Диоптра, або Духовне зерцало. Частина II. Розділи 11–15: благе ярмо Христове і втіхи світу

Частина 14 з 21 · ← Попередня · Наступна → · Зміст книги

Тут тон книги змінюється. Після десяти розділів викриття «Диоптра» вперше говорить не про те, чого не треба робити, а про те, що дає сили. Розділ 11 — одна з вершин усієї книги: ярмо Христове не тому легке, що вимоги малі, а тому, що той, хто його несе, не несе його сам. Далі — практичне правило: в скорботі йти до Бога, а не до світу, — і тверезе пояснення, чому мирські втіхи завжди приходять із домішкою гіркоти.

Попередня частина: Частина II, розділи 6–10: світ не визнає своїх, тягар його ярма. Повний зміст книги — на центральній сторінці видання.

Зміст цієї частини

• Розділ 11. Про благе ярмо Христове
• Розділ 12. У скорботах треба прибігати до Бога, а не до світу
• Розділ 13. Світ скороминущий
• Розділ 14. Життя миролюбців сповнене неспокою
• Розділ 15. Утіхи мирські сповнені прикростей

📲 Встановлюйте додаток Pray.ee: Для зручного щоденного читання без реклами та відліку 40 днів молитовного правила завантажуйте наш безкоштовний мобільний додаток Pray.ee у Google Play.

Розділ 11. Про благе ярмо Христове

«Ярмо Моє благе й тягар Мій легкий» (Мф. 11:30), — каже Господь. Ярмо Христове — благо для тих, хто любить, легке для смиренних і пожадане для лагідних; для лінивих же тяжке, для гордих — прикре. Найсолодший Ісус усе робить найсолодшим. Усяка доброчесність поєднується з благом. Велика втіха — мати когось іншого учасником у скорботах і мученні. Учасником у твоїх скорботах є Сам Ісус Христос, Який не залишить тебе без утіхи, якщо ти приймеш Його ярмо на себе. Хто приймає ярмо Господнє на себе, той не залишиться один без помочі від Бога. Так Бог був із Йосифом, про якого пишеться в Святому Письмі, що Бог був із ним і всі діла його направляв. Бог був присутній із Давидом у гоніннях і з апостолами — в їхніх трудах і бідах, як Сам їм обіцяв. І ти в усіх трудах, які розпочнеш за любов Божу, знайдеш із собою Христа.

Ярмо було тяжке Христові, для нас же воно легке. Що ти можеш перетерпіти за Нього, чого б Він не перетерпів за тебе? Наскільки благоутроб’я Боже перевищує людське, настільки й ярмо Христове перевищує всі інші тягарі. Ярмо Христове не обтяжує, але полегшує людину. Чи птиця обтяжується від того, що на раменах своїх має крила, на яких літає? Тягар святого ярма Христового не робить людину лінивою — але старанною, не печальною й нарікаючою — але веселою й готовою. Уже не раби ті, які носять ярмо Господнє, коли через нього придбавають істинну свободу й панують духом. Багатотрудний шлях покаяння заключає в собі благо й робиться пожаданим через спілкування з Ісусом Христом. У скорботах, які ти терпиш за Христа, — отримаєш пожадану втіху.

«Труди рук твоїх споживеш» (Пс. 127:2), — каже Псалмоспівець про людину, яка ходить шляхом Господнім. Не каже — «споживеш плоди трудів», але — «труди», бо раб Христів у самих трудах, піднятих у скорботах за Христа, знаходить насолоду й заспокоєння. Благий Господь, коли в таких великих скорботах дає заспокоєння Своїм рабам. Сльози тих, хто молиться, приємніші, ніж сміх миролюбців. Утіхи рабів Христових невимовні й немов квіти між терням. Миролюбці не відають, що говорять, коли почитають ярмо Христове тяжким: вони помиляються, як сліпий, який розмірковує про квіти. Але якщо всі святі носили ярмо Христове й знайшли його благим, то їм більше потрібно вірити, ніж тим, які ніколи його не носили. Немає нікого, хто б, понісши ярмо Христове, не признався, що воно благе, і немає такого, який би назвав його жорстоким і тяжким.

Це досвідчують на собі ті, які після святої сповіді, зложивши тягар гріхів, почуваються такими полегшеними, ніби перебувають у раю. Якщо вже при розлученні зі злом отримується така втіха, то наскільки більше вона має відчуватися при утвердженні в доброчесностях! О, якби ти хоч мало скуштував Божественної втіхи, то без сумніву все те, що тут видається тобі гірким, показалося б тобі солодким і пожаданим. Якщо ж тобі благе ярмо Христове й видається жорстоким, противним і прикрим, то це походить від того, що ти його торкаєшся шуйцею.

Закон Божий видається тобі строгим тому, що ти дивишся на його строгість і розмірковуєш не про душу, але про плоть. Коли Закон Божий повеліває багатому, щоб він тобі, убогому, подавав милостиню, — тоді ти цей закон визнаєш добрим; але коли він повеліває тобі, багатому й живущому в усякому достатку, щоб ти сам не залишав і забезпечував бідних, — тоді він видається тобі жорстоким. Якщо ти комусь завдав образу, то бажаєш, щоб це тобі було прощено, але коли тебе хтось образить, ти не хочеш йому відпустити. Ярмо Господнє легке, тільки беззаконня, тобою ношені, і тягота самолюбства роблять ярмо Христове для тебе незручним. «Беззаконня мої перевищили голову мою, як тяжкий тягар обтягли на мене» (Пс. 37:5), — говорить Псалмоспівець.

«Візьміть ярмо Моє на себе… і знайдете спокій душам вашим» (Мф. 11:29), — каже Господь. Навернення є спокій душам, каже Господь, а не тілу, бо тілесних утіх Господь Своїм послідовникам не обіцяє; щодо тіла нас чекають самі лише біди. Отже, якщо ярмо Христове таке благе, а тягар світу такий тяжкий, то охітно прийми перше, і тоді ти насолодишся добробутом як тут, на землі, так і в майбутньому віці.

Розділ 12. У скорботах треба прибігати до Бога, а не до світу

«Прийдіть до Мене всі трудящі, і Я заспокою вас» (пор. Мф. 11:28), — каже Господь. Тільки в Бозі й Господі Ісусі Христі ми знайдемо істинну й незмінну втіху. Доки ж ми будемо коритися пожадливостям свого серця й служити світові, — доти не знайдемо втіхи. Залишений самому собі, цар Давид каже: «Відмовилася втішитися душа моя» (Пс. 76:3), — але, звернувшись до Бога, виповнився втіхи, як каже в тому ж псалмі: «Згадав я Бога і звеселився» (Пс. 76:4).

Охозія, цар ізраїльський, розхворівшись, послав до Веельзевула, бога Аккаронського, запитати, чи визволиться він від хвороби й чи буде живий. Викриваючи його за це, пророк Ілля сказав: «Чи немає Бога в Ізраїлі, що ти послав запитати Веельзевула, бога Аккаронського? І через те з ложа, на яке ти зійшов, не зійдеш, але смертю помреш» (пор. 4 Цар. 1:16). Ось який присуд отримав Охозія за те, що залишив Бога — істинне джерело спасіння — і шукав засобу у світі, найнемічнішому. Саул, як свідчить Писання, нещасливо помер за два свої нечестя, і особливо за те, що в утруднених обставинах звертався до аендорської чарівниці.

Давид же у своїх скорботах завжди прибігав до Бога і тому завжди мав успіх у своїх ділах. Мойсей і Аарон, ухиляючись від несамовитості народної, втікали до скинії заповіту до Господа. Те ж робили й інші святі. Марія Магдалина, будучи залишена, прибігла до Христа в дім фарисея і отримала прощення. Але Юда, будучи в розпачі, прибіг до людей, і тому повісився. Ця жінка вчинила набагато розумніше за Юду. Обидва були грішники, але Марія Магдалина прибігла до істинного джерела втіхи; нерозумний же учень, залишивши життя, шукав смерті. Йосафат, цар юдейський, бачачи себе оточеним ворогом, прибіг до Бога, сказавши: «Коли не знаємо, що маємо чинити, то одне залишається нам, щоб возвести очі наші до Тебе» (пор. 2 Хр. 20:12).

Навчайся й ти возводити очі свої до Бога, коли доводиться тобі терпіти якусь скорботу, і не шукай для визволення від неї ради в людини. Якщо тобі доводиться терпіти якусь скорботу, то знай, що ця скорбота є та монета, якою Бог нагороджує й дарує тих, хто любить Його. Якщо тебе бентежить і доводить до розпачу та безодня гріхів, у яку ти впав, то возведи очі свої до Неба разом із блудним сином — і побачиш Отця твого Небесного, що з розпростертими долонями приймає тебе. Знай, що в усіх твоїх нещастях і скорботах єдиним прибіжищем має бути для тебе Ісус Христос розп’ятий, від Якого ти безсумнівно отримаєш утіху, якщо тільки спершу відвернешся від світу.

Якщо образ або портрет, спершу прекрасний, зіпсується, то хто може його виправити й відновити в первісному вигляді, крім того живописця, який його спершу написав? Так, якщо ти осквернив душу якимсь пороком, то хто інший може її очистити й привести до первісного стану, крім Того, Хто створив її за подобою Своєю? Отже, не звертайся до світу для виправлення своєї душі як до невмілого художника, щоб він не зіпсував її остаточно, але звернися до Бога, джерела милосердя. Було б безумно просити милостиню в убогого, минувши багатого, який готовий подати її. Усяке творіння — їжа недостатня, щоб подати втіху: Бог же є Бог щедрот. Тому звернися до Нього й доручи Йому твоє серце, і Він дарує тобі істинний спокій і втіху. Прагни до Нього, як голубиця до ковчега Ноевого, і не наслідуй ворона, що залишився поза ковчегом. Віддаляйся зовнішньої втіхи, якщо бажаєш внутрішньої. Якщо ти алчеш, то Христос наситить тебе хлібом. Якщо ти жадаєш — іди до приснотекучого джерела Ісуса й черпай воду живу, якою ти міг би прохолодити свою душу: одна капля Божественної втіхи ліпша й переважніша за всі ріки й моря, многоводні втіхи морські.

Розділ 13. Світ скороминущий

«Минає образ світу цього» (1 Кор. 7:31), — каже апостол. Слава світу цього непостійна, і всі блага його короткочасні й скороминущі. Іов каже: «Чи ти не зрозумів цього від віку, відколи поставлена людина на землі? Бо веселощі нечестивих — страшне падіння, а радість несамовитих — погибель. Якщо зійдуть на небо дари його, жертва його хмар діткнеться: коли йому здається, що він утверджений, тоді остаточно загине. Ті, що бачили його, скажуть: де він? Як сон, що відлетів… як видіння ночі» (Іов. 20:4–8). Не міг Іов скороминущість марнот мирських уподібнити нічому іншому, як лише найкоротшій миті.

Немає нічого такого непостійного, як мирські речі, які залишають нас перш, ніж ми встигли ними скористатися, та й самі безустанно змінюються й непомітно підпадають смертному вигнанню. Немає нічого довготривалого в речах мирських: усяке благо світу цього загине, і все минуле не приносить нам ніякої користі під час скорбот, але, навпаки, служить причиною більших хвороб і печалей. Ти й не помишляєш, як спіткає тебе нещастя, оточить тебе лихо, збентежить неміч і, нарешті, наблизиться смерть, від якої ти жодним чином не можеш позбутися. Для чого ж ти бажаєш, люблячи тимчасове більше, зі світом отримати кінець, ніж, палаючи любов’ю до Ісуса Христа, вічно перебувати з Ним?

Ті, що живуть за духом, беруть до уваги короткість цього життя й скороминущість мирських благ і тому, немов готуючись кожного дня вмерти, невсипуще стараються приготувати себе до майбутнього. Чим більше ти пізнаєш небесні речі, тим легше можеш зневажати все земне. Йосиф був великою людиною й багатим і сильним володарем. Однак про нього не пишуть, що він і дітям залишив владу й багатства, бо він знав за Божественним натхненням, що його діти колись вийдуть із Єгипту до Землі обітованої, і якби вони мали велике багатство в Єгипті, то воно втримало б їх там, бо їм тяжко було б розлучитися з ним. Спаситель не благоізволив залишити Своїм учням мирських багатств, але заповів, щоб вони й усе своє майно залишили, щоб безперешкодно могли досягнути Небес (пор. Мф. 19:21).

Усе теперішнє, незважаючи на свою скороминущість, надто сильно прив’язує до себе людину. Узимку дерева, позбувшись плодів і листя, на вигляд видаються цілком засохлими, однак корінь, у якому полягає вся їхня сила, залишається живий. Навесні поля й луги одягаються зеленню й рясніють квітами, але до кінця літа все в’яне. Бідне й прикресне життя це зображає собою не що інше, як нудну зиму; весну ж являє та найменша частинка часу, у яку миролюбці процвітають зовнішнім сяйвом і блищать славою й пишнотою, але якій швидко приходить кінець, і все в’яне й засихає, і самі люди, подібно до трави, зітинаються косою смерті, служачи немов для підпалювання печі адської. «Бачив, — каже Псалмоспівець, — нечестивого, що підносився й виносився, як кедри Ливанські. І пройшов я, і ось нема його» (Пс. 36:35–36). Праведні ж люди, оскільки корінь їхньої доброчесності був скритий, почиталися засохлими безплідними деревами, але як скоро настало для них літо вічності й відкрилася їхня доброчесність, вони, облекшись одежею слави й просвітившись, як сонце, постали перед Богом. Отже, не люби світ, коли бачиш усю його скороминущість, і знай, що любов мирська заключає в собі нечестя й ворожнечу проти Бога. Нечестива ж людина зникне, на подобу хмар дощових, як каже мудрий. Полюби ж вічне життя, яке не має кінця.

Розділ 14. Життя миролюбців сповнене неспокою

«Будете служити богам чужим день і ніч, які не дадуть вам спокою» (пор. Єр. 16:13), — каже Бог. Світ не дає своїм слугам спокою ні на одну хвилину. Саул, будучи роздратований проти Давида, який не завдав йому ніякого зла, гнав його й шукав по всіх межах свого царства, у горах, вертепах і печерах, і, перебуваючи у великому збентеженні та прикрості, що не міг задовольнити свого злого бажання, говорив своїм однодумцям: «Немає з вас ні одного, хто б співчував мені» (пор. 1 Цар. 22:8). Хто служить світові, той завжди перебуває в неспокої, як годинниковий маятник. Коли ти догоджаєш своїм пожадливостям, тоді ти буваєш обтяжений любов’ю світу, немов якоюсь тяжкістю, яка тисне й непокоїть тебе.

Велика незгода й чвара були між пастухами Лотовими й Авраамовими, причиною чого служило багатство, що довело до того, що Лот і Авраам мали розійтися. Одна з кар, посланих на Єгипет, полягала в наведенні псячих мух, які, у безчисленній кількості нападаючи на людей, завдавали їм безустанного страшного неспокою. Цій карі подібна та кара, яка посилається Богом на великих людей світу цього й на гордих, — кара, що полягає в безчисленній безлічі надмірних турбот і піклувань. Ісая каже про миролюбців, що вони тчуть павутинні сіті (пор. Іс. 59:5). Бо як павук для ловлі мух із великим трудом тче павутиння й продовжує цю роботу до самого виснаження, так і миролюбці сильно виснажують себе й завдають великої шкоди своїй власній совісті. Між тим користі від цих трудів не отримують ніякої, крім нових різних турбот і сердечної тривоги.

Євангельський багатій багато труду положив на придбання свого безмірного багатства, але користі від цього не отримав ніякої, крім неспокою від розмислів про те, куди скрити це багатство, щоб зберегти його. «Що, — каже він, — мені робити, немає мені куди зібрати плодів моїх?» (Лк. 12:17). Миролюбці досвідчують ті ж неспокої, які досвідчують плавці на морі у велику бурю. Мало того — миролюбці навіть і тоді відчувають великий неспокій і лихо, коли, як видно, перебувають у спокійних місцях; між тим як для того, хто догоджає Богові, і сама смерть служить до життя.

Пророк Іона, віддалившись від Бога за власним розсудом, досвідчив страшного лиха на морі від бурі і, нарешті, був скинутий із корабля; але, звернувшись до Бога, серед хвиль морських знайшов спасіння і в череві китівому обрів житло. Подивись на Валака, моавського царя, і на пророка Валаама: який неспокій вони досвідчували? Зводили жертовники, змінювали місця, з одного місця переходили на інше (пор. Чис. 23:1). Валаам — із жаги багатства, Валак, мучений гордістю, — щоб не бути переможеним ізраїльтянами. Те ж можна бачити на фарисеях, які, бажаючи із заздрості знищити славу Ісуса Христа, що зцілив сліпого від народження, водили цього колишнього сліпця з одного місця на інше, допитували його родичів і терзалися в своєму серці (пор. Ін. 9). Отрутою такої ж смертельної ненависті був виповнений Каяфа, який із сердечною гіркотою сказав: «Що вчинимо? Бо Цей Чоловік багато знамень творить» (пор. Ін. 11:47).

Отже, якщо ти хочеш обрести життя, сповнене спокою, і уникнути всіх тих мучень, які терплять ті, хто догоджає світові, то ти маєш відректися перш за все самого себе й подавити в собі мирські пожадливості, ухиляючись від багатства, почестей і набування всіх земних благ. Дві речі спонукали ізраїльтян до виходу з Єгипту: біди, які вони терпіли від жорстокості фараонової, і, по-друге, плодючість Землі обітованої. Нехай ті скорботи, які ти досвідчуєш у цьому світі, спонукають і тебе залишити марноту світу й заохочують тебе прагнути до землі живих, тобі обіцяної. Не наслідуй деяких ізраїльтян, які, збентежені невеликими іскушеннями в пустині, бажали ліпше зносити роботу фараонову, ніж насолоджуватися спокоєм у Землі обітованій. Не будь такий несмисленний, як вони; не почитай за ліпше терпіти постійне збентеження совісті, ніж мати мир із Христом, але продовжуй путь твій до Небесного Єрусалима, де обретеш вічний і безустанний спокій. Не будь подібний до синів Гадових, які добровільно залишали Землю обітовану задля гори Галаадської, на якій за своїм безумством хотіли оселитися (пор. Чис. 32). Нарешті, не помишляй знайти спокій там, де все наповнене змішанням і перетворенням, де самі миролюбці один одного не розуміють, як будівничі стовпа Вавилонського.

Розділ 15. Утіхи мирські сповнені прикростей

«Не дає спокою духові моєму, і наповнює мене гіркотами» (пор. Іов. 9:18), — каже Іов. Нехай не зваблює тебе позірна приємність світу й доброта його благ: усі мирські блага поєднані з безліччю скорбот і печалей і не дають істинної радості. Якщо світ має прихильників і тоді, коли завдає їм самі лише прикрості, то що було б, якби він у дійсності мав приємність і міг доставити істинну втіху? Але Бог навмисне поєднав із утіхою мирською печалі, щоб, досвідчивши їх, ми поспішали й прагнули до життя вічного. Як годувальниця, щоб відвикнути немовля від грудей, намазує їх якоюсь речовиною, так і Бог утіхи мирські змішав зі скорботами й сердечною гіркотою, щоб, бачачи її, ти легше залишив пороки й поспішив до покаяння.

Однак багато хто, подібно до морських риб, що не відчувають гіркоти солоних вод, у яких вони народилися, за звичкою до гріха так само не відчувають усієї гіркоти гріховної. Моли Бога, щоб Він усе мирське зробив для тебе гірким, щоб єдиною солодкістю для твоєї душі був Ісус Христос. Душа приготується до прийняття духовної втіхи не інакше, як через зневажання всього земного. Життя земне є лише путь, якою ми йдемо до Вітчизни, і Бог для того благоізволив наповнити життя наше трудами й скорботами, щоб ми не змінили путь на проживання, вигнання не почитали б Вітчизною.

Печаль і скорбота переслідують людину в усіх мирських ділах. Аман, будучи честолюбною людиною, радів, що був званий на бенкет царицею Естер, але відразу засмутився, коли Мардохей не віддав йому честі (пор. Ест. 5:9). Так само Амнон після гріха із сестрою зненавидів її так сильно, що ненависть його була незрівнянно більша, ніж та любов, якою він перше до неї палав (пор. 2 Цар. 13:15). Печаль супроводить усяку радість і для тих, хто життя проводить у щасті, обертається в падіння. Безсумнівна ознака погибелі, коли хтось при скорботах і лихах мирських, у той же час не маючи уповання на Бога, живе безпечно, із спокійним духом. У небезпеці для свого життя перебуває той хворий, якому більше подобається шкідлива, ніж здорова їжа. Немає в тому ніяких ознак доброчесності — хто, залишивши пожадане спілкування зі Христом, смакує гіркоту й отруту цього світу.

Коли Бог послав ізраїльтянам манну з Неба, вони нарікали на Мойсея за те, що в них бракувало зневаженої єгипетської їжі. «Усякої їжі відвернулася душа їхня» (пор. Пс. 106:18), — каже пророк. Коли Давид після поразки своїх ворогів із великою радістю вернувся до свого стану й ділив здобич воїнам, — у той час прибіг вісник із звісткою, що Саул закінчив своє життя й військо ізраїльське поражене остаточно, і вся радість змінилася гіркою печаллю. Ось несподівано нападає печаль на серце, сповнене радості. Подібне ж може статися й з тобою, бо коли ти потопаєш і в пороках, і в ложній радості, тоді раптом прибігають до тебе докори совісті, що представляють тобі вчинені тобою беззаконня, а може, і сам вісник твоєї смерті, несподівано до тебе наближений.

Отже, відкрий очі твого серця й розглянь, як багато ти втратив, люблячи світ. Співчувай душі своїй і дивись, як умерли визначні (тобто знамениті) воїни ізраїльські. Тобто як втратив ти благодать і як уражені високі доброчесності твоєї душі? Яка безліч людей, тобто твоїх добрих діл, умертвлена? Май же в цьому житті пожадане спілкування єдино з Ісусом Христом, щоб насолодитися тобі в майбутньому віці на Небесах Його Божественним лицезрінням.

Короткий підсумок

Розділ 11 дає найточніший критерій духовної тверезості в усій книзі: ярмо здається тяжким тоді, коли його торкаються шуйцею. Іншими словами, причина не в ярмі, а в тому, якою рукою людина береться. Далі автор доводить це на дуже земному прикладі: коли закон велить багатому давати милостиню — він добрий; коли той самий закон велить тобі бути щедрим — він здається жорстоким. Це, мабуть, найкорисніше викриття в книзі, бо воно стосується всіх без винятку.

Розділ 12 дає практичне правило, яке легко запам’ятати: в скорботі йти до Бога, а не до світу. І два приклади-антитези цієї частини — Охозія, що послав до Аккаронського бога, і Давид, що завжди звертався до Господа; Марія Магдалина, що прибігла до Христа, і Юда, що прибіг до людей. Обидва були грішники — різниця лише в тому, куди вони побігли.

Далі за змістом: Розділи 16–21: духовна сліпота миролюбців і гоніння на праведних.. Повний зміст — Диоптра — повний зміст книги.