Диоптра, або Духовне зерцало. Частина I. Розділи 23–26: марнота сміху, радості й честі

Частина 8 з 21 · ← Попередня · Наступна → · Зміст книги

Ця частина — найделікатніша в першій частині книги, і найлегше зрозуміти її неправильно. Вона не забороняє радіти. Вона робить дещо інше: ставить питання, на чому тримається наша радість — і показує, що радість, яка тримається на тимчасовому, приречена разом із ним. Чотири розділи йдуть одним рухом: від викриття сміху — до пояснення, що таке справжня радість; від марноти радості — до марноти честі, яка цю радість обіцяє.

Попередня частина: Розділи 20–22: убогість земних багатств і пристрасть до них. Повний зміст книги — на центральній сторінці видання.

Зміст цієї частини

• Розділ 23. Про марноту мирського сміху
• Розділ 24. Про марноту мирської радості
• Розділ 25. Про що має радіти людина?
• Розділ 26. Про марноту мирської честі

📲 Встановлюйте додаток Pray.ee: Для зручного щоденного читання без реклами та відліку 40 днів молитовного правила завантажуйте наш безкоштовний мобільний додаток Pray.ee у Google Play.

Розділ 23. Про марноту мирського сміху

«Горе вам, що смієтеся нині! Бо заплачете» (Лк. 6:25), — каже Господь. Горе вам, що маєте втіху вашу в цьому світі, а в майбутньому житті зовсім не зможете знайти втіхи. Горе тим, хто життя проводить у насолодах, бо вони потерплять покарання. Блаженний той, хто в цьому світі, вмертвившись для Христа, завжди з собою носить скорботу Його страждання перед очима своїми. Блаженний, хто в цій юдолі плачливій безустанно плаче. Блаженний той, у кого сльози слугують замість хліба день і ніч у цьому вигнанні. Воістину багато має плакати людина при спогаді про Небесний Сіон, цю природну свою Вітчизну, бачачи себе вигнаним до гірких каламутних вавилонських вод цього світу. «Блаженні ті, що плачуть, бо вони втішаться» (Мф. 5:4), — каже Господь. Бог отре їхні сльози. Воістину щасливі ті сльози, які отирає Божа рука. Земля суха й безплідна родить терня й будяччя: так і душа твоя породить марноту й нечистоту, якщо не змочиш її водами сліз твоїх. «Усяка плоть розтлила путь свою», — і тому Бог послав у твоє серце воду слізну, якою вгашається всяке пожадання. Блаженний той потік сліз: ним умертвляється плоть, потопляються мирські бажання й напоюється безплідна земля.

Марнотні ті, які шукають у цьому житті втіх і розкошів. Куди б ти не звернув очі свої — всюди знайдеш спонуку до плачу. Якщо уявиш собі гірське Царство Небесне і, живучи тут, не знаєш, куди підеш, — чи не достойно це плачу? Якщо подивишся вниз, то побачиш місце майбутнього твого гробу, землю, в яку ти повернешся. На праву чи на ліву сторону обернеш свої погляди, то всюди побачиш небезпеки, серед яких живеш, згідно зі словом Псалмоспівця: «упаде з боку… тисяча й десять тисяч по правиці» (Пс. 90:7) — і маєш перед собою смерть. Ти повинен смерті, і тобі винесено смертний присуд, який завтра чи нині буде виконаний — ти не знаєшь, — і ти ще смієшся?! Можливо, ще не настане наступного дня, як ти вже маєш будеш дати звіт Всевишньому Судді в своєму житті, — а ти смієшся! Ознака найбільшої марноти — бажати тимчасової втіхи. Ліпше було б для тебе в годину смерті, якби ти плакав про свою недосконалість і гріхи, ніж якщо ти проводиш життя в марнотних, брехливих задоволеннях. Якщо хочеш тут мати веселі свята, то там матимеш бдіння. Якщо проводив ти тут своє життя у сміху, то по смерті в пеклі безустанно проводитимеш вічність у плачі. Багатостраждальний Іов каже: «Бо перш ніж їжа моя, зідхання моє приходить» (Іов. 3:24). Бдіння має передувати святу за прикладом святих, які спершу постували, а потім уже смакували їжу, тобто спершу трудилися й плакали в цьому світі, а потім зраділи й блаженствують із Богом на Небі. Цілком противне буває у світі, де спершу смакують їжу, а в кінці мають заплатити за те тяжку ціну.

Смерть не зволікає з вимогою звіту за прожите життя, причому ми маємо віддати все до останнього кодранта¹⁹. Дорого обійдуться тобі твої сміхи, бо через них зазнаєш вічного ридання. Скорботні всі ці твої земні втішення, бо за них відплатою буде вічне мучення, — і хоч би навіть тут безтурботно насолоджувався, але пам’ятай, що всі діла твої записуються в книзі живота. О, якби ти про це помишляв, то, без сумніву, обережніше провадив би своє земне життя. Якби ти роздумував про муки в пеклі, де ти за свої втіхи, якщо не покаєшся, маєш заплатити суворістю суду свого карою, то неодмінно змінив би себе. Про доброчесних людей Іов каже: «Перш їжі приходить зідхання» (Іов. 3:24), а про миролюбців зауважує, що вони «в задоволеннях проводять дні свої, веселяться при звуках сопілки; проводять дні свої в щасті й миттєво сходять у пекло» (Іов. 21:12–13). І Авраам у євангельській притчі сказав сріблолюбному й черевонаситному багачеві: «Згадай, що ти отримав уже добре твоє в житті твоєму, а Лазар — зле; нині ж він тут утішається, а ти страждаєш» (Лк. 16:25). Такий кінець усіх мирських втіх, такий кінець тщеславства світу цього.

Ніде не читаємо в Євангелії, щоб Христос сміявся, але в багатьох місцях бачимо, що Він плакав: плакав при святому Своєму народженні, плакав при воскресінні Лазаря (пор. Ін. 11:35), плакав над Єрусалимом (пор. Лк. 19:41), плакав на Хресті, — та й усе Його життя було не що інше, як безустанний плач. «Якщо не будете як діти, — говорив Господь, — не ввійдете в Царство Небесне» (Мф. 18:3). Діти малі не вживають іншої зброї, крім сліз, якими й ти захищай себе від несамовитості диявольської. Як колись фараон був потоплений у водах Чермного моря, так і диявол сокрушається водами слізними.

Отже, при таких небезпеках марнотно віддаватися насолодам світу цього, чому Соломон і каже: «Ліпше ходити в дім плачу, ніж у дім бенкету» (Еккл. 7:3), — бо в домі плачу побачиш біди, серед яких живеш, і небезпеки, якими оточений, а в домі бенкету — противне цьому. Так бенкетували діти Іова, коли дім упав і побив їх у той час, коли вони не чаяли небезпеки, в якій перебували. Як надмірне пияцтво затьмарює очі й затемнює пам’ять, так і тимчасове благополуччя наводить забуття Бога, тоді як у домі плачу приводиться на пам’ять смерть, яка припиняє марнотний мирський сміх. Сама наша гріхом пошкоджена природа достойна плачу, вона шукає собі завжди згубного й утікає від спасительного. Радість мирська закінчується плачем, згідно зі словами Премудрого: «Кінець радості приходить у плач» (Притч. 14:13). За часів Ноя їли й пили, але потоп плачем закінчив їхню марнотну радість (пор. Бут. 7:23). Бенкетували, веселилися, поздоровляли одне одного юдеї в пустині перед тільцем, але гнів Божий уразив із них смертю три тисячі чоловік (пор. Вих. 32:28). Амнон, син Давидів, серед веселощів раптово позбувся життя (пор. 2 Цар. 13:29). Валтасар, цар вавилонський, улаштував найрозкішніший бенкет і тієї ж ночі позбувся й царства, і життя (пор. Дан. 5:30). Такий кінець радості й сміху мирського.

Печаль і ридання настільки близькі до земного благополуччя й теперішніх тимчасових радощів, що хто задля безумної втіхи світу цього сміється, — той має бути визнаний наймарнотнішою людиною. «Я сказав у серці своєму, — каже Премудрий, — прийди ж, я тебе випробую веселощами, і побач благо: і ось, також марнота. Сміхові я сказав: помилка, і веселощам: що це ти робиш?» (Еккл. 2:1–2). Мойсей «ліпше схотів страждати з народом Божим, ніж мати тимчасову насолоду гріха» (Євр. 11:25), тобто ніж бути учасником короткочасної радості світу цього, і не побажав називатися сином дочки фараонової. «Печаль ваша, — каже Господь, — обернеться в радість» (Ін. 16:20). «За множиною болей у серці моїм, утішення Твої звеселили душу мою» (Пс. 93:19). Ліпше перебувати в скорботі з праведними, ніж споживати хліб радості на трапезі грішників; ліпше ридати в пустині, ніж веселитися в домах князів. Отже, зневаж це короткочасне веселощі, щоб прийняти безконечне у вічній славі.

Розділ 24. Про марноту мирської радості

«Радуйся, Товіє, радість тобі завжди нехай буде!» Товія ж відповів ангелові: «Яка мені буде радість, коли я сиджу в темряві, світла небесного не бачу?» Ознака марноти — бажати насолод у темряві світу цього і проводити життя в розкоші та фальшивих утіхах. Раби за походженням і вихованням приймають рабство як свій природний стан; подібним чином і народжений у якійсь похмурій темниці грається, пустує й забавляється в її темряві, бо не знає, що таке світ, — між тим як мати Товії, яка знає привабливість світла й свободи, плаче, журиться й невтішно ридає. Так буває й із нами, бідними й нещасними, коли ми, мало знаючи й розуміючи про духовне й вічне, немов отроки, виховані в неволі й темряві, приймаємо все скороминуще та чуттєве за істинне, і земне місце нашого вигнання вважаємо за свою Вітчизну.

Ізраїльтяни, народжені й виховані в неволі єгипетській, зовсім не помишляли про жадану Землю обітовану й про свою свободу, чому й після виходу з Єгипту часто думали про повернення туди, де їх чекало вічне рабство. Так і ми в гріхах своїх покладаємо втіху, радіємо серед наших марнот, у темряві світу цього відпочиваємо, бо не прагнемо до вічних благ нашої істинної Вітчизни. Святі, які серцем, умом і бажанням зверталися до Неба й там перебували духом, до Бога зідхали, до Нього прагнули, і очі їхні в цьому земному вигнанні були не що інше, як джерела водні. Раб ти гріха, у ньому зачатий і народжений, і втішаєшся в рабстві й у темряві своїх розкошів і марнот, бо не знаєш світла й свободи. Вихований у рабстві гріхів і марнот, ти за ніщо ставиш свободу духа й Землю обітовану, тобто вічне блаженство. Якби ти мав духовні очі, якими бачив би марноту й пізнав небезпеку, в якій живеш, і той страшний стан, у який скинули тебе твої пороки, — то ти б не радів, не втішався б і не веселився в темряві цієї темниці. Усяка мирська радість марнотна. Ходимо в темряві й так погано бачимо, що не бачимо навіть тих, серед кого обертаємося, і не знаємо, добрі вони чи злі…

Чи не справедливо чинить подорожній, що не радіє, коли сумнівається в благополучному закінченні розпочатої дороги й не знає, чи не заблукав він? І на шляху цього земного мандрування чи не безумно торжествувати, коли не знаєш, чи угодний ти Богові? Безумно радіти в такому стані, в якому людина може бути скинута в пекло, що в цьому житті може настати щогодини, і тому людина має завжди пильно стежити за собою й жити завжди в страху й трепеті. Коли ходиш серед нічної темряви, то як можеш бути такий веселий і безтурботний? Мало видається радості тому, хто бачить, що в його ближнього сусіда горить дім. Безумець ти, якщо дні, даровані тобі на покаяння, проводиш у розкоші, коли бачиш, що ближні твої щогодини вмирають. Смерть неминуча; стан же, у якому вона тебе застане, невідомий. Отже, безумець ти, якщо, залишивши пам’ятування про страх Божий, веселишся й смієшся. Мати не радіє, але скорбить при смерті новонародженого сина. Світ цей, у якому ти віддаєшся так марнотному веселощам, миттєво минає, отже, і радість його лише миттєва. Безумно радіти про своє безумство. Радість світу цього є безумство. Марнотно насичувати своє серце рішеннями, які закінчаться перш, ніж почнуться… Усяка радість світу цього короткочасна, і поблизу неї завжди перебуває печаль. Ісая каже: «Заплаче вино, заридає виноград, застогнуть усі, хто радів душею. Припинилося веселощі» (Іс. 24:7–8). Марнотна радість птахів, що приймають їжу під сіттю птахоловів, і риб, що насолоджуються їжею, яка ховає в собі вудку й потім смерть. І ти, безумцю, уподібнюєшся безсловесним тваринам, коли радієш і тщеславишся в благополуччі віку цього, маючи поблизу себе таку близьку смерть. «Час короткий: тому й ті, що радіють, мають бути як ті, що не радіють» (пор. 1 Кор. 7:29).

Праведного водить Господь шляхом правим, а правий шлях — той, чия середина відповідає началу й кінцю. Заблукалий у дорозі блукає всюди, щоб вийти на справжню дорогу, перш ніж дійде до наміченого місця. Святе Письмо в багатьох місцях уподібнює нас подорожнім і мандрівникам. Починаємо ми йти народжуючись, і смертю закінчується наш шлях. Спитай Соломона: які начала й який кінець цього нашого шляху? «Перший голос, — каже він, — подібний до всіх, — з плачем із утроби матері я вийшов… Бо ні один цар не має іншого начала народження, один бо вхід усім є в життя, подібний же й вихід» (Прем. 7:3, 5–6). Народився ти з плачем і помреш із плачем. Але якщо ти шукаєш проводити життя в сміху, то ти вже не йдеш шляхом праведних, але перебуваєш у числі тих, про яких Псалмоспівець каже: «Навколо нечестиві ходять» (Пс. 11:9). Співмір середину началу й кінцю, тобто як ти народився й як ти помреш. «Нагий вийшов я з утроби матері моєї, нагий і відійду в землю» (Іов. 1:21). Не зводи величезних домів, коли після народження ти містився в малій колисці, а по смерті замість дому матимеш тісний малий гріб. Не бажай бути великим у цьому світі, коли ти був такий малий при народженні й таким нікчемним, приниженим маєш бути в смерті…

Ходи тими дорогами, якими повелівав ходити нам святий Іоанн Хреститель, проповідуючи покаяння, смирення, лагідність і милосердя до інших. Такою дорогою ходив і праведний Іов, коли взивав до Бога: «Остав мене, Господи, щоб я поплакав трохи про болість мою» (пор. Іов. 10:20). Святий страждалець не просив продовження свого життя, щоб мати можливість сміятися й веселитися, але просив плачу, чому й ми маємо наслідувати. З таким розважанням веселися в цьому житті, щоб не забути скорботи майбутнього суду. Не радіти про марнотне є основа доброго сумління. Одна лише доброчесність родить досконале й істинне щастя. Премудрий називає безчестям радість безживних. Не витрачай це короткочасне життя на фальшиве веселощі. У цій плачливій юдолі нам найбільше треба плакати. Люби святе сокрушення, прагни зі зідханням до Небесної Вітчизни, не роби собі раю втіх у теперішньому вигнанні. Якщо ти хочеш жити в радості тут, це значить, що ти погиб і заблукав від істинного шляху. Помишляй про себе й виправ свої дороги, візьми Хрест твого Іскупителя — завжди в умі май Його страждання, щоб ти зміг досягти жаданого кінця, тобто блаженства, для якого ти створений.

Розділ 25. Про що має радіти людина?

«Радійте в Господі завжди, і знову кажу: радійте» (Флп. 4:4), — каже апостол. Радість раба Божого має полягати єдино в Господі Бозі. Отже, безрозсудний той, хто покладає її в чомусь іншому. Бог хоче, щоб ти проводив життя не в печалі, а в радості, але при цьому вимагає, щоб ти змінив самий предмет радості; замість цього фальшивого світу — шукав щастя істинного. Раділи апостоли, коли говорили Христові, що біси їм коряться, але Господь відповів їм: «Не про це радійте, а радійте, що імена ваші записані на небесах» (Лк. 10:20). Усяка радість, що не полягає в Бозі, марнотна й необґрунтована. Благородний дух людини не може покладати радості ні в чому іншому, як тільки в чесному сумлінні. До плодів Духа Святого апостол зараховував радість, кажучи: «Плід же духа: любов, радість» (Гал. 5:22). Насамперед поставив любов, бо на ній ґрунтується істинна радість і без неї досконалої радості бути не може. Злі люди терплять мучення й мучаться в серці своєму від своїх непозволених бажань. Благодать є не що інше, як радість і втішення духовне.

Радій з апостолом про добре сумління як про заставу й свідчення істинної радості, яку отримаєш на Небі. «Були сльози мої мені хлібом день і ніч, коли говорили мені щодня: де є Бог твій?» (Пс. 41:4) — каже Псалмоспівець, бо де немає Бога, там немає й істинної радості. Радість миролюбців, які радіють про зло, не є істинною, бо не ґрунтується на доброму сумлінні. Предтеча Господній радів в утробі матері своєї (пор. Лк. 1:41), яка радість була праведна й належна. Чуття радості притаманне всім людям. Але тоді як грішники радіють про пустоту, радість праведних, навпаки, ґрунтується на доброму сумлінні. Марнотна радість, що не має в своїй основі благодаті. Отже, постарайся здобути благодать — і тоді будеш мати істинну радість. Якщо маєш Бога, то ти маєш усі блага. Хочеш багатства? Писання каже, що слава й багатство — у домі Його (пор. Пс. 111:3). Бажаєш життя? «Я, — каже Господь, — істина й життя» (Ін. 14:6). Хочеш спасіння? «Спасіння людей Я є» (Пс. 34:3), — каже Господь. Хочеш миру? Господь є мир твій (пор. Еф. 2:14), — свідчить апостол. Хочеш честі? Послухай Псалмоспівця, який каже: «Дуже почесні були друзі Твої, Боже» (Пс. 138:17). Якщо маєш ти з собою Бога, то разом із тим маєш і всі основи істинного щастя: чого ж ти ще шукаєш?

Отже, залиш усі ці тимчасові радощі й вважай одну хвилину духовного веселощів дорогоціннішою й вищою за всі фальшиві мирські насолоди. Немає жодної істинної втіхи без Бога. Хто насолоджується тимчасовими благами, той не бажає благ вічних. Радість духовна вгамовує тілесні печалі. Якщо ж із неміччю тіла з’єднується душевна, мирська радість, що буває, коли людина, будучи віддалена від Бога, зноситься радістю, то вона вдвічі немічна. І яка радість може бути для створіння Божого, настільки віддаленого від істинного джерела щастя, тобто від Бога? Де немає правди й миру, там немає й істинного щастя. Правда є корінь миру й спокою, а від душевного спокою народжується істинне щастя, і де немає правди, там не може бути й спокою. Радість миролюбців марнотна.

Багато хто шукає таких уявних радощів, що становлять корінь вічної печалі. Усякий шукає щастя, але вельми багато хто не знає, де перебуває постійне й істинне щастя. Так, його шукають у бенкетах, розкошах, у мирських почестях і владі, у знанні та вивченні наук; однак усі ці шукачі щастя сліпі й безрозсудні, бо шукають у зовнішніх речах внутрішньої втіхи й радості душі, тоді як істинна, ніколи не припиняюча радість полягає в Єдиному Бозі. Усяка мирська насолода зникає в найкоротшу мить… Утішення мирські вельми скоро залишають порочних, але блаженство праведних — це джерело води живої й приснотекущої. Така радість така тверда й міцна, що ніхто її викрасти не може, як каже Господь. Багато хто з-поміж миролюбців тщеславиться одежею, але ж ця слава більше належить самій одежі, ніж їм. Інші хваляться багатством, але й ця похвала належить не їм, а самому багатству: відніми все це від них — і тоді негайно відбіжить від них слава. Блаженства ж у Господі, яке полягає в доброму сумлінні, ніхто в нас не відніме, якщо лише самі не схочемо погубити його.

Істинна радість — це та, яку відчуваємо не про створіння, а про Творця. У творіннях неможливо знайти повного щастя, але в Господі — повне блаженство, бо воно належить Божій безконечній доброті й тому безконечне. Щастя відповідає бажанню, як тиша — рухові: тиша настає тоді, коли від руху нічого не залишається; і повною радість наша буде, коли ми не матимемо більше чого бажати. І оскільки в предметах світу цього наше бажання ніколи не може отримати досконалого задоволення, то, отже, у створіннях немає зовсім досконалої радості. Але оскільки один Бог може доставити повне задоволення нашим бажанням, то Його одного й любити треба всією душею, щоб знайти досконалу радість. Царствений пророк Давид каже, що один Бог «сповняє в благих бажання наше» (Пс. 102:5). І Анна, мати пророка Самуїла, каже: «Звеселилося серце моє в Господі, вознеслася сила моя в Бозі моїм» (1 Цар. 2:1). Коротко кажучи, оскільки радість мирська марнотна й фальшива, то, отже, радіти треба про Єдиного Бога.

Розділ 26. Про марноту мирської честі

«Дуже почесні друзі Твої, Боже, дуже утвердилися владицтва їхні» (Пс. 138:17), — каже пророк. Якщо любиш честь, будь другом Богові, бо той, хто угодний Богові, набуває істинну честь. Марнотно піклуватися про честь теперішнього віку, бо вона добувається великим трудом і зберігається з посиленими витратами й скоро закінчується. Лише рабам Божим належить істинна честь. Усі ті, кого нині світ почитає, були друзями Божими. Честь, яку мають святі як на Небі, так і на землі, вони набули, не ганяючись за нею, а віддаляючись від неї. Хочеш бути почитаним? Смири себе й будь найменшим. Хочеш, щоб усі тебе знали? Постарайся, щоб ніхто тебе не знав. Тінь завжди втікає від того, хто за нею гониться, і набувається тоді, коли ти простягаєшся на землю. Пізнай, що ти земля й попіл, — і ти не побажаєш марнотних почестей, яких шукають засліплені миролюбці. Честь тобі дасться тоді, коли ти не будеш її шукати, а, навпаки, піде за тобою, коли ти станеш утікати від неї й набудеш її через смирення. Якщо бажаєш честі вічної — віддаляйся від тимчасової. Спаситель світу під час найвищих почестей прославлення Свого їхав на ослиці і під час найбільшої Своєї перемоги вмер смертю хресною, що вважалася найганебнішою.

Хто не шукає ні почестей, ні власних вигод, той всюди, куди б не захотів звернутися, ходить у безпеці й радості. Але хто бажає марнотної честі, той зазнає скорботи. Оманливе щастя набагато гіркіше за явне й видиме нещастя. Честь мирська є щастя неспокійне. Жодна тимчасова честь, жодне щастя не повинні звертати тебе з твого шляху, що веде на Небо, де твоя істинна Вітчизна, а тут ти лише подорожній і мандрівник. Бажання честі вроджене людині, але для того, щоб бути другом Божим, співспадкоємцем Божественної слави й уподібнюватися Богові у відношенні до благості. Це є немов якась свята гордість, яка навчає нас зневажати все нічого не варте й любити єдино вічні блага. Благородніше й славніше перемагати свої пристрасті, ніж проганяти бісів. Щастя мирське подібне до зимового відром, морської тиші й постійності місячній. Усе це непостійне й кожної миті видозмінюється: так і все людське непостійне й мінливе. Чи не відомо всякому з біблійної історії, наскільки довго перебувала честь і володарювання Сенахериба, Амана, Навуходоносора, Артаксеркса, Антіоха та багатьох інших? Нині ти — цар, а завтра помреш. В Одкровенні святого Івана Богослова великий Вавилон, зображуваний в образі жінки-блудниці, житло бісів і хранителька всякого духа нечистого й беззаконня, говорить про себе: «Сиджу царицею, я не вдова і не побачу горя!» За те в один день прийдуть на неї кари, смерть і плач і голод, і буде спалена огнем (Одкр. 18:7–8).

Бачиш, який кінець матимуть усі ці марноти світу? Поки продовжується це коротке життя — усі тебе шанують, на подобу прикрашеного боввана. Але всі ці почесті ти прийняв лише на час, і все, що маєш, не вважай за своє власне, бо, вмираючи, нічого цього з собою не візьмеш. Нині ти цими чужими речами прикрашаєшся, але що з ними станеться, коли настане смерть? Усе це повернеш світові й сам вселишся в гріб нагий і позбавлений усіх почестей. Ми знаємо, що багато хто з царів і князів, за життя прикрашаючи себе багатими одежами й надмірно почитані, по своїй смерті були потоптані ногами всіх. «Бачив, — каже Псалмоспівець, — нечестивого, що зносився й вивищувався, як кедри ливанські: і пройшов я, і ось, не було його» (Пс. 36:35). Отже, кого вчора почитали, нині ті ні за що не цінуються; кого вчора одними устами всі прославляли — ніхто про тих нині не згадує. Ущух вітер тієї марноти, пройшло свято, і честь їхня зів’яла. Але — о, якби ще честолюбці мирські не очікували іншого покарання після смерті, крім лише забуття від людей: але найбільше й найжахливіше їхнє нещастя — те, що по закінченні тих малих днів, протягом яких вони служили й догоджали, раболіпствуючи, світові й перебуваючи в гріхах до самої кончини, будуть горіти вічним огнем у пеклі.

Отже, бачиш нещасну кончину марнотної честі? Істинний раб Ісуса Христа не шукає тимчасової честі, про яку знає, що вона марнота й скороминуща, але любить більше честь Господа свого, ніж власну. Блаженний, хто в усьому любить честь Божу. Блаженний, хто зі смиренням іде за Ісусом Христом і всією душею зневажає марнотну славу віку цього, щоб зміг завжди царювати з Христом. Не бажай почестей світу цього — і знайдеш істинну честь на Небі, і дбай про те, щоб не знехтувати істинною честю замість цієї тіні. Апостол каже: «Не будьте дітьми умом» (1 Кор. 14:20). Не віддавай переваги тіні істини самій істині. Багатства й почесті світу цього є тінь лише істинної честі небесної. Не приліплюй свого серця до цих дрібниць і до диму почестей, бо ти людина, обдарована розумом.

Короткий підсумок

Розділ 25 — ключ до всієї цієї частини, і до всієї книги. Коли читаєш три попередні розділи, може здатися, що «Диоптра» пропонує похмурість. Але двадцять п’ятий розділ прямо каже: Бог хоче, щоб людина жила в радості, а не в печалі. Вимога інша — змінити предмет радості. Не «перестань радіти», а «перестань радіти тому, що не витримає». І тоді всі попередні заборони стають не заборонами, а гігієною радості.

Другий ключ — образ тіні. Честь, як тінь: тікає від того, хто за нею жене, і лягає під ноги тому, хто простягся на землі. Це точний опис євангельської логіки: «Хто підносить себе, буде принижений, а хто принижує себе, буде піднесений» (Лк. 14:11).

Далі за змістом: Розділи 27–31: небезпеки честі, благополуччя і користь скорбот. Примітку 19 подано в загальному розділі приміток. Повний зміст — Диоптра — повний зміст книги.