Бакотський печерний монастир: підземна святиня XI століття над каньйоном Дністра

Бакотський скельний монастир (Михайлівський) — найбільший і найкраще збережений серед усіх печерних монастирів Подністров’я і найдавніша пам’ятка поширення православ’я на Поділлі. Він функціонував близько трьохсот років — від середини XII до середини XV століття — у столиці тодішнього Пониззя, яке Галицько-Волинський літопис називав «Руссю Дольною». Перша писемна згадка про монастир датується 1362 роком, коли литовські князі Коріатовичі застали тут ченців у скелях над Дністром і визнали обитель такою, що «давно існує». [3][5][7]

Коротко про Бакотський монастир

Повна назва: Бакотський Михайлівський скельний чоловічий монастир (історичний, не діє).
Розташування: схил Білої гори над Дністром, с. Бакота (колишній), Кам’янець-Подільський район, Хмельницька область; сьогодні — у складі Національного природного парку «Подільські Товтри».
Заснування: печерам підтверджений вік — кінець XI – початок XII ст. (написи-грифити); функціонував до 1430-х років.
Засновник: ігумен Григорій, ім’я якого зберегли написи на стінах печер; легенда пов’язує місцину з преподобним Антонієм Печерським.
Особливість: єдиний зі скельних християнських комплексів Подністров’я, де виявлено фрески XI–XIII століть (більшість поховано обвалом 1996 року).
Статус: археологічно-історична пам’ятка; оглядові експозиції.

Історія

«Бажане місце» на переправах Дністра

Назва Бакоти з давньоруської означає «бажане, прекрасне місце». У XII–XIII століттях, коли місто було адміністративним центром Пониззя — території між Дністром і Південним Бугом у складі Галицько-Волинського князівства, — Бакота контролювала переправи через Дністер і слугувала торговим портом. У Галицько-Волинському літописі згадано біскупа Доброслава Судича, котрий, «укняжившись» в далеких краях, зайняв Бакоту без княжого повеління і забрав усе Пониззя. Розкопки виявили на майдані міста особисті речі городян, зокрема гирьки й срібні знаряддя, що свідчать про бурхливу торгівлю. [6][3][8]

Печери над Дністром: монастир Григорія

На місці язичницького капища обабіч Білої гори в XII–XIII століттях постав печерний Михайлівський монастир — найдавніший на Поділлі. Найвагоміші свідчення про нього містять давньоруські написи на стінах печер: перший (за палеографією, яку визначив у 1962 році Микола Тихомиров) датується кінцем XI – початком XII століття; другий, «Григорий воздвиг место се», — кінцем XII – початком XIII століття. За технологією будівельних комплексів Бакотський монастир належить до розвинутого кущового-групового типу, характерного для найбільших обителей. Монастир був чоловічим, заснованим ігуменом Григорієм на честь святого Архистратига Михаїла. [1][2][3]

Монастир у добу розквіту і руйнації

Найбільш потужна діяльність монастиря як духовного центру краю припала на XI–XIV століття; на стінах печер збереглися залишки фрескового розпису. За переказами, під час монголо-татарської навали 1255 року ченці й мешканці шукали в печерах порятунку, а вороги замурували вхід. [3][7]

Перша писемна згадка про монастир датується 1362 роком: литовські князі Коріатовичі, прибувши до Бакоти, побачили ченців у скелях над Дністром і визнали обитель давно існуючою. Після польсько-литовської війни за Поділля 1431–1434 років монахи залишили печери, а землетрус 1620 року, обрушивши скелю над монастирем, поховав під собою печери. [3][5][4]

XIX—XXI століття: розкопки і друга загибель

Професор Володимир Антонович обстежив рештки 1883 року; масштабні розкопки 1891–1892 років відкрили три печери, ніші, 19 гробниць у скельній підлозі й рештки дерев’яних прибудов зі знахідками XIV–XV століть — мечами, вістрями стріл і пік, спорядженням вершника, кам’яними ядрами. Пізніше тут працювали експедиції Горішнього, Кучугури, Якубенка, Мельник. Сучасний майданчик монастиря має розмір 40×10 метрів, заглиблений у товщу гори на 7–9 м, з площею пам’ятки близько 760 м². [3][2]

У 1996 році новий обвал верхньої скелі Білої гори знищив основну масу печер та усипальницю з настінними розписами XI–XIII століть. Врятована частина з Михайлівською церквою збереглася на південно-західному схилі. А саме село Бакота зникло з мапи в 1980-х роках — затоплене водами водосховища Новодністровської ГЕС; сьогодні залишилася лише заплава і кінцева частина Дністра («море») біля скелі. [8][9]

Що подивитися зараз

Частина печерного монастиря — три вцілілі печери, ніша та скельні гробниці.
Дерев’яна капличка над монастирським майданчиком — місце сучасного паломництва.
Біла гора (~120 м) і краєвид на Дністровське водосховище.
Скеля Курник й пагорби НПП «Подільські Товтри».
Музейні локації: експозиції заповідника у Кам’янці-Подільському.

Практична інформація

Де: Хмельницька область, Кам’янець-Подільський район, урочище Бакота (села немає).
Як дістатися: Кам’янець-Подільський → авто/автобус до Бакоти (~40 км); потім піший спуск схилами Білої гори (стежки! небезпечні після дощів).
Час: найкраще — весна/осінь поза спекою; рано-вранці туман над Дністром.
Спорядження: стійке взуття, вода; печери — за межами частково огородженого оглядового майданчика.
Маршрут: логічно поєднувати з Кам’янцем-Подільським, Сатаровом і Хотином.
Паломництво: монастир не діє; молебні подеколи проводять у дерев’яній капличці над печерами.

Часті запитання

Що означає «Бакота»?

З давньоруської — «бажане, прекрасне місце»; місто було столицею Пониззя («Русі Дольної») у XII–XIV століттях. [3]

Чи пов’язаний монастир з Антонієм Печерським?

Легенда пов’язує, але документально засновником є ігумен Григорій, чиє ім’я збереглося в написах XI–XII століть; 1362 року литовські князі визнали монастир давно існуючим. [5][4]

Коли монастир перестав діяти?

Після польсько-литовської війни за Поділля 1431–1434 років; остаточно знищений — обвалами, насамперед 1620 і 1996 років. [3][8]

Що збереглося?

Частина печер зі скельними гробницями, ніша, сліди дерев’яних прибудов і частина фрескових розписів; сучасна дерев’яна капличка стоїть над монастирем. [3][8]

Чи можна спуститися в усі печери?

Ні: більша частина зруйнована обвалом 1996 року; доступні оглядові частини на відкритому майданчику Білої гори. [8][7]

Висновок

Бакотський скельний монастир — видовище духовної глибини Поділля: печери-гробниці, написи Григорія, фрески ще до руйнації Батия — і все це на тлі затопленої «столиці Пониззя». Обов’язкова зупинка на маршруті Кам’янець-Подільський — Хотин — Бакота. [3][8]