Того самого преподобного Касіяна до ігумена Леонтина про святих отців скитських і про розсудливість

Того самого преподобного Касіяна до ігумена Леонтина про святих отців, що в скиту, і про розсудливість Слово, повне великої користиоли ми зі святим Германом, котрий був моїм духовним другом у дитинстві, в навчанні, у війську і в іночому житті, прибули в Скит ську пустелю, де проживали найдосвідченіші отці, зустріли ми авву Мойсея, мужа святого, що сяяв не тільки діяльними чеснотами, а й духовним спогляданням Бога. Ми благали його зі сльозами сказати нам повчальне слово, яким зможемо осягнути досконалість. Коли ми вже довго його просили, він сказав: “Діти, усі чесноти й починання мають свій намір. Ті, що прямують до нього і самі себе скеровують, досягають бажаного кінця.Адже хлібороб пильно обробляє землю чи то в спеку, чи в холод, бо хоче очи стити її від терня й бур’яну, а кінець його трудів – насолода плодами. І купець не боїться бід ні на морі, ні на землі, пильно торгує, бо має намір – одержатиприбуток від торгівлі, а кінець торгівлі – насолода від прибутку. І воїни не зважають ні на тягарі боїв, ні на страждання, ні на довгі переїзди, бо в них є на мір виявити мужність і здобути воїнські почесті, а кінець почестей – прибуток від них. І наш обіт теж має свій намір і свій кінець, задля якого переносиморевно всякий труд і подвиг. Тому не пригнічує нас піст і утримання від їжі, на солоджуємося трудом чувань, любе нам читання і повчання з Писань, солодконам звершувати всі труди, і послух, і віддалення від усіх земних речей, і пе ребування в цій пустелі. А ви, що зневажили свою батьківщину, і рід, і ввесь світ, і подалися в мандри, і прийшли до нас, людей грубих і невігласів, скажітьмені, який ваш намір і задля якого кінця ви все це вчинили?” Ми, відпові даючи, сказали: “Задля Царства Небесного”. На те авва Мойсей промовив:“ Добре ви сказали про кінець. Але не сказали, на який намір треба нам диви тися, аби, не ухиляючись від правильної путі, дійти до Царства Небесного”. І коли ми мовчали, не знаючи, що сказати, старець пояснив: “Кінець нашого обіту, як ми вже сказали, – Царство Боже, а намір – чистота серця, без якої неможливо досягти того кінця. У цьому намірі нехай завжди перебуває наш ум, і коли трапиться так, що серце відхилиться від правильної путі, то зразуїї виправмо, як будівничий виправляє напрям. Знав про це і блаженний Пав ло, тому й сказав: “Забуваю те, що позаду, і змагаюся до того, що попереду, женусь до мети, по нагороду високого Божого покликання” (Флп. 3, 13-14). Задля цього наміру і ми все чинимо, усе зневажаємо: і батьківщину, і рід, і багатство, і весь світ, – аби здобути чистоту серця. Коли ж забудемо про нашнамір, будемо ходити, як у темряві, і, збочивши з правої дороги, часто спотикатися і часто блукати. Таке ставалося з багатьма, що, розпочавши своє відре чення, зневажили багатство, і срібло, і весь світ, але зразу починали гніватися й лютувати за лопату, за голку, за тростину й за книжку. Не зазнали б цього,коли б пам’ятали про намір, задля якого зневажили всі речі. Зневажаємо ба гатство заради любови до ближніх, щоб не відпасти від любови, тягнучись добагатства і примножуючи пристрасть гніву. Якщо навіть у малих речах гніває мося на брата, тим самим відходимо від нашого наміру, і нема нам користи від зречення. Про це знав і блаженний апостол, тому сказав: “Якби віддав моє тіло на спалення, але не мав любови, то я не мав би жадної користи” (1 Кр. 13, 3).Тому пам’ятаймо, що досконалість приходить не відразу після того, як від мовимося й відвернемося від речей, а коли виявимо любов, а про її ознаки апостол пише так: “Любов… не заздрить,… не чваниться, не надимається… не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла” (1 Кр. 13, 4). Усі ціознаки будують чистоту серця. Заради неї подобає все чинити: зневажити ба гатство і з радістю переносити піст і чування, перебуваючи в читанні і співі псалмів. Однак не нехтувати любов’ю заради цих подвигів, коли доведеться задля якоїсь потрібної справи задля Господа відмовитися від звичного посту. Не такий прибуток від посту, як велика втрата від гніву; і не така користь відчитання, як шкода, коли зневажиш брата свого й опечалиш його. Адже по сти, і чування, і повчання в Писаннях, залишення багатства і відречення від усього світу – це не досконалість, як було вже сказано, а способи осягнутидосконалість. Бо досконалість не в них перебуває, а ними здобувається. Да ремно хвалимося постом, чуванням, і нестяжанням, і читанням Писань, коли не здобули ми любови до Бога і ближнього. Хто здобув любов, той має Бога в собі, і ум його завжди перебуває з Богом”. На це Герман промовив: “І хто ж із тих, що з’єднані з цим тілом, здатнийтримати свій ум завжди в Бозі, щоб ні про що не думати: ні про відвідини хво рих, ні про прийняття чужинців, ні про рукоділля, ні про інші сталі потребитіла? І нарешті, як зможе людський ум завжди споглядати неосяжного й не видимого Бога і не відходити від споглядання?” Мойсей відповів: “ Завжди споглядати Бога і не відходити від Нього таким способом, як ви думаєте, неможливо людині, зодягненій у плоть й обтяженій немочами. Бога можна споглядати іншим способом. Споглядання Бога можна осягнути багатьма способами. Бо ж пізнати Бога можна не тільки в Його блаженній і неосяжній природі – це буде дано в майбутньому віці тільки Його святим. Його можна пізнати з величі і краси Його сотворінь і з Його ладу й промислу, що буває по всяк день, і з правди Його і Його чудес, що в усякому роді являє у святих своїх. Коли подумаємо про Його незмірну силу і недремне око, що бачить таємниці сердець і від Нього нічого не приховається, тоді, охоплені страхомсерця, – дивуємося і поклоняємося Йому. Коли подумаємо, що Він знає ра хунок краплям дощу, морському піску і небесним зорям, то чудуємося величіЙого єства і премудрости. Коли помислимо про Його невимовну й несказан ну премудрість, і чоловіколюбство, і незбагенне довготерпіння, що витримує незліченні беззаконня грішників, – прославляємо Його. Коли помислимо про велику Його любов до нас, що задля нас, котрі нічого доброго не вчинили, благозволив Він, будучи Богом, стати людиною, щоб спасти нас від омани, – зростає наша любов до Нього. Коли помислимо, що ворога нашого диявола сам Він у нас перемагає, аби тільки було наше бажання і схильність до добра,і дарує нам вічне життя, – поклоняємося Йому. Є ще й інші незліченні спосо би споглядання Бога, що за мірою нашого ділання й очищення відроджуються в нас, і можна ними споглядати й пізнавати Бога”.Іще запитав Герман: “Чому буває так, що часто, хоч і не хочемо, доку чають нам численні думки і злі помисли; вони тонкі і приходять потай, а ми не тільки не можемо заборонити їм, а й дуже тяжко нам розпізнавати їх. Якщо можливо, хотіли б ми навчитися, щоб наша думка була вільна від них і вонинам не докучали”. Мойсей відповів: “Неможливо, щоб ці помисли не доку чали думці. Але прийняти їх і перебувати в них чи відкинути їх – можливо кожному, хто потрудиться. Не від нас залежить, чи прийдуть помисли, але у нашій владі відігнати їх. Так само і зміна нашої думки залежить від нашої пильности. Коли-бо розумно й часто повчаємося Божого закону, проказуємо псалми і пісні, перебуваємо в постах і чуваннях і згадуємо часто про майбутні речі – Царство Небесне, і вогонь геєни, і всі діла Божі, – тоді зменшуються лихі помисли і не знаходять місця для себе. Коли ж перебуваємо у світських клопотаннях і тілесних речах і віддаємося суєтним і порожнім бесідам, тоді множаться в нас лихі помисли. Водяний млин не може припинити свого руху,але від мельника залежить, чи молотиме він жито, чи кукіль. Так і наша дум ка, що завжди рухається, не може позбутися помислів, але від нас залежить, чи дати їй духовне повчання, чи тілесне ділання”.Старець, бачачи, що ми дивуємося, і чудуємося з цього, і ненаситно праг немо слухати його слів, трохи помовчав і говорив далі: “А що ваша любов послухала таке довге слово і ще бажаєте послухати, то думаю, що ви справдібажаєте навчитися про досконалість. Хочу розповісти вам про найособли вішу чесноту, себто про розсудливість, що між іншими чеснотами стоїть, якмісто на горі і цариця, і показати її перевагу, і висоту, і користь не тільки нашими словами, а й давніми думками отців, як Господь подасть благодать оповідачеві, за бажанням і достоїнством слухачів. Це не мала чеснота, що похо дить від найособливіших дарувань Святого Духа, про які говорить апостол: “Одному бо дається через Духа слово мудрости; іншому, згідно з тим самим Духом, слово знання; іншому віра у тім самім Дусі; іншому дар зцілення у тім єдинім Дусі;… іншому розпізнавання духів” (1 Кр. 12, 8-9). Назвавши всі дари, апостол додає: “А все це чинить один і той же Дух”. Отож бачите, щорозсудливість – це не земний і не малий дар, це найбільший дар Божої благодаті. Якщо інок не піде за ним усією силою й пильністю і не навчиться твер дим помислом розсуджувати духів, що входять у нього, доведеться йому, як тому, хто заблукав уночі, не тільки падати в найгірші ями гріха, а спотикатися і на рівних і правих місцях. Згадав я, як за моєї юности в Тиваїді, де проживав блаженний Антоній, до нього зібралися старці й обговорювали з ним, якає найбільша чеснота, що може зберегти інока неушкодженим від дияволь ських сітей і зваби. Кожен говорив те, що думав. Одні казали: піст і чування, бо ними витончуються думки і завдяки чистоті легше наближатися до Бога. Інші: ненабування і зневага своїх речей, бо через це думка звільнюється від багатоплетених мотузів світського клопотання і тоді легше наближатися доБога. Інші віддавали перевагу чесноті милостині, бо й Господь сказав у Єван гелії: “Прийдіть, благословенні Отця мого, візьміть у спадщину Царство, що було приготоване вам від створення світу. Бо я голодував, і ви дали мені їсти” (Мт. 25, 34-35). І поки кожен сказав, яка, на його думку, чеснота найбільшенаближає людину до Бога, минула майже ціла ніч. Наостанку блаженний Ан тоній промовив: “Усе це, про що ви сказали, і потрібне, і корисне тим, що шукають Бога і бажають до Нього прийти. Але надати перевагу котрійсь із цих чеснот не дозволяє нам те, що бачили ми багатьох, що ходили в постахі чуваннях, і самі себе віддалили в пустелю, і в крайньому убозтві перетерпі ли так, що навіть щоденної їжі собі не залишали, і милостині роздали стільки, що не вистачало вже в них маєтків, аби роздавати, а потому окаянно відпали від чесноти і вдалися в безчестя. Чому ж вони зійшли з праведної дороги? Та тому, на мою думку, що не мали вони дару розсудливости. Розсудливістьвчить людину в усьому відходити від непоміркованости, зберігати золоту се редину і не допускає, щоб по правиці нас обкрадала безмірна здержливість, а по лівиці щоб ми не впадали в недбальство й розслаблення. Розсудливість – це як око душі і світильник, за євангельським словом, що каже: “Світло тіла – око. Як, отже, твоє око здорове, усе тіло твоє буде світле. А коли твоє око лихе, усе тіло твоє буде в темряві”. Ось що робить розсудливість: випробовуєвсі помисли і діяння людини, і розділяє, і відлучає всяке лукаве і невгодне Бо гові діло, і відганяє від нього всяку звабу. Кожен може навчитися цьогоіз Божественних Писань, котрі про це розповідають. Саул перший став ізра їльським царем, а що очі його не були розсудливі, то він потьмарився думкою і не зумів розсудити, що Богові була вгодна не його жертва, а щоб він сповнив повеління Боже, як заповів йому святий Самуїл (1 Сам. 10, 1). Він прогнівив Бога тим, чим хотів догодити Йому, і тому втратив царство (1 Сам. 15, 19, 23). Не зазнав би цього, якби мав у собі світло розсудливости. Апостол називає його сонцем і сам каже: “Хай сонце не заходить над вашим гнівом” (Еф. 4, 26). Розсудливість управляє нашим життям, як написано: “Де нема розумного управління, народ занепадає” (Прип. 11,14). Писання називає розсудливість порадою; навчаємося з Писання не робити нічого без розсудливости. І навітьте духовне вино, що веселить серце чоловіка, не варто пити без розсудливо сти, як сказано: “Пий вино щасливим серцем (Проп. 9,7); не царям… вино пити (Прип. 31,4)”, і ще сказано: “Що місто збурене й без мурів, те людина, що не панує над собою” (Прип. 25, 28). У цьому полягає премудрість, у цьому знання й чуття, що без них не можемо збудувати нашого внутрішнього дому ні зібрати духовного багатства, як сказано: “Дім мудрістю будують і розумом його скріплюють; знанням сповнюються комори; всяким дорогим і красним майном” (Прип. 24, 3-4). Розсудливість названо і твердою їжею тих, чиї чуття навчені довгим навчанням розрізняти між добром і злом. З цього ясно видно,що ніякої чесноти не здобути без розсудливости і не втриматися до кінця непохитною. Розсудливість – це мати й охоронниця всіх чеснот”. Отакі переконання і думка святого Антонія, а з ним погоджувалися і численні отці. Може мо підтвердити його думку і навчаннями пізніших отців і наших сучасників. Згадайте і ви старця Ірона й окаянне падіння, якого зазнав він кілька днів тому у вас на очах. Чому так сталося? Диявол, поглумившись з нього, звівйого з такого високого життя в глибину смерти. Пам’ятаємо його, як він п’ят десят років прожив у пустелі, здобувши суворе життя і велику здержливість, і проживав у найдальшій пустелі, як ніхто інший, і полюбив усамітнення. І після стількох трудів і подвигів насміявся з нього диявол, і старець впавтяжким падінням, що привело всіх отців і братію в пустелі до невтішного пла чу. Не зазнав би він цього, коли був би утверджений чеснотою розсудливости,а вона навчила б його не свого помислу слухати, а повинуватися порадам отців і братів. Він-бо настільки йшов за своїм помислом, бажаючи посту й від далення від людей, що навіть у празник святої Пасхи не прийшов до церкви, щоб потім не йти на трепезу з отцями й братами, аби не довелося їсти з нимиовочі чи що буде подане на трапезу і цим не порушити свого наміру й правила. Так дуже звело його це бажання, що прийняв він ангела сатани і поклонився йому, як ангелові Світла, а той повелів йому кинутися опівночі в най глибший колодязь, аби пізнав на досвіді, що йому не страшна вже ніяка біда через великі його чесноти і боговгодні труди. Старець не розсудив помислом,чи добра це порада, а потьмарився думкою і кинувся опівночі в колодязь. Не забаром братія побачила, що сталося, і з великим трудом витягла його ледве живого. Після того прожив він два дні і на третій умер, залишивши братіїі старцеві Пафнутію плач невтішний. Старець Пафнутій з великого людинолюбства згадав многі труди старця Ірона і численні літа, що той перебув у пу стелі, і не відлучив його від поминання і приношення за усопших, бо не був він зарахований до тих, що вмерли насильницькою смертю. А що сказати проінших двох братів, що проживали по той бік пустелі Тиваїди, де часом перебував блаженний Антоній. Нерозсудливий помисел штовхнув їх іти у вну трішню пустелю, велику й безлюдну, і надумали вони не приймати їжі від людей, аби Господь учинив чудо і сам подав їм їжу. І коли вони блукали попустелі і знемагали від голоду, побачили їх здалека мазіки, – а це плем’я дикіше й жорстокіше за всі дикі племена, – і божественний промисел перетво рив їхню жорстокість на людинолюбство, і вони зустріли братів із хлібом.Один із братів – бо торкнулася його розсудливість – з радістю і благодарен ням прийняв хліб, помисливши, що це жорстоке й дике плем’я, завжди раде людській крові, не співчувало б їм і не принесло б їжі, якби Бог не надихнув його на це. Інший відкинув їжу, бо її принесли йому люди, і, залишаючись зі своєю нерозсудливою думкою, умер, ослабнувши від голоду. Хоч із самого початку вельми погану річ вони задумали, прийнявши нерозумну й згубну думку, проте один, коли торкнулася його розсудливість, добре виправив те, що зухвало й нерозумно задумав, а другий залишився зі своїм нерозумнимзадумом і, відвернувшись від розсудливости, сам стягнув на себе смерть, ко тру Господь хотів відвернути. Що ж мені сказати ще й про іншого – чийогоімени не хочу називати, бо він ще живий, – що часто приймав демона, як ан гела, одержував від нього одкровення і часто бачив ясне світло у своїй келії.А потім диявол повелів йому, аби він свого сина, що перебував з ним у монастирі, приніс у жертву Богові, аби сподобитися рівної частки з патріярхом Ав раамом. І настільки його звели демонські настанови, що був би він заколовсвого сина, якби той не побачив, що батько гострить ножа, чого ніколи не робив, і готує мотузки, аби зв’язати сина, як всепальну жертву, і не втік би. Ба гато можна було б говорити про оману того месопотамця, що стільки прожив у здержливості, і в келії у затворі був довгі літа, і так поглумився над нимдиявол одкровеннями і сновидіннями, що після стількох трудів і чеснот, ко трими перевершував усіх тамтешніх іноків, впав він у юдейство і в обрізання. Адже диявол, бажаючи його звести, часто являв йому правдиві сновидіння, аби він потім прийняв оману. І наостанку диявол показав йому однієї ночі весь люд християнський з апостолами й мучениками, потьмарений і повний всякого стиду, у скорботі і в плачі, а юдейський люд із Мойсеєм і пророками –великим світлом осяяний, у радощах і веселощах. І підказував йому спокус ник, що коли хто хоче причаститися блаженства й радости юдейського народу, треба йому прийняти обрізання. Так зведений інок й учинив.Видно з усього сказаного, що не зазнали б вони всі такого осміяння і глу му, якби мали дар розсудливости”. На це Герман промовив: “Із розповідей нових і з настанов давніх отців добре видно, що розсудливість – це джерело, корінь і голова, і запевнення всіх чеснот. Бажаємо ми навчитися, яким способом її набувати і як зрозуміти, чи це істинна розсудливість від Бога, чи неправдива і вдавана, диявольська?”Тоді авва Мойсей промовив: “Істинна розсудливість приходить, коли є іс тинне смирення, коли відкриваємо отцям не тільки те, що робимо, а й те, що думаємо, і ні в чому своєму помислу не віримо, а в усьому йдемо за словами старця, і тільки те маємо за добро, що старці випробують. Це діяння не лишезберігає інока на правій путі істинною розсудливістю, а й оберігає неушкодже ним від диявольських сітей. Хто спрямовує своє життя за розсудом і порадою досконалих, той не може впасти від бісівської омани, бо навіть перш ніж вінсам сподобиться дару розсудливости, те, що він виявляє і відкриває злі помис ли отцям, послаблює і применшує їх. Якщо змію з темного кубла витягнути насвітло, вона намагається втекти і сховатися, так і лукаві помисли, коли їх ви явити, намагаються втекти від людини. А щоб ви краще побачили цю чесноту, розповім вам про авву Серапіона, як він сам розповідав тим, що приходили до нього, аби вони береглися. Говорив він так: “Коли я був молодим, проживав із моїм аввою. Поївши, вставав від трапези і, за бісівською дією, крав сухарі і їв потай від мого авви. Так я чинив довгий час, а що запанувала наді мною ця пристрасть, не міг її перемогти, тільки осуджувала мене совість, а старцеві сказати соромився. Сталося ж за промислом чоловіколюбця Бога, що брати якісь прийшли до старця задля своєї користи і запитали його про свої помисли. Відповів старець: “Ніщо так не шкодить інокові і не потішає бісів, як утаєннясвоїх помислів від духовних отців”. Говорив він їм і про здержливість. А я, по чувши сказане, отямився і подумав, що Бог відкрив старцеві мої прогрішення. Зворушився я, став плакати і виблював з нутра свого сухарі, що вже звик був красти. І, кинувшись на землю, просив прощення за свої колишні прогрішення й утвердження на майбутнє. Тоді сказав старець: “Чадо, звільнило тебе і мене, що мовчав, твоє ісповідання, і біса, що мучив тебе твоїм мовчанням, заколов ти своїм ісповіданням, а донині дозволяв ти йому володіти тобою, не перечачи йому і не викриваючи його. Більше він не буде мати місця в тобі, бо вивів ти його із серця твого і вчинив явним”. Ще не скінчив старець своїх слів, і стало видно, як з мого нутра вийшла ніби вогняна свічка і наповнила дім смородом, так що присутнім здавалося, ніби горить багато сірки. Тоді промовив старець: “Це Господь знаменням підтвердив мої слова і твоє звільнення”. Отак через ісповідання відступила від мене пристрасть обжерливости і ота диявольська дія, і після того мені навіть на думку не спадало таке бажання”.Отож із того, що розповів авва Серапіон, навчаємося, що тоді сподобляє мося дарування істинної розсудливости, коли довіряємо не розсудові власної думки, а вченню і настановам отців. Бо не якимось іншим пороком, а саме цим диявол несе інока по проваллях, аби він відкинув поради отців і пішов за своєю думкою і своєю волею. Можемо це зрозуміти, подивившись і на світські науки і майстерність. Хоч можемо її і в руки взяти, й очима бачити, і вухами чути, а самі від себе навчитися не можемо, а потребуємо доброговчителя – то чи не буде безумством думати, що духовного мистецтва – най складнішого з усіх мистецтв, бо його не видно, воно потаємне, його бачитьтільки серце – можна навчитися без учителя. Коли нема цього мистецтва, на роджується не тимчасова біда, а погибель душі і вічна смерть”. Сказав Герман: “Причиною того, що приховуємо помисли, є стид, а ще чули ми, що отці, часто вислуховуючи помисли, не тільки не зціляли братів,а ще й докоряли їм і доводили до відчаю. Та й ми самі бачили, як воно бува ло подекуди в Сирії. Брат один відкрив свої помисли тамтешньому старцеві з усякою простотою і щирістю, не стидаючись, відкрив потаємне свого серця. А старець, тільки-но почув, угнівався і збентежився проти брата, докоряючи йому за такі лихі помисли. Численні, почувши про це, стидалися відкривати свої помисли старцям”.Авва Мойсей відповів: “Добре воно, як я вже сказав, не таїти своїх по мислів від отців, однак треба говорити їх не будь-кому, а духовним старцям, що самі мають розсудливість; не тим, що від свого віку посивіли, бо багато хто, дивлячись на старість і висловивши свої помисли, замість ліків впали у відчай через недосвідченість слухача. Був один брат вельми ревний, щойому допікав блудний біс. Прийшов він до старця і розповів йому свої помисли. Старець почув і, будучи недосвідченим, назвав брата окаянним і не достойним іночого образу, бо прийняв такі помисли. Почувши це, брат впав у відчай, залишив свою келію і пішов у світ. За Божим промислом зустрів його авва Аполлос, найдосвідченіший зі старців, і, бачачи його збентеженим і дуже сумним, запитав його, кажучи: “Дитино! Яка причина такого твого смутку?” Він спершу нічого не відповідав від великої туги. А пізніше, коли старець уже довго його просив, розповів, що з ним сталося, кажучи: “Часто мені допікають помисли, і я пішов розповісти їх одному старцеві, і, за його словами, нема мені надії на спасіння. Я у відчаї і тепер іду у світ”. Почувшице, старець Аполлос багато молився і благав брата, кажучи: “Не дивуйся, дитино, і не впадай у відчай. Я вже такий старий і сивий, а вельми мені допіка ють такі помисли. Не впадай у відчай від такого розпалення, котре лікується не стільки людською ревністю, скільки Божим чоловіколюбством. Ти тількипослухай мене нині і вернися у свою келію”. Брат так і вчинив. І авва Аполлос, відійшовши від нього, пішов у келію до старця, що прогнівався на бра та, і, ставши біля келії, молився зі сльозами, кажучи: “Господи, що наводиш спокуси задля користи, поверни боротьбу того брата на цього старця, нехай з досвіду навчиться у своїй старості, чого не навчився за довгий час, як требаспівчувати поборюваним”. Закінчив молитву і побачив ефіопа, що стояв не подалік від келії і стріли пускав у старця. Старець, вражений ними, крутився туди-сюди, ніби п’яний, і, не можучи витримати, вийшов із келії і пішов у світ тією самою дорогою, що й молодший. Авва Аполлос, знаючи, що з ним діється, зустрів його і запитав: “Куди йдеш? Яка причина твого збентеження?” Старець зрозумів, що святий знає, що з ним діється, і від стиду мовчав. Сказав йому авва Аполлос: “Повертайся до келії твоєї і пізнай свою неміч. Не давай дияволові пізнати себе, інакше будеш зневажений від нього, бо не сподобився ти битви проти нього. Та й що я кажу про битву? Навіть одного його нападу ти не зумів відбити. А сталося це з тобою, бо ти прийняв наймолодшого брата, котрого поборював спільний наш ворог, і замість того щоб підбадьорити його на подвиг, вкинув у відчай,не згадавши про ту премудру заповідь, що каже: “Не жалій визволити веде них на смерть і викупити призначених на страту”. Не згадав ти і притчу про Спасителя нашого, що каже: “Він очеретини надломаної не доломить і гнота тліючого не загасить” (Мт. 12, 20). Ніхто не витримав би ворожих нападів і не погасив би природного розпалення, коли б людську неміч не оберігала Божа благодать. Коли вже сповнився над нами Його спасенний промисел, молімоспільно Бога, аби відвів зіслану на тебе кару. Він-бо сокрушає і знову випростовує, Він ранить, і руки Його зцілюють, смиряє і вивищує, мертвить і ожи влює, низводить до аду і з аду виводить”. Сказавши це і помолившися, зразу звільнив його від наведеного нападу і радив просити Бога, аби дав йому слово навчання, щоб розумів, у який час треба промовити слово. З усього сказаного бачимо, що не знайдеться іншого шляху спасіння, якийпройдемо без спотикання, як відкривати свої помисли перед найрозсудливішими отцями, щоб вони спрямовували нас до чесноти, а не йти за своїм по мислом і своїм розсудом. Навіть якби трапилося комусь бути в одного старцяпростого або в небагатьох недосвідчених, то подобає від них утікати і відкривати свої помисли досвідченим отцям, і не зневажати передання попередників. Бо вони не самі від себе, а від Бога і Божественних Писань передали май бутньому родові, щоб питали старших. Можна цього навчитися і з багатьох місць Божественного Писання, особливо із розповіді про святого Самуїла, якого мати змалечку посвятила Богові. Він сподобився розмови з Богом, але коли Бог його покликав уперше, і вдруге, він пішов до старця Елі, і той повчив його і наставив, як відповідати Богові. Він, кого Бог, покликавши, вважав за достойного Його, мав послухати старця і навчитися в нього, себто мав таким чином прийти до смирення. І сам Христос, коли призивав апостола Павлаі промовляв до нього, хоч міг відкрити очі йому і показати дорогу до доско налости, послав його натомість до Ананії і наказав у нього навчитися про дорогу істини, кажучи: “Встань же, та йди в місто, і тобі скажуть, що маєш робити” (Ді. 9, 6). Цим Христос навчає нас іти за наставництвом тих, що вже мають якісь успіхи в духовному житті, аби те, що сказано добре про Павла,не витлумачили зле і щоб це не стало прикладом для сваволі, бо кожен захо че, щоб його Бог наставляв на істину, як Павла, а не отці. А якщо це так, то можна навчитися не тільки зі сказаного, а й з того, що своїми ділами виявляє цей апостол, а він пише про себе так: “Пішов я у Єрусалим відвідати Кифу і Якова і появив їм Євангелію, яку проповідую чи, бува, не дарма труджуся чи трудився” (Гл. 1, 18; 2, 2), – хоч із сили знаків і чудес, які він чинив, видно, що його супроводжувала благодать Святого Духа. Хто ж буде таким гордим і пихатим, що ходитиме за своєю думкою і розумінням, коли апостол Павло –вибрана посудина – питає поради в тих, що раніше від нього стали апостола ми, і сам це визнає. З цього й видно, що Господь нікому не відкриває дороги досконалости, а наставляють кожного духовні отці. Так і пророк говорить: “Спитай у батька, й він звістує тобі, у людей старих, вони ж тобі повідають” (Втор. 32, 7). Отож треба нам усіма силами і всякою ревністю набувати благого дару розсудливости, а він збереже нас від усяких надмірностей. Кажуть-бо отці, що всякі крайнощі однаково шкодять: і надмір посту, і пересичення черева, і незмірність чування, і надмір сну, й усі інші надмірності. Бачили ми таких, що їх не перемогла обжерливість, зате повалив надмірний піст, і самі вони звернулися до обжерливости, виснаживши себе постом. І сам я, пам’ятаю, зазнав чогось подібного, бо настільки здержувався від їжі, що не відчував зовсім бажання їсти: і два, і три дні не їв нічого, і зовсім не бажав би ніякоїїжі, якби інші не змусили мене їсти. І за насланням диявольським так сон ві дійшов від моїх очей, що багато ночей не спав я зовсім і благав Господа, щоб дав мені хоч трохи заснути. Більше я терпів від того, що не міг їсти й спати, ніж від наповнення черева і тривалого сну”.Отакими багатьма повчаннями звеселив нас святий Мойсей, аби ми, скориставшися ними, славили Господа, що подає таку премудрість тим, що бо яться Його. Йому подобає честь і влада навіки. Амінь.реподобного Ніла гідним містом був Константинополь, а наставником – божественний Золотоустий. Рік, коли він просі яв, – 442-ий. Був він з доброго роду і вельми багатий, і був поставлений єпископом у своєму місті. Але він усе залишив і, прийшовши в Синайську гору, вибрав подвижницьке життя. Багатий і світською, і духовною мудрістю, він залишив по собі численні писання, повні духовної мудрости і невимовної благодаті. Із них ми, як бджолазбирає мед, зібрали Слово про молитву і про посницький подвиг, розді лене на 153 глави. Частуємо читачів цим Словом, як медовими сотами.Воно-бо воістину виточує солодкість меду, амброзії і нектару і прино сить плід вельми корисний. Згадує про це і премудрий Фотій у 201-мучитанні на сторінці 266-ій, кажучи так: “Прочитано Слово і Ніла-монаха, розділене на 153 глави. У них божественний муж пояснює спосіб мо литви. Багато є іншого, що свідчить про його достохвальну досконалість у ділах і силу в словах”.