Запитання до нього

Дехто каже, що ми чинимо зле, намагаючись розум свій укласти (заключити) всередину тіла; бо, мовляв, набагато потрібніше й корисніше всіляко спрямовувати його назовні тіла. При цьому вони сильно засуджують декого з наших, пишучи проти них за те, що вони вселяють новоначальним дивитися в себе і через дихання всередину вводити свій розум, стверджуючи, що розум не розділений із душею. Якщо ж він не розділений, а з’єднаний із нею, то як знову вводити його всередину?

Звинувачують вони їх іще й за те, ніби вони вчать божественну благодать уселяти всередину через ніздрі.

Але я, знаючи, що це чиста клевета (бо не чув, щоб хтось із наших говорив так), дійшов висновку з цього, що й інші їхні напади є так само злісною клеветою; бо їм властиво вигадувати проти людей те, чого немає, а те, що є, — злісно перекручувати.

Однак і тебе прошу, отче мій, навчити мене, як і чому з особливою старанністю намагаємося ми вводити розум всередину і не вважаємо за зле укладати його в тілі.

Його відповідь

Тим, які в безмолвній усамітненості (ісихії) зважають на себе, не марно намагатися тримати розум свій усередині тіла.

Обґрунтування перебування розуму в тілі як храмі Божому

Тіло як житло Бога, а не зле начало

Браття! Чи не чуєте, як говорить Апостол, що «тіла ваші є храмом Святого Духа, Який живе в вас» (1 Кор. 6:19), — і знову, що ми «є храмом Божим» (1 Кор. 3:16), як і Бог говорить: «Оселюся в них і ходитиму, і буду їм Богом» (2 Кор. 6:16)?

Хто ж із тих, що мають розум, вважатиме чимось неналежним оселити свій розум у тому, що сподобилося бути житлом Бога? Як і Бог на початку оселив розум у тілі? Невже й Він учинив зле?

Такі слова, брате, доречно звернути до єретиків, які кажуть, що тіло є злом і є творінням злого начала. Ми ж перебування розуму в тілесних мудруваннях вважаємо злом, а в тілі йому бути не вважаємо злом — оскільки тіло саме по собі не є злом.

Тому кожен, хто приліплюється до Бога своїм життям, волає до Нього з Давидом: «Забажала Тебе душа моя, як багатократно прагне Тебе плоть моя» (Пс. 62:2), і: «Серце моє і плоть моя зраділи за Бога живого» (Пс. 83:3), і з Ісаєю: «Утроба моя, як гусла, зазвучить, і внутрішнє моє наче стіну оновив Ти» (Іс. 16:11), — і: «Задля страху Твого в утробі прийняли… Дух спасіння Твого… і не впадемо» (Іс. 26:18).

Що насправді є злом у людині

Якщо Апостол і називає тіло смертю, коли каже: «Хто мене визволить від цього тіла смерті?» (Рим. 7:24), то розуміє при цьому чуттєве і плотське мудрування. Застосовуючи це останнє до духовного, він справедливо назвав його тілом, і не просто тілом, а смертю тіла.

Тому трохи вище, показуючи, що звинувачує не плоть, а гріховне прагнення, яке ввійшло внаслідок падіння, він каже: я «проданий під гріх» (Рим. 7:14). Хто ж проданий, той не за природою раб.

І знову: «Знаю, — каже, — що не живе в мені, тобто в плоті моїй, добре» (там же, ст. 18). Бачиш, що не плоть, а те, що живе в ній, називає він злом.

Отже, зло — це те, що не розум, а цей «закон, який є в членах наших і протиборствує закону ума, живе в тілі» (там же, ст. 23).

Розум як єпископ над силами душі й тіла

Тому ми, протиборствуючи цьому закону гріха, виганяємо його з тіла і оселяємо там розум, як єпископа (який над усім наглядає і всім керує), і через нього встановлюємо закони кожній силі душі та кожному з членів тіла належне йому.

Почуттям наказуємо, що і в якій мірі належить їм сприймати — яка справа духовного закону називається стриманістю; бажальну частину душі налаштовуємо найкращим станом, якому ім’я любов; розумову частину вдосконалюємо, відганяючи все, що перешкоджає розуму підноситися до Бога — і цю частинку духовного закону називаємо тверезінням (непсісом).

Очищення душі, утримання розуму в тілі та Божественна благодать

Хто стриманістю очистить тіло своє, а любов’ю зробить гнів і похіть приводом до чеснот, молитвою ж очищений розум предстояти Богові навчить, той здобуде (стяжає) і побачить у собі обітовану чистим серцем благодать; і тоді він може з Павлом говорити: «Бог, Що звелів світлу засяяти з темряви, засяяв у серцях наших, щоб просвітити нас пізнанням слави Божої в особі Ісуса Христа. Але ми маємо цей скарб у глиняних судинах», тобто в тілах (2 Кор. 4:6, 7). Отже, якщо і ми будемо тримати свій розум усередині тіла, невже будемо робити щось негідне величі розуму? І хто скаже це, крім хіба того, хто зовсім не духовний, і розум має оголений від божественної благодаті, хоч, зрештою, і людський?

Серце як головний орган розуму та сокровенна світлиця душі

Душа наша обдарована багатьма силами і користується, як оруддям, тілом, яке вона оживляє. — Яким же органом, як оруддям, користується у своїй діяльності та сила її, яку ми називаємо розумом? — Ніхто ніколи не думав, щоб розум перебував у нігтях чи віях, у ніздрях чи щоках. Але всі згодні, що він є всередині нас, — розходяться тільки в тому, яким внутрішнім органом, як оруддям, він користується. Бо одні оселяють його в мозку, як у якомусь акрополі (кремлі); інші дають йому місце в серцевині серця. З цим і ми згодні, пояснюючи тільки, що розумна сила наша в серці заключена не як у якійсь судині, бо вона є нетілесною, і не поза ним є, як поєднана з ним, але є в серці, як у своєму органі, про що ми достеменно знаємо, бо не від людей цьому навчені були, а від самого Творця людини, Який каже в Євангелії: «Не те, що входить в уста, сквернить людину, але те, що виходить з уст, те сквернить людину. Бо з серця виходять помисли» (Мт. 15:11, 19). Те саме каже і Макарій Великий: «Серце править усім органом, і, коли благодать займе всі відділення серця, панує над усіма помислами і членами, бо там розум і всі помисли душевні». Отже, серце є сокровенна храмина (світлиця) розуму і перший плотський орган мисленної сили.

Збирання розуму всередину серця для нагляду за помислами

Чому, намагаючись у ретельному тверезінні (настороженості) наглядати за нашою мисленною силою, нею правильно правити та її виправляти, яким іншим способом можемо ми досягти успіху в цьому, як не зібравши ззовні розсіяний почуттями розум і ввівши його всередину, в це саме серце, яке є вмістилищем помислів? Чего ради (ось чому) і блаженний Макарій, трохи нижче після наведених вище слів, каже: «там, отже, належить дивитися, чи написала благодать закони духу». Там, де? — У головному органі, де престол благодаті, і де розум та всі помисли душевні, тобто в серці.

Повернення розуму всередину серця та Царство Боже

Бачиш, як необхідно для тих, які поклали за мету (вирішили) вважати на себе в безмолвності (ісихії), повертати й ув’язнювати (заключати) розум у тілі, а найбільше в тому, що є внутрішнішим у тілі тілом, яке ми називаємо серцем. Бо якщо, за Псалмоспівцем, «вся слава дочки Царевої всередині» (Пс. 44:14), то навіщо нам шукати її десь ззовні? Якщо, за Апостолом, «послав Бог Духа Сина Свого в серця наші, Який взиває: Авва, Отче» (Гал. 4:6), то як нам не в серцях молитися з цим Духом? Якщо, за словом Господа, Пророків та Апостолів, «Царство Боже всередині нас є» (Лк. 17:21), то чи не буде й поза Царством Небесним той, хто так ревно намагається вигнати розум ізсередини себе назовні?

Необхідність повернення розуму всередину себе та омана зовнішнього споглядання

Бачиш, що чи хоче хтось протистояти гріху, чи здобути чесноту і сподобитися вінця за чеснотливий подвиг, чи знайти заставу (заручення) цього вінця — духовне почуття, необхідно всередину тіла і всередину себе повернути розум? Спрямовувати ж розум не поза тілесне мудрування, а поза саме тіло, щоб там він ловив (знаходив) розумні созерцання (споглядання), є верхом еллінської омани, коренем і джерелом їхнього зломислення, винаходом демонів, матір’ю неуцтва, дочкою нерозумності. Тому ті, які говорять за навіюванням бісів, виходять із себе, не розуміючи й того самого, що говорять. Ми ж не тільки всередину тіла і серця, але й всередину самого себе вводимо розум.

Відмінність між природою та діяльністю розуму: круговий рух

Чи не достойні тому осуду ті, які говорять: розум не відокремлений від душі, а з’єднаний з нею, – як же знову вводити його всередину? Не знають вони, як здається, що інше є єство (природа) розуму, а інше — його діяльність. Або й знають, але, ставши добровільно на бік звабників, на співзвуччі слів будують обманливі софізми. Бо, не приймаючи простоти духовного вчення, вони, як такі, що діалектично вигострилися в суперечностях, за св. Василієм Великим, перекручують силу істини протиставленнями лжеіменного розуму, із софістичною переконливістю. Такими неминуче і мають бути ті, котрі, не будучи духовними, дають собі, однак, свободу міркувати й учити про духовне.

Прямий та круговий рух за Діонісієм Ареопагітом

Не безвісно, звичайно, їм, що розум діє не так, як око, яке інші видимі речі бачить, а себе не бачить. Але він і інші речі, які потрібно, спрямовується оглядати, – що, як каже великий Діонісій, буває за прямим рухом розуму, – а потім у себе повертається, діючи зворотним до себе рухом, і себе самого споглядає. Той самий отець називає це круговим рухом.

Єднання розуму з Богом та його повернення всередину тіла

Але та дія розуму є кращою і більш властивою йому, в якій він, буваючи іноді вищим за самого себе, з’єднується з Богом. Бо розум, каже Василій Великий, який не розсіюється по зовнішніх речах (бачиш, що виходить? а той, що виходить, має потребу в поверненні; тому й каже), повертається до самого себе, а від себе вже сходить до Бога незаблудним шляхом. Бо цьому рухові розуму, як каже той незаблудний споглядач духовних речей, св. Діонісій, неможливо впасти в якусь оману. Батько принади (прелесті), обману та омани, який завжди бажає відводити людину від цього шляху і вводити в той, що містить у собі його принади, ніколи досі, скільки нам відомо, не знаходив собі спільника, який би намагався благородними словами приваблювати до нього.

Спростування хибних думок про тримання розуму поза тілом

Нині ж, як здається, знайшов він собі союзників, які, як ти сам сказав, складають уже й слова, що схиляють до того, і зазіхають переконати всіх, ніби під час молитви набагато краще тримати розум поза тілом, навіть тим, котрі обрали безмолвне життя (ісихію). Вони не соромляться навіть того, що Іоанн, який улаштував нам ліствицю, що підносить до неба, виразно й рішуче висловив, що «безмолвник — це той, хто істоту безтілесну — душу свою — намагається утримувати в межах тілесного дому» (Сл. 27, 6). Згідно з ним учили нас і всі духовні отці наші. Бо якщо не заключимо (не закриємо) ми розум усередині тіла, то як зосередимо його в собі самому?

Необхідність введення розуму всередину тіла та метод стримування дихання

Бачиш, брате, що міркуючи не лише духовно, а й загалом по-людськи, найнеобхіднішою справою слід визнати те, щоб ті, котрі забажали належати самі собі й воістину за внутрішньою людиною бути монахами, вводили розум усередину тіла і тримали його там. Та й самих новоначальних не недоречно навчати, щоб вважали на себе і звикали вводити розум свій усередину через дихання. Бо того, хто ще не став споглядальним, ніхто з добромудрих не буде відхиляти від деяких прийомів для введення розуму в самого себе.

Допоміжні прийоми для новоначальних у молитовному подвигу

Оскільки у тих, котрі нещодавно вступили в подвиг цей, розум, навіть будучи зібраним усередину, часто відскакує назовні, і вони повинні так само часто негайно знову повертати його всередину, а він, у не звиклих ще до цієї справи, вислизає, як украй рухливий і важко утримуваний увагою в спогляданні єдиного, — то деякі радять їм утримуватися від частого дихання і трохи стримувати його, щоб разом із диханням і розум утримувати в собі, поки, з Божою допомогою, через звикання в цьому, привчивши розум не відходити на оточуюче і не змішуватися з ним, зробити його сильним до зосередження на єдиному.

Це, зрештою (стримування дихання), як кожен бачити може, слідує й саме по собі за увагою розуму (або супроводжує її); тому що при посиленому роздумі про що-небудь, дух цей (дихання) неквапливо входить і виходить, особливо у тих, хто безмолвствує і тілом, і духом. Бо вони, субботствуючи духовно і спочиваючи від усіх діл своїх, скільки це доречно, призупиняють різноманітні рухи душевних сил, особливо задля пізнання, усякі сприйняття чуттєві і всякий взагалі рух тіла, що в нашій владі перебуває.

Про духовну працю та безмовність

Шлях до внутрішнього спокою

Усе ж таке властиве тим, які досягли успіху в безмовності; бо коли душа цілком увійде в саму себе, тоді це за необхідністю приходить само собою, без зусиль і особливої турботи. Початківцям же ніщо з цього не дається без виснажливої праці. Хоча терпіння слідує само собою за любов’ю: бо «любов усе покриває» (1 Кор. 13:7); але ми навчаємося із самопримусом добре звершувати діло терпіння, щоб через нього досягти любові.

Досвід проти порожніх слів

– Так із ними буває, і про це що багато говорити? Усі, хто випробував це діло, сміються з тих, які, не спробувавши, пишуть протилежні цьому устави. Бо таких речей вчить не слово, а дієва праця, і від праці — досвід, який приносить корисні плоди, відвертаючись від безплідних слів людей сперечливих і тих, хто любить показність.

Зосередження розуму через звернення очей всередину

Оскільки, як каже про це хтось із великих учителів, після гріхопадіння внутрішня людина зазвичай узгоджується із зовнішньою (із зовнішніми положеннями та рухами), то чому не прийняти, що тому, хто намагається свій розум звернути в себе самого, дуже багато допомагає в цьому повернення всередину і зупинення у грудях своїх власних очей, замість того, щоб вони блукали туди й сюди?

Як при зверненні очей назовні через бачення речей розум розсіюється по цих речах, так при поверненні очей всередину цей їхній рух природно потягне туди ж, усередину серця, і розум того, хто силкується дати йому зворотний рух, зібравши його ззовні всередину.

Уважність до себе та охорона серця

Повне пильнування всього єства

«Вникай у себе», говорить Мойсей, «щоб не закралося в серце твоє таємне слово беззаконня» (Повт. 15:9). Вникай у себе, тобто у всього себе; не так, щоб чомусь одному в собі приділяти увагу, а іншому ні, але всьому уважай. Чим уважати? Звісно, розумом, бо нічим іншим неможливо бути уважним до всього себе. Його тому постав охоронцем душі й тіла, і через це легко позбудешся злих пристрастей тілесних і душевних.

Розум як страж душі і тіла

Так перед самим собою стій, над самим собою наполягай, за самим собою наглядай, або краще — бережи, оглядай і розсуджуй. Бо таким чином ти плоть неприборкану підпорядкуєш духові, і в серці твоєму ніколи не буде таємного слова беззаконня.

Непохитність у духовній боротьбі та преображення плоті

Стійкість перед спокусами

«Коли дух того, хто володарює», — тобто злих духів і пристрастей, — «повстане на тебе», каже Екклезіаст, «місця свого не залишай» (Еккл. 10:4), — тобто жодної частини душі твоєї, жодного члена тіла твого не залишай без нагляду. Бо таким чином ти і над духами, що спокушають знизу, залишишся переможцем, і Перед Тим, Хто згори випробовує серця й утроби, сам попередньо випробувавши їх, постанеш бездоганно і з дерзновенням.

«Бо якби ми судили самі себе, то не були б засуджені», каже святий Павел (1 Кор. 11:31).

Преображення душі та тіла в Бозі

І пізнавши те блаженне почуття святого Давида (всюдиприсутності Божої: «куди піду»…), ти й сам скажеш Богові: «бо й темрява не затьмарить від Тебе», і «ніч, як день, просвітиться: бо Ти створив нутрощі мої» (Пс. 138:12, 13). Не лише, каже, всю жадальну силу душі моєї зроблю Твоєю, але якщо в тілі знайдеться якась іскра такого прагнення, то й вона до Тебе взлетить, до Тебе пригорнеться, до Тебе приліпиться.

Бо як у тих, хто віддався чуттєвим насолодам, усе прагнення душі віддається плоті, через що вони цілковито стають плоттю, і «Дух Божий не перебуватиме в них» (Бут. 6:3): так і в тих, хто спрямував свій розум до Бога і душу прихилив до прагнення божественного, — і плоть, перелаштувавшись, підноситься разом із ним і смакує божественного спілкування. Через це вона також стає надбанням і домом Божим, перестаючи вже мати в собі «ворожнечу на Бога» та «пожадати проти духу» (Рим. 8:7; Гал. 5:17).

Преображення плоті та приклад пророка Іллі

Плоть як місце духовної боротьби

Яке більш зручне місце для духа, що знизу на нас нападає, — плоть чи розум? Чи не плоть, у якій, як і Апостол каже, «не живе добре», поки людина не прийме «закон духу життя»? Її тому найбільше не слід залишати без уваги. Інакше як вона буде нашою? Як утримаємо її за собою? Як відіб’ємо підступи до неї лукавого, — особливо коли дізнаємося, як духовно протидіяти духам злоби, якщо навіть зовнішніми прийомами не навчимо себе вникати в себе?

Історичний досвід та приклад пророка Іллі

І це кажу я не про початківців тільки, адже і серед досконалих були такі, які користувалися подібними прийомами під час молитви і були почуті Богом — не лише після Христа, а й до Його пришестя до нас. Бо і найдосконаліший у Боговидінні Ілля «припав до землі і поклав обличчя своє між коліна свої» (3 Цар. 18:42), і, так розум свій зібравши в собі та до Бога спрямувавши, припинив те багаторічне бездощів’я.

Викриття фарисейського налаштування та захист істинного трезвіння

Фарисейська хвороба проти очищення серця

Ці ж, від яких, як кажеш, чув ти протилежне цьому, мені здається, брате, хворіють на фарисейську хворобу, чому й не хочуть «внутрішність чаші» (Мф. 23:26), тобто серце своє, наглядати й очищати, і, не узгоджуючись із отцівськими переданнями, зазіхають самі по собі верховодити над усіма. Вони, як нові вчителі, не допускають смиренного зовнішнього положення, яке мав під час молитви виправданий митар, і інших переконують не приймати його, коли моляться.

Бо, як каже Господь в Євангелії: «а митар, стоячи здалека, не смів навіть очей звести на небо» (Лк. 18:13); тож йому в зовнішньому вигляді прагнуть уподібнюватися ті, які вважають на себе під час молитви.

Спростування наклепів на практиків безмовності

Ті ж, які називають їх омфалопсихами (такими, у яких душа в пупці), називають так, очевидно, на сміх із того, у чому неправдиво їх звинувачують. Бо хто ж із них самих каже, що душа в пупці? Цим вони показують, що є явними злісними наклепниками, гудителями гідних похвали мужів, а не виправниками тих, хто заблукав, і пишуть не заради істини, а з марнославства, і не для того, щоб приводити до трезвіння, а щоб відвертати від нього. Бо саме це діло і тих, хто в ньому подвизається, вони всіляко намагаються принизити за зовнішній прийом, який ті при цьому використовують.

Символізм тілесних рухів та наслідки для хулителів

Такі люди і того, хто сказав: «закон Твій посеред утроби моєї» (Пс. 39:9), і того, хто прорік до Бога: «утроба моя, як гусла, зазвучить, і внутрішність мою, як стіну, Ти оновив» (Пс. 15:11), готові назвати «кіліопсихами» (у яких душа в животі), і взагаки ганити всіх тих, які тілесними положеннями і рухами зображають мисленне, божественне і духовне.

Але їм вони жодної не завдають шкоди, а навпаки, будуть для них винуватцями ублаження та примноження вінців на небесах; самі ж залишаться поза священними завісами і навіть на тінь істини поглянути не удостояться. І боятися треба дуже, що вони підпадуть під вічне покарання за те, що не лише відступили від святих, а й нападали на них словом.

Святі отці та передання священного трезвіння

Свідчення про Симеона Нового Богослова

Життя Симеона, Нового Богослова, ти, звичайно, знаєш: він був дивом для всіх і прославився надприродними чудесами; а якщо хтось назве його писання писаннями життя, то не згрішить проти істини.

Труд преподобного Никифора

Знаєш також і Никифора, того преподобного, який багато років прожив у тиші та безмовності, а згодом, оселившись у найпустельніших місцях Святої Гори, узяв на себе труд — вилучити зі словес святих отців і передати нам їхнє правило священного трезвіння. Тут для тих, хто має добру волю, ясно викладається діло трезвіння, проти якого, як ти кажеш, дехто повстає.

Наступність отцівського досвіду та викриття лжевчителів

Свідки Духа Святого з недавнього минулого

І навіщо мені згадувати давніх отців? Мужі, які жили незадовго перед нами, засвідчені та явлені силою Духа Святого, усе це усно передали нам: богослов цей, як воістину богослов, вірний споглядач істини Божих таїнств; Феоліпт той, високошановний предстоятель церкви Філадельфійської, який із неї, наче від світильника, весь світ освітлював; Афанасій, який чимало років прикрашав Патріарший престол і раку мощей якого вшанував Бог; Нил, що з Італії, ревнитель великого Нила; Селіот та Ілія, які ні в чому йому не поступаються; Гавриїл та Афанасій, що пророчого дару сподобилися.

Авторитет досвіду проти зарозумілості слова

Усі вони та багато інших, які жили до них, разом із ними та після них, хвалять це передання і тих, хто бажає, переконують приймати його — попри те, що нові вчителі безмовності, які й сліду безмовності не бачили, і навчають не з досвіду, а від власного розуму, або краще сказати — базікають про неї, зазіхають відкидати й принижувати його без жодної користі для слухачів.

А ми з деякими з тих святих особисто розмовляли і мали їх за своїх учителів. Як же ми посміємо цих, досвідом і благодаттю навчених, ні в що не ставити, а поступитися тим, хто від зарозумілості дерзає навчати у сплетінні хитрих словес?

Заклик до внутрішнього зосередження за прикладом Давида

І ти відвернися від них, розумно кажучи собі з Давидом: «Благослови, душе моя, Господа, і все нутро моє — святе ім’я Його» (Пс. 102:1); і віддаючи себе в слухняні учні отцям, слухай, як вони наполегливо навіюють завжди вводити розум всередину і там його тримати.