Розділ 12. Євангеліє від Івана
1 За шість днів до Пасхи Ісус прийшов до Витанії, де був Лазар, [що помер], якого Ісус воскресив із мертвих.
2 Влаштували йому там вечерю, а Марта служила. Лазар був одним із тих, що були з ним при столі.
3 Марія, взявши літру мира – із справжнього дорогоцінного нарду, – помазала Ісусові ноги і своїм волоссям обтерла їх. Дім наповнився пахощами мира.
4 Каже один з його учнів, Юда [Симонів] Іскаріотський, який мав його видати:
5 Чому б не продати це миро за триста динаріїв і не роздати бідним?
6 Він сказав це не тому, що журився бідними, але що був злодієм і, маючи калиту, носив те, що вкидали.
7 Сказав Ісус: Лиши її, це вона на день мого похорону зберегла:
8 бідних завжди з собою маєте, мене ж – не завжди маєте.
9 Довідалось багато юдеїв, що він там, і прийшли не тільки задля Ісуса, а й щоб побачити Лазаря, якого він воскресив із мертвих.
10 Архиєреї змовилися, щоб і Лазаря вбити,
11 бо багато через нього відходило від юдеїв і вірило в Ісуса.
12 Другого дня багато народу, що прийшло на свято, почувши, що Ісус іде до Єрусалима.
13 Взяли віття з пальм і вийшли йому назустріч і вигукували, [кажучи]: Осанна! Благословенний, хто йде в ім’я Господнє! Цар Ізраїлю!
14 А Ісус, знайшовши осля, сів на нього, – згідно з написаним:
15 Не бійся, дочко Сіонська! Ось Цар твій іде, сидячи на ослі молодому.
16 Його учні спочатку не зрозуміли цього. Але коли прославився Ісус, тоді згадали, що це було про нього написане, і це йому зробили.
17 Свідчили люди, які були з ним, коли він викликав Лазаря з гробу і воскресив його з мертвих.
18 Тому і зустрів його натовп, бо почув, що він учинив це чудо.
19 Фарисеї гомоніли між собою: Дивіться, нічого не вдієте: весь світ пішов за ним.
20 Деякі з тих, що прийшли на поклін у свято, були греки.
21 Вони підійшли до Пилипа, що був з Витсаїди Галилейської, і благали його, кажучи: Пане, хочемо бачити Ісуса.
22 Приходить Пилип і каже це Андрієві; йдуть Андрій з Пилипом і повідомляють Ісусові.
23 Ісус сказав їм у відповідь: Прийшла година прославитися Людському Синові.
24 Щиру правду, щиру кажу вам, якщо зерно пшениці, впавши на землю, не вмре, воно залишиться одне. Якщо ж умре, – принесе багато плодів.
25 Хто любить душу свою, погубить її; хто ж ненавидить душу свою в цьому світі, той збереже її у вічному житті.
26 Якщо хто мені служить, хай іде за мною, і де я є, там і буде мій слуга. Якщо хто мені служить, його пошанує [мій] Батько.
27 Нині душа моя стривожена. І що скажу? Батьку, врятуй мене від цієї години! Але ж задля цього я і прийшов – на цю годину.
28 Батьку, прослав своє ім’я. Почувся тоді голос з неба: І прославив я – і знову прославлю.
29 А юрба, що стояла і чула його, говорила: Це був грім. Ішні казали: То ангел до нього заговорив.
30 Відповів Ісус і сказав: Не для мене був цей голос, а для вас.
31 Нині настав суд цьому світові і нині князь цього світу буде вигнаний геть.
32 Якщо я буду піднесений від землі, то притягну всіх до себе.
33 Говорив це, зазначуючи, якою смертю мав умерти.
34 Відповіли йому з юрби: Ми чули із закону, що Христос перебуває вічно. А ти кажеш, що треба, аби піднісся Людський Син? Хто він, цей Людський Син?
35 Тоді сказав їм Ісус: Ще трохи часу світло є між вами. Ходіть, доки маєте світло, щоб вас не огорнула темрява; і хто ходить у темряві, не знає, куди йде.
36 Доки маєте світло, вірте у світло, щоб були ви синами світла. Сказавши це, Ісус відійшов і сховався від них.
37 Хоч він зробив перед ними стільки чуд, – не вірили в нього,
38 – щоб збулося слово пророка Ісаї, яке він сказав: Господи, хто повірив тому, що чули від нас? І кому відкрилася Господня правиця?
39 Не могли вірити ще й тому, як казав Ісая,
40 що засліпив їхні очі, закам’янив їхні серця, щоб не бачили очима, не розуміли серцем і не навернулися, і уздоровлю їх.
41 Це сказав Ісая, коли побачив славу його й заговорив про нього.
42 Одначе і багато можновладців повірило в нього, але через фарисеїв не признавались. щоб не бути вигнаними з синаґоґи;
43 полюбили бо людську славу більше, ніж Божу славу.
44 Ісус підніс голос і сказав: Хто вірить у мене, – той не в мене вірить, а в того, що мене послав.
45 А хто бачить мене, той бачить того, що мене послав.
46 Я – світло, що прийшло у світ, щоб кожний, хто вірить у мене, не перебував у темряві.
47 Якщо хто почує мої слова і не збереже, я його не суджу: бо я не прийшов, щоб судити світ, але щоб спасти світ.
48 Хто зрікається мене й не приймає моїх слів, той має свого суддю: слово, яке я сказав, – воно судитиме його останнього дня.
49 Бо не від себе я говорив, а Батько, який послав мене, – це він дав мені заповідь, що маю сказати і що говорити.
50 І знаю, що його заповідь – це вічне життя. Що я кажу, то так кажу, як сказав мені Батько.