Уривок із житія преподобного отця нашого Максима на ім’я Капсокаливіт

Уривок із житія преподобного отця нашого Максима на ім’я Капсокаливітустрів божественний Григорій Синаїт святого Максима і, розмов ляючи з ним, сказав йому між іншим і таке: “Благаю тебе, отче мій всечесний, скажи мені, чи тримаєш ти умову молитву?” А той схилив голову, усміхнувся і відповів: “Не утаю від тебе, чесний отче, що сталося наді мною чудо Богоматері. Я від юности велику мав віру до Владичиці моєї Богоматері, молився до неї зі сльозами, щоб подала меніблагодать умової молитви. Якось прийшов зі сльозами до її храму за звича єм, ревно благаючи її про це. Приступив зі страхом поцілувати божественнезображення і тут відчув теплоту, що впала мені в груди й у серце. Вона не опа лила мого нутра, а навпаки, осолодила й оросила, зворушила й умилила душу мою. Відтоді, отче, моє серце почало навчатися внутрішньої молитви, а ум – насолоджуватися в пам’яті про Ісуса мого й Богоматір і безперестанно про них пам’ятати, і ніколи не втихала ця молитва в моєму серці. Прости мені”. А божественний Григорій промовив: “Скажи мені, чи відчув ти, святий, коли звершував цю молитву “Господи, Ісусе Христе…”, якусь зміну, чи захоплення, чи ще якийсь плід молитви і Святого Духа?” Божественний Максим відповів: “Задля цього, отче, я відходив у пустельне місце і завжди бажав безмовности, аби здобути щедріший і повніший плід молитви, себто божественну любов і захоплення ума до Господа”. Промовив тоді святий Григорій: “Благаю тебе, отче, скажи мені, чи здобув ти те, про що говориш?” А божественний Максим знову похилив голову й, усміхнувшись, промовив: “Дай мені їсти і не шукай омани”. Тоді сказав йому святий Григорій: “О, якби ж і мені впасти в таку оману, святий. Та благаю тебе, скажи мені чітко: під час молитви, коли умзахопиться до Бога, що зрить він тоді умовими очима, чи може серцем під носити молитву?” А святий Максим відповів: “Зовсім не може. Коли під час молитви приходить благодать Святого Духа і стримує ум, тоді припиняється молитва, бо ум опанований пришестям Святого Духа і не може простирати своєї сили, а залишається бездіяльним і підкоряється тільки Святому Духові,куди Той його виводить: чи в надприродний простір божественного й невимовного світла або в інше споглядання невимовно із захопленням, чи в боже ственну бесіду. Себто Утішитель – Дух Святий – подає кожному розраду за його достоїнством і за своїм бажанням, як сам хоче. І це, про що кажу, можнавиразно бачити у пророків чи апостолів, що сподобилися бачити такі видін ня, хоч люди і глузували з них і вважали їх за зведених і п’яних. Пророк Ісаякаже: “Бачив я Господа на високім і піднесенім престолі, а над Ним стояли серафими” (Іс. 6, 1). А Стефан-первомученик бачив “відкрите небо і Сина Чоловічого, що стояв праворуч Бога” (Ді. 7, 56). Отож і нині раби Христові сподо бляються бачити різні видіння, в які інші не вірять і мають їх не за істину, а за оману, і вважають зведеними тих, що бачать такі видіння. Вельми дивуюся, що засліплені душею не вірять у благодать Духа, яку колись провістив пророк Йоіл, говорячи від Божого імени: “Я виллю мого духа на всяке тіло … будуть пророкувати” (Ді. 2, 28). Цю ж благодать Христос подає і нині й буде подавати до кінця, як і обіцяв, вірним рабам своїм. Коли така благодать є в комусь, вона не показує йому цього звичайного та чуттєвого світу, а тайно навчає того, чогораніше ніколи не бачив і не уявляв. Тоді ум тайно навчається високих і сокро венних таїнств, що їх, за божественним Павлом, не може бачити людське око й ум своїми силами не може осягнути (1 Кр. 2, 9). Щоб ти зрозумів, як ум наш їх бачить, слухай пильно, що я тобі скажу: коли віск лежить далеко від вогню, він твердий і його можна взяти в руки, а коли його вкинути у вогонь, він розтоплюється, вогонь запалює його, він займається і стає як світло; весь він стає таким у цьому полум’ї і неможливо йому не розтопитися у вогні і нестати рідким, як вода. Так і людський ум, поки він не з’єднаний із Богом, розмірковує за своїми силами, а коли з’єднається з вогнем Божества і Святим Ду хом, тоді стає весь опанований цим божественним світлом, і сам стає світлом, і займається в полум’ї Святого Духа, і наповнюється божественного розуму, і неможливо йому в полум’ї Божества мислити про своє чи про те, що хоче”. Тоді каже йому святий Григорій: “Є й інші ознаки, подібні до цих, – ознакиомани”. А той великий Максим відповів: “Ознаки омани одні, а ознаки бла годаті інші. Лукавий дух омани, підійшовши близько, діє на ум і чинить йогорозлюченим, жорстоким, і затьмарює серце, навіває боязнь, і страх, і гордови тість, чинить погляд лютим, тривожить мозок, спричиняє тремтіння в цілому тілі, показує у мріяннях в очах світло несвітле й нечисте, але гарне, ум чинитьнесамовитим і біснуватим, спонукає язик вимовляти слова недоречні й хуль ні. До кого приходить дух омани, той вельми яриться і гнівається, нема тодів ньому пахощів смирення чи молитви чи істинних сліз; він починає хвалитися своїми чеснотами, впадає в марнослав’я, безстрашно з’єднується з лука вими пристрастями і врешті зовсім виходить з ума і приходить до цілковитої загибелі. Нехай же ми ізбавимося цієї омани твоїми молитвами до Господа. А ознаки благодаті такі: Дух Святий приходить і зосереджує ум, чинячи його уважним і смиренним, дає йому пам’ять про смерть, свої гріхи і вічні муки, душу чинить розчуленою та плачучою, а очі наповнює лагідністю і сльозами. Наскільки він наближається до людини, настільки усмиряє душу й утішає їїсвятими страстями Господа нашого Ісуса Христа і Його безмірним людино любством, і подає умові високі й неоманливі видіння. Перше відбувається за неосяжною Божою силою, бо Бог одним тільки словом сотворив все суще ізнесущого, щоб було. Друге – безмірною силою, що все утримує, всім управляє і промишляє. Третє – неосяжною святою Тройцею та незбагненною бе зоднею Божого єства. І тоді ум захоплює божественне світло і просвічує його божественний розум, і серце стає зовсім тихе й виточує плоди божественногоДуха: радість, мир, довготерпеливість, благість, милосердя (Гл. 5, 22) і бо жественне смирення за зразком Христовим, що містить усе. Душа приймаєневимовно його веселість”. Почувши це, святий Григорій Синаїт впав у за хоплення і здивувався тому, про що розповів божественний Максим, і вже називав його не людиною, а земним ангелом.