Флорівський монастир (офіційно — Свято-Вознесенський Флорівський жіночий монастир) — найдавніша жіноча обитель Києва: вона існує принаймні з 1541–1560-х років XVI століття (перша письмова згадка — привілей 1566 року, за традицією — грамота 1441 року). Розташований на Подолі, на схилах Флорівської гори, монастир став осередком культурного епосу: тут діяла школа для дівчат усіх станів, лікарня і богадільня; з 1683 року ігуменею Вознесенського жіночого монастиря, пізніше злитого з цією обителлю, була Марія-Магдалина Мазепина — мати гетьмана Івана Мазепи; тут у 1917 році черниці підтримували Богданівський полк. Досі це єдиний діючий жіночий монастир історичного Києва. [1][3][4]
Коротко про монастир
- Повна назва: Свято-Вознесенський Флорівський жіночий монастир (до 1732 — Флорівський).
- Розташування: м. Київ, Поділ, вул. Флорівська (між Флорівською горою та Притиско-Микильською вулицею).
- Заснування: приблизно 1541–1560 роки; перша документальна згадка — привілей короля Сигізмунда II Августа 1566 року; за переказом — грамота князя Омелька Володимировича 1441 року.
- Головні пам’ятки: Вознесенський собор (1722–1732), дзвіниця (1740), трапезна (кінець XVII ст.), надбрамна церква і келії.
- Особливість: найдавніший жіночий монастир Києва; єдиний київський жіночий монастир, що безперервно діяв з XVI століття.
- Статус: діючий жіночий монастир (у єпархії УПЦ, Гоголівське благочиння), у комплексі — близько 200 сестер.
Історія Флорівського монастиря
Княжий фундатський фонд і XVI століття
Флорівський монастир іменували на честь святих мучеників Флора і Лавра — покровителів коней і худоби, що породило легенду про заснування шляхом кінних торговців. Перші документи свідчать про обитель у другій половині XVI століття: київський воєвода князь Заславський містив у 1541–1560 роках перші київські будинки для черниць; 1566 року король Сигізмунд II Август привілеєм підтвердив права монастиря. За іншою традицією, старша грамота 1441 року належала князю Омельку Володимировичу. [1][3]
У 1632 році монастир передали ігумені Агафії Гуменицькій — на умові збереження православ’я; настоятельки були обраними з «руських благородних», присягала на іконі перед Київською митрополією та патріархом Константинопольським. Довгий час усі будівлі були дерев’яними, монастир регулярно горів у подільських пожежах (1711, 1759, 1811). [3][4]
Вознесенський (Печерський) жіночий монастир і мати Мазепи
Паралельно існував Вознесенський Печерський жіночий монастир — заможна обитель, що стояла на Лисій горі навпроти Києво-Печерської лаври. З 1683 року його очолювала ігуменя Марія-Магдалина Мазепина (у світі — Мокієвська), мати майбутнього гетьмана Івана Мазепи. Монастир славився центром літургійного гаптування: тут створювали золотошвейні корогви і священничі обладунки для київських соборів; черниці ходили удвох, у шовках, майже як панни-католички. [1][3]
Ліквідація 1711 року й перехід на Поділ
1711 року Петро І, закладаючи Печерську фортецю, ліквідував «мазепинський» Вознесенський монастир: частина будівель пішла під арсенал, а черниць, маєтності та чудотворну Рудненську ікону Божої Матері перевели до Флорівського монастиря на Поділ. У 1722–1732 роках на переданих землях звели новий Вознесенський собор — у характерних рисах українського бароко; його приписують архітекторові Іванові Григоровичу-Барському, а освячено храм було 2 травня 1732 року. Відтоді обитель називається Свято-Вознесенським Флорівським. [1][3]
XVIII–XIX століття: школа, лікарня, преподобна Олена
У XVIII–XIX століттях Флорівський монастир став соціальним осередком Києва: при ньому діяла училище для дівчат усіх станів, лікарня, богадільня на 100 літніх жінок. Збудовано також церкву-ротонду Вознесіння Господнього (проєкт архітектора Андрія Меленського, відбудова після пожежі 1811 року) у класицистичному стилі; краєзнавець Роман Маленков вбачає в її образі риси «масонської» естетики — генерал-губернатор Милорадович був масоном. У 1834 році тут спочила преподобна Олена Київська — її мощі нині покояться в Вознесенському соборі. [1][3][4]
Революція й закриття
У 1917 році черниці Флорівського монастиря активно підтримали український рух: обитель допомагала Богданівському полку — одній із перших українських регулярних частин, вояків тут молитовно благословляли. 1929 року монастир закрили більшовики; частину будівель знищили, частину пристосували до житла. [1][4]
Друга світова, фабрики й відродження
Під час німецької окупації 1941 року монастир відновили; впродовж 1940-х–1950-х він діяв, був головним жіночим духовним центром Києва. У 1960-х, за влади Микити Хрущова, територію частково віддали під протезний завод і швейну фабрику, а мощі преподобної Олени виставили на перегляд; наприкінці 1980-х повернули до лона громади. У роки незалежності монастир активно розбудовується; сьогодні тут мешкає близько 200 сестер. [1][4]
Архітектурний комплекс
- Вознесенський собор (1722–1732) — мурований храм українського бароко; центральна пам’ятка обителі.
- Дзвіниця (1740, перебудови XIX ст.) — початково триповерхова, нинішній вигляд класицистичний.
- Трапезна Покровська церква (кінець XVII ст.) — містить ікону «Рудненська»; після 1811 року відновлена Меленським.
- Церква-ротонда Вознесіння Господнього (поч. XIX ст.) — єдина кругла церква в класицистичному стилі на Подолі.
- Корпус ігуменів та келій — композиція XVIII–XIX століть, з Казанською церквою в цоколі.
- Надбрамна церква — частина оборонного мурового кільця XVIII століття.
Практична інформація для паломників
- Адреса: вул. Фролівська, 6/8, Київ (Поділ, під Флорівською горою).
- Як дістатися: метро «Контрактова площа», далі вулицею Спаською вгору; або шляхом від Почайнинської вулиці.
- Богослужіння: монастир проводить щоденні служби; до Вознесенського собору заходять усі охочі.
- Краєвид: зі схилів Флорівської гори — панорама Подолу та Замкової гори.
- Одяг: як у жіночій обителі — скромний, з покритою головою.
- Сусідство: прогулянка «Флорівський монастир + Поділ» займає 2–3 години.
Часті запитання
Чи це найдавніший жіночий монастир Києва?
Так: засновано в 1541–1560-х роках (перша згадка — привілей 1566 року); грамоту 1441 року вважають частішим переказом. [1][3]
Хто така була ігуменя Марія-Магдалина Мазепина?
Мати гетьмана Івана Мазепи, з 1683 року — ігуменя Вознесенського Печерського жіночого монастиря; її громада славилася літургійним гаптуванням. [1][3]
Що сталося з монастирем 1711 року?
Петро І ліквідував Вознесенський монастир; черниць, маєтності та Рудненську ікону перевели у Флорівський на Поділ. [1][3]
Чи закривався Флорівський монастир за радянської доби?
1929 року закрили, 1941 року відновили; з 1960-х частина території відійшла під протезний завод. [1][4]
Які пам’ятки найцінніші?
Вознесенський собор (1722–1732) українського бароко — окраса і центр; ротонда 1811 року — єдина кругла церква Києва. [1][4]
Висновок
Флорівський монастир — це жіноча святиня Києва, яка пережила три століття війн, пожеж і атеїстичних акцій. Від мощей преподобної Олени до гаптованих корогів Мазепин доби, від Богданівського полку до сучасної монашої громади в 200 сестер — обитель лишається живою історією українського Подолу. [1][3][4]