Діяльні глави преподобного отця нашого Теодора Едеського

Діяльні глави преподобного отця нашого Теодора Едеського

1 Оскільки ми благодаттю благого Бога відвернулися від сатани та його лукавих діл і прийшли до Христа через купіль хрещення, то нині, склавшиіночі обіти, тим більше маємо зберегти Його заповіді. Цього від нас вимагає не тільки подвійна обітниця, а й природний обов’язок, бо Бог зі само го початку сотворив нас добрими, такими ми й маємо бути. Хоч через нашу неуваж ність гріх і ввійшов у нашу природу, але були знову прикликані заради милосердя милости Бога нашого й оновлені пристрастю безпристрасного,і викуплені дорогою ціною – кров’ю Христовою. Ми вже викуплені від дав нього переступу прародичів, то й нема нічого дивного в тому, коли будемо праведні, але відпасти від правди – це окаянно і достойно ридання.

2 Як добре діло, що звершується без праведної віри, мертве і зовсім не діє ве, так і сама віра без праведних діл не визволить нас від вічного вогню. “Хто любить мене, – каже Господь, – той береже мої заповіді”. А коли любимо Бога і віримо в Нього, то чинімо діла наші за Його заповідями і приймемо життя вічне. Коли ж зневажимо береження Його заповідей, – а Йому всі сотворіння повинуються, – то як назвемо себе вірними? Зазнали ми чести більше, ніж будь-яке інше сотворіння, а найбільше з усіх сотворінь не слухаємо повелінь Сотворителя і, хоч приймаємо благодать, зразу ж її втрачаємо.

3 Коли зберігаємо Христові заповіді, нічого цим не робимо для Нього, таЙому нічого й не треба, бо Він сам – Податель усіх благ. Береженням запові дей чинимо добро собі, здобуваючи вічне життя і насолоду невимовних благ.

4 Кожен, хто боронить нам сповняти Божі заповіді, чи це батько, чи мати, чи хтось інший, хай буде нам мерзенний і ненависний, щоб не почули ми: “Хто любить батька чи матір більше, ніж мене, той мене не достойний”.

5 Усіма силами спонукаймо себе сповняти заповіді Господні, щоб не зв’язали нас нерозв’язні узи лукавих похотей і душезгубних пристрастей і не почу ли ми осуду такого, як почула безплідна смоковниця: “Зрубай її: нащо й землю займає ще? Кожне бо дерево, що не приносить доброго плоду, буде зрубане та вкинуте в вогонь” (Лк. 13, 7; 3, 9).

6 Кого перемагають похоті й солодкість і хто живе у світі, той скоро впадає в сіті гріха. А гріх, один раз вчинений, – це як вогонь для тростини, як камінь,що скочується з гори, і як глибокий рів з водою. Вогонь, і камінь, і рів прино сять погибель тому, хто потрапив у них.

7 Коли душа розлютиться, у солодкості перейшовши до протиприродногочину, стає тоді житлом страшних звірів, як сказано: “Тут осядуть іпокентав ри, тут кублитимуться гадюки і зіткнуться біси з іпокентаврами”, – усі ці істоти – це різні безчесні пристрасті. Коли душа повернеться до природного чину, може перемогти, якщо захоче, поки вона поєднана з тілом, і зміцнитьсялюбов’ю до добрих діл, і так відновить свою природу і поживе в Божому за коні. Загинуть звірі, що в ній загніздилися, і прийдуть ангели – сторожі життянашого, творячи день радости навернення душі. Тоді приходить у душу бла годать Святого Духа, навчаючи її знання, щоб вона була збережена в благих і дійшла до більшого.

8 Отці цінували молитву як духовну зброю, і не можна без неї виходити на битву, щоб не взяли нас вороги в полон і не перетягнули на свій бік. Не зможе здобувати чистої молитви той, хто не шукає Бога праведним серцем, Бог-бо дає людині пізнання.

9 Те, що на душу нападають пристрасті і починає вона гніватися, хоч і не хоче, зовсім не дивно. Так буває через те, що в нас затримуються помисли і розворушують пристрасті. Напади пристрасти – це не гріх, а коли мужньопоборемося проти помислів і переможемо пристрасті, сподобимося прийня ти вінець. Коли ж переможе нас слабкість чи страх, будемо достойні мук і томління.

10 Є три пристрасті, котрі породжують усі інші пристрасті: сластолюбство, сріблолюбство і славолюбство, а за ними йдуть п’ять інших лукавих духів. Від них буває велика ряснота пристрастей і різні види гріхів. Хто переміг три найголовніші пристрасті, той зруйнував і п’ять інших, а після того переможе і всі решту.

11 Коли ми піддаємося пристрастям, пам’ять про вчинене мучить нашу душу. Коли ж серце цілковито очиститься від пристрасних помислів, так щовони більше не наближатимуться до нього, тоді буде дано нам знак відпущен ня попередніх гріхів. Поки душа ще пристрасна й чинить подвиг, доти вона винна у гріхах і видно по ній, що гріх панує над нею.

12 Тілесні і похітливі пристрасті зменшуються, коли страждає тіло. А ду шевні і неявні руйнуються смиренною мудрістю, і лагідністю, і любов’ю.

13 Пристрасна похіть в’яне від здержливости і смирення, палючу ярість ути хомирює любов. Лукаві помисли збирає молитва з пам’яттю про Бога – і такочищаються три сили душі. Сповнюючи це, божественний апостол каже: “Дбай – те про мир та про святість, без якої ніхто Господа не побачить” (Євр. 12, 14).

14 Деякі, не розуміючи, питали: “Чи помисел піднімає пристрасті, чи при страсті – помисел?” І одні на це відповідали так, другі – інакше, а я кажу, що помисли піднімаються через пристрасті. Якби не було в душі пристрастей, то не докучали б їй помисли про пристрасть.

15 У ворогів, що завжди воюють проти нас, є такий звичай – не давати нам чинити тих чеснот, що нам під силу, і підштовхувати нас до тих чеснот, що нам не під силу. Безмовникам і пустельникам вороги вкладають бажанняспільнотного життя, тих, що успішно живуть під послухом, спонукають чинити діла мовчальників – і такою облудою воюють вони проти кожної чесно ти. Але ми, маючи знання, чинімо добре все, що знаємо, вчасно і в міру. А що шкідливе, не в міру і непевне – зненавидьмо до кінця.

16 Хто живе у світі і наближається до речей, котрі збуджують пристрасті, проти тих біси воюють і борються, повстаючи проти їхнього діяння. А проти тих, що в пустелях, воюють помислами через брак речей. Друга боротьба набагато сильніша від першої. Перша поєднана з речами, тому вимагає часуі належного місця. А другій не треба місця й часу, щоб нападати на ум. Збро єю проти цієї безплотної боротьби є чиста молитва. Хто чистою молитвою озброюється на мислену битву, тому уготована перемога.

17 Божественний апостол каже, що кінець пристрастям – це мертвість тіла:“Ті ж, що є Ісус-Христові, розп’яли тіло з його пристрастями та пожадливостями” (Гл. 5, 24). Коли умертвимо пристрасті й погубимо похоті і тілес ний розум підкоримо Духові, тоді візьмемо хрест і підемо слідом за Христом. Віддалення від світу – це не що інше, як умертвлення пристрастей і явлення життя, прихованого у Христі.

18 Ті, що зазнають смерти через заворушення в тілі і повсякчас озброюють ся на битву проти неї, хай докоряють не тілові, а собі. Якби не давали йомунабиратися сили і не дозволяли на полегші, то не зазнавали б від нього стільки страждань. Хіба ж не знають вони тих, котрі розп’яли плоть з її пристра стями й похотями і тим самим приєднали її до добрих, а не до супротивних і примусили її перебувати в Божому законі? І ці перші нехай чинять те саме і насолодяться таким самим спокоєм. Сказано-бо: “Віддай кров і прийми дух”.

19 Усяка згода в помислах на якусь похіть, інакше кажучи, любостраснийпорух – це гріх для інока. Спочатку приходить помисел і потьмарює ум пристрасною частиною, тоді душа прихиляється до солодкости і перестає про вадити боротьбу, а це вже називається згодою, згода ж є гріхом, як ми вже сказали, адже згода підбурює певну пристрасть, а потім поволі переводить до діла. Тому пророк похваляє тих, що розбивають об камінь вавилонських немовлят (Пс. 136, 9). Ті, що вивчили цю послідовність, нехай розуміють.

20 Ангели – служителі любови миру – радіють нашим покаянням, томусприяють нам наповнитися духовних боговидінь і помагають у всьому до брому. А біси – вершителі гніву й злоби – радіють, коли руйнується чеснота, і підсовують нібито добрі діла, аби відхилити наші душі до ганебних мріянь.

21 Віра – це заповіт добра; через віру народжується страх Божий. Він навчаєнас берегти заповіді на ділі, від цього зростає в нас блаженна безпристрас ність. А любов – завершення усіх заповідей, все поєднує й утверджує.

22 Коли тілесні чуття здорові і відчують прихід якоїсь недуги, то, якщо не розуміють її, нездужають на нечутливість. Так і ум, коли знатиме, що його діяльність спасенна, розуміє всю свою силу і знає, звідки приходять йомумучительні пристрасті, і піднімає сильну боротьбу проти них. Якщо ж не відчуває, тяжко минають його дні. Він уподібнюється до того, хто бореться з ніч чю, сонні помисли маючи за бойові.

23 Коли наша словесна сила неослабно береться до чесноти споглядання Бога, а пожадальна прагне наблизитися до Христа – Подателя благ, ярісна ж озброюється проти бісів, тоді наші сили діють за первозданною природою.

24 За Григорієм Богословом, кожна словесна душа має три сили. Чесноти, які звершує словесна сила, він називає розумом, знанням і мудрістю; яріснасила – мужністю і терпінням, а пожадальна – любов’ю, ціломудрієм і здержливістю. Усі вони мають у собі правду, що наставляє їх на правильну дію, навчає розумом покоряти супротивні сили й поспішати до чеснот, із ціломудрі єм безпристрасно на все дивитися, а любов’ю любити всіх людей, як самого себе, здержливістю воювати проти всякої шкідливої солодкости, а мужністю й терпінням озброюватися на невидиму боротьбу. Такий устрій богословесної душі сповіщає язик.

25 Хто ревний у ціломудрії, той любить блаженну чистоту, і ніхто не по милиться, назвавши її безпристрасністю. Нехай такий стримує і підкорює тіло, призиваючи смиренним помислом божественну благодать, й одержить бажане. Хто нездержливо годує тіло стравами, той хворітиме духом блуду. Як вода гасить вогонь, так розпалення тіла і ганебні мріяння погубляє голод і смирення.

26 Пристрасть злопам’ятности, о Христолюбче, нехай зовсім відступить від твоєї душі. Ніколи не давай місця ворожнечі. Як вогонь, захований у соломі, так і злопам’ятність гніздиться в серці. Ти ж, навпаки, ревно молися за того,хто тебе покривдив, і чини йому добро, наскільки може твоя рука, щоб визво лити тобі твою душу від пристрасти і не без сміливости бути в час молитви твоєї.

27 У смиренних серцях спочине Господь, а в серцях гордих – безчесні при страсті. Ніщо так сильно не постає проти нас, як помисли гордости. Ніщо так не викорінює лихого душевного бур’яну, як блаженне смирення, тому його слушно називають пристрастевбивцею.

28 Нехай твоя душа очищується від лихих помислів і просвічується добримзнанням, завжди пам’ятаючи, що сластолюбне серце стає темницею й окова ми, коли душа виходить із тіла; трудолюбне серце стає для душі розчиненими дверима. Душу, котра воістину чистою виходить із тіла, наставляють ангели, ведучи її до блаженного життя, а осквернену й нерозкаяну – горе мені – біси приймають.

29 Красна голова, що прикрашена вінцем многоцінним, індійськими каме нями і блискучими перлами. Та несказанно красніша душа, збагачена Божимзнанням і просвітлена світлими спогляданнями Бога, коли вселився в неї Свя тий Дух. І хто опише красу тієї блаженної душі?

30 Не дай, о монаше, аби оселилися в тобі ярість і гнів. Ярісний-бо муж не має доброго виду. А в серці лагідних спочине мудрість. Коли пристрасть гніву заволодіє твоєю душею, то ті, що живуть у світі, будуть кращими за тебе. Тоді будеш ти монахом посоромленим і нелюбленим.

31 У всякій напасті і всякій боротьбі здобувай молитву – непереможнузброю – і переможеш Христовою благодаттю. Нехай чистою буде твоя молит ва, як навчає мудрий учитель: “Хочу, отже, щоб мужі молилися на всякому місці, зводивши до неба чисті руки, без гніву й суперечки” (1 Тм. 2, 8). Хто не дбає про таку молитву, відданий буває напастям і пристрастям.

32 Написано, що “вино веселить серце чоловіка” (Пс. 103, 15), а ти обіцявплакати й ридати, тому ухиляйся від таких веселощів – і звеселишся духов ними даруваннями. Коли ж будеш веселитися вином, поживеш із ганебними помислами і впадеш у численні скорботи.

33 Коли справляєш празник, не вино пий, а оновлюй ум і очищуй душу. Хто об’їдається і п’є вино, той прогнівляє Встановителя празників.

34 Повелено нам завжди чувати в молитвах і читаннях, а тим більше в праз ники. Бадьорий інок спрямовує свій розум до Бога, насичуючи свою душу спогляданням, – коли ж довго спати, ум стає твердим. Але бережися, щоб,коли чуваєш, не було в тебе лихих помислів. Краще спати, ніж чувати із суєт ними словами й помислами.

35 Хто живить на своїх грудях змію, а в серці – лукавий помисел, той загине.Змія вкусить отруйним жалом тіло, а помисел увіллє в душу смертельну от руту. Убиймо швидко зміїне поріддя і боліймо лукавими помислами в серці, щоб не зазнати нам гіркого болю.

36 Чиста душа буде названа вибраною посудиною правди, замкненою огорожею, і запечатаним джерелом, і престолом чуття. Хто осквернюється нечи стими сквернами, наповниться мерзоти й смороду.

37 Від гарного одягу, повного черева і шкідливих бесід у душі народжуються злі помисли. Чув я про це від досвідчених у діланні отців.

38 Нехай в душах іноків не поселяється похіть до майна. Монах, обтяжениймайном, нагадує корабель, повний води, – він обтяжений хвилями печалі і за нурюється в глибину скорбот. Сріблолюбство – це мати багатьох пристрастей і “корінь усього лиха” (1 Тм. 6, 10), як слушно каже апостол.

39 Не мати майна і мовчати – це скарб, прихований у полі монашого життя. Отож, іди продай своє майно і роздай убогим, а тоді купи поле і закопай на ньому свій скарб, щоб збагатився ти багатством невичерпним.

40 Коли ти поселишся з духовним отцем і відчуєш користь, ніхто хай не відлучить тебе від його любови і проживання з ним. Не осуджуй його, не ли хослов, коли він докоряє тобі чи б’є тебе, не слухай нікого, хто обмовляє його, не погоджуйся з тими, хто неславить його, щоб не прогнівався на тебе Господь і не викреслив із книги живих.

41 Подвиг відречення в підкоренні, як знаємо з досвіду, нехай буде обгоро джений трьома знаменнями – зброєю віри, надією і любов’ю. Хто трудиться добрим подвигом, той прийме вінець правди.

42 Не суди діла твого отця, а чини його заповіді. Біси показують тобі йогохиби, щоб затулити твої вуха на його слова, або щоб явити тебе воїном, боягузливим і слабким у битві, або доведуть тебе до помислів невірства і, розсла бивши тебе, що слухаєш їх, вчинять слабким до всякої чесноти.

43 Хто не слухає заповідей отця, той переступає перші обіти відречення. Хто прийняв послух і відсік свою волю мечем смиренного розуміння, той сповнив обітницю, яку перед багатьма свідками обіцяв Христові.

44 Ми бачили, і зрозуміли, і ясно навчилися, що тим, котрі перебувають у послусі отцям, вельми заздрять вороги нашого життя – біси, скрегочучисвоїми зубами на них і задумуючи всякі підступи, щоб ті відступили і втратили отцівський захист. І завжди, як добрословні, показують їм різні при чини, роздражнюють їх і навчають ненависти до отця, видають його накази за дурниці, а докори його – за гострі стріли. Кажуть вони, що ти вільний, а перебуваєш у рабстві, і гірше тобі, ніж рабові у цього немилостивого, і нерозумного, і невігласа, і нерозсудливого, і гнівливого цього чоловіка, в усьому подібного до тебе, доки ж ти будеш знемагати під ярмом служінняі не бачитимеш вільного світу. Потім вони підказують відвідувати гостинни ці і недужих і жаліти вбогих. Потім похваляють мовчання й іночі подвигив мовчанні і всіх лихих бур’янів образ всівають у серце страждальця і Хри стового воїна, щоб тільки відігнати його від духовного захисту, і витягнути з тиші безмовности, і вкинути бунтівну душу в згубну бурю на морі. Потім, узявши під свою владу, як бранця, змушують чинити все за їхньою злою волею.

45 Від тебе, що перебуваєш під послухом отцеві, нехай не втаїться ворожалесть, що поборює тебе, не забувай своїх обітів Богові ні не давай бісам по глумитися з тебе, не уникай ні докорів, ні догани, ні гніву отця, не піддавайсяпід безчесне ярмо самовгодження і сваволі. Але, тримаючи в серці слово Вла дики “хто витримає до кінця, той спасеться”, витривало “біжи до змагання, що призначене нам, вдивляючися пильно в Ісуса, засновника й завершителя віри” (Євр. 12, 1-2).

46 Золотар вкладає золото в горнило й очищує його. Інок-початківець, підкорившись послухові і всім скорботам, розпалюючись ревністю до боже ственних заповідей, після трудів, і терпінь, і скорбот відкинувши лихі звичаїі звикнувши до послуху, стає світлим і достойним небесних скарбів, блажен ної кончини і безконечного перебування там, звідки відійшли всяка болізнь, печаль і зітхання, а насаджені там веселість і вічні пахощі.

47 Праведна віра і береження заповідей породжують страх Божий; де страх Божий – там і береження заповідей, через береження заповідей складаєтьсядійова чеснота, її плід – чиста молитва і початок споглядання Бога. Хто досягнув безпристрасности, увійде в двері любови, а про любов промовив улюбле ний учень: “Бог є любов, і хто перебуває в любові, той перебуває в Бозі, і Бог перебуває в ньому” (1 Йо. 4, 16). Добре складені такі слова чув я від деяких: “Ніщо з того, що очищає тіло, не залишається потім з очищеним, а чесноти очищують душу і залишаються з очищеними”.

48 Воістину красне і добре іноче життя, бо монахи сповняють заповіді і за кон того самого Владики, що їх спершу сповняли апостоли, навчившись відСвятого Духа. Христовому воїнові подобає бути необтяженим земними речами й безпечальним від усякого мудрування і світського діяння, як каже апо стол: “Ніхто, бувши воїном, не втручається у справи життя цього, якщо хоче догодити тому, хто його найняв на службу” (2 Тм. 2, 4).

49 Подобає монахові бути необтяженим земними речами, безпристрасним,без усякої лихої похоті, не зажерливим, не п’яницею, не повільним, не ліни вим, не сріблолюбним, не сластолюбним. Коли не віддалиться людина від цього всього, не може жити ангельським життям. Це ж дарується тим, хтопоспішає взяти на себе добре ярмо і легкий тягар, котрий полегшує боже ственна надія, і всебезпристрасно зі спокоєм діяти. Воістину солодке таке життя, і ділання красне, і добра частка, що не відніметься від душі, котра її набувала.

50 Коли ти відійшов від житейської печалі і ввійшов ув іночий подвиг, не ба жай мати багатства, щоб роздавати його убогим, – це-бо лестощі лукавого, котрі приводять до марнославства, аби ввести твій ум у велике клопотання.Якщо в тебе є хліб і вода, то можеш ними приймати подорожніх. Якщо ж і цьо го нема в тебе, прийми подорожнього привітно і скажи йому слово втіхи – такодержиш ти нагороду за гостинність. І в Євангелії Господь свідчить про вдо вицю, що двома тільки частками перевершила великі пожертви багатих.

51 Це заповідано тим, хто живе в мовчанні, хто перебуває в послусі отцеві, –єдине тільки треба мати їм в умі, щоб не відійти ні від однієї діяльної запові ді. Хто це виконає, той усе виконав, і навпаки, хто відпаде від такого життя, не сповнить ніяких чеснот і життя духовного.

52 Прийми мою пораду, о Христолюбче, і полюби чужину і любов. Вони замінять тобі печалі твоєї батьківщини. Нехай не зводять тебе печалі батьківі любов ближніх, уникай залишатися в місті, а в пустелі терпи, говорячи з Да видом: “Ось я віддалився, втікаючи, і перебував у пустині” (Пс. 54, 8).

53 Шукай місць пустельних і віддалених від світу, хоч би там і не було всього потрібного. І якщо оточать тебе вороги, як бджоли й люті оси, нападаючи на тебе з усякою боротьбою, не відступай, не лякайся, не прихиляй до них свогослуху, не уникай подвигів, а витривало потерпи, співаючи в собі й промовляючи: “Терпеливо надіявся я на Господа, і Він зглянувся на мене, і вислу хав молитву мою” (Пс. 39, 2). І тоді побачиш заступництво Божої величі, лад і всякий інший промисел щодо спасення.

54 Тобі, о Христолюбче, подобає мати за друзів діла корисні, що провадятьдо життя. Мужі мирні, сказано, хай будуть друзями твоїми і братами духов ними – святі отці, що про них каже Господь: “Мати моя і брати мої – ті, що чинять волю Отця мого, що на небесах”.

55 Не будь охочий до страв різних і вишуканих, і смертоносних, коли об’їда тися ними. Намагайся, якщо це можливо, не їсти і звичайних страв досита. Сказано-бо: “Нехай не зводить вас ситість черева”.

56 Відмовся від частого перебування поза келією, бо воно вельми марне,натомість намагайся більше мовчати. Часті виходи з келії відбирають благодать, потьмарюють розум, гасять бажання. Тому й сказано в Писанні: “Вихор пожадання змінює ум нелукавий” (Муд. 4, 12) і перепиняє добрі пори вання багатьох. Нехай не схиляється твій ум, і непорушеним хай буде твоє мовчання.

57 Сидячи у своїй келії, роби своє діло не як нерозумний і неліниво. Сказа но-бо: “Хто ходить без розуму, той даремно трудиться”. Але здобудь добре ділання, і збери свій ум, і, маючи перед очима свою кончину, згадай світську суєту, яка вона облудна й порожня. Пам’ятай страшний договір про одвіт, проте, що хочуть лихі противники і вороги нашого життя такими видавати діян ня наші, і слова, і лукаві помисли, які ми прийняли і які вони нам вкладають. Згадай і про муки, що будуть в аду, як там зачинені душі, в якому вони страху й болях, згадуй і про те останнє воскресення, про тих, що почують страшний осуд нелицемірного Судді; подумай про стид, якого зазнають грішні, згадай ганьбу й докори совісти; коли вона нас викриє, зазнаємо відкинення від Богаі будемо вкинуті у вічний вогонь, де плач і скрегіт зубів, і не переставай зга дувати всі інші муки, і сльозами обмивай лице з розумінням, чи стоїш, чи сидиш. Бачив я багатьох, що такими помислами здобували многоту сліз і ясно до кінця очистили душевні сили.

58 Але роздумуй і про те, що приготовано для праведних, – стояння праворуч Христа, благословенний голос Владики і вспадкування Небесного Цар ства, а крім цього, дарування і радість, що не має кінця і не переривається печаллю, про небесні обителі і перебування з ангелами і про все інше, що Господь обіцяв тим, котрі люблять Його.

59 Ці помисли нехай залишаються з тобою, нехай сплять з тобою і встають. Дивися ж, не забувай про них ніколи. Де б ти не був, завжди пам’ятай про них, щоб і лихі помисли всі втекли від тебе і наповнився ти божественної втіхи. Душа, не обгороджена цими ділами, не може зберегти мовчання: джерело безводне даремно називається джерелом.

60 І такий ось устав складено для мовчальників: піст, наскільки дозволя ють сили, чування, лежання на землі і всякі інші терпіння задля майбутнього спокою. Сказано-бо: “Страждання нинішнього часу негідні майбутньої слави, яка має нам з’явитися” (Рм. 8, 18). Особливо молитва, чиста, неперестанна й неослабна, – це міцна стіна, і тихе пристановище, і хранилище добрих діл, зруйнування пристрастей, блага допомога душі, чистота ума, відпочинок для трудівників, утіха для плачучих, перебування з ангелами. Молися, о поснику,вдень і вночі, зі страхом і трепетом, тверезим і бадьорим умом, нехай молит ва твоя буде приємна Богові. Сказано-бо: “Очі Господні на праведних і вуха Його до молитви їх”.

61 Сказано було комусь із давніх отців вельми досвідчено й добре, що із супротивних нам бісів перші начальники в битві, що спонукають нас до супро тивного, це такі похоті: дух обжирства, сріблолюбства, марнославства, а інші приходять вслід за ними і приносять усі лиха нашим душам.

62 Воістину на досвіді ми пізнали, що не впаде людина в гріх чи якусь при страсть, якщо перед тим не вразить її котрась із цих трьох похотей. Тому й цітри помисли диявол колись підсував Спасові, а Господь став понад ними і прогнав диявола. Господь дасть нам перемогу на них, бо Він – благий і Люди нолюбець Владика, зодягнувся в усьому, окрім гріха, у наше тіло, чутливе достраждань, і показав нам безгрішну й необманну дорогу, ходячи по якій, відтво рюємо в собі нову людину, оновлюючи її за образом Того, хто сотворив її.

63 Давидове слово вчить цілковитою ненавистю ненавидіти бісів як ворогів нашого спасіння – і це вельми корисно для чесноти. Але чи є хтось такий, хтоцілковитою ненавистю ненавидить ворогів і не згрішив ні ділом, ні помис лом? Як здобудемося на цілковиту ненависть, коли в нас самих є посудини помислів? Сластолюбне серце ніколи не зможе їх зненавидіти.

64 Весільним одягом словесної душі, що відреклася від світських пристра стей і відвернулася від усіх злих похотей, є безпристрасність і боголюбний ум, що світиться світлими боговидіннями. Ум, пригнічений незліченними пристрастями і до них вельми прихильний, скине із себе одіж ціломудрія,зодягнеться в рубища ганебні й осквернені – і посоромиться, бо будуть у ньо го зв’язані руки й ноги і буде він вкиненй у темряву кромішню (Мт. 22, 13), як сказано в Євангелії. Бо він з таких помислів і діянь виткав собі одіж, а Слово визнало її недостойною божественних слів.

65 Хтось мудрий правду сказав колись про лукаве й ненависне самолюбство.Перший з усіх помислів – люта боротьба самолюбства, як якийсь лютий му читель, а з ним іще троє, а після них іще п’ять, і всі вони захоплюють наш ум.

66 Дивуюся, як той, хто насичується стравами, може набути безпристрасности. Безпристрасність – це не тільки очиститися від дії гріха, це-бо називається здержливість. Безпристрасність – це звільнення ума від капищ при страсти і нечестивих ідолів і возведення на небо, що й справді називається чистотою серця.

67 Легко очистити нечисту душу або очищену знов осквернити. Тим, що відреклися від світського клопотання і не відчули в душі божественної солодкости, не дивно впасти в якісь гріхи. Але дивно, воістину дивно тим, що спізна ли солодкі Божі слова, і відчули у своїх душах якісь божественні відвідини, і ходили по путях спасіння, знову повернутися до гріха, і нелегко їм, думаю, повернутися до первісного чину. Перші постраждали, бо не знали праведної дороги, а другі – бо біс завжди показував їм скорботи, навчав, що Бог до них немилостивий, і вносив у їхні уми гріховні помисли про ідолів, намагаючись вкинути їх у глибину печалі. Мужня й трудолюбна душа негайно виправить це з поміччю Бога, котрий довготерпеливо являє нам своє чоловіколюбство,і коли навертаємося до Нього, приймає нас з невимовним милосердям і ще дротами, як навчає нас Євангеліє притчею про блудного сина.

68 Ніхто з нас не може власними силами перемогти підступів і хитрощів лукавого; можемо перемогти їх тільки непереможною Христовою силою. Вельми помиляються ті, що багато постять і гадають, що позбудуться гріхів влас ними силами, тимчасом як від них можна звільнитися тільки Божою силою, бо гріх утратив свою силу через таїнство, що звершилося на хресті. Тому й великий церковний світильник Йоан Золотоустий каже, що мало самого тільки людського бажання, якщо нема помочі з висоти, і знову ж таки нічогоне дасть поміч з висоти, якщо нема бажання. Це видно на прикладі апосто лів Юди і Петра. Перший задовольнив своє бажання і не хотів навернутися, а що не було його бажання, то не зарадила й поміч з висоти. Петро ж після відречення від Бога гірко плакав – і прийняв поміч з висоти. “Тому, – каже Золотоустий, – молюся, щоб той, хто покладає надію на Бога, не засинав, а той, хто має велику ревність, хай не покладається тільки на свої труди. Хай і перший, і другий виявляє Богові своє бажання і просить від Нього помочі, як і псалмоспівець навчає: «Коли не Господь збудує дім, даремне будівничі трудились» (Пс. 136, 1)”.

69 Небезпечна це річ наступати на гаспида й василиска й топтати лева і змія, поки не очиститься людина, як належить, і не прийме помочі від того, хто сказав апостолам: “Ось я даю вам владу наступати на зміїв, скорпіонів і на всю ворожу силу” (Лк. 10, 19). Тому повелено нам у молитві благати, щоб не ввійти нам у спокусу й ізбавитися від лукавого. Якщо силою Христовоїпомочі не звільнимося від розпалених ворожих стріл, то даремно сподіваємося вчинити щось своїми силами. Хто хоче знівечити диявольські підступи і стати причасником божественної слави, той нехай слізьми, і зітхання ми, і безмовністю вдень і вночі шукає божественної помочі й заступництва. Бажаючи їх одержати, нехай береже свою душу чистою від усякої світської насолоди і майна. Про такі душі говорить Господь: “Коли хтось мене любить, то й слово моє берегтиме, і злюбить його мій Отець, і прийдемо ми до нього, і в ньому закладемо житло” (Йо. 14, 23).

70 Хтось із давніх отців сказав вельми розумне й добре Слово про помисли:“Розсуджуй помисли на суді серця, чи вони наші, чи походять від супротив ників наших. Добрі й рідні нам помисли вклади у внутрішнє хранилище душіі бережи їх в неукрадній скарбниці, а ті, що від супротивного, вижени, пому чивши їх спершу карами словесного ума, і не давай їм місця навіть поблизутвоєї душі. Хто добре випробовує помисли, той істинний ревнитель сповнен ня заповідей”.

71 Хто намагається перемогти пристрасті, що воюють проти нього й при гнічують його, нехай знайде собі більше помічників і з ними ополчиться на битву. За помічників нехай візьме душевне смирення, тілесний труд і молитву зі скорботного серця з многотою сліз. Так і Давид співає у псалмі: “Споглянь на покору мою та на знеможення моє і прости всі гріхи мої” (Пс. 24, 18). І ще: “Стали сльози мої, як хліб, для мене вдень і вночі (Пс. 41, 4) і питво моє мішав зі сльозами” (Пс. 101, 10).

72 Ворог життя нашого вельми применшує і покриває забуттям наші гріхи.І намагається хвалити нас помислами в серці, показувати нас безпристрас ними й праведними, щоб ми забували плакати за наші гріхи. Але ми, браття, пам’ятаймо про наші падіння, хоч би й гадали, що очистилися покаянням. Завжди пам’ятаймо наші прогрішення і безнастанно плачмо над ними, щоб,здобувши собі доброго співмешканця – смирення, уникнули ми сітей марнос лавства й гордости.

73 Ніхто нехай не думає, що він власними силами знесе всі труди й здобуде чесноти. Причиною всього доброго, що в нас є, є Бог, а причиною всьогозлого – спокусник. Тож, коли зробиш щось добре, благодари того, хто є при чиною всякого добра, а коли трапиться тобі вчинити щось лихе, докоряй за те начальникові пітьми.

74 Хто поєднує діяння і пізнання, того можна похвалити, як орача, котрий ниву своєї душі напуває із двох солодких джерел. Пізнання вивищує чистеєство до споглядання кращого, а діяння умертвлює земні члени – блуд, нечи стоту, лиху похіть, нечисту пристрасть. Коли вони мертві, тоді процвітають квіти чеснот, приносячи духовні плоди – любов, радість, мир, довготерпіння, благість, милосердя, віру, лагідність, здержливість. Така людина скаже разом із богоносним проповідником: “Живу вже не я, а живе Христос у мені. А що живу тепер у тілі, то живу вірою в Божого Сина, який полюбив мене й видав себе за мене”.

75 І ще таке нехай буде тобі відомо, Христолюбче, що пристрасть, коли знай де в тобі місце і вкоріниться, приводить на те місце ще й інші пристрасті. Хоч пристрасті і противляться одна одній, – так-бо влаштували біси, – однак усі разом вони в згоді шукають нашої погибелі.

76 Біль від посту закінчується спокоєм безпристрасности, спомини про їжу розростаються в недоречні пристрасті.

77 Хто цвіт тіла змушує в’янути від посту і відсікає свою волю, той носить Христові рани на своїй умертвленній плоті.

78 Не рахуй довгих років твого подвижницького життя, не вихваляйся три валим проживанням у пустелі ні твоїми тяжкими подвигами, а завжди тримай у своєму умі слово Господа про непотрібного слугу, котрий ще й не виконавсвого обов’язку. І поки живемо в нинішньому житті, то ми не тільки не покликані ще повернутися до Єрусалиму, а й проживаємо ще над ріками вави лонськими, і страждаємо в Єгипті в неволі, і ще навіть не бачили обітованоїземлі. Тому плакати треба й молитися до того, хто може спасти нас від слу жіння лютому фараонові і звільнити від лютої муки, вивести нас в обітовану землю й дати відпочинок у святилищі Божому. Тож молімося безнастанно, щоб одержати ці дари, що понад ум, не за праведні діла, які нібито робимо,а безчисленною Божою милістю, плачучи вдень і вночі, як сказано: “Змучив ся я зітханням моїм, кожну ніч омиватиму ложе моє, сльозами моїми зрошу постіль мою (Пс. 6, 7); ті, що сіють у сльозах, пожнуть у радості” (Пс. 125, 5).

79 Далеко від себе проганяй велемовного духа, бо від нього породжуютьсявсякі люті пристрасті. Від нього брехня, від нього зухвальство, від нього ду рість, від нього сміх, від нього обмова, від нього наклепи, від нього ганьба, від нього пусті розмови – словом, через велемовність не втечеш від гріха. А муж мовчазний – син премудрости, тому мовчання корисне.

80 Звелено нам хвалити і навіть благословити тих, що обмовляють нас і до коряють нам. Адже, коли миримося з людьми, тим самим воюємо з бісами, яких навчилися ненавидіти цілковитою ненавистю.

81 Пильнуй, щоб твоє лукаве слово не стало спотиканням для ближнього,бо інакше тобі прийде спотикання від губителя. Слухай, як про це пророк по кликає і каже: “Чоловіком кровожерним і лукавим гидує Господь” (Пс. 5, 7). І ще: “Вигубить Господь усі уста зрадливі та язик чванливий” (Пс. 11, 4). Ще пильнуй, щоб не осудити тобі прогрішень брата твого, щоб не відпав ти від благостині. Хто не любить брата свого, той ще не пізнав Бога, бо Бог є любов. Так покликає і Йоан – син грому: “Він [Христос] за нас поклав свою душу; і ми також повинні за братів душі класти” (1 Йо. 3, 16).

82 Любов слушно називають матір’ю чеснот, основою закону і пророків. За для неї візьмімо на себе всякий труд, бо Бог є любов, і хто має любов, тоймає Бога в собі. Коли ж нема в нас любови, не буде нам ніякої користи. Ка же-бо улюблений апостол: “Бога ніхто ніколи не бачив. Якщо любимо один одного, Бог перебуває в нас, і любов Його в нас досконала”. З цього видно, що любов – це найбільше добро, і в Писанні про неї згадано як про найвище з усього. Нема такої чесноти, яку людина могла б чинити без любови і так наближатися до Бога; всяка чеснота походить від любови, і любов береже її і пильнує.

83 Приймаючи братів, котрі приходять до нас, не думаймо, що їхній прихідпорушує наше мовчання чи шкодить йому, щоб не відпали ми від закону любо ви. Приймаймо їх так, ніби не ми робимо їм добро, а вони роблять добро нам,приймаймо їх з молитвою і тихістю, як показав патріярх Авраам. Тому й по кликає найбільш богословний ум: “Дітоньки! Не любімо словом, ані язиком, лише – ділом і правдою. З цього ми спізнаємо, що ми від правди” (1 Йо. 3, 18).

84 Патріярх виявив гостинність і, сидячи перед домом, закликав перехожих, і всіх запрошував до трапези, навіть поган і чужинців. Тому й сподобився він таких дивних співтрапезників – ангелів із Владикою. І ми уподібнюймося донього, щоб нам прийняти не тільки ангелів, а й Бога (Бут. 18, 2). Адже гово рить Господь: “Усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших, – ви мені зробили” (Мт. 25, 40). Отож, усім треба чинити добро, а найбільше тим, котрі не можуть відповісти тим самим.

85 Кому серце не докоряє за відвернення від Божої заповіді чи прийняття су противного помислу, той назветься чистий серцем, і це слушно, і сподобиться він чути: “Блаженні чисті серцем, бо вони побачать Бога” (Мт. 5, 8).

86 Намагаймося навчитися розумно керувати чуттями, а найбільше очима, вухами і язиком, аби навчитися дивитися, і чути, і говорити не пристрасно, а для своєї користи. Ніщо так не схильне до гріха, як ці органи, коли ними не керувати розумно, і ніщо не схильне так до спасіння, як вони, коли нимиправить розум і скеровує, куди треба. Коли в них панує безлад, тоді й нюх бентежиться, і дотик розбещується, і приходить ряснота незліченних пристра стей, і роблять з ними все, що хочуть. Коли ж розум чинно керує ними, тоді настає в них мир і тиша.

87 Як дорогоцінне миро, хоч і закорковане в посудині, наповнює повітря сво їми пахощами, і ними насолоджуються не тільки зблизька, а й здалеку, так і пахощі чеснотливої душі, виходячи з тіла всіма чуттями, показують чеснотуусім, хто бачить. Хто ж, бачачи язик, котрий не скаже нічого брехливого й не доречного, ноги, що ходять добрими дорогами, обличчя, завжди готове до плачу і сліз, не пізнає пахощів із середини душі. Тому й Спас каже: “Так нехай світить перед людьми ваше світло, щоб вони, бачивши ваші добрі вчинки, прославляли вашого Отця, що на небі” (Мт. 5, 16).

88 Христос і Бог назвав у Євангелії тісною і вузькою ту дорогу, що веде дожиття (Мт. 7, 13-14), і ту ж саму дорогу Він назвав любим ярмом і легким тягарем (Мт. 11, 30). Як же можна їх поєднати, адже вони видаються цілком протилежними? А поєднуються вони так: хто йде по цій дорозі з власної волі і з на дією, для того вона бажана і мила, і душам, котрі люблять чесноти, приноситьнасолоду, а не скорботу. Послухай, що розповідає блаженний Лука: коли апо столів побили, вони вийшли із синедріону радіючи, адже спочатку в усякій речі приходить скорбота, а потім радість. Цього ми навчилися і в Давида, що каже: “ Увечері настане плач, а вранці радість”. А ще, повертаючись до слів апостола Луки, що апостоли, коли їх побили, вийшли раді із синедріону (Ді. 5, 40-41),скажемо, що не така природа ран, аби приносити радість, від ран звичайно буває біль. Але якщо рани Христа ради приносять радість, то не дивно, що й уся ке інше страждання і тілесна здержливість також приносять радість.

89 Коли пристрасті нас мучать і тримають у полоні, ми часто не здогадуємо ся, чого так терпимо. Треба нам знати, що коли віддаляємося від споглядання Бога, тоді потрапляємо в полон до пристрастей. Коли ж хтось пристане умомдо Владики і Бога нашого, той насмілиться сказати разом із пророком: “Завж ди я бачив Господа перед собою, бо Він праворуч мене, щоб я не захитався” (Пс. 15, 8). Що ж є солодше від того, щоб завжди по правиці мати Господа, котрий покриває, й оберігає, і не дає захитатися. А чи сподобимося цього, залежить від нас.

90 Добре і слушно сказали отці, що не знайде людина спокою, поки не станеїї ум таким кріпким, що бачитиме тільки Бога і себе, і ніщо у світі не зво дитиме його. Люблячи тільки Бога й тільки до Нього пристаючи, такий ум знайде в собі істинний спокій і звільнення від мук пристрастей і сподобиться заспівати: “Приліпилася душа моя до Тебе, а правиця Твоя піддержала мене” (Пс. 62, 9).

91 Самолюбство, славолюбство і сластолюбство відганяють від душі пам’ять про Бога. Самолюбство породжує несказанні гріхи, бо коли в душі нема пам’яті про Бога, в ній починається великий бунт пристрастей.

92 Хто цілковито вирвав зі своєї душі самолюбство, тому легко запанувати й над іншими пристрастями, бо благодать скоро приходить йому на поміч. Кого перемагають гнів і печаль, злопам’ятство і сластолюбство, зухвальство та інші пристрасті, тим вони й володіють. А самолюбством ми називаємо пристрасне дбання про тіло, любов до тіла і сповнення тілесних побажань.

93 Коли хтось щось любить, то хоче з тим нерозлучно перебувати, не хоче навіть чути про те, що заважає йому бути разом з улюбленим, – так і душа, що справді любить Бога, завжди бажає до Нього наближатися і бути з Ним. Нам можливо досягнути цього чистою молитвою і повсякчасним стремлінням до Бога. Чиста молитва наближає нас до Владики, щоб могли ми сказати: “Боже, Боже мій, до Тебе від досвіта я лину” (Пс. 62, 2). Від досвіта лине до Бога той, хто віддалив свій ум від усякої злоби й безнастанно вражений Божественною любов’ю.

94 Через здержливість і смирення здобуваємо безпристрасність, а через діла – знання, завдяки ж їм душа досягає розсудливости і любови. Обійнята Божественною любов’ю, крилами чистої молитви безнастанно восходить до висоти любови, поки осягне пізнання Бога, як каже апостол: “До звершености мужа, до міри повного зросту повноти Христа” (Еф. 4, 13).

95 Ділання і добрий звичай підкорюють похіть і загнуздують ярість, знаннямі спогляданням Бога ум зростає і, відірвавшись від усього тілесного, підно ситься до Бога і пізнає істинне блаженство.

96 Перший наш подвиг – зруйнувати пристрасті і до кінця їх перемогти.Другий подвиг – здобувати чесноти і залишати свою душу порожньою і неді яльною. Третій подвиг – тверезо берегти плоди наших ділань і трудів, бо нам звелено не тільки звершувати труди, а й оберігати їх.

97 “Нехай ваш стан буде підперезаний, і світла засвічені” (Лк. 12, 35), – ска зав Господь. Ті, що так приготувалися, справді подібні до людей, що чекають свого Господа, щоб, коли Він прийде і постукає, зразу відчинити Йому, а Він, увійшовши з Отцем і Духом, вчинить собі в них житло. “Щасливі ті слуги, що їх [Господь], прийшовши, застане невсипущими!” (Лк. 12, 36-37).

98 Подобає інокові, як синові, усім серцем і всією думкою любити Бога; як рабові, благоговіти, боятися й слухати Його, щодня розсуджувати свої лихіпомисли й лукаві діяння і ділами доповнювати те, чого бракує; успіхами сво їми не пишатися, а називати себе рабом непотрібним, що не виконав того, що мав виконати; Бога хвалити і всі успіхи свої приписувати благодаті; не робити нічого з марнославства й людиновгодництва, а тайно все чинити й шукати похвали тільки від Бога. А передусім правою вірою обгородити свою душу за божественним велінням Вселенської Церкви, про що навчали нас святі отцій богопроповідні апостоли. Для тих, хто так живе, приготована велика наго рода, безконечне життя і щедро подається непорушна обитель Отця, і Сина, і Святого Духа, єдиносущного і триіпостасного Божества.

99 “Кінець усьому, що чути було, такий: Бога бійся і заповідей Його пильнуй”, – говорить проповідник (Проп. 12, 13). “Я, – каже, – показую тобі голов ну і скору дорогу до спасення: Бога бійся і заповідей Його пильнуй”. Звісно,тут йдеться не про страх початківців – страх перед муками, а страх доскона лих, що приводить до досконалости. Такий страх треба нам мати з любови до того, хто дав нам заповіді. Коли ми не грішимо зі страху перед муками, то зрозуміло, що, якби на нас не чекали муки, ми, схильні до гріха, чинили бусякий гріх. Якщо ж ми не мук боїмося, а справді зненавиділи гріх, й утри муємося від нього, і чинимо чесноти з любови до Владики, боячись, щоб не відпасти нам від Нього, і боїмося, щоб не пропустити якоїсь заповіді, то це страх чистий – він стає причиною всякого добра, і очищає наші душі і має таку саму силу, як досконала любов. Хто має такий страх і зберігає заповіді, той – досконалий, і нічого йому не бракує.

100 Мужня душа – це така, що в усьому своєму житті має два завжди запалені світильники – ділання і споглядання, і чинить усе потрібне, аби вони горіли. А боязка душа знемагає від солодкостей. Пізнавши це, браття, біймося Богаі зберігаймо Його заповіді, щоб ми були досконалі і стояли в чеснотах, маючи смиренну думку й сокрушене серце, змочуючи увесь час свої щоки сльо зами й безнастанно співаючи Богові ту молитву, що її повторював Арсеній Великий: “Боже, Боже мій, не покинь мене, нічого доброго не вчинив я передТобою, але дай мені, милосердя Твого ради, віднині покласти початок”. Усе бо наше спасіння лежить у щедротах і Божому чоловіколюбстві. Йому слава навіки-віків. Амінь.