Про обов’язок невпинної молитви для всіх християн

Нехай ніхто не думає, браття мої християни, ніби одні особи священного сану та ченці мають обов’язок невпинно і завжди молитися, а не і миряни. Ні, ні; всі ми, християни, маємо обов’язок завжди перебувати в молитві.

Бо дивіться, що святіший Патріарх Константинопольський Філофей пише у житії св. Григорія Солунського. Мав святитель цього друга коханого, на ім’я Йов, людину найпростішу, але вельми чесну. Розмовляючи з ним одного разу, владика сказав про молитву, що кожному християнину належить трудитися в молитві завжди і молитися невпинно, як заповідає Апостол Павло спільно всім християнам, і як говорить про себе пророк Давид, попри те, що був царем і мав піклування про все царство своє: «Поперед себе я бачу Господа повсякчас» (Пс. 15, 8), тобто завжди подумки бачу Господа перед собою в молитві моїй. І Григорій Богослов навчає всіх християн і каже їм, що частіше слід поминати в молитві ім’я Боже, ніж вдихати повітря.

Суперечка старця Йова та явлення Ангела

Говорячи це та багато іншого своєму другові Йову, святитель додав ще, що, підкоряючись заповідям святих, нам належить не тільки самим молитися завжди, але й усіх інших навчати того самого, всіх спільно: і ченців, і мирян, і мудрих, і простих, і чоловіків, і жінок, і дітей, і спонукати їх молитися безперервно.

Старому Йову, який чув це, така думка здалася новою справою, і він почав сперечатися, кажучи святителю, що молитися завжди — це справа тільки аскетів і ченців, які живуть поза світом і його суєтою, а не мирян, які мають стільки турбот і справ. Святитель навів нові свідчення на підтвердження цієї істини та нові незаперечні її докази, але старець Йов не переконався і ними. Тоді святий Григорій, уникаючи багатослівності та заперечень, замовк, після чого кожен пішов до своєї келії.

Коли потім Йов молився наодинці в келії своїй, з’явився йому Ангел, посланий від Бога, «Який хоче, щоб усі люди спаслися і прийшли до пізнання істини» (1 Тим. 2, 4). Докоривши йому за те, навіщо сперечався зі святим Григорієм і противився явній справі, від якої залежить спасіння християн, Ангел сповістив йому від імені Божого, щоб надалі він був уважним і берігся говорити чи думати щось протилежне цій спасенній справі. Він наказав не противитися волі Божій і навіть у розумі своєму не тримати помислів, незгодних із тим, що сказав святий Григорій. Тоді найпростіший старець Йов одразу поспішив до святого Григорія і, припавши до його ніг, просив вибачення за свої заперечення та допитливість, і відкрив йому все, що сказав йому Ангел Господній.

Молитва серед життєвих турбот

Бачите тепер, браття мої, як мають обов’язок усі християни спільно, від малого до великого, молитися завжди розумною молитвою:

«Господи Ісусе Христе, помилуй мене!»

Так, щоб розум їхній та їхнє серце мали звичку завжди промовляти ці священні слова. Переконайтеся ж, як сильно угодний цим Бог і яке велике від цього походить благо, оскільки Він, за безмірним Своїм людинолюбством, Ангела небесного послав оголосити нам це, щоб ніхто більше не мав у цьому жодного сумніву.

Але що кажуть миряни? «Ми обтяжені справами та життєвими клопотами, як можна нам молитися невпинно?» Відповідаю їм, що Бог не наказав нам нічого неможливого, а все тільки таке, що ми можемо робити. Тому і це може виконати кожен, хто ревно шукає спасіння душі своєї. Бо якби це було неможливо, то було б неможливо для всіх взагалі мирян, і тоді не знайшлося б стільки людей, які серед світу виконували цю справу невпинної молитви.

Яскравим прикладом для багатьох інших є батько святого Григорія Солунського — дивовижний Костянтин. При всьому тому, що він належав до палацу царя Андроніка і щодня займався державними справами, окрім своїх домашніх турбот (бо мав велике майно, безліч слуг, дружину та дітей), він настільки був невідлучний від Бога і прив’язаний до розумної невпинної молитви, що багато разів забував, про що говорив із ним цар, і двічі чи більше питав про те саме. Через це інші вельможі, не знаючи причини, соромилися за нього і докоряли йому, що він так швидко забуває справу і повторними запитаннями обтяжує царя. Але цар, знаючи причину, захищав його і говорив: «Костянтин має свої думи, які не дають йому іноді з усією увагою ставитися до справ наших».

Настанови щодо розумного діяння

Багато було й інших подібних людей, які, живучи в світі, цілком були віддані розумній молитві, як запевняють історичні записи про них. Отже, браття мої християни, благаю вас і я разом зі святим Златоустом: заради спасіння душ ваших не нехтуйте справою такої молитви. Наслідуйте тих, про кого я розповів, і скільки можливо уподібнюйтеся їм.

Спочатку це може здатися вам дуже важким, але будьте впевнені, ніби від імені Вседержителя Бога, що саме це ім’я Господа нашого Ісуса Христа, яке ви невпинно закликаєте, допоможе вам подолати всі труднощі. З часом ви звикнете до цього діяння і скуштуєте, яке солодке ім’я Господнє. Тоді на власному досвіді пізнаєте, що справа ця не тільки не є неможливою чи важкою, а й цілком можливою і легкою.

Тому святий Павло, який краще за нас знав, яке велике благо приносить ця молитва, наказав нам молитися невпинно. Не став би він зобов’язувати нас до цього, якби це було вкрай важко і неможливо. Адже він наперед знав, що в такому разі ми, не маючи змоги виконати це, неминуче виявилися б ослушниками та порушниками його заповіді, і через те ставали б гідними засудження та покарання. А цього не могло бути в намірах Апостола.

Спосіб таїнственної молитви

До того ж зауважте і спосіб молитви — як саме можна невпинно молитися, а саме — молитися розумом. А це ми завжди можемо робити, якщо захочемо. Бо коли сидимо за рукоділлям, коли ходимо, коли їжу приймаємо і коли п’ємо, завжди розумом можемо молитися і творити розумну молитву, приємну Богові, істинну молитву. Тілом працюватимемо, а душею молитимемося. Зовнішня наша людина нехай виконує свої тілесні справи, а внутрішня вся нехай буде присвячена служінню Богові і ніколи не відстає від цієї духовної справи розумної молитви, як заповідає нам і Боголюдина Ісус, говорячи в святому Євангелії: «Ти ж, коли молишся, увійди до своєї комірчини, зачини свої двері і молися Отцеві твоєму, Який у таїні» (Мф. 6, 6).

Кліттю (комірчиною) душі є тіло; двері наші — це п’ять почуттів тілесних. Душа входить у свою кліть, коли розум не блукає туди й сюди у справах і речах світських, але перебуває всередині нашого серця. Почуття наші зачиняються і залишаються такими, коли ми не даємо їм приліплюватися до зовнішніх чуттєвих речей. Наш розум таким чином звільняється від усякої світської пристрасті і потаємною розумною молитвою з’єднується з Богом, Отцем своїм.

«І Отець твій, Який бачить у таїні, віддасть тобі явно», — додає Господь. Бог, Який знає все потаємне, бачить розумну молитву і винагороджує її явними великими дарами.

Великі блага та плоди молитви

Бо і ця молитва є істинною і досконалою молитвою, яка наповнює душу божественною благодаттю і духовними дарами. Вона подібна до мира: чим міцніше затикаєш посудину, тим запашнішою вона стає. Так і молитва: чим міцніше укладаєш її всередину серця, тим більше вона збагачує божественною благодаттю.

Блаженні ті, хто звикне до цього небесного діяння, тому що ним вони перемагають усяку спокусу злих бісів, як Давид переміг гордого Голіафа. Ним погашають безчинні бажання плоті, як три юнаки погасили полум’я в печі. Цим робленням розумної молитви приборкуються пристрасті, як Даниїл приборкав диких звірів. Ним зводять росу Духа Святого в серце своє, як Ілля звів дощ на гору Кармил.

Ця розумна молитва сходить до самого престолу Божого і зберігається в золотих чашах, і, як кадило, пахне перед Господом, як бачив Іоанн Богослов в Одкровенні: «Двадцять чотири старці впали перед Агнцем, маючи кожен гуслі та золоті чаші, повні фіміаму, які є молитвами святих» (Одкр. 5, 8).

Ця розумна молитва є світлом, що просвітлює душу людини, а серце її запалює вогнем любові до Бога. Вона є ланцюгом, що тримає в єднанні Бога з людиною і людину з Богом. О, ні з чим не можна порівняти благодать розумної молитви! Вона ставить людину в становище постійного співрозмовника з Богом.

О, річ справді дивна й чудова! Тілесно поводишся з людьми, а розумно розмовляєш із Богом. Ангели не мають чуттєвого голосу, але розумом приносять Богові невпинне славослів’я. У цьому полягає вся їхня справа, і цьому присвячується все їхнє життя. Так і ти, брате, коли входиш у кліть свою і зачиняєш двері — тобто коли твій розум не лине туди й сюди, а входить усередину серця твого, і почуття твої зачинені й відгороджені від речей світу цього, — і таким чином завжди молишся, тоді ти стаєш подібним до святих Ангелів. І Отець твій, Який бачить таємну молитву твою, яку ти приносиш Йому в глибині серця, винагородить тебе явно великими духовними дарами.

Та й чого ще більшого можеш ти бажати, коли, як я сказав, ти подумки завжди перебуваєш перед Богом і розмовляєш з Ним безперестанку? Розмовляєш із Богом, без Якого ніколи жодна людина не може бути блаженною ні тут, ні в майбутньому житті.

Наостанок, брате мій, хто б ти не був, коли візьмеш у руки цю книгу і, прочитавши її, захочеш випробувати на ділі ту користь для душі, яку приносить розумна молитва, палко прошу тебе: не забудь, коли станеш творити цю молитву зі зверненням «Господи, помилуй!», піднести до Бога прохання і про грішну душу того, хто попрацював над складанням цієї книги, і того, хто витратився на її друк та видання. Бо вони мають велику потребу в молитві твоїй, щоб здобути милість Божу для душ своїх, як і ти для своєї. Нехай буде так! Нехай буде так!