Овруцький Свято-Василівський монастир — жіноча обитель у місті Овруч на Житомирщині, відновлена 1991 року. Її серцем є славнозвісна Василівська церква — унікальний пам’ятник домонгольської Русі, збудований близько 1190 року князем Рюриком Ростиславичем і відновлений на початку XX століття славним архітектором Олексієм Щусєвим за участю імператора Миколи II. [1][2]
Коротко про монастир
- Назва: Овруцький Свято-Василівський жіночий монастир. [1]
- Адреса: місто Овруч, Житомирська область. [1][2]
- Серце обителі: Василівська церква, збудована близько 1190 року. [1]
- Монастир засновано: 1910 рік (жіноча громада при церкві). [1]
- Відновлення: 1991 рік (після закриття 1929-го та подальших гонінь). [1]
- Статус церкви: пам’ятка архітектури національного значення. [1]
Легенда і заклад храму
За поширеною церковною легендою, перший дерев’яний храм на цьому місці звів 997 року князь Володимир Святославич, який отримав при хрещенні ім’я Василь. Церкву посвятили на честь хресного імені князя. [1][3]
Майже через два століття, близько 1190 року, князь Рюрик Ростиславич (у хрещенні — Василій) звів у своєму феодальному володінні Овручі муровану палацову церкву на місці попередньої дерев’яної. Це підтверджує знайдене на стіні графіті з датою, що відповідає 1192 року. [1]
Мурований храм звели українські майстри під керівництвом, імовірно, княжого придворного зодчого Петра Милонога. Церква входила до палацового комплексу князя. Спочатку купол храму був позолочений, тому в народі церкву називали «Золотоверхою». [2][3]
Руйнування і дерев’яні наступники
Храм неодноразово зазнавав руйнувань, востаннє 1321 року — від війська великого князя литовського Гедиміна. [1]
Серед руїн у XVI столітті збудували дерев’яну церкву, яка незабаром згоріла. Наступну дерев’яну церкву, збудовану на тому ж місці, пізніше розібрали через старість (за різними даними — у 1734 або 1784 році). [1][3]
У 1842 році, під час розкопок, завалилися склепіння руїн домонгольського храму. Від нього залишилися три апсиди та частина північної стіни з аркою. [1]
Відродження давньої святині
У 1904 році з ініціативи архієпископа Волинського і Житомирського Антонія (Храповицького) Волинське єпархіальне братство порушило клопотання про відбудову Василівської церкви. Тоді ж рішенням Святійшого урядового Синоду до відбудови залучили архітектора Олексія Щусєва (тоді ще невідомого), проєкт якого затвердили 1908 року. [1][2]
Імператор Микола II схвалив проєкт і пожертвував на його реалізацію 10 тисяч рублів особистих коштів. Відновлення виконали у 1907–1911 роках за участю помічників О. Щусєва — архітекторів, серед яких були В. Максимов і, за припущеннями, Микола Реріх. [1][2]
Заснування жіночого монастиря
Ще 1904 року Житомирське Володимиро-Василівське братство ухвалило рішення заснувати при церкві Святого Василія жіночу чернечу обитель, яка сприяла б якнайшвидшій відбудові давньої святині. [4]
У 1910 році при церкві утворено Овруцький Свято-Василівський жіночий монастир. Поряд із храмом за проєктом О. Щусєва та В. Максимова збудовано мурований двоповерховий келійний корпус із дзвіницею. [1][2]
3 вересня 1911 року Василівську церкву урочисто відкрили за участю Миколи II, який особисто опікувався відбудовою храму. У 1910 році О. Щусєву за вдалу та оригінальну за методом реставрацію храму в Овручі присвоєно звання академіка архітектури. [1][2]
Гоніння і відновлення XX століття
Монастир було ліквідовано 1929 року. У 1934-му в закритій Василівській церкві влаштували склад. У 1941 році монастир відновив діяльність, а в 1947-му парафіяльна громада повернула монастирю Василівську церкву. Проте в 1958 році черниць знову вигнали з обителі, і монастир закрили. [1][2]
У 1963 році Василівську церкву оголошено пам’яткою архітектури республіканського (тепер національного) значення. У 1984 році в ній виконано реставраційні роботи. 1990 року храм освячено й відновлено богослужіння, а жіночий монастир відновлено 1991 року. [1]
Архітектурне значення
Василівська церква в Овручі репрезентує початок формування на Наддніпрянщині нового архітектурного стилю на фінальному етапі розвитку архітектури Давньої Русі перед монголо-татарською навалою. Цей стиль суголосний європейській готиці, проте заснований на візантійській спадщині. [1]
Церква є п’ятибанною спорудою. Розписом нового храму займався художник Олександр Блазня; збережено фрагменти давніх фресок. [2]
Практична інформація
- Адреса: місто Овруч, Житомирська область. [1][2]
- Головна святиня: Василівська церква (близько 1190 року) — пам’ятка архітектури національного значення. [1]
- Монастир: жіночий, відновлений у 1991 році. [1]
- Як дістатися: Овруч — історичне місто над Случчю на півночі Житомирщини. [2]
Поширені запитання
Коли збудовано Василівську церкву?
Близько 1190 року князем Рюриком Ростиславичем на місці дерев’яної церкви, яку, за переказами, звів 997 року Володимир Святославич. [1][3]
Хто відновив храм?
Архітектор Олексій Щусєв у 1907–1911 роках; імператор Микола II пожертвував 10 тисяч рублів і був присутній на освяченні 3 вересня 1911 року. [1][2]
Коли засновано жіночий монастир?
У 1910 році при відбудованій церкві; відновлений у 1991 році. [1][2]
Що сталося з церквою за радянської влади?
У 1929 році монастир ліквідовано, храм використовували як склад; у 1990 році богослужіння відновлено. [1]
Чому церква важлива?
Це рідкісний пам’ятник домонгольської Русі, що репрезентує новий стиль на межі давньоруської та готичної архітектури. [1]
Висновок
Овруцький Свято-Василівський монастир із його Василівською церквою — це поєднання давньоруської старовини та національного відродження. Від храму, закладеного князем Володимиром у 997 році й відбудованого Рюриком Ростиславичем близько 1190-го, через руйнування та реставрацію Щусєва на початку XX століття, до відновленого 1991 року жіночого монастиря — сюжет про незнищенність святині, яка щоразу відроджується з руїн. [1][2][3]