Троїцький Іонінський монастир, Київ

Троїцький Іонінський монастир у Києві: прп. Іона Київський, храм 1871–72, ботанічний сад, відродження 1993

Свято-Троїцький Іонінський монастир у Києві — найбагатша київська обитель після Лаври: до 1917 року у ній налічувалося понад 800 ченців і послушників, а до монастиря щороку прибувало до ста тисяч паломників. Заснований у другій половині XIX століття за духовним промислом старця преподобного Іони Київського, він виник на землях княгині Катерини Васильчикової; будівництво найвищої в Російській імперії (110-метрової) дзвіниці так і не було завершено. Після радянського закриття (1927/1934) комплекс потрапив у Ботанічний сад імені Гришка, а 1990-х років монастир відродився — він займає те саме історичне місце над Видубичами. [1][2][5]

Коротко про монастир

  • Повна назва: Свято-Троїцький Іонінський чоловічий монастир.
  • Розташування: м. Київ, вул. Тімірязєвська/над Видубичами; територія межує з Національним ботанічним садом ім. М. Гришка.
  • Заснування: 1864 (домова церква 4 травня 1864); офіційно — 6 квітня 1866 року.
  • Засновник: ієромонах Видубицького монастиря о. Іона (Мирошниченко), згодом канонізований як преподобний Іона Київський.
  • Головні пам’ятки: Свято-Троїцький храм (1871–1872), дзвіниця з годинниковою вежею, келійні корпуси, надбрамна церква (реконструйована).
  • Статус: діючий чоловічий монастир.

Історія Іонінського монастиря

Поштовх з видіння: 1861 рік

1 березня 1861 року, за монастирською традицією, старцю Іоні (Мирошниченку) в урочищі Видубичі було видіння Божої Матері у стовпі вогню, яка повеліла заснувати на цьому місці монастир. На снігу залишилися сліди; 9 березня 1862 року з’явлення повторилося. За цією подією почалися пошуки місця: спочатку влаштували скит при Видубицькому монастирі — двоповерховий дерев’яний будинок із церквою на честь Живоначальної Трійці, освяченою 4 травня 1864 року. [1][7]

Важливим покровителем стала княгиня Катерина Васильчикова — дружина київського генерал-губернатора і духовна дочка отця Іони: 25 вересня 1864 року вона придбала дві садибні ділянки, а 7 липня 1867 року оформила їх як дар монастирю разом із значною грошовою пожертвою (десять тисяч рублів). 6 квітня 1866 року Синод дав дозвіл на створення Києво-Свято-Троїцького монастиря; червневим указом о. Іону призначено будівничим, у серпні 1872 року — ігуменом, а 1886 року він став архімандритом. [3][4]

Розквіт: 800 ченців, школа, лікарня

Монастир зростав як соціальний осередок: притулок на 30 сиріт, школа, лікарня, чернечі келії. У 1871–1872 роках збудовано мурований Свято-Троїцький храм за проєктом військового інженера І. Антонова. У 1902 році в двох церквах налічувалося 614 ікон. У 1896 році монастир отримав головний дзвін вагою 1150 пудів (з московського заводу Самгіна) — тоді найбільший у Києві. У 1903 році розпочалося будівництво веже-годинникаря: проєкт продовжував традицію цегляного стилю, а передбачувана 110-метрова дзвіниця мала стати найвищою в Російській імперії (закінчити її не встигли). [2][4]

До 1917 року це була друга за кількістю братії київська обитель після Лаври. [5]

1918: вибух Звіринецьких льохів

Вибух Звіринецьких порохових складів 6 червня 1918 року напівзруйнував церкву (пізніше відремонтовано). Життя за закритою для публіки брапмою тривало: опис 1919 року зафіксував на території дві церкви, дзвіницю, дев’ять дерев’яних і два цегляні будинки; ченці утворили сільгоспартілі «Землероб» та «Садівник», які орендували монастирські землі. [4][5]

Закриття 1929/1934 і Ботанічний сад

Рішенням президії Київського міськвиконкому від 17 листопада 1929 року монастир закрито; дзвіницю у 1930–1934 роках розібрали (цегла пішла на будівництво академічного містечка в Голосієві), церкву пристосували під склад. 1934 року закрито і храм, а 1935-го комплекс перейшов до новоствореного Ботанічного саду АН УРСР (нині — Національний ботанічний сад імені М. М. Гришка НАН України): храм використовували як склад і лабораторію, планували — під панорамну експозицію. Частину ченців на чолі з архімандритом Іовом заарештовано й вислано до Казахстану. [3][4][5]

Нелегальна літургія вежі й 1942–1949

Таємно чернече життя тривало: ієромонах Димитріан влаштувався двірником у ботанічний сад, оселився в старій годинній вежі і непомітно служив у ній літургії. Під час німецької окупації 1942 року монастир знову відкрився (намісником був архімандрит Ігнатій) і діяв до 1949 року. [5][8]

Відродження з 1990-х

Після розпаду СРСР чернече життя повернулося: 1993 року тут організували скит Києво-Печерської лаври, а з розвитком обителі вона стала самостійним чоловічим монастирем. Відбудовано Свято-Троїцький храм і прибудування, встановлено пам’ятний хрест на місці домової церкви 1864 року. У 2008 році засновника монастиря преподобного Іону Київського канонізовано — він подвизався на цьому місці і спочиває на Звіринецькому кладовищі неподалік (мощі з-під храму перенесено за радянської доби). [5][7][8]

Архітектурний комплекс

  • Свято-Троїцький храм (1871–1872) — центральна пам’ятка, відбудована після закриття.
  • Північний приділ Всіх Святих (1897, освячено 1900) — за проєктом архітектора Володимира Ніколаєва.
  • Дзвіниця з годинниковою вежею — унікальний зразок (годинник зроблено 1858 року в Парижі).
  • Корпуси келій і господарські будівлі — частинами збереглися від початку XX століття.
  • Надбрамні й паркові об’єкти — у стилі кінця XIX століття.

Практична інформація для паломників

  1. Адреса: Київ, вул. Тімірязєвська, 1 (Звіринець, межує з Національним ботанічним садом ім. Гришка).
  2. Як дістатися: метро «Видубичі», далі пішки вгору до Звіринця (близько 15–20 хвилин).
  3. Богослужіння: чоловічий монастир, щоденні літургії; головне свято — жовтень/середина літа (Трійця).
  4. Місце перебування прп. Іони: біля храму й на Звіринецькому кладовищі — прогулянка по обох локаціях займе 1,5–2 години.
  5. Ботанічний сад: територія сусідня, годинна прогулянка з квітами (платний вхід).
  6. Одяг: стандартний для монастиря.

Часті запитання

Хто заснував Іонінський монастир?

Ієромонах Іона (Мирошниченко) із Видубицького монастиря; в 1864-му освячено домову церкву, 6 квітня 1866-го — формальний дозвіл Синоду. [1][3]

Чим він відомий у народі?

До 1917 року — друга за розмірами київська обитель (понад 800 ченців), славилася купільною богадільнею і 100-тисячним паломництвом на рік. [5]

Якою мала бути дзвіниця?

110-метровою — найвищою в Російській імперії; збудували лише нижні яруси. [1][4]

Як монастир пережив радянську добу?

Закритий 1929 року, храм зачинено 1934; територія включена до Ботанічного саду; 1942–1949 відновлено; 1993-го став скитом Лаври й відродився. [3][5]

Де спочиває преподобний Іона?

На Звіринецькому кладовищі — мощі перенесено в радянські часи з усипальниці під Свято-Троїцьким храмом. [7][8]

Висновок

Іонінський монастир — це доказ того, що в XIX столітті Київ ще вмів будувати не лише банки й театри, а й обителі. Обитель, якій Катерина Васильчикова віддала віллу, а радянська влада — Ботанічний сад, сьогодні знову дзвонить над Видубичами. [1][4]

Джерела

  1. Троїцький Іонінський монастир — Вікіпедія (рос.)
  2. Троїцька церква (Іонінський монастир) — Вікіпедія
  3. Свято-Троїцький Іонінський монастир Києва: історія та фотографії — kiev-foto.info
  4. Свято-Троїцький (Іонівський) монастир — Пам’ятки Києва
  5. Свято-Троїцький Іонінський монастир відзначить престольне свято — УНІАН
  6. Наш храм — офіційний сайт Свято-Троїцького Іонінського монастиря
  7. Троїцький Іонінський монастир — Вікіпедія
  8. Преподобний Іона Київський — Вікіпедія
  9. Київський Свято-Троїцький Іонінський монастир — карта Візіком

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *