного Духа, що намащує їхні душі, і втихоми рює, і смиряє їх перевагою Божественних осяянь, і чинить цілу душу набагатовищою від тіла, тому й може така душа заспівати: “Ти намастив оливою голо ву мою… і милість Твоя буде йти слідом за мною” (Пс. 22, 5.6).

91 Поки ми в трудах діяльним любомудрієм у поті чола прямуємо до Бога, применшуючи тілесні пристрасті, доти Господь живиться з нами насущним хлібом, котрий вирощується діланням чеснот, й укріплює серце людини на трапезі своїх дарувань. Коли ж ім’я Його освятиться в нас безпристрасністю і Він сам воцариться в наших душевних силах, підкорюючи й примирюючи віддалене між собою, себто гірший помисел із кращим, і воля Його буде в настак, як на небі, тоді нове питво Слова премудрости, що черпається зі звору шення й розуміння великих таїн, п’є з нами в Царстві своєму, котре всередині нас. Коли ж ми буваємо в причасті Святого Духа і змінюємося доброю зміною в оновленні нашого ума, тоді Бог буде з нами, як з богами, приймаючи нас, як безсмертних.

92 Коли пришестя Святого Духа стримає бурхливий потік пристрасних помислів ума і солону безодню неподобних думок і помислів загнуздають здержливість і роздуми про смерть, тоді віє Божественний дух покаяння, витіка ють води зворушення, котрі Бог і Владика влив до вмивальниці й омиває наші мислені ноги, чинячи їх достойними ходити у дворах свого Царства.

93 Слово Боже стало тілом, взяло на себе нашу природу і стало досконалою людиною без гріха. І досконалий Бог, оновивши нашу природу, обожив її. А що Він – Слово першого ума і Бога, то з’єднався зі словесною силою нашої природи й окрилив її, щоб підносилася до Божественної мудрости й помислів. Він – вогонь, тому природним і Божественним вогнем наставив ярісну силупроти супротивних пристрастей і бісів. Він – бажання всякого словесного со творіння і заспокоєння бажань, тому розширив пожадальну силу, заповівши їй любов, до бажання причаститися благ вічного життя. Отак оновивши цілу людину, стару вчинив новою, не докоривши Сотворителеві ні єдиним словом за оновлення.

94 Бог Слово, священнодіючи в собі наше оновлення, через хрест і смертьприніс себе в жертву за нас, повсякчас дає в жертву своє пречисте Тіло і по дає його нам по всяк день як душеспасенний бенкет. Щоб ми, ївши і п’ючи Його, в чуттях душі ставали кращими через це причастя, з’єднуючись із Ним, із гірших стаючи кращими і єдиними із сугубим тілом і словесною душею, як із воплоченим Богом і єдиносущним нам за плоттю, так що ми не собі належимо, а тому, хто своєю безсмертною трапезою вчинив нас єдиним із Ним і за усиновленням учинив нас такими, яким Він сам є за природою.

95 Коли ми, випробувані трудами чеснот і наперед очищені сльозами, при ступаючи, їмо цей хліб і п’ємо з цієї чаші, двома природними силами Словоподвійно лагідністю поєднується з нами і перетворює нас у себе, як вопло чене і єдиносущне з нами за людською природою, і всіх обоготворює словомпізнання, і собі нас, як однакових за образом і братів, присвоює як Бог і єди носущне з Отцем. Коли ми приступаємо до Нього, змішані з пристрастями й осквернені брудом гріха, то Воно, наближаючись до нас природним вогнем, що нищить усяку злобу, опаляє і спалює всіх нас і підтинає нашу життєвість не за волею своєї благости, а змушене нашою нечутливістю.

96 До всіх, котрі за діяльним любомудрієм стали ходити дорогами Христо вих заповідей, Господь наближається невидимо і йде разом з ними, бо їхнє мудрування ще недосконале й душі їхні ще сумніваються щодо слів чеснот. Слушно стримуються їхні душевні очі, щоб не пізнали свого успіху, колиГосподь іде з ними, помагає їм звільнятися від пристрастей і подає руку допомоги на звершення всякої чесноти. Коли ж вони досягають успіхів у по двигах благочестя і через смирення наближаються до безпристрасности, тоді не хоче Слово, аби вони зупинялися, втомлені трудами чеснот, а щоб ішли далі й возходили до споглядання. Тому й живить їх удосталь хлібом сліз, благословляє світлом зворушення і відкриває їхній ум, аби розуміли глибину Божественних Писань і завдяки цьому починали бачити природусотвореного. Він приховує себе від них, аби вони підводилися й ревніше на магалися навчитися пізнання всього сущого і що означає піднятися над цимусім. Коли, ревно пошукавши, знайдуть Його, то восходять на вище служін ня Слова і проповідують усім воскресення Слова, котре пізнали через діяння і споглядання.

97 Слушно Слово докоряє повільності тих, котрі затримуються на трудах діяльного навчання і зовсім не хочуть відійти від них і перейти до вищого спо глядання, тому й каже їм: “О безумні й повільні серцем у вірі супроти Слова,котре може відкрити глибини Духа тим, що ходять за Духом”. Не хотіти пе реходити від початкових подвигів до досконаліших і від слів БожественногоПисання до його глибшого розуміння – це ознака душі млявої, котра не від чуває духовної користи і заздрить люто своєму успіхові. Вона почує не тільки слова: “Іди й купи собі оливи в продавців, – як почули немудрі діви, а й те, що було сказано, коли зачинилася світлиця: – Ідіть собі, я вас не знаю”.

98 Коли Слово Боже прийде до впалої душі, як прийшло колись до міста Витанії, воскрешаючи її ум, що помер від гріха і похований під тліннимипристрастями, тоді мудрість і правда, засмучені умертвленням ума, зустріча ють Господа і кажуть: “Коли б Ти був тут з нами, бережений і сторожений, то брат наш ум не вмер би від гріха”. Тоді правда поспішає пригостити Слово великим клопотанням і діланням чеснот і подати Йому різноманітну трапезу перенесення страждань. А мудрість, знехтувавши всіма клопотами і труднимперенесенням страждань, вибирає сидіння при умовому діланні і умових ру хах Слова і слухання Його споглядальних розумінь. Господь приймає першу,котра добре потрудилася любочесно пригостити Його трапезою многовидно го і діяльного любомудрія, але докоряє їй за великі клопоти і за те, що мало вправляється в корисному. Бо є тільки одне те, що потрібне, аби послужити Господеві, – кращому помислові підкорити гірший і земне мудрування душіперевести в духовні подвиги чесноти. А другу Господь похваляє, бо вона ви брала добру частку духовного знання, яким піднімається понад людські речі, і входить у Божественні глибини, і там знаходить перли Слова, і споглядає приховані там скарби Духа, і відчуває невимовну радість, що не відніметься від неї.

99 Ум, умертвлений пристрастями й оживлений пришестям Бога Слова, відкидає камінь нечутливости, і духовні слуги Бога Слова, себто страх перед му ками і труди чеснот, звільняють його від кайданів гріха і нищівних помислів,і він, насолодившись світлом майбутнього життя, переходить до безпристрас ности. Перейшовши до неї, сідає на престолі чуттів і, чисто священнодіючи таїнство споглядання, стає співтрапезником Слова і, відійшовши разом з Ним із землі на небо, царює з Христом у Царстві Бога Отця, заспокоївши всі свої бажання.

100 Устрій майбутнього життя, котре настане після смерти тіла, стає явним і зрозумілим кожному, хто ревно трудиться в Божому законі і доповнює міру зросту повноти Христової через звіщення і дію Святого Духа. Блаженство того спокою – це вічна радість у завждисущому світлі. Неперестанна радість охоплює тих, котрі тут чинять подвиг у законі Божому, і вітає їх веселістьСвятого Духа, котра, за словом Господнім, не відніметься від них. Хто спо добився пришестя Утішителя, і, обробляючи поле чеснот, насолодився його плодами, і збагатився Його Божественними дарами, наповнюється радостиі любови, бо втік від нього усякий страх. Він із радістю звільняється від ті лесних уз і з радістю відходить від усього видимого, до чого забув усякі чуттяще за життя, й опочиває в невимовній радості світла, де житло всіх, що весе ляться, хоч тіло часто зазнає болю, коли душа виходить з нього, як зазнають болю жінки при тяжких пологах.