Диоптра, або Духовне зерцало. Частина I. Розділи 32–36: марнотні турботи, земна мудрість і короткість життя

Частина 10 з 21 · ← Попередня · Наступна → · Зміст книги

П’ять розділів цієї частини — найфілософічніші в першій частині книги. Тут «Диоптра» полишає пряме викриття й переходить до справді богословської аргументації: чому турбота про земне не просто зайва, а й образлива; чому мудрість світу й мудрість Христова — це дві несумісні системи; і, нарешті, чому короткість життя — не прокляття, а милість.

Попередня частина: Розділи 27–31: небезпеки честі, благополуччя і користь скорбот. Повний зміст книги — на центральній сторінці видання.

Зміст цієї частини

• Розділ 32. Про марнотне піклування миролюбців
• Розділ 33. Про марнотну й безумну земну мудрість
• Розділ 34. Про досконалість премудрості Христової
• Розділ 35. Про короткість людського життя
• Розділ 36. Про те, чому Бог благоволив, щоб наше життя було коротким

📲 Встановлюйте додаток Pray.ee: Для зручного щоденного читання без реклами та відліку 40 днів молитовного правила завантажуйте наш безкоштовний мобільний додаток Pray.ee у Google Play.

Розділ 32. Про марнотне піклування миролюбців

«Не журіться про душу вашу, що вам їсти, ні про тіло ваше, у що зодягнутися, — каже Господь, — бо Отець ваш знає, що ви маєте потребу в усьому цьому» (Мф. 6:25, 32). Отже, Бог є Отець не багатих, а тих, хто має потребу. Радій же, коли чогось у тебе немає і коли за бажанням твоїм іноді не робиться. Не каже Господь, що знає Отець ваш, що ви потребуєте жител, зроблених із білого каменю чи мармуру, або урочистих колісниць та інших предметів пишноти, але — помірної їжі, пиття й одежі: бо єдино цього потребують і мають потребу праведні. «Маючи прожиток і одежу, будьмо задоволені тим» (1 Тим. 6:8), — каже апостол. Подлинно Бог є Отець тих, які бувають задоволені самою їжею й найкончепотрібнішою одежею. Поклади всю твою надію на Бога, Який дасть рясно Своїм синам усього, і якщо й забракне коли цих тимчасових благ, то цей нестаток Він заповнить утішенням духовним. Більше радій при нестатку, ніж при достатку всього.

Не старайся здобувати тимчасового непозволеними й хитрунськими способами, бо зайве й марнотне піклування про предмети тимчасові утруднює придбання благ духовних і перешкоджає душі нашій злетіти до споглядання благ вічних. Бог створив людину для розуміння найвищого добра, для любові до нього й насолоди ним, а не для невсипущого піклування про тимчасові речі. Не печися надмірно помишленням своїм про речі тимчасові, але шукай найбільше Царства Небесного, і тоді в тебе ні в чому не буде нестатку. Якби народ ізраїльський докладав піклування про їжу, пиття й одежу в пустині, то ніколи б не вийшов з Єгипту й до Землі обітованої не зійшов би. Якщо хочеш увійти до Землі обітованої, то відкинь від себе марнотне піклування про тлінні речі. Багато хто з євреїв, позбувшись Божої благодаті й захотівши їсти м’ясо, померли в пустині й не могли ввійти до обіцяної їм плодоносної землі. Коли Господь посилав Своїх учнів на проповідь, то повелів їм іти без мішка, і без суми, і без взуття (пор. Лк. 22:35), показуючи, наскільки мало піклування мають вони докладати про речі тимчасові, але щоб усе своє уповання вони покладали на Бога.

Немає жодного пана настільки жорстокого, який би не давав своїм рабам потрібного прожитку. Яким же чином Бог наш не дарує нам цього, якщо ми Йому служимо? Не люби надмірно це видиме, якщо не бажаєш втратити й позбутися невидимого. Не вправляйся в тимчасовому — і знайдеш вічне. Господь уподоблює життя праведних людей птахам і, викриваючи невсипуще піклування миролюбців, переконує їх життям птахів, кажучи: «Погляньте на птахів небесних, що не сіють, не жнуть, не збирають у клуні, і Отець ваш Небесний годує їх» (Мф. 6:26). Отже, посоромся на зло вживати свої бажання, приліплюючись до смердючого земного сору, тоді як ти міг би насолоджуватися пахощами троянд небесних. А ти бажаєш ліпше непокоїтися й утомлюватися у світі, всюди блукаючи в ньому, тоді як можеш, перебуваючи на одному місці, знайти Небо. У всякому разі, ти не повинен був би робити це з однієї благоговійності до Отця Небесного. Бо багатозаботливість і піклування сина є немов якимось безмовним докором у недбалості отцівській. Отже, не будь багатопіклувальним у придбанні речей тимчасових, якщо не хочеш образити тим Отця Небесного, Який щедро промишляє про все потрібне Своїм дітям.

Птиця не сідає на землю без потреби, але здебільшого літає в повітрі; подібно до цього й ти, якщо бажаєш позбутися небезпек цього життя, то віддаляйся від занять земних. Тих, хто, на подобу худоби несмисленної, безладно бажає земних речей, Бог не благословить, але прокляне, як каже в Євангелії Матвій: «Ідіть від Мене, прокляті, в огонь вічний, уготований дияволові й ангелам його» (Мф. 25:41). Отже, живи, на подобу птиці, на висоті молитви й богомислення і покладай усі свої помишлення на Бога; за словом апостола: «Усі турботи ваші покладіть на Господа, бо Він печеться про вас» (1 Пет. 5:7), або, як каже Псалмоспівець: «Я ж убогий і нужденний, Господь попечеться про мене» (Пс. 39:18). Якщо Бог має таке піклування й Промисл про тебе, то до чого ти стільки піклуєшся, коли твоя багатозаботливість нічого іншого тобі не приносить, крім погашення Слова Божого в серці твоєму, як каже Спаситель у притчі про сіяча?

Не дивно ще, що язичники багато піклуються про земні предмети, вірячи, що все це подається від якоїсь фортуни; але ти, визнаючи Божий Промисл, не повинен стільки піклуватися про це, знаючи, що, якщо виконуєш свій обов’язок, Бог промишляє про твоє життя. Якщо Бог зберігає птахів, яких створив для людини, то тим більше — людину, яку створив для Себе. Відкинь від себе всякі безкорисні марноти, щоб бути в стані возносити своє серце до Бога, бо розвіяння серця охолоджує любов і піддає людину багатьом скорботам і підступам нашого ворога. Природа й чуттєвість шукають самих себе в розкоші й розвагах мирських; між тим від цього розум затьмарюється, і дух стає нечутливим, і всяка духовна вправа робиться без усякого смаку. Зайве вправляння в мирських предметах перешкоджає внутрішній молитві, затьмарює світло розуму й відганяє світло та сяйво істинного світила. Отже, якщо хочеш віддати себе Богові, то віддалися від усякого зовнішнього піклування й розвіяння.

Розділ 33. Про марнотну й безумну земну мудрість

«Немудре Боже премудріше за людей» (1 Кор. 1:25), — каже апостол. Світ почитає того мудрим, хто притворством своїх пороків здобуває багатства й почесті, і, навпаки, тих вважає безумними, які зневажають таку марноту. Премудрий говорить в особі миролюбців: «Життя їхнє ми вважали за безумство й несамовитість, і кінець їхній — за безчестя» (Прем. 5:4), тобто оскільки вони не докладали піклувань про придбання багатства, то через це ми вважали їх мертвими й сміялися з них як із позбавлених розуму. Однак такі є немов світильники горючі, а світ — це вітер, який піддмухує й погашає.

Доброчесні скриваються, задля безпеки не стараються нікому показувати своєї святості, крім одного Бога, Який дивиться не на зовнішність, а на внутрішнє. Премудрість Божа цілком протилежна мирській; доброчесні вважаються світом за ніщо, але вони дорого цінуються в Бога, бо суди Божі цілком відмінні від суджень і думок людських. Світ, дивлячись на те, що являється ззовні, вважає щасливим і блаженним того, хто багатий і сильний. Самуїл, маючи помазати на царство одного із синів Єссея, минувши того, якого виставляв батько, помазав Давида понад людське сподівання. Таким чином, тих, кого світ вважає мудрими, Бог вважає безрозсудними й невігласами. Світ похваляє лише зовнішню красу, Бог же бачить внутрішнє, і що світові видається вбозтвом і безчестям, те Бог похваляє й зносить понад хмари.

Хто судиться перед суддею вченим і правосудним, той не дбає про те, що він перед тим був обвинувачений суддею невігласним. Миролюбці є такими суддями доброчесних людей, які осуджують їх, і цей присуд триває все їхнє життя, через що доброчесні терплять безчестя й бувають зневажувані. Князі земні вважали мучеників за безумних, бачачи їхню готовність умирати. Багато хто також із мудреців світу цього вважає безумством євангельське вбозтво. Коли правитель Фест сказав святому апостолові Павлові, що велика вченість доводить його до божевілля, той відповів, що він не божеволіє, але говорить слова істини й здорового глузду (пор. Дії 26:25). Таким чином, не нове те, що світ вважає безумством те, чого він не розуміє й чого не досвідчив.

Але прийде смерть, коли раби Христові перенесуть свою справу до іншого судді — Бога, Який, цілком розібравши справу, визнає й утвердить, що суд світу зроблено несправедливо, Який і те, що світ схвалював і виправдовував, — осудить. Не впадай у відчай, коли світ порочить твоє життя, бо в тебе залишається засіб захистити себе — просити суду у вищому місці, де негайно буде відновлено правосуддя. Близько вже той день, коли Всевишній і Всеправедний Суддя похвалить і нагородить те, що світ осуджував. Тоді мудрість мирська явиться безумством, коли той, хто безустанно трудиться над збиранням багатств, скриється під землею, всього позбувшись. Тоді відкриється, що мудрування плотське є безумство, коли плоть, угодована від розкоші, буде їжею червам. Тоді пізнається, що вся мудрість світу цього марнотна.

Отже, не надавай значення тому, коли світ осуджує. Іскупитель наш почитався безумцем, коли в домі Ірода на насмішку був зодягнений у білу одежу. Велика глибина премудрості Божої буває зневажувана світом, який своїми враженими сліпотою очима неправедно осуджує доброчесних. Життя коротке, вже настає час, у який ти можеш представити своїх свідків, і тому судження людські вважай за ніщо, бо вони скоро зникнуть, і засіяє істина доброчесності, бо безумна мудрість світу миттєво гине, а Божа — перебуває вічно.

Розділ 34. Про досконалість премудрості Христової

«Якщо хто з вас думає бути мудрим у віці цьому, той будь безумним, щоб бути мудрим» (1 Кор. 3:18), — каже апостол. Істинна премудрість полягає в тому, щоб бути безумним задля Христа. Істинна премудрість, яка полягає в умертвленні й відреченні самого себе, вважається в людей безумством. Премудрий каже: «Найбезумніший я між мужами, і мудрості людської немає зі мною» (Притч. 30:2). «Сини віку цього догадливіші за синів світла» (Лк. 16:8), — каже Спаситель. Ось чому давній мудрець і сказав, що мудрості людської немає з ним, але — премудрість Божа, яку світ вважає безумством. Премудрість Христова перевищує всякий створений розум, чому світ і називає її безумством, бо мудрість Христова перевищує всяке поняття. Як каже Премудрий в особі миролюбців: «Сонце правди не засяяло нам» (Прем. 5:6); не говорить він про сонце речове, яке сяє на злих і добрих, але що вони не осяяні були з висоти Божої премудрості сяйвом, бо очі розуму, через свою неміч, не вміщають дивного світла відання Божого.

А Мойсей хоч і був найпремудрішим у Єгипті й був навчений усій єгипетській премудрості, але перед Богом був немов невіглас. Найпремудрішим був Соломон, але в розумінні премудрості Божої визнається, що він найбезумніший із усіх людей. Ознака великої премудрості — зневажати світ цей задля Бога. Той багато знає, хто вміє себе спасти; він один мудрий, а всі інші безумні. В істинному пізнанні самого себе полягає висота премудрості Христової. Порівняно з цією премудрістю всяка премудрість є невігластво. І хоч би ти мав досконале знання всіх вільних наук — але яку воно принесе користь, коли ти самого себе не пізнаєш? Блукаєш повсюди й думаєш, що ти багато знаєш, а між тим про себе нічого не знаєш.

Щаслива та душа, яка сповнена премудрості Божої. Блаженний той, хто старається бути премудрим перед Богом. В одній каплі премудрості Божої більше значення, ніж у цілому морі премудрості світу цього. Істинна є премудрість — приниження самого себе. Якщо багато ти знаєш, то тим самим ще більше уявляй себе невігласом і вмерлим для світу. Якщо будеш устремляти очі до Бога, то зненавидиш світ; якщо виповнишся премудрості Божої, то світові будеш видаватися безумцем і невігласом. Якщо побачиш, що миролюбці піклуються й трудяться в збиранні тимчасових багатств, то не дивуйся, бо вони — малого поняття про Бога. Як лик місяця, звернений до сонця, повний світла, а друга сторона, звернена до землі, — пуста, так має дольній частині твоїй — пустоті бути пустою, а горній — сповненій премудрості Божої. «Безумний, як місяць, змінюється» (Сир. 27:11), — каже Сирах, бо, залишивши Світло Божественне, звертається до низьких предметів землі. Звідси походить те, що премудрість світу цього посрамляється від Божої. Змій Мойсеїв пожер зміїв єгипетських чарівників (пор. Вих. 7:12), так і премудрість Божа поглинає всяку премудрість людську…

Христос Іскупитель наш обіцяє послідовникам Своїм гоніння й скорботи тяжкі, однак обернув увесь світ. Премудрість Божа така сильна, що через немічні посудини перемогла кріпких і через невчених посоромила мудреців світу цього. «Називаючи себе мудрими, збожеволіли» (Рим. 1:22), за словом апостола. Премудрість Божа з невігласами й убогими перемогла світ. Якби ти побачив майстерно різними фарбами написану картину, а потім побачив, що інший живописець одним вуглем пише на стіні картину незрівнянно ліпшу, — то чи не здивувався б ти? Світ із князями своїми покоряє собі міста й народи зброєю, і через неї отримує перемогу; премудрість же Божа, немов вуглем, бідними, невігласами й найнемічнішими весь собі покорила світ. Немає гіршого вбозтва, як самовпевненість…

Премудрість Божа не в тому полягає, щоб уміти багато говорити про Бога, але за заповідями Його життя проводити й Його боятися. Цієї істинної премудрості намагається позбавити нас демон, який полягає в пізнанні речей небесних. Премудрість Христова навчає нас зневажати все мирське. Світ вважає блаженними багатого й сильного. Христос же, за безмірною Своєю премудрістю, покладає блаженство у вбозтві, кажучи: «Блаженні вбогі духом» (Мф. 5:3). Що зворушливіше, як те, що Бог умилостивляється за гріхи людські смертю Свого Єдинородного Сина? Хто коли бачив, щоб Померлий на Хресті був Винуватцем життя? Це світові видається незгідним, однак немає нічого істиннішого й безсумнівнішого за це. Цю премудрість і постарайся здобути, — за словом апостола: «Розсудив бути у вас таким, що не знає нічого, крім Ісуса Христа, і то розп’ятого» (1 Кор. 2:2). «У мудрого очі в голові його» (Еккл. 2:14), тобто в Христі, бо Премудрий дбає про богопізнання й у Бозі себе зрить. Цю книгу читай, і вся вправа твоя нехай буде в стражданні Христовому, щоб, пізнаючи його тут, на землі, ти зміг ясно побачити його на Небесах.

Розділ 35. Про короткість людського життя

«Короткі дні людські» (пор. Іов. 14:1, 5), — каже святий Іов. Проминають, як квітка, і літа їхні подібні до польової роси, яка за короткий час зникає. Хоч це життя й видається довгим, але воно таке коротке, що подібне до миті, за якою починається інший час. Воно подібне до парів, які, піднімаючись у повітря, гинуть у мить і обертаються сонячними променями в ніщо. Життя це хоч і видається миролюбцям приємним, захоплюючи здивуванням погляди людські й зносячи на якийсь час на землі людину, але від найменшої немочі людина та обертається в землю й попіл, тоді як досі вона мала владу над іншими. Що таке час нашого життя, як не короткий лише наступ часу, що пробігає, на подобу вітру? Що таке життя, як не мимо біжучий скорохід, мандрівник, що ніколи назад не повертається? Бо в одну мить ока проминають царства земні. Марноті всяке творіння піддане. Порахуй усі дні, часи, місяці й роки твого життя, — де вони? Проминають, як тінь і павутиння, яке рветься від найменшого подиху вітру. Немає нічого постійного на землі, на якій створений Адам і всі його нащадки. Немає коротшого за те життя, що тягне за собою смерть. Воно коротке й достойне плачу: доброчесні його мужньо зносять, злі ж люблять його, хоч насолоджуються ним дуже короткий час.

«Усі вмираємо, і як води розливаємося в землю, з якої не повертаються» (2 Цар. 14:14), — каже Писання. Немає такої ріки, яка швидше протікала б, ніж життя людське, і як мимо текуча вода не повертається, так незворотні дні й час… Не питай людину, скільки років вона має, але яких років позбулася. Сон і мріяння є життя людське; за словом Псалмоспівця: «Я сказав у нестямі моїй: усяка людина — лож» (Пс. 115:2), тобто життя людське не те, чим воно видається; бо воно видається довгим, а в дійсності найкоротше. Тому Псалмоспівець каже: «Я ввірував, тому й говорив; я ж смирився вельми» (Пс. 115:1), тобто оскільки я переконався й пізнав лож, через те й смирився вельми. Людина видається немов чимось великим, але при всьому тому вона є не що інше, як приклад немочі й слабості, покривало часу, іграшка щастя й безустанно мінливий образ. «Образом ходить людина» (Пс. 38:7), — каже Псалмоспівець. Образ є лише начертання істини. Життя це не є істинне життя, але образ життя й тінь смерті. Воно не те, чим видається, але тінь істини…

Як життя тече до свого кінця, так разом із ним протікають багатства, почесті й розкоші світу цього. Перш ніж гріх звершиться, вже гине й зникає його солодкість і втіха; мука ж його ніколи не скінчиться. Теперішня насолода дуже коротка, а наступна за нею мука вічна. Скажи, що бачиш ти постійного в цьому світі? Багатство? Славу? Але послухай святого Іова, який каже: «Життя моє легше за скорохода: відбігли, і не побачили. Чи є кораблем слід путі, чи орла, що летить і шукає їжі?» (Іов. 9:25–26). Як скороходи скоро біжать, так життя наше в мить проминає, пролітає юність, і з нею краса, зникає цвіт цього життя, і все швидко кінчається.

Одну тільки ту користь має це життя, в інших відношеннях достойне оплакування, — що протягом його погана людина може виправитися, а доброчесна — досягати успіху в доброчесностях. Це суть найбезцінніші плоди, які в іншому місці не можуть бути зібрані, крім як на цій землі; для чого ми тут і поселені Господом. Отже, ліпше було б нам не родитися або, народившись, та відразу вмерти, ніж живучи — вживати на зло життя й здоров’я, не помишляючи про кінець, для якого ми створені. Тому якщо хочеш представити ці плоди Богові, то маєш спершу зібрати їх, збираючи їх обома руками, на подобу тих, про яких Святе Письмо говорить, що вони однією рукою будували міста й житла, а другою тримали мечі для захисту від ворогів. Отже, раз і назавжди зневаж це життя, оскільки воно вельми коротке, — і колись визнаєш його великим, якщо в такий малий і короткий час отримаєш вічне життя, якщо тільки побажаєш і будеш у стані його наслідувати.

Розділ 36. Про те, чому Бог благоволив, щоб наше життя було коротким

«Людина народилася на труд» (Іов. 5:7), — каже Іов… З плачем родимося ми на світ, у трудах проводимо життя і з болістю вмираємо. Ще Адамові було сказано Господом, що він у поті лиця свого буде споживати хліб свій (пор. Бут. 3:19). Отже, оскільки життя людське на землі є не що інше, як безустанний і безперервний труд, то через це Бог, за Своєю благостю, і благоволив скоротити наше життя, щоб через те полегшити наш труд. Милосердний Бог не хоче, щоб ти трудився довгий час, але благоізволив, щоб вигнання цього життя було коротким, і так як слава наша полягає на Небі, то Бог бажає, щоб ми були з Ним, бо Він нас любить. Для користі нашої захотів Він, щоб життя наше було коротким, щоб ми, знехтувавши теперішнє життя, навчилися любити вічне й блаженне життя майбутнього.

«Пощади мене, Господи, бо нічого не варті дні мої» (пор. Іов. 7:16), — взивав Іов до Бога. Бачив Іов, що дні його короткі, і тому намислив просити собі пощади й приносити покаяння. Багато хто життя проводить так, немов їм ніколи не належить умерти, вправляючись у марнотах цього життя, хоч життя це дароване їм для того, щоб вони могли придбати собі небесне й преславне життя; якщо розмислиш про короткість цього життя й поглянеш на вічне й приспоперебуваюче, то легко зневажиш теперішнє. Коли побачив Бог, що злоба людська множиться й багато хто тяжко грішить у розумінні довговічного свого життя, то благоізволив скоротити літа нашого життя, щоб марно не надіялися на його довговічність і щоб через те припинити множення гріхів, які ми творимо. Коли на початку світу люди жили незрівнянно простіше, ніж нині, — Бог дарував їм довговічність, але потім, коли побачив, що довговічність вживається на зло, — благоізволив скоротити життя людське. Псалмоспівець, звертаючись до Бога, каже: «Положив Ти беззаконня наші перед Тобою: вік наш у просвічення Лиця Твого. Бо всі дні наші збідніли, і гнівом Твоїм ми зникли: літа наші, як павутиння, минали. Днів літ наших сімдесят літ, а якщо в силах, вісімдесят літ» (Пс. 89:8–10).

За словами Псалмоспівця, через гріхи наші скоротив Бог наше життя; короткість життя нашого пророк пояснює подобою, взятою від павуків, що простягають найтонші ниті, які розносить і рве найменший вітер; так і життя наше, яке ми з таким трудом продовжуємо, руйнує найменший вітер якоїсь хвороби. Не люби безрозсудно цього короткочасного й скороминущого життя. Це — життя не небесне, а земне, не Вітчизна вона наша, але вигнання; воно має кінець, і наша істинна Вітчизна, у якій перебуває Бог зі Своїми вибраними, не матиме кінця. Безрозсудний той, хто, проходячи з таким трудом і потом у цьому теперішньому житті, не прагне до життя небесного, де матиме вічний спокій із Христом. Який невільник не прагне до своєї Вітчизни? Хто, сидячи в похмурій темниці, не бажає бачити світла? Цей же світ — не наша земля, а вавилонська темниця. Коли ти тут бажаєш довговічності, то, значить, ти бажаєш довго сидіти в темниці. Якщо бажаєш старості, то бажаєш довгочасної й нудної хвороби. Де немає життя, там маєш ти зідхати за смертю. Смерть є благо, бо змінює таке життя. Смерть подає нам утіху проти прикрощів життя. Хто хоче скоріше закінчити путь, тому належить іти скоріше, а не лінивіше. Блаженний, хто життя проводить у терпінні й смерті чекає з бажанням. Блаженна душа, якій уготований спокій у вічному житті. Бог, всеблагий до всіх, для тебе скоротив життя твоє для того, щоб ти, горячи до Нього любов’ю, міг наслідувати істинне, вічне життя.

Короткий підсумок

Розділ 36 — один із найнесподіваніших у книзі. Зазвичай короткість життя сприймають як трагедію, а тут вона витлумачена як полегшення: життя на землі — це труд (Іов. 5:7), і Бог, за милосердям, скоротив строк цього труду. Це не «життя нічого не варте», а «життя не є остаточною реальністю»; і саме тому його можна прожити гідно — не чіпляючись.

Друга наскрізна думка — паралель між розумами. «Премудрість Божа з невігласами й убогими перемогла світ». Це пряме продовження 1 Кор. 1:27–29, і воно пояснює, чому «Диоптра» звертається не до книжників, а до кожного: її аргумент не потребує освіти, він потребує чесності.

Далі за змістом: Частина I, розділи 37–40: небезпеки життя, відкладання покаяння і завершення першої частини. Повний зміст — Диоптра — повний зміст книги.