Унівська лавра: єдина греко-католицька лавра України — історія, студити, Шептицькі, путівник • Монастирі, Монастирі: Львівська область

Свято-Успенська Унівська лавра — єдина греко-католицька лавра в Україні й одна з чотирьох загалом. Це чоловічий монастир Студійського уставу на Львівщині, оборонна фортеця XVI–XIX століть, місце чудотворної ікони й цілющого джерела, а також обитель, яку відродив митрополит Андрей Шептицький і яку більшовики перетворили спершу на концтабір для духовенства, а потім на психлікарню. [1][2][3]

Коротко про лавру

Повна назва: Свято-Успенська Унівська лавра Студійського уставу.
Розташування: с. Унів, Перемишлянський район, Львівська область (~50 км на схід від Львова).
Перша письмова згадка: грамота короля Владислава II Ягайла від 18 жовтня 1395 року; археологія засвідчує монастир уже в XIII столітті.
Юрисдикція: УГКЦ; від 2008 року — ставропігійний монастир, підпорядкований безпосередньо Главі Церкви.
Чернечий чин: студити (Студійський устав).
Статус: пам’ятка архітектури національного значення; оборонний монастир.
Святині: чудотворна ікона Богородиці Одигітрії, цілюще джерело.

Історія Унівської лаври

Початки: Гедиміновичі та Лагодовські

Точна дата заснування невідома. Археологічні дослідження підтверджують, що монастир існував тут уже в XIII столітті, а перша письмова згадка міститься у грамоті короля Владислава II Ягайла від 18 жовтня 1395 року; 1401 року він же підтвердив надані обителі маєтки Млинів та Якторів. Засновником і першим патроном вважають князя Федора Любартовича. [3][4][5]

Важлива деталь: сучасне місце святині походить приблизно із середини XVI століття, а давній монастир стояв на двісті метрів далі — на Чернечій горі, де нині монаше кладовище. [2][6]

До середини XV століття обителлю опікувалися князі роду Гедиміновичів, згодом — український шляхетський рід Лагодовських. Спеціальною грамотою від 30 липня 1542 року польський король Сигізмунд I Старий узаконив статус Унівської архимандрії: маєтності та право вибору архимандрита залишалися виключно за ченцями. [3][7]

Татарська пожежа 1549 року та легенда про зцілення

1549 року монастир спалили татари. Відбудова пов’язана з іменем галицького шляхтича Олександра Ванька Лагодовського, який опікувався обителлю до 1574 року. За давнім переказом, недужий на тяжку хворобу ніг шляхтич побачив уві сні Богородицю, яка сповістила, що він зцілиться, обмивши ноги в чудодійному джерелі неподалік у лісі. Зцілившись, він 1570 року звів своїм коштом над джерелом нову муровану Свято-Успенську церкву. [1][2][3]

Чудотворний образ Богородиці, за переданням, був явлений на згарищі спаплюженого татарами монастиря; відтоді його зберігали в новій церкві за престолом — просто над джерелом, що витікало в цьому місці з-під землі. [1][8]

1648 року монастир знову постраждав від татар, які прийшли в Галичину. Обитель відвідували ігумен Почаївської лаври Іов Почаївський та письменник-полеміст, монах-афоніт Іван Вишенський. [1]

Шептицькі й перехід на унію

Найбільшого розквіту монастир досягнув за архимандритів Варлаама (1647–1715) та Атанасія (1686–1746) Шептицьких. Варлаам першим з унівських діячів прийняв унію 1700 року, а 1711 року собор монастирських настоятелів в Уневі вирішив і надалі дотримуватися давніх чернечих традицій. Відтоді монастир став греко-католицьким. Перехід відбувся без застосування зброї — після тривалого протистояння родин Лагодовських і Балабанів за право патронажу. [2][3][7]

У 1648–1765 роках при монастирі діяла друкарня — один із важливих осередків книговидання Галичини. [3]

Австрійська доба: скасування і митрополича резиденція

Після входження Галичини до Австрійської імперії 1790 року уряд скасував монастир: ченців перевели до інших обителей, а монастирський храм став сільською парафіяльною церквою. 1816 року маєтки передали Львівській греко-католицькій митрополії, і комплекс перетворився на літню резиденцію львівських митрополитів. [3][6]

У 1818–1858 роках тут постійно мешкав митрополит Михайло Левицький — перший галицький кардинал. За нього знесли оборонні вали й рови та звели митрополичий палац. [3]

Андрей Шептицький і студити

На початку XX століття митрополит Андрей Шептицький, прагнучи відродити в лоні УГКЦ східну традицію чернецтва, передав Унівську обитель монахам Студійського уставу і невдовзі надав монастирю статус лаври. Джерела подають різні дати цієї події: частина вказує 1913 рік, Велика українська енциклопедія — 1919 рік, коли Шептицький перевів до Унева студитів зі села Скнилова під Львовом. [1][2][3][6]

Студійський устав — це правило преподобного Теодора Студита, те саме, яке близько 1070 року запровадив у Печерському монастирі преподобний Феодосій Печерський і звідки воно поширилося на всі обителі Русі. Відроджуючи його, Шептицький свідомо повертав українське чернецтво до його найдавнішого джерела. [7]

Першим ігуменом, а згодом архимандритом Унівської лаври став брат митрополита — Климентій Шептицький (1869–1951), який був духовним наставником обителі близько 30 років. За Андрея Шептицького в монастирі заснували іконописну майстерню, майстри якої розписали храм унікальними фресками, відродили друкарню й відкрили сиротинець. Лавра заснувала також кілька дочірніх монастирів. [1][3][7]

Радянські репресії

Радянська влада закрила монастир (за різними даними, 1947 або 1950 року) і заарештувала архимандрита Климентія Шептицького, який загинув у неволі 1951 року. 2001 року Папа Іван Павло II проголосив його блаженним — новомучеником УГКЦ. [2][6]

Доля самої обителі в радянський час — одна з найпохмуріших серед українських монастирів. Одразу після закриття лавру перетворили на концтабір для католицького духовенства, згодом тут розмістили будинок для перестарілих, а потім лікарню для душевнохворих. Було сплюндровано надгробки й поховання, зокрема кардинала Михайла Левицького. Щоб остаточно стерти пам’ять про святиню, село перейменували на Міжгір’я. [1][3][6]

Відродження

Після розпаду СРСР обитель повернули УГКЦ; чернече життя відновили 1991 року, коли монастирем знову почали опікуватися студити. 2008 року Блаженніший Любомир (Гузар) надав Свято-Успенській Унівській лаврі статус ставропігійного монастиря, підпорядкованого безпосередньо Главі УГКЦ. Того ж року, 29 червня, освятили новий дерев’яний храм на честь блаженних священномучеників Климентія та Леонтія — проєкт архітектора Романа Сулика. [2][6]

Нині в лаврі живуть близько пів сотні монахів; обитель щороку приймає десятки тисяч паломників. Монастир керується Кодексом канонів Східних церков і чернечим «Типіконом», який уклали митрополит Андрей та блаженний архимандрит Климентій на основі уставів студійської традиції. [1][9]

Архітектура

Унівська лавра — це монастир-фортеця, оточений високими мурами з бійницями та оборонними баштами; пам’ятка оборонної архітектури XVI–XIX століть національного значення. Архітектурний комплекс складається з церкви посеред двору та розташованих по периметру фортечних мурів, келій і палацу митрополита. [3][6]

Сьогодні до ансамблю входять:

мурований храм Успіння Пресвятої Богородиці (середина XVI ст., після 1570 року неодноразово перебудовуваний) — за характером архітектури належить до перехідної стилістики від готики до раннього ренесансу, з елементами бароко; [3][6]
монастирський будинок з келіями (XVII–XIX ст.);
будинок митрополита (20-ті роки XIX ст.);
дерев’яний храм блаженних Леонтія і Климентія (2008);
оборонні мури й башти, каплиця;
Чернеча гора за 200 м — місце давнього монастиря, нині монаше кладовище. [6]

Святині

Чудотворна ікона Пресвятої Богородиці Одигітрії. Оригінал Унівської чудотворної ікони, на жаль, до наших днів не дійшов; паломники поклоняються шанованому образу. [6]
Цілюще джерело — те саме, над яким 1570 року звели Успенську церкву; за переданням, саме воно зцілило Олександра Лагодовського. [1][3]
Пам’ять блаженного Климентія Шептицького — архимандрита лаври, новомученика, беатифікованого 2001 року. [2]

Практична інформація

Як дістатися: с. Унів за ~50 км на схід від Львова і ~5 км від Перемишлян. Зручніше автомобілем; є автобуси зі Львова до Перемишлян.
Доступ: вільний, за розкладом богослужінь.
Реколекції. При лаврі діє дім для прочан — обитель відома як місце тиші й духовних вправ; місця бронюють заздалегідь.
Одяг: стриманий; для греко-католицьких обителей вимоги зазвичай м’якші, ніж у православних, але плечі й коліна варто прикрити.
Що подивитися поруч: Чернеча гора з монашим кладовищем, джерело, оборонні башти.
Головне свято: Успіння Пресвятої Богородиці.

Часті запитання

Скільки в Україні лавр і які з них греко-католицькі?

Чотири: Києво-Печерська, Почаївська, Святогірська та Унівська. Унівська — єдина греко-католицька. [1][2]

Коли заснована Унівська лавра?

Точна дата невідома. Археологія свідчить про монастир уже в XIII столітті, перша письмова згадка — грамота Владислава II Ягайла від 18 жовтня 1395 року. [3][4]

Хто такі студити?

Ченці, що живуть за Студійським уставом преподобного Теодора Студита — найдавнішою східною чернечою традицією, яку близько 1070 року запровадив у Києво-Печерському монастирі преподобний Феодосій. В УГКЦ цю традицію відродив митрополит Андрей Шептицький. [7]

Що було в лаврі за радянської влади?

Спершу концтабір для католицького духовенства, потім будинок для перестарілих і лікарня для душевнохворих. Село перейменували на Міжгір’я, поховання сплюндрували. [1][3][6]

Хто такий Климентій Шептицький?

Брат митрополита Андрея, перший ігумен і згодом архимандрит Унівської лаври, духовний наставник обителі близько 30 років. Заарештований радянською владою, загинув 1951 року; 2001 року проголошений блаженним. [2][3]

Чи можна зупинитися в лаврі?

Так, при обителі діє дім для прочан і проводяться реколекції. Домовлятися потрібно заздалегідь.

Висновок

Унівська лавра — обитель, що пережила татарські пожежі, австрійське скасування, більшовицький концтабір і психлікарню, а нині знову є живим центром студійського чернецтва. Її історія показує, як українське чернецтво повернулося до власних витоків: устав, який Феодосій Печерський приніс у Київ у XI столітті, Андрей Шептицький відродив у галицькому селі на початку XX-го. [1][3][7]