Михайлівський Золотоверхий монастир: від князя Святополка до підриву 1937 року і відбудови — історія та путівник • Монастирі, Монастирі: Київ та Київська область

Михайлівський Золотоверхий монастир у Києві — один із найпомпезніших і найсимволічніших храмів України: закладений 1108 року князем Святополком II Ізяславичем, він іменувався «золотоверхим» через позолочені верхи — перші в Києві. Це княжий некрополь, місце зберігання мощей святої великомучениці Варвари, перероблений у 1930-х роках під урядовий центр і повністю підірваний 14 серпня 1937 року. Відроджений у 1997–1999 роках, сьогодні він є резиденцією Київського патріархату і символом сучасного державництва. [1][2]

Коротко про монастир

Повна назва: Свято-Михайлівський Золотоверхий чоловічий монастир.
Розташування: м. Київ, Михайлівська площа, на пагорбі навпроти Софійського собору.
Заснування: 2-га половина XI ст. — Димитріївський монастир Ізяслава Ярославича (попередник); 11 липня 1108 р. — закладення Михайлівської церкви Святополком II.
Головні пам’ятки: Михайлівський собор (1108–1113, відбудова 1997–1999), дзвіниця зі Святою брамою (1716–1719), трапезна церква Іоанна Богослова.
Особливість: перший у Києві храм з позолоченим верхом; містив мощі святої великомучениці Варвари.
Статус: діючий монастир (Православна церква України), резиденція Київського патріархату; у соборі — музей історії монастиря.

Історія Михайлівського Золотоверхого монастиря

Попередник: Димитріївський монастир (XI століття)

На місці нинішнього комплексу князь Ізяслав Ярославич заснував близько 1062 року Димитріївський монастир — на честь святого великомученика Димитрія Солунського, за легендою, у пам’ять про свою морську загибель. Це була одна з перших церковних споруд Києва: чотиринавний храм і дзвіниця, знаряддя княжої каплиці. [1][2]

1108: закладення «Золотоверхого»

11 липня 1108 року великий князь Святополк II Ізяславич (у хрещенні — Михаїл) заклав нову муровану церкву на честь свого покровителя — архістратига Михаїла. Освятили її вже 1113 року. Це була перша церква в Києві з позолоченим верхом — звідси й назва «Золотоверхий». Новий храм став княжою усипальницею роду Ізяславичів: тут 1113 року поховали самого Святополка II. [1][2][3]

Разом із храмом до монастиря були перенесені мощі святої великомучениці Варвари, які принесла з Константинополя дружина Святополка Варвара — дочка візантійського імператора Олексія I Комніна. «Золотоверхим» монастир звався за багатство і княжий статус. [1][2]

Батієве руйнування і відродження

1240 року орди Батия пограбували монастир: зруйновано верхи, пошкоджено зводи, зникли мощі Варвари (їх, за переказом, закопали старці). Після занепаду обитель відродили 1496 року — монастир святого Димитрія перейменували на монастир святого Михаїла, за назвою церкви, збудованої Святополком. У козацьку добу монастир пережив новий розквіт: 1655 року за Богдана Хмельницького верхи позолотили мідними листами. [1][2]

Козацька доба: Мазепа, приділ Варвари і мистецтво

Наприкінці XVII століття обитель пережила наймасштабнішу перебудову від доби Софії Київської. У 1688–1690 роках ігумен Феодосій Ленчич спорудив новий мурований приділ для срібної раки з мощами святої Варвари, коштом козацького генерального судді Миколи Вуєховича. У 1701 році гетьман Іван Мазепа пожертвував срібну позолочену раку для мощей. Дзвіницю зі Святою брамою (надзвірна) зводили у 1716–1719 роках майстром Іваном Матвієвичем — архітектурна домінанта Михайлівської площі. [1][2]

У XVIII столітті при монастирі працювали школа й бібліотека, обитель була помітним осередком просвіти та благодійності Києва. [2]

1930-ті: розтин і підрив

Закрили монастир у 1922 році; мощі святої Варвари перенесли до Володимирського собору. При перенесенні столиці до Харкова тут планували урядовий центр, проте проєкт так і не реалізували. 1933 року почали демонтаж мозаїки «Євхаристія» — її перевезли до Софійського собору, а частину — до музеїв Москви й Ленінграда. 14 серпня 1937 року давньоруську частину собору підірвали. Єдиний митець, який відмовився підписувати акт про знищення, — історик архітектури Микола Макаренко — був за те репресований; його пам’ятну дошку відкрито на сучасному мурі. [1][2]

Відбудова 1997–1999: символ відновлення

Рішення про відбудову ухвалили 1990 року. Руїни розкопували, досліджували оригінальні фрагменти, повертали з музеїв. У 1997–1999 роках за проєктом архітекторів собор відбудували «на першозданних підмурках»; 28 травня 1999 року патріарх Філарет його освятив. Відтоді тут чоловічий монастир УПЦ КП (нині ПЦУ), офіційна резиденція Київського патріархату, музей історії обителі в дзвіниці та келії колишнього Варваринського відділення. [2]

Мозаїки, фрески і врятовані шедеври

До підриву Михайлівський собор містив одні з найкращих мозаїк Київської Русі — «Євхаристію», «Дієсіс», апостолів; їх частково притягнули до Софійського собору (Київ), частині вивезли до музеїв СРСР. 2001 року частина фресок повернулася з Ермітажу. Проте значну частину монументального живопису втрачено назавжди: фрески, що лишилися в Києві, під час Другої світової війни були вивезені до Німеччини, а звідти потрапили до Ермітажу. [1][2][5]

Архітектурний комплекс

Михайлівський собор (1108–1113) — шестистовпний хрестовокупольний храм; основний об’єм пізньокозацької доби; купол — золочений.
Дзвіниця зі Святою брамою (1716–1719) — триярусна, з карилоном; нижній ярус служить проходом.
Трапезний корпус і келії Варваринського відділення (XVIII–XIX ст.) — тут розміщено музей історії монастиря.
Реконструйовані іконостас і розписи — за збереженими копіями та архівними світлинами.
Музей історії монастиря — експозиція в дзвіниці.

Практична інформація для паломників

Адреса: Михайлівська площа, 1, Київ (напроти Софійського собору).
Як дістатися: метро «Майдан Незалежності» або «Золоті ворота», далі пішки через Михайлівську площу.
Богослужіння: собор відчинений для служб; при монастирі діє музей його історії.
Музей: у дзвіниці — історична експозиція, документи фото 1930-х років.
Сусідство: Михайлівська площа, Софія Київська, Володимирська гірка — 10–15 хвилин пішої прогулянки.
Фото: найвигідніші точки — вулиця Трьохсвятительська і Володимирський проїзд.

Часті запитання

Чому монастир називається «Золотоверхим»?

Тому що 1113 року Михайлівська церква стала першим київським храмом із позолоченими верхами — «золотим верхом». [1][2]

Хто збудував Михайлівський собор?

Заклали 11 липня 1108 року князем Святополком II Ізяславичем; освятили 1113 року. [1][2]

Що сталося з монастирем у радянські часи?

Закрили 1922 року; 1933–1936 роки — демонтаж мозаїк; 14 серпня 1937 року давньоруську частину підірвали; урядовий центр так і не збудували. [1][2]

Де зараз мощі св. Варвари?

Після зруйнування монастиря в 1930-х мощі перенесено до Володимирського собору в Києві. [3]

Як монастир відродили?

Відбудовано 1997–1999 років на історичних підмурках; 28 травня 1999 року освятив патріарх Філарет; нині — резиденція Київського патріархату Православної церкви України. [2]

Висновок

Михайлівський Золотоверхий — це Київ у трьох вимірах: давньоруська мозаїка під ногами, козацька барокова дзвіниця над головою і майданні події перед фасадом. Монастир, який підірвали 1937 року, за пів століття повернув собі не лише золотий верх, а й голос нації. [1][2]

Михайлівський Золотоверхий монастир: від князя Святополка до підриву 1937 року і відбудови — історія та путівник