П’ять уроків (Five Lessons, 1948) — Невілл Годдард | Повний український переклад

Переклад українською з оригінального видання: Neville Goddard, «Five Lessons: A Master Class», 1948. Джерело оригіналу — Cool Wisdom Books.

Завантажити книгу: PDF · EPUB · FB2 — повний український переклад «П’ять уроків» з обкладинкою, змістом і зручною навігацією. Читайте офлайн на телефоні, планшеті чи в читалці.

Передмова до курсу

Це буде вельми практичний курс. Тому я сподіваюся, що кожен у цій залі має цілком ясну картину того, чого бажає, — бо я переконаний: ви можете здійснити свої бажання тією технікою, яку отримаєте тут за цей тиждень, у п’яти уроках.

Щоб ви отримали повну користь із цих настанов, скажу відразу: Біблія не має жодного стосунку до якоїсь людини, що колись жила, чи до якоїсь події, що колись відбулася на землі.

Стародавні оповідачі писали не історію, а алегоричний урок-картину певних основних принципів, які вони зодягли у шати історії та пристосували до обмежених можливостей народу вкрай некритичного й довірливого.

Упродовж віків ми помилково брали уособлення за осіб, алегорію за історію, візника настанови — за саму настанову, а грубий перший сенс — за той остаточний сенс, що мався на увазі.

Різниця між формою Біблії та її субстанцією така сама велика, як різниця між зерном кукурудзи й тим життєвим зародком, що в ньому. Як наші травні органи відрізняють їжу, яку можна вбудувати в систему, від їжі, яку треба відкинути, — так і наші пробуджені інтуїтивні здатності відкривають під алегорією та притчею психологічний життєвий зародок Біблії. І, живлячись ним, ми теж скидаємо форму, що передавала послання.

Доводи проти історичности Біблії надто довгі, а отже, не пасують для цього практичного психологічного тлумачення її оповідей. Тому я не гаятиму часу, щоб переконувати вас, ніби Біблія не є історичним фактом.

Сьогодні ввечері я візьму чотири оповіді й покажу вам, що стародавні оповідачі хотіли, аби ви і я побачили в них. Стародавні вчителі прив’язували психологічні істини до фалічних і солярних алегорій. Вони знали про фізичну будову людини не так багато, як сучасні вчені, і про небеса — не так багато, як наші астрономи. Але те небагато, що знали, вони використали мудро: збудували фалічні й солярні рами, до яких прив’язали великі психологічні істини, які відкрили.

У Старому Заповіті ви знайдете багато фалічного культу. Оскільки він не помічний, я не наголошуватиму на ньому — лише покажу, як його тлумачити.

Два імені

Перед тим як перейти до першої з психологічних драм, які ви і я можемо взяти в практичному сенсі, назву два визначні імені Біблії: те, що ми перекладаємо як БОГ або ЄГОВА, і те, що ми називаємо Його Сином — ІСУС.

Стародавні записували ці імена маленькими символами. Стародавня мова, звана гебрайською, не була мовою, яку ви видихаєте з подихом. Це була містична мова, якої людина ніколи не вимовляла. Ті, хто її розумів, розуміли її так, як математики розуміють символи вищої математики. Це не те, чим люди передавали думку, як я тепер користуюся англійською.

Казали, що ім’я Бога записується: ЙОД ГЕ ВАУ ГЕ. Я візьму ці символи й поясню їх нашою звичайною, приземленою мовою ось так.

ЙОД — рука

Перша літера, ЙОД, в імені Бога — це рука або насінина; не просто рука, а рука того, хто скеровує. Якщо є в людині орган, який відрізняє її й виокремлює з усього світу творіння, то це рука. Те, що ми називаємо рукою в антропоїдної мавпи, — не рука. Вона служить лише для того, щоб підносити їжу до рота або гойдатися з гілки на гілку. Рука людини творить форму, вона ліпить. Ви не можете по-справжньому висловити себе без руки. Це рука будівничого, рука того, хто скеровує; вона скеровує, ліпить і будує у вашому світі.

Стародавні оповідачі називали першу літеру ЙОД — рукою, або абсолютною насіниною, з якої постане все творіння.

ГЕ — вікно

Другій літері, ГЕ, вони дали символ вікна. Вікно — це око: вікно для дому те саме, що око для тіла.

ВАУ — цвях

Третю літеру, ВАУ, вони називали цвяхом. Цвях уживають, щоб зв’язати речі докупи. Сполучник «і» в гебрайській мові — це просто третя літера, ВАУ. Якщо я хочу сказати «чоловік і жінка», я ставлю ВАУ посередині — він зв’язує їх.

ГЕ — знову вікно

Четверта й остання літера, ГЕ, — це ще одне вікно, ще одне око.

Те саме нашою мовою

У цій сучасній, приземленій мові ви можете забути про очі, вікна й руки та подивитися на це ось як.

Ви сидите тут. Перша літера, ЙОД, — це ваша «Я-єсність», ваше усвідомлення. Ви усвідомлюєте, що усвідомлюєте, — це перша літера. З цього усвідомлення походять усі стани усвідомлення.

Друга літера, ГЕ, звана оком, — це ваша уява, ваша здатність сприймати. Ви уявляєте або сприймаєте щось, що видається іншим, ніж «я». Ніби ви поринули в мріяння й споглядаєте розумові стани відсторонено, роблячи мислителя й думки окремими сутностями.

Третя літера, ВАУ, — це ваша здатність відчути, що ви є тим, чим бажаєте бути. Коли ви відчуваєте, що ви це, ви стаєте усвідомленими буття ним. Ходити так, ніби ви вже те, чим хочете бути, означає вивести своє бажання з уявного світу й поставити на нього ВАУ. Ви завершили драму творіння: я усвідомлений чогось — і тоді я усвідомлюю себе тим, чого був усвідомлений.

Четверта й остання літера в імені Бога — це ще одна ГЕ, ще одне око, що означає видимий об’єктивний світ, який безупинно свідчить про те, чим я усвідомлюю себе як буття. Ви нічого не робите з об’єктивним світом; він завжди ліпить себе в гармонії з тим, чим ви усвідомлюєте себе як буття.

Вам сказано, що це ім’я, яким усе створене і без якого ніщо не створене, що створене. Це ім’я — просто те, що ви маєте зараз, сидячи тут. Ви усвідомлені буття, чи не так? Аякже. Ви також усвідомлені чогось іншого, ніж ви самі: кімнати, меблів, людей.

Завершіть ім’я

Тепер ви можете стати вибірковими. Може, ви не хочете бути іншим, ніж є, чи володіти тим, що бачите. Але ви маєте здатність відчути, яким було б, якби ви тепер стали іншим, ніж ви є. Щойно ви приймаєте, що ви є тим, чим хочете бути, — ви завершили ім’я Бога, ЙОД ГЕ ВАУ ГЕ.

Остаточний наслідок, об’єктивація вашого припущення, — не ваша турбота. Воно увійде у видиме саме собою, коли ви приймете свідомість буття ним.

Ім’я Сина

Тепер звернімося до імени Сина, бо Він дає Синові панування над світом. Ви — цей Син; ви — великий Єгошуа, або Ісус Біблії. Ім’я Єгошуа, яке ми англізували як «Ісус».

Ім’я Сина майже таке саме, як ім’я Отця. Перші три літери Отцевого імени — перші три літери Синового: ЙОД ГЕ ВАУ, — а тоді додаються ШИН і АЇН, і ім’я Сина читається: ЙОД ГЕ ВАУ ШИН АЇН.

Ви чули, що перші три таке: ЙОД ГЕ ВАУ. ЙОД означає, що ви усвідомлені; ГЕ — що ви усвідомлені чогось; ВАУ — що ви стали усвідомленими буття того, чого були усвідомлені. Ви маєте панування, бо маєте здатність зачати й стати тим, що зачали. Це сила творіння.

Зуб

Але чому в ім’я Сина вставлено ШИН? Через безмежне милосердя нашого Отця. Зауважте: Отець і Син — одне. Але коли Отець стає усвідомленим буття людиною, Він вкладає в ту умову, звану людиною, те, чого не дав Самому Собі. Для цього Він вкладає ШИН; ШИН символізується як зуб.

Зуб — це те, що споживає, що пожирає. Я мушу мати в собі силу спожити те, що мені тепер не до вподоби. Я в своєму невіданні породив певні речі, які тепер мені не до вподоби й які я хотів би лишити позаду. Якби в мені не було полум’я, що їх споживає, я був би навіки засуджений жити у світі всіх своїх помилок.

Але в імені Сина є ШИН, або полум’я, яке дозволяє Синові від’єднатися від станів, що Він їх раніше виражав у світі. Людина не здатна бачити нічого, крім умісту власної свідомости.

Якщо я тепер від’єднаюся у свідомості від цієї кімнати, відвернувши від неї увагу, то вже не усвідомлюю її. Є в мені щось, що пожирає її в мені. Вона може жити в моєму об’єктивному світі, лише якщо я тримаю її живою у своїй свідомості.

Саме ШИН, або зуб, у Синовому імені дає Йому абсолютне панування. Чому його не могло бути в Отцевому імені? З простої причини: ніщо не може перестати бути в Отці. Навіть нелюбі речі не можуть перестати бути. Якщо я раз дав їм вираження, вони навіки й повіки лишаються замкненими у вимірно більшому «Я», яке є Отець.

Але я не хотів би тримати живими у своєму світі всі свої помилки. Тому я — у своєму безмежному милосерді — дав собі, коли став людиною, силу від’єднатися від тих речей, які я в своєму невіданні породив у своєму світі.

Ці два імені дають вам панування. Ви маєте панування, якщо, ходячи по землі, знаєте, що ваша свідомість — Бог, єдина й неповторна реальність. Ви стаєте усвідомленими чогось, що хотіли б виразити або мати. Ви маєте здатність відчути, що ви є і володієте тим, що ще мить тому було уявним. Остаточний наслідок, утілення вашого припущення, — цілком поза службами тривимірного розуму. Воно народжується способом, якого ніхто не знає.

Якщо ці два імені ясні в очах вашого розуму, ви побачите, що це ваші вічні імена. Сидячи тут, ви є цей ЙОД ГЕ ВАУ ГЕ; ви є ЙОД ГЕ ВАУ ШИН АЇН.

Молитва як таємниця зміни майбутнього

Оповіді Біблії займаються виключно силою уяви. Вони насправді є драматизацією техніки молитви, бо молитва — це таємниця зміни майбутнього. Біблія відкриває ключ, яким людина входить у вимірно більший світ, щоб змінити умови меншого світу, у якому живе.

Почута молитва означає, що щось відбулося внаслідок молитви, чого інакше не сталося б. Отже, людина — джерело дії, скеровуючий розум і той, хто дарує молитву.

Оповіді Біблії містять могутній виклик мисленнєвій спроможності людини. Прихована істина — що це психологічні драми, а не історичні факти — вимагає повторення, бо вона є єдиним виправданням цих оповідей. З трохи уяви ми легко простежимо психологічний сенс у всіх біблійних оповідях.

«І сказав Бог: створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою; і нехай панують над рибою морською, і над птахом небесним, і над худобою, і над усією землею, і над усім, що плазує по землі. І створив Бог людину за образом Своїм, за образом Божим створив її».

Тут, у першому розділі Біблії, стародавні вчителі заклали основу: Бог і людина — одне, і людина панує над усією землею. А якщо Бог і людина — одне, то Бог ніколи не може бути настільки далеко, щоб аж бути близько, — бо близькість передбачає розділення.

Виникає питання: що таке Бог? Бог — це свідомість людини, її усвідомлення, її «Я-єсність». Драма життя — психологічна: ми приводимо обставини до здійснення своїми настроями, а не своїми вчинками. Наріжний камінь, на якому все тримається, — уявлення людини про себе. Вона діє так, як діє, і має ті переживання, які має, бо її уявлення про себе саме таке, і з жодної іншої причини. Мала б вона інше уявлення про себе — діяла б інакше й мала б інші переживання.

Людина, приймаючи відчуття здійсненого бажання, змінює своє майбутнє в гармонії зі своїм припущенням, бо припущення, хоч і хибні, якщо їх утримувати, застигають у факт.

Недисциплінованому розумові важко прийняти стан, який заперечують чуття. Але стародавні вчителі відкрили, що сон, або стан, подібний до сну, допомагає людині зробити своє припущення. Тому вони зобразили перший творчий акт людини як такий, у якому людина перебувала в глибокому сні. Це не лише задає взірець для всіх майбутніх творчих актів, а й показує: людина має лише одну субстанцію, справді свою, якою творить свій світ, — і це вона сама.

«І навів Господь Бог (людина) глибокий сон на Адама, і він заснув; і взяв одне з ребер його, і закрив те місце тілом. І створив Господь Бог з ребра, взятого від людини, жінку».

Перш ніж Бог створює цю жінку для людини, Він приводить до Адама звірів польових і птахів небесних, і Адам дає їм імена. «Як назвав Адам кожну живу істоту, так і було ім’я її».

Яків і ангел

Якщо ви візьмете конкорданс або біблійний словник і подивитеся слово «стегно», як воно вжите в цій оповіді, то побачите, що воно не має нічого спільного зі стегном. Його визначено як м’які частини, що творчі в людині, що висять на стегні людини.

Стародавні оповідачі використали цю фалічну раму, щоб відкрити велику психологічну істину. Ангел — це посланець Бога. Ви є Бог, як ви щойно відкрили, бо ваша свідомість — Бог, і ви маєте ідею, послання. Ви боретеся з ідеєю, бо не знаєте, що ви вже є те, про що думаєте, і не вірите, що могли б ним стати. Ви хотіли б — але не вірите, що могли б.

Хто бореться з ангелом? Яків. А слово «Яків» за визначенням означає витіснювач.

Ви хотіли б перетворити себе й стати тим, що заперечують розум і ваші чуття. Поки ви боретеся зі своїм ідеалом, намагаючись відчути, що ви є ним, відбувається ось що. Коли ви справді відчуваєте, що ви є ним, щось із вас виходить. Ви можете сказати словами: «Хто доторкнувся до мене, бо я відчуваю, що сила вийшла з мене?»

Після успішної медитації ви на мить стаєте нездатні продовжувати акт, ніби це був фізичний творчий акт. Ви так само безсилі після успішної молитви, як і після фізичного творчого акту. Коли задоволення ваше, ви більше не прагнете його. Якщо голод триває, ви не розірвали ідею в собі, ви насправді не досягли усвідомлення буття тим, чим хотіли бути. У вас ще лишалася та спрага, коли ви вийшли з глибини.

Якщо я можу відчути, що я є те, чим кілька секунд тому знав, що не є, але бажав бути, — то я вже не голодний бути ним. Я вже не спраглий, бо відчуваю задоволення в тому стані. Тоді щось у мені скорочується — не фізично, а в моєму відчутті, у моїй свідомості, бо це і є творча сила людини. Вона так скорочується в бажанні, що втрачає бажання продовжувати цю медитацію. Людина не спиняється фізично — вона просто не має бажання продовжувати медитативний акт.

«Коли молитеся, вірте, що одержали, — і отримаєте».

Коли фізичний творчий акт завершено, жила, що на згині стегна людини, скорочується, і людина бачить себе безсилою або спиняється. Так само, коли людина молиться успішно, вона вірить, що вже є тим, чим бажала бути, — тож не може далі бажати бути тим, чим уже усвідомлює себе. У мить задоволення, фізичного й психологічного, щось виходить — і згодом свідчить про творчу силу людини.

Тамар

Наша наступна оповідь — у тридцять восьмому розділі книги Буття. Там є цар, ім’я якого Юда: перші три літери його імени також починаються з ЙОД ГЕ ВАУ. Тамар — його невістка.

Слово «Тамар» означає пальмове дерево, або найпрекрасніше, найвродливіше. Вона ласкава й прекрасна на вигляд і названа пальмою. Висока, статна пальма розквітає навіть у пустелі — де вона, там оаза. Коли ви бачите пальму в пустелі, там знайдеться те, чого ви найбільше шукаєте в цій спраглій землі. Немає нічого жаданішого для людини, що перетинає пустелю, ніж вид пальми.

У нашому випадку, практично кажучи, наша мета — це пальма. Це та статна, прекрасна, яку ми шукаємо. Хоч би що ви і я хотіли, що ми справді бажаємо, — воно уособлене в оповіді як Тамар Прекрасна.

Нам сказано, що вона вдягається в покривала блудниці й сідає на людному місці. Її свекор, цар Юда, проходить повз — і він так закоханий у цю закриту покривалом, що пропонує їй козеня за близькість.

Вона сказала: «Що ти даси мені як заставу, що даси козеня?»

Озирнувшись, він сказав: «Що хочеш, щоб я дав як заставу?»

Вона відповіла: «Дай мені свій перстень, дай мені свої браслети й дай мені свій посох».

Тоді він зняв з руки перстень і браслет і дав їй разом зі своїм скіпетром. І ввійшов до неї, і пізнав її, і вона народила йому сина.

Тлумачення

Ось оповідь; тепер тлумачення. Людина має один дар, справді свій, щоб дати, — і це вона сама. Вона не має іншого дару, як сказано вам у найпершому творчому акті Адама, що породив жінку з себе. У світі не було іншої субстанції, крім нього самого, з якої він міг би сформувати предмет свого бажання.

Так само Юда мав лише один дар, справді свій, щоб дати, — себе, як символізували перстень, браслети й посох, бо це були символи його царської влади.

Людина пропонує те, що не є нею самою, але життя вимагає, щоб вона дала єдине, що символізує її саму. «Дай мені свій перстень, дай мені свій браслет, дай мені свій скіпетр». Вони роблять царя. Даючи їх, він дає себе.

Ви — великий цар Юда. Перш ніж ви зможете пізнати свою Тамар і зробити так, щоб вона народила вашу подобу у світі, ви мусите ввійти до неї й дати з себе.

Припустімо, я хочу безпеки. Я не отримаю її, знаючись із людьми, які її мають. Я не отримаю її, смикаючи за ниточки. Я мушу стати усвідомленим буття в безпеці.

Скажімо, я хочу бути здоровим. Пігулки цього не зроблять. Дієта чи клімат цього не зроблять. Я мушу стати усвідомленим буття здоровим, прийнявши відчуття, що я здоровий.

Можливо, я хочу бути піднесеним у цьому світі. Саме лише дивитися на царів, президентів і шляхетних людей та жити в їхньому відображенні не зробить мене гідним. Я мушу стати усвідомленим буття шляхетним і гідним і ходити так, ніби я вже те, чим тепер хочу бути.

Коли я ходжу в цьому світлі, я даю з себе образові, що переслідував мій розум, — і згодом вона народжує мені дитя; це означає: я об’єктивую світ у гармонії з тим, чим усвідомлюю себе як буття.

Ви — цар Юда, і ви також Тамар. Коли ви стаєте усвідомленими буття тим, чим хочете бути, ви — Тамар. Тоді ви кристалізуєте своє бажання у світі навколо себе.

Хоч би які оповіді ви читали в Біблії, хоч би скільки персонажів уводили в драму стародавні оповідачі, є одне, що ви і я мусимо завжди пам’ятати: все це відбувається в розумі окремої людини. Усі персонажі живуть у розумі окремої людини.

Читаючи оповідь, припасуйте її до взірця себе. Знайте, що ваша свідомість — єдина реальність. Тоді знайте, чим хочете бути. Тоді прийміть відчуття буття тим, чим хочете бути, і лишайтеся вірними своєму припущенню, живучи й діючи з переконанням. Завжди припасовуйте це до взірця.

Ісак і два сини

Наше третє тлумачення — оповідь про Ісака та двох його синів: Ісава й Якова. Намальовано картину: сліпу людину обманює другий син, щоб отримати благословення, що належало першому. Оповідь наголошує, що обман було здійснено через чуття дотику.

«І сказав Ісак до Якова: підійди, прошу, щоб я відчув тебе, сину мій, чи ти справді син мій Ісав чи ні. І Яків підійшов до Ісака, батька свого; і той відчув його… І сталося, щойно Ісак закінчив благословляти Якова й Яків ледве вийшов з-перед лиця Ісака, батька свого, як Ісав, брат його, прийшов з ловів своїх».

Ця оповідь може бути вельми помічною, якщо ви розіграєте її зараз. Знову пам’ятайте: усі персонажі Біблії — це уособлення абстрактних ідей, і вони мусять здійснитися в окремій людині. Ви — сліпий отець і обидва сини.

Ісак старий і сліпий; відчуваючи наближення смерти, він кличе свого першого сина Ісава — шорсткого, волохатого хлопця — і посилає його в ліс принести дичини.

Другий син, Яків, гладкотілий хлопець, підслухав прохання батька. Бажаючи перворідства брата, Яків, гладкотілий син, заколов одну з батькових овець і здер із неї шкіру. Тоді, вдягнувшись у волохаті шкірки заколотого козеняти, він прийшов з підступом і зрадив батька в переконання, що він — Ісав.

Батько сказав: «Підійди ближче, сину мій, щоб я відчув тебе. Я не бачу — але підійди, щоб я відчув». Зверніть увагу на наголос на відчутті в цій оповіді.

Він підійшов, і батько сказав йому: «Голос — голос Якова, а руки — руки Ісава». І, відчувши цю шорсткість, реальність сина Ісава, він проголосив благословення й дав його Якову.

Вам сказано в оповіді, що коли Ісак проголосив благословення й Яків ледве вийшов з-перед його лиця, брат його Ісав прийшов з ловів.

Кімната — ваш Ісав

Це важливий вірш. Не засмучуйтеся нашим практичним підходом до нього, бо, сидячи тут, ви теж Ісак. Ця кімната, у якій ви сидите, — ваш теперішній Ісав. Це шорсткий, чуттєво пізнаваний світ, пізнаваний завдяки органам вашого тіла. Усі ваші чуття свідчать про те, що ви тут, у цій кімнаті. Усе каже вам, що ви тут, — але, можливо, ви не хочете бути тут.

Ви можете застосувати це до будь-якої мети. Кімната, у якій ви сидите будь-коли, — середовище, у яке вас поставлено, — це ваш шорсткий, чуттєво пізнаваний світ, або син, уособлений в оповіді як Ісав. Те, чим ви хотіли б замінити те, що маєте чи чим є, — це ваш гладкотілий стан, або Яків, витіснювач.

Ви не посилаєте свій видимий світ на лови, як роблять багато людей, через заперечення. Кажучи, що його не існує, ви робите його ще реальнішим. Натомість ви просто відводите увагу з ділянки відчуттів, якою цієї миті є кімната навколо вас, і зосереджуєте увагу на тому, що хочете поставити на її місце, на тому, що хочете зробити реальним.

Принесіть це сюди

Зосереджуючись на своїй меті, таємниця в тому, щоб принести її сюди. Ви мусите зробити «десь» — «тут», а тоді уявити, що ваша мета так близько, що ви можете її відчути.

Припустімо, цієї миті я хочу піаніно тут, у цій кімнаті. Побачити піаніно в оці мого розуму — те, що існує деінде, — цього не досить. Але уявити його в цій кімнаті, ніби воно тут, покласти на нього свою розумову руку й відчути його міцно реальним — це взяти той суб’єктивний стан, уособлений як мій другий син Яків, і принести його так близько, щоб я міг його відчути.

Ісака названо сліпим. Ви сліпі, бо не бачите своєї мети органами тіла, не можете побачити її об’єктивними чуттями. Ви лише сприймаєте її розумом — але приносите її так близько, що можете відчути її, ніби вона міцно реальна вже тепер. Коли це зроблено й ви губитеся в її реальності, відчуваєте її реальною, — розплющте очі.

Що стається, коли ви розплющуєте очі? Кімната, яку ви щойно вимкнули, повертається з ловів. Щойно ви дали благословення — відчули уявний стан реальним — як об’єктивний світ, що здавався нереальним, повертається. Він не говорить до вас словами, як записано про Ісава, але сама кімната навколо вас каже вам своєю присутністю, що ви обманули самих себе.

Вона каже вам, що коли ви губилися в спогляданні, відчуваючи, що ви вже те, чим хотіли бути, відчуваючи, що володієте тим, чим бажали володіти, — ви просто обманювали себе. Подивіться на цю кімнату. Вона заперечує, що ви деінде.

Якщо ви знаєте закон, ви тепер скажете: «Навіть якщо брат твій прийшов з підступом і зрадив мене та взяв твоє перворідство — я дав йому твоє благословення і не можу взяти назад».

Інакше кажучи, ви лишаєтеся вірними цій суб’єктивній реальності й не забираєте від неї сили народження. Ви дали їй право на народження — і вона стане об’єктивною у вашому світі. У цьому обмеженому просторі вашого світу немає місця двом речам одночасно. Роблячи суб’єктивне реальним, ви змушуєте його воскреснути у вашому світі.

Візьміть ідею, яку хочете втілити, і прийміть, що ви вже є нею. Загубіться у відчутті, що це припущення міцно реальне. Даючи йому це відчуття реальности, ви дали йому благословення, що належить об’єктивному світові; і вам не треба допомагати його народженню більше, ніж допомагати народженню дитини чи насінини, яку ви садите в землю. Насінина, яку ви посадили, росте без допомоги людини, бо містить у собі всю силу й усі плани, потрібні для самовираження.

Ви можете цієї ночі розіграти драму Ісака, що благословляє свого другого сина, і побачити, що станеться в найближчому майбутньому у вашому світі. Ваше теперішнє середовище зникне, усі обставини життя зміняться й дадуть дорогу приходові того, чому ви дали своє життя. Ходячи зі знанням, що ви є те, чим хотіли бути, ви об’єктивуєте це без чиєїсь допомоги.

Смерть Мойсея

Наша четверта оповідь на сьогодні взята з останньої з книг, приписуваних Мойсеєві. Якщо вам потрібен доказ, що Мойсей її не писав, — прочитайте уважно. Вона в тридцять четвертому розділі книги Второзаконня. Запитайте будь-якого священика чи рабина: «Хто автор цієї книги?» — і вам скажуть, що Мойсей.

У тридцять четвертому розділі Второзаконня ви прочитаєте про людину, яка пише собі некролог; тобто цей розділ написав Мойсей. Людина може сісти й написати, що хотіла б мати на своїй могильній плиті, — але ось людина, що пише собі некролог сама. А потім вона вмирає й так цілком себе стирає, що кидає виклик нащадкам: знайдіть, де я себе поховав.

«І вмер там Мойсей, раб Господній, у землі Моавській, за словом Господнім. І поховав Він його в долині в землі Моавській, навпроти Бет-Пеору; і ніхто не знає могили його до цього дня. А Мойсеєві було сто двадцять років, коли він умер; око його не тьмяніло, і сила його не ослабла».

Ви мусите цієї ночі — не завтра — навчитися техніки писання власного некрологу й так цілком умерти для того, чим ви є, щоб ніхто в цьому світі не сказав вам, де ви поховали старого.

Якщо ви тепер хворі й стали здорові, а я знав вас як хворого — куди ви покажете й скажете мені, що поховали хворого?

Якщо ви бідні й позичали в кожного друга, а тоді раптом купаєтеся в багатстві — де ви поховали бідного? Ви так цілком стираєте бідність в оці свого розуму, що в цьому світі нема на що показати й сказати: ось де я його лишив. Повне перетворення свідомости стирає всі свідчення того, що щось інше, ніж це, колись існувало у світі.

Нево й Пісґа

Найпрекрасніша техніка здійснення мети людини дана в першому вірші тридцять четвертого розділу Второзаконня:

«І зійшов Мойсей з рівнин Моавських на гору Нево, на верхів’я Пісґи, що навпроти Єрихону. І показав йому Господь усю землю Галаадську аж до Дану».

Ви читаєте цей вірш і кажете: «Ну то й що?» Але візьміть конкорданс і подивіться слова.

Перше слово, Мойсей, означає витягати, рятувати, піднімати, приносити. Інакше кажучи, Мойсей — уособлення сили в людині, що може витягти з людини те, чого вона шукає, бо все приходить зсередини, не ззовні. Ви витягаєте з себе те, що тепер хочете виразити як щось об’єктивне для себе.

Ви — Мойсей, що виходить із рівнин Моава. Слово Моав — це скорочення двох гебрайських слів, Мем і Аб, що означають мати-батько. Ваша свідомість — це мати-батько; немає іншої причини у світі. Ваша «Я-єсність», ваше усвідомлення — це Моав, або мати-батько. Ви завжди щось із нього витягаєте.

Наступне слово — Нево. У конкордансі Нево визначене як пророцтво. Пророцтво — це щось суб’єктивне. Якщо я кажу «такий-то буде», це образ у розумі, ще не факт. Треба чекати й або довести, або опротестувати це пророцтво.

Нашою мовою Нево — це ваше бажання, ваш потяг. Його названо горою, бо це щось, на що видається важко зійти, і тому нібито неможливе для здійснення. Гора — це щось більше за вас, вона нависає над вами. Нево уособлює те, чим ви хочете бути, на противагу тому, чим ви є.

Слово Пісґа за визначенням означає споглядати. Єрихон — це пахучий аромат. А Галаад означає пагорби свідків. Останнє слово — Дан, пророк.

Тепер складіть їх усі докупи в практичному сенсі й подивіться, що стародавні хотіли нам сказати.

Стоячи тут, відкривши, що моя свідомість — Бог і що я можу, просто відчуваючи себе тим, чим хочу бути, перетворити себе в подобу того, чим припускаю, що я є, — я знаю тепер, що маю все потрібне, щоб зійти на цю гору.

Я визначаю свою мету. Я не називаю її Нево — я називаю її своїм бажанням. Хоч би чого я хотів, це моє Нево, це моя велика гора, на яку я зійду. Я починаю її споглядати, бо зійду на верхів’я Пісґи.

Я мушу споглядати свою мету так, щоб отримати відгук, який задовольняє. Якщо я не отримую відгуку, що втішає, то Єрихону не видно, — бо Єрихон це пахучий аромат. Коли я відчуваю, що я те, чим хочу бути, я не можу придушити радість, що приходить із цим відчуттям.

Я мушу завжди споглядати свою мету, доки не отримаю почуття задоволення, уособленого як Єрихон. Тоді я не роблю нічого, щоб зробити її видимою у своєму світі, — бо пагорби Галааду, тобто чоловіки, жінки, діти, весь великий світ навколо мене, приходять свідчити. Вони приходять засвідчити, що я є тим, чим припустив себе й що тримаю в собі. Коли мій світ збігається з моїм припущенням — пророцтво здійснене.

Якщо я тепер знаю, чим хочу бути, і припускаю, що я це, і ходжу так, ніби вже ним є, — я стаю ним; а стаючи, так цілком умираю для свого попереднього уявлення про себе, що не можу показати жодного місця в цьому світі й сказати: ось де поховане моє колишнє «я». Я так цілком умер, що кидаю виклик нащадкам: знайдіть, де я поховав себе колишнього.

У цій залі неодмінно є хтось, хто так цілком перетвориться в цьому світі, що його близьке коло друзів не впізнає його.

Свідчення Невілла

Десять років я був танцівником — танцював у бродвейських шоу, у водевілях, нічних клубах і в Європі. Був час у моєму житті, коли я думав, що не можу жити без певних друзів у своєму світі. Я накривав стіл щоночі після театру, і ми всі добре вечеряли. Я думав, що ніколи не зможу без них жити. Тепер зізнаюся: я не міг би з ними жити. У нас немає нічого спільного сьогодні. Коли ми зустрічаємося, ми не переходимо навмисно на другий бік вулиці, але це майже холодна зустріч, бо нам нема про що говорити. Я так умер для того життя, що, коли я зустрічаю цих людей, вони навіть не можуть говорити про давні часи.

Але є люди, які живуть і сьогодні, досі живуть у тому стані, дедалі біднішаючи. Вони завжди люблять говорити про давні часи. Вони зовсім не поховали ту людину — вона цілком жива в їхньому світі.

Мойсеєві було 120 років — повний, чудовий вік, як указує 120. Один плюс два плюс нуль дорівнює три — числовий символ вираження. Я цілком свідомий свого вираження. Мої очі не тьмяні, і природні функції тіла не ослабли. Я цілком свідомий буття тим, чим не хочу бути.

Але, знаючи цей закон, яким людина перетворює себе, я припускаю, що я те, чим хочу бути, і ходжу в припущенні, що це зроблено. Стаючи ним, старий умирає, і все, що було пов’язане з тим попереднім уявленням про себе, умирає разом із ним. Ви не можете взяти жодної частини старого в нову людину. Ви не можете влити нове вино в старі міхи чи пришити нові латки на стару одежу. Ви мусите бути цілком новою істотою.

Приймаючи, що ви є те, чим хочете бути, ви не потребуєте чиєїсь допомоги, щоб це сталося. Не потребуєте ви й чиєїсь допомоги, щоб поховати для вас старого. Нехай мертві ховають своїх мертвих. Не озирайтеся навіть назад, бо ніхто, хто поклав руку на плуг і озирається назад, не надається до Царства Небесного.

Не питайте себе, як це станеться. Не має значення, чи заперечує це ваш розум. Не має значення, чи заперечує це весь світ навколо вас. Вам не треба ховати старе. «Нехай мертві ховають своїх мертвих». Ви так поховаєте минуле, лишаючись вірними новому уявленню про себе, що кинете виклик усьому майбутньому: знайдіть, де ви його поховали. До цього дня ніхто в усьому Ізраїлі не знайшов гробниці Мойсея.

Техніка

Це ті чотири оповіді, що я обіцяв вам сьогодні. Ви мусите застосовувати їх щодня свого життя. Навіть якщо стілець, на якому ви тепер сидите, видається твердим і не сприяє медитації, ви можете уявою зробити його найзручнішим стільцем у світі.

Тепер дозвольте визначити техніку так, як я хочу, щоб ви нею користувалися. Я сподіваюся, кожен із вас прийшов сюди сьогодні з ясною картиною свого бажання. Не кажіть, що це неможливо. Ви цього хочете? Вам не треба використовувати свій моральний кодекс, щоб це здійснити. Це цілком поза досяжністю вашого кодексу.

Свідомість — єдина й неповторна реальність. Тому ми мусимо сформувати предмет свого бажання з власної свідомости.

Три кроки

Люди мають звичку нехтувати важливістю простих речей, і настанова створити стан, подібний до сну, щоб допомогти собі прийняти те, що заперечують розум і чуття, — одна з тих простих речей, які ви могли б знехтувати.

Однак цю просту формулу зміни майбутнього, відкриту стародавніми вчителями й дану нам у Біблії, можуть довести всі.

Перший крок у зміні майбутнього — бажання: визначте свою мету, знайте точно, чого хочете.

Другий: уявіть подію, яку, як ви вірите, ви зустрінете після здійснення свого бажання; подію, що передбачає здійснення бажання; щось таке, де діятиме переважно ваше «я».

Третій крок: знерухомте фізичне тіло й викличте стан, подібний до сну. Тоді подумки відчуйте себе просто в запропонованій дії, уявляючи весь час, що ви справді виконуєте цю дію ТУТ І ТЕПЕР. Ви мусите брати участь в уявній дії, не просто стояти осторонь і дивитися, а ВІДЧУВАТИ, що ви справді виконуєте дію, — так, щоб уявне відчуття було для вас реальним.

Важливо завжди пам’ятати: запропонована дія мусить бути такою, що йде слідом за здійсненням вашого бажання, такою, що його передбачає. Наприклад, припустімо, ви бажаєте підвищення на службі. Тоді те, що вас поздоровляють, була б подією, яку ви зустрінете після здійснення бажання.

Приклад

Вибравши цю дію як ту, яку ви переживете в уяві, щоб вона передбачала підвищення на службі, знерухомте фізичне тіло й викличте стан, близький до сну, — дрімливий стан, але такий, у якому ви ще здатні керувати напрямком думок, стан, у якому ви уважні без зусилля. Тоді уявіть друга, що стоїть перед вами.

Вкладіть свою уявну руку в його. Відчуйте її міцною й реальною й ведіть уявну розмову з ним у гармонії з ВІДЧУТТЯМ, ЩО ВАС УЖЕ ПІДВИЩЕНО.

Ви не уявляєте себе на відстані в просторі й на відстані в часі — таким, що вас поздоровляють з удачею. Натомість ви РОБИТЕ «ДЕІНДЕ» — «ТУТ», а майбутнє — «ТЕПЕР». Різниця між тим, щоб ВІДЧУВАТИ себе в дії тут і тепер, і тим, щоб уявляти себе в дії, ніби на кіноекрані, — це різниця між успіхом і невдачею.

Ви оціните цю різницю, якщо зараз уявите, як ви лізете драбиною. Тоді, із заплющеними повіками, уявіть, що драбина просто перед вами, і ВІДЧУЙТЕ, ЩО ВИ СПРАВДІ ЛІЗЕТЕ НЕЮ.

Досвід навчив мене обмежувати уявну дію, що передбачає здійснення бажання, згущувати ідею в єдиний акт і повторювати його знову й знову, доки він не набуде відчуття реальности. Інакше ваша увага заблукає асоціятивною стежкою, і безліч пов’язаних образів постане перед вашою увагою, і за кілька секунд вони заведуть вас за сотні миль від мети в просторі й за роки в часі.

Якщо ви вирішили зійти певним прольотом сходів, бо це ймовірна подія, що йде слідом за здійсненням вашого бажання, — ви мусите обмежити дію сходженням саме цим прольотом. Якщо увага заблукає, поверніть її до завдання зійти цим прольотом і робіть так, доки уявна дія не набуде всієї міцности й виразности реальности.

Ідея мусить утримуватися в розумі без жодного відчутного зусилля з вашого боку. Ви мусите з мінімумом зусилля просочити розум відчуттям здійсненого бажання.

Дрімота

Дрімота полегшує зміну, бо сприяє увазі без зусилля, — але її не можна доводити до стану сну, у якому ви вже не здатні керувати рухами своєї уваги. Лише помірний ступінь дрімоти, коли ви ще здатні скеровувати думки.

Найдієвіший спосіб утілити бажання — прийняти відчуття здійсненого бажання, а тоді в розслабленому й дрімливому стані повторювати знову й знову, мов колискову, якусь коротку фразу, що передбачає здійснення бажання, — наприклад: «Дякую, дякую, дякую», ніби ви звертаєтеся до вищої сили за те, що вона дала вам бажане.

Я знаю, що, коли цей курс закінчиться в п’ятницю, багато хто з вас зможе сказати мені, що вже здійснив свої цілі. Два тижні тому я зійшов із трибуни й пішов до дверей потиснути руки публіці. Можу безпечно сказати, що принаймні 35 із класу в 135 сказали мені, що те, чого вони бажали, коли приєдналися до цього класу, уже здійснилося.

Це сталося лише два тижні тому. Я не робив нічого, щоб це сталося, крім того, що дав їм цю техніку молитви. Вам не треба робити нічого, щоб це сталося, — крім застосувати цю техніку молитви.

Із заплющеними очима й знерухомленим тілом викличте стан, подібний до сну, і ввійдіть у дію, ніби ви актор, що грає роль. Переживіть в уяві те, що пережили б у плоті, якби вже володіли своєю метою. Зробіть «деінде» — «тут», а тоді — «тепер». І більше ваше «я», узявши більший фокус, уживе всіх засобів і назве їх добрими, що ведуть до народження того, що ви припустили.

Ви звільнені від усякої відповідальности зробити це, бо, коли ви уявляєте й відчуваєте, що це так, ваше вимірно більше «я» визначає засоби. Не думайте й миті, ніби хтось постраждає, щоб це сталося, або хтось буде розчарований. Це все ще не ваша турбота. Я мушу це втовкмачити. Надто багато з нас, навчених у різних сферах життя, так переймаються іншим.

Ви питаєте: «Якщо я отримаю те, чого хочу, чи не зашкодить це іншому?» Є шляхи, яких ви не знаєте, — тож не переймайтеся.

Тепер заплющте очі, бо в нас буде довга тиша. Скоро ви так загубитеся в спогляданні, відчуваючи себе тим, чим хочете бути, що цілком втратите усвідомлення того, що ви в цій кімнаті з іншими.

Ви відчуєте потрясіння, коли розплющите очі й виявите, що ми тут. Це має бути потрясінням — коли ви розплющите очі й виявите, що ви насправді не те, чим мить тому відчували себе, чи не володієте тим, чим відчували, що володієте. Тепер ми підемо в глибину.

Період тиші…

Після тиші

Мені не треба нагадувати вам, що ви тепер є тим, чим припустили, що ви є. Не обговорюйте це ні з ким, навіть із собою. Ви не можете думати про ЯК, коли знаєте, що ви вже Є.

Ваше тривимірне міркування — а воно вельми обмежене — не слід уводити в цю драму. Воно не знає. Те, що ви щойно відчули як істину, — істина.

Нехай ніхто не каже вам, що ви не повинні цього мати. Те, що ви відчуваєте, що маєте, — ви матимете. І обіцяю вам стільки: після того, як ви здійсните свою мету, ви на роздумі муситимете визнати, що цей свідомий розум, який міркує, ніколи не вигадав би цього шляху.

Ви є те і маєте те, що цієї миті привласнили. Не обговорюйте це. Не шукайте ні в кого підбадьорення, бо річ може не прийти. Вона прийшла. Ідіть собі у справах Отця свого, роблячи все нормально, і нехай ці речі стаються у вашому світі.

Урок 2. Припущення застигають у факт

Ця наша Біблія не має нічого спільного з історією. Дехто з вас, можливо, ще схильний сьогодні вірити, що хоч ми й можемо дати їй психологічне тлумачення, її все ж можна лишити в теперішній формі й читати буквально. Ви не можете цього зробити. Біблія не має жодного стосунку до людей чи подій, як вас учили вірити. Що швидше ви зітрете цю картину, то краще.

Ми візьмемо сьогодні кілька оповідей, і знову нагадаю: ви мусите розіграти всі ці оповіді у власному розумі.

Пам’ятайте: хоч вони й видаються оповідями про людей цілком притомних, драма насправді відбувається між вами, сплячим, глибшим вами, — і вами свідомим, бодрим. Вони уособлені як люди, але коли доходить до застосування, ви мусите пам’ятати важливість дрімливого стану.

Усе творіння, як ми казали вам учора, відбувається у стані сну або в стані, подібному до сну, — у сонному, дрімливому стані.

Учора ми сказали вам, що перша людина ще не пробудилася. Ви — Адам, перша людина, досі в глибокому сні. Творче «ви» — це ви четвертовимірне, чий дім є просто тим станом, у який ви входите, коли люди кажуть, що ви спите.

Варавва й Ісус

Наша перша оповідь на сьогодні — в Євангелії від Івана. Слухаючи, як вона розгортається перед вами, порівняйте її в оці свого розуму з оповіддю, яку ви чули вчора з книги Буття. Першу книгу Біблії, книгу Буття, історики вважають записом подій, що сталися на землі близько трьох тисяч років до подій, записаних у книзі Івана. Прошу вас бути розважливими й подивитися, чи не здається вам, що той самий автор міг написати обидві оповіді. Будьте суддею в тому, чи не міг той самий натхненний чоловік розповісти ту саму оповідь — і розповісти її інакше.

Це вельми відома оповідь — оповідь про суд над Ісусом. В Євангелії від Івана записано, що Ісуса привели до Понтія Пилата, і натовп вимагав його життя, вони хотіли Ісуса. Пилат звернувся до них і сказав:

«У вас же є звичай, щоб я відпускав вам одного на Пасху; тож чи хочете, щоб я відпустив вам Царя Юдейського? Тоді всі знову закричали, кажучи: не Його, а Варавву. Варавва ж був розбійник».

Вам сказано, що Пилат не мав у цій справі вибору: він був лише суддею, що тлумачить закон, і таким був закон. Народові мусили дати те, що він просив. Пилат не міг відпустити Ісуса проти волі натовпу, тож відпустив Варавву, а Ісуса віддав їм на розп’яття.

Пам’ятайте: ваша свідомість — Бог. Немає іншого Бога. І вам сказано, що Бог має Сина, ім’я якому Ісус. Якщо ви потрудитеся подивитися слово Варавва в конкордансі, то побачите, що це скорочення двох гебрайських слів: БАР, що означає дочка, син чи дитя, і АББА, що означає батько. Варавва — син великого батька. А Ісус в оповіді названий Спасителем, Сином Отця.

У цій оповіді двоє синів. І двоє синів в оповіді про Ісава й Якова. Пам’ятайте, що Ісак був сліпий, а справедливість, щоб бути правдивою, мусить бути із зав’язаними очима. Хоч Пилат тут не фізично сліпий, роль, дана Пилатові, передбачає, що він сліпий, бо він суддя. На всіх великих будівлях судів світу ми бачимо жінку або чоловіка, що уособлюють справедливість, із зав’язаними очима.

«Не судіть за видимістю, а судіть судом праведним».

Тут Пилат грає ту саму роль, що й Ісак. Є двоє синів. Усі персонажі, як вони постають у цій оповіді, стосуються вашого власного життя. У вас є син, який цієї миті обкрадає вас тим, чим ви могли б бути.

Якщо ви прийшли на цю зустріч сьогодні, усвідомлюючи, що чогось хочете, чогось бажаєте, — ви йшли в товаристві Варавви.

Бо бажати — це визнавати, що ви тепер не володієте тим, чого бажаєте; а оскільки все ваше, ви обкрадаєте себе, живучи в стані бажання. Мій спаситель — це моє бажання. Коли я чогось хочу, я дивлюся в очі своєму спасителеві. Але якщо я продовжую хотіти, я зрікаюся свого Ісуса, свого спасителя, бо, поки я хочу, я визнаю, що не є, — а «якщо не повірите, що Я Є Той, то помрете в гріхах своїх». Я не можу мати й далі бажати того, що маю. Я можу цим насолоджуватися, але не можу продовжувати хотіти.

Пасха

Ось оповідь. Це свято Пасхи. Щось зараз зміниться, щось перейде. Людина не здатна перейти з одного стану свідомости в інший, доки не відпустить зі свідомости те, що тепер приймає, бо воно прив’язує її там, де вона є.

Ви і я можемо роками ходити на фізичні свята, коли сонце входить у великий знак Овна, але це нічого не значить для справжньої містичної Пасхи. Щоб дотримати свято Пасхи, психологічне свято, я переходжу з одного стану свідомости в інший. Я роблю це, відпускаючи Варавву — злодія й розбійника, що обкрадає мене того стану, який я міг би втілити у своєму світі.

Стан, який я прагну втілити, уособлений в оповіді як Ісус Спаситель. Якщо я стаю тим, чим хочу бути, то я спасенний від того, чим був. Якщо я не стаю ним, я продовжую тримати замкненим у собі злодія, який обкрадає мене буття тим, чим я міг би бути.

Ці оповіді не мають жодного стосунку до людей, що жили, чи до подій, що колись сталися на землі. Ці персонажі — вічні персонажі в розумі кожної людини у світі. Ви і я безперестанку тримаємо живим або Варавву, або Ісуса. Ви в кожну мить знаєте, кого приймаєте.

Не осуджуйте натовпу за те, що він вимагав відпустити Варавву й розіп’яти Ісуса. Це не натовп людей, званих юдеями. Вони не мали до цього жодного стосунку.

Якби ми були мудрі, ми теж мали б вимагати відпущення того стану розуму, що обмежує нас бути тим, чим хочемо, що сковує нас, що не дозволяє нам стати ідеалом, який ми шукаємо й прагнемо осягнути в цьому світі.

Я не кажу, що ви сьогодні не втілюєте Ісуса. Я лише нагадую: якщо цієї самої миті у вас є нездійснене прагнення, то ви приймаєте те, що заперечує здійснення прагнення, — а те, що його заперечує, і є Варавва.

Вірність ідеалові

Щоб пояснити містичне, психологічне перетворення, відоме як Пасха, або перехід, ви мусите тепер ототожнитися з ідеалом, якому хотіли б служити, і лишитися вірними ідеалові. Якщо ви лишитеся йому вірними, ви не лише розіпнете його своєю вірністю, а й воскресите його без допомоги людини.

Як каже оповідь, ніхто не міг устати досить рано, щоб відвалити камінь. Без допомоги людини камінь було відсунуто, і те, що здавалося мертвим і похованим, воскресло без людської помочі.

Ви ходите у свідомості буття тим, чим хочете бути; ніхто цього ще не бачить, але вам не потрібна людина, щоб відсунути проблеми й перешкоди життя, аби виразити те, чим усвідомлюєте себе. Цей стан має власний неповторний спосіб утілитися в цьому світі, стати тілом, щоб увесь світ міг його доторкнутися.

Тепер ви можете побачити зв’язок між оповіддю про Ісуса та оповіддю про Ісака і двох його синів, де один витіснив іншого, де одного назвали Витіснювачем іншого. Як ви думаєте, чому ті, хто зібрав шістдесят із чимось книг нашої Біблії, зробили Якова праотцем Ісуса?

Вони взяли Якова, названого Витіснювачем, і зробили його батьком дванадцятьох; потім узяли Юду, або хвалу, п’ятого сина, і зробили його праотцем Йосипа, який, як вважають, якимось дивним способом став батьком того, кого називають Ісусом. Ісус мусить витіснити Варавву, як Яків мусить витіснити й зайняти місце Ісава.

Сьогодні ви можете сидіти просто тут і провести суд над своїми двома синами, одного з яких хочете відпустити. Ви можете стати натовпом, що вимагає відпустити злодія, і суддею, що охоче відпускає Варавву та засуджує Ісуса зайняти його місце. Його розіп’яли на Голготі, місці черепа, осідку уяви.

Щоб пережити Пасху, або перехід від старого до нового уявлення про себе, ви мусите відпустити Варавву — своє теперішнє уявлення про себе, що обкрадає вас буття тим, чим ви могли б бути, — і прийняти нове уявлення, яке бажаєте виразити.

Найкращий спосіб це зробити — зосередити увагу на ідеї ототожнення себе зі своїм ідеалом. Прийміть, що ви вже є те, чого шукаєте, — і ваше припущення, хоч і хибне, якщо його утримувати, застигне у факт.

Як перевірити

Ви дізнаєтеся, коли вам вдалося відпустити Варавву, старе уявлення про себе, і коли ви успішно розіп’яли Ісуса, тобто зафіксували нове уявлення про себе, — просто подумки подивившись на людей, яких знаєте. Якщо ви бачите їх так, як бачили раніше, — ви не змінили свого уявлення про себе, бо всі зміни уявлення про себе дають зміну стосунків зі світом.

Ми завжди видаємося іншим утіленням того ідеалу, що його надихаємо. Тому в медитації ми мусимо уявляти, що інші бачать нас так, як бачили б, якби ми були тим, чим бажаємо бути.

Ви можете відпустити Варавву, розіп’яти й воскресити Ісуса, якщо спершу визначите свій ідеал. Тоді розслабтеся у зручному кріслі, викличте стан свідомости, подібний до сну, і переживіть в уяві те, що пережили б насправді, якби вже були тим, чим бажаєте бути.

Цим простим способом — переживанням в уяві того, що ви пережили б у плоті, якби були втіленням ідеалу, якому служите, — ви відпускаєте Варавву, що обкрадав вас вашої величі, і розпинаєте та воскрешаєте свого спасителя, або ідеал, який бажали виразити.

Гефсиманія

Тепер звернімося до оповіді про Ісуса в саду Гефсиманському. Пам’ятайте: сад — це належно приготована ділянка землі, не пустище. Ви готуєте цю землю, звану Гефсиманією, приходячи сюди, навчаючись і роблячи щось зі своїм розумом. Приділяйте щодня трохи часу на приготування розуму: читайте добру літературу, слухайте добру музику й вступайте в розмови, що облагороджують.

Нам сказано в посланнях: «Усе, що істинне, усе, що чесне, усе, що праведне, усе, що чисте, усе, що прекрасне, усе, що добре, — якщо є якась чеснота і якщо є якась похвала, — думайте про це».

Хто кого шукає

Продовжуючи нашу оповідь, як розказано в вісімнадцятому розділі Івана: Ісус у саду, і раптом натовп починає його шукати. Він стоїть там у темряві й каже: «Кого шукаєте?»

Речник, званий Юдою, відповідає: «Ми шукаємо Ісуса з Назарета».

Голос відповідає: «Я Є Той».

Тієї ж миті всі вони падають на землю — тисячі з них повалилися. Це саме по собі мало б вас спинити й дати зрозуміти, що це не може бути фізична драма, бо ніхто не міг би бути настільки сміливим у своєму твердженні, що він і є той, кого шукають, щоб примусити тисячі шукачів упасти на землю.

Але оповідь каже, що всі вони впали на землю. Тоді, отямившись, вони поставили те саме питання.

«Ісус відповів: Я сказав вам, що Я Є Той; тож якщо Мене шукаєте, пустіть їх».

«Тоді сказав йому Ісус: що робиш, роби швидше».

Юда, який мусить зробити це швидко, виходить і накладає на себе руки.

Тлумачення

Тепер до драми. Ви в своєму саду Гефсиманському, або в приготованому розумі, якщо можете, перебуваючи в стані, подібному до сну, керувати своєю увагою й не давати їй блукати від своєї мети. Якщо ви це можете — ви безперечно в саду.

Дуже мало людей можуть сидіти тихо й не впасти в мріяння чи в стан некерованого мислення. Коли ви можете обмежити розумову дію й лишитися вірними своїй варті, не дозволяючи увазі блукати всюди, а утримуючи її без зусилля в обмеженому полі подання — у стані, який споглядаєте, — тоді ви безперечно та дисциплінована присутність у саду Гефсиманському.

Самогубство Юди — це не більше ніж зміна уявлення про себе. Коли ви знаєте, чим хочете бути, ви знайшли свого Ісуса, або спасителя. Коли ви приймаєте, що ви те, чим хочете бути, ви вмерли для свого попереднього уявлення про себе (Юда наклав на себе руки) і тепер живете як Ісус. Ви можете за бажанням від’єднатися від світу навколо себе й приєднатися до того, що хочете втілити у своєму світі.

Тепер, коли ви знайшли мене, коли ви знайшли те, що врятувало б вас від того, чим ви є, — відпустіть те, чим ви є, і все, що воно уособлює у світі. Від’єднайтеся від нього цілком. Інакше кажучи, вийдіть і накладіть на себе руки.

Ви цілком умираєте для того, що раніше виражали в цьому світі, і тепер цілком живете для того, що ніхто раніше не бачив істинним про вас. Ви ніби вмерли власною рукою, ніби наклали на себе руки. Ви забрали собі життя, від’єднавшись у свідомості від того, що раніше тримали живим, і починаєте жити для того, що знайшли у своєму саду. Ви знайшли свого спасителя.

Це не люди падають і не людина зраджує іншу, а ви відводите увагу й перефокусовуєте її в цілком новому напрямку. Від цієї миті ви ходите так, ніби вже є тим, чим раніше хотіли бути. Лишаючись вірними новому уявленню про себе, ви вмираєте, або накладаєте на себе руки. Ніхто не забрав вашого життя — ви самі його віддали.

Ви мусите побачити зв’язок цього зі смертю Мойсея, де він так цілком умер, що ніхто не міг знайти, де його поховано. Ви мусите побачити зв’язок зі смертю Юди. Він не людина, що зрадила людину на ім’я Ісус.

Слово Юда — це хвала; це Юда, що славить, дякує, вибухає радістю. Ви не вибухаєте радістю, доки не ототожнитеся з ідеалом, який шукаєте й хочете втілити у цьому світі. Коли ви ототожнюєтеся зі станом, який споглядаєте, ви не можете придушити своєї радости. Вона піднімається, як той пахучий аромат, описаний як Єрихон у Старому Заповіті.

Я намагаюся показати вам, що стародавні розповідали ту саму оповідь у всіх оповідях Біблії. Усе, що вони намагаються нам сказати, — це як стати тим, чим ми хочемо бути. І в кожній оповіді вони натякають, що ми не потребуємо чиєїсь допомоги. Вам не потрібен інший, щоб тепер стати тим, чим ви справді хочете бути.

Ісус Навин

Тепер звернімося до дивної оповіді зі Старого Заповіту, про яку дуже мало священиків і рабинів наважаться згадати з кафедри. Ось той, хто має отримати обітницю, як ви її тепер отримуєте. Його ім’я — Ісус, лише стародавні звали його Єгошуа, Єгошуа Бен-Нун, або спаситель, син риби, Спаситель великої глибини.

Нун означає риба, а риба — стихія глибини, глибокого океану. Єгошуа означає «Єгова спасає», а Бен означає потомство, або син чогось. Тож його назвали тим, хто приніс добу риби.

Ця оповідь — у шостій книзі Біблії, книзі Ісуса Навина. Обітницю дано Ісусові Навину, як її дано Ісусові в англізованій формі в Євангеліях від Матвія, Марка, Луки й Івана.

В Євангелії від Івана Ісус каже: «Усе, що Ти дав Мені, — від Тебе». «І все Моє — Твоє, а Твоє — Моє».

У Старому Заповіті, в книзі Ісуса Навина, сказано так: «Кожне місце, на яке ступить ступня ноги вашої, Я даю вам».

Не має значення, де воно. Проаналізуйте обітницю й подивіться, чи можете прийняти її буквально. Вона не фізично правдива, але психологічно правдива. Де б ви не могли стати в цьому світі подумки — там ви можете це здійснити.

Ісуса Навина переслідує ця обітниця: де б він не поставив ногу (нога — це розуміння), де б не ступила ступня його ноги — те буде дано йому. Він хоче найбажанішого стану у світі — пахучого міста, чудового стану, званого Єрихон.

Він бачить себе відгородженим непрохідними стінами Єрихону. Він зовні — як і ви тепер зовні. Ви дієте тривимірно й, здається, не можете досягти четвертовимірного світу, де ваше теперішнє бажання вже конкретна об’єктивна реальність. Ви, здається, не можете досягти його, бо ваші чуття відгороджують вас від нього. Розум каже, що це неможливо; усе навколо каже, що це не так.

Рахав

Тепер ви вдаєтеся до послуг блудниці й розвідниці, і ім’я їй Рахав. Слово «Рахав» просто означає дух отця. РАХ — це подих, або дух, а АВ — отець. Отже, ця блудниця — дух отця, а отець — це усвідомлення людиною того, що вона усвідомлює; «Я-єсність» людини, її свідомість.

Ваша здатність відчувати — це великий дух отця, і ця здатність у цій оповіді — Рахав. У неї два ремесла: розвідниці й блудниці.

Ремесло розвідниці таке: подорожувати таємно, подорожувати так тихо, щоб вас не виявили. Немає жодного фізичного розвідника в цьому світі, що міг би подорожувати так тихо, щоб його зовсім не побачили інші. Він може бути вельми мудрим у приховуванні своїх шляхів і, можливо, його ніколи не схоплять по-справжньому, але в кожну мить він ризикує бути викритим.

Коли ви сидите тихо зі своїми думками, немає у світі людини настільки мудрої, щоб подивитися на вас і сказати, де ви подумки перебуваєте.

Я можу стояти тут і поставити себе в Лондоні. Добре знаючи Лондон, я можу заплющити очі й припустити, що я справді стою в Лондоні. Якщо я лишуся в цьому стані досить довго, я зможу оточити себе середовищем Лондона, ніби це міцний конкретний об’єктивний факт.

Фізично я все ще тут, але подумки я за тисячі миль, і я зробив «деінде» — «тут». Я не їду туди розвідником — я подумки роблю «деінде» «тут», а тоді — «тепер». Ви не можете бачити, що я живу там, тож думаєте, що я просто заснув і що я досі тут, у цьому світі, у цьому тривимірному світі, що тепер є Сан-Франциско. Що ж до мого фізичного стану — я тут, але ніхто не може сказати мені, де я, коли я входжу в мить медитації.

Друге ремесло Рахав — блудниці: давати людям те, що вони в неї просять, не питаючи про їхнє право просити. Якщо вона абсолютна блудниця, як каже її ім’я, то вона володіє всім і може дати все, чого людина в неї просить. Вона тут, щоб служити, а не щоб ставити під сумнів право людини шукати того, що вона шукає.

У вас є здатність привласнити стан, не знаючи засобів, які будуть ужиті для здійснення цієї мети; і ви приймаєте відчуття здійсненого бажання, не маючи жодних із тих талантів, що, як кажуть люди, ви мусите мати, щоб це зробити. Коли ви привласнюєте це у свідомості, ви вжили розвідницю; а оскільки ви можете втілити цей стан у собі, справді давши його собі, ви — блудниця, бо блудниця задовольняє людину, що її шукає.

Ви можете вдовольнити себе, привласнивши відчуття, що ви є те, чим хочете бути. І це припущення, хоч і хибне — тобто хоч розум і чуття його й заперечують, — якщо в ньому вперто триматися, застигне у факт. Справді втіливши те, чим припустили, що ви є, ви маєте здатність стати цілком задоволеним. Доки це не стане відчутною, конкретною реальністю, ви не будете задоволені — ви будете розчаровані.

Верхня кімната

У цій оповіді вам сказано: коли Рахав увійшла до міста, щоб завоювати його, їй дано наказ увійти в серце міста, в серце справи, в самий його центр — і там лишатися, доки я прийду. Не ходи з дому в дім, не виходь із верхньої кімнати дому, у який увійдеш. Якщо вийдеш із дому й буде кров на твоїй голові — на твоїй голові. Але якщо не вийдеш із дому й буде кров — на моїй голові.

Рахав увіходить у дім, піднімається на верхній поверх і там лишається, поки стіни руйнуються. Тобто ми мусимо тримати високий настрій, якщо хочемо ходити з найвищим. Дуже завуальовано оповідь каже вам, що коли стіни розсипалися й Ісус Навин увійшов, єдина, хто врятувався в місті, була розвідниця й блудниця, ім’я якій Рахав.

Ця оповідь каже, що ви можете робити в цьому світі. Ви ніколи не втратите здатности поставити себе деінде й зробити це тут. Ви ніколи не втратите здатности дати собі те, що маєте сміливість привласнити як істину про себе. Це не має жодного стосунку до жінки, що грала ту роль.

Сім трубних звуків

Пояснення руйнування стін просте. Вам сказано, що він засурмив у трубу сім разів, і при сьомому звуці стіни розсипалися, і він переможно ввійшов у стан, якого шукав.

Сім — це тиша, спочинок, субота. Це стан, коли людина цілком непорушна у своїй переконаності, що річ є. Коли я можу прийняти відчуття здійсненого бажання й заснути безтурботно, незворушно — я в розумовому спокої, я дотримую суботу, або сурмлю в трубу сім разів. І коли я досягаю цієї точки — стіни розсипаються. Обставини змінюються й переливаються в гармонії з моїм припущенням. Коли вони розсипаються, я воскрешаю те, що привласнив усередині. Стіни, перешкоди, проблеми розсипаються під власною вагою, якщо я можу досягти точки тиші в собі.

Людина, яка може зафіксувати в оці свого розуму ідею — навіть якщо світ її заперечує, — якщо вона лишиться вірною цій ідеї, побачить її проявленою. Є величезна різниця між тим, щоб тримати ідею, і тим, щоб ідея тримала вас. Станьте настільки охопленими ідеєю, щоб вона переслідувала розум, ніби ви й є вона. Тоді, хоч би що казали інші, ви йдете в напрямку свого зафіксованого настрою. Ви йдете в напрямку ідеї, що володіє розумом.

Як ми казали вам учора, у вас є лише один дар, справді ваш, щоб дати, — і це ви самі. Іншого дару немає; ви мусите витиснути його з себе привласненням. Він уже там, у вас, бо творіння завершене. Немає нічого, чим треба було б стати, чого немає тепер. Немає нічого, що треба було б створити, бо все вже ваше, усе вже завершене.

Стати подумки

Хоч людина й не може фізично стати на стан, вона завжди може стати на нього подумки. Під «стати подумки» я маю на увазі, що ви можете тепер, цієї самої миті, заплющити очі й уявити місце, інше, ніж теперішнє, і припустити, що ви справді там. Ви можете ВІДЧУТИ це настільки реальним, що, розплющивши очі, здивуєтеся, що вас там немає фізично.

Ця розумова подорож у бажаний стан, із наступним відчуттям його реальности, — це все, що потрібно для його здійснення. Ваше вимірно більше «Я» має шляхи, яких менше, тривимірне ви не знає. Понад те, для більшого вас усі засоби добрі, якщо вони сприяють здійсненню вашого припущення.

Лишайтеся в розумовому стані, визначеному як ваша мета, доки він не набуде відчуття реальности, — і всі сили неба й землі кинуться допомогти його втіленню. Ваше більше «Я» вплине на вчинки й слова всіх, кого можна вжити для сприяння вашому зафіксованому настроєві.

Скинія

Тепер звернімося до книги Чисел, і тут ми знаходимо дивну оповідь. Сподіваюся, дехто з вас мав той досвід, що описаний у книзі Чисел. Там говорять про будівництво скинії за наказом Бога; Бог наказав Ізраїлеві збудувати Йому місце поклоніння.

Він дав їм усі креслення скинії. Це мусило бути довгасте, рухоме місце поклоніння, і його мусили вкрити шкірою. Чи треба вам казати щось більше? Хіба це не людина?

«Хіба не знаєте, що ви храм Божий, і Дух Божий живе в вас?»

Немає іншого храму. Не храм, зроблений руками, а храм вічний на небесах. Цей храм довгастий, він укритий шкірою, і він рухається пустелею.

«І того дня, коли скинію було поставлено, хмара вкрила скинію, а саме намет свідчення; і звечора було над скинією, як поява вогню, аж до ранку. Так було завжди: хмара вкривала її вдень, а поява вогню вночі».

Ізраїлеві дано наказ чекати, доки хмара не підніметься вдень, а вогонь уночі. «Чи два дні, чи місяць, чи рік — коли хмара затримувалася над скинією, лишаючись на ній, сини Ізраїлеві стояли в наметах своїх і не рушали; а коли вона піднімалася — рушали в дорогу».

Хмара

Ви знаєте, що скинія — це ви, але можете дивуватися: що таке хмара? У медитації багато з вас мусили її бачити. У медитації ця хмара, мов підземні води артезіанського колодязя, сама собою підіймається до вашої голови й формується в пульсуючі золоті кільця. Тоді, мов лагідна ріка, вони течуть із голови потоком живих кілець золота.

У медитативному настрої, на межі сну, хмара піднімається. У цьому дрімливому стані ви повинні припустити, що ви є те, чим бажаєте бути, і що маєте те, чого шукаєте, — бо хмара набере форми вашого припущення й виліпить світ у гармонії з собою. Хмара — це просто шати вашої свідомости, і де поставлено вашу свідомість, там будете й ви в плоті.

Ця золота хмара приходить у медитації. Є певна точка, коли ви наближаєтеся до сну, — вона дуже, дуже густа, дуже рідка, дуже жива й пульсуюча. Вона починає підніматися, коли ви досягаєте дрімливого, медитативного стану на межі сну. Ви не б’єте скинію й не рухаєте її, доки хмара не почне підніматися.

Хмара завжди піднімається, коли людина наближається до дрімоти сну. Бо коли людина засинає — знає вона про це чи ні — вона зісковзує з тривимірного світу в четвертовимірний, і те, що піднімається, — це свідомість тієї людини в більшому фокусі; це четвертовимірний фокус.

Те, що ви тепер бачите, як воно піднімається, — це ваше більше «я». Коли воно починає підніматися, ви входите в справжній стан відчуття, що ви є те, чим хочете бути. Це час, коли ви заколисуєте себе в настрій буття тим, чим хочете бути: або переживаючи в уяві те, що пережили б у дійсності, якби вже були тим, чим хочете бути, або повторюючи знову й знову фразу, що означає, ніби ви вже зробили те, що хотіли. Таку фразу, як «Хіба не чудово, хіба не чудово», ніби з вами сталося щось чудесне.

«У сні, у видінні ночі, коли глибокий сон находить на людей, у дрімоті на ложі; тоді Він відкриває вуха людям і запечатує їхнє напучення».

Мудро вживайте проміжок перед сном. Прийміть відчуття здійсненого бажання й засніть у цьому настрої. Уночі, у вимірно більшому світі, коли глибокий сон находить на людей, вони бачать і грають ті ролі, які потім зіграють на землі. І драма завжди в гармонії з тим, що їхні вимірно більші «я» читають і грають через них. Наша ілюзія свободи волі — лише незнання причин, що змушують нас діяти.

Відчуття, що панує в розумі людини, коли вона засинає, — хоч і хибне — застигне у факт. Прийняття відчуття здійсненого бажання, коли засинаємо, — це наказ цьому процесові втілення, що каже нашому настроєві: «Будь дійсністю». Так ми стаємо природним процесом тим, чим бажаємо бути.

Особистий досвід

Я можу розповісти вам десятки особистих переживань, коли здавалося неможливим кудись потрапити, але коли я, засинаючи, ставив себе подумки деінде, обставини швидко змінювалися, змушуючи мене вирушити в дорогу.

Я робив це через воду: уночі, на своєму ліжку, я ставив себе так, ніби сплю там, де хочу бути. Із плином днів усе починало ліпитися в гармонії з цим припущенням, і все, що мусило статися, щоб примусити мене вирушити, — ставалося. І я, попри себе самого, мусив ладнатися в дорогу до того місця, у якому припускав, що перебуваю, коли наближався до глибини сну.

Коли моя хмара піднімається, я припускаю, що я вже та людина, якою хочу бути, або що я вже в тому місці, яке хочу відвідати. Я сплю в тому місці тепер. Тоді життя вдаряє в скинію — розбирає моє середовище й перескладає його через моря чи через землі, і перескладає його за подобою мого припущення. Це не має жодного стосунку до людей, що йдуть фізичною пустелею. Весь великий світ навколо вас — пустеля.

Від колиски до могили ви і я ходимо так, ніби йдемо пустелею. Але ми маємо живу скинію, у якій живе Бог, і вона вкрита хмарою, що може й справді піднімається, коли ми засинаємо або перебуваємо в стані, подібному до сну. Не обов’язково за два дні — вона може піднятися за дві хвилини. Чому вам дали два дні? Якщо я тепер стану людиною, якою хочу бути, я вже завтра можу стати незадоволеним. Я повинен дати цьому принаймні день, перш ніж вирішу рушати далі.

Біблія каже: за два дні, місяць або рік. Коли б ви не вирішили рушати з цією скинією — нехай хмара піднімається. Коли вона піднімається, ви починаєте рухатися туди, де хмара. Хмара — це просто шати вашої свідомости, ваше припущення. Де поставлено свідомість, туди вам не треба нести фізичне тіло — воно тяжіє туди попри вас. Речі стаються, щоб примусити вас рушити в напрямку, у якому ви усвідомлено живете.

Багато осель

«У домі Отця Мого багато осель; якби не так, Я сказав би вам. Я йду приготувати вам місце. І коли піду й приготувати вам місце, прийду знову й візьму вас до Себе, щоб і ви були там, де Я».

Багато осель — це незліченні стани у вашому розумі, бо ви — дім Божий. У домі Отця Мого — незліченні уявлення про себе. Ви не могли б за всю вічність вичерпати того, чим здатні бути.

Якщо я сиджу тут тихо й припускаю, що я деінде, — я пішов і приготував місце. Але якщо я розплющу очі, двомісність, яку я створив, зникає, і я знову тут, у фізичній формі, яку лишив позаду, коли йшов готувати місце. Але я приготував місце тим не менше й згодом житиму там фізично.

Вам не треба перейматися шляхами й засобами, що будуть ужиті, щоб перемістити вас через простір у те місце, куди ви пішли й подумки його приготували. Просто сидіть тихо, де б ви не були, і подумки здійсніть це.

Застереження

Але я даю вам застереження: не ставтеся до цього легковажно, бо я свідомий того, що це зробить із людьми, які ставляться легковажно. Я одного разу поставився до цього легковажно, бо просто хотів кудись утекти, спираючись лише на температуру дня. Була глибока зима в Нью-Йорку, і я так бажав бути в теплому кліматі Індій, що тієї ночі заснув, ніби сплю під пальмами. Наступного ранку, коли я прокинувся, була все ще справжня зима.

Я не мав наміру того року їхати до Індій, але прийшла сумна звістка, яка змусила мене вирушити. Була середина війни, кораблі тонули праворуч і ліворуч, але я вийшов із Нью-Йорка на кораблі через сорок вісім годин після того, як отримав цю звістку. Це був єдиний спосіб дістатися до Барбадосу, і я прибув саме вчасно, щоб побачити матір і сказати їй тривимірне «прощавай».

Попри те, що я не мав жодного наміру їхати, глибше «я» стежило, де опустилася велика хмара. Я поставив її на Барбадосі, і ця скинія (моє тіло) мусила вирушити в дорогу, щоб виконати наказ: «Кожне місце, на яке ступить ступня ноги вашої, Я даю вам». Де б у пустелі не опустилася хмара, там ви перескладаєте цю скинію.

Я вийшов із Нью-Йорка опівночі на кораблі, не думаючи ні про підводні човни, ні про що інше. Я мусив їхати. Речі сталися так, як я не міг би вигадати.

Я застерігаю вас: не ставтеся до цього легковажно. Не кажіть: «Я поекспериментую й поставлю себе в Лабрадорі, просто щоб побачити, чи це працює». Ви поїдете до свого Лабрадору й тоді дивуватиметеся, навіщо ви взагалі прийшли на цей курс. Це працює, якщо ви наважитеся прийняти відчуття здійсненого бажання, коли засинаєте.

Керуйте своїми настроями, коли засинаєте. Я не можу знайти кращого опису цієї техніки, ніж назвати її контрольованим сном наяву. У сні ви втрачаєте контроль, але спробуйте передувати сну цілком контрольованим сном наяву, входячи в нього так, як входите у сон, — бо у сні ви завжди дуже панівні, ви завжди граєте роль. Ви завжди актор у сні й ніколи не глядач. Коли у вас контрольований сон наяву, ви актор і входите в дію контрольованого сну. Але не робіть цього легковажно, бо потім вам доведеться розіграти це фізично у тривимірному світі.

Зусилля й закон зворотного зусилля

Тепер, перш ніж ми ввійдемо в нашу хвилину тиші, я мушу дещо прояснити, а саме — те зусилля, про яке ми говорили вчора.

Якщо є в цьому великому світі одна причина, чому люди зазнають невдачі, то це тому, що вони не знають закону, відомого сучасним психологам як закон зворотного зусилля.

Коли ви приймаєте відчуття здійсненого бажання, це робиться з мінімумом зусилля. Ви мусите керувати напрямком рухів своєї уваги, але робити це з якнайменшим зусиллям. Якщо в контролі є зусилля і ви примушуєте себе певним чином — ви не отримаєте результатів. Ви отримаєте протилежні результати, хоч би якими вони були.

Ось чому ми наполягаємо на основі Біблії — Адам спав. Це перший творчий акт, і немає запису, щоб його колись розбудили з цього глибокого сну. Поки він спить, творіння спиняється.

Ви найкраще змінюєте своє майбутнє, коли володієте своїми думками в стані, подібному до сну, бо тоді зусилля зведене до мінімуму. Ваша увага ніби цілком розслаблюється, і тоді ви мусите практикувати утримання уваги в цьому відчутті — без сили й без зусилля.

Не думайте й миті, ніби це робить сила волі. Коли ви відпускаєте Варавву й ототожнюєтеся з Ісусом, ви не примушуєте себе бути ним волею — ви уявляєте, що ви є ним. Це все, що ви робите.

Техніка

Тепер, коли ми доходимо до життєвої частини вечора — проміжку, присвяченого молитві, — дозвольте ще раз прояснити техніку.

Знайте, чого хочете. Тоді уявіть єдину подію, подію, що передбачає здійснення вашого бажання. Обмежте подію єдиним актом.

Наприклад, якщо я вибираю як подію потиск руки, то це єдине, що я роблю. Я не тисну руку, потім не закурюю й не роблю тисячу інших речей. Я просто уявляю, що справді тисну руку, і веду цей акт знову, знову й знову, доки уявний акт не набуде всього відчуття реальности.

Подія завжди мусить передбачати здійснення бажання. Завжди уявляйте подію, яку, як ви вірите, ви природно зустріли б після здійснення свого бажання. Ви — суддя того, яку подію справді хочете здійснити.

Є й інша техніка, яку я дав вам учора. Якщо ви не можете зосередитися на акті, якщо не можете вмоститися у своєму кріслі й повірити, що крісло деінде, ніби «деінде» — це тут, — тоді зробіть ось що. Зведіть ідею, згустіть її в єдину просту фразу, як «Хіба не чудово», або «Дякую», або «Зроблено», або «Звершилося».

У ній має бути не більше трьох слів. Щось таке, що означає, що бажання вже здійснене. «Хіба не чудово» чи «Дякую» безперечно це означають. Це не всі фрази, які ви могли б ужити. Вигадайте зі свого власного словника фразу, яка найкраще вам пасує. Але зробіть її дуже, дуже короткою й завжди вживайте фразу, що передбачає здійснення ідеї.

Коли у вас є фраза в розумі, підніміть хмару. Нехай хмара піднімається, просто викликавши стан на межі сну. Просто почніть уявляти й відчувати, що ви сонні, і в цьому стані прийміть відчуття здійсненого бажання. Тоді повторюйте фразу знову й знову, мов колискову. Хоч би якою була фраза, нехай вона означає, що припущення істинне, що воно конкретне, що воно вже факт — і ви це знаєте.

Просто розслабтеся й увійдіть у відчуття, що ви насправді є тим, чим хочете бути. Роблячи це, ви входите в Єрихон зі своєю розвідницею, що має силу його дати. Ви відпускаєте Варавву й засуджуєте Ісуса на розп’яття й воскресіння. Усі ці оповіді ви розігруєте, якщо тепер почнете відпускати й входити у відчуття, що ви насправді є тим, чим хочете бути.

Після тиші

Якщо ваші руки сухі й уста сухі наприкінці цієї медитації — це позитивний доказ, що вам справді вдалося підняти хмару. Те, що ви робили, коли хмара піднялася, — цілком ваша справа. Але ви таки підняли хмару, якщо ваші руки сухі.

Я дам вам іще одне явище, вельми дивне, яке я не можу пояснити. Воно буває, якщо ви справді входите в глибину. Прокинувшись, ви виявите, що у вас найактивніші в світі нирки. Я обговорював це з лікарями, і вони не можуть цього пояснити.

Ще одне, що ви можете спостерегти в медитації, — це прекрасне рідке синє світло. Найближче на землі, з чим я можу його порівняти, — це палаючий спирт. Ви знаєте, коли на Різдво виливають спирт на пудинг і підпалюють, — прекрасне рідке синє полум’я, що огортає пудинг, доки ви його не загасите. Це полум’я найближче до синього світла, що приходить на чоло людини в медитації.

Не лякайтеся. Ви впізнаєте його, коли побачите. Воно схоже на два відтінки синього, темніший і світліший, у постійному русі, наче палаючий спирт, а не на постійне полум’я газового пальника. Це полум’я живе — як був би живий дух.

Ще одне може прийти до вас, як прийшло до мене. Ви побачите плями перед очима. Це не печінкові плями, як скажуть деякі люди, що нічого про це не знають. Це маленькі речі, що плавають у просторі, мов сітка, маленькі кружечки, всі зв’язані докупи. Вони починаються з єдиної клітини й приходять групами в різних геометричних візерунках, як черв’ячки, як причепи, і плавають по всьому вашому обличчю. Коли ви заплющуєте очі, ви досі їх бачите — доказ, що вони не ззовні, вони зсередини.

Коли ви починаєте розширюватися у свідомості, усі ці речі приходять. Можливо, це ваш кровообіг, об’єктивований якимсь дивним трюком, якого людина не цілком розуміє. Я не заперечую, що це ваш кровообіг, зроблений видимим, але не лякайтеся, думаючи, що це печінкові плями чи якась інша дурниця, яку вам скажуть.

Якщо ці різні явища приходять до вас, не думайте, що ви робите щось неправильно. Це нормальне, природне розширення, що приходить до всіх людей, які беруть себе в руки й намагаються розвивати сад Гефсиманський.

Поліціянт власних думок

Тієї ж миті, коли ви починаєте дисциплінувати свій розум, спостерігаючи за думками й пильнуючи їх увесь день, ви стаєте поліціянтом своїх думок. Відмовтеся входити в розмови, що нечестиві; відмовтеся уважно слухати все, що руйнує.

Почніть будувати в оці свого розуму образ досконалої діви, а не образ нерозумної діви. Слухайте лише те, що приносить радість, коли ви це чуєте. Не давайте охочего вуха тому, що нечестиве, — тому, про що, почувши, ви пожалкуєте. Це слухати й бачити речі без оливи в лампаді, або без радости в розумі.

У Біблії є два роди дів: п’ять нерозумних і п’ять мудрих. Тієї ж миті, коли ви стаєте мудрою дівою — або намагаєтеся нею стати, — ви побачите, що всі ці речі стаються. Ви побачите ці речі, і вони вас зацікавлять так, що у вас не буде часу розвивати нерозумний зір, як роблять багато людей. Сподіваюся, ніхто тут цього не робить. Бо ніхто не повинен ототожнюватися з цією великою роботою, якщо ще може знаходити велику втіху в розмові про іншого, що є нечестивою.

Урок 3. Мислення в четвертому вимірі

У кожної людини є два реальні погляди на світ, і стародавні оповідачі цілком усвідомлювали ці два погляди. Один вони називали «плотським розумом», а другий — «розумом Христа».

Ми впізнаємо ці два осередки думки у твердженні: «Природна людина не приймає того, що від Духа Божого, бо для неї це глупота, і не може зрозуміти, бо це пізнається духовно».

Два фокуси

Для природного розуму реальність обмежена миттю, званою «тепер»; ця сама мить ніби містить усю реальність, а все інше нереальне. Для природного розуму минуле й майбутнє — суто уявні. Інакше кажучи, моє минуле, коли я користуюся природним розумом, — це лише образ-спогад про те, що було. А для обмеженого фокусу плотського, або природного, розуму майбутнє не існує. Природний розум не вірить, що міг би знову відвідати минуле й побачити його як щось присутнє, об’єктивне й конкретне для себе; не вірить він і в те, що майбутнє існує.

Для розуму Христового, духовного розуму, який нашою мовою ми назвемо четвертовимірним фокусом, минуле, теперішнє й майбутнє природного розуму — це присутня цілість. Він охоплює весь масив чуттєвих вражень, які людина зустріла, зустрічає й зустріне.

Єдина причина, чому ви і я діємо сьогодні так, як діємо, і не усвідомлюємо більшого погляду, — просто в тому, що ми створіння звички, а звичка робить нас цілком сліпими до того, що ми інакше побачили б. Але звичка — не закон. Вона діє так, ніби вона наймогутніша сила у світі, — але вона не закон.

Ми можемо створити новий підхід до життя. Якби ви і я приділяли кілька хвилин щодня на те, щоб відвести увагу від ділянки відчуттів і зосередити її на невидимому стані, і лишалися вірними цьому спогляданню, відчуваючи й сприймаючи реальність невидимого стану, — ми згодом усвідомили б цей більший світ, цей вимірно більший світ. Спогляданий стан уже конкретна реальність, зміщена в часі.

Сьогодні, коли ми звертаємося до нашої Біблії, будьте суддею того, де ви стоїте у своєму теперішньому розкритті.

П’ятий розділ Марка

Наша перша оповідь на сьогодні — з п’ятого розділу Євангелія від Марка. У цьому розділі розказано три історії, ніби вони були окремими переживаннями головних персонажів.

У першій оповіді нам сказано, що Ісус натрапив на божевільну людину — голу, що жила на цвинтарі й ховалася за гробами. Ця людина благала Ісуса не виганяти бісів, що її мучили.

Але Ісус сказав йому: «Вийди, душе нечистий, з людини».

Так Ісус вигнав бісів, щоб вони тепер самі себе знищили; і ми бачимо цю людину вперше вдягненою, при здоровому розумі, сидячою біля ніг Учителя.

Ми отримаємо психологічний сенс цього розділу, якщо замінимо ім’я «Ісус» на «просвітлений розум», або четвертовимірне мислення.

Далі в цьому розділі нам сказано, що Ісус приходить до первосвященика, ім’я якому Яір, і в Яіра, первосвященика синагоги, вмирає дитина. Їй дванадцять років, і він благає Ісуса прийти й зцілити дитину.

Ісус погоджується, і коли він рушає до дому первосвященика, жінка на ринку доторкнулася до його одежі.

«І Ісус, відразу відчувши в Собі, що сила вийшла з Нього, обернувся до народу й сказав: хто доторкнувся до Мене?»

Жінка, зцілена від кровотечі, що тривала дванадцять років, зізналася, що доторкнулася до нього. «І Він сказав їй: дочко, віра твоя спасла тебе; іди з миром».

Дівчинка не вмерла

Коли він іде далі до дому первосвященика, йому кажуть, що дитина померла й нема потреби йти її воскрешати. Вона вже не спить — вона мертва.

«Як тільки Ісус почув ті слова, Він каже начальникові синагоги: не бійся, тільки віруй».

«І коли Він увійшов, каже їм: що ви метушитесь і плачете? Дівчинка не вмерла, а спить».

На це весь натовп глузував і сміявся, але Ісус, зачинивши двері перед натовпом, узяв із собою до дому Яіра своїх учеників і батька та матір дитини.

Вони ввійшли до кімнати, де лежала дівчинка. «І Він узяв дівчинку за руку й сказав їй: дівчинко, кажу тобі, встань».

«Від цього глибокого сну вона прокинулася, встала й ходила, і первосвященик та всі інші були вражені. І Він суворо наказав їм, щоб ніхто не знав, і сказав дати їй їсти».

Ви — у цьому розділі

Ви цієї ночі, сидячи тут, зображені в цьому п’ятому розділі Марка.

Цвинтар існує для однієї мети: він просто запис про мертвих. Чи ви живете в мертвому минулому?

Якщо ви живете серед мертвих, ваші упередження, ваші забобони й ваші хибні вірування, які ви тримаєте живими, — це надгробки, за якими ви ховаєтеся. Якщо ви відмовляєтеся їх відпустити, ви такі ж божевільні, як божевільний із Біблії, що благав просвітлений розум не виганяти їх. Немає жодної різниці. Але просвітлений розум не здатен захистити упередження й забобон від наступу розуму.

Немає у світі людини, яка має упередження — хоч би якого роду — і могла б виставити його на світло розуму. Скажіть мені, що ви проти певної нації, певної раси, певного «ізму», певного чогось — мені байдуже, що це, — ви не можете виставити це переконання на світло розуму й лишити його живим. Щоб воно жило у вашому світі, ви мусите ховати його від розуму. Ви не можете проаналізувати його у світлі розуму й лишити живим.

Коли приходить цей четвертовимірний фокус і показує вам новий підхід до життя та виганяє з вашого розуму всі ці речі, що вас мучили, — ви стаєте очищені, вдягнені в здоровий розум. І ви сідаєте біля ніг розуміння, званих ногами Учителя.

Дитя — це ваше прагнення

Тепер, вдягнені й при здоровому розумі, ви можете воскресити мертвого. Що померло? Дитя в оповіді — не дитина. Дитя — це ваше прагнення, ваше бажання, нездійснені мрії вашого серця. Це дитя, оселене в розумі людини. Бо, як я вже казав, уся драма Біблії — психологічна. Біблія не має жодного стосунку до якоїсь людини, що колись жила, чи до якоїсь події, що колись сталася на землі. Усі оповіді Біблії розгортаються в розумі окремої людини.

У цій оповіді Ісус — це пробуджений інтелект людини. Коли ваш розум діє поза межами ваших теперішніх чуттів, коли ваш розум зцілений від усіх колишніх обмежень, — ви вже не божевільна людина; ви та присутність, уособлена як Ісус, сила, що може воскресити прагнення серця людини.

Жінка з кровотечею

Ви тепер жінка з кровотечею. Що це за кровотеча? Утроба, що тече, — не утроба, що родить. Вона тримала її дванадцять років, вона була нездатна зачати. Вона не могла надати форму своєму прагненню через те, що текла кров. Вам сказано, що її віра закрила цю течу. Коли утроба закривається, вона може надати форму насінині, або ідеї.

Коли ваш розум очищений від вашого попереднього уявлення про себе, ви припускаєте, що ви те, чим хочете бути; і, лишаючись вірними цьому припущенню, ви надаєте форму своєму припущенню або воскрешаєте своє дитя. Ви жінка, очищена від кровотечі, і ви рухаєтесь до дому мертвої дитини.

Дитя, або стан, якого ви бажали, — це тепер ваше зафіксоване уявлення про себе. Але тепер, припустивши, що я є тим, чим раніше бажав бути, я не можу продовжувати бажати того, чим усвідомлюю себе. Тож я не обговорюю це. Я ні з ким не говорю про те, чим я є. Це так очевидно для мене, що я те, чим хотів бути, що я ходжу так, ніби вже ним є.

Ходячи так, ніби я те, чим раніше хотів бути, мій світ обмеженого фокусу цього не бачить і думає, що я вже не бажаю цього. У їхньому світі дитя мертве; але я, хто знає закон, кажу: «Дитя не вмерло». Дівчинка не вмерла, вона спить. Я тепер буджу її. Я своїм припущенням бужу й роблю видимим у своєму світі те, що припускаю, бо припущення, якщо їх утримувати, неодмінно бужять те, що вони стверджують.

Зачинені двері

Я зачиняю двері. Які двері? Двері моїх чуттів. Я просто цілком відгороджую все, що відкривають мої чуття. Я заперечую свідчення своїх чуттів. Я зупиняю обмежений розум природної людини й ходжу в цьому сміливому твердженні, що я є те, що мої чуття заперечують.

Коли двері моїх чуттів зачинені, кого я беру в цей дисциплінований стан? Я не беру в цей стан нікого, крім батьків дитини та своїх учеників. Я зачиняю двері перед натовпом, що глузує й сміється. Я більше не шукаю підтвердження. Я цілком заперечую свідчення своїх чуттів, що глузують із мого припущення, і не обговорюю з іншими, можливе моє припущення чи ні.

Хто ці батьки? Ми відкрили, що мати-батько всього творіння — це «Я-єсність» людини. Свідомість людини — Бог. Я усвідомлений стану. Я мати-батько всіх своїх ідей, і мій розум лишається вірним цьому новому уявленню про себе. Мій розум дисциплінований. Я беру в цей стан учеників і зачиняю від цього стану все, що його заперечувало б.

Тепер дитя без допомоги людини воскресає. Умова, якої я бажав і яку припустив, що маю, стає об’єктивованою в моєму світі й свідчить про силу мого припущення.

Ви будете суддею — я не можу вас судити. Ви або живете тепер у мертвому минулому, або живете як жінка, чию кровотечу спинилося. Чи могли б ви справді відповісти мені, якби я запитав:

«Чи вірите ви тепер, що вам, без чиєїсь допомоги, досить припустити, що ви є те, чим хочете бути, щоб це припущення стало реальним у вашому світі? Чи вірите ви, що мусите спершу виконати певну умову, накладену на вас минулим; що мусите бути певного чину чи певного чогось?»

Я не критикую певні церкви чи групи, але є ті, хто вірить, що кожен поза їхньою церквою чи групою ще не спасенний. Я народився протестантом. Поговоріть із протестантом — є лише один християнин, протестант. Поговоріть із католиком — немає у світі нічого християнського, крім католицтва. Поговоріть із юдеєм — християни язичники, а юдеї обрані. Поговоріть із мусульманином — юдеї й християни невірні. Поговоріть із кимось іншим — усі вони недоторканні. Не має значення, з ким ви говорите: вони завжди обрані.

Якщо ви вірите, що мусите бути одним із них, щоб бути спасенним, ви досі божевільна людина, що ховається за цими забобонами й упередженнями минулого, і ви благаєте, щоб вас не очищали.

Дехто з вас каже мені: «Не проси мене відмовитися від віри в Ісуса-людину, чи в Мойсея-людину, чи в Петра-людину. Коли ти просиш мене відмовитися від віри в цих персонажів, ти просиш надто багато. Лиши мені ці вірування, бо вони мене втішають. Я можу вірити, що вони жили на землі, і все ж іти за твоїм психологічним тлумаченням їхніх оповідей».

Я кажу: вийдіть із мертвого минулого. Вийдіть із того цвинтаря й ходіть зі знанням, що ви і ваш Отець — одне, і ваш Отець, якого люди називають Богом, — це ваша власна свідомість. Це єдиний творчий закон у світі.

Чим ви усвідомлюєте себе як буття? Хоч ви й не можете побачити своєї мети обмеженим фокусом свого тривимірного розуму, ви тепер уже є те, чим припустили, що ви є. Ходіть у цьому припущенні й лишайтеся йому вірними.

Час у цьому вимірі вашого буття б’ється повільно, і ви можете, навіть об’єктивувавши своє припущення, не пам’ятати, що був час, коли ця теперішня реальність була лише настроєм розуму. Через повільність удару часу тут ви часто не бачите зв’язку між своєю внутрішньою природою й зовнішнім світом, що про неї свідчить.

Ви будьте суддею того становища, яке тепер займаєте в цьому п’ятому розділі Марка. Чи ви воскрешаєте мертве дитя? Чи ще потребуєте, щоб ту утробу вашого розуму закрили? Чи вона ще тече й тому не може бути плідною? Чи ви тепер божевільна людина, що живе в мертвому минулому? Лише ви можете бути суддею й відповісти на ці питання.

Купальня з п’ятьма портиками

Тепер звернімося до оповіді з п’ятого розділу Євангелія від Івана. Вона покаже вам, як прекрасно стародавні оповідачі розповідали про два виразні погляди на цей світ: один — обмежений тривимірний фокус, другий — четвертовимірний.

Ця оповідь розповідає про немічну людину, яку швидко зцілено. Ісус приходить до місця, званого Витезда, що за визначенням означає Дім п’яти портиків. На цих п’яти портиках — незліченні немічні люди: кульгаві, сліпі, виснажені та інші.

Переказ казав, що в певні пори року ангел сходив і збурював купальню, що була біля цих п’яти портиків. Коли ангел збурював купальню, перший, хто входив, завжди зцілювався. Але лише перший, не другий.

Ісус, побачивши людину, кульгаву від утроби матері, сказав йому: «Чи хочеш бути здоровим?»

«Немічна людина відповіла йому: пане, я не маю людини, яка, коли збурюється вода, опустила б мене в купальню; а коли я приходжу, інший сходить переді мною».

«Ісус каже йому: встань, візьми ложе твоє й ходи».

«І зараз людина стала здорова, і взяла ложе своє, і ходила. А того дня була субота».

Купальня — це ваша свідомість

Ви читаєте цю оповідь і думаєте, що якийсь дивний чоловік, наділений чудодійною силою, раптом сказав кульгавому: «Встань і ходи». Я не можу повторювати надто часто: оповідь, навіть коли вводить безліч осіб, відбувається в розумі окремої людини.

Купальня — це ваша свідомість. Ангел — це ідея, звана посланцем Бога. Оскільки свідомість — Бог, коли ви маєте ідею, ви приймаєте ангела. Тієї ж миті, коли ви усвідомлюєте бажання, вашу купальню збурено. Бажання збурює розум людини. Хотіти чогось — означає бути збуреним.

Тієї ж миті, коли у вас є прагнення або чітко визначена мета, купальню збурив ангел, яким було бажання. Вам сказано, що перший, хто входить у збурену купальню, завжди зцілюється.

Перша особа

Мої найближчі супутники в цьому світі — моя дружина й моя маленька донька — для мене, коли я до них звертаюся, другі. Я мушу говорити до дружини як «ти є». Я мушу говорити до будь-кого, хоч би якими близькими вони були, як «ти є». А потім іде третя особа: «він є».

У цьому світі є лише одна особа, до якої я можу вжити першу особу теперішнього часу, — і це я сам. «Я є» можна сказати лише про себе, не можна сказати про іншого.

Тож коли я усвідомлюю якесь бажання, яким хочу бути, але, здається, не є, — купальня збурена; хто може ввійти в цю купальню переді мною? Лише я маю силу першої особи. Я є те, чим хочу бути. Якщо я не вірю, що я те, чим хочу бути, я лишаюся тим, чим був, і вмираю в тому обмеженні.

У цій оповіді вам не потрібна людина, щоб опустити вас у купальню, коли вашу свідомість збурює бажання. Усе, що вам треба, — припустити, що ви вже є тим, чим раніше хотіли бути, і ви в ній, і ніхто не може ввійти перед вами. Яка людина може ввійти перед вами, коли ви стаєте усвідомленими буття тим, чим хочете бути? Ніхто не може бути перед вами, коли ви один маєте силу сказати «Я Є».

Це два погляди. Ви тепер те, що заперечували б ваші чуття. Чи ви достатньо сміливі, щоб припустити, що вже є тим, чим хочете бути? Якщо ви наважитеся припустити, що вже є тим, що тепер заперечують ваш розум і ваші чуття, — тоді ви в купальні, і без чиєїсь допомоги ви теж устанете, візьмете своє ложе й підете.

Субота

Вам сказано, що це сталося в суботу. Субота — це лише містичний сенс тиші, коли ви безтурботні, коли ви не тривожитеся, коли ви не шукаєте результатів, знаючи, що знаки йдуть слідом і не передують.

Субота — це день тиші, у якому немає праці. Коли ви не працюєте, щоб це сталося, — ви в суботі. Коли ви зовсім не переймаєтеся думкою інших, коли ви ходите так, ніби вже ним є, коли ви не можете підняти й пальця, щоб це сталося, — ви в суботі. Я не можу перейматися тим, як це буде, і водночас казати, що усвідомлюю себе ним. Якщо я усвідомлюю себе вільним, безпечним, здоровим і щасливим — я тримаю ці стани свідомости без зусилля й праці зі свого боку. Отже, я в суботі; і оскільки була субота, він устав і пішов.

Жінка з Самарії

Наступна оповідь — з четвертого розділу Євангелія від Івана, і ви чули її раз у раз. Ісус приходить до колодязя, і там жінка, звана самарянкою, і Він каже їй: «Дай Мені пити».

«Тоді каже йому самарянка: як же ти, юдей, просиш пити в мене, самарянки? Бо юдеї не мають діла з самарянами».

«Ісус відповів і сказав їй: якби ти знала дар Божий і хто той, що каже тобі «дай Мені пити», ти попросила б у Нього, і Він дав би тобі воду живу».

Жінка, бачачи, що він не має чим зачерпнути води, і знаючи, що колодязь глибокий, каже: «Чи ти більший за отця нашого Якова, який дав нам цей колодязь, і сам пив із нього, і діти його, і худоба його?»

«Ісус відповів і сказав їй: кожен, хто п’є цю воду, знову зажадає; а хто питиме воду, яку Я дам йому, не жадатиме повік; але вода, яку Я дам йому, стане в ньому джерелом води, що плине в життя вічне».

Тоді він розповідає їй усе про неї й просить піти покликати свого чоловіка. Вона відповіла: «Я не маю чоловіка».

«Ісус каже їй: добре ти сказала: я не маю чоловіка; бо ти мала п’ятьох чоловіків, і той, кого ти тепер маєш, не є твій чоловік».

Жінка, знаючи, що це правда, іде на ринок і каже іншим: «Я зустріла Месію».

Вони питають її: «Звідки ти знаєш, що зустріла Месію?»

«Бо він розповів мені все, що я коли-небудь робила», — відповідає вона. Ось фокус, що охоплює принаймні все минуле й каже їй тепер про майбутнє.

Пожива й жнива

Продовжуючи оповідь: ученики приходять до Ісуса й кажуть: «Учителю, їж».

«Але Він сказав їм: Я маю поживу, якої ви не знаєте».

Коли вони говорять про жнива через чотири місяці, Ісус відповідає: «Чи не кажете ви: ще чотири місяці — і прийдуть жнива? Ось Я кажу вам: підведіть очі ваші й подивіться на ниви, бо вони побіліли вже до жнив».

Він бачить те, на що люди чекають чотири місяці або чотири роки, як наявне тепер — у вимірно більшому світі, що існує тепер, що відбувається тепер.

Тлумачення

Повернімося до першої частини оповіді. Самарянка — це ви тривимірне, а Ісус біля колодязя — це ви четвертовимірне. Суперечка починається між тим, чим ви хочете бути, і тим, чим, за словами розуму, ви є. Більше ви каже вам, що якби ви наважилися припустити, що вже є те, чим хочете бути, — ви стали б ним.

Менше ви, з обмеженим фокусом, каже вам: «Та в тебе ж немає ні відра, ні мотузки, а колодязь глибокий. Як ти дістанешся до глибини цього стану без засобів до мети?»

Ви відповідаєте й кажете: «Якби ти тільки знав, хто просить тебе пити, — ти попросила б у Нього». Якби ви тільки знали, що у вас самих спонукує вас до втілення стану, якого тепер шукаєте, — ви призупинили б свій малий зір і дали б йому це зробити.

П’ять чоловіків

Тоді він каже вам, що ви мали п’ятьох чоловіків, а ви це заперечуєте. Але він знає далеко краще за вас, що ваші п’ять чуттів запліднюють вас ранком, опівдні й увечері своїми обмеженнями. Вони кажуть вам, яких дітей ви народите сьогодні ввечері, завтра й у дні прийдешні. Бо ваші п’ять чуттів діють як п’ять чоловіків, що безупинно запліднюють вашу свідомість — велику утробу Бога; і ранком, опівдні й увечері вони підказують вам і диктують, що ви мусите прийняти як істину.

Він каже вам, що той, кого ви хотіли б мати за чоловіка, не є ваш чоловік. Інакше кажучи, шостий ще не запліднив вас. Те, чим ви хотіли б бути, заперечують ці п’ять, і вони тримають силу, вони диктують, що ви приймете як істину. Те, що ви хотіли б прийняти, ще не проникло у ваш розум і не запліднило його своєю реальністю. Той, кого ви називаєте чоловіком, насправді не ваш чоловік. Ви не носите його подобу. Носити його подобу — доказ, що ви його жінка, що ви принаймні пізнали його близько. Ви не носите подобу шостого — ви носите лише подобу п’ятьох.

Тоді хтось звертається до мене й розповідає мені все, що я коли-небудь знав. Я повертаюся в оці свого розуму, і розум каже мені, що впродовж усього життя я завжди приймав обмеження своїх чуттів, завжди дивився на них як на факт; і ранком, опівдні й увечері я свідчив про це прийняття.

Розум каже мені, що я знав лише цих п’ятьох відтоді, як народився. Тепер я хотів би ступити за межі обмежень своїх чуттів, але ще не знайшов у собі сміливости припустити, що я є те, що ці п’ять заперечили б. Тож я лишаюся тут: усвідомлюю своє завдання, але без сміливости ступити поза обмеження чуттів і те, що заперечує мій розум.

Він каже їм: «Я маю поживу, якої ви не знаєте. Я хліб, що сходить із неба. Я вино». Я знаю, чим хочу бути, і, оскільки я цей хліб, я живлюся ним. Я припускаю, що я є, і замість того, щоб живитися фактом, що я в цій кімнаті, говорю з вами, а ви слухаєте мене й що я в Лос-Анджелесі, — я живуся фактом, що я деінде, і ходжу тут так, ніби я деінде. І поступово я стаю тим, чим живуся.

Качки

Дозвольте дати вам дві особисті історії.

Коли я був хлопцем, я жив у вельми обмеженому середовищі — на маленькому острові Барбадос. Корм для тварин був дуже, дуже рідкісний і дуже дорогий, бо його доводилося привозити. Я один із родини з десятьох дітей, і моя бабуся жила з нами, тож за столом було тринадцятеро.

Я раз у раз пам’ятаю, як мати на початку тижня казала кухарці: «Я хочу, щоб ти відклала трьох качок на недільний обід». Це означало, що вона брала з двору трьох качок, зачиняла їх у дуже малій клітці й годувала, напихала їх ранком, опівдні й увечері кукурудзою та всім, чим хотіла, щоб качки живилися.

Це була цілком інша дієта, ніж та, якою ми зазвичай годували качок, бо ми тримали тих птахів живими, годуючи їх рибою. Ми тримали їх живими й товстими на рибі, бо риба була дуже дешева й у великій кількості; але ви не могли їсти птаха, що жив на рибі, — принаймні так, як ми з вами любимо птаха.

Кухарка брала трьох качок, садила в клітку й сім днів напихала їх кукурудзою, кислим молоком і всім, що ми хотіли відчути в птахові. Тоді, коли їх забивали й подавали на обід сім днів по тому, — вони були смачні, вигодовані молоком і кукурудзою птахи.

Але часом кухарка забувала відкласти птахів, а батько, знаючи, що в нас качки, і вірячи, що вона виконала наказ, не посилав нічого іншого на обід, — і троє рибних приходили до столу. Ви не могли й торкнутися тих птахів, бо вони були такими втіленнями того, чим живилися.

Людина — психологічна істота, мислитель. Вона стає не тим, чим живиться фізично, а тим, чим живиться розумово. Ми стаємо втіленням того, чим живиться наш розум.

Ті качки не могли годуватися кукурудзою вранці, рибою по обіді й чимось іншим увечері. Це мусила бути цілком змінена дієта. У нашому випадку ми не можемо мати трохи медитації вранці, проклинати опівдні й робити щось інше ввечері. Ми мусимо сісти на розумову дієту — на тиждень цілком змінити свою розумову їжу.

Абдулла

Дозвольте розповісти, чому я роблю те, що роблю сьогодні. Був 1933 рік, місто Нью-Йорк, і мій старий друг Абдулла, з яким я п’ять років вивчав гебрайську, був справді початком поїдання всіх моїх забобонів.

Коли я прийшов до нього, я був сповнений забобонів. Я не міг їсти м’яса, не міг їсти риби, не міг їсти курки, не міг їсти нічого з того, що жило у світі. Я не пив, не курив і робив величезне зусилля, щоб жити безшлюбним життям.

Абдулла сказав мені: «Я не казатиму тобі «ти божевільний, Невілле», але ти ж божевільний, знаєш. Усі ці речі дурні». Але я не міг повірити, що вони дурні.

У листопаді 1933 року я попрощався з батьками в Нью-Йорку, коли вони відпливли до Барбадосу. Я був у цій країні дванадцять років без жодного бажання побачити Барбадос. Я не мав успіху й соромився повертатися додому до успішних членів родини. Після дванадцяти років в Америці я був невдахою у власних очах. Я був у театрі, заробляв гроші один рік і витрачав їх наступного місяця.

Я не був тим, що я назвав би — ні за їхніми мірками, ні за своїми — успішною людиною.

Зауважте: коли я попрощався з батьками в листопаді, я не мав жодного бажання їхати на Барбадос. Корабель відплив, і коли я піднімався вулицею, щось оволоділо мною — бажання їхати на Барбадос.

Був 1933 рік, я був без роботи й не мав куди йти, крім малої кімнати на Сімдесят п’ятій вулиці. Я пішов прямо до старого друга Абдулли й сказав йому: «Абе, мною опановує найдивніше відчуття. Уперше за дванадцять років я хочу їхати на Барбадос».

«Якщо ти хочеш їхати, Невілле, ти вже поїхав», — відповів він.

Це була дуже дивна мова для мене. Я в Нью-Йорку, на Сімдесят другій вулиці, а він каже мені, що я поїхав на Барбадос. Я сказав йому: «Що ти маєш на увазі, Абдулло, я поїхав?»

Він сказав: «Ти справді хочеш їхати?»

Я відповів: «Так».

Тоді він сказав мені: «Коли ти зараз вийдеш у ці двері, ти йтимеш не Сімдесят другою вулицею, ти йтимеш вулицями, обсадженими пальмами, кокосами; це Барбадос. Не питай мене, як ти поїдеш. Ти на Барбадосі. Ти не кажеш «як», коли ти «вже там». Ти там. Тепер ходи так, ніби ти там.»

Я вийшов від нього в заціпенінні. Я на Барбадосі. У мене нема грошей, нема роботи, я навіть не добре вдягнений — і все ж я на Барбадосі.

Він не був тим, з ким можна сперечатися, — не Абдулла.

Два тижні по тому я був не ближче до мети, ніж того дня, коли вперше сказав йому, що хочу їхати на Барбадос. Я сказав йому: «Абе, я тобі цілком вірю, але ось випадок, коли я не бачу, як це спрацює. У мене немає й пенні на дорогу», — почав я пояснювати.

Знаєте, що він зробив? Він був чорний, як пікова туза, мій старий друг Абдулла, з головою в тюрбані. Коли я сидів у його вітальні, він підвівся з крісла, пішов до свого кабінету й грюкнув дверима — що не було запрошенням іти за ним. Проходячи в двері, він сказав мені: «Я сказав усе, що мав сказати».

Третього грудня я стояв перед Абдуллою й знову сказав йому, що не ближче до подорожі. Він повторив своє твердження: «Ти на Барбадосі».

Найостанніший корабель, що відпливав до Барбадосу й міг завезти мене туди з причини, з якої я хотів поїхати, — щоб бути там на Різдво, — виходив опівдні шостого грудня, старий «Нерісса».

Уранці четвертого грудня, не маючи роботи й не маючи куди йти, я спав пізно. Коли я встав, під дверима був авіалист із Барбадосу. Коли я розкрив конверт, на підлогу випав маленький клаптик паперу. Я підняв його — це був чек на п’ятдесят доларів.

Лист був від мого брата Віктора, і в ньому було: «Я не прошу тебе приїхати, Невілле, це наказ. У нас ніколи не було Різдва, коли всі члени родини були присутні одночасно. Цього Різдва це можна зробити, якби ти приїхав».

Мій найстарший брат Сесіл покинув дім до народження наймолодшого, а потім ми почали роз’їжджатися в різні часи, тож ніколи в історії нашої родини ми всі не були разом одночасно.

Лист продовжувався: «Ти не працюєш, я знаю, що нема причини, чому ти не можеш приїхати, тож ти мусиш бути тут до Різдва. Додані п’ятдесят доларів — на кілька сорочок чи пару черевиків, які можуть знадобитися в дорозі. Тобі не треба буде чайових; користуйся баром, якщо п’єш. Я зустріну корабель і оплачу всі чайові та витрати. Я телеграфував до «Фернесс, Віті енд компані» в Нью-Йорку й сказав їм видати тобі квиток, коли з’явишся в їхньому офісі. П’ятдесят доларів — просто на дрібні потреби. На кораблі можеш підписувати як хочеш. Я зустріну його й подбаю про всі зобов’язання».

Я пішов на «Фернесс, Віті енд компані» з листом і дав їм прочитати. Вони сказали: «Ми отримали телеграму, містере Годдард, але, на жаль, на рейсі шостого грудня не лишилося місць. Єдине доступне — третій клас між Нью-Йорком і Сент-Томасом. Коли ми дістанемося Сент-Томаса, кілька пасажирів зійдуть. Тоді ви зможете їхати першим класом від Сент-Томаса до Барбадосу. Але між Нью-Йорком і Сент-Томасом ви мусите їхати третім класом, хоч і матимете право користуватися їдальнею першого класу й ходити палубами першого класу».

Я сказав: «Я беру».

«Хто сказав, що ти їдеш третім класом?»

Я повернувся до друга Абдулли по обіді четвертого грудня й сказав: «Це спрацювало, як у сні». Я розповів йому, що зробив, думаючи, що він зрадіє.

Знаєте, що він мені сказав? «Хто сказав тобі, що ти їдеш третім класом? Чи я бачив тебе на Барбадосі — тебе, який ти є, — у третьому класі? Ти на Барбадосі, і ти поїхав туди першим класом».

Я не мав і миті, щоб побачити його знову перед тим, як відпливти опівдні шостого грудня. Коли я прийшов у док із паспортом і паперами, щоб сісти на той корабель, агент сказав мені: «Маємо для вас добру новину, містере Годдард. Сталося скасування, і ви їдете першим класом».

Абдулла навчив мене важливости лишатися вірним ідеї й не йти на компроміс. Я хитався, а він лишався вірним припущенню, що я на Барбадосі й подорожував першим класом.

Повернення

Тепер повернімося до значення наших двох біблійних оповідей. Колодязь глибокий, а у вас нема відра, нема мотузки. До жнив чотири місяці, а Ісус каже: «Я маю поживу, якої ви не знаєте. Я хліб небесний».

Живіться ідеєю, ототожніться з ідеєю, ніби ви вже те втілене стан. Ходіть у припущенні, що ви те, чим хочете бути. Якщо ви живитиметеся цим і лишитеся вірними цій розумовій дієті — ви це закристалізуєте. Ви станете цим у світі.

Коли я повернувся до Нью-Йорка 1934 року, після трьох небесних місяців на Барбадосі, я пив, я курив і робив усе, чого не робив роками.

Я пам’ятав, що сказав мені Абдулла: «Після того, як ти доведеш цей закон, ти станеш нормальним, Невілле. Ти вийдеш із того цвинтаря, вийдеш із того мертвого минулого, де ти думаєш, що ти святий. Бо все, що ти насправді робиш, знаєш, — ти такий добрий, Невілле, що ні на що не здатен».

Я повернувся, ходячи цією землею цілком перетвореною людиною. Від того дня, що був у лютому 1934-го, я почав жити дедалі більше.

Не можу чесно сказати вам, що завжди досягав успіху. Мої численні помилки в цьому світі, мої численні невдачі засудили б мене, якби я сказав вам, що так цілком опанував рухи своєї уваги, що можу в будь-який час лишатися вірним ідеї, яку хочу втілити.

Але можу сказати зі стародавнім учителем: хоч я, здається, зазнавав невдач у минулому, я рухаюся далі й день за днем прагну стати тим, що хочу втілити в цьому світі. Призупиніть суд, відмовтеся приймати те, що тепер диктують розум і чуття, — і якщо ви лишитеся вірними новій дієті, ви станете втіленням ідеалу, якому лишаєтеся вірними.

Якщо є місце у світі, несхоже на мій маленький острів Барбадос, то це Нью-Йорк. На Барбадосі найвища будівля — три поверхи, і вулиці обсаджені пальмами, кокосами й усілякими тропічними речами. У Нью-Йорку треба йти до парку, щоб знайти дерево.

І все ж я мусив ходити вулицями Нью-Йорка так, ніби йду вулицями Барбадосу. Для уяви все можливе. Я ходив, відчуваючи, що справді йду вулицями Барбадосу, і в цьому припущенні майже чув запах кокосових алей. Я почав творити в оці свого розуму атмосферу, яку фізично зустрів би, якби був на Барбадосі.

Коли я лишався вірним цьому припущенню, хтось скасував проїзд, і я його отримав. Мій брат на Барбадосі, який ніколи не думав про моє повернення додому, відчув наказовий порив написати мені дивного листа. Він ніколи мені не диктував, але цього разу продиктував — і думав, що сам зародив ідею мого візиту.

Я поїхав додому й мав три небесні місяці, повернувся першим класом і привіз чималу суму готівки в кишені, дарунок. Моя подорож, якби я за неї платив, коштувала б три тисячі доларів, а я зробив її без жодного нікеля в кишені.

«Я маю шляхи, яких ви не знаєте. Мої шляхи незбагненні». Вимірно більше «я» взяло моє припущення як наказ і вплинуло на поведінку брата, щоб він написав того листа, вплинуло на поведінку когось, щоб скасував проїзд першим класом, і зробило все потрібне, що вело б до народження ідеї, з якою я ототожнився.

Я був ототожнений із відчуттям, що я там. Я спав, ніби я там, — і вся поведінка людей ліпилася в гармонії з моїм припущенням. Мені не треба було йти до «Фернесс, Віті енд компані» й благати про проїзд, просити їх скасувати чиєсь бронювання першого класу. Мені не треба було писати братові й благати надіслати гроші чи купити проїзд. Він думав, що сам зародив цей учинок. Насправді він і досі вірить, що сам започаткував бажання привезти мене додому.

Мій старий друг Абдулла просто сказав мені: «Ти на Барбадосі, Невілле. Ти хочеш бути там; де б ти не хотів бути — там ти й є. Живи так, ніби ти там, — і ти будеш там».

Два погляди

Це два погляди на світ, які має кожна людина. Мені байдуже, хто ви. Кожна дитина, народжена жінкою, незалежно від раси, нації чи віри, має два виразні погляди на світ.

Ви або природна людина, що не приймає речей Духа Божого, бо для вас у природному фокусі вони глупота. Або ви духовна людина, що сприймає речі поза обмеженнями своїх чуттів, бо всі речі тепер реальності у вимірно більшому світі. Немає потреби чекати чотири місяці на жнива.

Ви або самарянка, або Ісус біля колодязя. Ви людина, що чекає на п’яти портиках збурення й когось, хто штовхне її в купальню; або ви той, хто може наказати собі встати й ходити попри інших, що чекають.

Чи ви людина за надгробками на цвинтарі, що чекає й благає, щоб її не очищали, бо не хочете очиститися від своїх упереджень? Одне з найважчого для людини — відмовитися від своїх забобонів, від свого упередження. Вона тримається за них, ніби це скарб над скарбами.

Коли ви справді очиститеся й будете вільні, тоді утроба — ваш власний розум — автоматично зцілиться. Вона стане приготованим ґрунтом, де насінини, ваші бажання, можуть укорінитися й вирости в прояв.

Дитя, що спить

Дитя, яке ви тепер носите в серці, — це ваша теперішня мета. Ваше теперішнє прагнення — це дитя, що ніби хворе. Якщо ви припустите, що ви тепер те, чим хотіли б бути, дитя на мить стає мертвим, бо більше немає збурення.

Ви не можете бути збурені, коли відчуваєте, що ви те, чим хочете бути, бо якщо ви відчуваєте, що ви те, чим хотіли бути, ви задоволені в цьому припущенні. Іншим, хто судить поверхово, ви, здається, більше не бажаєте, тож для них бажання, або дівчина, мертве. Вони думають, що ви втратили прагнення, бо більше не обговорюєте свого потаємного прагнення. Ви цілком пристосувалися до ідеї. Ви припустили, що ви те, чим хочете бути. Ви знаєте: «Вона не вмерла, вона спить». «Я йду розбудити її».

Я ходжу в припущенні, що я є, і, коли я ходжу, я тихо бужу її. Тоді, коли вона прокинеться, я зроблю природну, нормальну річ — дам їй їсти. Я не хвалюся цим і не кажу іншим — я просто йду й не кажу нікому. Я годую цей стан, який мені тепер до вподоби, своєю увагою. Я тримаю його живим у своєму світі, стаючи до нього уважним.

Речі, до яких я не уважний, в’януть і сохнуть у моєму світі, хоч би які вони були. Вони не просто народжуються й потім лишаються негодованими. Я дав їм народження тим, що став усвідомленим буття ними. Коли я втілюю їх у своєму світі — це не кінець, це початок. Тепер я мати, що мусить тримати цей стан живим, бувши до нього уважною. Того дня, коли я не уважний, я забрав від нього своє молоко, і воно в’яне з мого світу, коли я стаю уважним до чогось іншого.

Ви можете бути уважні до обмежень, годувати їх і робити з них гори — або можете бути уважні до своїх бажань. Але щоб стати уважним, ви мусите припустити, що вже є тим, чим хотіли бути.

Три дні

Хоч сьогодні ми говоримо про тривимірний і четвертовимірний фокус, не думайте й миті, ніби ці стародавні вчителі не усвідомлювали цілком цих двох різних осередків думки в розумі всіх людей. Вони уособили їх і спробували показати людині, що єдине, що обкрадає її людини, якою вона могла б бути, — це звичка. Хоч вона й не закон, кожен психолог скаже вам, що звичка — найбільш стримувальна сила у світі. Вона цілком обмежує людину, зв’язує її й робить цілком сліпою до того, чим вона інакше мала б бути.

Почніть тепер подумки бачити й відчувати себе тим, чим хочете бути, і живіться цим відчуттям ранком, опівдні й увечері. Я обшукав Біблію в пошуках проміжку часу, довшого за три дні, і не знайшов його.

«Ісус відповів і сказав їм: зруйнуйте цей храм, і за три дні Я поставлю його».

«Приготуйте собі запаси; бо за три дні ви перейдете цей Йордан, щоб увійти й оволодіти землею, яку Господь, Бог ваш, дає вам у володіння».

Якби я міг цілком наситити свій розум одним відчуттям і ходити так, ніби це вже факт, мені обіцяно (і я не можу знайти в цій великій книзі жодного заперечення) — що мені не потрібно більше трьох днів дієти, якщо я лишаюся їй вірним. Але я мушу бути чесним: якщо я змінюю дієту протягом дня, я продовжую проміжок.

Ви питаєте мене: «Але як мені знати про проміжок?» Ви самі визначаєте проміжок.

Дія

У нашому сучасному світі є маленьке слово, що бентежить більшість із нас. Я знаю, воно бентежило й мене, доки я не копнув глибше. Це слово — «дія». Дію вважають найфундаментальнішою річчю у світі. Це не атом, вона фундаментальніша. Це не частина атома, як електрон, вона фундаментальніша й за це. Її називають четвертовимірною одиницею. Найфундаментальніша річ у світі — дія.

Ви питаєте: «Що таке дія?» Наші фізики кажуть, що це енергія, помножена на час. Ми ще більше бентежимося й кажемо: «Енергія, помножена на час, — що це значить?» Вони відповідають: «Немає відгуку на подразник — хоч би який інтенсивний — якщо він не триває певний проміжок часу. Мусить бути мінімальна тривалість подразника, інакше немає відгуку. З іншого боку, немає відгуку на час, якщо немає мінімального ступеня інтенсивности».

Біблія дає це як три дні; тривалість для відгуку в цьому світі — три дні. Якби я тепер припустив, що я те, чим хочу бути, і був вірний цьому й ходив так, ніби вже ним є, — найдовший проміжок, даний для здійснення, це три дні.

Якщо є щось сьогодні, чого ви справді хочете в цьому світі, — тоді переживіть в уяві те, що пережили б у плоті, якби здійснили свою мету, і оглухніть вухами та осліпніть очима до всього, що заперечує реальність вашого припущення.

Якщо ви це зробите, ви зможете сказати мені перед тим, як я покину це місто Лос-Анджелес, що ви здійснили те, що було лише бажанням, коли ви сюди прийшли. Буде мені радістю радіти з вами у знанні, що дитя, яке здавалося мертвим, тепер живе. Ця дівчина справді не вмерла — вона лише спала. Ви нагодували її в цій тиші, бо маєте поживу, якої ніхто інший не знає. Ви дали їй їжу, і вона стала воскреслим живою реальністю у вашому світі.

Випробуйте

Мета цих уроків — нагадати вам закон вашого власного буття, закон свідомости; ви і є цей закон. Ви були лише несвідомі його дії. Ви годували й тримали живими речі, які не хотіли виражати в цьому світі.

Візьміть мій виклик і випробуйте цю філософію. Якщо вона не працює, ви не повинні вживати її як утішителя. Якщо вона не істинна, ви мусите цілком її відкинути. Я знаю, що вона істинна. Ви не знатимете, доки не спробуєте довести її або опротестувати.

Багато з нас приєдналися до «ізмів» і боїмося випробувати їх, бо відчуваємо, що можемо зазнати невдачі; а тоді — де ми? Не бажаючи справді знати істину про це, ми вагаємося бути достатньо сміливими, щоб випробувати. Ви кажете: «Я знаю, що воно могло б спрацювати якось інакше. Я не хочу справді це випробовувати. Поки я ще не опротестував його, я можу ним утішатися».

Тепер не обманюйте себе, не думайте й секунди, що ви мудрі.

Доведіть або опротестуйте цей закон. Я знаю, що якщо ви спробуєте його опротестувати, ви його доведете, і я стану багатшим від вашого доведення — не в доларах, не в речах, а тому що ви станете живим плодом того, що, я вірю, я вчу в цьому світі. Далеко краще мати вас успішною, задоволеною людиною після п’яти днів навчання, ніж відпустити вас незадоволеними. Сподіваюся, ви будете достатньо сміливі, щоб кинути виклик цій настанові й або довести, або опротестувати її.

Техніка

Тепер, перш ніж ми ввійдемо в період тиші, я коротко поясню техніку ще раз. У нас дві техніки застосування цього закону.

Кожен тут мусить тепер знати точно, чого хоче. Ви мусите знати, що якщо не отримаєте цього сьогодні ввечері, ви завтра будете так само бажати цієї мети.

Коли ви знаєте точно, чого хочете, уявіть в оці свого розуму єдину просту подію, що передбачає здійснення вашого бажання, — подію, де панує «я». Замість того щоб сидіти віддалік і дивитися на себе, ніби на екрані, будьте актором у драмі.

Обмежте подію єдиною дією. Якщо ви будете тиснути руку, бо це передбачає здійснення вашого бажання, то робіть це й тільки це. Не тисніть руку, а потім не блукайте уявою на обід чи в інше місце. Обмежте дію просто потиском руки й робіть це знову й знову, доки той потиск не набуде міцности й виразности реальности.

Якщо ви відчуваєте, що не можете лишитися вірними дії, — визначте свою мету, а тоді згустіть ідею, що є вашим бажанням, у єдину фразу, яка передбачає здійснення вашого бажання, — наприклад: «Хіба не чудово?»

Або, якщо я відчував вдячність, бо думав, що хтось спричинився до здійснення мого бажання, я міг би сказати: «Дякую» — і повторювати це з відчуттям знову й знову, мов колискову, доки мій розум не охопило б єдине відчуття вдячности.

Тепер ми сидітимемо тихо в цих кріслах з ідеєю, яка передбачає здійснення нашого бажання, згущеною в єдину фразу або єдиний акт. Ми розслабимо й знерухомимо свої фізичні тіла. Тоді переживімо в уяві відчуття, яке стверджує наша згущена фраза чи дія.

Якщо ви уявляєте, що тиснете комусь руку, не вживайте своєї фізичної руки — нехай вона лишається знерухомленою. Але уявіть, що в вашій руці вміщено тоншу, реальнішу руку, яку можна витягти в уяві. Вкладіть свою уявну руку в уявну руку друга, що стоїть перед вами, і відчуйте потиск. Тримайте фізичне тіло знерухомленим, навіть коли стаєте розумово діяльними в тому, що зараз збираєтеся робити.

Тепер ми підемо в тишу.

Урок 4. Нема кого змінювати, крім себе

Дозвольте мені хвилинку, щоб уточнити сказане вчора ввечері. Одна пані відчула з моїх слів, що я проти якоїсь нації. Я щиро сподіваюся, що не є проти жодної нації, раси чи віри. Якщо я й ужив якусь націю, то лише щоб проілюструвати думку.

Я намагався сказати ось що: ми стаємо тим, про що споглядаємо. Бо природа любови, як і природа ненависти, — змінювати нас у подобу того, про що ми споглядаємо. Учора я просто прочитав одну газетну замітку, щоб показати вам: коли ми думаємо, ніби можемо знищити свій образ, розбивши дзеркало, — ми лише обманюємо себе.

Коли через війну чи революцію ми знищуємо титули, що уявляють для нас пиху й жадібність, ми з часом стаємо втіленням того, що, як думали, знищили. Тож сьогодні люди, які вважали, що знищили тиранів, самі є тим, що, як вони думали, знищили.

Основа принципу

Щоб мене не зрозуміли хибно, дозвольте ще раз закласти основу цього принципу. Свідомість — єдина й неповторна реальність. Ми нездатні бачити нічого, крім змісту власної свідомости.

Тому ненависть зраджує нас у годину перемоги й засуджує бути тим, що ми засуджуємо. Усяке завоювання завершується обміном рис, тож завойовники стають схожими на завойованого ворога. Ми ненавидимо інших за те зло, що в нас самих. Раси, нації й релігійні групи століттями живуть у близькій ворожнечі, а природа ненависти, як і природа любови, — змінювати нас у подобу того, про що ми споглядаємо.

Нації діють щодо інших націй так, як їхні власні громадяни діють одне щодо одного. Коли в державі існує рабство й ця держава нападає на іншу — це з наміром поневолити. Коли між громадянином і громадянином точиться жорстока економічна конкуренція, то у війні з іншою нацією метою війни є знищити торгівлю ворога. Війни за панування виникають із волі тих, хто в державі панує над долею решти.

Ми випромінюємо світ, що нас оточує, силою своєї уяви й відчуття. Але в нашому тривимірному світі час б’ється повільно. Тому ми не завжди бачимо зв’язок видимого світу з нашою внутрішньою природою.

Ось що я насправді мав на увазі. Я думав, що вже це сказав. Щоб мене не зрозуміли хибно: ось мій принцип. Ви і я можемо споглядати ідеал і стати ним, покохавши його.

З іншого боку, ми можемо споглядати те, що щиро не любимо, і, засуджуючи це, станемо ним. Але через повільність часу в цьому тривимірному світі, коли ми справді стаємо тим, про що споглядали, ми забуваємо, що колись мали намір це обожнювати або знищити.

Найважливіше питання Біблії

Сьогоднішній урок — наріжний камінь Біблії, тож дайте мені свою увагу. Найважливіше питання, поставлене в Біблії, знаходиться в шістнадцятому розділі Євангелія від Матвія.

Як ви знаєте, усі біблійні історії — ваші історії; її персонажі живуть лише в розумі людини. Вони не мають жодного стосунку ні до якої особи, що жила в часі й просторі, ні до якої події, що колись сталася на землі.

«За кого люди вважають Мене?»

Драма, розказана в Матвія, відбувається так. Ісус звертається до учеників і питає їх: «За кого люди вважають Мене, Сина Людського?»

«А вони сказали: одні — за Івана Хрестителя, інші — за Іллю, ще інші — за Єремію або одного з пророків».

«Він каже їм: а ви за кого вважаєте Мене?»

«І Симон Петро відповів і сказав: Ти — Христос, Син Бога Живого».

«І Ісус відповів і сказав йому: блаженний ти, Симоне, сину Йони, бо не тіло й кров відкрили тобі це, але Мій Отець, що на небесах».

«І Я кажу тобі: ти — Петро, і на цьому камені Я збудую Свою церкву».

Хто я?

Ісус, звертаючись до учеників, — це людина, що звертається до свого дисциплінованого розуму в самоспогляданні. Ви питаєте себе: «За кого люди вважають мене?» Нашою мовою: «Цікаво, що люди думають про мене?»

Ви відповідаєте: «Одні кажуть — Іван, що прийшов знову; інші — Ілля; ще інші — Єремія, а дехто — пророк давнини, що прийшов знову».

Дуже лестить, коли вам кажуть, що ви є або що ви нагадуєте великих людей минулого, але просвітлений розум не поневолений громадською думкою. Він переймається лише істиною, тож ставить собі інше питання: «А ви за кого вважаєте Мене?» Інакше кажучи: «Хто я?»

Якщо я достатньо сміливий, щоб припустити, що я Христос Ісус, відповідь повернеться: «Ти — Христос Ісус».

Коли я можу це припустити, відчути й сміливо цим жити, я скажу собі: «Тіло й кров не могли сказати мені цього. Але Мій Отець, що на небесах, відкрив мені це». Тоді я роблю це уявлення про себе каменем, на якому засновую свою церкву, свій світ.

«Бо якщо не повірите, що це Я, то помрете в гріхах ваших».

Чому людина шукає виправдань

Оскільки свідомість — єдина реальність, я мушу припустити, що вже є тим, чим бажаю бути. Якщо я не вірю, що вже є тим, чим хочу бути, я лишаюся як є й помираю в цьому обмеженні.

Людина завжди шукає якоїсь підпори, на яку спертися. Вона завжди шукає якогось виправдання, щоб узаконити невдачу. Це одкровення не дає людині жодного виправдання для невдачі. Її уявлення про себе — причина всіх обставин її життя. Усі зміни мусять спершу прийти зсередини неї самої; і якщо вона не змінюється зовні, то лише тому, що не змінилася всередині. Але людині не до вподоби відчувати, що вона сама, й тільки вона, відповідальна за умови свого життя.

«З того часу багато з Його учеників відступили й більше не ходили з Ним».

«Тоді Ісус сказав дванадцятьом: чи й ви не відійдете?»

«Симон Петро відповів Йому: Господи, до кого нам іти? Ти маєш слова життя вічного».

Мені може не подобатися те, що я щойно почув: що я мушу звернутися до власної свідомости як до єдиної реальности, єдиної основи, на якій можна пояснити всі явища. Легше було жити, коли я міг звинуватити іншого. Набагато легше було жити, коли я міг звинуватити суспільство у своїх бідах або показати пальцем через море й звинуватити іншу націю. Легше було жити, коли я міг звинуватити погоду в тому, як почуваюся.

Але сказати мені, що я причина всього, що зі мною стається; що я вічно ліплю свій світ у гармонії зі своєю внутрішньою природою, — це більше, ніж людина готова прийняти. Якщо це правда, до кого б я пішов? Якщо це слова життя вічного, я мушу до них повернутися, хоч вони й здаються такими важкими для травлення.

Коли людина цілком це зрозуміє, вона знає, що громадська думка не має значення, бо люди лише кажуть їй, ким вона є. Поведінка людей постійно каже мені, ким я себе задумав.

Молитва сімнадцятого розділу

Якщо я приймаю цей виклик і починаю цим жити, я зрештою доходжу до точки, званої великою молитвою Біблії. Вона в сімнадцятому розділі Євангелія від Івана:

«Я закінчив діло, яке Ти дав Мені виконати».

«І тепер прослав Мене, Отче, Твоєю власною славою, яку Я мав у Тебе раніше, ніж світ був».

«Коли Я був із ними у світі, Я беріг їх в Ім’я Твоє; тих, яких Ти дав Мені, Я зберіг, і ніхто з них не погиб, крім сина погибелі».

Син погибелі

Неможливо, щоб щось загубилося. У цій божественній економіці ніщо не може загубитися, воно не може навіть минути. Маленька квітка, що розцвіла раз, цвіте вічно. Вона невидима для вас тут, з вашим обмеженим фокусом, але вона цвіте вічно у більшому вимірі вашого буття — і завтра ви її зустрінете.

Усе, що Ти дав Мені, Я зберіг в Ім’я Твоє, і нікого не загубив, крім сина погибелі. «Син погибелі» означає просто вірування у втрату. Син — це уявлення, ідея. «Perdido» — втрата. Я справді загубив лише уявлення про втрату, бо ніщо не може загубитися.

Я можу зійти зі сфери, де річ тепер живе, і, коли я сходжу у свідомості на нижчий рівень у собі, вона зникає з мого світу. Я кажу: «Я втратив здоров’я. Я втратив багатство. Я втратив становище в громаді. Я втратив віру. Я втратив тисячу речей». Але самі речі, раз бувши реальними в моєму світі, не можуть перестати бути. Вони ніколи не стають нереальними з плином часу.

Я, сходячи у свідомості на нижчий рівень, змушую ці речі зникнути з мого зору, і кажу: «Вони пішли; з ними покінчено, що стосується мого світу». Усе, що мені треба, — піднятися на рівень, де вони вічні, і вони знову об’єктивуються й з’являються як реальності в моєму світі.

«Я освячую Себе»

Суть усього сімнадцятого розділу Євангелія від Івана — у дев’ятнадцятому вірші: «І за них Я освячую Себе, щоб і вони були освячені істиною».

Досі я думав, що можу змінити інших зусиллям. Тепер я знаю, що не можу змінити іншого, якщо спершу не зміню себе. Щоб змінити іншого в моєму світі, я мушу спершу змінити своє уявлення про того іншого; а щоб зробити це найкраще — я змінюю уявлення про себе. Бо саме уявлення, яке я тримав про себе, змушувало мене бачити інших так, як я бачив.

Якби я мав благородне, гідне уявлення про себе, я ніколи не зміг би побачити негарне в інших.

Замість того щоб намагатися змінити інших аргументами й силою, дозвольте мені піднестися у свідомості на вищий рівень — і я автоматично зміню інших, змінивши себе. «Нема кого змінювати, крім себе; це «себе» — просто ваша усвідомленість, ваша свідомість, і світ, у якому вона живе, визначений уявленням, яке ви тримаєте про себе». Саме до свідомости ми мусимо звернутися як до єдиної реальности. Бо нема ясного поняття про походження явищ, крім того, що свідомість — усе, і все — свідомість.

Вам не потрібен помічник, щоб принести вам те, що ви шукаєте. Не вірте й секунди, що я проповідую втечу від реальности, коли прошу вас просто припустити, що ви вже та людина, якою хочете бути.

Якби ви і я могли відчути, яким було б, якби ми вже були тим, чим хочемо бути, і жити в цій розумовій атмосфері так, ніби вона реальна, — тоді, в спосіб, якого ми не знаємо, наше припущення застигло б у факт. Це все, що нам треба зробити, щоб піднятися на рівень, де наше припущення вже об’єктивна, конкретна реальність.

Мені не треба змінювати жодну людину: я освячую себе — і тим освячую інших. Для чистого все чисте. «Немає нічого нечистого самого в собі; а для того, хто вважає щось нечистим, — для того воно нечисте». Немає нічого самого в собі нечистого, але ви, своїм уявленням про себе, бачите речі або чистими, або нечистими.

«Я і Отець — одне».

«Якщо Я не чиню діл Отця Мого, не вірте Мені».

«А якщо чиню, то, хоч ви й не вірите Мені, вірте ділам, щоб ви знали й вірили, що Отець у Мені, а Я в Ньому».

Він зробив себе одним із Богом і не вважав це дивним або грабунком — чинити діла Божі. Ви завжди приносите плід у гармонії з тим, чим ви є. Найприродніша річ у світі — щоб груша родила груші, яблуня яблука, а людина ліпила обставини свого життя в гармонії зі своєю внутрішньою природою.

«Я — виноградна лоза, ви — гілки».

Гілка не має життя, якщо не вкорінена в лозі. Усе, що мені треба зробити, щоб змінити плід, — змінити лозу.

Ви не маєте життя в моєму світі, хіба що я усвідомлюю вас. Ви вкорінені в мені й, як плід, свідчите про лозу, якою я є. Немає у світі реальности, крім вашої свідомости. Хоч тепер ви, можливо, й здаєтеся собі тим, чим не хочете бути, — усе, що вам треба зробити, щоб це змінити й довести зміну обставинами у своєму світі, — це тихо припустити, що ви є те, чим тепер хочете бути; і в спосіб, якого ви не знаєте, ви станете ним.

Лише один шлях

Немає іншого способу змінити цей світ. «Я — шлях». Моя «Я-єсність», моя свідомість — це шлях, яким я змінюю свій світ. Змінюючи уявлення про себе, я змінюю світ. Коли чоловіки й жінки нам допомагають або перешкоджають, вони лише грають роль, яку ми, своїм уявленням про себе, їм написали, — і грають її автоматично. Вони мусять грати ті ролі, бо ми є тим, чим є.

Ви зміните світ лише тоді, коли станете втіленням того, чим хочете, щоб світ був. У вас є лише один дар у цьому світі, що справді ваш, щоб його дати, — і це ви самі. Якщо ви самі не є тим, чим хочете, щоб був світ, ви ніколи не побачите цього у світі.

Ви знаєте, що ніхто двоє в цій кімнаті не живуть в одному світі? Сьогодні ввечері ми йдемо додому в різні світи. Ми зачиняємо двері перед цілком різними світами. Завтра ми встанемо й підемо на роботу, де зустрінемо одне одного й зустрінемо інших, але живемо ми в різних розумових світах, різних фізичних світах.

Я можу дати лише те, чим я є; іншого дару в мене немає. Якщо я хочу, щоб світ був досконалий — а хто не хоче, — я зазнав невдачі лише тому, що не знав: я не зможу побачити його досконалим, доки сам не стану досконалим. Якщо я не досконалий, я не можу бачити досконалість; але того дня, коли я стану нею, я прикрашу свій світ, бо побачу його своїми очима. «Для чистого все чисте».

Ніхто не чує того самого

Ніхто з присутніх не може сказати мені, що ви чули те саме послання, що й хтось інший, жодного вечора. Єдине, що вам конче треба зробити, — почути сказане мною крізь те, чим ви є. Воно мусить пройти крізь ваші упередження, ваші забобони й ваше уявлення про себе. Чим би ви не були — воно мусить пройти крізь це й набрати барви того, чим ви є.

Якщо вам неспокійно й ви хотіли б, щоб я був чимось іншим, ніж видаюся, — тоді ви мусите бути тим, чим хочете, щоб був я. Ми мусимо стати тим, чим хочемо, щоб були інші, або ніколи їм цього не дамо.

Петро — це вірність

Ваша свідомість, моя свідомість — єдина істинна основа у світі. Це те, що в Біблії зветься Петром, — не людина, а ця вірність, що не може обернутися до іншого, що не може піддатися лестощам, коли люди кажуть вам, що ви — Іван, який прийшов знову. Дуже лестить, коли тобі кажуть, що ти — Іван Хреститель, що прийшов знову, або великий пророк Ілля, або Єремія.

Тоді я оглушаю вуха на цю дуже лестливу дрібку новин, яку дали б мені люди, і питаю себе:

«Але чесно — хто я?»

Якщо я можу заперечити обмеження свого народження, свого середовища й вірування, ніби я лише продовження свого родинного дерева, і відчути в собі, що я Христос, і тримати це припущення, доки воно не займе центральне місце й не стане звичним осередком моєї енергії, — я зроблю діла, приписувані Ісусові. Без думки й зусилля я зліплю світ у гармонії з тією досконалістю, яку припустив і відчуваю, як вона проростає в мені.

Коли я відкриваю очі сліпим, розв’язую вуха глухим, даю радість замість смутку й красу замість попелу — тоді й лише тоді я справді заснував цю лозу глибоко в собі. Це те, що я робив би автоматично, якби справді усвідомлював себе Христом. Про цю присутність сказано: Він довів, що є Христом, своїми ділами.

Наші звичайні зміни свідомости, коли ми переходимо з одного стану в інший, не є перетвореннями, бо кожна з них так швидко змінюється іншою, зворотною; але щоразу, коли наше припущення стає настільки стабільним, що рішуче виганяє своїх суперників, — тоді це центральне звичне уявлення визначає наш характер і є справжнім перетворенням.

Жінка, взята в перелюбі

Ісус, або просвітлений розум, не бачив нічого нечистого в жінці, взятої в перелюбі. Він сказав їй: «Чи ніхто не засудив тебе?»

«Вона сказала: ніхто, Господи. І Ісус сказав їй: і Я не засуджую тебе; іди й більше не гріши».

Хоч би що постало перед присутністю краси, вона бачить лише красу. Ісус був так цілком ототожнений з прекрасним, що був нездатен побачити потворне.

Коли ви і я справді станемо усвідомленими буття Христом, ми теж випростаємо руки висхлих і воскресимо мертві надії людей. Ми зробимо все те, чого не могли зробити, коли відчували себе обмеженими своїм родинним деревом.

Це сміливий крок, і його не слід робити легковажно, бо зробити його — означає померти. Іван, людина трьох вимірів, обезголовлений, або втрачає свій тривимірний фокус, щоб міг жити Ісус, «я» четвертого виміру.

Друге народження

Будь-яке розширення нашого уявлення про себе передбачає болісне розставання з глибоко вкоріненими спадковими поняттями. Міцні ті зв’язки, що тримають нас в утробі умовних обмежень. Усе, у що ви раніше вірили, ви більше не вірите. Ви знаєте тепер, що немає сили поза вашою власною свідомістю. Тому ви не можете звернутися ні до кого поза собою.

Ви не маєте вух для натяку, що щось інше має в собі силу. Ви знаєте: єдина реальність — Бог, а Бог — це ваша власна свідомість. Немає іншого Бога. Тому на цьому камені ви будуєте вічну церкву й сміливо припускаєте, що ви ця Божественна Істота, самороджена, бо наважилися привласнити те, що не було дано вам у колисці, — уявлення про себе, не сформоване в утробі матері, уявлення про себе, зачате поза установами людини.

Ізмаїл та Ісак

Ця історія прекрасно розказана нам у Біблії через двох синів Авраама: один — благословенний, Ісак, народжений поза установами людини, а другий — Ізмаїл, народжений у рабстві.

Сара була надто стара, щоб зачати дитину, тож її чоловік Авраам увійшов до служниці Агар, мандрівниці, і вона зачала від старого й народила йому сина, названого Ізмаїлом. Ізмаїлова рука була проти кожного, і кожного рука — проти нього.

Кожна дитина, народжена жінкою, народжується в рабство, народжується в усе, що уявляє її середовище, — незалежно від того, чи це трон Англії, Білий дім чи будь-яке велике місце у світі. Кожна дитина, народжена жінкою, уособлена як цей Ізмаїл, дитя Агарі.

Але в кожній дитині спить благословенний Ісак, народжений поза установами людини, народжений самим лише віруванням. Ця друга дитина не має земного батька. Вона самороджена.

Що таке друге народження? Я знаходжу себе людиною, я не можу вернутися в утробу матері, і все ж я мушу народитися вдруге. «Якщо людина не народиться знову, вона не може увійти в Царство Боже».

Я тихо привласнюю те, чого не може дати мені жоден чоловік, жодна жінка. Я наважуюся припустити, що я Бог. Це мусить бути від віри, мусить бути від обітниці. Тоді я стаю благословенним, я стаю Ісаком.

Коли я починаю робити те, що могла б зробити лише ця присутність, я знаю, що народився з обмежень Ізмаїла й став спадкоємцем царства. Ізмаїл не міг успадкувати нічого, хоч його батьком був Авраам, або Бог. Ізмаїл не мав обох батьків благочестивих: його мати була Агар, рабиня, і тому він не міг причаститися спадку батька.

Ви — Авраам і Сара, і в межах вашої власної свідомости є той, хто чекає на визнання. У Старому Заповіті він зветься Ісак, у Новому — Ісус, і він народжується без допомоги людини.

Жодна людина не може сказати вам, що ви Христос Ісус; жодна людина не може сказати вам і переконати вас, що ви Бог. Ви мусите гратися з цією ідеєю й дивуватися, яково було б бути Богом.

Нема ясного поняття про походження явищ, крім того, що свідомість — усе, і все — свідомість. Ніщо не може розвинутися з людини, що не було б потенційно закладене в її природі. Ідеал, якому ми служимо й сподіваємося досягти, ніколи не міг би розвинутися з нас, якби не був потенційно закладений у нашій природі.

Видіння «Пошуку»

Дозвольте тепер переказати й наголосити один мій досвід, надрукований мною два роки тому під назвою «Пошук». Думаю, він допоможе вам зрозуміти цей закон свідомости й покаже, що вам нема кого змінювати, крім себе, бо ви нездатні бачити нічого, крім змісту власної свідомости.

Одного разу, у святкову годину в морі, я медитував на «досконалий стан» і дивувався, чим би я був, якби мав надто чисті очі, щоб бачити беззаконня; якби для мене все було чисте й я був без осуду. Коли я поринув у це вогнисте роздумування, я відчув себе піднесеним над темним середовищем чуттів. Відчуття було таким інтенсивним, що я відчув себе істотою з вогню, що оселилася в тілі з повітря. Голоси, як із небесного хору, із піднесенням тих, хто був переможцем у змаганні зі смертю, співали: «Він воскрес — Він воскрес», — і я інтуїтивно знав, що вони мають на увазі мене.

Купальня

Тоді мені здалося, що я йду вночі. Я невдовзі натрапив на картину, що могла б бути стародавньою Витездою, бо в цьому місці лежала велика сила немічних людей — сліпих, кульгавих, висхлих, — що чекали не на збурення води, як у переказі, а на мене.

Коли я наблизився, без думки чи зусилля з мого боку, вони один за одним ліпилися, ніби Магом Прекрасного. Очі, руки, ноги — усі відсутні члени — витягалися з якогось невидимого резервуара й ліпилися в гармонії з тією досконалістю, яку я відчував, як вона проростає в мені. Коли всі стали досконалі, хор залунав: «Звершено».

Я знаю, що це видіння було наслідком мого інтенсивного медитування на ідею досконалости, бо мої медитації неодмінно приводять до єдности зі спогляданим станом. Я був так цілком поглинутий ідеєю, що на якийсь час став тим, про що споглядав; і висока мета, з якою я на ту мить ототожнився, притягла товариство високих речей і виліпила видіння в гармонії з моєю внутрішньою природою.

Ідеал, з яким ми з’єднані, діє через асоціацію ідей, щоб розбудити тисячу настроїв і створити драму, співзвучну центральній ідеї.

Мої містичні досвіди переконали мене, що нема способу привести до досконалости, якої ми шукаємо, інакше як через перетворення самих себе. Щойно нам вдається перетворити себе, світ розтане магічно перед нашими очима й переформується в гармонії з тим, що стверджує наше перетворення.

Ми ліпимо світ, що нас оточує, силою своєї уяви й відчуття, і ми освітлюємо або затемнюємо своє життя уявленнями, які тримаємо про себе. Ніщо не є для нас важливішим за наше уявлення про себе, і особливо це стосується уявлення про глибоку, вимірно більшу Одність усередині нас.

Нема допомоги ззовні

Ті, хто нам допомагає або перешкоджає, знають вони це чи ні, — слуги того закону, що формує зовнішні обставини в гармонії з нашою внутрішньою природою. Наше уявлення про себе — те, що звільняє нас або обмежує, хоч воно й може вживати матеріальних засобів для досягнення своєї мети.

Оскільки життя ліпить зовнішній світ так, щоб відобразити внутрішній лад наших умів, немає способу досягти зовнішньої досконалости, якої шукаємо, інакше як через перетворення самих себе. Ніяка допомога не приходить ззовні: гори, до яких ми підводимо очі, — це гори внутрішнього пасма.

Тож саме до власної свідомости ми мусимо звернутися як до єдиної реальности, єдиної основи, на якій пояснюються всі явища. Ми можемо цілком покластися на справедливість цього закону — він дасть нам лише те, що за природою своєю є нами.

Намагатися змінити світ, перш ніж змінити своє уявлення про себе, — це боротьба проти природи речей. Не може бути жодної зовнішньої зміни, доки спершу не буде внутрішньої.

Як усередині, так і зовні.

Я не проповідую філософської байдужости, коли раджу уявляти себе вже тим, чим хочемо бути, живучи в розумовій атмосфері величі, замість уживати фізичних засобів та аргументів, щоб спричинити бажані зміни.

Усе, що ми робимо без зміни свідомости, — лише марне перелагодження поверхонь. Хоч як ми трудимося чи боремося, ми можемо отримати не більше, ніж стверджують наші уявлення про себе. Протестувати проти всього, що з нами стається, — означає протестувати проти закону свого буття й свого володарювання над власною долею.

Обставини мого життя надто тісно пов’язані з моїм уявленням про себе, щоб не бути сформованими моїм власним духом із якоїсь вимірно більшої комори мого буття. Якщо в цих подіях мені боляче, я маю шукати причину в собі, бо мене рухають туди й сюди й змушують жити у світі, гармонійному з моїм уявленням про себе.

Якби ми збуджувалися емоційно від своїх ідей так, як збуджуємося від своїх антипатій, ми піднімалися б до площини свого ідеалу так само легко, як тепер спускаємося до рівня своїх ненавистей.

Любов і ненависть

Любов і ненависть мають магічну перетворювальну силу, і ми ростемо через їхню дію в подобу того, про що споглядаємо. Силою ненависти ми творимо в собі характер, який уявляємо у своїх ворогах. Якості вмирають від браку уваги, тож потворні стани найкраще стирати, уявляючи «красу замість попелу й радість замість смутку», а не прямо атакуючи стан, від якого хочемо звільнитися.

«Про все добре й гідне похвали думайте», — бо ми стаємо тим, із чим перебуваємо в резонансі.

Нема нічого, що треба змінювати, крім уявлення про себе. Щойно нам вдається перетворити себе, наш світ розчиниться й переформується в гармонії з тим, що стверджує наша зміна.

Я, сходженням у свідомості, спричинив недосконалість, яку бачу. У божественній економіці ніщо не губиться. Ми не можемо втратити нічого, крім як сходженням у свідомості зі сфери, де річ має своє природне життя.

«І тепер прослав Мене, Отче, Твоєю власною славою, яку Я мав у Тебе раніше, ніж світ був».

Коли я підношуся у свідомості, сила й слава, що були мої, повертаються до мене, і я теж скажу: «Я закінчив діло, яке Ти дав Мені виконати». Діло — це повернутися зі свого сходження у свідомості, з рівня, де я вірив, що я син людський, до сфери, де я знаю, що я одне зі своїм Отцем, і мій Отець — Бог.

Я знаю поза всяким сумнівом: людині нема чого робити, крім як змінити власне уявлення про себе — припустити велич і тримати це припущення. Якщо ми ходимо так, ніби вже є ідеалом, якому служимо, ми піднімемося до рівня свого припущення й знайдемо світ, гармонійний із ним. Нам не треба буде й пальцем поворухнути, щоб це сталося, бо воно вже так. Воно завжди було так.

«Я у світі, але не від нього»

Ви і я зійшли у свідомості до рівня, де тепер себе знаходимо, і ми бачимо недосконалість, бо зійшли! Коли ми починаємо підніматися, ще тут, у цьому тривимірному світі, ми виявляємо, що рухаємося в цілком іншому середовищі, маємо цілком інше коло друзів і цілком інший світ, живучи все ще тут. Ми пізнаємо велику таємницю слів: «Я у світі, але не від нього».

Замість змінювати речі я порадив би всім ототожнюватися з ідеалом, який вони споглядають. Яким було б відчуття, якби ви мали надто чисті очі, щоб бачити беззаконня; якби для вас усе було чисте й ви були без осуду? Споглядайте ідеальний стан, ототожнюйтеся з ним — і ви підніметеся до сфери, де ви як Христос маєте своє природне життя.

Ви все ще в тому стані, де були раніше, ніж світ був. Єдине, що впало, — це ваше уявлення про себе. Ви бачите розбиті частини, які насправді не розбиті. Ви бачите їх крізь викривлені очі, ніби перебуваєте в одній із тих дивних кімнат сміху, де людина ходить перед дзеркалом і виглядає видовженою, хоч вона та сама людина. Або дивиться в інше дзеркало й виглядає великою й товстою. Ці речі видно сьогодні, бо людина є тим, чим вона є.

Грайтеся з ідеєю досконалости. Не просіть нікого допомогти вам, але нехай молитва сімнадцятого розділу Євангелія від Івана буде вашою молитвою. Привласніть собі стан, що був ваш раніше, ніж світ був.

Пізнайте істину слів: «Нікого Я не загубив, крім сина погибелі». Ніщо не губиться на всій Моїй святій горі. Єдине, що ви губите, — це вірування у втрату, або син погибелі.

«І за них Я освячую Себе, щоб і вони були освячені істиною».

Нема кого змінювати, крім себе. Усе, що вам треба зробити, щоб зробити людей святими в цьому світі, — це зробити святим себе. Ви нездатні побачити щось негарне, коли встановили в оці свого розуму факт, що ви прекрасні.

Це знати далеко краще, ніж знати будь-що інше у світі. Для цього потрібна сміливість, безмежна сміливість, бо багато хто цієї ночі, почувши цю істину, все ще буде схильний звинувачувати інших у своїй скруті. Людині так важко звернутися до себе, до власної свідомости як до єдиної реальности. Послухайте ці слова:

«Ніхто не може прийти до Мене, якщо Отець, що послав Мене, не притягне його».

«Я і Отець — одне».

«Людина не може прийняти нічого, якщо не буде дано їй з неба».

«Тому Отець любить Мене, що Я віддаю життя Своє, щоб знову прийняти його».

«Ніхто не забирає його в Мене, але Я Сам віддаю його».

«Ви не вибрали Мене, Я вибрав вас».

Моє уявлення про себе ліпить світ, гармонійний із собою, і притягує людей, щоб вони постійно казали мені своєю поведінкою, ким я є.

Найважливіше у цьому світі для вас — ваше уявлення про себе. Коли вам не до вподоби ваше середовище, обставини життя й поведінка людей, спитайте себе: «Хто я?» Саме ваша відповідь на це питання — причина ваших антипатій.

Якщо ви не засуджуєте себе, у вашому світі не буде людини, яка засудить вас. Якщо ви живете у свідомості свого ідеалу, ви не побачите нічого вартого осуду. «Для чистого все чисте».

Техніка молитви

Тепер я хотів би приділити трохи часу, щоб якнайясніше показати, що я особисто роблю, коли молюся, що роблю, коли хочу спричинити зміни у своєму світі. Вам буде цікаво, і ви побачите, що це працює. Ніхто тут не може сказати мені, що не здатен цього зробити. Це так просто, що всі можуть. Ми є тим, що уявляємо себе.

Цю техніку не важко виконувати, але ви мусите хотіти її робити. Ви не можете підходити до неї з настроєм: «Ну, спробую». Ви мусите хотіти її робити, бо головна пружина дії — бажання.

Спосіб перший: бути там

Бажання — головна пружина всякої дії. Тепер: чого я хочу? Я мушу визначити свою мету. Наприклад, припустімо, я хотів би тепер бути деінде. Цієї самої миті я справді бажаю бути деінде. Мені не треба виходити в двері, не треба сідати. Мені не треба робити нічого, крім як стояти саме там, де стою, — із заплющеними очима припустити, що я справді стою там, де бажаю бути. Тоді я лишаюся в цьому стані, доки він не набуде відчуття реальности. Якби я тепер був деінде, я не міг би бачити світ так, як бачу його звідси. Світ змінює своє відношення до мене, коли я змінюю своє становище в просторі.

Тож я стою тут, заплющую очі й уявляю, що бачу те, що побачив би, якби був там. Я лишаюся в цьому досить довго, щоб відчути це реальним. Я не можу доторкнутися до стін цієї кімнати звідси, але коли ви заплющите очі й заспокоїтеся, ви можете уявити й відчути, що торкаєтеся її. Ви можете стояти, де стоїте, й уявляти, що кладете руку на ту стіну. Щоб довести, що ви справді там, покладіть її туди, поведіть угору й відчуйте дерево. Ви можете уявити, що робите це, не встаючи з місця. Ви можете це зробити й справді відчути, якщо станете достатньо спокійними й достатньо інтенсивними.

Я стою, де стою, і дозволяю світові, який хочу побачити й фізично ввійти в нього, прийти перед мене, ніби я вже там. Інакше кажучи, я приношу «деінде» сюди, припускаючи, що я там.

Чи це ясно? Я дозволяю йому піднятися, я не змушую його підніматися. Я просто уявляю, що я там, і тоді дозволяю цьому статися.

Якщо я хочу чиєсь фізичне тіло, я уявляю, що вона стоїть тут, і торкаюся її. У всій Біблії я знаходжу ці натяки: «Він поклав на них руки. Він торкнувся їх».

Якщо ви хочете когось утішити, яке автоматичне відчуття? Покласти на нього руку — ви не можете цьому опертися. Ви зустрічаєте друга, і рука йде автоматично: ви або тиснете руку, або кладете руку йому на плече.

Припустімо, ви тепер зустріли друга, якого не бачили рік, і він друг, до якого ви дуже прив’язані. Що б ви зробили? Обійняли б його, чи не так? Або поклали б на нього руку.

В уяві притягніть його досить близько, щоб покласти на нього руку й відчути його цілком реальним. Обмежте дію лише цим. Ви будете вражені тим, що станеться. Відтоді речі починають рухатися. Ваше вимірно більше «я» надихне всіх ідеями й діями, потрібними, щоб привести вас до фізичного контакту. Це працює саме так.

Спосіб другий: дрімливий стан

Щодня я вводжу себе в дрімливий стан; це дуже легко зробити. Але звичка — дивна річ у світі людини. Вона не закон, але діє так, ніби вона найвладніший закон у світі. Ми створіння звички.

Якщо ви щодня створюєте проміжок, у який вводите себе в дрімливий стан, скажімо, о третій годині дня — знаєте, що тієї миті щодня ви будете відчувати дрімоту. Спробуйте тиждень і побачите, чи я не правий.

Ви сідаєте з метою створити стан, близький до сну, ніби вам хочеться спати, але не заводьте дрімоту надто далеко — рівно настільки, щоб розслабитися й лишитися володарем напрямку своїх думок. Спробуйте тиждень, і щодня в ту годину, хоч би що ви робили, ви ледве зможете тримати очі розплющеними. Якщо ви знаєте годину, коли будете вільні, ви можете її створити. Я не радив би робити це легковажно, бо ви відчуєте дуже, дуже сильну сонливість, і вам може не захотітися.

Спосіб третій: улюблене крісло

У мене є й інший спосіб молитися. У цьому разі я завжди сідаю й знаходжу найзручніше крісло, яке тільки можна уявити, або лягаю горілиць і цілком розслабляюся. Зробіть собі зручно. Ви не повинні бути в жодному положенні, де тілові незручно. Завжди ставте себе в положення найбільшої легкости. Це перший етап.

Знати, чого хочеш, — початок молитви. По-друге, ви будуєте в оці свого розуму одну єдину маленьку подію, що передбачає, ніби ви вже здійснили своє бажання. Я завжди дозволяю уму блукати багатьма речами, що могли б іти за відповіддю на молитву, і вибираю одну, що найімовірніше піде за здійсненням мого бажання. Одну просту дрібну річ — як потиск руки, обійми людини, отримання листа, виписування чека, — що завгодно, що передбачало б здійснення вашого бажання.

Коли ви вирішили, яка дія передбачає, що ваше бажання здійснилося, сядьте у своє гарне зручне крісло або ляжте горілиць і заплющте очі — просто тому, що це допомагає викликати стан, що межує зі сном.

Тієї миті, коли ви відчуєте цей любий дрімливий стан або відчуття зібраної зосереджености, коли ви відчуваєте: «я міг би рухатися, якби хотів, але не хочу; я міг би розплющити очі, якби хотів, але не хочу», — коли ви отримаєте це відчуття, можете бути цілком певні, що ви в досконалому стані, щоб молитися успішно.

У цьому відчутті легко доторкнутися до чого завгодно у світі. Ви берете ту просту, обмежену дію, що передбачає здійснення вашої молитви, і відчуваєте її або виконуєте її. Хоч би що це було, ви входите в дію так, ніби ви актор у цій ролі. Ви не сидите віддалік і не уявляєте себе, як ви це робите. Ви це робите.

Із знерухомленим тілом ви уявляєте, що більше «ви» всередині фізичного тіла виходить із нього й що ви насправді виконуєте запропоновану дію. Якщо ви будете йти — уявляйте, що йдете. Не бачте себе, як ви йдете, — відчувайте, що йдете.

Якщо ви будете підніматися сходами — відчувайте, що піднімаєтеся. Не уявляйте себе збоку, відчувайте себе в дії. Якщо ви будете тиснути людині руку — не уявляйте себе, як ви тиснете її руку: уявіть, що ваш друг стоїть перед вами, і потисніть її. Але лишіть фізичні руки знерухомленими й уявіть, що ваша більша рука, ваша уявна рука, насправді тисне його руку.

Усе, що вам треба, — уявити, що ви це робите. Ви розтягнуті в часі, і те, що ви робите, — хоч це й здається контрольованою мрією наяву, — насправді акт у більшому вимірі вашого буття. Ви насправді зустрічаєте подію четвертовимірно, раніше ніж зустрінете її тут, у трьох вимірах простору, — і вам не треба й пальцем поворухнути, щоб цей стан настав.

Спосіб четвертий: вдячність

Мій третій спосіб молитися — просто відчувати вдячність. Якщо я хочу чогось — для себе чи для іншого, — я знерухомлюю фізичне тіло, тоді створюю стан, близький до сну, і в цьому стані просто відчуваю себе щасливим, відчуваю вдячність, і ця вдячність передбачає здійснення того, чого я хочу. Я припускаю відчуття здійсненого бажання і, охоплений цим єдиним відчуттям, засинаю. Мені не треба нічого робити, щоб це сталося, бо воно вже так. Моє відчуття здійсненого бажання передбачає, що все зроблено.

Усі ці техніки ви можете вживати й змінювати їх під свій темперамент. Але я мушу наголосити на потребі викликати дрімливий стан, у якому ви можете стати уважними без зусилля.

Якщо ви молитеся успішно, розумом опановує єдине відчуття.

Питання, що починає все

Як би я почувався тепер, якби вже був тим, чим хочу бути? Коли я знаю, яким було б це відчуття, я заплющую очі й гублюся в цьому єдиному відчутті, і моє вимірно більше «я» будує міст із подій, щоб провести мене від цієї теперішньої миті до здійснення мого настрою. Це все, що вам треба. Але люди мають звичку нехтувати важливістю простих речей.

Ми створіння звички й поволі вчимося відпускати свої попередні уявлення, але те, чим ми раніше жили, все ще певним чином впливає на нашу поведінку. Ось історія з Біблії, що ілюструє мою думку.

Молоде осля

Записано, що Ісус сказав ученикам іти на роздоріжжя — там вони знайдуть осля, молоде осля, на яке ще не сідала людина. Привести осля до Нього, а якщо хтось запитає: «Навіщо ви берете це осля?» — сказати: «Господеві воно потрібне».

Вони пішли на роздоріжжя, знайшли осля й зробили точно так, як їм було сказано. Вони привели нерознуздану тварину до Ісуса, і Він переможно в’їхав на ній до Єрусалиму.

Ця історія не має нічого спільного з людиною, що їде на маленькому осляті. Ви — Ісус цієї історії. Осля — це настрій, який ви збираєтеся прийняти. Це жива тварина, на яку ви ще не сідали. Яким було б відчуття, якби ви здійснили своє бажання? Нове відчуття, як молоде осля, дуже важко осідлати, якщо не їхати на ньому з дисциплінованим розумом. Якщо я не лишаюся вірним настроєві, молоде осля мене скидає. Щоразу, коли ви усвідомлюєте, що не вірні цьому настроєві, вас скинули з осляти.

Дисциплінуйте свій розум, щоб лишатися вірними високому настроєві й переможно в’їхати на ньому до Єрусалиму, що є здійснення, або місто миру.

Ця історія передує святу Пасхи. Якби ми хотіли перейти зі свого теперішнього стану в стан свого ідеалу, ми мусимо припустити, що вже є тим, чим бажаємо бути, і лишатися вірними цьому припущенню, бо ми мусимо тримати високий настрій, якщо хочемо ходити з найвищим.

Сталий настрій розуму, відчуття, що все зроблено, — зробить це так. Якщо я ходжу так, ніби вже так, але час від часу зазираю, чи справді це так, — я падаю зі свого настрою, зі свого осляти.

Якби я призупинив суд, як Петро, я міг би ходити по воді. Петро починає ходити по воді, а потім починає дивитися на власне розуміння — і починає тонути. Голос каже: «Підведи очі, Петре». Петро підводить очі, знову піднімається й далі ходить по воді.

Замість дивитися вниз, щоб побачити, чи справді ця річ застигне у факт, ви просто знаєте, що вона вже так; тримайте цей настрій — і ви в’їдете на нерознузданому осляті до міста Єрусалиму. Усі ми мусимо навчитися їхати на тварині прямо до Єрусалиму без допомоги людини. Вам не потрібен інший, щоб допоміг вам.

Дивна річ: коли ми тримаємо високий настрій і не падаємо, інші пом’якшують удари. Вони стелять пальмове листя переді мною, щоб згладити мою путь. Мені не треба перейматися. Поштовхи буде пом’якшено, коли я рухаюся до здійснення свого бажання. Мій високий настрій будить в інших ідеї та дії, що ведуть до втілення мого настрою. Якщо ви ходите вірними високому настроєві, не буде жодної опозиції й жодної конкуренції.

Остання настанова

Іспит учителя, або вчення, — у вірності учнів. Я виїжджаю звідси в неділю ввечері. Лишайтеся ж вірними цій настанові. Якщо ви шукаєте причин поза свідомістю людини, то я не переконав вас у реальності свідомости.

Якщо ви шукаєте виправдань для невдачі, ви завжди їх знайдете, бо знаходите те, що шукаєте. Якщо ви шукаєте виправдання для невдачі, ви знайдете його в зорях, у числах, у чайній чашці — будь-де. Виправдання там не буде, але ви його знайдете, щоб узаконити свою невдачу.

Успішні ділові й професійні люди знають, що цей закон працює. Ви не знайдете його в пліткарських гуртках, але знайдете його в сміливих серцях.

Мета вічної мандрівки

Вічна мандрівка людини має одну мету: об’явити Отця. Вона приходить, щоб зробити видимим свого Отця. І його Отець стає видимим у всіх прекрасних речах цього світу. Усі речі, що прекрасні, що гідні похвали, їдуть на цих речах і не мають часу на потворне в цьому світі, хоч би що це було.

Лишайтеся вірними знанню, що ваша свідомість, ваша «Я-єсність», ваша усвідомленість буття — єдина реальність. Це камінь, на якому можна пояснити всі явища. Поза цим немає пояснення. Я не знаю жодного ясного поняття про походження явищ, крім того, що свідомість — усе, і все — свідомість.

Те, що ви шукаєте, уже оселене у вас. Якби цього тепер не було у вас, вічність не могла б цього розвинути. Жоден проміжок часу не був би досить довгим, щоб розвинути те, що не закладене потенційно у вас.

Ви просто дозволяєте цьому ввійти в буття, припускаючи, що воно вже видиме у вашому світі, і лишаючись вірними своєму припущенню, — і воно застигне у факт. Ваш Отець має незліченні шляхи об’явити ваше припущення. Зафіксуйте це в розумі й завжди пам’ятайте: «Припущення, хоч би й хибне, якщо його підтримувати, застигне у факт».

Ви і ваш Отець — одне, і ваш Отець — це все, що було, є й буде. Тому те, що ви шукаєте, ви вже є; воно не може бути так далеко, щоб навіть бути близько, бо близькість передбачає розділення.

Великий Паскаль сказав: «Ти ніколи не шукав би мене, якби вже не знайшов». Те, чого ви тепер бажаєте, ви вже маєте, і ви шукаєте його лише тому, що вже знайшли. Ви знайшли його у формі бажання. Воно так само реальне у формі бажання, як буде реальним для ваших тілесних органів.

Ви вже є тим, що шукаєте, і вам нема кого змінювати, крім себе, щоб це виразити.

Урок 5. Лишайтеся вірними своїй ідеї

Сьогодні в нас п’ятий і останній урок цього курсу. Спочатку я дам вам своєрідний підсумок того, що було раніше. А потім, оскільки багато з вас просили мене розгорнути третій урок, я дам вам ще кілька думок про мислення в четвертому вимірі.

Я знаю: коли людина бачить річ ясно, вона може її розповісти, може її пояснити. Минулої зими на Барбадосі рибалка, словниковий запас якого не вмістив би й тисячі слів, розповів мені за п’ять хвилин про поведінку дельфіна більше, ніж Шекспір із його величезним словником, якби він не знав звичаїв дельфіна.

Цей рибалка розповів мені, як дельфін любить гратися на шматкові плавучого дерева, і щоб його зловити, ви кидаєте дерево й приманюєте його так, як приманювали б дітей, бо він любить удавати, ніби виходить із води. Як я сказав, словник цієї людини був дуже обмежений, але вона знала свою рибу й знала море. Бо знала свого дельфіна, могла розповісти мені все про їхні звичаї й про те, як їх ловити.

Коли ви кажете, що знаєте річ, але не можете її пояснити, — я кажу, що ви її не знаєте, бо коли справді знаєте, ви природно її виражаєте.

Якби я зараз попросив вас визначити молитву й сказав: «Як би ви через молитву дійшли до здійснення мети — будь-якої мети?» Якщо ви можете мені сказати, то ви це знаєте; якщо не можете сказати, то не знаєте. Коли ви бачите це ясно в оці свого розуму, більше «ви» надихне слова, потрібні, щоб одягнути ідею й прекрасно її виразити, — і ви висловите ідею далеко краще, ніж людина з величезним словником, яка не бачить її так ясно, як ви.

Біблія — не історія

Якщо ви уважно слухали впродовж останніх чотирьох днів, ви знаєте тепер, що Біблія не має жодного стосунку ні до яких осіб, що колись існували, ні до яких подій, що колись сталися на землі.

Автори Біблії не писали історію — вони писали велику драму розуму, яку вони вбрали в одежу історії, а потім пристосували до обмеженої спроможности некритичних, нероздумуючих мас.

Ви знаєте, що кожна історія в Біблії — ваша історія; що, коли письменники вводять десятки персонажів в одну оповідь, вони намагаються представити вам різні риси розуму, які ви можете вжити. Ви бачили це, коли я взяв, можливо, десяток або більше оповідей і витлумачив їх для вас.

«Що Мені до тебе, жінко?»

Наприклад, багато людей дивуються, як Ісус — найласкавіша, найлюбляча людина у світі, якщо він людина, — міг сказати своїй матері те, що йому приписують у другому розділі Євангелія від Івана. Ісусові приписують слова до матері: «Що Мені до тебе, жінко?»

Ви і я, ще не ототожнені з ідеалом, якому служимо, не сказали б такого своїй матері. І все ж уособлення любови каже своїй матері: «Що Мені до тебе, жінко?»

Ви — Ісус, а ваша мати — ваша власна свідомість. Бо свідомість — причина всього, отже, вона велика мати-батько всіх явищ.

Ви і я — створіння звички. Ми звикаємо приймати свідчення своїх чуттів як остаточні. Гостям потрібне вино, а мої чуття кажуть мені, що вина немає, і я через звичку збираюся прийняти цей брак як остаточний. Коли я згадую, що моя свідомість — єдина й неповторна реальність, тож якщо я заперечу свідчення своїх чуттів і приймаю свідомість того, що вина достатньо, — я в певному сенсі докорив своїй матері, або тій свідомості, що підказала брак; і, приймаючи свідомість того, що маю для гостей те, чого бажаю, вино постає в спосіб, якого ми не знаємо.

Записка від друга

Я щойно прочитав записку від дорогого друга з-поміж слухачів. Минулої неділі він мав призначений час у церкві на весілля; годинник казав йому, що він запізнюється, все казало йому, що він запізнюється.

Він стояв на розі вулиці й чекав на трамвай. Нічого не було видно. Він уявив, що вже не на розі вулиці, а в церкві. Тієї миті перед ним зупинився автомобіль. Мій друг розповів водієві про свою скруту, і водій сказав йому: «Я їду не в той бік, але завезу вас туди». Мій друг сів у машину й був у церкві вчасно на службу.

Ось як правильно застосовувати закон — не приймати навіювання запізнення. Ніколи не приймайте навіювання браку.

У цьому випадку я кажу собі: «Що Мені до тебе?» Що мені до свідчення моїх чуттів? Принесіть мені всі посудини й наповніть їх. Інакше кажучи, я припускаю, що маю вино й усе, чого бажаю. Тоді моє вимірно більше «я» надихає в усіх думки й дії, що сприяють утіленню мого припущення.

Це не людина каже матері: «Що Мені до тебе, жінко?» Це кожна людина, що знає цей закон, каже собі, коли її чуття підказують брак: «Що мені до тебе? Геть із моїх очей». Я більше ніколи не слухатиму такого голосу, бо якщо послухаю — я буду запліднений тим навіюванням і принесу плід браку.

Безплідна фіґа

Звернімося до іншої оповіді, з Євангелія від Марка, де Ісус голодний.

«І, побачивши здаля фіґове дерево, що має листя, Він підійшов, чи не знайде чого на ньому; і, прийшовши до нього, не знайшов нічого, крім листя, бо пора фіґ не настала».

«І Ісус відповів і сказав йому: нехай ніхто повік не їсть плоду з тебе. І чули ученики Його».

«І вранці, коли проходили, побачили, що фіґове дерево всохло від кореня».

Яке дерево я проклинаю? Не дерево зовні. Це моя власна свідомість. «Я — лоза». Моя свідомість, моя «Я-єсність» — це велике дерево, і звичка знову підказує порожнечу, підказує безплідність, підказує чотири місяці, поки я зможу скуштувати. Але я не можу чекати чотири місяці. Я даю собі цю потужну настанову: ніколи більше я й на мить не повірю, що для здійснення мого бажання потрібні чотири місяці. Віравання в брак від сьогодні мусить бути безплідним і ніколи більше не відтворюватися в моєму розумі.

Це не людина проклинає дерево. Усе в Біблії відбувається в розумі людини: дерево, місто, люди, все. Немає в Біблії твердження, яке не уявляло б якоїсь риси людського розуму. Усі вони — уособлення розуму, а не речі в світі.

«Я творю світло й творю темряву»

Свідомість — єдина й неповторна реальність. Немає нікого, до кого ми могли б звернутися після того, як відкрили, що наша власна усвідомленість — Бог. Бо Бог — причина всього, і немає нічого, крім Бога. Ви не можете сказати, що диявол спричиняє одні речі, а Бог — інші. Послухайте ці слова.

«Так говорить Господь до свого помазаника, до Кіра, якого правицю Я тримаю, щоб підкорити перед ним народи; і Я розв’яжу пояси царів, щоб відчинити перед ним дві стулки воріт; і ворота не будуть зачинені».

«Я піду перед тобою й вирівняю криві місця; Я розіб’ю мідні ворота й розітну залізні засуви».

«І дам тобі скарби темряви й приховані багатства потаємних місць, щоб ти знав, що Я, Господь, що кличу тебе по імені твоєму, — Бог Ізраїля».

«Я творю світло й творю темряву; Я роблю мир і творю зло: Я, Господь, роблю все це».

«Я створив землю й людину на ній; Я, Мої руки, розтягнули небеса, і все їхнє воїнство Я наказав».

«Я підняв його в правді й вирівняю всі його дороги: він збудує Моє місто й відпустить Моїх невільників не за ціну й не за нагороду, — говорить Господь Саваот».

«Я — Господь, і немає іншого, немає Бога, крім Мене».

Прочитайте ці слова уважно. Це не мої слова, це натхненні слова людей, які відкрили, що свідомість — єдина реальність. Якщо мені боляче, я сам собі болю. Якщо в моєму світі темрява, я створив темряву, смуток і пригніченість. Якщо є світло й радість, я створив світло й радість. Немає нікого, крім цієї «Я-єсности», хто робить усе.

Ви не можете знайти причину поза власною свідомістю. Ваш світ — велике дзеркало, що постійно каже вам, ким ви є. Коли ви зустрічаєте людей, вони своєю поведінкою кажуть вам, ким ви є.

Молитва й прощення

Ваші молитви не стануть менш благочестивими від того, що ви звертаєтеся по допомогу до власної свідомости. Я не думаю, що хтось у молитві відчуває більше радости, побожности й відчуття обожнення, ніж я, коли відчуваю вдячність, приймаючи відчуття здійсненого бажання й знаючи водночас, що це до себе самого я звернувся.

У молитві від вас вимагають віри, що ви володієте тим, що заперечують ваш розум і чуття. Коли молитеся, вірте, що маєте, — і отримаєте. Біблія каже це так:

«Тому кажу вам: усе, чого просите в молитві, вірте, що отримаєте, — і буде вам».

«І коли стоїте на молитві, прощайте, якщо маєте що проти когось, щоб і Отець ваш, що на небесах, простив вам провини ваші».

«А якщо не прощаєте, то й Отець ваш, що на небесах, не простить вам провин ваших».

Ось що ми мусимо робити, коли молимося. Якщо я тримаю щось проти іншого — хоч би це було вірування в хворобу, бідність чи що завгодно, — я мушу відпустити це й дати піти, не вживаючи слів заперечення, а віруючи, що він є тим, чим бажає бути. У такий спосіб я цілком його прощаю. Я змінив своє уявлення про нього. Я мав щось проти нього — і я його пробачив.

Повне забуття — це прощення. Якщо я не забуваю, то не пробачив.

Я прощаю щось лише тоді, коли справді забуваю. Я можу казати вам до кінця віку: «Я прощаю тебе». Але якщо щоразу, коли я вас бачу або думаю про вас, мені згадується те, що я мав проти вас, — я вас зовсім не пробачив. Прощення — це цілковите забуття. Ви йдете до лікаря, і він дає вам щось від вашої хвороби. Він намагається забрати її від вас, тож дає вам щось замість неї.

Дайте собі нове уявлення про себе замість старого. Повністю відмовтеся від старого уявлення.

Жертва не потрібна

Молитва, яку почуто, означає, що щось зроблено внаслідок молитви, чого інакше не було б зроблено. Тому я сам — пружне джерело дії, керівний розум і той, хто дарує молитву.

Кожен, хто молиться успішно, звертається всередину й привласнює шуканий стан. Вам нема чого приносити в жертву. Не дозволяйте нікому казати вам, що ви мусите боротися й страждати. Вам не треба боротися за здійснення свого бажання. Прочитайте, що сказано в Біблії.

«Нащо Мені множество жертв ваших, — говорить Господь: Я повний всепаленнями баранів і товщем відгодованих тварин; і крові телят, і ягнят, і козлів Я не люблю».

«Коли ви приходите з’явитися перед Мене, хто вимагав від вас, щоб ви топтали двори Мої?»

«Не приносьте більше марних дарів; кадіння — огида для Мене; молодики й суботи, скликання зборів — я не можу терпіти беззаконня й урочистих зібрань».

«Молодиків ваших і свят ваших призначених ненавидить душа Моя: вони стали для Мене тягарем, Я втомився носити їх».

«Ви матимете пісню, як уночі, коли святкують святу урочистість; і радість серця, як у того, хто йде зі сопілкою на гору Господню, до Могущого Ізраїля».

«Співайте Господеві нову пісню, Його хвалу від краю землі».

«Співайте, небеса; бо Господь зробив це: радійте, глибини землі; співайте голосно, гори, ліс і кожне дерево в ньому: бо Господь викупив Якова й прославився в Ізраїлі».

«Тому викуплені Господом повернуться й прийдуть зі співом на Сіон; і вічна радість над їхніми головами. Вони отримають веселість і радість; а смуток і печаль утечуть».

Єдиний прийнятний дар — радісне серце. Приходьте зі співом і хвалою. Ось як прийти перед Господом — перед власною свідомістю. Прийміть відчуття здійсненого бажання, і ви принесли єдиний прийнятний дар. Усі стани розуму, крім стану здійсненого бажання, — огида; вони забобон і не значать нічого.

Коли ви приходите перед Мене — радійте, бо радість передбачає, що сталося те, чого ви бажали. Приходьте перед Мене співаючи, даючи хвалу й подяку, бо ці стани розуму передбачають прийняття шуканого стану. Поставте себе в належний настрій, і ваша власна свідомість його втілить.

Визначення молитви

Якби я міг визначити молитву для кожного й сказати це так ясно, як умію, я б просто сказав: «Це відчуття здійсненого бажання». Якщо ви запитаєте: «Що ви маєте на увазі?» — я скажу: «Я відчув би себе в ситуації почутої молитви й тоді жив би та діяв із цього переконання». Я намагався б утримувати його без зусилля, тобто жив би та діяв так, ніби це вже факт, знаючи, що, коли я ходжу в цьому сталому настрої, моє припущення застигне у факт.

Час не дозволяє мені далі заглиблюватися в доведення, що Біблія — не історія. Але якщо ви уважно слухали моє послання цих чотирьох вечорів, не думаю, що ви хочете ще якогось доказу, ніби Біблія — не історія. Застосуйте те, що чули, — і ви здійсните свої бажання.

Майбутнє має багато варіантів

«І тепер Я сказав вам це раніше, ніж сталося, щоб, коли станеться, ви повірили».

Багато людей, і я серед них, спостерігали події раніше, ніж вони відбулися; тобто раніше, ніж вони відбулися в цьому світі трьох вимірів. Якщо людина може спостерігати подію раніше, ніж вона відбудеться у трьох вимірах простору, то життя на землі йде за планом; і цей план мусить існувати деінде, в іншому вимірі, і поволі рухатися крізь наш простір.

Якби події, що відбуваються, не були в цьому світі тоді, коли їх спостерігали, то, щоб бути цілком логічними, вони мусили бути поза цим світом. І те, що ТАМ можна побачити раніше, ніж воно станеться ТУТ, мусить бути «зумовленим» із погляду людини, бадьорої у тривимірному світі.

Але стародавні вчителі навчали нас, що ми можемо змінити майбутнє, і мій власний досвід підтверджує істину їхнього вчення.

Тому моя мета в цьому курсі — вказати на можливості, закладені в людині, показати, що людина може змінити своє майбутнє; але, змінене так, воно знову утворює детерміновану послідовність, що починається від точки втручання, — майбутнє, узгоджене зі зміною.

Найпримітніша риса майбутнього людини — його гнучкість. Майбутнє, хоч і приготоване заздалегідь у кожній деталі, має кілька наслідків. У кожну мить нашого життя перед нами вибір, яке з кількох майбутніх ми матимемо.

Два фокуси

Кожен має два реальні погляди на світ — природний фокус і духовний. Стародавні вчителі називали один «плотським розумом», а другий — «розумом Христа». Ми можемо розрізняти їх як звичайну бадьору свідомість, керовану чуттями, і контрольовану уяву, керовану бажанням.

Ми впізнаємо ці два різні осередки думки у твердженні: «Природна людина не приймає того, що від Духа Божого, бо для неї це глупота, і не може зрозуміти, бо це пізнається духовно».

Природний погляд замикає реальність на мить, звану ТЕПЕР. Для природного погляду минуле й майбутнє — суто уявні. Духовний погляд, навпаки, бачить зміст часу. Минуле й майбутнє — присутня цілість для духовного погляду. Те, що для природної людини розумове й суб’єктивне, для духовної людини конкретне й об’єктивне.

Звичка бачити тільки те, що дозволяють наші чуття, робить нас цілком сліпими до того, що ми інакше могли б побачити. Щоб розвинути здатність бачити невидиме, ми маємо часто навмисне відривати свій розум від свідчень чуттів і зосереджувати увагу на невидимому стані, подумки відчуваючи й сприймаючи його, доки він не набере всієї виразности реальности.

Серйозна, сконцентрована думка, спрямована в певному напрямку, відтинає інші відчуття й змушує їх зникнути. Нам треба лише зосередитися на бажаному стані, щоб його побачити.

Звичка відводити увагу з ділянки відчуттів і зосереджувати її на невидимому розвиває наш духовний погляд і дає змогу проникнути за світ чуттів і побачити те, що невидиме. «Бо невидиме Його від створення світу ясно видиме». Цей зір цілком незалежний від природних здібностей. Відкрийте його й оживіть!

Трохи практики переконає нас, що ми можемо, керуючи своєю уявою, переформувати своє майбутнє в гармонії зі своїм бажанням.

Бажання

Бажання — головна пружина дії. Ми не могли б поворухнути й пальцем, якби не мали бажання його поворухнути. Хоч би що ми робили, ми йдемо за бажанням, яке цієї миті панує в нашому розумі. Коли ми розриваємо звичку, наше бажання розірвати її більше за бажання продовжувати.

Бажання, що спонукають нас до дії, — це ті, що тримають нашу увагу. Бажання — це лише усвідомленість чогось, чого нам бракує й що потрібне, щоб зробити наше життя приємнішим. Бажання завжди мають на увазі якусь особисту користь: чим більша очікувана користь, тим інтенсивніше бажання. Немає цілком безкорисливого бажання. Де нема чого здобути — нема бажання, а отже, й нема дії.

Духовна людина говорить до природної людини мовою бажання. Ключ до поступу в житті й до здійснення мрій — у готовому послухові його голосу. Безваганний послух його голосу — це негайне припущення здійсненого бажання. Бажати стану — означає мати його. Як сказав Паскаль: «Ти не шукав би мене, якби вже не знайшов».

Людина, приймаючи відчуття здійсненого бажання й потім живучи та діючи з цього переконання, змінює майбутнє в гармонії зі своїм припущенням. Припущення бужять те, що стверджують. Щойно людина приймає відчуття здійсненого бажання, її четвертовимірне «я» знаходить шляхи досягнення цієї мети, відкриває способи її реалізації.

Я не знаю яснішого визначення засобу, яким ми здійснюємо свої бажання, ніж: ПЕРЕЖИТИ В УЯВІ ТЕ, ЩО МИ ПЕРЕЖИЛИ Б У ПЛОТІ, ЯКБИ ДОСЯГЛИ СВОЄЇ МЕТИ. Цей уявний досвід кінця з прийняттям зумовлює засоби. Четвертовимірне «я» тоді будує зі свого більшого огляду засоби, потрібні для здійснення прийнятої мети.

Недисциплінованому розумові важко прийняти стан, який заперечують чуття. Але ось техніка, що робить легким «називати те, чого не видно, як те, що є», тобто зустрічати подію раніше, ніж вона станеться. Люди мають звичку нехтувати важливістю простих речей. Але цю просту формулу зміни майбутнього було відкрито після років пошуку й експериментів.

Три кроки

Перший крок у зміні майбутнього — БАЖАННЯ, тобто визначте свою мету — знайте безпомилково, чого хочете.

По-друге, побудуйте подію, яку, за вашою вірою, ви зустрінете ПІСЛЯ здійснення вашого бажання — подію, що передбачає здійснення вашого бажання, — таку, у якій дія «я» переважатиме.

По-третє, знерухомте фізичне тіло й викличте стан, близький до сну, уявляючи, що вам хочеться спати. Ляжте на ліжко або розслабтеся в кріслі. Тоді, із заплющеними очима й зосередженою увагою на дії, яку ви маєте намір пережити в уяві, подумки увійдіть у запропоновану дію, увесь час уявляючи, що ви справді виконуєте її тут і тепер.

Ви завжди мусите брати участь в уявній дії — не просто стояти віддалік і спостерігати, а відчувати, що ви справді виконуєте дію, так щоб уявне відчуття було для вас реальним.

Важливо завжди пам’ятати, що запропонована дія мусить бути такою, що ЙДЕ ЗА здійсненням вашого бажання. Також ви мусите увійти в дію, доки вона не набере всієї жвавости й виразности реальности.

Приклад: підвищення

Наприклад, припустімо, ви бажаєте підвищення на службі. Вас вітають — це була б подія, яку ви зустрінете після здійснення вашого бажання. Обравши цю дію як ту, що її переживете в уяві, знерухомте фізичне тіло й викличте стан, близький до сну, — дрімливий стан, але такий, у якому ви ще здатні керувати напрямком своїх думок, стан, у якому ви уважні без зусилля. Тоді побачте друга, що стоїть перед вами. Вкладіть свою уявну руку в його. Відчуйте її міцною й реальною та ведіть із ним уявну розмову в гармонії з дією.

Ви не уявляєте себе здалеку в просторі й здалеку в часі, як вас вітають із удачею. Натомість ви робите «деінде» — ТУТ, а майбутнє — ТЕПЕР. Майбутня подія — реальність ТЕПЕР у вимірно більшому світі, і, як не дивно, тепер у вимірно більшому світі еквівалентне ТУТ у звичайному тривимірному просторі щоденного життя.

Різниця між тим, щоб ВІДЧУВАТИ себе в дії тут і тепер, і тим, щоб уявляти себе збоку в дії, ніби на кіноекрані, — це різниця між успіхом і невдачею. Різницю зрозуміють, якщо ви тепер уявите себе, як ви лізете драбиною. А тоді, із заплющеними очима, уявіть, що драбина просто перед вами, і ВІДЧУЙТЕ, що ви справді лізете нею.

Умови проєкції

Бажання, фізична нерухомість на межі сну й уявна дія, у якій «я» відчуваюче переважає ТУТ І ТЕПЕР, — не лише важливі чинники зміни майбутнього, а й необхідні умови свідомого проєктування духовного «я».

Коли фізичне тіло знерухомлене й ми охоплені ідеєю щось зробити — якщо ми уявляємо, що робимо це ТУТ І ТЕПЕР, і тримаємо уявну дію відчуттєво аж до настання сну, — ми, найімовірніше, прокинемося поза фізичним тілом і знайдемо себе у вимірно більшому світі з вимірно більшим фокусом, де насправді робимо те, що бажали й уявляли, ніби робимо в плоті.

Але чи прокинемося ми там, чи ні, — ми насправді виконуємо дію в четвертовимірному світі й у майбутньому відтворимо її тут, у тривимірному світі.

Обмежуйте дію

Досвід навчив мене обмежувати уявну дію, згущувати ідею, що має бути предметом нашої медитації, в єдиний акт і відтворювати його знову й знову, доки він не набере відчуття реальности. Інакше увага заблукає асоціативним слідом, і безліч пов’язаних образів постане перед нашою увагою; за кілька секунд вони заведуть нас за сотні кілометрів від нашої мети в просторі й за роки — у часі.

Якщо ми вирішили піднятися певним прольотом сходів, бо це ймовірна подія після здійснення нашого бажання, то ми мусимо обмежити дію підйомом саме цим прольотом. Якщо увага заблукає — поверніть її до завдання підніматися цим прольотом і робіть так, доки уявна дія не набере всієї міцности й виразности реальности. Ідею треба втримувати в полі присутности без жодного відчутного зусилля з нашого боку. Ми мусимо з мінімумом зусилля просочити розум відчуттям здійсненого бажання.

Дрімота полегшує зміну, бо сприяє увазі без зусилля, але її не можна доводити до стану сну, у якому ми вже не керуватимемо рухами своєї уваги, — лише помірний ступінь дрімоти, у якому ми ще здатні спрямовувати думки.

Колискова

Найефективніший спосіб утілити бажання — прийняти відчуття здійсненого бажання й тоді, у розслабленому й сонному стані, повторювати знову й знову, мов колискову, якусь коротку фразу, що передбачає здійснення вашого бажання, — наприклад: «Дякую, дякую, дякую», — доки розумом не опанує єдине відчуття вдячности. Вимовляйте ці слова так, ніби звертаєтеся до вищої сили за те, що вона це для вас зробила.

Якщо ж ми шукаємо свідомої проєкції у вимірно більший світ, то мусимо тримати дію аж до настання сну. Переживіть в уяві з усією виразністю реальности те, що пережили б у плоті, якби досягли своєї мети, — і з часом ми зустрінемо це в плоті так, як зустріли в уяві.

Годуйте розум передумовами — тобто твердженнями, які вважаються істинними, — бо припущення, хоч би й хибні, якщо в них наполягати, доки вони не наберуть відчуття реальности, застигнуть у факт.

Для припущення всі засоби, що сприяють його здійсненню, добрі. Воно впливає на поведінку всіх, надихаючи в усіх рухи, дії й слова, що ведуть до його здійснення.

Вимірно більший світ

Щоб зрозуміти, як людина ліпить своє майбутнє в гармонії зі своїм припущенням — просто переживаючи в уяві те, що пережила б насправді, якби досягла мети, — ми мусимо знати, що означає «вимірно більший світ», бо саме до вимірно більшого світу ми йдемо, щоб змінити своє майбутнє.

Спостереження події раніше, ніж вона станеться, передбачає, що подія зумовлена з погляду людини у тривимірному світі. Тому, щоб змінити обставини тут, у трьох вимірах простору, ми мусимо спершу змінити їх у чотирьох вимірах простору.

Людина не знає точно, що означає «вимірно більший світ», і, без сумніву, заперечила б існування вимірно більшого «я». Вона цілком знайома з трьома вимірами довжини, ширини й висоти та відчуває, що коли б існував четвертий вимір, він мав би бути для неї таким самим очевидним, як довжина, ширина й висота.

Що таке вимір

Але вимір — не лінія. Це будь-який спосіб, у який річ можна виміряти, цілком відмінний від усіх інших способів. Тобто, щоб виміряти тіло в четвертому вимірі, ми просто вимірюємо його в якомусь напрямку, крім довжини, ширини й висоти. Чи є інший спосіб виміряти об’єкт, крім його довжини, ширини й висоти?

Час міряє моє життя, не вживаючи трьох вимірів довжини, ширини й висоти. Немає такої речі, як миттєвий об’єкт. Його поява й зникнення вимірні. Він триває певну довжину часу. Ми можемо виміряти його тривалість, не вживаючи вимірів довжини, ширини й висоти. Час — це, безперечно, четвертий спосіб вимірювання об’єкта.

Чим більше вимірів має об’єкт, тим він субстанційніший і реальніший. Пряма лінія, що лежить цілком в одному вимірі, набуває форми, маси й субстанції через додавання вимірів. Яку нову якість дав би час, четвертий вимір, — якість, що зробила б його настільки ж незрівнянно вищим за тіла, наскільки тіла вищі за поверхні, а поверхні за лінії? Час — це середовище змін у досвіді, бо всі зміни потребують часу.

Нова якість — це змінність. Зауважте: якщо розтяти тіло, його переріз буде поверхнею; розтинаючи поверхню, ми отримуємо лінію; розтинаючи лінію — точку. Це означає, що точка — лише переріз лінії; лінія — лише переріз поверхні; поверхня — лише переріз тіла; а тіло, якщо дійти логічного висновку, — лише переріз чотиривимірного об’єкта.

Ми не можемо уникнути висновку, що всі тривимірні об’єкти — лише перерізи чотиривимірних тіл. Це означає: коли я зустрічаю вас, я зустрічаю переріз чотиривимірного вас — того чотиривимірного «я», якого не видно. Щоб побачити чотиривимірне «я», я мушу побачити кожен переріз, або мить вашого життя від народження до смерти, і побачити їх усі як співіснуючі.

Мій фокус мав би охопити весь масив чуттєвих вражень, які ви пережили на землі, плюс ті, які ви могли б зустріти. Я мав би бачити їх не в тому порядку, у якому ви їх переживали, а як присутню цілість. Оскільки ЗМІНА — характерна риса четвертого виміру, я мав би бачити їх у стані плину — як живе, оживлене ціле.

Що це означає тут

Тепер, якщо ми маємо все це ясно зафіксоване в розумі, що це означає для нас у цьому тривимірному світі? Це означає, що якщо ми можемо рухатися вздовж часу, ми можемо бачити майбутнє й змінювати його, якщо бажаємо.

Цей світ, який ми вважаємо таким міцно реальним, — тінь, з якої й поза яку ми можемо будь-коли перейти. Він абстракція з фундаментальнішого й вимірно більшого світу, — фундаментальнішого світу, абстрагованого зі ще фундаментальнішого й вимірно більшого світу, — і так до безконечности. Бо абсолют недосяжний жодними засобами чи аналізом, хоч би скільки вимірів ми додали до світу.

Людина може довести існування вимірно більшого світу, просто зосередивши увагу на невидимому стані й уявляючи, що бачить і відчуває його. Якщо вона лишається зосередженою в цьому стані, її теперішнє середовище мине, і вона прокинеться у вимірно більшому світі, де предмет її споглядання постане як конкретна об’єктивна реальність.

Я інтуїтивно відчуваю: якби людина абстрагувала свої думки від цього вимірно більшого світу й відступила ще далі вглиб свого розуму, вона знову спричинила б екстеріоризацію часу. Вона відкрила б, що щоразу, коли вона відступає у внутрішній розум і спричиняє екстеріоризацію часу, простір стає вимірно більшим. І тому вона дійшла б висновку, що і час, і простір серійні, а драма життя — лише сходження багатоманітним вимірним блоком часу.

Вчені колись пояснять, ЧОМУ існує серійний всесвіт. Але на практиці важливіше, ЯК ми вживаємо цей серійний всесвіт, щоб змінити майбутнє. Щоб змінити майбутнє, нам треба перейматися лише двома світами в безконечному ряді: світом, який ми знаємо завдяки своїм тілесним органам, і світом, який ми сприймаємо незалежно від тілесних органів.

Сторінка

Я сказав, що людина в кожну мить часу має перед собою вибір, яке з кількох майбутніх матиме. Але виникає питання: «Як це можливо, коли досвіди людини, бадьорої у тривимірному світі, зумовлені?», — як передбачає її спостереження події раніше, ніж вона станеться.

Цю здатність змінювати майбутнє буде видно, якщо ми порівняємо досвіди життя на землі з цією друкованою сторінкою. Людина переживає події на землі поодиноко й послідовно, так само як ви тепер переживаєте слова цієї сторінки.

Уявіть, що кожне слово на цій сторінці уявляє одне чуттєве враження. Щоб отримати контекст, зрозуміти моє значення, ви зосереджуєте зір на першому слові у верхньому лівому куті, а тоді ведете свій фокус через сторінку зліва направо, даючи йому падати на слова поодиноко й послідовно. Коли ваші очі дійдуть до останнього слова на цій сторінці, ви витягли моє значення.

Але припустімо, що, дивлячись на сторінку, де всі друковані слова присутні однаково, ви вирішили їх переставити. Переставивши їх, ви могли б розповісти цілком іншу історію, — насправді ви могли б розповісти багато різних історій.

Сон

Сон — це не що інше, як некероване четвертовимірне мислення, або переставляння минулих і майбутніх чуттєвих вражень. Людина рідко бачить сни про події в тому порядку, у якому переживає їх наяву. Зазвичай вона бачить у сні дві або більше подій, розділених у часі, злитих в одне чуттєве враження; або вона так цілком переставляє свої окремі бадьорі чуттєві враження, що не впізнає їх, коли зустрічає в бадьорому стані.

Наприклад, мені снилося, що я приніс пакунок до ресторану в моєму будинку. Господиня сказала мені: «Ви не можете це тут залишити», — після чого ліфтер дав мені кілька листів, і коли я подякував йому за них, він своєю чергою подякував мені. У цей момент з’явився нічний ліфтер і помахав мені на привітання.

Наступного дня, коли я виходив із квартири, я підібрав кілька листів, що лежали під дверима. Дорогою вниз я дав чайові денному ліфтерові й подякував йому за те, що він подбав про мою пошту, після чого він подякував мені за чайові.

Повертаючись того дня додому, я підслухав, як швейцар каже кур’єрові: «Ви не можете це тут залишити». Коли я збирався піднятися ліфтом до квартири, мене привабило знайоме обличчя в ресторані, і, коли я зазирнув, господиня привітала мене усмішкою. Тієї ночі я провів своїх гостей до ліфта, і, коли прощався з ними, нічний ліфтер помахав мені на добраніч.

Просто переставивши кілька окремих чуттєвих вражень, які я мав зустріти, і зливши два чи більше з них в одне чуттєве враження, я збудував сон, що досить відрізнявся від мого бадьорого досвіду.

Бадьорий сон

Коли ми навчимося керувати рухами своєї уваги в четвертовимірному світі, ми зможемо свідомо творити обставини у тривимірному світі. Ми вчимося цього керування через бадьорий сон, де наша увага може втримуватися без зусилля, бо увага без зусилля необхідна для зміни майбутнього. У контрольованому бадьорому сні ми можемо свідомо побудувати подію, яку бажаємо пережити у тривимірному світі.

Чуттєві враження, які ми вживаємо, щоб побудувати бадьорий сон, — це присутні реальності, зміщені в часі, або в четвертовимірному світі. Усе, що ми робимо, будуючи бадьорий сон, — це вибираємо з величезного масиву чуттєвих вражень ті, які, правильно впорядковані, передбачають, що ми здійснили своє бажання.

Коли сон ясно визначено, ми розслаблюємося в кріслі й викликаємо стан свідомости, близький до сну — стан, який, хоч і межує зі сном, лишає нас у свідомому керуванні рухами нашої уваги. Тоді ми переживаємо в уяві те, що пережили б насправді, якби цей бадьорий сон був об’єктивним фактом.

Застосовуючи цю техніку для зміни майбутнього, важливо завжди пам’ятати: єдине, що займає розум під час бадьорого сну, — це САМ БАДЬОРИЙ СОН, зумовлена дія й відчуття, що передбачають здійснення нашого бажання. Як бадьорий сон стає фізичним фактом — не наша турбота. Наше прийняття бадьорого сну як фізичної реальности зумовлює засоби його здійснення.

Основа молитви

Дозвольте ще раз закласти основу молитви, що є не чим іншим, як контрольованим бадьорим сном:

1. Визначте свою мету — знайте безпомилково, чого хочете.

2. Побудуйте подію, яку, за вашою вірою, ви зустрінете ПІСЛЯ здійснення вашого бажання — таку, у якій дія «я» переважатиме, — подію, що передбачає здійснення вашого бажання.

3. Знерухомте фізичне тіло й викличте стан свідомости, близький до сну. Тоді подумки увійдіть у запропоновану дію, доки єдине відчуття здійснення не опанує розум; увесь час уявляючи, що ви справді виконуєте дію ТУТ І ТЕПЕР, щоб пережити в уяві те, що пережили б у плоті, якби тепер здійснили свою мету. Досвід переконав мене, що це найлегший шлях досягти нашої мети.

Однак мої численні невдачі засудили б мене, якби я натякав, що цілком опанував рухи своєї уваги. Але я можу зі стародавнім учителем сказати:

«Одне роблю: забуваючи те, що позаду, і простягаючись до того, що попереду, прагну до мети за нагородою».

Не варити козеня в молоці матері

Знову хочу нагадати вам: відповідальність за те, щоб зробити вчинене реальним у цьому світі, не на ваших плечах. Не переймайтеся тим, ЯК; ви припустили, що все зроблено, — припущення має свій власний спосіб об’єктивуватися. Уся відповідальність за те, щоб це сталося, знята з вас.

Є маленьке твердження в книзі Вихід, що це підтверджує. Мільйони людей, які читали його або чули про нього століттями, цілком його не зрозуміли. Сказано: «Не вари козеня в молоці його матері».

Незліченні мільйони, неправильно розуміючи це твердження, до цього дня, в освіченому 1948 році, не їдять жодних молочних продуктів із м’ясною стравою. Це просто не робиться.

Вони думають, що Біблія — історія, і коли вона каже «не вари козеня в молоці його матері», — молоко й молочні продукти, масло й сир вони не приймають одночасно з козеням чи будь-яким м’ясом. Вони навіть мають окремий посуд для приготування м’яса.

Але ви тепер збираєтеся застосувати це психологічно. Ви зробили свою медитацію й припустили, що ви те, чим хочете бути. Свідомість — Бог, ваша увага — мов самий потік життя, або молоко, що годує й оживляє те, що тримає вашу увагу. Інакше кажучи, те, що тримає вашу увагу, має ваше життя.

Століттями козеня було символом жертви. Ви дали народження всьому у своєму світі. Але є речі, які ви більше не хочете тримати живими, хоч ви їх виносили й виродили. Ви ревнивий батько, що може легко пожерти, мов Кронос, своїх дітей. Це ваше право — пожерти те, що раніше виражали, коли не знали краще.

Тепер ви відсторонені у свідомості від того колишнього стану. Це було ваше козеня, це була ваша дитина, ви втілили й виразили її у своєму світі. Але тепер, коли ви припустили, що ви те, чим хочете бути, не озирайтеся на свій колишній стан і не дивуйтеся, ЯК він зникне з вашого світу. Бо якщо ви озирнетеся й дасте йому увагу, ви знову варите те козеня в молоці його матері.

Не кажіть собі: «Цікаво, чи я справді відсторонений від того стану» або «Цікаво, чи це правда». Віддайте всю увагу припущенню, що річ уже так, бо вся відповідальність за те, щоб це сталося, цілком знята з ваших плечей. Вам не треба робити це так — воно Є так. Ви привласнюєте те, що вже факт, і ходите в припущенні, що це так; і в спосіб, якого ви не знаєте, я не знаю, ніхто не знає, — воно об’єктивується у вашому світі.

Не переймайтеся тим, як, і не озирайтеся на свій колишній стан. «Ніхто, хто поклав руку на плуг і озирається назад, не здатний до Царства Божого».

Просто припустіть, що все зроблено, і призупиніть розум — призупиніть усі аргументи свідомого тривимірного розуму. Ваше бажання поза досяжністю тривимірного розуму.

Припустіть, що ви є те, чим бажаєте бути; ходіть так, ніби вже ним є; і, поки ви лишаєтеся вірними своєму припущенню, — воно застигне у факт.

Запитання та відповіді

Після п’яти уроків Невілл відповідав на запитання слухачів. Тут зібрано всі тридцять шість відповідей — від найпростіших технічних («як часто уявляти?») до найглибших («хто написав Біблію?», «чи я спричинив чиюсь смерть?»). Читайте їх як продовження уроків: кожна відповідь — той самий закон, застосований до конкретного життя.

1. Що означає знак на обкладинках ваших книг?

Це око, накладене на серце, яке, своєю чергою, накладене на дерево, обтяжене плодами. Це означає: те, що ви усвідомлюєте й приймаєте як істину, ви здійсните. Як людина думає в серці своєму, така вона й є.

2. Я хотіла б одружитися, але не зустріла відповідного чоловіка. Як уявити чоловіка?

Вічно закохана в ідеали, саме ідеальний стан захоплює розум. Не прив’язуйте стан шлюбу до певного чоловіка, а до повного, багатого й переповненого життя. Ви бажаєте пережити радість шлюбу. Не звужуйте свою мрію — піднесіть її, зробивши прекраснішою. Тоді згустіть своє бажання в єдине відчуття або дію, що передбачає його здійснення.

У цьому західному світі жінка носить обручку на третьому пальці лівої руки. Материнство не обов’язково передбачає шлюб; близькість не обов’язково передбачає шлюб, але обручка — так.

Розслабтеся у зручному кріслі або ляжте горілиць і викличте стан, близький до сну. Тоді прийміть відчуття, що ви одружені. Уявіть обручку на пальці. Торкніться її. Прокрутіть навколо пальця. Зніміть її через суглоб. Продовжуйте цю дію, доки каблучка не набере виразности й відчуття реальности. Загубіться так у відчутті каблучки на пальці, що, коли розплющите очі, здивуєтеся, що її немає.

Якщо ви чоловік і не носите каблучку — припустіть більшу відповідальність. Як би ви почувалися, якби мали дружину, про яку треба дбати? Прийміть відчуття щасливо одруженого чоловіка просто зараз.

3. Що мені робити, щоб надихнути творчі думки, потрібні для письма?

Що вам робити? Припустіть, що оповідь уже написана й прийнята великим видавництвом. Зведіть ідею «бути письменником» до відчуття задоволення.

Повторюйте фразу «Хіба не чудово!» або «Дякую, дякую, дякую» знову й знову, доки не відчуєте себе успішним. Або уявіть друга, що вас вітає. Є незліченні способи передбачити успіх, але завжди йдіть до кінця. Ваше прийняття кінця зумовлює його здійснення. Не думайте про те, як увійти в настрій писати, — живіть і дійте так, ніби ви вже той автор, яким бажаєте бути. Припустіть, що маєте талант до письма. Думайте про взірець, який хочете побачити зовні. Якщо ви пишете книгу й ніхто не хоче її купити — нема задоволення. Дійте так, ніби люди жадають вашої праці. Живіть так, ніби не встигаєте писати оповіді чи книжки, щоб задовольнити попит. Наполягайте на цьому припущенні — і все потрібне для досягнення мети швидко розквітне, і ви це виразите.

4. Як уявити більші аудиторії для моїх виступів?

Найкраще я відповім, поділившись технікою дуже здібного вчителя, якого знаю. Коли ця людина вперше приїхала до цієї країни, вона почала виступати в малій залі в Нью-Йорку. Хоч на її недільний ранковий виступ приходило лише п’ятдесят-шістдесят людей і вони сиділи попереду, цей учитель ставав за трибуну й уявляв величезну аудиторію. Тоді він казав до порожнього простору: «Ви мене чуєте там у кінці?»

Сьогодні ця людина виступає в Карнеґі-холі в Нью-Йорку перед приблизно двома тисячами п’ятистами людьми щонеділі вранці й щосереди ввечері. Він хотів говорити до натовпів. Він не був скромним. Він не намагався обманювати себе, а збудував натовп у власній свідомості — і натовпи приходять. Станьте перед великою аудиторією. Звертайтеся до цієї аудиторії в уяві. Відчуйте, що ви на тій сцені, — і ваше відчуття забезпечить засоби.

5. Чи можна уявляти кілька речей одночасно, чи варто обмежитися одним бажанням?

Особисто я люблю обмежувати уявний акт єдиною думкою, але це не означає, що я на ній спиняюся. Протягом дня я можу уявляти багато речей, але замість уявляти безліч дрібних речей я радив би уявити щось таке велике, що воно вміщує всі дрібні. Замість уявляти багатство, здоров’я й друзів — уявіть, що ви в екстазі. Ви не могли б бути в екстазі й відчувати біль. Ви не могли б бути в екстазі й мати загрозу виселення. Ви не могли б бути в екстазі, якби не насолоджувалися повною мірою дружби й любови.

Яким було б відчуття, якби ви були в екстазі, не знаючи, що сталося, щоб цей екстаз викликати? Зведіть ідею екстазу до єдиного відчуття: «Хіба не чудово!» Не дозволяйте свідомому, розсудливому розумові питати «чому», бо якщо він запитає, то почне шукати видимих причин — і відчуття зникне. Натомість повторюйте знову й знову: «Хіба не чудово!». Призупиніть суд про те, що саме чудово. Вловіть єдине відчуття дива від усього цього — і станеться те, що свідчитиме про істину цього відчуття. І я обіцяю вам: воно охопить усі дрібні речі.

6. Як часто виконувати уявний акт — кілька днів чи кілька тижнів?

У книзі Буття розказано, як Яків боровся з ангелом. Ця оповідь дає нам ключ: коли досягнуто задоволення, настає безсилля.

Коли відчуття реальности — ваше, ви принаймні на цю мить розумово безсилі. Бажання повторювати акт молитви зникає, замінене відчуттям звершення. Ви не можете наполягати на бажанні того, що вже маєте. Якщо ви припускаєте, що ви те, чим бажаєте бути, аж до екстазу, ви більше цього не хочете. Ваш уявний акт — такий самий творчий акт, як і фізичний, у якому людина спиняється, втягується й благословляється, бо, як людина творить свою подобу, так і ваш уявний акт перетворює себе в подобу вашого припущення. Якщо ж ви не дійшли до точки задоволення — повторюйте дію знову й знову, доки не відчуєте, ніби торкнулися її й сила вийшла з вас.

7. Мене вчили не просити земного, лише духовного зросту, але гроші й речі — це те, чого я потребую.

Будьте чесні із собою. У всьому Писанні ставиться питання: «Чого ти хочеш від Мене?» Одні хотіли бачити, інші — їсти, ще інші хотіли бути випростаними, або «щоб моя дитина жила».

Ваше вимірно більше «я» говорить до вас мовою бажання. Не обманюйте себе. Знаючи, чого хочете, заявіть, що вже це маєте, бо вашому Отцеві вподобано дати вам це, — і пам’ятайте: те, чого бажаєте, ви маєте.

8. Коли ви припустили своє бажання, чи тримаєте в думці постійну присутність цього більшого «я», що оберігає вас і дає вам ваше припущення?

Прийняття кінця зумовлює засоби. Прийміть відчуття здійсненого бажання — і ваше вимірно більше «я» визначить засоби. Коли ви привласнюєте стан так, ніби вже його маєте, діяльність дня відверне ваш розум від усіх тривожних думок, тож ви не шукатимете знаків. Вам не треба носити відчуття, що якась присутність зробить це для вас; натомість ви знаєте, що вже зроблено. Знаючи, що це вже факт, ходіть так, ніби так воно й є, — і станеться те, що зробить це так. Вам не треба перейматися якоюсь присутністю, що щось робить для вас. Глибше, вимірно більше «ви» вже це зробило. Усе, що ви робите, — рухаєтеся до місця, де це зустрінете.

Пригадайте історію про чоловіка, що покинув учителя й був на дорозі додому, коли зустрів свого слугу, який сказав: «Син твій живе». І коли він спитав, о котрій годині це сталося, слуга відповів: «О сьомій годині». Тієї самої години, коли він припустив своє бажання, воно здійснилося для нього, бо о сьомій годині вчитель сказав: «Син твій живе». Ваше бажання вже дане. Ходіть так, ніби так воно й є, і, хоч час б’ється повільно в цьому вимірі вашого буття, він усе ж принесе вам підтвердження вашого припущення. Але прошу вас не бути нетерплячими. Якщо є одна річ, якої вам справді треба, — це терпіння.

9. Чи нема закону, що нічого не дається задарма? Чи не мусимо ми заслужити те, чого бажаємо?

Створення завершене! Вашому Отцеві вподобано дати вам царство. Притча про блудного сина — ваша відповідь. Попри марнотратство людини, коли вона приходить до тями й згадує, хто вона, — вона годується відгодованим телям достатку й носить одежу та перстень влади. Нема чого заслуговувати. Створення було завершене в основі часів. Ви, як людина, — Бог, зроблений видимим, щоб показати те, що Є, а не те, що має бути. Не думайте, що мусите виборювати своє спасіння потом чола. До жнив не чотири місяці — ниви вже побіліли; просто вклади серп.

10. Чи не позбавляє думка про те, що створення завершене, людину ініціативи?

Якщо ви спостерігаєте подію раніше, ніж вона станеться, то подія, що відбувається, мусить бути зумовленою з погляду того, хто бадьорий у цьому тривимірному світі. Але вам не обов’язково зустрічати те, що ви спостерігаєте. Ви можете, змінивши уявлення про себе, втрутитися у своє майбутнє й виліпити його в гармонії зі зміненим уявленням про себе.

11. Чи не заперечує ця здатність змінювати майбутнє твердження, що створення завершене?

Ні. Ви, змінюючи уявлення про себе, змінюєте своє відношення до речей. Якщо ви переставите слова п’єси, щоб написати іншу, — ви не створили нових слів, а просто мали радість їх переставити. Ваше уявлення про себе визначає порядок подій, які ви зустрічаєте. Вони є в основі світу, але не їхній порядок розташування.

12. Чому той, хто старанно працює в метафізиці, завжди ніби в браку?

Бо він насправді не застосовував метафізику. Я не говорю про м’якотілий підхід до життя, а про щоденне застосування закону свідомости. Коли ви привласнюєте своє благо, нема потреби, щоб людина чи держава діяли як посередник, через який прийде ваше благо.

Живучи у світі людей, я потребую грошей у щоденному житті. Якщо я запрошую вас завтра на обід, я мушу оплатити рахунок. Коли я виходжу з готелю, я мушу сплатити рахунок. Щоб сісти на потяг до Нью-Йорка, треба сплатити проїзд. Мені потрібні гроші, і вони мусять бути. Я не збираюся казати: «Бог знає краще, і Він знає, що мені потрібні гроші». Натомість я привласню гроші так, ніби вони вже є!

Ми мусимо жити сміливо! Ми мусимо йти крізь життя так, ніби володіємо тим, чим хочемо володіти. Не думайте, що через те, що ви допомогли комусь, хтось ззовні побачив ваші добрі діла й дасть вам щось, щоб полегшити ваш тягар. Немає нікого, хто зробить це для вас. Ви самі мусите сміливо йти, привласнюючи те, що ваш Отець уже дав вам.

13. Чи може неосвічена людина освітити себе, припустивши відчуття освічености?

Так. Збуджений інтерес отримує інформацію з усіх боків. Ви мусите щиро бажати бути добре освіченим. Бажання бути начитаним, за яким іде припущення, що ви такий, робить вас вибірковим у читанні. У міру поступу в освіті ви автоматично стаєте вибірковішим, розбірливішим у всьому, що робите.

14. Ми з чоловіком разом ходимо на курс. Чи обговорювати нам свої бажання одне з одним?

Є два духовні вислови, що пронизують Біблію. Один: «Іди й нікому не кажи», другий: «Я сказав вам це раніше, ніж сталося, щоб, коли станеться, ви повірили». Потрібна духовна сміливість, щоб сказати іншому, що ваше бажання здійснене, перш ніж це видно ззовні. Якщо у вас немає такої сміливости, то краще мовчіть.

Особисто мені приємно розповідати свої плани дружині, бо ми обоє відчуваємо таке піднесення, коли вони втілюються. Перша людина, якій чоловік хоче довести цей закон, — його дружина. Кажуть, що Магомет вічно великий, бо його першим учеником була його дружина.

15. Чи нам із чоловіком працювати над одним проєктом чи над окремими?

Цілком на ваш розсуд. У нас із дружиною різні інтереси, але багато спільного. Пригадуєте оповідь, яку я розповів про наше повернення до Сполучених Штатів цієї весни? Я відчув своїм обов’язком як чоловік здобути проїзд назад до Америки, тож привласнив це собі. Я відчуваю, що є певні речі на боці дружини в цьому контракті — як-от підтримувати чистий, гарний дім і знайти відповідну школу для нашої доньки, — тож вона дбає про них.

Досить часто дружина просить мене уявити за неї, ніби вона має більше віри в мою здатність це зробити, ніж у власну. Це мені лестить, бо кожен чоловік, гідний цього імени, хоче відчувати, що його родина вірить у нього. Але я не бачу нічого поганого у спілкуванні двох, що люблять одне одного.

16. Мені здається, що коли занадто заглибитися в сонливий стан, то бракуватиме відчуття.

Коли я говорю про відчуття, я не маю на увазі емоцію, а прийняття факту, що бажання здійснене. Відчувати вдячність, здійсненість, подяку — легко сказати «Дякую», «Хіба не чудово!» або «Звершено». Коли ви входите в стан вдячности, ви можете або прокинутися, знаючи, що все зроблено, або заснути у відчутті здійсненого бажання.

17. Чи любов — продукт вашої власної свідомости?

Усе існує у вашій свідомості — чи то любов, чи ненависть. Ніщо не приходить ззовні. Гори, до яких ви шукаєте допомоги, — це гори внутрішнього пасма. Ваші почуття любови, ненависти чи байдужости всі постають із вашої власної свідомости. Ви безконечно більші, ніж могли б коли-небудь себе уявити. Ніколи, у вічності, ви не досягнете остаточного себе. Ось наскільки ви чудові. Любов — не продукт вас: ви є любов, бо це те, чим є Бог, а ім’я Бога — «Я Є», те саме ім’я, яким ви називаєте себе раніше, ніж заявляєте про стан, у якому тепер перебуваєте.

18. Припустімо, мої бажання не можуть здійснитися шість місяців чи рік. Чи чекати мені, щоб їх уявляти?

Коли бажання на вас — це час прийняти своє бажання в усій його повноті. Можливо, є причини, чому порив дано вам саме тепер. Ваше тривимірне «я» може думати, що не може бути тепер, але ваш четвертовимірний розум знає, що вже є, — тож бажання має бути прийняте вами як фізичний факт тепер.

Припустімо, ви хотіли збудувати дім. Порив мати його — тепер, але деревам треба вирости, а теслі збудувати дім. Хоч порив здається великим, не чекайте, щоб до нього пристосуватися. Заявіть володіння тепер і дайте йому об’єктивуватися у свій дивний спосіб. Не кажіть, що це займе шість місяців чи рік. Тієї миті, коли бажання на вас, — припустіть, що воно вже факт! Ви і тільки ви дали своєму бажанню проміжок часу, а час відносний, коли йдеться про цей світ. Не чекайте, щоб щось сталося, — прийміть це тепер так, ніби вже так, і побачте, що станеться.

Коли у вас є бажання, глибше «ви», якого люди називають Богом, говорить. Він спонукає вас мовою бажання прийняти те, що Є, а не те, що має бути! Бажання — це просто Його спілкування з вами, яке каже вам, що ваше бажання — ваше, тепер! Ваше прийняття цього факту доводиться повним пристосуванням до нього, ніби воно вже істинне.

19. Чому дехто з нас умирає молодим?

Наші життя в ретроспективі міряються не роками, а змістом цих років.

20. Що ви вважали б повним життям?

Різноманітність досвідів. Чим різноманітніші вони, тим багатше ваше життя. Після смерти ви дієте у вимірно більшому світі й граєте свою роль на клавіатурі, складеній із цілого життя людських досвідів. Тому що різноманітніші ваші досвіди, то тонший ваш інструмент і то багатше ваше життя.

21. А що з дитиною, що вмирає при народженні?

Дитина, що народилася, живе вічно, бо ніщо не вмирає. Може здатися, що дитина, яка вмирає при народженні, не має клавіатури людського досвіду, але, як сказав колись поет:

«Він накреслив коло, що мене відтрутило — невірного, негідника, річ на поталу. Але Любов і я мали кмітливість перемогти! Ми накреслили коло, що вмістило його».

Улюблена істота має доступ до чуттєвих досвідів люблячої. Бог є любов; тому зрештою кожен має інструмент, клавіатурою якого є чуттєві враження всіх людей.

22. Яка ваша техніка молитви?

Вона починається з бажання, бо бажання — головна пружина дії. Ви мусите знати й визначити свою мету, тоді згустити її у відчуття, що передбачає здійснення. Коли ваше бажання ясно визначене, знерухомте фізичне тіло й переживіть в уяві дію, що передбачає його здійснення. Повторюйте цей акт знову й знову, доки він не набере жвавости й відчуття реальности.

Або згустіть своє бажання в єдину фразу, що передбачає здійснення, — як-от «Дякую, Отче», «Хіба не чудово» або «Звершено». Повторюйте цю згущену фразу або дію в уяві знову й знову. Тоді або прокиньтеся з того стану, або зісковзніть у глибокий сон. Це не має значення, бо акт зроблено, коли ви цілком прийняли його як завершений у тому сонному, дрімливому стані.

23. Двоє хочуть ту саму посаду. Одна її має. Інша мала її й тепер хоче назад.

Ваш Отець (вимірно більше «ви») має шляхи й засоби, яких ви не знаєте. Прийміть Його мудрість. Відчуйте, що ваше бажання здійснене, тоді дозвольте Отцеві дати його вам. Теперішня може отримати підвищення на вищу посаду або вийти заміж за дуже заможного чоловіка й покинути роботу. Вона може отримати велику суму грошей або вирішити переїхати до іншого штату.

Багато людей кажуть, що хочуть працювати, але я щиро в цьому сумніваюся. Вони хочуть безпеки й обумовлюють безпеку роботою. Але я справді не думаю, що пересічна дівчина щиро хоче вставати вранці й іти на роботу.

24. Яка причина хвороби й болю?

Фізичне тіло — емоційний фільтр. Багато людських недуг, досі вважалися суто фізичними, тепер визнані такими, що кореняться в емоційних зрушеннях.

Біль походить від браку розслаблення. Коли ви спите, болю немає. Якщо ви під наркозом, болю немає, бо ви, так би мовити, розслаблені. Якщо у вас біль, то тому, що ви напружені й намагаєтеся щось силоміць втиснути. Ви не можете силою втілити ідею — ви просто її привласнюєте. Це увага без зусилля. Лише практика доведе вас до точки, де ви можете бути уважними й водночас розслабленими.

Увага — це напруга до мети, а розслаблення — цілковита протилежність. Ось дві цілком протилежні ідеї, які ви мусите змішати, доки не навчитеся через практику бути уважними, але не напруженими. Слово «уважність» означає «увага мінус зусилля». У стані уважности ідея тримає вас без напруги.

25. Хоч би як я намагаюся бути щасливою, під сподом у мене меланхолійне відчуття, що мене оминули. Чому?

Бо ви відчуваєте, що вас не хочуть. Я на вашому місці припустив би, що мене хочуть. Ви знаєте техніку. Припущення, що вас хочуть, може здаватися хибним, коли його щойно прийняли, але якщо ви відчуватимете себе бажаною й поважаною та наполягатимете на цьому припущенні, ви здивуєтеся, як інші шукатимуть вас. Вони почнуть бачити у вас якості, яких ніколи раніше не бачили. Я обіцяю вам. Якщо ви тільки припустите, що вас хочуть, — вас хотітимуть.

26. Якщо безпека прийшла до мене через смерть близької людини, чи я спричинив ту смерть?

Не думайте й секунди, що ви спричинили смерть, припускаючи безпеку. Більше «ви» не завдасть шкоди нікому. Воно бачить усе й, знаючи довжину життя кожного, може надихнути іншого дати вам те, що зможе здійснити ваше припущення.

Ви не вбили людину, яка назвала вас у своєму заповіті. Якщо через кілька днів після вашого повного прийняття ідеї безпеки дядько Джон пішов із цієї тривимірної площини й залишив вам свій маєток — це лише тому, що дядькові Джонові настав час іти. Але він не помер і секунди раніше свого часу. Більше «ви» побачило тривалість життя Джона й ужило його як шлях, щоб здійснити ваше відчуття безпеки.

Прийняття кінця зумовлює засоби до здійснення цього кінця. Не переймайтеся нічим, крім кінця. Завжди пам’ятайте, що відповідальність за те, щоб це сталося, цілком знята з ваших плечей. Воно ваше, бо ви приймаєте його як таке!

27. У мене більше ніж одна мета. Чи буде неефективним зосереджуватися на різних цілях у різні періоди?

Я люблю брати одну всепоглинаючу амбіцію, обмежувати її єдиною короткою фразою або дією, що передбачає здійснення, але я не обмежую свою амбіцію. Я просто знаю, що моя справжня мета охопить усі дрібні.

28. Мені важко змінити уявлення про себе. Чому?

Бо ваше бажання змінитися ще не збуджене. Якби ви закохалися в те, чим справді хочете бути, ви стали б ним. Потрібен інтенсивний голод, щоб спричинити перетворення себе.

«Як олень прагне до потоків вод, так душа моя прагне до Тебе, Господи».

Якби ви стали такими спраглими досконалости, як маленький олень спраглий води, що зважується на гнів тигра в лісі, — ви стали б досконалими.

29. Я обдумую ділову справу. Вона для мене багато значить, але я не можу уявити, як вона може постати.

Вас звільнено від цієї відповідальности. Вам не треба робити її реальністю — вона вже є! Хоч ваше уявлення про себе здається таким далеким від справи, яку ви тепер обдумуєте, вона вже існує як реальність у вас. Спитайте себе, як би ви почувалися й що робили б, якби ваша ділова справа мала великий успіх. Ототожніться з тим характером і відчуттям — і ви здивуєтеся, як швидко здійсните свою мрію.

Єдина жертва, якої від вас вимагають, — це віддати своє теперішнє уявлення про себе й привласнити бажання, яке хочете виразити.

30. Як студент метафізики я вчився вірити, що расові вірування й універсальні припущення впливають на мене. Ви маєте на увазі, що лише тією мірою, якою я даю цим універсальним віруванням владу над собою, вони на мене впливають?

Так. Важлива лише ваша індивідуальна точка зору, бо ваш світ вічно свідчить про ваше теперішнє уявлення про себе. Якщо хтось вас образив — змініть уявлення про себе. Це єдиний шлях, яким змінюються інші. Сьогоднішню газету можуть прочитати будь-які шестеро людей у цій залі, і ніхто двоє не витлумачать ту саму історію однаково. Один буде піднесений, інший пригнічений, третій байдужий — і так далі, а історія та сама.

Універсальні припущення, расові вірування — називайте їх як хочете — не важливі для вас. Важливе ваше уявлення — не про іншого, а про себе, бо уявлення, яке ви тримаєте про себе, визначає уявлення, яке ви тримаєте про інших. Лишіть інших у спокої. Що вони вам? Ідіть за власними бажаннями.

Закон завжди в дії, завжди абсолютний. Ваша свідомість — скеля, на якій стоять усі будови. Стежте за тим, що ви усвідомлюєте. Вам не треба перейматися іншими, бо вас підтримує абсолютність цього закону. Жодна людина не приходить до вас сама з себе — хоч би була добра, погана чи байдужа. Вона не вибрала вас! Ви вибрали її! Вона притягнулася до вас через те, чим ви є.

Ви не можете знищити стан, який уявляє інший, силою. Натомість лишіть його в спокої. Що він вам? Підніміться на вищий рівень свідомости — і знайдете новий світ, що чекає на вас; і, коли ви освячуєте себе, інші освячуються.

31. Хто написав Біблію?

Біблію написали розумні люди, які вжили сонячні та фалічні міфи, щоб об’явити психологічні істини. Але ми сприйняли їхню алегорію за історію й тому не побачили їхнього справжнього послання.

Дивно, але коли Біблію було випущено у світ і прийняття, здавалося, було близьке, — велика Александрійська бібліотека згоріла дощенту, не лишивши записів про те, як Біблія постала. Мало хто може читати іншими мовами, тож не може порівняти свої вірування з іншими. Наші церкви не заохочують нас порівнювати. Скільки з мільйонів, що приймають Біблію як факт, коли-небудь її питали? Вірячи, що це слово Боже, вони сліпо приймають слова й тим втрачають суть, що в них міститься. Прийнявши воза, вони не розуміють, що цей віз везе.

32. Чи користуєтеся ви апокрифами?

У моєму вченні — ні. Удома в мене кілька томів. Вони не більші за шістдесят шість книг нашої теперішньої Біблії. Вони просто розповідають ту саму істину інакше. Наприклад, є оповідь про Ісуса-хлопчика, який дивиться, як діти роблять із глини пташок. Тримаючи пташок у руках, вони вдають, що ті літають. Ісус підходить і вибиває птахів їм із рук. Коли вони починають плакати, Він бере одну з розбитих пташок і знову її ліпить. Тримаючи її високо, Він дихає на неї — і птах злітає.

Це оповідь про того, хто прийшов розбити ідолів у розумах людей, а тоді показати, як ужити ту саму субстанцію, переліпити її в прекрасну форму й дати їй життя. Ось що намагається передати ця оповідь. «Я прийшов не мир принести, а меч». Істина вбиває всіх маленьких глиняних курочок розуму; вбиває ілюзії, а тоді переліплює їх у новий взірець, що звільняє людину.

33. Якщо Ісус — вигаданий персонаж, створений біблійними письменниками, щоб проілюструвати певні психологічні драми, то як ви поясните той факт, що його його філософію згадують у нерелігійній і нехристиянській історії тих часів? Хіба Понтій Пилат і Ірод не були реальними, з плоті й крови, римськими урядовцями в ті дні?

Оповідь про Ісуса — тотожна оповіді про індуського спасителя Крішну. Це ті самі психологічні персонажі. Обидва, за переказом, народилися від непорочних матерів. Правителі того часу намагалися знищити їх у дитинстві. Обидва зціляли хворих, воскрешали мертвих, навчали Євангелія любови й умерли мученицькою смертю за людство. Індуси й християни однаково вірять, що їхній спаситель — Бог, зроблений людиною.

Сьогодні люди цитують Сократа, але єдиний доказ, що Сократ колись існував, — у працях Платона. Кажуть, Сократ випив цикуту, але я питаю вас: хто такий Сократ? Якось я процитував рядок із Шекспіра, і одна пані сказала мені: «Але ж це сказав Гамлет». Гамлет ніколи цього не казав: Шекспір написав рядки й уклав слова в уста персонажа, якого створив і назвав Гамлетом. Святий Августин сказав колись: «Те, що тепер зветься християнською релігією, існувало серед давніх. Вони почали називати християнством істинну релігію, але вона ніколи не існувала».

34. Чи користуєтеся ви афірмаціями й запереченнями?

Лишімо ці школи думки, що вживають афірмації й заперечення. Найкраща афірмація й єдина дієва — це припущення, яке само в собі передбачає заперечення попереднього стану.

Найкраще заперечення — цілковита байдужість. Речі в’януть і вмирають через байдужість. Вони живуть завдяки увазі. Ви не заперечуєте річ, кажучи, що її не існує. Натомість ви вкладаєте в неї відчуття, визнаючи її, — і те, що ви визнаєте істинним, істинне для вас, хоч би було добре, погане чи байдуже.

35. Чи можливо, щоб людина здавалася мертвою й усе ж не була мертвою?

Кажуть, генерал Лі народився через два роки після того, як його матір, яку вважали мертвою, поховали живою. На її щастя, її не забальзамували й не закопали в землю, а поклали в склеп, де хтось почув її крик і визволив. Через два роки пані Лі народила сина, який став генералом Лі. Це частина історії цієї країни.

36. Як може людина, обділена в юності, стати успішною в житті?

Ми створіння звички, що утворює взірці розуму, які повторюються знову й знову. Хоч звичка діє як владний закон, що змушує повторювати взірці, вона не закон, бо ви і я можемо змінювати взірці. Багато успішних людей — як-от Генрі Форд, Рокфеллер і Карнеґі — були обділені в юності. Багато великих імен у цій країні походили з бідних родин, але лишили по собі великі здобутки в політичному, мистецькому й фінансовому світі.

Одного вечора мій друг відвідав зібрання молодих рекламних керівників. Промовець вечора сказав цим молодим людям: «Маю вам сказати сьогодні лише одне: зробіть себе великими — і ви не зазнаєте невдачі».

Взявши звичайну акваріумну чашу, він наповнив її двома торбинками — одна з волоськими горіхами, друга з дрібними бобами. Змішавши їх рукою, він почав трусити чашу й сказав: «Ця чаша — життя. Ви не можете зупинити її трясіння, бо життя — це постійний пульсуючий, живий ритм. Але дивіться». І поки вони дивилися, великі горіхи вийшли на поверхню чаші, а дрібні боби впали на дно.

Зазирнувши в чашу, чоловік спитав: «Хто з вас нарікає й питає чому?» Тоді додав: «Хіба не дивно: голос іде з чаші, а не ззовні. Біб нарікає, що якби він мав таке саме середовище, як горіх, він теж робив би великі справи, але йому ніколи не дали шансу». Тоді він узяв маленький біб із дна чаші й поклав його нагору, кажучи: «Я можу перемістити біб самою силою, але не можу спинити трясіння чаші життя», — і, коли він трусонув чашу, біб знову зісковзнув на дно.

Почувши інший голос нарікання, він спитав: «Що це я чую? Ви кажете, що я мав би взяти одного з тих великих хлопців, який вважає себе таким великим, і покласти його на дно й подивитися, що з ним станеться? Ви вірите, що він буде так само обмежений, як ви, бо його позбавлять можливості великих справ, як і вас? Побачимо».

Тоді промовець узяв один із великих горіхів і штовхнув його просто на дно чаші, кажучи: «Я все ще не можу спинити трясіння чаші», — і, поки люди дивилися, великий горіх знову вийшов на поверхню. Тоді промовець додав:

«Панове, якщо ви справді хочете бути успішними в житті, — зробіть себе великими».

Мій друг взяв це послання до серця й почав припускати, що він успішний бізнесмен. Сьогодні він справді велика людина, якщо судити успіх за доларами. Тепер він наймає понад тисячу людей у місті Нью-Йорку. Кожен із вас може зробити те, що зробив він. Припустіть, що ви є те, чим хочете бути. Ходіть у цьому припущенні — і воно застигне у факт.