Свобода для всіх (Freedom for All, 1942) — Невілл Годдард | Повний український переклад

Переклад українською з оригінального видання: Neville Goddard, «Freedom for All: A Practical Application of the Bible», 1942. Джерело оригіналу — Cool Wisdom Books.

Завантажити книгу: PDF · EPUB · FB2 — повний український переклад «Свобода для всіх» з обкладинкою, змістом і зручною навігацією. Читайте офлайн на телефоні, планшеті чи в читалці.

Передмова

Публічна думка недовго терпить теорію, яка не працює на практиці. Сьогодні людина, мабуть, більше, ніж будь-коли, вимагає доказів істинності навіть свого найвищого ідеалу. Для остаточного задоволення їй потрібно знайти принцип, який став би для неї способом життя, — принцип, який вона могла б пережити як істинний.

Я вірю, що відкрив саме такий принцип у найвеличнішому з усіх священних письмен — у Біблії. Ця книга народилася з мого власного містичного осяяння й розкриває істину, поховану в оповідях Старого й Нового Заповіту.

Коротко кажучи, книга стверджує: свідомість — єдина й неповторна реальність; свідомість — це причина, а прояв — наслідок. Вона постійно повертає увагу читача до цього факту, щоб він завжди ставив перше на перше місце.

Заклавши основу — що зміна свідомості необхідна для будь-якої зміни прояву, — книга показує читачеві десяток різних шляхів, якими таку зміну свідомості можна здійснити.

Це реалістичний і творчий принцип, який працює. Одкровення, яке він містить, — якщо його застосувати — зробить вас вільними.

Невілл

Розділ 1. Єдність Бога

«Слухай, Ізраїлю»

«Слухай, Ізраїлю: Господь, Бог наш, — Господь єдиний».

Слухай, Ізраїлю! Слухай, людино, створена із самої субстанції Бога: ти і Бог — одне й неподільне. Людина, світ і все, що в ньому, — це зумовлені стани безумовного Єдиного, Бога. Ти і є цей Єдиний; ти — Бог, зумовлений як людина.

Все, чим ти віриш, що Бог є, — це ти. Але ти ніколи не пізнаєш цього як істину, доки не перестанеш приписувати це комусь іншому й не визнаєш цього уявного іншого собою.

Бог і людина, дух і матерія, безформне і сформоване, Творець і творіння, причина й наслідок, твій Отець і ти — одне.

Той Єдиний, у якому всі зумовлені стани живуть, рухаються й мають своє буття, — це твоє Я Є, твоя безумовна свідомість.

Безумовна свідомість

Безумовна свідомість — це Бог, єдина й неповторна реальність. Під безумовною свідомістю мається на увазі відчуття усвідомлення; відчуття знання, що Я Є, — окреме від знання про те, хто Я Є; свідомість буття, відокремлена від того, чим я усвідомлюю себе як буття.

Я усвідомлюю себе людиною, але мені не потрібно бути людиною, щоб усвідомлювати буття. Перш ніж я усвідомив себе кимось, я — безумовне усвідомлення — уже усвідомлював буття, і це усвідомлення не залежить від того, щоб бути кимось.

Я Є самобутня, безумовна свідомість. Я усвідомив себе кимось; я ще усвідомлю себе кимось іншим, ніж те, чим усвідомлюю себе тепер; але Я Є вічно усвідомленим буттям — незалежно від того, чи я безумовна безформність, чи зумовлена форма.

Як зумовлений стан, я (людина) можу забути, хто я і де я, але я не можу забути, що Я Є. Це знання, що Я Є, це усвідомлення буття — єдина реальність.

Ця безумовна свідомість, Я Є, — та пізнавальна реальність, у якій усі зумовлені стани, всі уявлення про себе, починаються й закінчуються, але яка завжди лишається невідомим пізнавальним буттям, коли все пізнане перестає існувати.

Усе, чим я коли-небудь вірив, що я є, усе, чим я вірю, що я є тепер, і все, чим я ще коли-небудь повірю, що я є, — це лише спроби пізнати себе: невідому, невизначену реальність.

Цей невідомий пізнавальний, або безумовна свідомість, і є моє справжнє буття — єдина й неповторна реальність. Я Є безумовна реальність, зумовлена тим, чим я вірю себе. Я Є той, хто вірить, обмежений своїми віруваннями; той, хто знає, визначений пізнаним.

Світ — це моя свідомість, об’єктивована

Світ — це моя зумовлена свідомість, об’єктивована. Те, що я відчуваю й вірю про себе як істину, тепер проєціюється в простір як мій світ. Світ — моє віддзеркалене «я» — завжди свідчить про стан свідомості, у якому я живу.

Жоден випадок і жодна випадковість не відповідальні за те, що зі мною відбувається, ані за середовище, у якому я опиняюся. І наперед визначена доля не є автором моїх удач чи невдач. Невинність і провина — лише слова, що нічого не означають для закону свідомості, окрім як віддзеркалення самого стану свідомості.

Свідомість провини викликає осуд. Свідомість нестачі породжує бідність. Людина вічно об’єктивує той стан свідомості, у якому перебуває, але чомусь заплуталася в тлумаченні закону причини й наслідку. Вона забула, що внутрішній стан і є причиною зовнішнього прояву: «Як усередині — так і зовні». І в цій забудькуватості вона вірить, ніби якийсь зовнішній Бог має власні причини робити речі так, а не інакше, — причини, недосяжні для розуміння простої людини; або вірить, що люди страждають за минулі помилки, забуті свідомим розумом; або ж що роль Бога грає сама лише сліпа випадковість.

Одного дня людина усвідомить, що її власна «Я-єсність» і є тим Богом, якого вона шукала протягом віків, і що її власне відчуття усвідомлення — свідомість буття — є єдиною й неповторною реальністю.

Син, який приховує Отця

Найважче для людини по-справжньому осягнути ось що: «Я-єсність» у ній самій і є Бог. Це її справжнє буття, стан Отця — єдиний стан, у якому вона може бути певна. Син, її уявлення про себе, — ілюзія. Людина завжди знає, що вона є, але те, чим вона є, — це ілюзія, створена нею самою (Отцем) у спробі самовизначення.

Це відкриття показує, що все, чим я вірив, що Бог є, — це Я Є. «Я Є воскресіння й життя» — це твердження про факт моєї свідомості, бо моя свідомість воскрешає або робить видимо живим те, чим я усвідомлюю себе як буття.

«Я Є двері… усі, хто прийшов раніше за Мене, — злодії й розбійники» — показує мені, що моя свідомість є єдиним входом у світ прояву; що прийняти свідомість буття чи володіння тим, чим я прагну бути або що прагну мати, — єдиний шлях, яким я можу стати цим або отримати це; і що будь-яка спроба виразити бажаний стан іншим способом, ніж прийняття свідомості буття чи володіння ним, означає бути обікраденим від радості прояву й володіння.

«Я Є початок і кінець» — відкриває мою свідомість як причину народження і смерти всякого прояву.

«Я Є послав мене» — відкриває мою свідомість як Господа, що посилає мене у світ за образом і подобою того, чим я усвідомлюю себе як буття, — жити у світі, складеному з усього, чим я усвідомлюю себе.

Не приймай Ймення Господа, Бога твого, марно

«Я Є Господь, і немає Бога, крім Мене» — проголошує мою свідомість єдиним і неповторним Господом, і крім моєї свідомости немає Бога.

«Стій і знай, що Я Бог» — означає, що я мушу зупинити розум і знати, що свідомість є Бог.

«Не приймай Ймення Господа, Бога твого, марно», «Я Є Господь: це Ймення Моє». Тепер, коли ти відкрив своє Я Є, свою свідомість як Бога, не називай істинним про себе нічого, чого не назвав би істинним про Бога, бо, визначаючи себе, ти визначаєш Бога. Те, чим ти усвідомлюєш себе як буття, — це те, чому ти дав ім’я Бог. Бог і людина — одне. Ти і твій Отець — одне.

Твоя безумовна свідомість, або Я Є, і те, чим ти усвідомлюєш себе як буття, — одне. Той, хто зачинає, і зачате — одне. Якщо твоє уявлення про себе менше за те, що ти називаєш істинним про Бога, ти обікрав Бога, Отця, — бо ти (син, або зачате) свідчиш про Отця, або того, хто зачинає. Не приймай чарівного Ймення Бога — Я Є — марно, бо не будеш визнаний невинним: ти мусиш виразити все, чим називаєш себе. Назви Бога, свідомо визначаючи себе своїм найвищим ідеалом.

Розділ 2. Ім’я Бога

Не можна повторити надто часто: свідомість — єдина й неповторна реальність, бо саме ця істина робить людину вільною. Це фундамент, на якому тримається вся будівля біблійної літератури. Оповіді Біблії — це містичні одкровення, записані східною символікою, що відкриває інтуїтивному розумові таємницю творіння й формулу визволення. Біблія — це спроба людини висловити словами причину й спосіб творіння. Людина відкрила, що її свідомість є причиною або творцем її світу, — і тому розповіла історію творіння низкою символічних оповідей, які ми сьогодні знаємо як Біблію.

Чому Біблія написана символічно

Щоб зрозуміти цю найвеличнішу з книг, вам потрібно трохи інтелекту й багато інтуїції: інтелекту — аби прочитати книгу, інтуїції — аби витлумачити й зрозуміти прочитане.

Ви можете запитати: чому Біблію написано символічно? Чому не ясним, простим стилем, щоб усі, хто читає, могли зрозуміти? Відповідаю: кожен народ говорить символічно до тієї частини світу, яка відрізняється від його власної.

Мова Заходу ясна нам, людям Заходу, але для Сходу вона символічна — і навпаки. Приклад цього є в настанові східнянина: «Якщо рука твоя спокушає тебе — відітни її». Він говорить про руку не як про руку тіла, а як про будь-яку форму прояву, і тим самим застерігає вас відвернутися від того прояву у вашому світі, який для вас образливий. Водночас людина Заходу мимоволі збила б з пантелику людину Сходу словами: «Цей банк на скелях». Бо вислів «на скелях» для західнянина означає банкрутство, тоді як скеля для східнянина — символ віри й безпеки. «Я уподоблю його чоловікові мудрому, що збудував дім свій на скелі; і пішов дощ, і розлилися ріки, і повіяли вітри, і налягли на дім той, — і він не впав, бо був заснований на скелі».

Щоб по-справжньому зрозуміти послання Біблії, ви мусите пам’ятати: її писав східний розум, а отже, її не можна сприймати буквально тим, хто на Заході. Біологічно між Сходом і Заходом немає різниці. Любов і ненависть — ті самі; голод і спрага — ті самі; честолюбство й бажання — ті самі; але техніка вираження докорінно різна.

ЙОД · ГЕ · ВАУ · ГЕ

Перше, що ви мусите відкрити, якщо хочете відімкнути таємницю Біблії, — це значення символічного імені Творця, відомого всім як Єгова. Слово «Єгова» складається з чотирьох єврейських літер: ЙОД, ГЕ, ВАУ, ГЕ. Уся таємниця творіння схована в цьому імені.

Перша літера, ЙОД, — це абсолютний стан, або безумовна свідомість; відчуття невизначеного усвідомлення; та всеосяжність, із якої походить усе творіння, всі зумовлені стани свідомости. У сучасній термінології ЙОД — це Я Є, або безумовна свідомість.

Друга літера, ГЕ, — це єдинородний Син, бажання, уявний стан. Вона символізує ідею; визначений суб’єктивний стан або прояснену розумову картину.

Третя літера, ВАУ, — символізує акт єднання, з’єднання того, хто зачинає (ЙОД), свідомости, що бажає, із зачатим (ГЕ), бажаним станом, — так, щоб той, хто зачинає, і зачате стали одним. Зафіксувати розумовий стан, свідомо визначити себе як бажаний стан, закарбувати в собі факт, що ви тепер є тим, що уявили або зачали як свою мету, — це функція ВАУ. Вона прибиває, з’єднує свідомість, що бажає, із річчю бажаною. Процес цементування, з’єднання, відбувається суб’єктивно — через відчуття реальности того, що ще не об’єктивоване.

Четверта літера (ГЕ) — це об’єктивація цієї суб’єктивної згоди. ЙОД, ГЕ, ВАУ творить людину, або явлений світ (ГЕ), за своїм образом і подобою — відповідно до суб’єктивного стану свідомости. Отже, функція останньої ГЕ — об’єктивно засвідчити суб’єктивний стан ЙОД ГЕ ВАУ. Зумовлена свідомість безупинно об’єктивує себе на екрані простору. Світ — це образ і подоба суб’єктивного стану свідомости, який його створив. Видимий світ сам собою нічого не може; він лише свідчить про свого творця — суб’єктивний стан. Це видимий син (ГЕ), що свідчить про невидимого Отця, Сина й Матір — ЙОД ГЕ ВАУ, — Святу Трійцю, яку можна побачити лише тоді, коли вона стає видимою як людина або як прояв.

Як діє ваше ім’я

Ваша безумовна свідомість (ЙОД) — це ваше Я Є, яке уявляє бажаний стан (ГЕ), а потім усвідомлює себе як той уявлений стан — відчуваючи й вірячи, що вона і є уявлюваним станом. Свідоме єднання між вами, хто бажає, і тим, чим ви бажаєте бути, стає можливим завдяки ВАУ — вашій здатності відчувати й вірити. Вірити — це просто жити у відчутті, що ви справді є уявлюваним станом, — приймаючи свідомість буття бажаного стану.

Суб’єктивний стан, символізований як ЙОД ГЕ ВАУ, потім об’єктивує себе як ГЕ, — чим і завершується таємниця імени й природи Творця: ЙОД ГЕ ВАУ ГЕ (Єгова).

ЙОД — це бути усвідомленим; ГЕ — бути усвідомленим чогось; ВАУ — бути усвідомленим як, або усвідомлювати себе тим, чим ви були лише усвідомлені; друга ГЕ — це ваш видимий, об’єктивований світ, створений за образом і подобою ЙОД ГЕ ВАУ, тобто того, чим ви усвідомлюєте себе як буття.

«І сказав Бог: створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою». Створімо — ми, ЙОД ГЕ ВАУ, — об’єктивний прояв (ГЕ) за образом нашим, образом суб’єктивного стану. Світ — це об’єктивована подоба суб’єктивного стану свідомости, у якому вона перебуває.

Підсумок

Це розуміння, що свідомість є єдиною й неповторною реальністю, — основа Біблії. Її оповіді — спроби символічною мовою розкрити таємницю творіння і показати людині єдину формулу втечі від усіх її власних творінь. Це справжнє значення імени Єгови — імени, яким усе створене і без якого ніщо не створене, що створене.

Спершу ви усвідомлені; потім усвідомлюєте щось; потім усвідомлюєте себе як те, що ви усвідомлювали; потім споглядаєте об’єктивно те, чим усвідомлюєте себе як буття.

Розділ 3. Закон творіння

Візьмімо одну з оповідей Біблії й подивімося, як пророки й письменники давнини розкривали історію творіння цією дивною східною символікою. Усі ми знаємо оповідь про Ноя й ковчег; про те, що Ной був обраний створити новий світ після того, як світ загинув у потопі. Біблія говорить, що в Ноя було три сини: Сим, Хам і Яфет.

Три сини Ноя

Першого сина звати Сим, що означає «ім’я». Хам, другий син, означає «теплий, живий». Третього сина звати Яфет, що означає «поширення».

Ви помітите, що Ной і його три сини — Сим, Хам і Яфет — містять ту саму формулу творіння, що й божественне ім’я ЙОД ГЕ ВАУ ГЕ.

Ной, Отець, той, хто зачинає, будівничий нового світу, — тотожний ЙОД, або безумовній свідомості, Я Є.

Сим — це ваше бажання; те, чим ви усвідомлюєте себе; те, що ви називаєте й визначаєте як свою мету; він тотожний другій літері божественного імени (ГЕ).

Хам — це теплий, живий стан відчуття, який з’єднує, зв’язує свідомість, що бажає, з річчю бажаною, і тому він тотожний третій літері божественного імени — ВАУ.

Яфет, останній син, означає «поширення»; це поширений, об’єктивований стан, що свідчить про суб’єктивний стан, і він тотожний останній літері божественного імени — ГЕ.

Ви — Ной

Ви — Ной, той, хто знає, творець. Перше, що ви породжуєте, — це ідея, порив, бажання, слово, або ваш перший син Сим (ім’я). Ваш другий син Хам (теплий, живий) — це таємниця відчуття, яким ви суб’єктивно з’єднуєтеся зі своїм бажанням, так що ви — свідомість, що бажає, — стаєте свідомими буття або володіння бажаною річчю. Ваш третій син, Яфет, — це підтвердження, видимий доказ, що ви знаєте таємницю творіння. Він — поширений, об’єктивований стан, що свідчить про невидимий, суб’єктивний стан, у якому ви перебуваєте.

В оповіді про Ноя записано, що Хам побачив таємниці свого батька, і через це відкриття його було зроблено слугою своїх братів — Сима й Яфета. Хам, або відчуття, — це таємниця Отця, вашого Я Є, бо саме через відчуття свідомість, що бажає, з’єднується з річчю бажаною. Свідоме єднання, містичний шлюб, стає можливим лише через відчуття. Саме відчуття здійснює це небесне єднання Отця й Сина, Ноя й Сима, безумовної та зумовленої свідомости. Здійснюючи цю службу, відчуття автоматично служить Яфетові — поширеному, вираженому станові, — бо не може бути жодного об’єктивованого прояву, доки немає спершу суб’єктивного враження.

Відчути присутність бажаної речі, суб’єктивно здійснити стан, закарбувавши в собі через відчуття певний стан свідомости, — це і є таємниця творіння.

Ваш теперішній об’єктивований світ — це Яфет, якого зробив видимим Хам. Тому Хам служить своїм братам, Симові й Яфетові: без відчуття, символізованого як Хам, ідея або бажана річ (Сим) не могла б стати видимою як Яфет.

Відчуття — це таємниця

Здатність відчувати невидиме, здатність через чуття здійснити й зробити реальним певний суб’єктивний стан — це таємниця творіння; таємниця, якою слово, або невидиме бажання, стає видимим — стає тілом. «І Бог називає те, чого немає, як те, що є».

Свідомість називає те, чого не видно, як те, що є, — і робить це, по-перше, визначаючи себе як те, що прагне виразити, і, по-друге, лишаючись у визначеному стані, доки невидиме не стане видимим.

Ось досконала дія закону за оповіддю про Ноя. Цієї самої миті ви усвідомлені буття. Це усвідомлення буття, це знання, що ви є, — і є Ной, творець.

Як це зробити

Тепер, коли особу Ноя встановлено як вашу власну свідомість буття, назвіть щось, що ви хотіли б мати або виразити; визначте якусь мету (Сим) — і, чітко визначивши бажання, заплющте очі й відчуйте, що ви це маєте або що ви це виражаєте.

Не питайте, як це може статися; просто відчуйте, що це у вас є. Прийміть той настрій, який був би у вас, якби ви вже володіли цим, так, щоб ви відчули, що це зроблено.

Відчуття — це таємниця творіння. Будьте мудрими, як Хам, і зробіть це відкриття, щоб і ви мали радість служити своїм братам — Симові й Яфетові: радість робити слово, або ім’я, тілом.

Розділ 4. Таємниця відчуття

Таємницю відчуття — або викликання невидимого у видимі стани — прекрасно розказано в оповіді про те, як Ісак благословив свого другого сина Якова, повіривши, спираючись лише на відчуття, що благословляє свого першого сина Ісава.

Розповідається, що Ісак, старий і сліпий, відчув, що скоро покине цей світ, і, бажаючи благословити свого першого сина Ісава перед смертю, послав його на лови по смачну дичину, з обіцянкою, що по поверненні з ловів той отримає благословення батька.

Яків же, що бажав перворідства — права бути народженим через благословення батька, — підслухав прохання свого сліпого батька про дичину та його обіцянку Ісавові. Тож коли Ісав пішов на лови, Яків заколов і приготував козеня з батькового стада.

Надягнувши його шкірки на своє гладке тіло, щоб стати на дотик схожим на свого волохатого й шорсткого брата Ісава, він приніс смачно приготоване козеня своєму сліпому батькові Ісакові. І Ісак, який покладався винятково на чуття дотику, сприйняв свого другого сина Якова за першого сина Ісава — і проголосив благословення над Яковом.

Ісав, повернувшись із ловів, довідався, що його гладкотілий брат Яків витіснив його, і звернувся до батька за справедливістю. Та Ісак відповів: «Брат твій прийшов з підступом і взяв благословення твоє. Я зробив його твоїм паном, і всіх братів його дав йому за рабів».

Чому це не можна читати буквально

Проста людська порядність мала б підказати людині, що цю оповідь не можна сприймати буквально. Десь у цьому зрадливому й мерзенному вчинкові Якова мусить бути приховане послання для людини.

Приховане послання, формулу успіху, поховану в цій оповіді, було інтуїтивно відкрито письменникові ось так.

Ісак, сліпий отець, — це ваша свідомість; ваше усвідомлення буття.

Ісав, волохатий син, — це ваш теперішній об’єктивований світ: шорстке, чуттєво відчутне; теперішня мить; теперішнє середовище; ваше теперішнє уявлення про себе — коротко кажучи, світ, який ви знаєте завдяки об’єктивним чуттям.

Яків, гладкотілий юнак, другий син, — це ваше бажання, або суб’єктивний стан: ідея, ще не втілена; суб’єктивний стан, який сприймають і відчувають, але не знають і не бачать об’єктивно; точка в часі й просторі, віддалена від теперішнього. Коротко кажучи, Яків — це ваша визначена мета.

Гладкотілий Яків — або суб’єктивний стан, що шукає втілення чи права на народження, — коли його належно відчуто або благословлено батьком (коли його свідомо відчуто й зафіксовано як реальність), стає об’єктивованим; і, роблячи це, він витісняє шорсткого, волохатого Ісава — колишній об’єктивований стан. Дві речі не можуть займати одне й те саме місце одночасно, тож коли невидиме стає видимим, колишній видимий стан зникає.

Ваша свідомість — причина вашого світу. Стан свідомости, у якому ви перебуваєте, визначає, у якому світі ви живете. Ваше теперішнє уявлення про себе об’єктивоване тепер як ваше середовище; цей стан символізовано як Ісав — волохатий, чуттєво відчутний, перший син. Те, чим ви хотіли б бути або що хотіли б мати, символізовано як ваш другий син, Яків — гладкотілий юнак, якого ще не видно, але який суб’єктивно сприймається й відчувається і, якщо його правильно торкнутися, витіснить свого брата Ісава, або ваш теперішній світ.

Сліпий отець

Завжди пам’ятайте: Ісак, батько цих двох синів, або станів, — сліпий. Він не бачить свого гладкотілого сина Якова; він його лише відчуває. І через чуття дотику він справді вірить, що Яків, суб’єктивне, — це Ісав, реальне, об’єктивоване.

Ви не бачите свого бажання об’єктивно; ви лише відчуваєте його суб’єктивно. Ви не обмацуєте простір у пошуках бажаного стану. Як Ісак, ви сидите спокійно й посилаєте свого першого сина на лови, відводячи увагу від об’єктивного світу. А тоді, за відсутности першого сина, Ісава, ви запрошуєте бажаний стан, свого другого сина Якова, підійти близько, щоб ви могли його відчути: «Підійди ближче, сину мій, щоб я відчув тебе».

Спершу ви усвідомлюєте це в безпосередньому оточенні; потім притягаєте ближче, ближче й ближче, доки не відчуєте його в найближчій присутності, так що воно стає для вас реальним і природним.

«Якщо двоє з вас на землі погодяться просити про якусь річ, то дасться їм від Отця Мого Небесного». Двоє погоджуються через чуття дотику; і згода встановлюється на землі — об’єктивується, стає реальною. Двоє, які погоджуються, — це Ісак і Яків: ви і те, чого ви бажаєте; і згода укладається винятково через чуття.

Ісав символізує ваш теперішній об’єктивований світ, приємний чи ні. Яків символізує будь-яке й кожне бажання вашого серця. Ісак символізує ваше справжнє «я» — із заплющеними очима до теперішнього світу — в акті відчування себе тим, чим ви бажаєте бути, або власником того, чим бажаєте володіти.

Таємниця Ісака — стану відчування — це просто акт розумового відокремлення чуттєво відчутного (вашого теперішнього фізичного стану) від того, що відчутне лише внутрішньо (того, чим ви хотіли б бути). Міцно заплющивши об’єктивні чуття, Ісак зробив — і ви можете зробити — так, що внутрішньо відчутне (суб’єктивний стан) здається реальним або чуттєво пізнаним; бо віра — це знання.

Метод застосування

Знати закон самовираження, закон, яким невидиме стає видимим, — недостатньо. Його треба застосовувати. І ось метод застосування.

Перше: пошліть свого першого сина Ісава — ваш теперішній об’єктивований світ або проблему — на лови. Це робиться просто: заплющте очі й заберіть увагу від об’єктивованих обмежень. Коли ваші чуття відведено від об’єктивного світу, він зникає з вашої свідомости — іде на лови.

Друге: із заплющеними очима й відведеною від навколишнього світу увагою свідомо зафіксуйте природний час і місце здійснення вашого бажання.

Із закритими до теперішнього середовища чуттями ви можете відчути реальність будь-якої точки в часі чи просторі, бо обидві вони психологічні й можуть бути створені за бажанням. Життєво важливо, щоб природна часопросторова умова Якова — природний час і місце здійснення вашого бажання — була спершу зафіксована у вашій свідомості.

Якщо неділя — той день, коли бажана річ має здійснитися, то неділю треба зафіксувати у свідомості зараз. Просто почніть відчувати, що це неділя, доки тиша й природність неділі свідомо не встановляться.

У вас є певні асоціяції з днями, тижнями, місяцями й порами року. Ви не раз казали: «Сьогодні відчувається як неділя, або понеділок, або субота; це відчувається як весна, літо, осінь або зима». Це має переконати вас, що ви маєте певні свідомі враження, які пов’язуєте з днями, тижнями й порами року. А отже, завдяки цим асоціяціям ви можете обрати будь-який бажаний час і, пригадавши свідоме враження, пов’язане з таким часом, зробити цей час суб’єктивною реальністю вже тепер.

Зробіть те саме з простором. Якщо кімната, у якій ви сидите, не та кімната, де бажана річ була б природно розміщена або здійснена, відчуйте себе сидячи в кімнаті чи місці, де це було б природно.

Свідомо зафіксуйте це часопросторове враження, перш ніж почнете відчувати близькість, реальність і володіння бажаною річчю. Не має значення, чи бажане місце за десять тисяч миль, чи за сусідніми дверима: ви мусите зафіксувати у свідомості той факт, що саме там, де ви сидите, і є бажане місце. Ви не здійснюєте розумової подорожі — ви складаєте простір. Сидіть спокійно там, де ви є, і зробіть «там» — «тут». Заплющте очі й відчуйте, що саме це місце, де ви є, і є бажане місце; відчувайте й сприймайте реальність цього, доки свідомо не переконаєтеся в цьому факті, бо ваше знання цього факту спирається винятково на суб’єктивне відчування.

Третє: за відсутности Ісава (проблеми) і зі встановленим природним часом і місцем запросіть Якова (розв’язання) прийти й заповнити цей простір — прийти й витіснити свого брата.

У вашій уяві побачте бажану річ. Якщо ви не можете її уявити, відчуйте її загальний обрис; споглядайте її. Потім подумки притягніть її до себе: «Підійди ближче, сину мій, щоб я відчув тебе». Відчуйте її близькість; відчуйте її в найближчій присутності; відчуйте її реальність і міцність; відчуйте й побачте її природно розміщеною в кімнаті, де ви сидите; відчуйте трепет справжнього звершення й радість володіння.

Тепер розплющте очі. Це повертає вас до об’єктивного світу — шорсткого, чуттєво відчутного. Ваш волохатий син Ісав повернувся з ловів і самою своєю присутністю каже вам, що вас зрадив гладкотілий син Яків — суб’єктивне, психологічно відчуте. Але, як Ісак, чия впевненість спиралася на знання цього незмінного закону, ви теж скажете: «Я зробив його твоїм паном, і всіх братів його дав йому за рабів».

Тобто, навіть якщо ваша проблема видається усталеною й реальною, ви відчули суб’єктивний, психологічний стан реальним — аж до трепету цієї реальности; ви пережили таємницю творіння, бо відчули реальність суб’єктивного.

Ви зафіксували певний психологічний стан, який, попри будь-який опір чи будь-який попередній досвід, об’єктивує себе — і тим сповнить ім’я Якова: витіснювач.

Три практичні приклади

Ось кілька практичних прикладів цієї драми.

Перший: благословення, або зроблення речі реальною. Сядьте у своїй вітальні й назвіть якісь меблі, килим або лампу, які ви хотіли б мати саме в цій кімнаті. Подивіться на ту площу кімнати, де ви розмістили б їх, якби мали. Заплющте очі й дозвольте всьому, що тепер займає цю площу, зникнути. В уяві побачте цю площу порожньою — там абсолютно нічого немає. Тепер почніть заповнювати цей простір бажаними меблями; відчуйте, що ви маєте їх саме на цій площі; уявіть, що бачите те, що бажали побачити. Пробудьте в цій свідомості, доки не відчуєте трепет володіння.

Другий: благословення, або зроблення місця реальним. Ви сидите у своїй квартирі в Нью-Йорку й розмірковуєте про радість, яка була б вашою, якби ви були на океанському лайнері, що перетинає великий Атлантичний океан. «Я йду приготувати вам місце. І коли піду й приготую вам місце, прийду знову й візьму вас до Себе, щоб і ви були там, де Я».

Ваші очі заплющені; ви свідомо відпустили нью-йоркську квартиру і на її місці відчуваєте, що ви на океанському лайнері. Ви сидите в шезлонгу; навколо вас немає нічого, крім безмежного Атлантики. Зафіксуйте реальність цього корабля й океану так, щоб у цьому стані ви могли подумки пригадати день, коли сиділи у своїй нью-йоркській квартирі й мріяли про цей день у морі. Пригадайте розумову картину себе, що сидить там, у Нью-Йорку, і мріє про цей день. В уяві побачте спогад-картину себе там, у нью-йоркській квартирі. Якщо вам вдасться озирнутися на нью-йоркську квартиру, свідомо туди не повертаючись, — ви успішно приготували реальність цієї подорожі. Лишайтеся в цьому свідомому стані, відчуваючи реальність корабля й океану; відчуйте радість цього звершення — і тоді розплющте очі. Ви пішли й приготували місце; ви зафіксували певний психологічний стан — і де ви є у свідомості, там будете й тілом.

Третій: благословення, або зроблення реальною точки в часі. Ви свідомо відпускаєте цей день, місяць або рік, залежно від потреби, і уявляєте, що тепер уже той день, місяць або рік, який ви бажаєте пережити. Ви відчуваєте реальність бажаного часу, закарбовуючи в собі факт, що воно вже здійснене. Коли ви відчуваєте природність цього часу, ви починаєте відчувати трепет від того, що цілком здійснили те, що — перш ніж ви розпочали цю психологічну подорож у часі — бажали пережити саме в цей час.

Двері в’язниці

Зі знанням своєї влади благословляти ви можете відчинити двері будь-якої в’язниці — в’язниці хвороби, бідности чи сірого, буденного існування.

«Дух Господа Бога на мені, бо Господь помазав мене благовістити убогим; послав мене перев’язати зламаних серцем, проголосити волю полоненим і відкриття в’язниці — в’язням».

Розділ 5. Субота

«Шість днів робитимуть роботу, а дня сьомого буде вам свято, субота відпочинку Господеві».

Ці шість днів — не двадцятичотиригодинні проміжки часу. Вони символізують психологічну мить, коли фіксується певний суб’єктивний стан. Ці шість днів праці — суб’єктивні переживання, і тому їх не можна міряти зоряним часом, бо справжня праця фіксації певного психологічного стану відбувається у свідомості. Час, витрачений на свідоме визначення себе тим, чим ви бажаєте бути, і є мірою цих шести днів.

Зміна свідомости — це праця, виконана в ці шість днів творіння; психологічне пристосування, яке міряють не зоряним часом, а дійсним (суб’єктивним) звершенням. Так само як життя в ретроспективі міряють не роками, а змістом цих років, так і цей психологічний проміжок міряють не часом, витраченим на пристосування, а звершенням цього проміжку.

ВАУ — шоста літера

Справжнє значення шести днів праці (творіння) розкривається в таємниці ВАУ — шостої літери єврейської абетки й третьої літери божественного імени: ЙОД ГЕ ВАУ ГЕ.

Як уже було пояснено в таємниці імени Єгови, ВАУ означає «прибивати» або «з’єднувати». Творець з’єднується зі своїм творінням через відчуття; і час, який вам потрібен, аби зафіксувати певне відчуття, — це справжня міра цих шести днів творіння.

Подумки відокремити себе від об’єктивного світу й приєднати себе через таємницю відчуття до суб’єктивного стану — це функція шостої літери єврейської абетки, ВАУ, або шести днів праці.

Проміжок між зачаттям і народженням

Між зафіксованим враженням, або суб’єктивним станом, і зовнішнім виразом цього стану завжди є проміжок. Цей проміжок називається суботою. Субота — це розумовий відпочинок, що настає після зафіксованого психологічного стану; вона є наслідком ваших шести днів праці.

«Субота створена для людини». Цей розумовий відпочинок, що настає після успішного свідомого зачаття, — це період розумової вагітности; період, створений для того, щоб виношувати прояв. Його створено для прояву, а не прояв створено для нього.

Автоматично ви дотримуєте суботу як день відпочинку — період розумового спокою, — якщо вам вдалося здійснити свої шість днів праці. Не може бути жодної суботи, жодного сьомого дня, жодного періоду розумового відпочинку, доки шість днів не завершено; доки психологічне пристосування не здійснене і розумове враження не зроблене повністю.

Людину застерігають: якщо вона не дотримає суботи, якщо не ввійде в Божий відпочинок, то не отримає й обітниці — не здійснить своїх бажань. Причина проста й очевидна: не може бути розумового відпочинку, доки не зроблено свідомого враження.

Якщо людина не закарбувала в собі повністю факт, що вона вже має те, чим досі бажала володіти, вона й далі бажатиме цього — і тому не буде в розумовому спокої чи задоволенні. Якщо ж, навпаки, вона здійснить це свідоме пристосування так, що, виходячи з періоду тиші, зі своїх суб’єктивних шести днів праці, вона знає через своє відчуття, що бажана річ у неї є, — тоді вона автоматично входить у суботу, у період розумового відпочинку. За зачаттям настає вагітність. Людина не продовжує бажати того, що вже набула.

Суботу можна дотримувати як день відпочинку лише після того, як людині вдалося стати свідомою буття тим, чим вона бажала бути, входячи в тишу. Субота — це наслідок шести днів праці. Людина, яка знає справжнє значення цих шести днів праці, розуміє: дотримання одного дня тижня як дня фізичної тиші — ще не дотримання суботи. Мир і тишу суботи можна пережити лише тоді, коли людині вдалося стати свідомою буття тим, чим вона бажає бути.

Гріх — це промах

Якщо вона не зробила цього свідомого враження, то схибила; вона згрішила, — бо згрішити означає схибити: не досягти своєї мети; опинитися в стані, де немає миру в душі.

«Коли б Я не прийшов і не говорив їм, то не мали б гріха». Якби людині не було показано ідеального стану, до якого треба прагнути, стану бажаного й набутого, — вона була б задоволена своєю долею в житті й ніколи не пізнала б гріха.

Тепер, коли людина знає, що її можливості безмежні; знає, що, працюючи шість днів, тобто здійснюючи психологічне пристосування, вона може здійснити свої бажання, — вона не заспокоїться, доки не досягне кожної своєї мети. Зі справжнім знанням цих шести днів праці вона визначить свою мету й почне ставати свідомою буття нею.

Коли це свідоме враження зроблено, за ним автоматично настає період розумового відпочинку — період, який містик називає суботою, проміжок, у якому свідоме враження буде виношене й фізично виражене. Слово стане тілом.

Але це не кінець! Субота, або відпочинок, що його порушить втілення ідеї, рано чи пізно поступиться місцем новим шести дням праці, коли людина визначить нову мету й почне наново акт визначення себе тим, чим бажає бути.

Добра людина на полюванні

Людину розбуркали зі сну через посередництво бажання, і вона не знайде спокою, доки не здійснить свого бажання. Але перш ніж увійти в Божий відпочинок, або дотримати суботу, — перш ніж ходити без страху й у мирі, — вона мусить стати добрим духовним стрільцем і вивчити таємницю влучання в ціль, або праці шести днів: таємницю, якою вона відпускає об’єктивний стан і пристосовується до суб’єктивного.

Цю таємницю було розкрито в божественному імені Єгова, а потім — в оповіді про Ісака, що благословляє свого сина Якова. Якщо людина застосує формулу так, як її розкрито в цих біблійних драмах, вона щоразу влучатиме в духовне яблучко, бо знатиме: розумовий відпочинок, або субота, настає лише тоді, коли їй вдалося здійснити психологічне пристосування.

Розп’яття й воскресіння

Оповідь про розп’яття прекрасно драматизує ці шість днів (психологічний період) і сьомий день відпочинку.

Записано, що у юдеїв був звичай відпускати когось із в’язниці на свято Пасхи, і їм давали вибір: відпустити Варавву, розбійника, або Ісуса, Спасителя. І вони закричали: «Відпусти Варавву!» Тоді Варавву відпустили, а Ісуса розп’яли.

Далі записано, що Ісуса, Спасителя, розп’яли шостого дня, поховали в гробі — сьомого, а воскреслим Він став першого дня.

Спаситель у вашому випадку — це те, що врятувало б вас від того, чим ви не усвідомлюєте себе як буття, тоді як Варавва-розбійник — це ваше теперішнє уявлення про себе, яке краде у вас те, чим ви хотіли б бути.

Визначаючи свого спасителя, ви визначаєте те, що мало б вас урятувати, а не те, як вас буде врятовано. Ваш спаситель, або бажання, має шляхи, яких ви не знаєте; його шляхи незбагненні. Кожна проблема розкриває власне розв’язання. Якби ви були ув’язнені, ви автоматично побажали б бути вільними. Отже, свобода — це те, що врятувало б вас. Вона і є вашим спасителем.

Відкривши свого спасителя, наступний крок у цій великій драмі воскресіння — відпустити Варавву, розбійника, ваше теперішнє уявлення про себе, і розп’яти свого спасителя, тобто зафіксувати свідомість буття чи володіння тим, що мало б вас урятувати.

Варавва уособлює вашу теперішню проблему. Ваш спаситель — те, що вивільнило б вас від цієї проблеми. Ви відпускаєте Варавву, відводячи увагу від проблеми — від свого відчуття обмеження, — бо воно краде у вас свободу, якої ви шукаєте. І ви розпинаєте свого спасителя, фіксуючи певний психологічний стан через відчуття, що ви вільні від обмеження минулого.

Ви заперечуєте свідчення чуттів і починаєте суб’єктивно відчувати радість бути вільним. Ви відчуваєте цей стан свободи настільки реальним, що й самі вигукуєте: «Я вільний!» — «Звершилося».

Фіксація цього суб’єктивного стану — розп’яття — відбувається шостого дня. Перш ніж сонце зайде цього дня, ви мусите завершити фіксацію відчуттям: «Це так», «Звершилося».

За суб’єктивним знанням настає субота, або розумовий відпочинок. Ви будете як похований у гробі, бо знатимете: хоч які б гори стояли на перешкоді, хоч які б непрохідні стіни не здавалися, ваш розп’ятий і похований спаситель (ваша теперішня суб’єктивна фіксація) воскресить себе.

Дотримуючи суботу як період розумового відпочинку, приймаючи той настрій, який був би у вас, якби ви вже видимо виражали цю свободу, ви отримаєте обітницю Господа, бо слово стане тілом — суб’єктивна фіксація втілиться.

«І Бог відпочив сьомого дня від усіх діл Своїх».

Ваша свідомість — це Бог, що відпочиває у знанні: «Добре», «Звершилося». І ваші об’єктивні чуття підтвердять, що це так, бо день покаже це.

Розділ 6. Зцілення

Формула зцілення від прокази, розкрита в чотирнадцятому розділі Левіту, стає напрочуд промовистою, коли дивитися на неї очима містика. Цю формулу можна приписати як дієві ліки від будь-якої недуги у світі людини: фізичної, розумової, фінансової, суспільної, моральної — будь-якої. Не має значення природа недуги чи її тривалість, бо формулу можна успішно застосувати до кожної з них.

Дві птиці

Ось ця формула, як записано в книзі Левіт:

«І накаже священик узяти для того, хто очищується, двох птахів живих і чистих… і накаже священик зарізати одного птаха… А живого птаха візьме він і вмочить його в крові зарізаного птаха, і покропить на того, хто очищується від прокази, сім разів, і оголосить його чистим, і відпустить живого птаха в поле… і буде він чистий».

Буквальне застосування цієї оповіді було б безглуздим і безплідним, тоді як психологічне застосування формули — мудре й плідне.

Птах — символ ідеї. Кожен, хто має проблему або бажає виразити щось інше, ніж те, що він виражає тепер, може сказати, що має двох птахів. Цих двох птахів, або уявлень, можна визначити так.

Перший птах — це ваше теперішнє, зовнішньо зображене уявлення про себе; опис, який ви дали б, якби вас попросили визначити себе: ваш фізичний стан, ваш дохід, ваші зобов’язання, ваша національність, родина, раса тощо. Ваша щира відповідь на ці питання неминуче спиралася б винятково на свідчення чуттів, а не на жодне уявне бажане. Це правдиве уявлення про себе (засноване цілком на свідченнях чуттів) і визначає першого птаха.

Другий птах визначається тією відповіддю, яку ви хотіли б дати на ці питання самовизначення. Коротко кажучи, цих двох птахів можна визначити як те, чим ви усвідомлюєте себе як буття, і те, чим ви бажаєте бути.

Інше визначення двох птахів: перший — ваша теперішня проблема, якою б не була її природа; другий — розв’язання цієї проблеми. Наприклад: якби ви були хворі, добро здоров’я було б розв’язанням. Якби ви були в боргах, свобода від боргів була б розв’язанням. Якби ви були голодні, їжа була б розв’язанням.

Як ви помітили, як — спосіб здійснення розв’язання — не розглядається. Розглядаються лише проблема й розв’язання. Кожна проблема розкриває власне розв’язання: для хвороби це здоров’я; для бідности — багатство; для слабкости — сила; для ув’язнення — свобода.

Отже, ці два стани — ваша проблема та її розв’язання — і є двома птахами, яких ви приносите священикові. Ви і є священик, який тепер виконує драму зцілення прокаженого, — ви і ваша проблема. Ви священик, і за формулою зцілення від прокази ви тепер вивільняєте себе від своєї проблеми.

Сім кропінь

Перше: візьміть одного з птахів (вашу проблему) і вбийте його, випустивши з нього кров. Кров — це свідомість людини. «Він створив з однієї крови всі народи людські, щоб жили на всій поверхні землі».

Ваша свідомість — єдина й неповторна реальність, що оживляє й робить реальним те, чим ви усвідомлюєте себе як буття. Тож відвернення уваги від проблеми рівнозначне випусканню крови з птаха. Ваша свідомість — це та єдина кров, що робить усі стани живими реальностями. Відвівши увагу від будь-якого даного стану, ви виточуєте життєву кров із цього стану. Ви вбиваєте або усуваєте першого птаха (вашу проблему), відводячи від нього увагу.

У цю кров (вашу свідомість) ви вмочуєте живого птаха (розв’язання) — те, чим досі ви бажали бути або що бажали мати. Ви робите це, вивільняючи себе, щоб бути бажаним станом уже тепер.

Умочування живого птаха в кров убитого птаха подібне до благословення Якова його сліпим батьком Ісаком. Як ви пригадуєте, сліпий Ісак не міг бачити свого об’єктивного світу — свого сина Ісава. І ви сліпі до своєї проблеми, першого птаха, бо відвели від неї увагу й тому не бачите її. Ваша увага (кров) тепер звернена на другого птаха (суб’єктивний стан), і ви відчуваєте й сприймаєте його реальність.

Сім разів вам сказано кропити того, хто очищується. Це означає: ви мусите перебувати в новому уявленні про себе, доки не ввійдете подумки в сьомий день (суботу); доки розум не зупиниться, не зафіксується у вірі, що ви справді виражаєте або маєте те, чим бажаєте бути або що бажаєте мати.

При сьомому кропленні вам сказано відпустити живого птаха й оголосити людину чистою. Коли ви повністю закарбовуєте в собі факт, що ви є те, чим бажаєте бути, ви символічно покропили себе сім разів — і тоді ви вільні, як відпущений птах. І, як птах у леті, що за якийсь час мусить повернутися на землю, так і ваше суб’єктивне враження, або ваша заява, за якийсь час утілиться у вашому світі.

Ви — і священик, і прокажений

Ця оповідь, як і всі інші оповіді Біблії, — психологічна п’єса, розіграна у свідомості людини. Ви — первосвященик; ви — прокажений; ви — птахи.

Ваша свідомість, або Я Є, — це первосвященик. Ви, людина з проблемою, — прокажений. Проблема, ваше теперішнє уявлення про себе, — це вбитий птах; розв’язання проблеми, те, чим ви бажаєте бути, — це живий птах, якого відпускають.

Ви розігруєте цю велику драму в собі, відводячи увагу від проблеми й звертаючи її на те, що бажаєте виразити. Ви закарбовуєте в собі факт, що ви є те, чим бажаєте бути, доки ваш розум не зупиниться у вірі, що це так. Жити в цьому зафіксованому настрої, жити у свідомості, що ви тепер уже є тим, чим раніше бажали бути, — це птах у леті, вільний від обмежень минулого й рухається до втілення вашого бажання.

Розділ 7. Бажання — слово Боже

«Так буде й слово Моє, що виходить з уст Моїх: воно не вернеться до Мене порожнім, але зробить те, що Мені до вподоби, і осягне те, на що Я послав його».

Бог говорить до вас через посередництво ваших основних бажань. Ваші основні бажання — це слова обітниці, пророцтва, що містять у собі план і силу вираження.

Під основним бажанням мається на увазі ваша справжня мета. Другорядні бажання стосуються способу здійснення. Бог, ваше Я Є, говорить до вас, зумовленого стану свідомости, через ваші основні бажання. Другорядні бажання, або способи вираження, — це таємниці вашого Я Є, усезнаючого Отця.

Ваш Отець, Я Є, відкриває перше й останнє: «Я є початок і кінець», — але ніколи не відкриває середини, таємниці Своїх шляхів. Тобто перше відкрите як слово — ваше основне бажання. Останнє — його здійснення, слово, що стало тілом. Друге, або середина (план розгортання), ніколи не відкривається людині, а навіки лишається таємницею Отця.

Не додавай і не віднімай

«Бо я свідчу кожному, хто чує слова пророцтва цієї книги: якщо хто додасть до них, на того накладе Бог урази, описані в цій книзі; а якщо хто відніме від слів книги цього пророцтва, від того відніме Бог частку його з книги життя».

Слова пророцтва, про які говориться в Об’явленні, — це ваші основні бажання, які не можна далі зумовлювати. Людина ж безупинно додає до цих слів і віднімає від них. Не знаючи, що основне бажання містить у собі план і силу вираження, вона постійно йде на компроміси й ускладнює своє бажання.

Ось ілюстрація того, що людина робить зі словом пророцтва — зі своїми бажаннями.

Людина бажає свободи від свого обмеження або проблеми. Перше, що вона робить, визначивши свою мету, — зумовлює її чимось іншим. Вона починає міркувати про спосіб набуття. Не знаючи, що бажана річ має власний спосіб вираження, вона починає планувати, як її отримає, — і тим додає до слова Божого.

Якщо ж у неї немає жодного плану чи уявлення про здійснення бажання, вона йде на компроміс, видозмінюючи бажання. Їй здається: якщо вона задовольниться меншим, ніж основне бажання, то матиме більше шансів його здійснити. Так вона віднімає від слова Божого.

Окремі люди й цілі народи постійно порушують цей закон свого основного бажання — будуючи плани й задуми про здійснення своїх прагнень; цим вони додають до слова пророцтва. Або ж ідуть на компроміс зі своїми ідеалами — і тим віднімають від слова Божого. Неминучий наслідок — смерть і порази, або невдача й розчарування, як і обіцяно за такі порушення.

Бажання — це стан свідомости, що шукає втілення

Бог говорить до людини лише через посередництво її основних бажань. Ваші бажання визначаються вашим уявленням про себе. Самі собою вони не добрі й не злі. «Я знаю й переконаний у Господі Ісусі Христі, що немає нічого нечистого самого собою; тільки тому, хто вважає щось нечистим, — тому воно нечисте».

Ваші бажання — природний і автоматичний наслідок вашого теперішнього уявлення про себе. Бог, ваша безумовна свідомість, — безособовий і не зважає на особи. Ваша безумовна свідомість, Бог, дає вашій зумовленій свідомості, людині, через посередництво ваших основних бажань те, що ваш зумовлений стан (ваше теперішнє уявлення про себе) вважає за потрібне.

Доки ви перебуваєте в теперішньому стані свідомости, доти бажатимете того, чого бажаєте тепер. Змініть уявлення про себе — і ви автоматично зміните природу своїх бажань.

Бажання — це стани свідомости, що шукають утілення. Їх формує свідомість людини, і людина, яка їх зачала, може легко їх виразити. Бажання виражаються тоді, коли людина, яка їх зачала, приймає той настрій, який був би в неї, якби бажані стани вже були виражені.

Золоте правило

Оскільки бажання, якою б не була їхня природа, можна так легко виразити зафіксованим настроєм, тим, хто ще не усвідомив єдности життя і не знає основної істини, що свідомість є Бог, єдина й неповторна реальність, треба дати одне застереження. Його дано людині у відомому Золотому правилі: «Робіть іншим те, що хотіли б, щоб робили вам».

Ви можете бажати чогось для себе або для іншого. Якщо ваше бажання стосується іншого, переконайтеся, що бажане для нього прийнятне. Причина цього застереження така: ваша свідомість є Бог, податель усіх дарів. Отже, те, що ви відчуваєте й вірите як істину про іншого, — це дар, який ви йому дали. Дар, якого не прийнято, повертається до того, хто дає.

Тож будьте певні: ви хотіли б самі мати цей дар, бо якщо ви зафіксуєте в собі вірування як істину про іншого, а він не прийме цього стану як істину про себе, — цей неприйнятий дар утілиться у вашому власному світі.

Завжди слухайте й приймайте як істину про інших те, що бажали б для себе. Так ви будуєте небо на землі. «Робіть іншим так, як хотіли б, щоб робили вам» — це правило спирається на цей закон.

Приймайте як істину про інших лише ті стани, які ви охоче прийняли б як істину про себе, — щоб постійно творити небо на землі. Ваше небо визначене станом свідомости, у якому ви живете, а цей стан складається з усього, що ви приймаєте як істину про себе і як істину про інших.

Ваше безпосереднє середовище визначається вашим власним уявленням про себе плюс вашими переконаннями щодо інших, які вони самі не прийняли.

Ваше уявлення про іншого, яке не є його уявленням про себе, — це дар, повернутий вам.

Пропозиції, як і пропаганда, — бумеранги, якщо їх не прийняли ті, кому їх послано. Отже, ваш світ — це дар, який ви дали самі собі. Природа цього дару визначається вашим уявленням про себе плюс неприйнятими дарами, які ви запропонували іншим.

Не помиляйтеся: закон не зважає на особи. Відкрийте закон самовираження й живіть за ним — і будете вільними. З цим розумінням закону визначте своє бажання; знайте точно, чого хочете; переконайтеся, що воно бажане й прийнятне.

Дисциплінований розум

Мудра й дисциплінована людина не бачить жодної перешкоди для здійснення свого бажання; вона не бачить нічого, що треба було б знищувати. Із зафіксованим настроєм вона визнає, що бажана річ уже цілком виражена, бо знає: зафіксований суб’єктивний стан має шляхи й засоби виразити себе, про які ніхто не знає. «Перш ніж вони попросять, Я вже відповів», «Я маю шляхи, яких ви не знаєте», «Мої шляхи незбагненні».

Недисциплінована людина, навпаки, постійно бачить опір здійсненню свого бажання, і через розчарування формує бажання руйнування, у які міцно вірить: нібито вони мусять виразитися, перш ніж здійсниться її основне бажання.

Коли людина відкриє цей закон єдиної свідомости, вона зрозуміє велику мудрість Золотого правила, житиме за ним і доведе собі, що Царство Небесне — на землі.

Ви зрозумієте, чому слід «робити іншим те, що хотіли б, щоб робили вам». Ви знатимете, чому слід жити за цим Золотим правилом, бо відкриєте: це просто добрий глузд — адже правило спирається на незмінний закон життя і не зважає на особи.

Свідомість — єдина й неповторна реальність. Світ і все, що в ньому, — об’єктивовані стани свідомости. Ваш світ визначений вашим уявленням про себе ПЛЮС вашими уявленнями про інших, які не є їхніми уявленнями про себе.

Пасха: людина з глеком води

Оповідь про Пасху допомагає вам відвернутися від обмежень теперішнього й перейти в кращий, вільніший стан.

Вказівку «Ідіть за людиною з глеком води» було дано учням, щоб привести їх до останньої вечері, або свята Пасхи. Людина з глеком води — це одинадцятий учень, Симон із Кани, дисциплінована якість розуму, що чує лише гідні, благородні й добрі стани. Розум, привчений чути лише добре, бенкетує добрими станами й так утілює добро на землі.

Якщо й ви хочете бути на останній вечері — на великому святі Пасхи, — то йдіть за цією людиною. Прийміть цей настрій, символізований як «людина з глеком води», і ви житимете у світі, що справді є небом на землі.

Свято Пасхи — це таємниця зміни вашої свідомости. Ви відвертаєте увагу від свого теперішнього уявлення про себе й приймаєте свідомість буття тим, чим хочете бути, — і так переходите з одного стану в інший. Цей перехід звершується за допомогою дванадцятьох учнів, які є дванадцятьма дисциплінованими якостями розуму.

Розділ 8. Віра

«І сказав їм Ісус: через невірство ваше; бо істинно кажу вам: якщо матимете віру з гірчичне зерно, то скажете горі оцій: перейди звідси туди, — і вона перейде; і нічого не буде неможливого для вас».

Ця віра з гірчичне зерно стала для людини каменем спотикання. Її вчили, що гірчичне зерно означає малу міру віри. Тож вона природно дивується: чому вона, доросла людина, не має цієї незначної міри віри, коли така мала кількість запевняє успіх?

«Віра, — кажуть їй, — це підстава сподіваного, доказ невидимого». І ще: «Через віру… світи були створені словом Божим, так що видиме не з видимого постало». Невидиме стало видимим.

Гірчичне зерно

Гірчичне зерно — не міра малої кількости віри. Навпаки, це абсолют віри.

Гірчичне зерно усвідомлює себе гірчичним зерном і тільки ним. Воно не знає жодного іншого зерна у світі. Воно замкнене в переконанні, що є гірчичним зерном, — так само, як сперматозоїд, замкнений в утробі, усвідомлює себе людиною і тільки людиною.

Гірчичне зерно — це справді та міра віри, що потрібна для здійснення кожної вашої мети; але, як і гірчичне зерно, ви теж мусите втратити себе у свідомості буття лише бажаною річчю. Ви перебуваєте в цьому замкненому стані, доки він не розірве себе й не відкриє вашу свідому заяву.

Віра — це відчуття або життя у свідомості буття бажаною річчю; віра — таємниця творіння, ВАУ в божественному імені ЙОД ГЕ ВАУ ГЕ; віра — це Хам у родині Ноя; віра — це чуття дотику, яким Ісак благословив і зробив реальним свого сина Якова.

Вірою Бог (ваша свідомість) називає те, чого не видно, як те, що є, — і робить це видимим.

Саме віра дає вам змогу стати свідомим буття бажаною річчю; і знову ж таки віра замикає вас у цьому свідомому стані, доки ваша невидима заява не дозріє й не виразить себе — не стане видимою. Віра, або відчуття, — таємниця цього привласнення. Через відчуття свідомість, що бажає, з’єднується з річчю бажаною.

Як це відчувається

Як би ви почувалися, якби вже були тим, чим бажаєте бути? Носіть цей настрій, це відчуття, яке було б вашим, якби ви вже були тим, чим бажаєте бути, — і за якийсь час ви будете замкнені у вірі, що ви є ним. Тоді без зусиль цей невидимий стан об’єктивує себе; невидиме стане видимим.

Якби ви мали віру з гірчичне зерно, ви цього дня через чарівну субстанцію відчуття замкнули б себе у свідомості буття тим, чим бажаєте бути. У цій розумовій тиші, у цьому могильному спокої ви б лишалися, впевнені, що вам не потрібен ніхто, щоб відвалити камінь, — бо всі гори, камені й жителі землі ніщо у ваших очах.

Те, що ви тепер визнаєте істинним про себе (цей теперішній стан свідомости), діятиме за своєю природою серед усіх жителів землі, і ніхто не зможе зупинити його руки чи сказати йому: що ти робиш? Ніхто не може зупинити цей стан свідомости, у якому ви замкнені, від утілення, ані оспорити його право бути.

Цей стан свідомости, належно замкнений вірою, є слово Боже — Я Є, бо людина, що так сидить, каже: «Я Є те й те…», — а слово Боже (мій зафіксований стан свідомости) є дух і не може вернутися до мене порожнім, але мусить звершити те, на що послане.

Слово Боже (ваш стан свідомости) мусить утілитися, щоб ви знали: «Я Господь… немає Бога, крім Мене». «Слово стало тілом і оселилося між нами». «Він послав Своє слово й зцілив їх».

Послати слово другові

Ви теж можете послати своє слово, слово Боже, і зцілити друга.

Чи є щось, що ви хотіли б почути про друга? Визначте це щось, що, як ви знаєте, він хотів би мати або чим хотів би бути. Тепер, коли ваше бажання належно визначене, ви маєте слово Боже.

Щоб послати це слово в дорогу, щоб мовити його в буття, зробіть ось що. Сидіть спокійно там, де ви є, і прийміть розумову поставу слухання; пригадайте голос вашого друга. Коли цей знайомий голос встановлено у вашій свідомості, уявіть, що ви справді чуєте його голос і що він каже вам, ніби він є тим або має те, чим ви хотіли, щоб він був або що мав. Закарбуйте у своїй свідомості факт, що ви справді чули його і що він сказав вам те, що ви хотіли почути; відчуйте трепет від почутого. Потім відпустіть це цілком.

Це і є містична таємниця посилання слів у прояв — роблення слова тілом. Ви формуєте в собі слово, те, що хочете почути; потім слухаєте — і кажете це собі. «Говори, Господи, бо раб Твій слухає».

Ваша свідомість — це Господь, що говорить знайомим голосом друга й закарбовує у вас те, що ви бажаєте почути. Це самозачаття, стан, закарбований у вас, — слово, — має шляхи й засоби виразити себе, про які ніхто не знає. Коли вам вдасться зробити враження, вас не зворушать зовнішні видивості, бо це самовраження замкнене, як гірчичне зерно, і свого часу дозріє до повного виразу.

Розділ 9. Благовіщення

Використання голосу друга, щоб запліднити себе бажаним станом, прекрасно розказане в оповіді про непорочне зачаття.

Записано, що Бог послав ангела до Марії, аби звістити народження Свого сина.

«І сказав їй ангел: ти зачнеш в утробі й народиш Сина. Тоді сказала Марія ангелові: як же це станеться, коли я не знаю чоловіка? І відповів ангел і сказав їй: Дух Святий зійде на тебе, і сила Всевишнього осінить тебе; тому й те святе, що народиться від тебе, буде назване Сином Божим. Бо в Бога не буде неможливого ніщо».

Цю оповідь розповідають століттями в усьому світі, але людині не сказали, що її написано про неї саму, — тому вона не отримала тієї користи, яку оповідь мала їй дати.

Оповідь розкриває спосіб, яким ідея, або слово, стає тілом.

Чотири дійові особи

Бог, як нам сказано, зародив, або зачав, ідею — сина — без допомоги іншого. Потім Він поклав Свою зародкову ідею в утробу Марії за допомогою ангела, який звістив їй і запліднив її ідеєю.

Жодного простішого способу, яким свідомість запліднює себе, ніж у оповіді про непорочне зачаття, ніколи не було записано.

Чотири дійові особи в цій драмі творіння — це Отець, син, Марія й ангел.

• Отець символізує вашу свідомість.
• Син символізує ваше бажання.
• Марія символізує вашу сприйнятливу поставу розуму.
• Ангел символізує спосіб, ужитий для запліднення.

Як розгортається драма

Отець зачинає сина без допомоги іншого. Ви визначаєте свою мету — ви прояснюєте своє бажання без допомоги чи підказки іншого.

Потім Отець обирає того ангела, який найкраще здатен донести це послання, цю зародкову можливість, до Марії. Ви обираєте в своєму світі ту людину, яка щиро зраділа б, побачивши здійснення вашого бажання.

Тоді Марія дізнається через ангела, що вже зачала сина без допомоги чоловіка. Ви приймаєте сприйнятливу поставу розуму, поставу слухання, і уявляєте, що чуєте голос того, кого обрали, і він каже вам те, що ви бажаєте знати. Уявіть, що чуєте від нього: ви є і маєте те, чим бажаєте бути і що бажаєте мати.

Ви лишаєтеся в цьому сприйнятливому стані, доки не відчуєте трепет від того, що почули добру й чудесну новину. Тоді, як Марія з оповіді, ви йдете собі у своїх справах мовчки, нікому не розповідаючи про це чудесне й непорочне самозачаття, впевнені, що свого часу виразите це враження.

Євгенічне зачаття

Отець породжує насінину, зародкову можливість сина, — але це євгенічне запліднення: він не передає сперматозоїд від себе в утробу. Він дає його донести через інше посередництво.

Свідомість, що бажає, — це отець, який породжує насінину, або ідею. Прояснене бажання — це досконало сформована насінина, або єдинородний син. Цю насінину потім несуть від Отця (свідомости, що бажає) до Матері (свідомости буття і володіння бажаним станом). Цю зміну свідомости звершує ангел — уявний голос друга, що каже вам: ви вже досягли своєї мети.

Найкоротший шлях

Використання ангела, або голосу друга, для створення свідомого враження — найкоротший, найбезпечніший і найпевніший спосіб запліднити себе.

Коли ваше бажання належно визначене, прийміть поставу слухання. Уявіть, що чуєте голос друга; тоді змусьте його сказати вам (уявіть, що він каже вам), які ви щасливі й які вам пощастило, що ви цілком здійснили своє бажання.

У цій сприйнятливій поставі розуму ви приймаєте послання ангела; ви приймаєте враження, що ви є і маєте те, чим бажаєте бути і що бажаєте мати. Емоційний трепет від того, що ви почули бажане, — це мить зачаття. Це мить, коли ви стаєте самозаплідненим; мить, коли ви справді відчуваєте, що ви тепер уже є тим або маєте те, чим досі лише бажали бути або що бажали мати.

Коли ви вийдете з цього суб’єктивного переживання, ви, як Марія з оповіді, знатимете за своєю зміненою поставою розуму, що зачали сина; що зафіксували певний суб’єктивний стан і за якийсь час виразите, об’єктивуєте цей стан.

Післямова

Цю книгу написано, щоб показати вам, як досягати своїх цілей. Застосуйте викладений тут принцип — і всі жителі землі не зможуть зупинити вас у здійсненні ваших бажань.

Не забувайте: свідомість — єдина й неповторна реальність. Світ, у якому ви живете, — це ваш власний стан свідомости, об’єктивований у просторі. Змініть стан — і світ зміниться слідом, неодмінно й точно, бо між причиною та наслідком немає ні зазору, ні випадковости.

Усе, що вам потрібно, — це вміння відчути себе вже там, уже тим, уже з тим. Відчуття — це таємниця творіння; віра — це знання; бажання — це слово Боже, яке не вертається порожнім.

«І Бог відпочив сьомого дня від усіх діл Своїх».

Відпочиньте й ви — у знанні, що це вже звершене.