Диоптра, або Духовне зерцало. Частина I. Розділи 27–31: небезпеки честі, благополуччя і користь скорбот

Частина 9 з 21 · ← Попередня · Наступна → · Зміст книги

Тут книга робить поворот, який багато хто з читачів не очікує. Досі вона переважно викривала: марнота, марнота, марнота. Тепер вона починає втішати — і робить це несподіваним способом: не обіцяє, що буде легше, а пояснює, навіщо буває важко. П’ять розділів утворюють цілісну відповідь на питання, яке ставлять майже всі: «Чому праведним гірше, ніж іншим?»

Попередня частина: Розділи 23–26: марнота сміху, радості й честі. Повний зміст книги — на центральній сторінці видання.

Зміст цієї частини

• Розділ 27. Про небезпеки мирської честі
• Розділ 28. Про марноту мирського благополуччя
• Розділ 29. Про благі наслідки гоніння за Христа
• Розділ 30. Про марноту мирського високопочитання
• Розділ 31. Про користь скорбот

📲 Встановлюйте додаток Pray.ee: Для зручного щоденного читання без реклами та відліку 40 днів молитовного правила завантажуйте наш безкоштовний мобільний додаток Pray.ee у Google Play.

Розділ 27. Про небезпеки мирської честі

«Не проси в Господа володарювання, ні від царя престолу слави» (Сир. 7:4). Ті, хто сходить наверх високих будівель, нерідко зазнають великої небезпеки. Треба мати при цьому велику обережність, щоб не впасти й не розбитися. Коли йдеш шляхом почестей світу цього, треба мати багато розуму, щоб і Богові бути другом, і не бути скинутим у пекло. Щастя завжди небезпечніше, ніж нещастя. «Упаде з боку твого тисяча, і десять тисяч по правиці твоїй» (Пс. 90:7), — каже Псалмоспівець. Набагато більше гине людей по правиці почестей світу цього, ніж по лівиці, тобто більше серед почестей, ніж у безчесті та приниженні. Щастя миролюбців є зло, всякого покарання достойне.

Не сходь на почесне місце, щоб потім із більшим безчестям не бути примушеним зійти з нього. Затьмарений умом багато страждає від мрій і, якщо не віджене їх, перебуває у великій небезпеці. Відкинь турботи про марнотні почесті, бо якщо їх не відкинеш, то душа твоя буде в небезпеці. Віддали від себе марноту горделивих помислів, якщо хочеш отримати спасіння, бо ти ніколи не отримаєш задоволення, якщо не віддалиш від себе цих мріянь. Сховався Спаситель, коли народ єврейський хотів поставити Його своїм земним царем (пор. Ін. 6:15), — тоді як хто б міг краще управляти людьми, як не їхній Творець?! Тому Він не лише прийняв нашу плоть для нашого духовного уздоровлення, але й, щоб навчити нас уникати почестей, сховався, коли хотіли поставити Його царем. То приклад нам про те, наскільки нікчемні й небезпечні мирські почесті… Честь мирська небезпечна, бо слугує причиною багатьох падінь.

Давид на висоті слави своєї згрішив і тяжко впав, щоб і ми пізнали, що чим вище людина зноситься, тим у більшій перебуває небезпеці, про що сам Давид каже про себе так: «Знісся ж я, смирився й знемігся» (Пс. 87:16), — тобто в честі й щасті моєму впав я жорстоким падінням. Багато хто погубив себе через почесті; багато хто, задля людської думки про себе, сміють ображати Бога, безславити ближнього і не хочуть повернути йому доброї слави; ліпше згоджуються зійти в пекло, ніж залишити мирську честь; ліпше хочуть зберегти свій дім і мирську честь, ніж віддати належне. «Із начальників, — каже святий євангелист Іван, — багато хто ввірували в Нього; але ради фарисеїв не сповідували, щоб не бути відлученими від синагоги, бо полюбили більше славу людську, ніж славу Божу» (Ін. 12:42–43). Це є найбідственніший стан, у якому перебувають любителі мирських почестей, які готові ліпше душу свою погубити, ніж честь, яку приймають від світу.

Пилат осудив Спасителя, знаючи про Його невинність і про те, що через заздрість юдеї Його видали; хотів був визволити Його, але коли юдеї сказали йому: «Якщо відпустиш Його, ти не друг кесареві» (Ін. 19:12), — осудив Його на смерть, озброївся проти правосуддя й розуму й, щоб лише не підпасти гніву кесаря, вибрав ліпше прогнівити Бога, ніж побачити найменшу зміну у своєму почесному становищі правителя Юдеї. Цар Єровоам, щоб утримати при собі царську честь, зробив золотих телят і весь народ обернув у ідолопоклонство (пор. 3 Цар. 12:28). Ірод убив неповинних немовлят, шукаючи вбити нашого Іскупителя, щоб утримати при собі честь царську й не позбутися її (пор. Мф. 2:16). Подібно вчинив і первосвященик Каяфа зі своїми однодумцями, які намислили віддати смерті Христа для збереження своєї влади й начальства і щоб не бути позбавленими їх від римських володарів (пор. Ін. 18:14; пор. Ін. 11:48–49).

Отже, якщо будеш, ображаючи Бога, любити мирську честь, то як позбудешся таких безчисленних заблуд і гріхопадінь? Багато хто йде дорогою до пекла лише тому, що не хочуть позбутися мирської честі. Але якби ти уважно став розглядати небезпеки, яким піддаються в цьому житті поставлені на високий ступінь влади й честі, то подбав би залишити цей марнотний стан. Адам у земному первозданному раю був у великій честі — і тяжко впав. Навпаки, Іов, перетерпівши безліч напастей і скорбот, залишився праведним і не згрішив, лежачи у великій скорботі й хворобі на гноїщі. Звідси видно, яка небезпека полягає в почестях і достоїнствах світу цього і яка безпека в приниженому й зневаженому стані. Хто стоїть на високій башті або на слизькому місці, той немов сам готує себе до падіння й перебуває в більшій небезпеці, ніж той, хто стоїть на рівному місці.

Нерідко знатнонароджені й знатні люди в цьому віці царюють у неробстві, яке є мати всіх пороків і зла мачуха доброчесностей. Проводячи так час у неробстві, витрачаючи його на розваги, розкіш, забави й розкішні трапези, такі незрівнянно більше ображають Бога, ніж ті, що в поті лиця свого їдять свій хліб. Хочеш отримати життя вічне? Полюби в такому разі ті предмети, що там цінуються як дорогоцінні. Купець, бажаючи здобути собі торгівлею прожиток, купує товари в одному місці дешевше, а в іншому продає їх дорожче; так і ти, якщо хочеш зійти на Небо, прагни туди, неси з собою коштовні товари доброчесностей — і цим шляхом отримаєш ціну відплати найліпшу. Огорчень, гонінь, сліз, постів, покаяння там немає: закупи ж усе це тут, щоб продати після на Небі за таку дорогу ціну, що будеш там воістину багатим і знатним. Не шукай намарно тих почестей, за які буде погана заплата в майбутньому житті. Пам’ятай, що якщо тут, у тимчасовому житті, ти знайшов їх, то тим скоріше не знайдеш таких у житті вічному. Тому віддаляйся мирських почестей, щоб придбати істинну честь на Небі.

Розділ 28. Про марноту мирського благополуччя

«Благополуччя нерозумних погубить їх» (пор. Притч. 1:31–32), — каже Премудрий. У щасті теперішнього світу треба перебувати в безустанному страхі, якщо хочеш зберегти смирення сердечне й служити Христові. Саул до обрання свого царем був чоловіком доброчесним, ліпшого за якого не було в Ізраїлі, і так мало про себе думав, що ховався, не бажаючи бути царем; але, побачивши себе піднесеним, загордився. Давид під час гонінь на нього пощадив життя свого ворога Саула (пор. 1 Цар. 26:9–10), а в щасті вмертвив свого вірного слугу Урію (пор. 2 Цар. 11:15). Рідкісний у щасті розважливий. Щастя представляє стільки ж небезпеки, скільки й недбальство. У нещасті ж не бентежиться ніхто, хто лише не раболіпствує перед обманливим щастям. Велика мужність — боротися зі щастям, велике щастя — непереможеним бути від щастя.

Коли в щасті когось інші люблять, то невідомо, його чи люблять, чи саме його щастя. Коли щастя мине, тоді лише відкривається істина, бо як щастя не показує істинного друга, так нещастя не приховує ворога. Отже, мирське щастя лукаве й миттєво зникає. Псалмоспівець каже: «Вороги ж Господні, коли прославилися й знеслися, щезли, як дим, щезли» (Пс. 36:20). Дим, коли опускається низько, затьмарює зір, але, піднявшись, зникає: те саме буває й із земним щастям. Багато хто з доброчесних, знісшись на висоту почестей, робляться гордими й проводять життя розпусне. Тому стережися мирського щастя, як явної зарази. За щастям нерідко йде забуття Бога. Йосип у темниці просив ув’язненого з ним виночерпія фараонового, щоб той нагадав про нього цареві, коли поверне своє колишнє достоїнство, але Писання оповідає, що, коли те сповнилося, він забув свого добродійника Йосипа. І фараон у благополуччі своєму говорив, що він не відпустить з Єгипту народу ізраїльського й не знає Бога ізраїльського (пор. Вих. 5:2), а в нещасті пізнав Бога й просив Мойсея та Аарона помолитися за нього Богові… Так засліплює людину мирське безумне благополуччя, що вона забуває й про свого добродійника.

І оскільки Бог знає, що благополуччя приводить людину до забуття свого обов’язку, то через це Він колись говорив у пустині Своєму народові, на шляху його до Землі обітованої: «Уважай собі, не забудь Господа Бога твого, щоб не зберегти заповідей Його й постанов і оправдань Його: щоб коли ти їв і наситився, і доми добрі збудував і оселився в них, і волам твоїм, і вівцям твоїм розмножитися тобі, сріблу й золоту розмножитися тобі, і всьому, що тобі буде, розмножитися тобі» (Втор. 8:11–13). Під час щастя ти живеш у більшій небезпеці, ніж у скорботі. Чим ближче земне благополуччя, тим небезпечніше; якщо ж воно особливо при цьому приєднається до плоті, то легко перемагає душу. Пам’ятай, що всяке земне благополуччя дане тобі лише на час і в найкоротший час легко може бути відняте від тебе. Таким же чином розмірковуй і про скорботи, що вони посилаються лише на час, — для того, щоб ти їх зміг перенести з більшою мужністю. Утікай від щастя й марнотних почестей світу цього, якщо хочеш у майбутньому житті жити з Христом. Ліпше з Христом бути в скорботах, ніж серед благополуччя земного світу. Ліпше бажай терпіти скорботи з Христом, бо тим належить Царство Небесне, які задля Христа в вигнанні й скорботі страждають. Отже, зневаж від усього серця благополуччя теперішнього віку — і знайдеш славу небесну й вічну.

Розділ 29. Про благі наслідки гоніння за Христа

«Усі, хто хоче благочесно жити в Христі Ісусі, будуть гнані» (2 Тим. 3:12), — каже апостол. Дерева, що не приносять плоду, не зазнають ударів, не побиваються морозом, але зрізуються й кидаються в огонь (пор. Лк. 3:9), як сказав Спаситель про досохлу смоковницю. Цілком інакше чинять із деревами добрими, які під час оббивання плодів зазнають ударів, але не засуджуються на спалення в огні. У цій євангельській притчі Господь уподоблює деревам людей, з яких люди злі звичайно не зазнають таких гонінь, як доброчесні, але зате перші засуджені по смерті на вічні муки. Якщо терпиш ти гоніння — не засмучуйся, але дякуй Богові, бо ти з-поміж Його вибраних, бо «хто витерпить до кінця, той спасенний буде» (Мф. 24:13).

Христос зазнав великих гонінь, і Його друзі та учні були гнані. У книзі Премудрості Соломоновій читаємо, що нечестиві говорять так: «Підстережемо праведного, бо він нам непотрібний і противний ділам нашим» (Прем. 2:12). Світ не може з приємністю дивитися на тих, про кого знає, що вони — не його. Доброчесне життя праведних викриває пороки нечестивих. Кажуть, що верблюд, перш ніж пити, каламутить воду, щоб не бачити в ній безобразності свого тіла: так і нечестиві каламутять світлість і чистоту доброчесностей чесних людей, щоб у них не побачити своїх гидот і пороків. Отже, неминуче праведним терпіти гоніння від злих людей, а якщо не будеш цього терпіти, то бійся, щоб усе зле по смерті твоїй разом не устремилося на тебе й не погубило тебе.

Бог милосердно й правосудно чинить із грішниками в цьому світі: чи не Юді зрадникові Він довірив скриньку грошових зборів, а апостолів визначив на тяжке ярмо євангельської проповіді? Юді даровано жереб надбання, а апостолам — позбавлень і гіркот! Але при всьому тому незрівнянно ліпше з апостолами вбогим бути, ніж із Юдою — багатим; ліпше смакувати опрісноки покаяння в скорботі й страждати Христові та Його учням, ніж жити в розкоші й у солодощах із грішниками. Будь мужній у гонінні, пам’ятаючи слова Господа: «Якщо Мене гнали, будуть гнати й вас» (Ін. 15:20). Не віддавайся марній надії й не думай отримати славу через розкоші й утіхи світу цього, — славу, яку Сама Богоматір придбала через численні скорботи. Блаженний спокій великих друзів Божих, придбаний ними шляхом великих напастей, не буде тобі дарований, якщо ти проводитимеш життя в задоволенні й забуватимеш про відплату. Не хвались, що ти гоніння не терпиш, бо велике гоніння — гоніння не відчувати… Щасливий той, кого Бог уздоровлює, віднімаючи в нього всі мирські втіхи. Щасливий той, хто з руки Божої великодушно приймає скорботи. «Блаженні вигнані, бо їхнє є Царство Небесне» (Мф. 5:10).

Справжнім гонінням Бог бажає зчистити твої гріхи, щоб чистим увести тебе в небесну славу. Ти нині очищаєшся від гріхів своїх і терпиш гоніння для твоєї ж користі: май же й терпіння. Золото у воді не змінює свого вигляду, а в огні очищається й сяє; навпаки, сор розкисає у воді, а в огні твердне: так і нечестивий у щасті робиться люб’язним, а в нещасті — жорстокіє; у щасті віддається розкоші й порокам, а при гонінні — погіршується у своєму злі й скрегоче. Багато хто терпляче зносить, коли для повернення їм тілесного здоров’я пускають кров: як же ти не можеш перетерпіти гоніння для отримання спасіння своєї душі? Дивись не на скорботу теперішню, але — на наступне спасіння, не на страждання теперішнє, але — на майбутню відплату. Святий первомученик Стефан під час гоніння зводив очі свої до Неба, чекав — і отримав собі відплату (пор. Дії 7:55). «Багатьма скорботами належить нам увійти в Царство Небесне» (Дії 14:22). Не спокушайся, коли побачиш, що доброчесні люди терплять гоніння, і ради цього не ухиляйся від дороги доброчесностей. Гоніння є монета, якою Бог нагороджує улюблених Своїх у цьому світі, тобто тих, хто очищає свої неправди терпінням гоніння. Велика слава всякого християнина полягає в тому, щоб терпіти прикрість гонінь задля Христа.

Святий апостол Павло, хоч і був піднесений до третього Неба й отримав від Бога преизобильну благодать, нічим не хвалився, тільки немочами своїми (пор. 2 Кор. 12). Як воїн має більше хвалитися своїми воєнними подвигами, ніж нагородами, від царя отриманими, так і раб Христів найбільше має хвалитися в скорботах своїх, ніж благодаттю, від Бога отриманою. Слава твоя й похвала мають полягати в Хресті Господа твого, аби лише терпів ти цей Хрест Його задля: бо якщо будеш учасником Йому в гонінні, то будеш причасником і небесної втіхи.

Розділ 30. Про марноту мирського високопочитання

«Підніс цар Артаксеркс Амана й поставив престол його понад усіх князів, яких мав» (Ест. 3:1), — але яка користь вийшла йому від милості, якою підніс його цар? Тільки погибіль і падіння. Такий кінець мирських милостей і почестей. У цих мирських високопочитаннях спасіння твоє піддається такій біді, що й ті навіть перебувають у небезпеці знесення, які особливо угодні Богові. Людська прихильність більше завдає шкоди, ніж приносить користі. Похвалив Христос апостола Петра (пор. Мф. 16:17), назвав його блаженним за те, що Отець Небесний відкрив йому сповідання ним Ісуса Христа Сином Бога живого; але він так знісся, що хотів навіть заборонити страждання Господні, за що й отримав від Спасителя сувору догану. Мойсей, удостоєний від Бога великих милостей і похвали, відважився просити собі вищих таємниць (пор. Вих. 33:18–20). Два сини Зеведеєві, бачачи любов Господа до себе й знаючи, що вони йому близькі родичі, переступили межі скромності й хотіли сісти один по правиці, другий по лівиці Його в Царстві Небесному, щоб тим бути вищими за інших апостолів. І тому Господь приборкав їхню сміливість. Мойсеєві сказав: «Не можеш бачити лиця Мого, те, що позаду Мене, побачиш» (Вих. 33:20), а святих Якова та Івана запитував: «Чи можете пити чашу, яку Я п’ю?» (Мф. 20:22; Мк. 10:38). Тим більше милість і любов людська часто бувають багатьом не на користь.

Не помишляй, що ти можеш що-небудь придбати від любові людської. Вино нерозведене каламутить голову, корисніше вино змішане й розведене, і високопочитання мирське ми маємо розводити, щоб не зноситися нам високопочитанням, наданим від царів і князів, та почестями мирськими. Якщо ми коли-небудь зносимося словами підлесників, то маємо згадати про слова й про тих, що осуджують нас, щоб не зноситися: осуд і ненависть інших до тебе приведуть тебе до пізнання самого себе. А людська прихильність, увійшовши в нашу душу, віднімає в нас пізнання нас самих. Ліпше пізнавати самих себе, ніж інших. Прихильність інших до нас і їхня любов більше завдають шкоди, ніж ненависть. Гоніння приносять людині користь, бо роблять її лагіднішою й приводять до пізнання самого себе; любов же до нас людська часто осліплює нас так, що людина не бачить самого себе. У гонінні знайдеш Бога, а при любові до тебе людській того можна позбутися. Не думай, що якщо люблять тебе люди й мають про тебе добру думку, то ти тим самим ліпший за всіх. Пригадай євангельське слово: «Згадай, що ти отримав уже добре твоє в житті твоєму, а Лазар — зле; нині ж він тут утішається, а ти страждаєш» (Лк. 16:25). Якщо в цьому житті ти отримуєш почесті, то в небезпеці перебуває твоє спасіння, і ти маєш остерігатися, щоб не бути вигнаним із Царства Божого, бо закони не дозволяють, щоб незаконнонароджений міг отримати батьківську спадщину.

Таким чином, Ісак один був зроблений спадкоємцем Авраама з виключенням зі спадщини Ізмаїла, який мав задовольнятися дарами та іншою нагородою: так і ти дивись, щоб, бувши засліпленим підлесливістю світу цього, не позбутися тобі спадщини небесної. Ті, хто, ображаючи Бога, насолоджується в цьому світі й тут зноситься, — будуть виключені зі спадщини небесної, яка бережеться лише для благочестивих, що зневажають любов світу цього. Тут миролюбці мають задовольнятися дарами любові, яку їм виявляє світ, і після вже не чекати якоїсь спадщини й добра. Не бентежся, коли бачиш злих людей у квітучому щасті, бо християнське благочестя обіцяє не високопочитання, а приниження в цьому світі. Злі люди не мають частки на Небі, так і добрі — частки у світі. Бог карає в цьому світі тих, кого любить, для того, щоб вони, не приліплюючись до земного, поспішали до Небес. Бог для Своїх вибраних робить шлях тяжким, щоб завжди спішили до Неба, не затримуючись у розкошах і втіхах світу цього, щоб, втративши смак цього життя, прагнули до життя нескінченного. Щоб вивести синів ізраїльських із Єгипту й збудити в них бажання спадщини Землі обітованої, Бог попустив їм терпіти від фараона гоніння. Коли Яків у домі Лавановому проводив життя благополучне, то не згадував про свою Вітчизну, а, терплячи гоніння, сказав Лії та Рахілі: «Бачу лице батька вашого не таке, як учора й позавчора; тому вернуся я в землю мою» (Бут. 31:5, 18). Честь воїнові — носити зброю царя чи князя свого; тим більше личить християнинові терпіти біди й гоніння, якими постраждав Христос. Отже, знехтувавши мирське високопочитання як раб Ісуса Христа, чекай із терпінням преславного дня, у який ти насолодишся благами вічними.

Розділ 31. Про користь скорбот

«Багатьма скорботами належить нам увійти в Царство Боже» (Дії 14:22), — каже Писання. Терпляче переноси скорботи й біди, коли Господь каже: «З ним Я в скорботі» (Пс. 90:15). І мудрець один каже: «Посол вірний спасіння — убозтво й безчестя, і той, хто ображає посла царського, ображає царя». Тому всякий, хто плачеться в скорботі, ображає Бога і буде від Нього покараний, як Аннон, цар моавський, був покараний Давидом за те, що збезчестив послів, посланих до нього (пор. 1 Хр. 19). Що кукіль зерну, терпуг²⁰ залізу, те саме й скорбота — людині праведній. «Ублажи, Господи, благоволінням Твоїм Сіон, і нехай збудуються стіни Єрусалимські» (Пс. 50:20), — каже царственний пророк. Святий апостол Петро каже, що ми — живі камені (пор. 1 Пет. 2:5). Не можна поставити високої будівлі без основи. Якщо вона не буде відполірована й обтесана, то нічого доброго не вийде. Гонителі є свого роду кирки, і каменотесами є ті, хто своїми гоніннями робить нас найблискучішими. Хто втікає від гоніння, той не хоче жити в Єрусалимі.

Усе життя Давидове було сповнене скорбот і сліз, а Соломон, навпаки, проводив життя в щасті спокою. Скорботи спасли Давида, благополуччя ж зробило спасіння Соломона сумнівним. Скорботи не лише відвертають нас від образи Бога й від непозволених діл, але й наводять забуття примх, раболіпствувати яким в іншому разі всякий може. Не проси ж у Бога, щоб скорботи на тебе не посилалися, але моли Його, щоб Він оградив тебе терпінням, щоб знести їх. І не в цьому лише полягає користь скорбот, але й у тому, що вони й розум просвічують. Йосип не був пізнаний братами своїми, коли честив їх; але щойно навів на них скорботу, то був пізнаний (пор. Бут. 45:3). Бог для того й посилає скорботи, щоб ти пізнав Його, Якого не пізнаєш, коли проводиш дні свого життя в спокої. Не скорби, коли Бог позбавляє тебе мирської втіхи, бо це робить Бог для твоєї ж користі…

Гіркотою скорбот твоїх ти отримаєш зір очей, як Товія — риб’ячою жовчю. Бог посилає на тебе скорботи, щоб ти вдавався до Нього як до якогось пристановища. Псалмоспівець каже: «Помножилися немочі їхні, по цьому вони поспішили» (Пс. 15:4). Як щастя відвертає людину від Бога, так скорботи приводять до Бога. «У скорботі я призвав Господа» (Пс. 17:7), — каже Давид. Чим більше піднімалася вода потопу вгору, тим більше зносився ковчег Ноїв. Чим жалісніше пригноблюваний був народ ізраїльський у Єгипті, тим більше він зростав і множився. Так вода скорбот зносить людину до Бога, і множиться благодать. Як аромати в огні випускають приємний запах, так доброчесність праведних людей відкривається в огні скорбот. Як вода дощова родить збіжжя й виробляє врожай хліба, так скорботи, входячи в душу, зводять бажання її до Неба. Аромати бережуть тіло від гниття при бальзамуванні, скорботи — душу від гріхів. Тому й апостол каже: «І щоб я не зносився надмірністю одкровень, дано мені жало в плоть, ангел сатани, щоб удручав мене» (2 Кор. 12:7). Велике робить тобі Бог благодіяння, коли хоче теперішніми скорботами визволити тебе від майбутнього мучення. Отже, віддай перевагу ліпше скорбіти з синами Божими, ніж жити з нечестивими серед тимчасового щастя. «Я вибрав, — каже Давид, — бути при порозі в домі Бога мого, ніж жити мені в поселеннях грішничих» (Пс. 83:11).

Мойсей схотів ліпше бути гнаним із народом Божим, ніж бути учасником тимчасової насолоди, і тому відрікся називатися сином дочки фараонової (пор. Євр. 11:24). Нещасливе те щастя, яке не має ворога. У наверненні апостола Павла першою дією Божою було осліплення Павла й повалення його на землю, щоб ми пізнали, що перший початок служіння Богові полягає єдино в скорботі. Як у житниці кукіль буває змішаний із збіжжям, так і в світі цьому змішані злі з добрими, але при настанні вітру скорбот злі відпадають на землю через негодування, добрі ж обертаються до Христа й з’єднуються одні з одними. Скорботи нам показують, хто — збіжжя і хто — кукіль. Зерно падає при ногах того, хто віє збіжжя, і лузга буває розвіювана вітром. Якщо ти повергаєшся перед ногами Христа, приступаючи до Нього й узгоджуючись із Його волею, то ти — зерно; якщо ж скорбота розлучає тебе від Христа, то ти — негідна лузга. Якщо маєш тяготу доброчесності, то ти — зерно; якщо ж ні, то ти з легкістю уподібнюєшся куколю. Боровся Господь зі скорботою в саду Гефсиманському, але впав на лице Своє, вигукуючи: «Отче! Не моя воля, а Твоя нехай буде» (Лк. 22:42). Так і ти повергнись у скорботі, як зерно перед ногами Божими. У Чермному морі єгиптяни колись потонули, а євреї спаслися. Так і в скорботі, як у солоній воді морській, інші потопають, а інші крізь неї проходять. Те, що шкоду завдає грішникам, — користь праведним робить. Покарання Боже в цьому житті є покаранням отцівським, бо Бог завжди з милосердям карає. Але в другому житті покарання Боже буде в гніві; за словом Псалмоспівця: «Пасеш їх жезлом залізним, як посуди скудельні сокрушиш їх» (Пс. 2:9). Отже, ліпше вибери в цьому світі скорботу, щоб через короткість її мати можливість придбати Царство Боже.

Короткий підсумок

Розділ 31 — вершина першої частини й один із найсильніших текстів усієї книги. Його центральний образ: гонитель — це кирка, а скорбота — терпуг. Бог не карає, Він обтісує камінь, щоб із нього можна було скласти стіну Єрусалима. Звідси й парадоксальний висновок: «Не проси в Бога, щоб скорботи на тебе не приходили, а моли Його, щоб Він дав тобі терпіння знести їх».

Друга думка, яка проходить через усі п’ять розділів: нещастя безпечніше за щастя. Це не смакування стражданням, а твереза арифметика: у щасті людина забуває Бога (фараон, Саул, Давид), у скорботі — згадує (той же фараон, розбійник на хресті). Тому скорбота — не знак залишення, а знак уваги.

Далі за змістом: Розділи 32–36: марнотні турботи, земна мудрість і короткість життя. Примітку 20 подано в загальному розділі приміток. Повний зміст — Диоптра — повний зміст книги.