Видубицький монастир — один із найдавніших чоловічих монастирів Києва та один із найдавніших обителей усієї України: він існує принаймні з 1060-х років XI століття. Розташований на західному березі Дніпра в історичному містечку Видубичі, поруч із кручею ботанічного саду. Це колиска давньоруського літописання — тут чернець Сильвестр завершив «Повість минулих літ», а сучасний вигляд комплекс формував у XVII–XIX століттях у стилі українського бароко. Головна архітектурна домінанта — Георгіївський собор 1696–1701 років, шедевр українського бароко. [1][2][3]
Коротко про монастир
- Повна назва: Свято-Георгіївський Видубицький монастир (чоловічий).
- Розташування: м. Київ, вул. Видубицька, 40, на високій кручі над Дніпром, поруч із Національним ботанічним садом ім. М. М. Гришка.
- Заснування: 2-га половина XI століття, князь Всеволод Ярославич; першим мурованим храмом — Михайлівська церква.
- Головні пам’ятки: Михайлівська церква (1070–1088), Георгіївський собор (1696–1701), трапезна Преображенська церква (1691–1701), дзвіниця (1727–1733).
- Статус: діючий монастир (історично УПЦ КП; нині за Православною церковою України); комплекс охороняється ботанічним садом.
Історія Видубицького монастиря
Княже заснування (XI століття)
За літописною традицією, монастир заснував київський князь Всеволод Ярославич у другій половині XI століття — на урочищі, яке, за переказом, було відведене монастирем ще за Ярослава Мудрого (бл. 1054 року). Народна етимологія виводить назву «Видубичі» від «видобування» (витягування) з Дніпра язичницьких ідолів після хрещення Русі. 1070 року почалося будівництво мурованої Михайлівської церкви, освяченої близько 1089 року — хрестовокупольної споруди в техніці opus mixtum, з поєднанням каменю та цегли-плінфи. [1][2]
Літописний центр і «Повість минулих літ»
У XII столітті Видубицький монастир був одним із центрів давньоруського літописання. Тут чернець Сильвестр бл. 1116 року ретельно зібрав і доопрацював текст, що увійшов в історію як другий увод до «Повісті минулих літ» — першого загальноукраїнського літописного зведення. З Видубичами пов’язують і князя Володимира Мономаха, який тут перебував. [2][3]
Перші удари: зсуви Дніпра і довгий занепад
Монастир розташований на небезпечній кручі: зсуви ґрунту неодноразово руйнували споруди. У 1198 році великий князь Рюрик Ростиславич звів під стінами монастиря підпірну стіну, щоб стримати зсуви кручі; однак у XVI столітті східна частина Михайлівського храму все ж обвалилася у Дніпро разом зі стіною. Монголо-татарні навали обитель пережила, проте через невигідне положення нижче укріпленого міста монастир довго занепадав. [2][3]
Уніатська доба і відновлення Петра Могили
У першій половині XVII століття монастир опанували уніати; у 1637 році православні повернули собі обитель, а митрополит Петро Могила власним коштом відновив напівзруйновану Михайлівську церкву і приписав монастир до Софійського собору. Відновлення активізувалося в другій половині XVII століття за сприяння гетьманів Богдана Хмельницького та Івана Мазепи: гетьманські універсали й царські грамоти пожалували обителі села та землі. [2][3]
Георгіївський собор і розквіт українського бароко
1696 року стародубський полковник Михайло Миклашевський заклав новий Георгіївський собор — за 5 років, до 15 липня 1701 року, його урочисто освятив митрополит Варлаам Ясинський. Збудовано також дзвіницю (1727–1733) та братський корпус із трапезною церквою (1691–1701). Миклашевський пожертвував семисот червонецьких «на церкву сего монастиря Георгіївськую». До XX століття в скарбниці зберігалися пам’ятки давньоруської доби — Євангеліє XV століття, антимінси на ківоріях XVII століття, монументальні розписи. [1][2]
Постіж Михайла Миклашевського залишився і по смерті: його поховали в склепі Георгіївського собору, який він створив. У XVIII–XIX століттях комплекс добудовувався: з’явилися будинок ігумена (1770) і братський корпус (1846). [1][2]
Некрополь і наукове значення
Видубицький монастир став визначним київським некрополем: тут поховано Костянтина Ушинського, науковця-медика Володимира Беца, меценатів Богдана і Варвару Ханенків, а також низку істориків і громадських діячів. Біля обителі зберігся заповідний лібідсько-видубицький парк, який у 1945 році реорганізували в Національний ботанічний сад ім. Миколи Гришка Академії наук України. [2][3]
Радянські руйнації й пожежа 1968 року
У 1918 році величезний вибух Звіринецьких порохових льохів сплющив майже всю територію: послідували бані, склепіння, вікна — вціліли майже лише мури. Монастир ліквідували 1921 року (за іншими даними, формально існував до 1924 року); у 1936 році комсомольці спалили на подвір’ї іконостаси, включно з п’ятиярусною різьбленою роботою XVIII століття. [2][3]
26 листопада 1968 року пожежа знищила інтер’єр Георгіївського собору — фрески XVIII століття, колекцію стародруків Історико-архівного інституту, іконостас. Реставрацією від 1969 до 1982 року керувала архітекторка Раїса Бикова: віднайдено і відновлено мозаїчні деталі, розписи, архітектурні елементи. Після реставрації будівлі використовував Інститут археології НАН України. [2][3]
Повернення Церкві
У 1992 році будівлі передали Київському патріархату; у 1997-му відновлено чоловічий монастир; 1998 року відбулася перша недільна служба в храмі; 2002 року передано весь історичний комплекс монастирю. Відновлено також давній Михайлівський храм XI століття і XVIII століття. Сьогодні обитель продовжує церковне життя, а її територія лишається одним із найгарніших краєвидів над Дніпром. [2][3]
Архітектурний комплекс
- Михайлівська церква (закладена 1070, освячена бл. 1089) — найдавніший храм комплексу, пам’ятка доби Київської Русі; східна частина колись обвалилася у Дніпро разом зі зсувом.
- Георгіївський собор (1696–1701) — мурований хрестовокупольний п’ятибанний храм українського бароко; центральний об’єкт комплексу.
- Трапезна Преображенська церква (1696–1701) — церква з трапезною залою в одному об’ємі.
- Дзвіниця (1727–1733) — триповерхова, надбрамна.
- Будинок ігумена (1770) і братський корпус (1846).
- Залишки огорожі XVII століття — на в’їзді до монастиря.
- Парк-лабиринт на довоєнній частині Видубичів — соціалістично-реалістичний пейзаж, що зберігся від доби ботанічного саду.
Практична інформація для паломників
- Адреса: вул. Видубицька, 40, Київ (на західному березі Дніпра).
- Як дістатися: метро «Видубичі», від станції — піший підйом до обителі; біля входу — зупинка громадського транспорту.
- Головні об’єкти: Георгіївський собор, Михайлівська церква, дзвіниця, трапезна.
- Краєвид: з монастирської кручі — панорама Дніпра й Лівобережжя.
- Режим: монастир проводить богослужіння; сусідній ботанічний сад ім. М. М. Гришка — для прогулянок і фото (платний вхід).
- Порада: зручно поєднати відвідини монастиря з прогулянкою Ботанічним садом — вони межують між собою.
Часті запитання
Хто заснував Видубицький монастир?
Князь Всеволод Ярославич у другій половині XI століття; фактичним засновником мурованої церкви був його брат Святослав, якому монастир за переказом подарував урочище. [1][2]
Чим Видубицький монастир пов’язаний із літописом?
Це місце праці літописця Сильвестра, який завершив «Повість минулих літ» — ключове джерело давньоруської історії. [2][3]
Хто збудував Георгіївський собор?
Стародубський полковник Михайло Миклашевський заклав 11 червня 1696 року; освятили 15 липня 1701 митрополит Варлаам Ясинський. Авторство приписують архітекторові Дмитру Аксамитову. [1][2]
Що сталося з монастирем у радянські часи?
Ліквідація 1921 року, спалення іконостасів 1936 року, пожежа 1968 року, яка знищила інтер’єр; у 1969–1982 років реставровано архітекторкою Раїсою Биковою. [2][3]
Чим відомий некрополь монастиря?
Тут поховано педагога Костянтина Ушинського, медика Володимира Беца, меценатів Богдана і Варвару Ханенків. [2]
Висновок
Видубичі — це точка перетину трьох великих історій Києва: княжого літописання XI століття, козацького меценатства XVII століття й наукової реставрації XX століття. Монастир, який пережив зсуви Дніпра, пороховий вибух 1918 року, комсомольське вогнище 1936-го й пожежу 1968-го, сьогодні знову молиться над річкою — і лишається одним із наймальовничіших куточків столиці. [1][3]