¹ Знаємо, що коли наша земна хатина тіла зруйнується, то маємо будівлю від Бога, оселю нерукотворну, вічну на небі.

² Тому ми й стогнемо, бажаючи зодягтися в наше небесне помешкання.

³ Аби лише і роздягнутими нам не виявитися голими.

⁴ Бо ми, що є в наметі, стогнемо під тягарем, бо хочемо не роздягтися, а зодягнутися, аби смертне було поглинене життям.

⁵ Той, що створив нас для цього, це – Бог; він дав нам запоруку Духа.

⁶ Отож, завжди маючи сміливість, знаємо, що, живучи в тілі, ми далекі від Господа,

⁷ бо ходимо вірою, а не видінням.

⁸ Сміливість же маємо і добру волю для того, щоб бажати краще вийти з тіла та піти до Господа.

⁹ Тому ж стараємося, – чи то входячи, чи виходячи, – любими йому бути.

¹⁰ Всім бо нам треба з’явитися перед судом Христовим, щоб кожний одержав згідно з тим, що в тілі зробив, – добро чи зло.

¹¹ Отже, пройняті Господнім страхом, ми переконуємо людей; перед Богом же ми відкриті; маю надію, що й перед вашою совістю ми відкриті.

¹² Не наново доручаємо себе вам; але даємо вам нагоду похвалитися нами, щоб ви мали відповідь для тих, що хваляться обличчям, а не серцем.

¹³ Коли ми з розуму зійшли, – то для Бога; коли ж при здоровому глузді, – то для вас.

¹⁴ Бо любов Христова держить нас, коли ми думаємо так: [якщо] один помер за всіх, то й усі померли.

¹⁵ А він помер за всіх, щоб ті, які живуть, більше не жили для себе, але для того, хто за них помер і воскрес.

¹⁶ Тому ми відтепер нікого не знаємо тілесно. Хоч пізнали Христа тілесного, але тепер більше не знаємо.

¹⁷ Отож, хто в Христі, той нове створіння; стародавнє минуло, тепер [усе] нове.

¹⁸ Усе – від Бога, який примирив нас із собою через Христа і дав нам служіння примирення.

¹⁹ Адже Бог у Христі примирив світ із собою, незважаючи на їхні проступки, і дав нам слово примирення.

²⁰ Отже, ми – посланці від імени Христа і тому наче сам Бог благає через нас. Від імени Христа просимо: примиріться з Богом.

²¹ Бо того, хто не знав гріха, він зробив за нас гріхом, щоб ми стали Божою праведністю в ньому!