Диоптра, або Духовне зерцало. Частина I. Розділи 7–10: марнота людської мови, похвал і тщеславства

Частина 3 з 21 · ← Попередня · Наступна → · Зміст книги

Кожна людина рано чи пізно виявляє, що живе не так перед Богом, як перед людьми. Ця частина «Диоптри» присвячена саме цьому відкриттю — і є, мабуть, найболючішою в усій першій частині книги. Автор бере чотири посудини, в яких найчастіше зберігається наше самолюбство: чужі думки про нас, чужу поголоску, чужу похвалу і, нарешті, те, що ховається за ними обома, — тщеславство. Розділ за розділом він показує, що всі чотири посудини порожні.

Попередня частина: Розділи 4–6: марнота людських думок і пам’ять про кінець. Повний зміст книги — на центральній сторінці видання.

Зміст цієї частини

• Розділ 7. Про марноту людських думок і слів
• Розділ 8. Про зневагу до людської поголоски
• Розділ 9. Про марноту людських похвал
• Розділ 10. Про тщеславство

📲 Встановлюйте додаток Pray.ee: Для зручного щоденного читання без реклами та відліку 40 днів молитовного правила завантажуйте наш безкоштовний мобільний додаток Pray.ee у Google Play.

Розділ 7. Про марноту людських думок і слів

«Поклади на Господа печаль твою, і Він тебе поживить» (Пс. 54:23), — каже Псалмоспівець. Усі твої старання мають бути спрямовані на те, щоб догодити Богові, і не зноситися від людських похвал, і не бентежитися через людські нарікання та обмовляння. Коли ти не терпиш, щоб про тебе ширили обмови, то причиною цього буває те, що ти стараєшся догоджати людям; і якщо ти радієш похвалам, то тому, що хочеш їм зробити приємність. Але — о, якби ти все своє піклування докладав до одного: щоб виконати пресвяту Божу волю й бути любим від Бога, — то як мало ти надавав би значення людським словам, які розголошуються проти тебе! Не старайся догоджати нікому іншому, крім Єдиного Бога, — і проводитимеш життя в спокої та втішенні. Ніщо інше не повинно бути для тебе образливим, крім того, щоб образити й розгнівити Бога; ні в якій речі не покладай своєї втіхи, крім чистого твого сумління. Уся думка святих полягала в любові до Єдиного Бога, і тому вони мало дбали про людське лихослів’я. Апостол Павло каже: «Зодягніться в Господа нашого Ісуса Христа» (Рим. 13:14). Не каже: «Зодягніться в одежу Христову», але — у Самого Ісуса Христа. В одну Христову одежу, а не в Христа зодягаються лицеміри та всі інші, хто старається догоджати людям: вони ззовні, у словах і вигляді, є доброчесними, а всередині сповнені беззаконня. Зодягнися в Ісуса Христа й будь добрий душею, маючи Його в собі, і не старайся показувати вдавану святість людям, які бачать тільки зовнішність, а не те, коли людина прогнівлює Бога. Багато хто праведний перед людьми, але не перед Богом. Про Ноя ж, праведного перед Богом, Сам Господь каже: «Я побачив тебе праведним перед Собою в роді цьому» (Бут. 7:1). Про батьків Іоанна Хрестителя свідчить євангелист Лука, що вони були праведні перед Богом (пор. Лк. 1:6). Але зовсім не такими були книжники й фарисеї, піклування яких полягало в тому, щоб бути шанованими за праведних від людей і бути ними похваленими.

Якщо ти будеш догоджати Єдиному Богові, то без труду зможеш знехтувати всім, що б люди про тебе не розголошували поганого. Марно шанувати нечестиві людські думки, коли ти маєш прагнути набути Божої любові. Багато кого хвалили люди, а нині вони в пеклі; багато кого вважали безумними, а нині вони насолоджуються славою Христовою. «Хвалить грішного в пожаданні душі своєї, і кривдник благословенний» (Пс. 9:24), — каже Псалмоспівець. Премудрий каже, що засуджені на кару в пеклі ті, хто буде говорити про праведника: «Це той, якого ми колись мали за посміховисько й за притчу на глум. Безумні, життя його ми вважали за божевілля, а кінець його — за безчестя» (Прем. 5:3–4). І апостол Павло пише до коринтян: «Ми безумні задля Христа» (1 Кор. 4:10). Друзів Божих люди звичайно поносять, а злих хвалять. Якщо ж так, то не зноситися ти маєш від людських похвал, не скорбіти, що люди про тебе думають погано.

Якщо тебе справедливо хвалять за доброчесність, яку ти маєш, — не зносься, бо маєш безліч таких недоліків, і якби люди про них знали, то ніколи б тебе хвалити не стали. Якщо хвалять тебе за доброчесність, якої ти не маєш, то подбай, щоб її мати, і щоб світ у цьому не обманювався. Якщо справедливо на тебе нарікають, то доклади піклування виправити себе. Багато хто живе погано, а своїх хулителів гонять, але це справжня марнота й явне безумство. Якщо лихословлять про твоє погане життя ті, кого ти нічим не засмутив, то чи не більше стануть на тебе нарікати й хулити, коли ти станеш їх гнати? Найліпший засіб для того, щоб позбутися людських обмовлянь, — виправити те зло, про яке розголошується: так ти затулиш уста поносителів. Якщо ж поносять тебе несправедливо — роздумай, що вони лише люди і що не можуть вони завдати тобі шкоди, а навпаки, принесуть тобі тільки користь, якщо все це будеш терпіти з терпеливістю.

Якби Бог вимагав від людей поради — прийняти тебе до Своєї слави чи відіслати в пекло, чи щось інше з тобою зробити, — то ти, звичайно, мав би докласти піклування, щоб усі тебе хвалили й вважали за святого. Але оскільки Бог один має право судити тебе й твою душу, то марно піклуватися про те, щоб отримати похвалу від людей. Бог не зажадає за тебе від них звіту й не питатиме їхньої думки про тебе, що б про тебе не говорили, — Бог не задовольниться всім тим, а лише твоїм сумлінням. Якби навіть увесь світ визнавав тебе святим і достойним небесної слави, то яка з того буде користь для тебе перед Богом, Який судитиме тебе за Своїм всезнанням? Але якби ти був другом Божим, то яку ж шкоду могли б завдати тобі поношення в земному житті? Бо не той буде засуджений Богом, кого люди поносять, і не той угодний Богові, кого вони хвалять. Марнотні людські судження, оскільки люди не знають нутрощів сердець і людських заслуг і безустанно обманюються. Ні благодаті, ні слави вони дати не можуть, не в їхній владі ні спасти, ні засудити тебе на мучення. Бо Бог, як Сам Він сказав пророкові Самуїлові (пор. 1 Цар. 16:7), не судить за виглядом і зовнішністю. Хоч би всі люди були твоїми друзями, однак вони аж ніяк не можуть ні продовжити твоє життя хоч на півгодини, ні позбавити тебе того грізного суду. О, наскільки ліпше мати Бога другом під час смерті, ніж протягом усього життя догоджати князям і сильним світу цього, які хоч би й обсипали нас дарами й почестями, але тоді й найменшої допомоги надати нам не зможуть!

Будь у цьому переконаний і тому не скорби, скільки б люди не говорили про тебе поганого, а тільки виконуй свій обов’язок, не старайся догоджати людям і не шукай похвал від них у цьому світі, бо все це веде до марноти й пустої втрати часу. Отже, звернися до Бога й усіма силами старайся Йому догоджати й служити, відвертаючи свій слух від поношень, хулення та марнот нещасного віку цього.

Розділ 8. Про зневагу до людської поголоски

«Для мене дуже мало значить, як судите про мене ви чи як судять інші люди… Судить же мене Господь. Тому не судіть ніяк передчасно, поки не прийде Господь, Який і освітить скрите в темряві та виявить сердечні наміри, і тоді кожному буде похвала від Бога» (1 Кор. 4:3–5). Так каже апостол, віддаючи зневазі людський суд. Отже, оскільки є Бог, Який знає серця і буде судити їх, — то, якщо тебе хвалять, не тщеслався, і, якщо терпиш поношення, не скорби, бо бути зневаженим не є зло, так само як і похвала іншого не може тебе увінчати. У годину смерті виявиться, добрий чи поганий хто був. Отже, знехтувавши гріховними людськими думками, старайся догоджати Єдиному Богові. Ті, хто трудиться на воєнному поприщі, мають зневажати міркування невігласів і, навпаки, надають більшого значення судові, який за здобуту перемогу дасть нагороду. Так і ти не надавай значення похвалам і поношенням людським, але всі твої думки спрямуй до того, щоб догодити Єдиному Богові як твоєму Судді, Який віддасть, за словами Спасителя, кожному за ділами його (Мф. 16:27). Якщо ти добрим подвигом трудишся, то з руки Його приймеш і відплату.

Люби правду й за ніщо вважай людські судження, які нерідко викликаються ненавистю або упередженістю; насправді ж ті, хто судить, не знають того, що всередині людини. Не переставай через людські слова творити добро. Ведмідь, забравши вулик, наповнений медом, мало дбає про те, що деякі бджоли його вжалять: так учиняй і ти, маючи з собою Бога, людські слова й поношення за ніщо вважаючи, бо жало їхнє не може завдати тобі великої шкоди. Скоро залишає доброчесність той, хто більше цінує людські слова, ніж Божу повеління; такий багато разів може хіба що залишити якийсь окремий беззаконний учинок, а не саму злу свою волю. Хто задля Бога зневажає похвали й почесті людські, той воістину найславніший. Коли злі люди наші добрі діла витлумачують на погане, то тим самим лише доводять, що вони самі не вміють творити добра, тому такі злі й розбещені людські міркування треба цілком зневажати. Як у житті зневажаються судження тих, хто говорить, наприклад, про ремесла, нічого в них не розуміючи, — так і ти нехтуй людською поголоскою. Живописець залишає без усякої уваги думку невігласа-селянина, який стане говорити, що портрет написано погано. Щасливі були б науки, якби про них міркували лише досвідчені вчителі.

Чи ти ліпший від Ісуса Христа? Прочитай Євангеліє — і знайдеш, що й Його одні називали самарянином, який має в собі біса; інші говорили, що «не є Цей від Бога чоловік, бо не шанує їхніх свят»; треті вигукували: «Як може чоловік грішний творити такі чудеса? І була між ними сварка» (Ін. 9:16). Якщо про Ізбавителя світу, Який був Сам уособленою святістю й добротою, ширилися такі різні хулительні думки, то як ти смієш так гордитися, що, будучи сповнений безлічі недосконалостей, хочеш від усіх отримувати похвали за свої діла?! Коли про Господа, Який не вчинив гріха й був пресвятий, такі суперечливі та поносні ширилися думки, то чи тобі бажати, щоб усі немов одними устами хвалили всі твої вчинки? Суєта суєт і всяка марнота (Еккл. 1:2). Якщо багато є таких, які хвалять тебе, то ти не повинен засмучуватися тим, що деякі про тебе погано думають і говорять. Немає жодного святого, чиє життя в цьому світі всі б хвалили, і немає жодного такого святого діла, про яке злі люди не понарікали б. Великий обман — не йти шляхом доброчесності через суперечливі, недосконалі людські судження. Якби ти навіть став найсвятіше проводити життя, то й при всьому буде багато тих, хто його порочить; і якщо ти будеш такий легковажний, що станеш шанувати людські думки, то тобі ніколи не вчинити жодного доброго діла. Сліпця євангельського, що сидів при дорозі єрихонській і просив Христа про допомогу, багато хто докоряв, але він що більше забороняли йому, то сильніше взивав до Спасителя (пор. Мк. 10:46–48). Язика злих людей неможливо втримати.

Отже, наблизься до Бога, стань на шлях правди й будь непохитний у своїх добрих починаннях, тим більше не внемли словам пустих людей, які мають звичай усе починання й учинки ближніх пояснювати на погане. Безрозсудний ти будеш, якщо станеш дослухатися до всіх людських слів. Постарайся ж бути вдячним Богові й корися Його волі, оскільки все інше — марнота марнот і томління духа.

Розділ 9. Про марноту людських похвал

«Стережіться, не чиніть милостині вашої перед людьми з тим, щоб вони вас бачили» (Мф. 6:1), — каже Господь. І в іншому місці: «Так нехай світить світло ваше перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла», — але при цьому Бог хоче, щоб ти не своєї честі шукав, а Його, тому й додає: «і прославляли Отця вашого Небесного» (Мф. 5:16). Хто добрі діла робить задля похвали, той шукає не того, щоб Бог був прославлений, а лише — себе самого. Не забороняє нам Бог творити добрі діла й явно, але хоче, щоб сам намір наш був таємний. Він заповідає не шукати своєї похвали, але в добрих своїх ділах більше бажати догодити Богові, ніж шукати своєї слави. Якщо ти скарб добрих діл будеш міряти язиком інших, то не в твоїй волі буде зберегти його чи погубити. Зберігай сам свій скарб. Сховай багатство твоїх доброчесностей, якщо не бажаєш бути позбавлений їх своїми підлесниками. Єзекія показав свої скарби послам вавилонського царя і за те був від Бога суворо покараний. Не оприлюднюй своїх добрих діл, не шукай похвал людських, якщо не хочеш бути покараний Богом як безумний і тщеславний. Не шукай нагороди за свої добрі діла в цьому світі, щоб не позбутися тобі заплати вічної слави. Стережися, щоб потім не сказав тобі Праведний Суддя: «Уже взяли нагороду свою» (пор. Мф. 6:2, 5, 16).

Не шукай бути виправданим перед людьми, бо похвала людська — марнота, якщо при цьому засуджує тебе грішне сумління. Мудрець істинний не ганяється за людською похвалою, але похвала — за ним. Хто, не згрішивши в чомусь, був поношений, — той, і будучи похвалений, нехай не зноситься. До чого шукати людських похвал, коли в минулому про них лише жаль, а в майбутньому — страх? Хочеш удостоїтися слави? Не шукай людських похвал, хоч багатьом і неважко, чуючи їх, тішитися ними. Якщо тебе будуть хвалити за дарування, якими ти прикрашений від Бога, то ти будеш надмітися — і тими ж даруваннями, які від Бога прийняв, станеш проти Нього озброюватися. Дивись же, наскільки великий гріх, коли ти не тільки не приносиш Богові подяки за Його благодіяння, але ще ці самі дарування обертаєш на зброю, якою озброюєшся проти щедродайного Владики! Зносишся тим, чим мав би смирятися! Хто шукає за доброчесність людської похвали, той за останню, найнижчу ціну продає вельми дороге. Не можна за одне й те саме діло насичуватися людськими похвалами і вічну отримати відплату. Ліпше задовольняти своє сумління, ніж догоджати іншим. Немаловажний порок — прагнути догоджати багатьом. Похвала, зроблена праведним, їх засмучує, а гордих — зносить. Але коли похвала неприємна праведним, то тим самим вони найбільше виправдовуються; коли ж похвала грішникам доставляє насолоду, то тим більше виявляє їхні беззаконня. Люби бути зневаженим: це буде тобі, без сумніву, корисніше, ніж бути хваленим людьми; хто зневажає людські похвали, той не відчуває образ і кривд людських.

Бажаєш бути достойним похвали? — Не шукай людських похвал. Стережися бути хваленим, щоб не звабитися й не погубити ціни добрих діл. Не тішся людськими похвалами й прихильністю вельмож, оскільки все це марнотне й смертоносне для душі та віддаляє нас від найвищого добра. Не схиляйся перед людською поголоскою, бо розумна людина більше шанує діла, ніж слова, — добре діло саме по собі похвальне. Хто шукає слави, той нічого не знайде. Добре діло, зроблене задля Бога, від Самого ж Господа прийме свою нагороду. Якщо будеш за чужими словами судити про своє життя, то визнаєш себе великим, але в кінці нічого із себе не будеш являти, ніколи не будеш вільний у своїх діях, ніколи — спокійний. Праведника ж не зваблюють гарні слова, він шукає, як догодити Богові. Заглянь у своє сумління — і побачиш, який ти насправді, і пізнаєш, що ти немічний і грішний, а між тим маєш умерти. І ось у годину смерті відкриється, наскільки неправдива була слава світу цього, наскільки короткочасні його радощі, наскільки марнотні людські похвали. Не бажай людських про себе похвал, бо вони лише обманюють безумного любителя слави. Марнотна та радість, яка не заснована на спокійному й чистому сумлінні. Як золото випробовується в огні, так і людина випробовується в устах тих, хто її хвалить. Золото очищається в огні, причому знищуються всі сторонні домішки; так і доброчесність, проходячи через печу людської похвали, якщо була істинна — разом із похвалою зростає. Якщо шукаєш людської похвали, то доброчесність від тебе відійде. Якщо ти гордишся, чуючи людські похвали, то тим самим проганяєш від себе доброчесність.

Вавилоняни при звуках музики поклонялися поставленому Навуходоносором ідолові; подібно до того й багато хто, захоплюючись людськими похвалами, поклоняється ідолові гріха. Сини Ізраїлеві, коли в пустині зібрали манну на кілька днів, знаходили її наступного дня з’їденою червами, а коли зберігали її лише на суботу — знаходили непошкодженою. Під днями тижня можна розуміти час теперішнього життя: усі діла, які ти робиш у цьому світі задля того, щоб отримати похвалу від людей, гинуть, — а ті, які робиш ти, щоб зберегти до істинного спокою майбутнього життя чи свята вічної слави, з’являться там добрими й отримають заплату свою. Збережи ж їх до суботи вічної слави. Бог колись повелів Ісусові Навину, щоб ті камені, з яких споруджувався Йому жертовник, не були обтесані й оброблені; через це Він показує, щоб так само й ми свої діла чинили не з тим, «щоб бачили люди» (Мф. 23:5), але щоб догоджали Єдиному Богові. Камені обробляються лише для того, щоб догоджати людям, і, щоб цього не було, вознеси своє серце до Бога і на Нього Єдиного, а не на когось іншого, поклади свої думки.

Чотири тварини, яких бачив пророк Єзекіїль у видінні, крила свої простягали вгору. Добрі діла є крилами, якими ми маємо зноситися до Неба і які підіймають нас до нього, і ми повинні простягати їх угору. Рушай догоджати Єдиному Богові й служити Йому всім нутром твоєї душі, уникай марнотної хвали, якщо не хочеш упасти в лицемірство.

Розділ 10. Про тщеславство

«Віддай славу Богові Ізраїлеві» (Нав. 7:19), — каже Писання. Слава, що належить доброму ділу, шукає Бога як Творця й головного Винуватця добра, яке ти твориш. Стережися присвоювати собі славу, якої Бог іншому не хоче дати, як Сам каже: «Слави Моєї іншому не дам» (Іс. 42:8). Тщеславство є велике зло, і самолюбство велику шкоду завдає душі людини. Уникай тщеславства, як василіска, який, якщо тебе побачить раніше, — поглядом умертвить; але якщо ти раніше його побачиш, пізнаючи, що велика марнота — привласнювати в ділах своїх славу, — то отримаєш досконалу перемогу. Нехай у добрих ділах твоїх Бог прославляється, а не людина, — людина ж лише знаряддя Його благодаті. Бог каже через пророка Ісаю: «Хіба прославиться сокира без того, хто рубає нею? чи піднесеться пилка без того, хто тягне її?» (Іс. 10:15). Бо достоїнство діла приписується не знаряддю, а майстрові. Отже, якщо ти робиш щось добре, то маєш пам’ятати, що ти не більше, ніж знаряддя, за допомогою якого Бог це добро творить. Стережися, щоб не приписати слави й честі, що належать Богові, самому собі. Апостол, перелічивши багато трудів, які він підняв, додав: «Не я, втім, потрудився, а благодать Божа, що зо мною» (1 Кор. 15:10). І Спаситель у Євангелії каже: «Без Мене не можете робити нічого» (Ін. 15:5). Тому й Давид неодноразово повторює: «Сила моя й пісня моя — Господь, і Він став мені спасінням» (Пс. 117:14). І в іншому псалмі каже Богові: «У Тобі врагів наших виб’ємо рогами» (Пс. 43:6). Не каже: у силі моїй чи моїми трудами, але — у Тобі й із Тобою. Твоєю силою й могутністю я здобуду перемогу над усіма ворогами моїми, каже Псалмоспівець. Бачиш: Псалмоспівець Богові приписує всі перемоги й відносить їх до Нього як до Винуватця свого спасіння.

Отже, оскільки Мойсей та Аарон не віддали Богові як Винуватцю чудес (під час виведення євреїв із землі єгипетської та сорокарічної мандрівки пустинею Синайською) цієї честі, то не удостоїлися увійти й до Землі обітованої, хоч, бажаючи цього, протягом сорока років терпіли найбільші лиха. Якщо Бог із цими двома святими й близькими друзями так учинив, то що ж зробить Він тобі, коли ти в усіх добрих ділах усю славу собі присвоюєш? У всякому ділі треба сходити думкою до єдиного начала, від якого все випливає. Усякий рух має своєю причиною рух першого рухомого. Те саме можна сказати й про Першоруха, бо між речами рухомими й Першорухом неможливо покласти безконечне продовження, і, отже, треба дійти до Першоруха. Таким чином, добрі діла неодмінно мають випливати від першої й найвищої доброти, оскільки всяке добро походить від найвищого добра. Апостол пише: «Ми самі здатні були помислити щось від себе, як би від себе, але здатність наша від Бога» (2 Кор. 3:5), — і в іншому Посланні: «Бог виробляє в вас і хотіння, і діяння за Своєю доброю волею» (Флп. 2:13).

Очі, хоч би й не хворі були, але якщо не матимуть зовнішнього світла, що сприяє зорові, то нічого не можуть бачити. Подібним чином і ми не можемо творити добрих діл, хоч маємо вільну волю, яка уподібнюється душевним очам, якщо не осяємося від Бога вічним світлом Його благодаті. Отже, якщо ти нічого не можеш зробити доброго без Бога, Який є головний Творець усякого доброго діла, то — помисли — що робиш ти, хвалячи себе? Раб той вірний у євангельській притчі, якому пан його дав міну¹² для обігу, повертаючи й віддаючи за неї звіт, сказав: «Пане, міна твоя принесла десять мін» (Лк. 19:16). Не сказав: «я десять мін придбав», але — «міна твоя»; так і всякий праведний прибуток приписує благодаті Божій згідно з апостолом, який каже: «Бог зрощує»¹³, людина садить і поливає, але принести плід — це відбувається з Божої благодаті. Не сказала Юдита: «Я відсікла голову Олофернові», але — «Господь уразив його рукою жінки» (Юд. 13:15). Елієзер, раб Авраамів, щасливий успіх своєї дороги приписав Богові (пор. Бут. 24:48). Праведна Єлисавета, мати Іоанна Хрестителя, бачачи, що вона народила Предтечу свого Господа, чудесне зачаття сина приписала не чоловікові, а Богові, кажучи: «Так учинив мені Господь» (Лк. 1:25). Святі завжди вірні в приписуванні слави й честі Богові. Навпаки, грішники й марнотні люди самі ними зносяться. Двадцять чотири старці, зображені в Одкровенні, знімаючи з себе вінці, клали їх до ніг Агнця (пор. Одкр. 4:4). Подібно до цього й ти чини: клади честь доброго твого діла до ніг Ісуса Христа, кажучи разом із пророком: «Не нам, Господи, не нам, але імені Твоєму дай славу» (Пс. 113:9). «Усе Ти створив нам» (Іс. 26:12).

Навуходоносор, сам себе хвалячи, говорив: «Чи не це той великий Вавилон, який я збудував у домі царства, у державі кріпості моєї, на честь слави моєї» (Дан. 4:27), але тієї ж миті потім прогримів із Неба голос: «Царство твоє відійшло від тебе!» (Дан. 4:28). Коли Соломон хвалився перемогою, дарованою йому від Бога, то сказав: «Щелепою ослячою побив я їх» (Суд. 15:16). Не сказав: «Бог їх уразив», але про себе: «я», проголошуючи свою силу. Тому Бог і покарав його, і незабаром так смирив, що за марнотну славу, якою він так надмівся, ледве не вмер від спраги. Марнотної цієї слави світу бажати вельми недостойно людини. Істинна слава — зневажати славу світу й робити лише те, що Богові угодно. Якщо бажаєш бути хваленим, то всіляко подбай, щоб те було від Бога, бо похвала людська не встигне початися, як уже гине. Іов за великий гріх вважав, якщо хто йому руки цілував. Але ти це робиш, коли хвалишся й ублажаєш себе за добре діло, тобою вчинене. Рука Мойсеєва видавалася здоровою, але, коли він клав її за пазуху, бачив на ній проказу. І ти, якщо твої діла видаються здоровими й добрими, поклади руку всередину серця свого, роздумуючи про них, і побачиш, що вони прокажені, якщо зроблені з тщеславства. «Що маєш, чого не прийняв?» (1 Кор. 4:7). «Погибель твоя — від тебе, Ізраїлю, — вигукував пророк Осія до народу ізраїльського, — спасіння ж — від Бога» (Ос. 13:10).

Якщо поглянеш на минулий час, то знайдеш багато вчиненого тобою такого, чого ти воістину соромитися маєш. Якщо подивишся на теперішнє, то побачиш, що ти в цьому воістину вигнанні оточений багатьма небезпеками й бідами. Якщо проникнеш у майбутнє, то там маєш причину страшитися й тремтіти, коли роздумаєш про настаючий грізний Божий Суд. Більше боятися маєш у цій земній юдолі плачливій, ніж веселитися й тщеславитися, коли не знаєш, чи приємні Богові діла твої і скільки довго ти в них пробудеш. «Хто думає, що стоїть, стережися, щоб не впасти» (1 Кор. 10:12), — каже апостол. Якщо ти тщеславишся й зносишся в серці своєму через даровану тобі благодать, то позбудешся її. Так Псалмоспівець каже про себе: «Я сказав у своєму достатку: не захитаюся повік» (Пс. 29:7). І як сам про себе хвалився, то й упав, як каже: «Відвернув Ти лице Своє, і я став збентежений» (Пс. 29:8). Коли твориш щось добре, знай, що воно Боже. Отже, навіщо ти хвалишся доброчесностями, які не твої? Безумні діви з посудинами без оливи¹⁴ — це ті, які шукають марноти й зовнішньої слави світу цього. Якщо хвалишся самим собою, то слава твоя — ніщо. Якщо ангели, будучи на Небі в такому великому достоїнстві, шукають виключно честі й слави Божої, то незрівнянно тим більше смертна людина має смиренномудрувати, всяку марнотну славу від себе відганяючи. Учися, бідолашна людино, бути смиренномудрою серцем, щоб знайти благодать, яку злі ангели безумно втратили через свою гордість.

Короткий підсумок

Ці чотири розділи варто читати як одне ціле, бо вони послідовно знімають із людського життя те, на чому воно найчастіше тримається. Розділ сьомий показує, що чужа думка не має над нами влади — вона не знає ні наших заслуг, ні наших гріхів і не буде нам суддею. Восьмий додає: навіть коли думка несправедлива, вона не може завдати справжньої шкоди — шкодить лише те, що ми самі стаємо її рабами. Дев’ятий відкриває найтоншу підміну: добрі діла, зроблені задля того, щоб їх побачили, перестають бути добрими ділами, бо заплата за них уже взята тут. А десятий називає корінь усього: тщеславство, яке в писаннях отців зветься найбільш невловимою з пристрастей, бо воно вміє ховатися навіть у зневазі до тщеславства.

Далі за змістом: Розділи 11–13: зневага тщеславства й марнота владолюбства. Примітки 12–14 подано в загальному розділі приміток. Повний зміст — Диоптра — повний зміст книги.