Загорівський монастир: родова святиня Загоровських і легендарний бій УПА 1943 року

Загорівський Різдва Богородиці монастир — давня волинська обитель біля села Новий Загорів Локачинського району, історія якої сягає передбачувано XII століття, а перша документальна згадка датується 1492 роком. Колись це був родовий склеп Загоровських і один із найбагатших монастирів краю; нині — частково руїнна пам’ятка, поруч із якою лежить могила українських повстанців. [2][4]

Коротко про монастир

Повна назва: Загорівський монастир Різдва Пресвятої Богородиці (чоловічий, історичний).
Адреса: село Новий Загорів, Локачинський район, Волинська область. [4]
Перша згадка: 1492 рік (напис на монастирському дзвоні); переказами — з другої половини XII ст. [2][3]
Мурований храм: закладений 1566 року Петром Загоровським, освячений 1571 року. [4]
Унія: з 1719 по 1824 роки; далі православний, 1921 — греко-католикам; за Радянщини занепав. [3][4]
1943 рік: бій 43 повстанців УПА проти нацистів прямо в монастирі. [1][5]

Історія обителі

Початки: від переказів XII століття до дзвона 1492-го

За переказами, обитель у Загорові заснували у другій половині XII століття ченці з Києва, які рятувалися від татаро-монгольської навали. Перша документальна згадка пов’язана з надписом на монастирському дзвоні, відлитому у 1492 році: «З ласки Божої я, Олександро Юрьевич Загоровский и з женой своей Настасиею… придались по сей звон к монастыре в Загорове ку чти ку хвале Пречистої Божьи Матери» — від Різдва Христового 1492 року. [2][3]

Родова святиня Загоровських: XVI–XVIII століття

За легендами, первинний монастир був дерев’яним, а в 1566 році волинський городничий Петро Загоровський, який пізніше дослужився до луцького ключника й маршалка, заклав тут мурований храм Різдва Богородиці, освячений 1571 року. Дарчий запис липня 1560 року передавав монастирю десятину врожаїв зі Старо-Загорівського маєтку, безплатний помел монастирського хліба у млині в селі Хорові та право лову риби на річці Хорівській, а також ліс на опалення. [2]

Обитель служила родовою усипальницею Загоровських: у монастирі були поховані щонайменше шестеро представників цього роду. Наступник Петра — Олександр — у заповіті категорично забороняв нащадкам порушувати монастирські маєтності, детально розписавши джерела доходів обителі. На початку XVIII століття, коли господарем земель став волинський староста Михайло Чацький, монастир ледве звів кінці з кінцями. Остання велика перебудова комплексу завершилася 1780 року. [2][3]

Унія, повернення, революція (1719–1917)

У 1719 році монастир прийняв унію і до 1824 року був греко-католицьким; з візитації 1824 року довідуємося, що місцеві жителі перейшли на православ’я. За царських часів на 1908 рік тут діяли три церкви: головна — Різдва Богородиці, тепла церква («маленькая») і початкова школа в пам’ять 900-ліття Волинської єпархії. Легендарний іконописець Іов Кондзелевич тож пов’язаний із Загоровим, де впровадив малярську та різьбярську школи, а ще молодий Іов виготовив для монастиря київський киот. [1][3]

Католицька доба, бій 1943-го та занепад

Після громадянської війни ці землі відійшли до Польщі: у 1921 році монастир знову повернули греко-католикам. У 1921–1939 роках обитель діяла як римо-католицький, а з приходом радянської влади повернулася у православ’я. [1][3]

Найтрагічніша сторінка пов’язана з вереснем 1943 року. 8 числа чота УПА під командуванням бунчужного Андрія Марценюка («Берези») увійшла до Нового Загорова й закріпилася в монастирі. Повстанці протрималися від 8 до 12 вересня проти понад 700 карателів із мінометами та танками; загинули 29 захисників, обгоріла обитель — але підступність окупантів не вдалася. Місцеві селяни поховали полеглих, а кімнату вцілілої теплої церкви згодом повернули громаді. [1][3]

Сьогодення: руїни й пам’ять

Після війни комплекс так до кінця й не відбудували; нині — це величні руїни, серед яких місцеві жителі підремонтували одну теплу церкву, де правиться служба. Поруч — могила українських повстанців, покрита хрестами. Дослідники називають Загорів «однією з величних руїн Волині» й водночас геройською сторінкою історії, яка занадто довго лишалася у забутті. [3][4]

Архітектурні втраченості й те, що лишилося

Мурований храм 1566–1571 — головна площина руїн, без покрівлі, але з читабельним планом барокового храму. [4]
Тепла («маленькая») церква — вціліла й відновлена силами громади. [3]
Місце бою 1943 року — шрами від осколків та німецьких мінометних ударів на мурах. [3]
Могила УПА — поруч з монастирем, ушановувана громадою та істориками. [3]

Духовне значення

Загорівська обитель навчала, навчила і продовжує навчати хресну відповідальність: вона трички змінювала конфесійну приналежність, переживала феодальні складності, голод і бої, і все ж тут залишилася церква, яка тримає пам’ять про найдавнішу Волинь. Паломник бачить у цих руїнах не провал, а мовчазний хор жертв, що стоять на захисті віри й землі. [2][3]

Практична інформація

Адреса: село Новий Загорів, Локачинський район, Волинська область. [4]
Як дістатися: з Луцька — авто напрямок Локачі, далі місцевими дорогами; можна також від Володимира. [4]
Що подивитися: руїни мурованого храму, тепла церква, могила УПА, село Старий Загорів з давніми садибами. [2][3]
Стан: частково руїнна пам’ятка; вхід на територію — обережний, тільки з дозволу. [3][4]
Історичний контекст: найкраще їхати з істориком чи гідом — місцеві старожили володіють унікальними усними переказами. [3]

Поширені запитання

Це діючий монастир?

Ні, Загорівський монастир є частково руїнною історичною пам’яткою; у вцілілій теплій церкві правиться служба для місцевої громади. [3]

Звідки назва «Загорів»?

Від родини магнатів Загоровських, які у XV–XVII століттях заклали тут родову святиню. [2][4]

Хто вкладався в обитель?

Петро Загоровський (мурований храм у 1566 році), його дружина Олександра та нащадки; заповіти захищали монастирські землі від приватного захоплення. [2]

Що сталося 1943 року?

Загін УПА під командуванням Марценюка-«Берези» обороняв монастир від понад 700 нацистських карателів із танками й артилерією; загинув 29 захисників, їхні тіла поховали селяни. [1][3]

Чи збереглися старі книги й ікони?

Погроми XVIII століття й подальша руйнівна історія розтрощили монастирські книгозбірні; частина давніх книг опинилася в київських архівах, а твори Іова Кондзелевича, пов’язані з цією обителлю, вважаються втраченими. [2][3]

Висновок

Загорівський монастир — храм, що став хрестом. Від дзвона 1492 року через родину Загоровських, унійність епохи, захист повстанців 1943-го до часткових руїн наших днів пропливає лине урок вірності: віра не обирає зручні епохи, вона тримає людину в часі, коли все здається втраченим. [2][3][4]