Преподобного і богоносного отця нашого Марка Подвижника про закон духовний 200 глав
Преподобного і богоносного отця нашого Марка Подвижника про закон духовний 200 глав
Преподобного і богоносного отця нашого Марка Подвижника про закон духовний
200 глав
1 Оскільки ви дуже хочете довідатися, яким є “духовний закон”, за словом апостола, і як його слід розуміти і що чинити тим, котрі хочуть зберігати його, то ми по силі скажемо.
2 Передовсім пам’ятаймо, що Бог є початком всякого добра, серединою і кінцем. Не можна ні добре вірити, ні добро чинити, як тільки в Христі Ісусі і Святому Дусі.
3 Всяке добро дароване нам за промислом Божим, і тільки той, хто вірує, не погубить його.
4 Тверда віра – стовп міцний, Христос же є всім для вірного.
5 Нехай у всякому твоєму починанні починає перед тобою Бог, Котрий пер шим починає всяке добро, щоб за Божим промислом відбувалося діло, що тебе чекає.
6 Смиренномудрий і той, хто має духовне діло; шануючи Божественне Пи сання, все до себе віднесе, а не до інших.
7 Призивай Бога, нехай відкриє очі серця твого, і побачиш користь від мо литви й читання, і зазнаєш на досвіді.
8 Хто має якесь духовне дарування і співчуває тим, що не мають, співчуттям зберігає свій дар. А гордовитий утратить його, помислами гордости зу сібіч битий.
9 Уста смиренномудрого говорять істину, хто ж суперечить, схожий на того слугу, котрий ударив Господа по щоці.
10 Не ставай учнем того, хто хвалить себе самого, щоб замість смиренному дрости не навчився ти гордости.
11 Не возносься у серці своєму, що розумієш Писання, щоб не впав ти умом у дух хули.
12 Не намагайся розв’язати складну справу завзятими суперечками – розв’я зуй її тим, чим велить духовний закон, себто терпінням, молитвою і твердою надією.
13 Сліпий той, хто покликає і мовить: “Сину Давидів, помилуй мене”, – мо лячись тілесно і ще не маючи духовного розуму.
14 Сліпий був прозрів і, побачивши Господа, більше не називав Його Сином Давида, а, ісповідавши Його Сином Божим, поклонився.
15 Дивися, щоб не вознісся ти, проливаючи сльози в молитві твоїй; це Хри стос торкнувся очей твоїх, і ти умом прозрів.
16 За прикладом сліпого той, хто відкинув ризи і наблизився до Господа, по слідовник Його і стає проповідником найдосконаліших учéнь (Мр. 10, 46-52).
17 Гріх, про який у помислах розмишляють, чинить серце зухвалим, коли ж його нищити здержливістю і надією, це сокрушує серце.
18 Одне сокрушення серця м’яке й корисне для його умиління, а інше – жор стоке й шкідливе, що призводить до твердости.
19 Чування і молитва, і приймання того, що стається, – це сокрушенняне шкідливе й корисне для серця, тільки якщо лихварством не розітнемо їх нього з’єднання. Хто це терпить, одержить допомогу і в іншому, хто ж не дбає і розслабляється, при кончині нестерпного болю зазнає.
20 Сластолюбне серце стає для душі темницею і путами, коли вона виходить із тіла; трудолюбне ж – розчиненими дверима.
21 Жорстоке серце – це залізні ворота, що ведуть до міста; перед тим, хто терпить зло і покривджений, вони самі собою відчиняться, як відчинилися колись перед Петром.
22 Багато є способів молитви, один відрізняється від іншого. Проте жоден зі способів молитви не шкідливий, хіба що це не молитва, а діяння сатанинське.
23 Коли людина передумала чинити зло, нехай спочатку молиться в думках за звичаєм, коли ж промисел перешкодить їй, нехай опісля багато дякує.
24 Давид, коли хотів убити Навала Кармильського, згадав про божественну відплату і, відвернувшись від того почину, вельми дякував. А ще знаємо, що вчинив він, коли забув про Бога, і не зупинявся, поки пророк Натан не привів його до згадки про Господа.
25 У час, коли пам’ятаєш про Бога, помнож моління, щоб, коли забудеш [про Нього], Господь згадав про тебе.
26 Читаючи Божественне Писання, розумій те, що приховане в ньому. “Все бо, що було написане давніше, написане, – каже апостол, – нам на науку” (Рм. 15, 4).
27 Писання називає віру “запорукою того, чого сподіваємося” (Євр. 11, 1), – а тих, що не знають, що Христос у нас перебуває, – “невипробуваними” (2 Кр. 13, 5).
28 Як від діл і слів з’являється думка, так і від дій серця виникає майбутнє піднесення.
29 Щедре серце явно виявляє милість, а скупе говорить, що з того буде.
30 Закон свободи навчає всякої істини, і численні читають його, розуміючи, але мало хто розуміє його стосовно сповнення заповідей.
31 Не шукай досконалости закону в людських чеснотах. Досконалого в них не буває, адже досконалість його прихована в Христовому хресті.
32 Закон свободи вшановують істинним розумінням, розуміння ж приходить при сповненні заповідей, а звершується щедротами Христовими.
33 Коли змусимо себе совістю повернутися до всіх заповідей Божих, тоді зрозуміємо, що закон Господній непорочний добре зберігається в наших ділах і без Божих щедрот не може звершитися в людині.
34 Ті, що не вважають себе за боржників усякої Христової заповіді, вшано вують закон Божий тілесно, не розуміючи ні того, про що кажуть, ні того, чим утверджуються, тому й думають, що сповняють його ділами.
35 Одне діло виявляється добрим, коли звершується, а намір того, хто звер шує, не добрий; а інше діло звершується як лукаве, а намір того, хто звершує, добрий. Деякі не тільки ж діла так чинять, а слова так говорять. Отак вони змінюють справу через невміння або незнання, ті через підступ лукавства, а інші через благочестя.
36 Хто під покровом похвал приховує наклеп і засудження, той нещирий; подібний до нього і той, хто нібито смиренний, а насправді марнославний, хто багато в чому замість істини говорить лжу. Спершу допускається їм так чинити, а потім діла їх викривають.
37 Один чинить щось явно, відомщаючи ближньому, і гадає, що це добре; а інший, не вчинивши того, має користь для себе.
38 Є викриття через злобу і відплату, а є викриття через страх Божий та істину.
39 Хто полишив гріх і кається, того вже не викривай. Коли ж кажеш, що ти в Бозі викриваєш його, вияви спочатку свої лихі діла.
40 Над усякою чеснотою начальствує Бог, як і над денним світлом сонце.
41 Вчинивши чесноту, згадай того, хто сказав: “Без мене ж ви нічого чинити не можете” (Йо. 15, 5).
42 Добро людям приготоване через скорботи, подібно ж і зло через марно славство і любов до насолод.
43 Уникає гріха той, кого кривдять люди, і знаходить такий самий захист від скорботи.
44 Хто вірить Христові про відплату, той всяку кривду з усіх сил терпить, наскільки має віру.
45 Хто молиться за людей, які його кривдять, сокрушає бісів; хто ж опір чи нить людям, того ранять біси.
46 Краще прогрішення людські, аніж бісівські; хто ж благовгоджує Господе ві, перемагає одні й другі.
47 Всяке добро приходить від Господа за Його промислом, відходить же та ємно від неблагодарних, нерозумних і лінивих.
48 Всяке зло закінчується недозволеною солодкістю, і всяка чеснота – ду ховною втіхою. І як перша, володарюючи, сприяє своїм, так і друга, подібно, схожа з нею.
49 Людська зневага наводить скорботу на серце і стає причиною чистоти того, хто невинно терпить.
50 Незнання спонукає заперечувати те, що корисне, і, стаючи зухвалим, на ближає до гріха.
51 Прийми скорботи, що находять на тебе, і не ухиляйся від них, і відкинь лихварство, як той, що дає відповідь.
52 Согрішивши потай, не наміряйся затаїти. Все наге та явне перед очима Господа, Йому ж “ми маємо звіт дати” (Євр. 4, 13).
53 Розумно показуй себе Владиці, бо людина дивиться на лице, Бог же ди виться на серце (1 Сам. 16, 7).
54 Нічого не задумуй і не роби без наміру, що по Бозі. Адже хто подорожує нерозсудливо, той трудиться намарно.
55 Хто грішить без потреби, тому буває тяжко каятися, адже ж не можна утаїтися від Божої правди.
56 Прикрий випадок відновлює у розумній людині пам’ять про Бога і на стільки ж завдає кривди тій, що забуває про Нього.
57 Всяка несподівана хвороба нехай навчає тебе пам’ятати про Бога, і нехай не забракне тобі причин до покаяння.
58 Забуття само по собі не має ніякої сили, але через наше недбальство по ступово міцніє.
59 Не кажи: “Що мені робити, коли не хочу, а забуття приходить?” Воно при ходить тому, що ти знехтував належним, ще коли пам’ятав.
60 Якщо пам’ятаєш про добро, вчини його, і коли не пам’ятаєш, відкриється тобі, і не дозволь, аби думка відійшла в нерозсудне забуття.
61 Писання каже: “Ад і погибель відкриті перед Господом” (див. Прип. 15, 11). Це ж саме сказано про сердечне незнання і забуття.
62 Ад – це незнання; і Ад, і незнання не справжні (не сущі); погибель же – це забуття, тому що від нього гинуть сущі.
63 Перевіряй свої лихі діла, а не ближнього, і не окрадене буде твоє умове ділання.
64 Нелегко прощається недбальство щодо всіх посильних чеснот. А мило стиня і молитва підводять недбалих.
65 Всяка скорбота по Бозі – це важливе діло благочестя. Адже істинна любов випробовується супротивним.
66 Не кажи, що чесноти набуваються без скорбот, невипробуваний-бо той, хто має відраду.
67 Роздумуй над кінцем всякої мимовільної скорботи і знайдеш у ньому зни щення гріха.
68 Численні поради ближнього приносять користь, але кожному видається найдостойнішою його власна думка.
69 Шукаючи ліку, прислухайся до совісти, і все, що каже тобі, вчини, і знай деш користь.
70 Потаємні діла кожного знає Бог і совість, і через них нехай кожен прийме виправлення.
71 Людина, наскільки може, чинить по своїй волі; Бог же цінує діла її по правді.
72 Коли хочеш неосудженно приймати похвалу від людей, полюби спочатку викриття своїх гріхів.
73 Коли хто посоромлений буде за істину Христову, того сторицею прослав лять многі. Краще всяке благо чинити заради прийдешнього.
74 Коли людина поможе словами чи ділами іншій людині, нехай розуміють обоє, що над ними є Божа благодать. Хто ж не розуміє цього, ним керуватиме той, хто розуміє.
75 Хто хвалить ближнього за якесь лицемірство, свого часу поглумиться над ним і сам осоромиться.
76 Хто не знає підступу супостатів, того легко вбити, а хто не знає причини пристрастей, той легко падає.
77 Через сластолюбство постає недбальство, а через недбальство находить забуття. Бог дарував усім розуміння корисного.
78 Людина радить ближньому, наскільки знає, а Бог діє в тому, хто слухав, наскільки він вірує.
79 Бачив я невігласів, які на ділі смиренномудрствували, і були мудріші від наймудріших.
80 Інший невіглас, хоч і чув, як тих хвалили, не наслідував їхнього смирен номудрствування, а, вихваляючись невіглаством, прийняв гординю.
81 Хто принижує розум і хвалиться невіглаством, не тільки словом невіглас, а й розумом.
82 Так, як інакшою є премудрість у слові й інакша мудрість, так і інше є не вігластво у слові й інакше безум’я.
83 Зовсім не зашкодить немайстерність, коли промовляє благоговійний, як і премудрість, коли говорить смиренномудрий.
84 Не кажи, що не знаєш того, що належить чинити, і тобі можна вибачити, що не чиниш належного. Коли б ти чинив що добре, наскільки знаєш, і все інше по черзі б виявилося; одне приходило б через друге. Не корисно тобі, перш ніж побачиш перше, бачити друге. “Знання ж роздимає” від лінощів, “а любов будує” (1 Кр. 8, 1), – бо вона все терпить.
85 Слова Божественного Писання читай ділами, а не многословствуй, похва ляючись своїм розумінням.
86 Хто залишив діла й утверджується тільки знаннями, той замість двосічного меча тримає в руках тростину, яка під час битви, за Писанням, простро мить руку його і ввійде в неї, вливаючи отруту пихи раніш від супостатів.
87 Всяка думка має міру і вагу перед Богом. Можна про одне й те саме поду мати або пристрасно, або спокійно.
88 Хто вчинив за заповіддю, нехай чекає на спокусу за неї. Адже любов до Христа випробовується супротивним.
89 Щоб ти ніколи не подумав не пильнувати свої помисли. Адже від Бога не приховається ніяка думка.
90 Коли знайдеш помисел, який пропонує тобі людську славу, пізнай вираз но, що він тобі стид готує.
91 Ворог знає праведність духовного закону і шукає тільки схильности ума.Таким чином або того, хто обтяжений покаянними трудами, вчинить підвладним, або тому, хто не кається, мимовільним находженням завдасть болю. Де коли ж і проти незнання виступати навчає, щоб і тут примножити болі, і при виході з тіла покаже невірним задля нетерпіння.
92 Багато хто безліч разів протистояв нашестям, але без молитви й покаяння ніхто не уникнув злого.
93 Зле набирає сили одне через одне, так, як і добре зростає одне через інше і спонукає свого причасника рухатися вперед.
94 Малі прогрішення применшує диявол. Інакше не може підштовхнути до більших лихих учинків.
95 Коренем ганебної похоті є людська похвала, а корінь ціломудрія – викрит тя нашого гріха не тільки тоді, коли чуємо, а тоді, коли його приймаємо.
96 Ніякої користи не одержує той, хто відрікся світу і шукає насолод. Що чинив набуванням, чинить те саме й тоді, коли нічого не має.
97 Коли воздержник нагромаджує гроші, він є братом першому за помис лом, одна в них мати – шукання насолод, але інший батько, бо це інша пристрасть.
98 Дехто відсікає пристрасть через більше сладострастя, і його славлять ті, які не знають його наміру; а може бути, що він і сам себе не знає, трудячись без користи.
99 Причиною всякого гріха є марнослав’я й любов до насолод. Хто не знена видить цього, той не знищить пристрасти.
100 Сказано, що корінь усього лиха – сріблолюбство (1 Тм. 6, 10). Але воно походить від інших пристрастей.
101 Ум засліплюється цими трьома пристрастями: сріблолюбством, марнос лавством і солодкістю.
102 Ці три є дочками п’явки (Прип. 30, 15), – каже Писання, – любов’ю їх любить їхня мати-безумство.
103 Розум і віра виховані разом із нашою природою, ні від чого іншого, як тільки від неї вони притуплюються.
104 Ярість, і гнів, і брані, і вбивства, і все інше лихе, яке є, – воно в людях вельми укріпилося.
105 Подобає так зненавидіти сріблолюбство, марнославство і солодкість, як матір зол і мачуху чеснот.
106 Не тому нам звелено не любити світу і того, що у світі, аби ми нерозсуд ливо зненавиділи Божі сотворіння, а для того, щоб відсікти нам причини тих трьох пристрастей.
107 “Ніхто, – каже Писання, – бувши воїном, не втручається в справи життяцього” (2 Тм. 2, 4). Хто хоче, будучи обтяженим, перемогти пристрасті, подіб ний до того, хто гасить пожежу, підкидаючи у вогонь кукіль.
108 Хто за гроші, чи за славу, чи за солодкість гнівається на ближнього, той ще не пізнав, що праведно Бог керує сотворіннями.
109 Коли почуєш Господа, що каже: “Хто не зречеться всього, що має, не може бути моїм учнем” (Лк. 14, 33), – знай, що сказано тут не тільки про майно, а й про всі порухи гріха.
110 Хто не розуміє істини, той і не може істинно вірити. Адже розум за при родою випереджує віру.
111 Як кожній видимій речі Бог визначив властиві їй ознаки, так і людським помислам, – хочемо ми цього чи не хочемо.
112 Коли хтось, явно согрішаючи і не каючись, нітрохи не потерпить аж до своєї кончини, пам’ятай, що такого захопить немилостивий суд.
113 Хто молиться умом, той терпить нашестя; хто ж злопам’ятний, той ще не молиться чисто.
114 Коли тебе скривдять, зневажать чи хтось тебе вижене, не думай про тепе рішнє, а очікуй прийдешнього, і знайдеш, бо той [хто вчинив тобі зло] є длятебе причиною численних благ не тільки в теперішньому, а й у прийдешньо му віці.
115 Як хворим на шлунок корисний гіркий полин, так людям лихої вдачі корисно терпіти зло. Адже перших ці ліки чинять здоровими, а других – здат ними каятися.
116 Коли не хочеш терпіти зло, не бажай зло чинити. Адже одне за другим настане неодмінно. “Що хто посіє, те й жатиме” (Гл. 6, 7).
117 Волею сіючи зле і неволею його пожинаючи, мусимо ми дивуватися прав ді Божій.
118 Оскільки між сівбою і жнивами триває якийсь час, ми не віримо у відплату.
119 Коли согрішиш, обвинувачуй не вчинок, а думку. Бо коли б думка не йшла першою, тіло не согрішило б.
120 Потайний зловмисник лукавіший, ніж ті, що кривдять явно. Тому-то він більше мучиться.
121 Хто сплітає підступи і потайки чинить зло, той, за Писанням, як гадюка “при дорозі”, яка “кусає коня в ногу” (Бут. 49, 17).
122 Хто водночас за щось хвалить і за щось ганить ближнього, той одержимий заздрістю і марнославством і намагається похвалами приховувати заз дрість, а, гудячи, виставляє себе як майстернішого за іншого.
123 Як неможливо разом пасти овець і вовків, так не може одержати милости той, хто зло чинить ближньому.
124 Хто до заповіді потай домішує свою волю, той перелюбник, як сказа но в книзі Мудрости, і тому, що йому “ума бракує”, зазнає болів і безчестя (Прип. 6, 32-33).
125 Як неможливе з’єднання води й вогню, так суперечать одне одному ви правдовування словами й смирення.
126 Той, хто шукає відпущення гріхів, любить смиренномудрість, хто ж осуджує іншого, закарбовує свої злі вчинки.
127 Не лишай незагладженим гріха, хоч би й найменшого, щоб пізніше не по тягнув він тебе до більшого зла.
128 Коли хочеш спастися, возлюби істинне слово, і ніколи не відвернешся не розсудливо від викриття.
129 Слово істини перетворило “гадюче поріддя” [Мт. 3, 7] і сказало йому, як утікати від майбутнього гніву.
130 Хто приймає слова істини, той приймає Бога Слова. Говорить Христос: “Хто вас приймає, той мене приймає” (Мт. 10, 40).
131 Розслаблений, якого опустили вниз через покрівлю, – це грішник, якого викривають вірні по Бозі, заради їхньої віри він приймає відпущення (Лк. 5, 19-20).
132 Краще з благоговінням молитися за ближнього, аніж викривати його у всякому прогрішенні.
133 Хто праведно кається, з того глузують безумні. Це ж для нього знак благовгодження.
134 “Той, хто подвизається”, стримається від усього (1 Кр. 9, 25) і не переста не так чинити, поки Господь знищить сім’я Вавилону.
135 Подумай про те, що є дванадцять безчесних пристрастей. Коли одну з них полюбиш волею, вона заповнить місце всіх одинадцятьох.
136 Гріх – це вогонь, що горить. Наскільки, отже, відітнеш причину гніву, настільки погасне, і наскільки докладеш, настільки розгориться.
137 Коли вивищуєшся через похвали, чекай безчестя. Адже сказано: “Хто себе вивищить, той буде принижений” (Мт. 23, 12).
138 Коли відкинемо від думок всякий добровільний гріх, тоді ще учинимо битву з іншими пристрастями, опановуючи їх.
139 Прилог – це мимовільне згадування попередніх зол, яким подвижник за бороняє перейти в пристрасть, а переможець зупиняє перший їх порух.
140 Прилог – це невидимий порух серця, подібний на замок, що відчиняє две рі, тому досвідчені намагаються стримувати його.
141 Там, де є образи помислу, там і буває з’єднання з ними. Рух невидимий, безвинний – це прилог. Один відскакує від нього, тікає, як іскра від вогню, інший же не повертається, поки не розпалить полум’я.
142 Не кажи: “Я не хочу, а помисел приходить”. Зрештою, якщо навіть не лю биш самого діла, то любиш його причину.
143 Хто шукає похвали, опиняється в пристрасті і, плачучи в скорботі, яка найшла, любить насолоду.
144 Помисел сладострасного коливається, як на терезах: то плаче й жаліє над гріхами, то свариться й суперечить ближньому, шукаючи задоволень.
145 Хто все випробовує і тримається в доброму, поступово віддалиться від усякого зла.
146 Довготерпеливий муж має великий розум; подібно і той, хто прикладає своє вухо до слів премудрости.
147 Без пам’яти про Бога не може бути істинного знання. Без першої друге фальшиве є.
148 Жорстокосердному не корисні слова найтоншого знання, оскільки без страху не береться він до трудів покаяння.
149 Лагідній людині пасує вірність слову, оскільки не випробовує Божої дов готерпеливости і її не перемагають часті переступи.
150 Не викривай мужа, сильного в марнославстві, але покажи йому безчестя, якого зазнає. Таким чином розумний легко зносить викриття.
151 Хто ненавидить викриття, той навмисно поринає в пристрасті. Хто ж його справді любить, той відкидає і прилог.
152 Не бажай слухати чужі лукаві речі, бо в такому бажанні виявляються оз наки лукавства.
153 Коли навчився ти поганих слів, гнівайся на себе, а не на того, хто говорив. Хто лукаве слухає, тому лукаве й відповідають.
154 Коли хтось провадитиме бесіду з людьми, що говорять пусті слова, нехай вважає себе за винного в таких словах не тільки після бесіди, а й віддавна.
155 Коли побачиш когось, хто лицемірно тебе хвалить, чекай свого часу, що він тебе огудить.
156 У теперішніх скорботах пам’ятай про прийдешні блага, і ніколи недба лість не ослабить твого подвигу.
157 Коли за тілесне подаяння похвалиш людину як добру, не згадуючи Бога, виявиться пізніше її лукавство.
158 Всяке благо приходить від Бога через Його промисел, і ті, що приносять його, є служителями благ.
159 Поєднання доброго і злого сприймай однаково, і так Бог перетворить не однаковість речей.
160 Неоднаковість помислів приносить окремі зміни, оскільки Бог невільне поріднив із вільним.
161 Чуттєве – це породження розумних, що носять належне за Божим призначенням.
162 Коли серце шукає задоволень, у ньому проростають згубні слова й помис ли. Так за димом пізнаємо, з чого розпалено вогнище.
163 Перебувай у розумі і не втомишся у спокусах; з цього виходячи, терпи те, що находить на тебе.
164 Молися, щоб не прийшла на тебе спокуса, а коли прийде, прийми її як свою, а не як чужу.
165 Відверни думку від усякого лихварства, і тоді зможеш побачити дияволь ські хитрощі.
166 Хто каже, що невідомо яким способом бачить усі підступи диявольські, вдає із себе досконалого.
167 Коли ум відійде від тілесних турбот, за своєю мірою побачить ворожі хитрощі.
168 Кого захоплюють помисли, того й засліплюють, і бачить він гріховний учинок, а причини вчинку бачити не може.
169 Дехто виконує заповідь на показ, служачи насправді пристрасті і лукави ми помислами знищуючи добре діяння.
170 Входячи в початок зла, не кажи: “Воно не переможе мене”. Бо оскільки ти входиш у нього, ти вже переможений.
171 Все, що стається, починається з малого, і коли його підживлювати, виростає.
172 Підступ гріха – густа сіть, і хто трохи заплутався, того вона зусібіч охо пить, якщо він буде недбалий.
173 Не бажай чути про бідування ворожих тобі людей. Ті, що слухають такі слова, одержать плоди своєї сваволі.
174 Не думай, що кожна скорбота находить людині за її гріхи; є деякі, щоблаговгоджують і бувають спокушувані. Адже написано: Нечестиві й безза конники будуть вигнані (Пс. 36, 28). І ще написано: “Усі, що побожно хочуть жити у Христі, будуть переслідувані” (2 Тм. 3, 12).
175 Під час скорботи пильнуй, коли прийде прилог сластолюбства; оскільки від нього втихає скорбота, він буває нам приємний.
176 Деякі називають мудрими тих, котрі гарно говорять про чуттєві речі; а на справді мудрими є ті, що володіють своїми бажаннями.
177 Поки не очистишся від зла, не прислухайся до свого серця: що в ньому закладено, того воно й шукає.
178 Як є змії, котрі ховаються в печерах, і є змії, котрі ховаються в будівлях, так є і пристрасті, котрі діють в уяві, і є пристрасті, котрі діють ділом, і буває, що одна пристарсть викликає уявлення про іншу.
179 Коли побачиш, що те, що лежить усередині, заворушилося, і до при страсти закликає безмовний ум, знай, що сам ум колись це викликав, і в дію привів, і вклав у серце.
180 Не утворюється хмара без подиху вітру, і не народжується пристрасть без думки.
181 Коли вже більше не чинимо плотських похотей, за Писанням, легко в Го споді припиниться те, що буває всередині.
182 Уявлення ума найлукавіші і найміцніші; образи мислення є їх причиною і передують їм.
183 Є гріх, що гніздиться в серці через якусь давню подію, і є гріх, що побо рює помислами та повсякденними справами.
184 Бог зараховує діяння й наміри. “Дасть тобі, – каже Господь, – за серцем твоїм” (Пс. 19, 5).
185 Хто не досліджує своєї совісти, той не приймає і тілесних трудів за благочестя.
186 Совість – це природна книга. Хто діяльно її читає, на ділі пізнає боже ственне заступництво.
187 Хто не приймає добровільних трудів заради істини, люто буває караний недобровільними.
188 Хто пізнав Божу волю і по силі її чинив, той малими трудами уникне великих.
189 Хто хоче перемогти спокуси без молитви й терпіння, не відкине їх, а ще більше вони його опутають.
190 Господь затаєний у своїх заповідях і тим, хто шукає Його, Він по мірі являється.
191 Не кажи: виконав я заповіді й не знайшов Господа. Розум із правдою, за Писанням, многотою знайшов ти, а ті, що праведно Його шукають, знайдуть мир.
192 Мир – це звільнення від пристрастей, котрого не знаходять без дії Святого Духа.
193 Одна річ – сповняти заповідь, а інша річ – чеснота, вони ж є доброю при чиною одна одної.
194 Ми сповнили заповідь, коли вчинили те, що звелено, а чесноту здобули тоді, коли вчинене воістину вгодне Богові.
195 Як єдиним є чуттєве багатство, а за дбанням має багато частин, так єдина є і чеснота, але має дуже різні способи дії.
196 Хто без діл умудряється і говорить слова, багатіє від неправди, і труди його, за Писанням, входять у чужі доми.
197 Всі коряться золоту, – каже Писання, – і Божою благодаттю духовне життя управлене буде.
198 Добру совість набувають молитвою, а чисту молитву – совістю. Одне приймає інше за природою.
199 Яків справив Йосифові барвисті шати, і Господь лагідному дарує розумін ня істини, як написано: навчить Господь тихих путей своїх (Пс. 24, 9).
200 Завжди чини добро по силі і під час більшого подвигу не повертайся доменшого; адже сказано: Хто “озирається назад, не здатний до Царства Божо го” (Лк. 9, 62).