Святогірська лавра: крейдяні печери, історія обителі та наслідки війни — повний путівник • Монастирі, Монастирі: Донецька область

Свято-Успенська Святогірська лавра — православний монастир у Святогірську на Донеччині, вирубаний у крейдяних скелях над Сіверським Дінцем. Це наймолодша з українських лавр за статусом (2004) і водночас одна з найдавніших за походженням: печерні обителі тут з’явилися задовго до перших письмових згадок. У 2022 році лавра стала однією з найбільш постраждалих від російського вторгнення святинь України. [1][2][3]

Коротко про лавру

Повна назва: Свято-Успенська Святогірська лавра.
Розташування: м. Святогірськ, Донецька область, правий берег Сіверського Дінця, урочище Святі Гори.
Перша згадка місцевості «Святі Гори»: 1526 рік; монастиря — 1624 рік.
Статус лаври: з 9 березня 2004 року (рішення Синоду УПЦ МП).
Юрисдикція: УПЦ (Московського патріархату).
Особливість: багатоярусний печерний комплекс у крейдяній скелі заввишки близько 90 м.
Візитівка: Свято-Миколаївська церква на вершині крейдяного стрімчака.

Історія Святогірської лаври

Найдавніший період і суперечки про початок

Точна дата заснування невідома. За церковним переданням, перші ченці оселилися тут у XIV–XV століттях; поширена й версія, що обитель заснували київські ченці, які втекли після зруйнування Києва в XIII столітті. Частина дослідників припускає ще давніше походження печер. [2][3][4]

Перша письмова згадка про місцевість «Святі Гори» — 1526 рік, у записках австрійського дипломата Сигізмунда фон Герберштейна. Проте це згадка про переправу й дозорний пункт, а не про монастир. Документально Святогірський монастир уперше засвідчено 1624 року — у царській грамоті на земельні володіння та щорічне утримання. [3][5]

Монастир-фортеця на межі з Диким полем

Спочатку весь монастир містився в печерах: у XVII столітті печерний комплекс мав щонайменше чотири яруси приміщень. Перші ченці вирубали церкви й келії у верхньому ярусі; крізь маленькі віконні прорізи світло падало на нішу для ікони, вирубане в крейді ложе та приступку. Келії сполучалися з квадратною трапезною зі склепінням на масивному центральному стовпі. У нижньому ярусі міститься Олексіївська печерна церква заввишки до 4 метрів. [3][5]

1637 року у верхній частині крейдяної гори влаштували Свято-Успенську соборну церкву. Монастир мав фортечні мури й артилерію, тож служив передовим укріпленим постом на межі з Диким полем, спостережним пунктом і прихистком для втікачів із татарського полону. [5]

Кримські війська нападали на обитель щонайменше п’ять разів — у 1664, 1679, 1680, 1691 і 1737 роках. 1679 року татари захопили і спустошили монастир, але його швидко відбудували. Азовсько-дніпровські походи 1695–1696 років поклали край татарським нападам, і обитель поступово втратила стратегічне значення. [3][5]

У 1670-х роках біля підніжжя гори, на березі річки, ченці поставили дерев’яну Петропавлівську церкву — відтоді почалося переселення з печер униз. Наприкінці XVII століття у печерних келіях лишалися тільки затворники. [5]

Закриття Катериною II і «Потьомкінська дача»

Унаслідок секуляризації церковного майна за Катерини II монастир 1786–1787 років закрили, а його села, землі й угіддя відійшли до державної скарбниці. Святі Гори імператриця подарувала своєму фаворитові князю Григорію Потьомкіну, який перетворив колишню обитель на одну зі своїх південних резиденцій, зберігши, втім, діючими Успенську й Миколаївську церкви. Згодом маєтком володіли Енгельгардти. [2][3][5]

Відновлення 1844 року і розквіт

1844 року монастир відновлено під назвою Святогірської Свято-Успенської пустині. Відроджували обитель ієромонах Арсеній із дванадцятьма ченцями, які перейшли сюди з Глинської пустині поблизу Глухова. Значну допомогу надав місцевий поміщик граф Олександр Потьомкін із дружиною — нащадок роду, що колись отримав ці землі. Саме після 1844 року розгорнулося найзначніше будівництво. [5]

У другій половині XIX століття обитель стала відомим місцем прощі та відпочинку. Тут бували Ілля Рєпін, Федір Тютчев, Іван Бунін, Володимир Немирович-Данченко, Марина Цвєтаєва, історик Дмитро Багалій; навесні 1887 року в монастирі мешкав Антон Чехов. [5]

Радянська доба

Монастир ліквідували 1922 року; у його спорудах розмістили будинок відпочинку, а в повоєнний час — санаторій імені Артема. Частину монастирських будівель зруйнували. Крім того, упродовж XVII–XX століть крейдяний кряж зазнав значних осипань, через що ландшафт змінився, а кілька ярусів печерного комплексу втрачено безповоротно. У 1973–1979 роках провели реставрацію Свято-Миколаївської церкви, а 1980 року ансамбль увійшов до Святогірського державного історико-архітектурного заповідника. [5]

Відродження та статус лаври

1992 року монастир відновив діяльність. Зі стін давніх печер прибрали сліди богоборчої доби, відновили храм преподобного Олексія, людини Божої, та Свято-Миколаївську церкву на вершині крейдяної скелі. 1997 року навколо створено національний природний парк «Святі Гори». [3][5]

9 березня 2004 року Священний Синод УПЦ (МП), заслухавши доповідь митрополита Донецького і Маріупольського Іларіона, ухвалив надати Свято-Успенському Святогірському чоловічому монастирю статус лаври. Роком раніше місто, що виросло навколо обителі, дістало назву Святогірськ. [2][3]

Російське вторгнення 2022 року

Повномасштабна війна завдала лаврі найтяжчих втрат за новітню історію. Обитель опинилася в зоні активних бойових дій: споруди зазнали обстрілів і пошкоджень, сталася пожежа у Всіхсвятському скиті — унікальному дерев’яному храмовому комплексі. З червня до вересня 2022 року Святогірськ був окупований, і хоча лавра розташована на іншому березі річки й лишалася під контролем України, вона неодноразово потрапляла під обстріли. У монастирі переховувалися сотні цивільних біженців, серед загиблих були й насельники. [1][3][6]

Архітектура й печерний комплекс

Свято-Миколаївська церква

Найдавніша зі збережених споруд і головна візитівка лаври. Первісно це була печерна соборна церква Успіння Богородиці, заснована 1637 року. Наприкінці XVII століття верхня частина скелі обвалилася; тоді ж, у 1698–1708 роках, коштом полковника Ізюмського полку Федора Шидловського на нижній терасі звели наземний мурований Успенський собор, а рештки старого печерного храму перебудували на Свято-Миколаївську церкву. Вона тридільна і триверха, у харківсько-ізюмському стилі української архітектури; верхи над вівтарем і бабинцем — декоративні. [5]

За легендою, храм зводили за кам’яною стіною, і коли вона обвалилася, церква несподівано постала перед очима прочан немов створена за ніч; тоді ж у вівтарній частині з’явилася ікона святителя Миколая. [2]

Печери

Усю гору пронизано лабіринтом ходів і келій. Від печерної церкви преподобних Антонія і Феодосія розгалужуються коридори: один веде до квадратної трапезної, другий — на третій ярус, де була Успенська церква, третій — униз, до Олексіївської церкви. Щоб дістатися вершини скелі, треба пройти понад кілометр підземними ходами. [3]

Нижній ансамбль

Основні споруди розташовані внизу, на вузькій надзаплавній терасі, утворюючи лінійну структуру вздовж берега: Успенський собор, дзвіниця, братські корпуси, трапезна, господарський двір. Гора підноситься над ними на висоту близько 90 метрів. [5]

Практична інформація

Безпека понад усе. Святогірськ розташований у прифронтовій зоні Донеччини. Поїздки можливі лише за умови безпечної обстановки; обов’язково перевіряйте актуальний стан і офіційні рекомендації перед виїздом.
Стан комплексу. Частина споруд пошкоджена, деякі об’єкти недоступні; реставраційні роботи тривають.
Печери. Оглядають лише з дозволу й у супроводі; підземні ходи вузькі, зі змінним мікрокліматом.
Одяг. Стандартні монастирські вимоги: закриті плечі й коліна, жінкам — хустка.
Природа. Лавра — головна частина національного природного парку «Святі Гори» з крейдяними відслоненнями й реліктовою крейдяною сосною.

Часті запитання

Коли заснована Святогірська лавра?

Точна дата невідома. Перша згадка місцевості «Святі Гори» — 1526 рік (Сигізмунд фон Герберштейн), а власне монастиря — 1624 рік у царській грамоті. Церковне передання відносить появу перших ченців до XIV–XV століть. [3][5]

Чому монастир називають печерним?

Тому що спочатку він увесь містився в печерах, вирубаних у м’якій крейді, — щонайменше чотири яруси церков, келій і трапезних. На поверхню ченці почали переселятися лише наприкінці XVII століття. [3][5]

Коли Святогірський монастир став лаврою?

9 березня 2004 року за рішенням Синоду УПЦ (МП). Це наймолодша з українських лавр за статусом. [2][3]

Хто закрив монастир уперше?

Катерина II під час секуляризації 1786–1787 років; Святі Гори було подаровано князю Григорію Потьомкіну. Монастир відновлено лише 1844 року. [3][5]

Чи постраждала лавра від війни?

Так. Від 2022 року обитель зазнала обстрілів і пошкоджень, згорів Всіхсвятський скит, були загиблі. У монастирі переховувалися сотні цивільних. [1][3][6]

Хто з відомих людей бував у лаврі?

У XIX столітті сюди приїздили Ілля Рєпін, Федір Тютчев, Іван Бунін, Марина Цвєтаєва, Дмитро Багалій; навесні 1887 року тут мешкав Антон Чехов. [5]

Висновок

Святогірська лавра — обитель, вирубана в живій крейді, яку за пʼять століть руйнували татари, закривала імператриця, ліквідовувала радянська влада й обстрілювала російська армія. Щоразу вона поверталася до життя. Сьогодні це водночас діюча лавра, унікальна памʼятка печерної архітектури та символ того, як війна доходить до найтихіших місць України. [3][5][6]

Святогірська лавра: крейдяні печери, історія обителі та наслідки війни — повний путівник