Молитва «Отче наш» (англ. Our Father prayer, Lord’s Prayer; грец. Κυριακὴ προσευχή, лат. Pater Noster) — головна молитва християнства. Її дав Сам Господь Ісус Христос: у Нагірній проповіді (Мт. 6:9–13) і у відповідь на прохання учнів «навчи нас молитися» (Лк. 11:1–4). Тому її називають Господньою молитвою. Тертуліан у трактаті «Про молитву» назвав її «стислим викладом усього Євангелія». [1][2][3]
У православному богослужінні «Отче наш» стоїть у самому серці Божественної Літургії — безпосередньо перед Святим Причастям. Священик проголошує: «І сподоби нас, Владико, зі сміливістю, неосудно сміти призивати Тебе, небесного Бога Отця, і мовити». Лише після цього народ співає Господню молитву. [4][5]
Нижче — повний канонічний текст українською і церковнослов’янською, порівняння євангельських редакцій, історія від «Дідахе» І століття, послідовне тлумачення семи прохань і свідчення Святих Отців: святителя Іоанна Золотоуста, святителя Кирила Єрусалимського, преподобного Максима Сповідника та святителя Григорія Ніського.
Повний текст молитви «Отче наш»
Українською мовою (літургійна форма)
Отче наш, що єси на небесах!
Нехай святиться ім’я Твоє,
нехай прийде Царство Твоє,
нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі.
Хліб наш насущний дай нам сьогодні.
І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим.
І не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого.
Славослів’я, яким у православній традиції завершують молитву:
Бо Твоє є царство, і сила, і слава, Отця, і Сина, і Святого Духа, нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.
Саме ця структура — звернення, сім прохань і доксологія — зберігається в літургійній практиці Церкви від пізньої античності. [1][2][6]
Церковнослов’янською
Отче наш, Иже еси на небесех!
Да святится имя Твое,
да приидет Царствие Твое,
да будет воля Твоя, яко на небеси и на земли.
Хлеб наш насущный даждь нам днесь;
и остави нам долги наша, якоже и мы оставляем должником нашим;
и не введи нас во искушение,
но избави нас от лукаваго.
У храмах Київської традиції церковнослов’янський текст довго був основним богослужбовим; український переклад сьогодні звучить і вдома, і в багатьох парафіях. Зміст обох редакцій тотожний. [7]
Грецькою (койне) — Євангеліє від Матвія
Πάτερ ἡμῶν ὁ ἐν τοῖς οὐρανοῖς· ἁγιασθήτω τὸ ὄνομά σου· ἐλθέτω ἡ βασιλεία σου· γενηθήτω τὸ θέλημά σου, ὡς ἐν οὐρανῷ καὶ ἐπὶ γῆς· τὸν ἄρτον ἡμῶν τὸν ἐπιούσιον δὸς ἡμῖν σήμερον· καὶ ἄφες ἡμῖν τὰ ὀφειλήματα ἡμῶν, ὡς καὶ ἡμεῖς ἀφήκαμεν τοῖς ὀφειλέταις ἡμῶν· καὶ μὴ εἰσενέγκῃς ἡμᾶς εἰς πειρασμόν, ἀλλὰ ῥῦσαι ἡμᾶς ἀπὸ τοῦ πονηροῦ.
Ключове слово молитви — ἐπιούσιος (epiousios), яке в усьому корпусі античної грецької літератури майже не зустрічається поза цими двома євангельськими місцями. Саме воно стоїть за українським «насущний». [8][9]
Два євангельські тексти: Матвій і Лука
Молитва збережена у двох контекстах, і це не випадковість, а два богословські акценти.
У Євангелії від Матвія (6:5–15) Христос протиставляє справжню молитву лицемірству: не моліться «як лицеміри» на розі вулиць і не говоріть зайвого, «як погани». «Отче наш» звучить як зразок короткої, внутрішньої, синівської молитви. Після неї одразу йде жорстке пояснення п’ятого прохання: «Бо якщо ви простите людям їхні провини, то простить і вам Отець ваш Небесний. Якщо ж не простите людям, то й Отець ваш не простить провин ваших» (Мт. 6:14–15). [1][2]
У Євангелії від Луки (11:1–4) учні бачать, як Ісус молиться, і просять: «Господи, навчи нас молитися, як і Іван навчав своїх учнів». Молитва тут — відповідь Учителя на спрагу учнів навчитися молитви. Редакція Луки коротша: у ній немає окремого прохання «нехай буде воля Твоя» і славослів’я; замість «борги» стоїть «гріхи», а замість «сьогодні» — «на кожний день». [1][2]
Літургійна традиція Церкви зберегла текст Матвія з сімома проханнями. Це засвідчує вже церковний статут І–ІІ століть. [1][6]
Ще одна важлива відмінність лексики: Матвій каже ὀφειλήματα — «борги», Лука — ἁμαρτίας — «гріхи». Обидва слова в біблійній мові описують те саме: провину людини перед Богом як борг, який сама вона сплатити не може. [1]
Історія: від апостольського віку до Літургії
«Дідахе»: тричі на день уже в І столітті
Найдавніший християнський катехитичний посібник — «Дідахе» («Вчення дванадцятьох апостолів», близько кінця І — початку ІІ століття) у 8-му розділі наказує не молитися «як лицеміри», а читати Господню молитву тричі на день. Текст майже збігається з Матвієм і вже має доксологію: «бо Твоя є сила і слава навіки» (без слова «царство»). [6][10]
Це найраніше позаєвангельське свідчення про щоденне вживання «Отче наш». Триразове правило перегукується зі старозавітними годинами молитви (Пс. 54:18: «Ввечері, і вранці, і опівдні буду благати») і згодом ляже в основу добового кола богослужіння.
Доксологія і 1 Книга Хронік
Слова «Бо Твоє є царство, і сила, і слава» відсутні в найдавніших рукописах Євангелія від Луки і в частині рукописів Матвія. Натомість вони рано з’являються в літургії. У «Дідахе» доксологія коротша; в «Апостольських постановах» (бл. IV ст., 7.24) додається слово «царство». Формула близька до молитви царя Давида: «Твоє, Господи, величчя, і могутність, і слава, і перемога, і велич» (1 Хр. 29:11). [1][10][11]
Святитель Іоанн Золотоуст у XIX бесіді на Євангеліє від Матвія вже тлумачить ці слова як частину молитви: ними Христос «знову підносить наш дух, нагадуючи про Царя, під Яким ми воюємо», і показує, що Він могутніший за всякого супротивника. [12][11]
У православній Літургії славослів’я виголошує священик від імені всієї Церкви, додаючи імена Пресвятої Тройці: «Отця, і Сина, і Святого Духа». Це не «дописка до Євангелія», а літургійне сповідання того, Кому належить царство. [5][11]
Молитва охрещених
У ранній Церкві «Отче наш» належала до disciplina arcani — священної таємниці, яку відкривали лише після Хрещення. Святитель Кирило Єрусалимський викладає її в містагогічних катехизах уже посвяченим, перед Причастям. Православна Церква в Америці підсумовує цю практику так: у давнину молитву навчали лише хрещених членів Церкви. [4][5][13]
Святитель Іоанн Золотоуст каже прямо: «Непросвічений вірою не може називати Бога Отцем». Називати Бога Отцем — не поетичний зворот, а сповідь усиновлення. [12]
Велика українська енциклопедія зазначає: до літургійного канону молитву почали включати з кінця ІІІ століття; у середині IV століття вона вже входить до складу Літургії Іоанна Золотоуста; у VII столітті папа Григорій Великий увів «Отче наш» до чину римської меси. [2]
Структура молитви: звернення, сім прохань, славослів’я
Традиційно виділяють три частини. [1][2]
- Звернення (прикликання): «Отче наш, що єси на небесах».
- Сім прохань. Перші три спрямовані до Бога і стосуються вічного: ім’я, Царство, воля. Наступні чотири — про наше життя: хліб, прощення, захист від спокуси, визволення від лукавого.
- Славослів’я: царство, сила і слава належать Отцеві — і тому зло не має останнього слова.
Преподобний Максим Сповідник у короткому тлумаченні на Господню молитву бачить у цих семи проханнях сім дарів втіленого Логоса: богослов’я (пізнання Тройці), усиновлення за благодаттю, рівність з ангелами, участь у вічному житті, відновлення людської природи, скасування закону гріха і зруйнування тиранії лукавого. [14][15]
Тлумачення кожного слова і прохання
«Отче наш» — сміливість усиновлення
Старий Завіт знає Бога як Господа, Царя, Суддю, Святого Ізраїлевого. Звертатися до Нього «Авва, Отче» як до рідного батька — дар Нового Завіту. «Бо ви не прийняли духа рабства… а прийняли Духа усиновлення, Яким кличемо: Авва, Отче!» (Рим. 8:15; пор. Гал. 4:6). «А тим, що прийняли Його… дав владу дітьми Божими стати» (Ін. 1:12). [4][5]
Святитель Іоанн Золотоуст: той, хто називає Бога Отцем, «одним цим найменуванням сповідує вже і прощення гріхів, і визволення від покарання, і виправдання, і освячення, і відкуплення, і синівство, і спадщину, і братство з Єдинородним, і дарування Духа, бо хто не отримав усіх цих благ, не може назвати Бога Отцем». [12][16]
Святитель Григорій Ніський застерігає: ми не сміли б так звертатися, якби не бачили в собі хоча б відблиску батьківських рис. Не можна називати Бога Отцем, залишаючись свідомо в злі: «Неможливо, щоб Бог, добрий за самою сутністю, був Отцем того, хто займається злом». [17]
Святитель Кирило Александрійський підкреслює парадокс: ми, «діти землі і раби», за законом природи підвладні Творцеві, — і все ж Він велить нам називати Небесного «Отцем». Блаженний Феофілакт: словом «Отче» Господь показує, якого блага ми сподобилися, ставши синами Божими. [17]
Слово «наш», а не «мій», забороняє приватну релігію. Христос навмисне ставить молитву в множині: «хліб наш», «прости нам», «не введи нас». Золотоуст зауважує, що в кожному проханні стоїть спільне «ми», щоб не лишилося навіть сліду злості на ближнього. [12][16]
Преподобний Нікодим Святогорець додає два мотиви цього звернення: по-перше, ми справді стали дітьми Божими у Хрещенні; по-друге, мусимо зберігати риси — чесноти — нашого Отця. Хто чинить діла лукавого, той, за словом Христа, має іншого «батька» (Ін. 8:44). [16]
«Що єси на небесах»
Це не географія. Бог не замкнений «нагорі». Золотоуст пояснює: словами «на небесах» ми не обмежуємо Бога небом, а самі підносимося від землі й спрямовуємо увагу до вищого. Нікодим Святогорець: оскільки Отець наш на небесах, і наш ум має бути там, у Горньому Єрусалимі, а не прикованим долу, «як у свиней». [16]
Православне богослов’я розуміє «небо» як вищу дійсність, у яку нас кличуть увійти вже тепер — не як віддалене місце, де сидить «старий чоловік угорі». [18]
Перше прохання: «Нехай святиться ім’я Твоє»
Ім’я Боже святе саме по собі — завжди. Святитель Кирило Єрусалимський: ми молимося не про те, щоб воно «стало» святим із несвятого, а щоб воно святилося в нас, коли ми освячуємося і чинимо гідне святині. Інакше ім’я Боже «безперестанку зневажається між народами» (Іс. 52:5). [13]
Максим Сповідник: ми освячуємо ім’я Небесного Отця за благодаттю, коли умертвляємо похіть до матерії і очищаємося від згубних пристрастей. Освячення — це справжнє умертвіння чуттєвого пожадання. [14][15]
У катехизічній традиції перше прохання звучить практично: допоможи жити свято, щоб наші вчинки славили Твоє ім’я, а не ганьбили його. [19]
У тлумаченні Максима «ім’я Отця» вказує на Сина (Єдинородний є сутнісним Іменем Отця), а «Царство» — на Святого Духа. Уже перші слова молитви вводять у таїнство Тройці. [14][15]
Друге прохання: «Нехай прийде Царство Твоє»
Царство Боже «не прийде помітним чином» (Лк. 17:20), і водночас воно «всередині вас» (Лк. 17:21). Прохання має два горизонти: есхатологічний (прихід Христа у славі) і внутрішній (щоб Бог запанував у серці вже сьогодні).
Святитель Григорій Ніський: Царство неодмінно прийде, хочемо ми того чи ні; молячись, ми розпалюємо бажання, щоб воно прийшло до нас і ми могли там царювати. [1]
Максим Сповідник пов’язує це прохання зі словами: «Нехай прийде Дух Святий і очистить нас» — щоб стати храмом Тройці, бо «Царство Боже всередині вас». [20]
Практичний висновок катехизів: хто каже «нехай прийде Царство», а сам не кається, той суперечить своїй молитві. Господь починає звістку про Царство словами: «Покайтеся, бо наблизилося Царство Небесне» (Мт. 4:17). [21]
Третє прохання: «Нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі»
Кирило Єрусалимський тлумачить це так: як ангели чинять волю Божу («Благословіте Господа, всі ангели Його, могутні силою, що виконуєте слово Його», Пс. 102:20), так і на землі нехай вона звершиться в мені. [13]
Максим Сповідник згадує два протилежні приклади: Люцифер був на небесах, але, не бажаючи волі Божої, був скинений; Адам був у раю — і теж упав через власну волю. Немає нічого мирнішого, ніж виконувати волю Божу. [20]
Це прохання — відмова від автономії «моєї» релігії. Християнин не диктує Богові сценарій, а просить сили виконати те, що Бог уже вважає добрим. «Без Мене не можете робити нічого» (Ін. 15:5). [20]
Четверте прохання: «Хліб наш насущний дай нам сьогодні»
Тут зустрічаються земля і небо. З одного боку, Господь забороняє тривожитися про завтра (Мт. 6:31–34) і вчить просити лише необхідного на цей день — як манну в пустелі, яку не можна було збирати про запас (Вих. 16). З другого — слово ἐπιούσιος відкриває глибший шар.
Ориген Александрійський, носій грецької мови ІІІ століття, зауважив, що слова epiousios він не знаходить у попередній літературі, і виводив його від ousia («сутність»): хліб, потрібний для сущого, для самого буття — передусім духовна пожива. Блаженний Єронім у Вульгаті переклав Матвія як panem supersubstantialem — «надсутнісний хліб». [8][9]
Максим Сповідник читає «сьогодні» як нинішній вік і бачить у проханні Хліб Життя, приготований для безсмертя людини ще від початку: «Я є хліб життя» (Ін. 6:35). Тілесний хліб не заперечується, але йому відводиться міра: просити його — пам’ятати про смертність і не складати скарбів. [14][15]
Тому православна катехизічна традиція розрізняє в «хлібі насущному» три змісти: [19][20]
- усе необхідне для земного життя: їжа, одяг, дах;
- слово Боже, яким живе людина (Мт. 4:4);
- Тіло і Кров Христові в Євхаристії, «без яких немає вічного життя».
Не випадково в Літургії «Отче наш» звучить саме тоді, коли Дари вже освячені і вірні готуються приступити до Чаші. [5]
П’яте прохання: «Прости нам провини наші, як і ми прощаємо»
Це єдине прохання, яке Христос одразу коментує окремо (Мт. 6:14–15). Міра, якою ми міряємо іншим, стає мірою, прикладеною до нас.
Кирило Єрусалимський: провини проти нас — малі й легко залагоджувані; наші провини проти Бога — великі й потребують лише Його милосердя. Тому не закрий собі прощення через дрібні образи. [13]
У катехизі гріхи названі «провинами» (боргами), бо Господь дав сили і дари на добро, а ми часто обертаємо їх на зло і стаємо боржниками. Якщо не прощаємо «боржникам нашим», і Бог не прощає нам. [19]
Максим Сповідник пов’язує це прохання з Євхаристією: не можна дерзати до Святих Таїн, не примирившись із братами. Прощаючи, людська природа «з’єднується сама з собою» і більше не розколюється різними волями. Тоді молитва отримує «подвійну благодать»: прощення минулого і захист від майбутнього. [14]
Борг тут — не лише вчинене зло (гріхи дії), а й незроблене добро (гріхи недбальства). [22]
Шосте прохання: «І не введи нас у спокусу»
Чи Бог спокушає? Апостол Яків відповідає: «Бог не спокушується злом і Сам не спокушає нікого» (Як. 1:13). І водночас: «З великою радістю приймайте, брати мої, коли впадаєте в різні спокуси» (Як. 1:2), бо «чоловік невипробуваний — неперевірений».
Кирило Єрусалимський розв’язує цей напружений вузол: прохання означає не «нехай нас ніколи не випробовують», а «не дай нам бути подоланими». Спокуса — як зимовий потік, який важко перейти; ми просимо не бути знесеними ним. [13]
Грецьке πειρασμός означає і спокусу до гріха, і випробування. Бог допускає випробування (Іов; Лк. 22:31: «Симоне, Симоне, ось сатана просив, щоб сіяти вас як пшеницю»), але не є автором зла. З темряви виходить творіння, що зловживає свободою; від Бога — лише світло. [22]
Максим Сповідник ототожнює «спокусу» в цьому місці із законом гріха, від якого перша людина була вільна в раю. Просити «не введи» — просити не повернутися під цей закон. [14]
Сьоме прохання: «Але визволи нас від лукавого»
Грецьке ἀπὸ τοῦ πονηροῦ — чоловічого роду: не абстрактне «зло», а лукавий, диявол, супротивник. Кирило Єрусалимський: «Зло — це наш супротивник диявол, від якого ми молимося бути визволеними». Якби попереднє прохання означало «не бути спокушуваними взагалі», не було б потреби додавати сьоме. [13]
Катехизічне пояснення: визволи від усякого зла цього світу і від начальника зла, який «завжди готовий погубити», — від його обманів, які перед Богом є ніщо. [19]
Славослів’я логічно замикає це прохання: царство, сила і слава належать Отцеві, а не супротивникові. Лукавий — узурпатор, не господар історії. [1][12]
Святоотцівський хор тлумачень
Тертуліан: «стислий виклад усього Євангелія»
Квінт Септимій Флоренс Тертуліан (бл. 160–220) у De oratione дав формулу, яку повторює вся подальша традиція: Господня молитва є breviarium totius Evangelii — стислим викладом усього Євангелія. У коротких рядках вміщено богослов’я, етику, есхатологію і прохання про хліб. [3]
Святитель Кирило Єрусалимський: молитва перед Чашею
У 23-й (містагогічній) катехизі, виголошеній у Єрусалимі близько середини IV століття, Кирило викладає «Отче наш» як безпосередню підготовку до Причастя. Після Великого входу і анафори новоохрещені чують молитву Спасителя і лише тоді — спів «Скуштуйте і побачте, як благий Господь». Кожне прохання він розкриває пастирськи, без спекуляції: ім’я святиться в нас; Царство — прихід Бога; воля — як в ангелів; хліб — насущний; прощення — взаємне; спокуса — потік, у якому можна потонути; лукавий — диявол. «Амінь» означає «нехай буде так» і ставить печать на всю молитву. [13]
Святитель Іоанн Золотоуст: молитва вірних
У XIX бесіді на Матвія Золотоуст називає «Отче наш» молитвою вірних і «вінцем усіх молитов». Він наполягає на спільності («наш»), на короткості (не складати «молитви з десяти тисяч речень») і на внутрішньому місці молитви. Славослів’я для нього — помазання «борця»: згадка про Царство, силу і славу робить християнина сміливим проти зла. [12][16][23]
Преподобний Максим Сповідник: молитва обоження
Для Максима (VII ст.) «Отче наш» — не лише прохання про земні потреби, а конспект усієї економіки спасіння. Відкриваючи молитву, Господь «учить починати з богослов’я»: Отець, Ім’я (Син), Царство (Дух) — Тройця в Єдиниці. Далі — усиновлення, єдність землі з небом в одній волі, Хліб життя, примирення природи із собою через прощення, свобода від закону гріха і від тиранії лукавого. Хто виконує слова молитви життям, той «явно проголосить Бога справжнім Отцем за благодаттю». [14][15]
«Отче наш» у Божественній Літургії
Після освячення Дарів диякон виголошує про єдність віри і причастя Святого Духа. Народ віддає життя Христу. Тоді звучить заклик священика про сміливість назвати Бога Отцем — і вся церква співає «Отче наш». [5]
Це місце не випадкове. Лише ті, хто померли і воскресли со Христом у Хрещенні й прийняли Духа в Миропомазанні, можуть підійти до Вседержителя як до власного Отця (Ін. 1:12; Рим. 8:14; Гал. 4:4–7). Перед Чашею, «на відпущення гріхів, на причастя Святого Духа і на спадщину Царства», вірні здійснюють дар синівства. [5]
Тому «Отче наш» на Літургії — не «вставка для участі народу», а кульмінація усиновлення: діти просять у Отця Хліба, Який є Сам Христос.
Як читати Господню молитву щодня
- Тричі на день. Правило «Дідахе» залишається найдавнішим церковним мінімумом: ранок, день, вечір. [6][10]
- Стоячи, з увагою. Це молитва синів, не заклинання. Краще один раз із розумом, ніж багато разів механічно (Мт. 6:7).
- У множині. Навіть наодинці ми молимося «ми»: за Церкву, за ворогів, за тих, кого нам важко простити.
- З перевіркою п’ятого прохання. Якщо в серці тримаємо образу, слова «як і ми прощаємо» стають проти нас.
- Перед Причастям. Домашнє правило і Літургія сходяться: прощення братам і прохання про насущний Хліб.
- Не як «формулу успіху». «Отче наш» не обіцяє багатства. Вона вчить просити необхідного і шукати Царства — «а це все додасться вам» (Мт. 6:33).
Святитель Іоанн Тобольський радить третє прохання («нехай буде воля Твоя») підносити з чистим наміром: не тому, що Бог уже нас винагородив, і не заради вигоди, а з любові до самої волі Божої. [7][21]
Часті запитання (FAQ)
Чому молитва називається Господньою?
Бо її дав Сам Господь Ісус Христос, а не склав жоден святий чи собор. Усі інші молитви Церкви виростають із неї як з кореня. [1][2][19]
Чим «Отче наш» відрізняється від інших молитов?
Трьома рисами: походженням (слова Христа), формою (синівське «Отче», а не лише рабське «Господи») і змістом (у ній — усиновлення, Царство, хліб, прощення і боротьба з лукавим). Золотоуст називає її вінцем молитов. [12][23]
Чи можна читати «Отче наш» нехрещеному?
У давнину повний текст відкривали після Хрещення, бо слово «Отче» — сповідь усиновлення. Сьогодні молитва відома всім, і ніхто не забороняє катехумену її вимовляти; однак повнота змісту — «сміливість називати Бога Отцем» — розкривається в церковному житті: Хрещенні, покаянні, Причасті. [4][5][12]
Що означає «хліб насущний»?
І необхідне для тіла на сьогодні, і Хліб Євхаристії, і слово Боже. Грецьке epiousios можна читати як «потрібний для існування» і як «надсутнісний». Отці не протиставляють ці смисли, а з’єднують їх. [8][9][14]
Чи Бог вводить у спокусу?
Ні. «Бог не спокушує нікого» (Як. 1:13). Прохання означає: не дай нам упасти у випробуванні, не допусти, щоб ми були переможені. Лукавий спокушає; Бог зберігає і, якщо допускає випробування, то для очищення, а не для погибелі. [13][22]
Чому в Матвія і Луки різні тексти?
Матвій подає повнішу літургійну форму в Нагірній проповіді; Лука — коротшу, як відповідь на прохання учнів. Церква молиться текстом Матвія. Відмінності («борги» / «гріхи», «сьогодні» / «на кожний день») не суперечать одна одній, а висвітлюють різні грані того самого вчення. [1][2]
Чи обов’язково додавати «Бо Твоє є царство…»?
У Євангелії від Луки цих слів немає; у частині рукописів Матвія — теж. Але від «Дідахе» доксологія супроводжує молитву в Церкві. У православній Літургії її виголошує священик. У домашній молитві завершувати славослів’ям — древній і благочестивий звичай. [6][10][11]
Скільки разів на день читати?
«Дідахе» вказує тричі. Це зручно з’єднати з ранковими і вечірніми молитвами та з молитвою перед їжею або серед дня. Важливіша увага, ніж лік. [6]
Що робити, якщо не можу простити?
Не викреслювати п’яте прохання і не вимовляти його неправдиво. Сказати Богові про свою неміч і просити дати волю простити — уже початок прощення. Христос ставить взаємне прощення умовою, а не рекомендацією (Мт. 6:14–15; 18:21–35). [13][19]
Висновок
«Отче наш» — коротка молитва, яку можна вимовити за хвилину, і водночас ціла карта християнського життя. Вона починається з усиновлення, проходить через освячення імені, спрагу Царства і згоду на волю Божу, просить хліба для тіла і для вічності, ставить прощення умовою дихання душі, і закінчується боротьбою з лукавим та славою Тройці.
Святитель Іоанн Золотоуст учив, що назвати Бога Отцем можна лише тому, хто прийняв дар Духа. Преподобний Максим Сповідник бачив у цих рядках обоження. «Дідахе» веліла читати їх тричі щодня. Церква ось уже два тисячоліття ставить їх на поріг Чаші. Якщо шукати, з чого почати молитовне життя, починати слід тут: не з багатьох слів, а з тих, які Слово Боже сказало нам Саме.
Джерела
- Отче наш // Вікіпедія. https://uk.wikipedia.org/wiki/Отче_наш
- Отче наш // Велика українська енциклопедія. https://vue.gov.ua/Отче_наш
- Тертуліан. De oratione, 1 («стислий виклад усього Євангелія»). Пор.: Credo.pro. https://credo.pro/2014/04/132808
- The Lord’s Prayer // The Orthodox Faith, vol. IV. Orthodox Church in America. https://www.oca.org/orthodoxy/the-orthodox-faith/spirituality/prayer-fasting-and-almsgiving/the-lords-prayer
- Our Father // The Orthodox Faith, vol. II (Divine Liturgy). OCA. https://www.oca.org/orthodoxy/the-orthodox-faith/worship/the-divine-liturgy/our-father
- Didache, ch. 8 (тричі на день; доксологія). https://en.wikipedia.org/wiki/Didache
- Молитва Господня «Отче наш» (церковнослов’янський і російський текст, тлумачення). Азбука веры. https://azbyka.ru/molitvoslov/molitva-gospodnya-otche-nash.html
- ἐπιούσιος (epiousios) // Strong’s Greek 1967. Bible Hub. https://biblehub.com/greek/1967.htm
- Epiousion — тлумачення «насущного» хліба (Ориген, Єронім). https://www.wikiwand.com/en/articles/Epiousion
- The Didache 8. Boston College / Lightfoot. Текст молитви і припис молитися тричі на день.
- The Mystery of the Our Father’s Ending. Catholic Answers (історія доксології: «Дідахе», Апостольські постанови, Золотоуст). https://www.catholic.com/magazine/online-edition/the-mystery-of-the-our-fathers-ending
- Свт. Іоанн Золотоуст. Бесіда XIX на Євангеліє від Матвія. https://www.ccel.org/contrib/ru/Zlatmat1/Mat1_19.html
- St. Cyril of Jerusalem. Catechetical Lecture 23 (Mystagogic). New Advent. https://www.newadvent.org/fathers/310123.htm
- St. Maximus the Confessor. On the Lord’s Prayer (Philokalia). https://orthodoxchurchfathers.com/fathers/philokalia/maximus-confessor-on-the-lord-s-prayer-a-short-interpretation-addressed-to-a-dev.html
- Що потрібно знати про молитву «Отче наш» (Максим Сповідник). Православна Волинь. https://pravoslavna.volyn.ua/shho-potribno-znaty-pro-molytvu-otche-nash/
- The Lord’s Prayer. PART 1 (Золотоуст, Максим, Нікодим Святогорець). Orthodox Path. https://www.orthodoxpath.org/spiritual-life/the-lords-prayer-part-1/
- Understanding the Lord’s Prayer: Our Father (Григорій Ніський, Кирило Александрійський, Феофілакт). Orthodox Way of Life. http://orthodoxwayoflife.blogspot.com/2019/09/understanding-lords-prayer-1-our-father.html
- The Lord’s Prayer, Part 1. Orthodox Road. https://www.orthodoxroad.com/the-lords-prayer-part-1/
- Молитва Господня. Основи віри. http://hram.in.ua/biblioteka/osnovy-viry/91-book91/658-title1037
- Тлумачення на молитву «Отче наш» святого Макарія Нотара (за Максимом Сповідником). Київ православний. http://kyiv-pravosl.info/2015/08/04/tlumachennya-na-molytvu-otche-nash/
- Молитва «ОТЧЕ НАШ» (Іоанн Тобольський та ін.). УАПЦ Тернопіль. https://uapc.te.ua/molytva-otche-nash/
- The Lord’s Prayer (православний розбір прохань про спокусу і лукавого). Orthodox of the Heart. https://orthodoxyoftheheart.com/2021/10/09/the-lords-prayer/
- Божественна Літургія св. Івана Золотоустого (український чин: «І сподоби нас, Владико…»). https://ugkk.de/liturhiia-sv-ivana-zolotoustoho-3/