Кирилівський монастир у Києві: фрески Врубеля, династія Ольговичів і тисячолітня історія святині

Кирилівський монастир (церква святих Кирила та Афанасія Александрійських) — одна з найдавніших збережених святинь Києва: князівський монастир-усипальниця чернігівських Ольговичів, заснований у 1139 році в урочищі Дорогожичі. Храм прославлений фресками XII століття (збереглося близько 800 м²) і роботами Михайла Врубеля 1884 року, і кілька десятиліть перебуває у попередньому списку ЮНЕСКО. Сьогодні це музейна святиня: богослужіння тут не проводяться з 1929 року. [1][3][5]

Коротко про монастир

Повна назва: Церква святих Кирила та Афанасія Александрійських (Свято-Кирилівський монастир, істор.).
Розташування: Київ, вул. Б. Герцена, 12 — північно-західна околиця середньовічного міста (Дорогожичі).
Заснування: 1139 — князем Всеволодом Ольговичем; добудовано близько 1150-го його дружиною Марією Мстиславівною; перша письмова згадка про монастир — 1167 рік.
Головні пам’ятки: Кирилівська церква XII ст. (шестистовпна, тринефна, триапсидна, первинно однобанева), фрески XII ст., іконостас із іконами Врубеля.
Особливість: князівська усипальниця Ольговичів (1194 тут поховано Святослава Всеволодовича — героя «Слова о полку Ігоревім»).
Статус: пам’ятка національного значення, музейна філія; в попередньому списку Світової спадщини ЮНЕСКО.

Історія Кирилівського монастиря

1139: монастир-фортеця Всеволода Ольговича

Чернігівський князь Всеволод Ольгович (у хрещенні — Кирило) захопив Київ 1139 року після тривалої міжусобиці. Щоб зміцнитися в новому місті духовними справами, він заснував на північно-західній його околиці, в урочищі Дорогожичі, монастир на честь свого небесного покровителя — святого Кирила Александрійського. Монастир виконував роль родового палацового храму, оборонної фортеці (в огорожі якої збереглися фрагменти стіни з баштою) і майбутньої усипальниці Ольговичів. [6][7]

Сам князь не дожив до завершення будівництва: Всеволод помер 1146 року і був похований у недобудованому ще комплексі — спочатку в Борисо-Глібському соборі. Спорудження храму завершила його дружина княгиня Марія Мстиславівна (близько 1150 року), яка й стала першою похованою тут представницею роду. У 1194 році в храмі спочив великий київський князь Святослав Всеволодович, відомий із «Слова о полку Ігоревім». [1][2]

Монголи, забуття і нове життя храму

У 1240 році орда Батия захопила й розграбувала Київ; Кирилівський монастир пограбували, але не знищили остаточно — храм простояв, хоч і постраждав від пожеж. У XVII столітті стінопис будівлі поновили темперою, у XVIII столітті святиня зазнала звичних для Києва барокових добудов. За указом Катерини II від 10 квітня 1786 року Кирилівський монастир закрили, а на його території облаштували лікарню для душевнохворих — так складена поєднана подоля святині на два століття; із цим періодом пов’язана і відома капличка 1870 року на честь чудесного порятунку життя імператора Олександра II. [6][2]

1860: відкриття фресок XII століття

У 1860 році, знімаючи старі шари штукатурки під час ремонту, робітники натрапили під ними на творчість геніальних давньоруських живописців. Комітет Археологічного з’їзду ухвалив (1874) розчистити фрески; у 1881–1884 роках в Кирилівській церкві йшла масштабна реставрація під керівництвом професора Київського університету Адріана Прахова за участю викладачів і учнів Київської малювальної школи (М. Мурашка, І. Селезньова, Х. Платонова, М. Пимоненка, І. Їжакевича). [2][8][5]

Врубель у Кирилівській церкві

У 1884 році на роботи приїхав ще молодий Михайло Врубель. Його перо виконав у церкві сцену «Зішестя Святого Духу на апостолів» і композицію «Ангели з лабарами» на склепінні хорів, «Надгробний плач» («Оплакування») в аркосолії нартекса, а також чотири ікони для мармурового іконостасу: «Ісус Христос», «Святий Кирило», «Богоматір з дитям» і «Святий Афанасій» — їх художник написав олією на цинкових пластинах під час поїздки до Венеції 1884–1885 років. Із «Кирилівською Богородицею» пов’язана легендарна історія: обличчя Богоматері Врубель написав із Емілії Львівни Прахової, дружини професора, в яку був палко закоханий; Прахов нібито радив художникові «проінспектуватися» в Італії. [10][8][4]

XX століття: заповідник замість парафії

1925-го церкву було передано науковій установі, а у травні 1929 року Кирилівський монастир оголошено Державним історико-культурним музеєм-заповідником — богослужіння припинилися. Нові розчистки фресок проведено 1927 року, а з 1964-го розпочалося планомірне розкриття всього ансамблю. Збережені фрагменти оборонних стін і башти опинилися на території сусідньої лікарні. У 2000-х комплекс увійшов до структури Національного заповідника «Софія Київська»; Україна подала храм у попередній список ЮНЕСКО. [2][5][7]

Скарби Кирилівської церкви

Фрески XII ст.: ~800 м² розпису, деякі сюжети — унікальні для світового монументального живопису; стилістика близька до мистецтва слов’янських народів Балкан.
Графіті XII–XVIII ст. — написи та малюнки паломників на стінах.
Мармуровий іконостас за ескізами Прахова з іконами Врубеля на цинкових пластинах.
Праці Врубеля: «Зішестя Святого Духу», «Ангели з лабарами», «Надгробний плач», пророки та «Космос».
Середньовічні сходи на хори і таємні ходи в стінах — докази фортечної функції храму.

Практична інформація для відвідувачів

Адреса: Київ, вул. Б. Герцена, 12 (Голосіївський… — фактично Шевченківський район, близько психлікарні ім. Павлова).
Як дістатися: метро «Дорогожичі», далі пішки близько 15 хвилин вгору.
Богослужіння: не проводяться; це музейний об’єкт — придбати квиток і взяти екскурсію можна на території.
Рекомендація: беріть екскурсію зі знавцем — кожна фреска має свою історію.
Фото: за правилами заповідника; уточнюйте на місці.

Часті запитання

Хто заснував Кирилівський монастир?

Князь Всеволод Ольгович 1139 року; будівництво добудувала його дружина Марія Мстиславівна близько 1150 року, усипальницею став для роду Ольговичів. [6][1]

Що зробив тут Врубель?

У 1884 — «Зішестя Святого Духу», «Ангелів з лабарами» і «Надгробний плач», а також чотири ікони іконостасу, зокрема знамениту «Богоматір з дитям». [2][8]

Чи збереглися давні фрески?

Близько 800 м² — приблизно п’ята частина первинного розпису XII століття, розкритого з-під штукатурки з 1860 року. [3][5]

Чому монастир став лікарнею?

Указом Катерини II від 10 квітня 1786 року обитель закрили; у приміщеннях згодом працювала лікарня для душевнохворих, комплекс довкола якої існує дотепер. [6][7]

Чи діє це храм?

Ні: з 1929 року це музей-заповідник (нині у складі заповідника «Софія Київська»), в якому проводяться екскурсії. [2][5]

Висновок

Кирилівська церква — князівська усипальниця, яка пережила монгольську долю, лікарняні стіни і два відродження: наукове (Прахова) й музейне (заповідника). Щоб зрозуміти київське XII століття, не обов’язково йти в Софію: тут, на Дорогожичах, фрески конкурують із нею досі — тільки з унікальними сюжетами, яких немає більше ніде в світі. [3][10]