Святого Ісаї Пустельника 27 глав про береження ума

Святого Ісаї Пустельника

27 глав про береження ума

1 Уму властивий природний гнів проти пристрастей, і без гніву цього не буде в людині ніякої чистоти, якщо вона не гніватиметься на все, що сіє їйворог. Коли Йов набув такий гнів, то докоряв своїм ворогам, кажучи: “[Безчесні й зганьблені], я нехтував занадто, щоб їх поставити нарівні з псами в ко шарі” (Іов 30, 1). Хто ж хоче осягнути природний гнів, той відтинає всі свої бажання, поки не дійде до природного стану ума.

2 Коли опиратимешся ворогові і побачиш, як він, знемігшись в тобі, тікає геть, нехай не радіє твоє серце. Адже злоба духів тягнеться позад них. Вони готуютьрать, лютішу від першої, залишають її за містом і велять їй затаїтися. І коли опи ратимешся, йдучи на них, утікатимуть від тебе знесилені; коли ж вознесеться серце твоє, бо прогнало їх, і вийдеш із міста, то одні стануть позаду, а інші –попереду й окаянна душа опиниться серед них і вже не матиме притулку. Мі сто – це молитва, наступ на ворогів – заперечення їм у Христі Ісусі, а вихід із міста – ярість.

3 Отож станьмо, возлюблені, в страху Божому, зберігаючи і сповняючи ді яльну силу чеснот, не даючи спотикнутися совісті нашій, а пильнуючи себе в страху Божому, поки й вона визволиться з нами, щоб між нами і нею булаєдність. І нехай вона буде нашим сторожем, що показує нам усе, об що спо тикаємося. Коли ж не послухаємо її, відступить від нас і залишить нас, і тоді впадемо в руки ворогів наших, що не відступають від нас, – тому й учив нас Владика наш, кажучи: “Мирися з твоїм противником швидко, коли ти ще з ним у дорозі, щоб противник часом не віддав тебе судді, а суддя возному, щоб тебе не вкинули в темницю” (Мт. 25, 5). Противником називають совість,бо вона опирається людині, котра хоче чинити волю своєї плоті, а коли люди на не послухає, віддає її ворогам.

4 Коли узрить Бог, що ум кориться Йому з усієї сили і не має іншої допомоги,окрім Нього, то зміцнює його, кажучи: “Не бійся, Якове, мій черв’ячку, – сла босилий Ізраїлю” [Іс. 41, 14]. І ще: “Не бійся, бо я тебе викупив, прикликав тебе твоїм ім’ям, ти – мій! Чи через води йтимеш, я з тобою, чи крізь ріки, – тебе не затоплять, чи підеш крізь вогонь, – не попечешся і полум’я тебе не обпалить. Бо я Господь, твій Бог, святий Ізраїля, я – твій Спаситель” (Іс. 43, 1-3).

5 Коли ум почує таке заохочення, то постане проти ворогів, кажучи: “Хто той, що воює проти мене? Нехай вийде мені назустріч. І хто судиться зі мною? Нехай наблизиться до мене. Ось Господь – помічник мій, хто скривдить мене? Ось ви всі розсиплетеся, як одяг, побитий міллю”.

6 Коли твоє серце зненавидить гріх усіма силами, переможе й відвернетьсявід того, що породжує гріх, і поставить перед тобою вічну муку, знай, що По мічник твій перебуває з тобою, і ти, нічим не гнівлячи Його, а плачучи перед Ним, говори, прислухаючись до свого серця: “Твоя є, Господи, милість, щоб ізбавити мене. Не сила моя втекти від рук ворожих без Твоєї помочі”. І Він збереже тебе від усякого зла.

7 Інок має зачинити всі двері своєї душі, себто чуття, щоб через них не впас ти. І коли ум побачить, що ніщо не панує над ним, то готується до безсмертя, збираючи докупи свої чуття і чинячи їх одним тілом.

8 Коли звільниться твій ум від усякої надії на видимі мирські речі, то це ознака того, що гріх умер в тобі.

9 Коли ум звільниться, зникає перегорода між ним і Богом.

10 Коли ум звільниться від усіх своїх ворогів і буде святкувати й спочивати, тоді він перебуватиме в іншому, новому віці, мислячи про нове й нетлінне. “Де бо є мрець, там і орли зберуться” (Мт. 24, 28).

11 Демони починають підступно діяти тоді, коли людина перестане берегти своє серце, гадаючи, що воно заспокоїлося, і зненацька входять ув окаян ну душу і схоплюють її, як пташку. І якщо вони виявляться сильнішими від неї, то вкидають її немилосердно в усяке прогрішення, гірше від попередніх прогрішень, про які молилася, щоб їй простилися. Отож станьмо зі страхом Божим і збережімо серце, звершуючи нашу дієву силу та зберігаючи чесноти, що спиняють ворожу злобу.

12 Учитель наш Ісус Христос, знаючи велике вороже немилосердя і ми луючи рід людський, заповідав у кріпості серця, кажучи: “Будьте готові по всяк час, бо не знаєте, коли прийде злодій; щоб, коли прийде, не знайшов вас сонними” (див. Мт. 24, 43). І ще: “Зважайте на самих себе, щоб часом серця ваші не обтяжилися обжерством і п’янством та життєвими клопотами, і щоб той день не впав на вас зненацька” (Лк. 21, 34). Отож стань у своєму серці, пильнуючи чуття, і коли пам’ять про Бога примириться з тобою, тодіпідстережеш розбійників, що обкрадають її. Хто пильнує за помислами, роз пізнає ті, що хочуть увійти й осквернити його. Вони тривожать ум, щоб він став чванливим і бездіяльним. А ті, що пізнають їхню злобу, не тривожаться, молячися до Господа.

13 Коли не зненавидить людина всіх діл цього світу, то не може служитиБогові. Що ж таке служіння Богові, як не те, щоб нічого не мати в умі за йвого, коли молимося до Нього: ні бажання насолоди, коли благословляємоЙого, ні гріха, коли співаємо Йому, ні ненависти, коли славимо Його, ні лу кавої ревности, що не дає нам молитися до Нього й пам’ятати про Нього. Бо все це [гріх, ненависть і лукава ревність] – темні стіни, що оточують окаянну душу, і вона не може непорочно служити Богові, коли має їх у собі.Вони затримують її в повітрі і не дають їй бачити Бога, і потай благословля ти Його, і помолитися до Нього з насолодою серця, щоб душа просвітилася Ним. Тому ум завжди потьмарюється і не може наближатися до Бога, бо не намагається мислено відітнути їх.

14 Коли ум порятує душевні чуття від плотських бажань і поведе їх до безпри страсности, і відірве душу від плотських бажань, і буде безнастанно покликати до Бога, тоді Бог, побачивши, як безстидні пристрасті накидаються на душу, щоб тримати чуття в гріхах, пошле поміч свою і вмить знищить їх усіх.

15 Благаю тебе, поки ти ще в тілі, не переставай берегти своє серце. Бо як рільник не може бути певним, що достигнуть плоди, які він посіяв, бо не знає,що буде з них, поки не збере їх у комори, так і людина не може перестати бе регти серце, поки є подих в її ніздрях. А що людина не знає, яка пристрастьзустрінеться їй аж до останнього подиху, то не можна людині відійти уваж ністю від свого серця, поки вона дихає, – подобає їй повсякчас покликати до Бога, просячи Його помочі й милости.

16 Хто не знаходить помочі під час битви, не може сподіватися її під час миру.

17 Коли людина відійде від тих, “що ліворуч” (Мт. 25, 41), і добре пізнає всі свої прогрішення, що вчинила перед Богом, – бо не бачить вона своїх гріхів, якщо не відлучиться від них гірким відлученням, – коли ж дійде до цієї міри,то здобуде плач і молитву, бо соромиться перед Богом, пам’ятаючи свою лукаву дружбу з пристрастями. Тож подвизаймося, браття, скільки є сили, і по може нам Бог за многотою своєї милости, і коли не збережемо серця нашого, як берегли отці наші, то хоч потрудімося зберегти тіла наші, як вимагає Бог, безгрішними, і вірмо, що в час голоду, що находить на нас, сотворить із нами милість, як і зі святими своїми.

18 Хто віддав своє серце на те, щоб у благочесті шукати Бога, істинно не може помишляти ні про що інше, як про те, щоб угодити Богові. Коли ж бо совість закидає такому щось протиприродне, то далекий він від свободи. Бо коли є кому закидати, то є кому й осудити, а якщо є осуд, то нема свободи. Тож, коли молишся і побачиш, що совість не закидає тобі ніякого зла, то ти вільний і ввійшов у святий Його відпочинок, за Його волею. Коли побачиш, що укріпився добрий плід і ворожий кукіль не заглушує його, що відступили ратники, які, покладаючись на лукавство, провадили битву з твоїми чуттями, коли хмара стала над скинією і ні сонце не опалить тебе за дня, ані місяцьуночі, що готове в тобі все, аби поставити скинію і берегти її за Божою во лею, – то переміг ти з Божою поміччю. Тоді сам Бог осінить скинію, бо вонаЙого є. А доки триває битва, доти людина під страхом і трепетом, чи пере може сьогодні чи буде переможена, чи переможена буде завтра чи переможесама. Подвиг обтяжує серце, а безпристрасність не зазнає нападів. Воно при ймає почесті й не клопочеться трьома розділеними силами, бо вони перед Богом примирилися і поєдналися одна з одною. Ці три – це душа, тіло й дух. Коли, отже, троє стануть одним, за дією Святого Духа, то не можуть більшерозділитися. Отож не думай про себе, що ти вже вмер для гріха, поки ще на падають на тебе твої вороги, – чи коли чуваєш, чи коли спиш. Доки-бо воює окаянна людина, доти не має дерзновення.

19 Коли ум укріпиться і приготується йти за любов’ю, котра гасить усі тілес ні пристрасті й не дозволить, аби щось протиприродне запанувало в серці, то він противиться протиприродній силі, поки не відлучить її від природи.

20 Випробовуй себе, брате, на всякий день, розпізнаючи, що у твоєму серці єпристрасне перед Богом, і викинь те зі свого серця, щоб не почути тобі страш ного присуду.

21 Прислухайся до свого серця, брате, і бадьорися перед своїми ворогами.Вони підступні у своїй злобі. І нехай твоє серце пізнає із цього слова, що не можливо людині чинити добро, коли вона чинить зло. Тому-то й навчив нас Спаситель чувати, кажучи: “Але тісні ті двері й вузька та дорога, що веде до життя, і мало таких, що її знаходять” (Мт. 7, 14).

22 Будь уважний до себе, щоб ніщо згубне не відлучило тебе від любови Божої, і стримуй серце своє і не сумуй, кажучи: “Як же ж збережу його, коли я грішний?” Коли ж людина відступить від своїх гріхів і навернеться до Бога, її покаяння відродить її і всю її вчинить новою.

23 Усе Божественне Писання, і Старий, і Новий Завіти, говорить про береження серця. По-перше, піснеспівець Давид каже: “Сини людськії! Доки бу дете ви твердосерді?” (Пс. 4, 3); і ще: “серце їх нікчемне” (Пс. 5, 10). А про тих, що думають про суєтне, каже: “Бо сказав у серці своїм: Не захитаюся…” (Пс. 9, 27); і ще: “Бо сказав у серці своїм: Забув Бог…” (Пс. 9, 32) і ще багато подібного. Інок має розуміти, до кого і про що говорить Писання, і берегтибезнастанно своє подвижництво, і пильнувати ворожі підступи, і, як стерно вий, що ним кермує благодать, перепливати хвилі, не збиваючися з дорогиі пильнуючи тільки себе, в безмовності бесідувати з Богом уважним помис лом і нерозпорошеним умом.

24 Вітри, хвилювання і бурі в повітрі вимагають вправности стернового,а життя наше вимагає від нас молитви. Ми-бо здатні приймати прилоги по мислів і чесноти, і гріха. Владикою пристрастей називають благочестивийі боголюбний помисел. Подобає нам, безмовникам, розумно і тверезо розріз няти пороки і чесноти й визначати, які чесноти творити при братії і отцях, а які на самоті. І яка найперша чеснота, яка друга, і яка третя? І яка пристрасть душевна, а яка тілесна? І через яку чесноту приходить гордість і вражає ум? Через яку чесноту наближається ярість? І через яку приходить обжерливість? “Ми руйнуємо задуми і всяку гордість, що повстає проти спізнання Бога” (2 Кр. 10, 4-5).

25 Перша чеснота – це безклопітність, себто умертвлення зовнішньої лю дини і її діл. Вона породжує поривання до Бога, а воно породжує природнийгнів, котрий заперечує все, що всіває ворог. Тоді страх Божий знаходить оби тель у людині і через страх приходить любов.

26 Подобає відвертати від серця підступ помислу благочестивим заперечен ням, щоб не виявилося, що під час молитви ми устами бесідуємо з Богом, а серцем помишляємо недоречне. Бог не приймає від безмовника недбалої й неуважної молитви. Писання свідчить, що подобає берегти почуття душі. Коли воля інока коритиметься Божому законові і за Його законом ум будекерувати підлеглими йому душевними порухами, особливо ярістю й пожад ливістю, бо й вони підлеглі йому, – він звершить чесноту і сповнить правду, себто пожадливість обернеться до Бога і правди Його, а гнів – проти диявола і гріха. Чого ж іще треба? Тайного повчання.

27 When you are sitting in a cell and shameful thoughts are sown in your heart, resist sin so that it does not rule over you. Hurry to remember God, because He is watching over you and before Him what you think about in your heart will be revealed. So tell your soul: “If you fear sinners like you, so that they do not see your sins, then much more fear God, who notices everything.” And from such advice, the fear of God will be revealed in your soul, and when you are with others, you will remain unmoved by passion, as it is written: “Those who trust in the Lord are like Mount Zion; the eyelids of those who live in Jerusalem will not be moved” (Ps. 124, 1). And in everything you do, remember God, who sees your every thought, and you will never sin. And to Him be the glory forever. Amen. bishop of Damascus during the reign of Constantine Copronymus. At first he lived alone, like a hermit, in such poverty that, as he says about himself, he didn’t even have his own books. But borrowing books of the Old and New Testaments from others, great church teachers and other prudent and God-bearing fathers, he was so diligent that he studied the law of the Lord day and night and drank from the streams that give life – therefore he became like a tree, high to the heavens, which, according to the psalmists, is “planted above the springs of water”, which the Holy Spirit sends. However, that tree bears its fruit in due time, and this is not the case – it blooms all the time, and nothing will harm it, and it bears spiritual fruits that are beautiful in appearance, sweet in taste, and fragrant. They nourish all the senses of the soul and body with the immortal and fragrant sweetness that emanates from them. He brought numerous and great fruits by his ascetic labors, and the greatest and most numerous – in death, because he accepted the crown of martyrdom. When he exposed the Arab and Manichaean heresy, Walid – the son of the Arab chief Isim – cut out his tongue and sent him to blessed Arabia. There the reverend preached, performed holy acts and left there. He abundantly brings us even greater and more numerous fruits after his death, leaving behind him a heritage inseparable from other paternal writings – this truly excellent and honorable book, which he wrote diligently and I cannot even say in what grace. You will find in it a general and soul-saving praise of all virtues with love, a treasury of contemplation, a collection of spiritual gifts, the height of divine bliss, the altar of bodily action, the most subtle consideration of passions, the height of ascetic life, the repository of knowledge and divine wisdom – in a word, the essence of sacred sobriety. Knowing that it has a lot in common with Kindness – and this contributes to our intention – we decided to combine these two books. Maybe someone will say better that it is a combination of circle with circle, Kindness with Kindness, great with greater. It seemed inappropriate to us to divide the bunch of spiritual fruits – the writings of the divine face of the holy priests. (And this book would accuse us of being stupid, because it did not want to be separated from the intelligent fathers who loved it.) Let us reduce our profit, because necessity requires this addition.And let’s not deprive our brothers of such a great benefit. Because the multiplication of good always brings more beneficence. If anyone wants to receive the two wings of the spiritual dove, which he was always looking for, but David did not find, let him diligently read it. And he will find in it a wonderful wing of action – all silvered, and the second contemplation – all gilded, and on both of them he will rise above everything earthly, and soar to the heavenly height, and, curling a nest in a mountain place, like a good dove, will find rest in heavenly bliss.