¹ Вийшов звідти, приходить до свого рідного краю, а за ним ідуть Його учні.

² І як настала була субота, почав навчати в синаґозі; а численні слухали й дивувалися, кажучи: Звідки в нього це, і що за мудрість дана Йому, і що за чуда творяться Його руками?

³ Хіба він не тесля, не син Марії та не брат Якова, Йосії, Юди і Симона? І чи не Його сестри посеред нас? І спокушалися через нього.

⁴ А Ісус їм відповідав, що пророк не лишається без пошани, хіба лишень у своїм ріднім краї, серед своїх рідних і в своїм домі.

⁵ І не міг там жодного чуда зробити, тільки оздоровив кількох недужих, поклавши на них руки.

⁶ І дивувався їхньому невірству. І обходив села довколишні, навчаючи.

⁷ Закликавши дванадцятьох, почав посилати їх по двох, даючи їм владу над нечистими духами.

⁸ Сказав їм, щоб нічого не брали в дорогу – тільки один жезл: [ані палиці,] ані хліба, ані торби, ані мідяків у пояс,

⁹ але щоб взули сандалі і не зодягалися в дві одежі.

¹⁰ Говорив їм: Куди лишень ввійдете до хати, там будьте, доки не вийдете звідти.

¹¹ І коли б в якомусь місці не прийняли вас і не послухали вас, то, виходячи звідти, обтрусіть порох з ніг – як свідчення проти них. [Щиру правду кажу вам – легше буде Содомові й Гоморрі в день судний, ніж містові тому].

¹² Вийшовши, проповідували, щоб покаялися,

¹³ виганяли численних бісів, а багатьох недужих помазували оливою – і зцілювали.

¹⁴ Почув був цар Ірод, бо відоме стало Його ім’я; говорив, що це Іван Хреститель з мертвих устав, тому й такі сили нуртують у ньому.

¹⁵ Інші ж казали, що це Ілля. Ще інші вважали, що то пророк або один із пророків.

¹⁶ Почувши, Ірод сказав: Той Іван, якому я відтяв голову, це він воскрес.

¹⁷ Бо Ірод, пославши, схопив був Івана, посадив його у в’язницю – через Іродіяду, дружину свого брата Пилипа, бо з нею одружився.

¹⁸ Бо Іван сказав Іродові: не годиться тобі мати за жінку дружину свого брата.

¹⁹ Іродіяда гнівалася на нього, захотіла його вбити, та не могла.

²⁰ Бо Ірод боявся Івана, знаючи його як чоловіка праведного й святого, охороняв його; слухаючи, дуже непокоївся, але слухав з насолодою.

²¹ Як настав догідний день, коли Ірод з нагоди дня свого народження влаштував вечерю для своїх вельмож, тисячних, галилейських старшин,

²² ввійшла донька Іродіяди і танцювала; догодила Іродові й тим, що сиділи з ним при столі. Сказав цар дівчині: Проси в мене, чого тільки хочеш, і дам тобі.

²³ І заприсягався їй: Чого тільки попросиш у мене, дам тобі, хоч би й півцарства мого.

²⁴ Вийшла та спитала в матері: Чого попросити? Вона сказала: Голови Івана Хрестителя.

²⁵ І тут же притьмом підійшла до царя, попросила, кажучи: Хочу, щоб негайно дав мені ти на полумиску голову Івана Хрестителя.

²⁶ Засмутився цар, але через клятву і тих, що сиділи при столі, не захотів їй відмовити.

²⁷ Тут же цар послав ката, наказав принести його голову. Той пішов, відрубав його голову у в’язниці

²⁸ і приніс його голову на полумиску, дав дівчині, а дівчина піднесла її своїй матері.

²⁹ І коли його учні почули, то прийшли, взяли тіло і поклали його до гробниці.

³⁰ Посходилися апостоли до Ісуса і сповістили Йому про все – скільки зробили і що навчили.

³¹ І каже їм: Підіть самі подалі від люду, на самоту та відпочиньте трохи. Бо таки багато було тих, що приходили й відходили, навіть не було коли підкріпитися.

³² І віддалилися човном на самоту у відлюдне місце.

³³ Та побачили їх, як пливли, пізнав їх багато хто. Пішки збіглися туди з усіх міст, випередили їх.

³⁴ Вийшовши, побачив Ісус численний натовп, змилосердився над ними; були так, як ті вівці, що не мають пастуха, і почав їх багато навчати.

³⁵ Минуло багато часу і учні, приступивши до нього, говорили, що місце відлюднє, а час уже пізній,

³⁶ тож відпусти їх, щоб пішли до навколишніх сіл і слобід та купили собі чогось їсти.

³⁷ Він же, відповівши, сказав їм: Дайте ви їм їсти. І відповідають Йому: Чи, піти, маємо купити за двісті динаріїв хліби і дати їм їсти?

³⁸ Він же каже їм: Скільки хлібів маєте? Ідіть подивіться. І дізнавшись, кажуть: П’ять і дві рибини.

³⁹ І звелів їм посадити всіх гуртами на зеленій траві.

⁴⁰ Посідали група за групою по сто та по п’ятдесят.

⁴¹ Узявши п’ять хлібів та дві рибини, поглянувши на небо, поблагословив і розломив хліби і давав учням своїм, щоб клали перед ними, а обидві рибини всім розділив.

⁴² Усі їли й наситилися,

⁴³ а зібрали з того, що лишилося, та з риб – дванадцять повних кошиків.

⁴⁴ А тих, що споживали хліб, було із п’ять тисяч душ.

⁴⁵ І тут же змусив своїх учнів сісти в човен і плисти на той бік до Витсаїди раніше за нього, а він тим часом відпустить натовп.

⁴⁶ Відпустивши, пішов на гору помолитися.

⁴⁷ Як настав вечір, човен був серед моря, а він сам – один на суходолі.

⁴⁸ Побачивши, що втомилися від веслування, – бо вітер дув проти них, – біля четвертої сторожі ночі підійшов до них, йдучи морем, і хотів їх поминути.

⁴⁹ Вони ж, побачивши, що він іде морем, подумали, що це привид, і закричали;

⁵⁰ бо всі Його побачили й стривожились. І тут же заговорив до них, і каже ім: Сміливіше, це я, не бійтеся.

⁵¹ Увійшов до них у човен – і вітер ущух.

⁵² А вони подумки все ще жахалися, бо не зрозуміли чуда з хлібами, оскільки серце їх було закам’янілим.

⁵³ Перепливши, прибули до Генезаретської землі, й причалили.

⁵⁴ Як вийшли з човна, [люди] відразу впізнавши Його;

⁵⁵ оббігли всю ту околицю і почали на ношах приносити хворих – скрізь, де б він не з’явився.

⁵⁶ І куди б не входив, – до сіл, міст, поселень, – скрізь клали на перехрестях доріг недужих і благали Його, щоб хоч до краю Його одягу доторкнутися; ті, що доторкалися до нього, видужували.