Про заповіді Божі та християнське життя

«Господь Бог твій, Господь єдиний є» (Втор. 6:4), в Отці, і Сині, і Дусі Святому пізнаний: в Отці ненародженому, в Сині народженому безпочатково, позачасово і безпристрасно, як Слово, Який помазав Собою прийняте Ним від нас єство, і в Дусі Святому, не народженому, але вихідному. Цей єдиний є Бог, і цей є Бог істинний, у Трійці іпостасей — Господь єдиний, що за єством, волею, славою, силою, діянням і всіма властивостями Божества не розділяється.

«Його єдиного полюбиш, і Йому єдиному послужиш усім помислом твоїм, усім серцем твоїм і всією силою твоєю; і нехай будуть слова Його та заповіді Його в серці твоїм», щоб творити їх, повчатися в них і говорити про них, «сидячи в домі та йдучи шляхом, лежачи та встаючи» (Втор. 6:5–7). Завжди пам’ятай Господа Бога твого і бійся Його єдиного, і ніколи не забувай Його та Його заповідей; і так Він дасть тобі силу чинити волю Його. Бо Він нічого іншого не вимагає від тебе, «тільки щоб боятися Його, і любити Його, і ходити всіма шляхами Його» (Втор. 10:12).

Про шанування Творця і відкидання ідолів

Він — хвала твоя, і Він — твій Бог. Не дивуйся над міру безпристрасності та невидимості премирних Ангелів, ні крайньому лукавству скинутих звідти сил, їхнім хитрощам і злочестивості, спрямованим на спокусу нас, і не наважуйся думати, що в них є щось рівночесне Богові. Не дивися на велич неба і різноманітність його руху, ні на блиск сонця, ні на світлість місяця, ні на сяйво інших зірок, на придатність повітря для дихання і на багатокорисність моря і землі, і бійся щось із цього зробити собі богом. Бо все це підвладне Йому як творіння Його, що словом Його з небуття до буття покликане. «Бо Він сказав — і сталося, Він повелів — і створилося» (Пс. 32:9).

Цього єдиного славлячи, до Нього приліпившись любов’ю, Йому кайся день і ніч у вільних і мимовільних гріхах своїх. Бо Він «щедрий і милостивий, довготерпеливий і багатомилостивий» (Пс. 85:15), — вічний благодійник, що обіцяє і дає царство небесне безперестанне, життя безпечне і безсмертне, і світло невечірнє в насолоду тим, хто шанує Його, любить і поклоняється Його величі. Але Він же є і Бог ревнитель, Суддя праведний і страшний Месник, що віддає нечестивим, які не вірують у Нього, не підкоряються Йому і заповіді Його залишають, муку вічну, вогонь невгасимий, страждання безперестанне, скорботу безутішну, темряву кромішню, скрегіт зубів — відступнику лукавому і всім, хто був спокушений ним, пішов за ним і залишив Творця свого ділами, словами та помислами.

Про іконошанування та Святий Хрест

«Не створи собі ніякого кумира, ні всього того, що на небі вгорі, і що на землі внизу, і що у водах», щоб служити тому і поклонятися як Богові (Вих. 20:4). Бо все є творіння єдиного Бога, Який в останні віки, з пречистої утроби плоть прийнявши, на землі з’явився і з людьми пожив, і за спасіння людей постраждавши, померши і воскресши, на небеса з плоттю вознісся і сів праворуч величності на висотах, і з цією ж плоттю знову прийде. Цього, заради нас улюбленого, ікону створи з любові до Нього, і через неї згадуй про Нього, через неї поклоняйся Йому, через неї зводь свій розум до поклоняємої плоті Спасителя, що сидить у славі істинного Отця на небесах.

Так само і святих ікони створюй і поклоняйся їм не як богам, що заборонено, — але на свідчення твого з ними спілкування в любові та вшанування їх, розум свій зводячи до них через їхні ікони. Як і Мойсей створив ікони Херувимів і поставив у Святому Святих, та й саме Святе Святих було образом пренебесних речей, а Святилище носило образ усього світу, і Мойсей назвав його Святим, не творіння славлячи, але через них славлячи Бога, Який створив світ. І ти не вважай богами ікони Господа Ісуса Христа і святих, але через них поклоняйся Тому, Хто за образом Своїм спочатку нас створив, а потім цей самий наш образ Свій благоволив сприйняти з невимовного людинолюбства Свого і в ньому описати Себе.

І не образу тільки Христа Господа поклоняйся, але й образу Хреста Його, тому що він є знаменням Христової перемоги над дияволом і над усім полчищем супротивних сил, через що вони тремтять і тікають, коли бачать його зображуваним. Образ цей, ще й до появи Первообразу, був високо прославлений у пророках і являв великі й дивні чудеса; а в друге пришестя Господа Ісуса Христа, Який розіп’явся на ньому і має прийти судити живих і мертвих, він ітиме попереду Нього як страшне і велике знамення Його сили і слави. Слави ж його нині, щоб тоді з відвагою подивитися на Нього і прославитися з Ним.

І іконам святих поклоняйся, бо вони співрозіп’ялися Христу, хрест зображуючи на обличчі своєму і нагадуючи про причетність до Христових страждань, що дієво проявилася в них. Так само шануй і гробниці святих, і будь-які рештки їхніх костей, бо не відступила від них благодать Божа, як і від поклоняємого тіла Христового не відступало Божество під час животворчої Його смерті. Роблячи ж це і славлячи тих, що прославили Бога, як тих, що виявилися через справи досконалими в Божій любові, ти разом з ними прославлений будеш від Бога і з Давидом заспіваєш: «Як чесні для мене друзі Твої, Боже» (Пс. 138:17).

Про клятви та святкування дня Господнього

«Не призивай імені Господа Бога твого намарно» (Вих. 20:7) — неправдиво божачись чи присягаючись заради чогось земного, чи заради страху людського, чи заради сорому, чи заради власної користі. Клятвопорушення є зреченням від Бога. Тому не поспішай божитися, але всіляко уникай божби, боячись, щоб через неї не впасти в клятвозлочин, який від Бога відчужує і до беззаконних зараховує. Але будь правдивий у всіх словах своїх, і цим додаси їм твердості клятви.

Якщо ж коли станеться тобі через потребу зв’язати себе клятвою, то, якщо це буде в чомусь відповідно до божественного закону, виконуй те, оскільки воно законне; а провину свою за те, що так необачно вчинив, очисти милостиною, молитвою, плачем і сокрушенням тіла, умилостивляючи цим Христа, Який заповів: не клянись і не божись. Якщо ж це буде в чомусь беззаконному, то дивися, через божбу свою нерозумну аж ніяк не роби діла беззаконного, щоб не стати причетним до пророковбивці Ірода. Але залиши цю беззаконну клятву невиконаною, поклади собі за закон надалі не божитися і не присягатися без розбору, поспішаючи умилостивити Бога вищезгаданими ліками.

Один день тижня — який називається Господнім (неділею), тому що присвячується Господу, Який воскрес у цей день із мертвих, і цим загальне всіх воскресіння передвістив і в Собі явив, — цей день святи (Вих. 20:10–11). У цей день не чини жодних житейських справ, давай спокій собі та тим, хто з тобою, щоб разом славити Того, Хто відкупив нас Своєю смертю і воскресінням Своїм воскресив наше єство. Згадуй майбутній вік і повчайся у всіх заповідях та виправданнях Господніх; і самого себе випробовуй, чи не переступив чи не залишив чого, і виправляй себе в усьому.

Відвідуй у цей день Божий храм і будь на всіх службах церковних; причащайся Святого Тіла і Крові Христової і думай про початок справжнього життя; оновлюй себе і приготуй до прийняття майбутніх вічних благ, заради яких земним не користуйся на зло навіть в інші дні. А в день Господній, щоб Богу служити, зовсім усе те залишай, окрім найнеобхіднішого, без чого жити не можна. Маючи таким чином Бога притулком, ти не переступиш заповіді, вогню пристрастей не розпалиш і тягар гріха на себе не візьмеш; і так освятиш день суботній, святкуючи його утриманням від зла. До дня Господнього уподібнюй і великі узаконені свята, те саме в них роблячи і від того ж утримуючись.

Про шанування батьків плотських і духовних

«Шануй батька твого і матір твою» (Вих. 20:12), бо через них Бог ввів тебе в життя, і після Бога вони є винуватцями твого існування. Тому і ти після Бога їх шануй і люби, якщо любов до них сприяє любові до Бога; а якщо не сприяє, то відсторонися від них. Коли ж вони стануть перешкодою для тебе, особливо в справі віри істинної і спасительної, як неправославні, то не тільки відсторонися, а й відвернися від них, і не тільки від них, а й від усіх інших такого роду людей. Бо Христос Господь сказав: «Якщо хто приходить до Мене і не зненавидить батька свого, і матері, і дружини, і дітей, і братів, і сестер, а притому і власного життя, той не може бути Моїм учеником» (Лк. 14:26). Так слід ставитися до плотських батьків, друзів і братів, які перешкоджають спасінню; тих же, котрі одновірні і не перешкоджають спасінню, шануй і люби.

Якщо ж до плотських батьків треба ставитися так, то якою мірою ти мусиш шанувати та любити батьків, що народили тебе за духом? Які з буття привели тебе до благобуття, сповістили тобі світло знання, навчили тебе явно істинствувати, відродили банею пакибуття, вклали в тебе надію воскресіння і безсмертя, безкінечного царства і спадщини, і зробили з недостойного достойним вічних благ, із земного — небесним, замість сина людського — сином Бога і Бога-Людини Ісуса Христа, Який дав тобі дух синопокладання. Як Сам Він сказав: «І отцем собі не звіть нікого на землі, бо один у вас Отець, Який на небесах. І наставниками не звіться, бо один у вас Наставник — Христос» (Мф. 23:9–10).

Будь-яку честь і любов ти маєш віддавати батькам своїм духовним, оскільки честь до них підноситься до Христа Господа і до Духа Святого, в Якому прийняв ти синопокладання (Рим. 8:15), і до Небесного Отця, від Якого називається кожне вітцівство на небесах і на землі (Еф. 3:15). Постарайся на все життя мати духовного отця і відкривати йому всякий гріх і всякий помисел, і отримувати від нього відпущення та ліки: бо їм дано в’язати і розрішати душі, і все, що вони зв’яжуть на землі, буде зв’язане на небі, і все, що вони розрішать на землі, буде розрішене на небі. Цю благодать і владу вони отримали від Христа; тому підкоряйся їм і не супереч їм, щоб не заподіяти смерті душі своїй. Бо якщо той, хто суперечить плотським батькам у тому, що не заборонено Законом Божим, за законом віддається смерті, то той, хто суперечить духовним батькам, чи не вижене з себе Духа Божого і чи не погубить душі своєї? Тому радься з духовними отцями своїми і слухайся їх до кінця, щоб спаслася душа твоя і успадкувала вічні та нетлінні блага.

Про чистоту, дівоцтво та чесний шлюб

«Не чини перелюбу» (Вих. 20:14), щоб замість того, щоб бути членом Христовим, не стати членом блудниці (1 Кор. 6:15) і після відсікання від тіла Божественного не бути вкинутим у геєну. Якщо дочка священника, яка осквернилася блудом, за законом вогнем спалюється, як така, що осоромила батька (Лев. 21:9), то наскільки більшій вічній муці піддасться той, хто завдав такого осквернення Тілу Христовому?

Але якщо вміщаєш, то й дівоцтво бережи, щоб зміг ти повністю бути Божим і до Нього приліпитися досконалою любов’ю, Йому служачи все життя, нерозважно завжди піклуючись про Господнє, майбутнє життя передчуваючи і як Ангел Божий живучи на землі. Бо дівоцтво — їхня приналежність, і їм воно уподібнює; але ще більше воно уподібнює до Отця, Який перше всіх віків невинно народив Сина, і до невинного Сина, Який від Діви Марії плоттю нетлінно народився в останні часи, і до Духа Святого, Який від єдиного Отця не народжується, але ісходить. Цьому єдиному Богу уподібнюється і нетлінним шлюбом поєднується той, хто обрав істинне дівоцтво, і, дівочий душею і тілом, всяке почуття, слово і помисел прикрашає красою дівоцтва.

Якщо ж не обираєш ти дівоцтва і не дав обітниці про це Богові, то належить тобі взяти в Господі одну законну дружину і з нею однією жити, і як власний посуд мати її у святості, від чужих усіма силами утримуючись. Тобі можна від них зовсім утриматися, якщо будеш уникати недоречних розмов з ними, не насолоджуватимешся блудними словами та слуханням, і сам зір свій, тілесний і душевний, відвертатимеш від них, скільки можливо, і навчишся не задивлятися з цікавістю на красу облич. Бо кожен, хто дивиться на жінку з пожадливістю, уже вчинив перелюб з нею в серці своєму (Мф. 5:28), і з цієї причини є нечистим перед Христом, Який дивиться в серце. Від цього ж падає бідна людина і до соромних справ плотських — не тільки до блуду, перелюбу та інших природних змішувань, але й до всіляких неприродних непотребств. Ти ж, відсікаючи від себе гірке коріння, не смертоносні плоди приноситимеш, але сотвориш плід чистоти і сущої в ній святості, «без якої ніхто не побачить Господа» (Рим. 6:22; Євр. 12:14).

Про лагідність, чесність та любов до ближнього

«Не вбивай» (Вих. 20:13), щоб не позбутися синівства Того, Хто і мертвих животворить, і не стати ділами своїми сином споконвічного людиновбивці. Оскільки ж вбивство походить від ударів, удари від ганьби і лайки, ці від гніву, а гнів від заподіяної нам іншими шкоди чи збитків, або від удару, або від ганьби, то «від того, хто забирає в тебе плащ, не борони й сорочки», сказав Христос (Лк. 6:29). Бо таким чином і себе самого, і того, хто озлоблює тебе, позбавиш ти від гріха вбивства. Ти отримаєш прощення, в чому згрішив перед Богом, бо сказано: «відпускайте, і відпустять вам» (Лк. 6:37), а той, хто лихословив про тебе і зло тобі вчинив, прийме покарання — муку вічну, бо «хто каже братові своєму: “дурню”, підлягає геєні вогненній» (Мф. 5:22), сказав Христос.

Отже, якщо зможеш з коренем вирвати зло і в душу вселити блаженну лагідність, віддай славу Христу, Наставнику та Творцю чеснот, без Якого, як ми навчені, не можемо ми зробити нічого доброго. Якщо ж не можеш бути безгнівним, докоряй собі, коли гніваєшся, і покайся перед Богом і перед тим, хто почув від тебе чи постраждав від тебе через якесь зло. Бо хто на початку гріха кається, той не дійде до кінця його.

Дотримуючись усіх цих сил і за такими правилами живучи, ти вкладеш у душу свою скарб благочестя, і догодиш Богові, і блаженний будеш від Бога і тих, котрі живуть за Богом, і станеш спадкоємцем вічних благ. Нехай сподобимося їх усі ми благодаттю і людинолюбством Господа нашого Ісуса Христа, Якому подобає всяка слава, честь і поклоніння з безпочатковим Його Отцем і всесвятим, благим і животворчим Його Духом, нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

«Не кради» (Вих. 20:15), щоб Відач таємного (Дан. 13:42) не віддав тобі, як зневажнику Його, багаторазовим покаранням. Найкраще з того, що є в тебе, таємно подай нужденним, і від Бога, Який бачить у таємниці, приймеш у сто разів більше, а в майбутньому віці — життя вічне.

«Не свідчи неправдиво на ближнього твого» (Вих. 20:16), щоб не уподібнитися тому, хто на початку обмовив Бога перед Євою, і не бути, подібно до нього, проклятим. Краще ж прикрий падіння ближнього, якщо від цього не буде шкоди для інших, щоб не Хаму уподібнитися, а Симу та Яфету, і сподобитися благословення.

«Не бажай» нічого з того, що належить ближньому твоєму: ні маєтків його, ні грошей, ні слави, ні всього того, що є у ближнього твого (Вих. 20:17). Бо похіть, зачавшись у душі, народжує гріх, а вчинений гріх породжує смерть (Як. 1:15). Ти ж, не бажаючи чужого, утримайся й від розкрадання та лихварства. Краще ж і від свого давай тому, хто просить, і виявляй милість за силою своєю тому, хто потребує милості, і не відвертайся від того, хто хоче позичити в тебе. Якщо знайдеш щось, втрачене іншим, збережи це для власника, хоч би він був із вороже налаштованих до тебе. Бо таким чином ти і його примириш із собою, і переможеш добром зло, як наказує тобі Христос.