¹ Чи радше життя людини на землі не є випробуванням, і його життя, наче того, кого найнято на день?

² Чи наче раб, що боїться свого пана і схопив тінь, чи наче найманець, що очікує своєї винагороди.

³ Так і я переніс порожні місяці, ночі ж болів мені дано.

⁴ Якщо засну, кажу: Коли день? Як же встану, знову: Коли вечір? А буваю я повним болів від вечора аж до ранку.

⁵ Моє ж тіло покривається гноєм червяків, вяну ж, обскрбуючи грудки землі від мого гною.

⁶ А моє життя легше від бесіди, згинуло ж воно в марній надії.

⁷ Згадай, отже, що мій дух – життя, і моє око більше не повернеться, щоб побачити добро.

⁸ Не побачить мене око того, хто мене бачить. Очі твої на мені, і більше мене немає,

⁹ наче хмара стерта з неба. Бо якщо людина зійде до аду, більше не вийде,

¹⁰ ані більше не повернеться до власного дому. Ані більше його не впізнає його місце.

¹¹ Отже, я вже не спиню моїх уст, говоритиму будучи в скруті, охоплений (бідою) відкрию гіркоту моєї душі.

¹² Яким морем я є, чи змієм, що Ти настановив наді мною сторож?

¹³ Я сказав, що: Мене потішить моє ліжко, відкрию ж до себе самого власне слово на моєму ліжку.

¹⁴ Ти мене страшиш снами і перелякуєш мене видіннями.

¹⁵ Забереш від мого духа мою душу, від смерті ж мої кості.

¹⁶ Бо не житиму на віки, щоб терпіти. Відступи від мене, бо моє життя марне.

¹⁷ Бо чим є людина, що ти її вивищив, або що ти приклав до нього розум,

¹⁸ чи нагляд чиниш над ним до ранку, і його судиш до спочинку?

¹⁹ Доки не покидаєш мене, ані не відпускаєш мене, доки проковтуватиму мою слину в болі?

²⁰ Якщо я згрішив, що Тобі можу зробити, Тобі, що знаєш людський ум? Навіщо Ти мене поставив твоїм оскаржувачем, я є для Тебе тягарем?

²¹ І навіщо Ти не забув мої гріхи і не очистив мого гріха? Тепер же я піду в землю, коли встаю в ранці більше мене немає.