Commemorations, liturgical readings, and lives of the saints for October 21, 2026 according to the Revised Julian Calendar.
Commemorations and Hymns of the Day
🕃 Преподобного отця нашого Іларіона Великого.
Вечірня: катизма чергова. На «Господи, взиваю» – 6 стихир прп., Сл.: прп, І нині: хрестобогород. Прокімен дня. Стиховня Октоїха. По «Отче наш»: тропар прп., Сл., І нині: богород. відпустовий за гласом тропаря прп. і за днем тижня. Відпуст середній з помин. прп.
Утреня: по «Бог Господь»: тропар прп. (2), Сл., І нині: богород. відпустовий за гласом тропаря прп. Катизми черг., сідальні Октоїха. Пс. 50. Канон Октоїха і прп. На 9-ій пісні – «Чеснішу від херувимів». По 9-ій – світильний Октоїха, Сл.: світильний прп., І нині: його богород. Стиховня Октоїха. По «Отче наш»: тропар прп., Сл., І нині: богород. за гласом тропаря прп. і за днем тижня. Відпуст середній з помин. прп.
Часи: на 1-му – дня; на 6-му – храму; на 3-му та 9-му – прп.
Літургія: вся Служба – дня. Ап. – Кол. 259 зач.; 3, 17 – 4, 1. Єв. – Лк. 47 зач.; 9, 44-50.
Lives of the Saints
Преподобного отця нашого Іларіона Великого
Тропар (г. 8): Монахів утвердження, наставник жителів пустелі,* і чудотворець, що за благодаттю до великого Антонія уподібнився,* помічник невідступний тим, що у страстях бідують, Іларіоне, отче наш,* молись за тих, що вшановують пам’ять твою.
Кондак (г. 3): Тебе, як світильника незахідного духовного Сонця,* зійшовшись сьогодні, вихваляємо в піснях.* Бо засяяв ти тим, що у темряві незнання перебували,* все підносячи на Божественну висоту, Іларіоне.* Тому співаємо тобі: радуйся, отче, посників твердине.
Преподобного Іларіона Великого маємо за засновника монашого життя в Палестині, бо він перший зібрав навколо себе велике число самітників й об’єднав їх спільним правилом. Він народився близько 292 р. в Таваті, місцевості, що лежала за п’ять миль від палестинського міста Газа. Батьки його були погани. Ще малим батьки послали його до Олександрії, в Єгипті, щоб там пізнав він мудрість світу, а Іларіон пізнав там мудрість понад усі мудрості, Христову віру, і прийняв хрещення. Щойно йому виповнилося п’ятнадцять літ, як він пішов у пустелю Тиваїди, до святого Антонія Великого, святість якого і сила творити чуда були широко відомі. Юнак був зворушений до глибини душі, коли побачив перед собою чесного старця, а той прийняв його як власного сина, одягнув у волосяницю, і так молодий літами Іларіон став наслідувати одного з перших і найбільших на землі самітників. Та через два роки, коли бачив, як народ з усіх сторін горнеться до преподобного Антонія за наукою і благословенням, то пізнав Іларіон, що той нескінченний натовп не є бажаний йому, який робить лиш перші кроки на шляху до досконалого життя, і що починати йому треба так, як це робив святий Антоній, у цілковитому усамітненні. Преподобний Антоній похвалив добрий намір юнака, поблагословив його в дорогу й Іларіон повернувся у дім своїх батьків. Однак батьків він уже не застав, вони померли. Одну половину свого майна він віддав братам, другу – роздав бідним, а сам пішов у болотисту пущу, поблизу палестинського міста Маюма (на захід від Гази, біля моря), і там оселився, певний того, що люди до нього не дійдуть, бо через ватаги розбійників, що промишляли в пустелі, ті околиці всі оминали.
І власне там, – як пише святий Єронім, – юнак почав провадити правдиво покаянне життя. Волосяницю він одягав на голе тіло, поверх неї грубу одежу і волосяний плащ, який йому дав преподобний Антоній. І хоч від народження він був слабосилий, однак тої тяжкої одежі ніколи не знімав із себе, навіть у найбільшу спеку. З гілок він побудував собі кучку, таку малу, що стоячи мусив нахиляти голову, а лежачи – згинати коліна. Він перебував у ній зайнятий молитвою, читанням Святого Письма (це була єдина книжка, яку він переписав власною рукою, й усе його майно). З молитвою він обробляв невеличкий город і плів кошики, щоб уникати лінивства і ще більше зневолити і так винищене постами тіло. До двадцятиоднорічного віку він не їв нічого, окрім кількох фіґ у день, і то після заходу сонця; з двадцяти одного до двадцяти семи років щодня трохи намоченої у воді сочевиці; потім три роки їв щодня лиш хліб із сіллю, а далі, до шістдесяти трьох років, їв трохи зілля і корінців, не варених, пісних, і лиш тоді, коли підупадав у силах, додавав до тої нужденної страви трішки олії. А з того віку й аж до смерти святий почав провадити ще строгіше життя, щодня він споживав лиш малий шматок черствого хліба.
Одного разу на нього напали розбійники, бо сподівалися чимось поживитися у нього:
“Що би ти робив, якби на тебе напали розбійники?” – спитали розбійники.
“Голий не боїться розбою!” – відповів святий.
“Але вони могли б тебе вбити”.
“Усе моє життя – це приготування до смерти і чекання на неї”, – сказав преподобний Іларіон.
Зворушилися їхні серця, дарма, що були душогубцями, і, пообіцявши покаятися, відійшли. Та натомість диявол не давав спокою святому Іларіону, спокушав його найстрашнішими тілесними спокусами. Тоді преподобний безнастанно молився, кілька днів не їв нічого, тяжко працюючи, аж до повного виснаження, і так говорив до свого тіла: “Осле, я догоджу тобі так, що не будеш мені противитися і дуба ставати; не ячменем, а половою буду тебе кормити, замучу тебе голодом, спрагою, спекою і холодом, я накину на тебе стільки роботи, що ти впадеш безсилий і будеш змушений більше пильнувати пашу і відпочинок, як нечистоту”.
Яку страшу і тяжку боротьбу вів святий з ворогом спасіння! Диявол вигадував найхитріші пекельні штуки, аби лиш звести його з обраної дороги. Але святий Іларіон у кожній спокусі знаменував себе хресним знаменням, призивав Ісуса й Марію і з часом цілковито поборов спокуси. Боротьба та тривала довгих двадцять два роки – легко це сказати, але не легко пережити. Тож не дивно, що коли, за волею Божою, люди стали приходити до преподобного Іларіона, то пізнали в ньому такого досконалого мужа, такої глибокої віри, що за його молитвами Бог творив багато чуд.
Жінка високого достойника Елпидія Арістенета поверталася з трьома синами з Єгипту, вона їздила до преподобного Антонія просити про молитви. І ось у Газі всі її сини враз тяжко захворіли, лікарі визнали себе безсилими, вся людська надія пропала. Тоді Арістенета з одною слугою поспішила до преподобного Іларіона, припала до його ніг і стала просити: “Я молю тебе і заклинаю, іди до Гази й оздорови моїх синів, щоб через цей знак видимої Божої ласки навернулося все поганське місто!”
А коли преподобний Іларіон не хотів покидати пустелі, в якій прожив понад двадцять років, бо боявся світу, для якого вже давно помер, тоді Арістенета стала голосно благати: “Іларіоне, слуго Божий, віддай мені синів моїх! Антоній спас їх у Єгипті, а ти спаси їх у Палестині!” Плач матері зворушив преподобного, з очей його потекли сльози, і він пообіцяв, що ввечері, після заходу сонця, прийде до Гази. Коли ж він прийшов і помолився до Бога, то хлопці, які щойно вмирали, стали обливатися гарячим потом, прийшли до тями, впізнали матір, а за хвилю повністю одужали. І всі в молитві віддали честь Всевишньому. Слава цього чудесного оздоровлення поширилася по всіх усюдах; тисячі потребуючих поспішали до святого Іларіона, а він хворих оздоровляв, бісів проганяв, а що найважливіше, зворушував серця, приводив до жалю за гріхи, а поган навертав до Христової віри. Багато, вражені його прикладом, покидали все і ставали його учнями. І так це дало початок спільного монашого життя.
Приходили до нього єпископи і священики, приходили вельможі і бідняки. Коли ж хто хотів його обдарувати, то преподобний казав йому так: “Затримай при собі те, що хочеш мені дати, і роздай убогим; ти живеш у місті, то знаєш їх ліпше, як я тут. А я не можу брати чужого добра, коли власне роздав, щоб його позбутися. Ті, що живуть ячмінним хлібом, золота не потребують”.
Кількість монахів біля святого множилася і зростала, по всій Палестині повставали монастирі. Та які то були монастирі! Монахи жили в печерах, в печері зазвичай була й церква. А яке то життя було в тих монастирях, можемо дізнатися з житія преподобного Іларіона та сотень інших самітників, про яких ми вже читали. Святий Іларіон дуже рідко залишав свою келію. Лиш одного разу він ходив поклонитися святим місцям у Єрусалимі, щоб віддати шану старому звичаю. І більше не ходив, бо знав, що Господу Богу можна покланятися у кожному місці. Раз у рік він також відвідував монастирі, що підлягали його владі. Якось проходив він через містечко Елуса, коли сарацини, його мешканці, святкували свято своєї богині Венери. Вони вийшли назустріч святому, бо він був оздоровив кількох біснуватих з тих околиць, і всі чоловіки з жінками та дітьми стали просити його про благословення. Преподобний Іларіон став сердечно до них промовляти, а духом молитися Богу, і все закінчилося тим, що всі сарацини навернулися до Христової віри.
Однак той нескінченний натовп, що оточував святого, відривав його від самітницького життя. Він став думати про те, щоб пошукати глухішого місця, і посумнів. А коли один учень запитав його, чому він посмутнів, то святий з плачем відповів: “Горе мені, нужденному, я знову вернувся до світу. Дивися, Палестина і сусідні краї почитають мене й уважають кимось великим. Я боюся, щоб не почув колись таких слів; «Ти отримав у світі свою плату»”.
А коли вістка, що святий Іларіон хоче залишити Палестину, рознеслась по світу, то понад десять тисяч мужів загородили йому дорогу і не хотіли його відпускати. Але й вони не могли противитися Божій волі і з плачем попрощалися зі святим, а він, у супроводі кількох монахів, кілька днів їхав пустелею, а в річницю смерти преподобного Антонія Великого зупинилися на горі, біля якої жив той великий подвижник. Потім святий Іларіон пішов далі у пустелю, поблизу Афродитону, і там прожив три роки. Але й сюди до нього стали приходити люди, як до спадкоємця Антонія Великого. Особливо після того, коли він, на їх прохання, вимолив у Бога дощу, бо посуха настала така люта, що людям загрожував голод. Тому святий Іларіон пішов далі, в пустелю Оасим, але й там він прожив лиш один рік. Святий вирішив утекти від людських похвал туди, де його ніхто не знав. Мав він тоді вже сімдесят літ.
У приморському ливійському місті він, взявши з собою лиш одного учня Ісихія, сів на корабель, що відправлявся до Сицилії. Коли корабель прибув до Пахина, святий Іларіон як плату за перевезення хотів віддати своє Євангеліє, бо нічого більше не мав, але власник корабля не прийняв такої плати, а просив святого про молитви і благословення. Святий Іларіон та Ісихій жили разом в лісовій пущі поблизу Пахина, однак і сюди почали приходити до святого Іларіона вірні, бо пізнали в ньому Божого мужа, і просили про оздоровлення хворих, а завдяки численним чудам вістка про великого подвижника поширилася по всіх околицях. Тому святий сів разом з Ісихієм у невеликий човен і поплив до міста Єпидаїра, в Далматії. Коли і тут він прославився багатьма чудами, то сів на корабель і поплив на острів Кипр.
На морі їх стали наздоганяти два піратські кораблі. Усі, що були на тому кораблі, страшно перелякані, припали до преподобного Іларіона і стали просити про молитви, бо вже не сподівалися на порятунок. А святий легко посміхнувся і сказав: “Маловірні, чого лякаєтеся? Чи розбійників тих є більше, як було війська у фараона, яке, за волею Божою, поглинуло море?” І повернувшись у бік обох кораблів, що були вже дуже близько, простягнув руки і сказав: “Досить близько ви вже приплили, залишайтеся там!”
І кораблі піратів, хоч як там гребли веслами, не могли рушити далі; якась невидима сила тримала їх на тому місці. Через кілька днів уже й на острові Кипр натовп народу оточував святого, і він хотів податися далі, але учень його Ісихій знайшов одне, цілком недоступне місце, до якого можна було видряпатися лишень навкарачки, бо містилося воно серед диких скель. Тут прожили вони п’ять літ, але й сюди, незважаючи на труднощі, люди приходили до святого, а поверталися вже оздоровлені тілом і душею.
Коли преподобному Іларіонові виповнилося вісімдесят літ, Господь об’явив йому, що прийшов для нього час вічної нагороди, і святий тяжко захворів. Тоді він був сам, бо Ісихій поїхав на якийсь час до Палестини відвідати братію і передати їй благословення святого Іларіона. А святий Іларіон, відчуваючи наближення смерти, написав до Ісихія листа, в якому благословив його і всіх і заповів йому на пам’ять усе своє майно – Євангеліє і монашу волосяницю. Коли в сусідньому місті Пафа довідалися, що святий Іларіон при смерті, то прийшло до нього з плачем багато народу, серед них була також знаменита жінка Констанція, дочку і зятя якої він оздоровив з тяжкої хвороби. Святий Іларіон попросив усіх, щоб після смерти його тіло поховали зразу на тому місці, де він умирає.
А коли душа ось-ось мала покидати тіло, напав на нього страх і переляк перед судом Божим, а він, шукаючи допомоги в милосерді Спасителя, кілька разів промовив вголос сам до себе: “Вийди, душе моя! Чого боїшся? Ти служила Христу сімдесят літ, і боїшся смерти?”
І 21 жовтня 371 р. преподобний Іларіон помер, а тіло його поховали. Коли Ісихій повернувся, то хотів конче забрати тіло святого до Палестини, однак знав, що жителі цих околиць не дозволять. Лиш через десять місяців, коли всі думали, що Ісихій вже залишиться тут до смерти, йому вдалося вночі викопати тіло святого і відвезти до Палестини, де монахи й вірні, і навіть погани, прийняли мощі святого як найбільший скарб. Тіло було цілком свіже, незіпсоване і поширювало пречудовий аромат. Бог прославив його пам’ять численними чудами, і не лишень в Палестині, але й на Кипрі, так, що жителі острова казали між собою, що якщо Палестина має тіло преподобного Іларіона Великого, то дух його перебуває на Кипрі.
Житіє святого через двадцять років після його смерти описав святий Єронім, а також святий Епіфаній Кипрський, який особисто знав преподобного Іларіона і часто перебував з ним на молитві. Який жаль залишив по собі святий Іларіон, можна зрозуміти хоча б з того, що Констанція, про яку ми згадували, померла з розпуки, коли довідалася, що Ісихій забрав тіло святого з гробу, біля якого вона щоденно молилася, до Палестини.
__________
І. Я. Луцик, “Житія святих, пам’ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає”. Львів, Видавництво «Свічадо», 2013
Patristic Wisdom for the Day
No one, if he is wise, will embark on a ship without a captain (St. Basil the Great, Letter 210).
Daily Scripture Readings
Перший антифон повсякденний
Бла́го є іcпові́дувати Го́спода і співа́ти і́мені Твоє́му, Всеви́шній.
Приспів: Молитва́ми Богоро́диці, Спа́се, спаси́ нас.
Звіща́ти вдо́світа ми́лість Твою́ і і́стину Твою́ – на вся́ку ніч.
Приспів: Молитва́ми Богоро́диці, Спа́се, спаси́ нас.
Бо пра́вий Госпо́дь Бог наш, і нема́є непра́вди в Нім.
Приспів: Молитва́ми Богоро́диці, Спа́се, спаси́ нас.
(Якщо скорочується Літургію, перейди до Єдиноро́дний Си́ну)
Сла́ва Отцю́, і Си́ну, і Свято́му Ду́хові, і ни́ні, і повсякча́с, і на ві́ки вікі́в. Амі́нь.
Приспів: Молитва́ми Богоро́диці, Спа́се, спаси́ нас.
Другий антифон повсякденний
Госпо́дь воцари́вся, в красу́ зодягну́вся, зодягну́вся Госпо́дь си́лою і опоя́сався.
Приспів: Молитва́ми святи́х Твої́х, Спа́се, спаси́ нас.
Він бо утверди́в вселе́нну, і вона́ не похитне́ться.
Приспів: Молитва́ми святи́х Твої́х, Спа́се, спаси́ нас.
Свідо́цтва Твої́ достові́рні; до́мові Твоє́му подоба́є свя́тість, Го́споди, на многоту́ днів.
Приспів: Молитва́ми святи́х Твої́х, Спа́се, спаси́ нас.
Сла́ва Отцю́, і Си́ну, і Свято́му Ду́хові, і ни́ні, і повсякча́с, і на ві́ки вікі́в. Амі́нь.
Єдиноро́дний Си́ну і Сло́во Бо́же, безсме́ртний Ти, і зво́лив Ти спасі́ння на́шого ра́ди воплоти́тися від свято́ї Богоро́диці і присноді́ви Марі́ї, незмі́нно ста́вши люди́ною. І розп’я́тий був Ти, Хри́сте Бо́же, сме́ртю смерть подола́в. Ти оди́н із Свято́ї Тро́йці, рівносла́вимий з Отце́м і Святи́м Ду́хом, спаси́ нас.
Третій антифон повсякденний
Прийді́те, возра́дуємся Господе́ві, воскли́кнім Богу, Спаси́телеві на́шому.
Приспів: Спаси́ нас, Си́ну Бо́жий, у святи́х ди́вний Ти, співа́ємо Тобі́: Алилу́я.
Іді́м пере́д лице́м Його́ з іспові́данням, і псалма́ми воскли́кнім Йому́.
Приспів: Спаси́ нас, Си́ну Бо́жий, у святи́х ди́вний Ти, співа́ємо Тобі́: Алилу́я.
Бо Бог – вели́кий Госпо́дь і цар вели́кий по всій землі́.
Приспів: Спаси́ нас, Си́ну Бо́жий, у святи́х ди́вний Ти, співа́ємо Тобі́: Алилу́я.
Вірні: Прийді́те поклоні́мся і припаді́м до Христа́. Спаси́ нас, Си́ну Бо́жий, у святи́х ди́вний Ти, співа́ємо Тобі́: Алилу́я.
Тропар (г. 1): Спаси́, Го́споди, люде́й Твої́х* і благослови́ наслі́ддя Твоє́,* перемо́ги благові́рному наро́дові на супроти́вників дару́й* і хресто́м Твої́м* охорони́ люд Твій.
Сла́ва, і ни́ні: Кондак (г. 4): Вознíсся Ти на хрест добровíльно.* Ново́му лю́дові Твоє́му, що Твоє́ ім’я́ но́сить,* дару́й щедро́ти Твої́, Хри́сте Бо́же.* Возвесели́ си́лою Твоє́ю благовíрний наро́д,* перемо́ги на супроти́вників дай йому́,* що за по́міч ма́є Твоє́ ору́жжя ми́ру, непобо́рну перемо́гу.
Прокімен, пісня Богородиці (г. 3): Велича́є душа́ моя́ Го́спода і возра́дувався дух мій у Бо́зі, Спа́сі моїм. (Лк. 1,46-47)
Стих: Бо згля́нувся на смире́ння слуги́ Своє́ї, ось бо відни́ні ублажа́ть мене́ всі ро́ди. (Лк. 1,48)
Алилуя (г. 8): Почу́й, до́чко, і погля́нь, і прихили́ ву́хо твоє́ (Пс. 44,11).
Стих: Лицю́ твоє́му помоля́ться багатії́ наро́ду (Пс. 44,13).
Причасний: Ча́шу спасі́ння прийму́ і ім’я́ Госпо́днє призову́. (Пс. 115,4) Алилу́я, алилу́я, алилу́я.
Священник: Христос, істинний Бог наш – молитвами пречистої Своєї Матері, силою чесного і животворчого хреста, заступництвом святих славних і всехвальних апостолів, святого отця нашого Івана Золотоустого, архиєпископа Константинополя, і святого, якого є храм, і преподобного отця нашого Іларіона Великого, і всіх святих – помилує і спасе нас як благий і людинолюбний.
📄 Download Daily Commemoration (PDF)
Download the daily commemoration leaflet with lives of the saints, Troparia, and Scripture readings in PDF format:
📱 Orthodox Calendar & Prayer Book in «Pray» App
Follow the liturgical year and read daily Scripture lessons in the Pray mobile app:
- Daily Orthodox Liturgical Calendar: Feast days, fasts, and saint commemorations.
- Daily Epistle and Gospel Readings: Structured Scripture texts for every day.
- Digital Prayer Rope (Chotki): Haptic feedback prayer knot counter.
- Offline Orthodox Prayer Book: Complete prayers and services wherever you go.