Городницький Свято-Георгіївський ставропігійний чоловічий монастир — одна з найвідоміших обителей Полісся, розташована у селищі Городниця Новоград-Волинського району Житомирської області, на високому березі річки Случ. Відомий ще з середини XVI століття, він після гонінь відродився у 1979–1989 роках, а від 1994 року має статус ставропігійного. Обитель об’єднує дві чернечі громади — чоловічу Свято-Георгіївську та жіночу на честь ікони Божої Матері «Утамуй мої печалі». [1][2]
Коротко про монастир
- Повна назва: Городницький в ім’я великомученика Георгія Побідоносця ставропігійний чоловічий монастир. [1][2]
- Адреса: селище Городниця, Новоград-Волинський район, Житомирська область. [1][2]
- Заснування: відомий з середини XVI століття; жіноча громада — 1891 року. [2]
- Статус: ставропігійний (з 1994 року). [2][3]
- Головна святиня: чудотворна ікона Божої Матері «Утамуй мої печалі» (з Афона, привезена 1903 року). [2][3]
- Намісник: архієпископ Городницький Олександр (Нестерчук), вікарій Київської Митрополії. [2][4]
Витоки обителі
Городницький монастир на високому березі річки Случ був відомий ще з середини XVI століття. Цей мальовничий краєвид ніби призначений для тихої чернечої молитви, тому не дивно, що з давніх-давен на цих пагорбах знайшли собі притулок православні ченці [2]
Під час Північної війни (1700–1721) Городниця була зруйнована — тоді застосовувалася тактика «випаленої землі» відступаючими військами Петра. Храм спалили, а чернеча громада загинула. Від давніх часів в обителі залишилися лише старовинні монастирські поховання, що свідчать про багатовікову православну присутність, та стародавні дуби навколо. [2]
Дерев’яна церква святого Георгія
У 1744 році коштом парафіян містечка Городниця на місці знищеного храму була збудована дерев’яна церква в ім’я великомученика Георгія Побідоносця, до якої примикала дерев’яна дзвіниця. (За іншими даними, ця церква датується 1774 роком.) [2][3]
У 1891 році при церкві засновано жіночий монастир. Активну участь у відродженні обителі взяв майбутній Київський митрополит Антоній (Храповицький), який на той час очолював Житомирську кафедру. Саме завдяки йому в нововідродженій обителі на початку XX століття звели прекрасний собор на честь святого великомученика Георгія Побідоносця. [2]
Кафедральний собор святого Георгія
6 травня 1903 року величний п’ятибанний собор, споруджений коштом землевласника Г. Гижицького на місці дерев’яної церкви, був освячений. Дерев’яну церкву 1744 року переосвячено в ім’я преподобного Симеона Стовпника, а поряд побудовані келії. [2][3]
Ця споруда, прикрашена всередині чудовими розписами, є справжньою окрасою не тільки Городниці, а й усього Поліського краю. [2]
У 1914 році невелику жіночу громаду було скасовано, а замість неї засновано чоловічий монастир. [2][3]
Гоніння і таємне відродження
Під час трагічних післяреволюційних подій у 1923 році монастир закрили: Георгіївський собор розорили, його корпуси зруйнували, а Симеонівську церкву підірвали. [2]
Лише після Другої світової війни, у 1945 році, дозволили відкрити Свято-Георгіївський храм як парафіяльну церкву. Чернече життя (тоді таємне в умовах державного атеїстичного режиму) вдалося відродити аж 1979 року, коли парафію очолив монах Олександр — нині архієпископ Городницький, вікарій Київської Митрополії. [2][3]
23 листопада 1989 року Городницький монастир був офіційно відкритий, а 1994 року отримав статус ставропігійного з благословення Блаженнішого Володимира, Митрополита Київського і всієї України, який є Священноархімандритом обителі. [2][3]
Дві громади — як у стародавній Церкві
Сьогодні Городницький монастир, за традицією стародавньої Церкви, об’єднує два чернечі товариства: чоловіче Свято-Георгіївське та жіноче — на честь ікони Божої Матері «Утамуй мої печалі». [3]
Брати й сестри живуть поруч, несучи спільне служіння. За даними обителі, сьогодні тут трудиться кілька десятків ченців і черниць разом із послушниками. Сестри працюють у полі, печуть хліб, доглядають за худобою; брати трудяться на пасіці або на будівництві. [2][3]
Головна святиня — ікона «Утамуй мої печалі»
Головною святинею обителі є чудотворна ікона Божої Матері «Утамуй мої печалі», написана ченцями на Афонській Горі з благословення тодішнього єпископа Волинського і Житомирського Антонія (Храповицького), майбутнього Митрополита Київського і Галицького. [3]
Ікона була доставлена в Городницю 1903 року хресним ходом на чолі з єпископом Антонієм. На ній зображена Божа Мати, яка правою рукою притримує стопи Предвічного Немовляти. У 1923 році, після закриття храму, ікона зникла, і її місцезнаходження було невідоме аж до 1944 року, коли вона була чудесно віднайдена й повернена в храм. [3]
Сучасність
У 1995 році збудовано двоповерховий кам’яний келійний корпус, у якому 1997 року освячено теплий храм на честь ікони Божої Матері «Утамуй мої печалі». Наприкінці 1980-х на місці підірваної церкви преподобного Симеона збудовано однойменну каплицю-вівтар. [3]
6 травня 2003 року відбулися урочистості, присвячені 100-річчю освячення Свято-Георгіївського собору, в яких взяли участь митрополит Київський і всієї України Володимир (Сабодан), архієреї УПЦ, світська влада; почесним гостем був Предстоятель Польської православної церкви митрополит Варшавський і всієї Польщі Савва. [3]
Монастир знають далеко за межами України; щороку його відвідують сотні паломників. Архітектором і проєктувальником усіх сучасних споруд є намісник монастиря, архієпископ Олександр. [3]
Практична інформація
- Адреса: селище Городниця, Новоград-Волинський район, Житомирська область. [1][2]
- Головна святиня: чудотворна ікона Божої Матері «Утамуй мої печалі» (відновлена у храмі 1944 року). [3]
- Статус: ставропігійний монастир (з 1994). [3]
- Як дістатися: селище Городниця лежить на високому березі Случі, в Новоград-Волинському районі. [2]
Поширені запитання
Коли засновано Городницький монастир?
Обитель відома з середини XVI століття; жіночу громаду при церкві святого Георгія засновано 1891 року, а чоловічу — 1914-го. [2]
Коли відновлено монастир у XX столітті?
Чернече життя відродилося таємно 1979 року; офіційно монастир відкрито 23 листопада 1989 року, а 1994-го він отримав ставропігію. [2][3]
Яка головна святиня?
Чудотворна ікона Божої Матері «Утамуй мої печалі», написана на Афоні й привезена 1903 року. [3]
Чому монастир називають ставропігійним?
Він перебуває в безпосередньому підпорядкуванні предстоятеля Української Православної Церкви (який є його Священноархімандритом). [3]
Чи є в обителі жіноча громада?
Так, за традицією стародавньої Церкви тут співіснують чоловіча Свято-Георгіївська та жіноча на честь ікони «Утамуй мої печалі» громади. [3]
Висновок
Городницький Свято-Георгіївський ставропігійний монастир — це жива спадщина поліського чернецтва, що тричі відроджувалося з руїн. Від зруйнованої у Північній війні обителі та дерев’яної церкви 1744 року, через величний собор 1903-го й таємне відродження 1979-го, до ставропігійного монастиря з двома громадами — чоловічою та жіночою, — обитель зберегла афонську ікону «Утамуй мої печалі» як запоруку віри та надії Полісся. [2][3]