У святоотцівській і літургійній традиції іноді навіть після перекладання Тіло Христове іменується «хлібом», а точніше «хлібом божественним, небесним чи святим».1 Який зміст вкладається в цю назву? Святоотеческая егзегеза слів молитви Господньої «хліб наш насущний дай нам сьогодні» (Мф. 6, 11; Лк. 11, 3) може сприяти відповіді на поставлене питання. Попередньо слід зазначити, що цей тип егзегези єдиний, оскільки слово ἐπιούσιος вперше зустрічається у вищевказаних євангельських місцях, а в язичницьких авторів воно відсутнє.

Прохання про хліб насущний розумілося святими отцями та християнськими письменниками подвійно – буквально чи типологічно.

1) По-перше, під «хлібом насущним» мав на увазі звичайний хліб. Так, наприклад, свт. Іоанн Златоуст писав: «Він наказав нам просити насущний хліб, не солодощі, а їжу, яка заповнює тілесну потребу»2. Дане розуміння підтверджується первісною етимологією слова ἐπιούσιος, яке буквально означає «прийдешній», тобто той, який можна буде отримати невдовзі або в есхатологічному майбутньому3 (як причастя від дієслова εἴμι «йти», пор. лат. οὖσαν ημέραν). Після досить раннього переосмислення слово ἐπιούσιος почало співвідноситися зі словом «сутність» (хоча в такому разі за правилами грецької граматики приставка ἐπί мала б втратити йоту), також вказуючи на єдине на потребу (пор. слов’янське «насущний» або лат.

2) По-друге, під «хлібом насущним» мав на увазі Сам Господь наш Ісус Христос, Який сказав про Себе: «Як хліб, що з неба схожий» (Ів. 6, 41). Саме так ці слова розуміли Оріген5, свт. Григорій Ніський6, Маркелл Анкірський7, св. Кирило Єрусалимський, св. Кирило Олександрійський8, прп. Максим Сповідник9, прп. Іоанн Дамаскін10, прп. Симеон Новий Богослов11, прп. Микита Стіфат12. При цьому в той час як перше буквальне розуміння «насущного хліба» як простого звичайного хліба ніколи не докладалося до Євхаристії, друге типологічне розуміння в переважній більшості випадків ставилося до цього таїнства. Так, наприклад, св. Кирило Єрусалимський, тлумачачи «хліб наш насущний дащ», також прямо пише про те, що це не звичайний «загальний» хліб, а «хліб святий», який приносить користь душі і тілу і не підлягає законам звичайного травлення13. Таким чином, можна резюмувати переглянутий матеріал у наступних пунктах:

Прохання про хліб з молитви Господньої розумілося буквально і типологічно, причому ці два розуміння діаметрально різні: буквальне розуміння передбачало прохання про хліб, а типологічне – про сходження з небес Бога Слова.

Таїнство Євхаристії як долучення Тілу і Крові Христа Слова Божого розглядалося отцями у зв’язку з буквальним, а з типологічним значенням даних Євангельських слів.

Отже, на думку святих отців, Святі Дари Євхаристії після прикладання – це Бог Слово, а не прості хліб і вино, хоча б і обожні. Після «перекладання» немає жодного сенсу стверджувати збереження їхньої земної сутності, оскільки вираз «божественний, небесний чи святий хліб» вказує не на сутність і навіть не на речовину таїнства, а лише на Бога Слова, – «Хліб, що зійшов з небес».

* * *

Ἄρτον ἐκέλευσεν αἰτεῖν ἐπιούσιον, οὐ τρυφὴν, ἀλλὰ τροφὴν, τὴν τὸ ἐλε ἀναπληροῦσαν τοῦ σώματος Jo. Chrys. De angusta porta et in orationem dominicam [Sp.], 51, 46:28–30.

τί δὲ λόγου τῇ ψυχῇ τροφιμώτερον, ἢ τί τῆς σοφίας τοῦ θεοῦ τῷ νῷ τοῦ ωρ τιμιώτερον; τί δὲ ἀληθείας τῇ λογικῇ φύσει καταλληλότερον; Orig. De or. 27,2:21–23.

τί δὲ καὶ τὸ ἐπιούσιον,” ἤδη κατανοητέον. ἐπιούσιον” παρ’ οὐδενὶ τῶν Ἑλλήνων οὔτε τῶν σοφῶν ὠνόμασται οὔτε ἐν τῇ συνηθείᾳ τέτριπται, ἀλλ’ ἔοικε πεπλάσθαι ὑπὸ τῶν εὐαγγελιστῶν. συνηνέχθησαν γοῦν ὁ Ματθαῖος καὶ ὁ Λουκᾶς περὶ αὐτῆς μηδαμῶς διαφερούσς ἐξενηνοχότες. τὸ ὅμοιον δὲ καὶ ἐπ’ ἄλλων οἱ ἑρμηνεύοντες τὰ Ἑβραϊκὰ πεποιήκασιν. τίς γάρ ποτε Ἑλλήνων ἐχρήσατο τῇ ἐνωτίζου” προσηγορίᾳ ἢ τῇ ἀκουτίσθητι” ἀτ ὦτα δέξαι” καὶ ἀκοῦσαι ποίει σ<ε>”; ἰσομοία τῇ ἐπιούσιον” προσηγορίᾳ ἐστὶ παρὰ Μωϋσεῖ γεγραμμένη, ὑπὸ θεοη ὑμεῖς δὲ ἔσεσθέ μοι” λαὸς περιούσιος.” καὶ δοκεῖ μοι ἑκατέρα λέξις παρὰ τὴν οὐσίαν πεποιῆσθαι, ἡ μὲν τὸν εἰς συμβαλλόμενον ἄρτον δηλοῦσα, ἡ δὲ τὸν περὶ τὴν οὐσίαν καταγινόμενον λαὸν καὶ αὐτῇ σημαίνουσα. 27,7:1–14.

ἡ μέντοι κυρίως οὐσία τοῖς μὲν προηγουμένην τὴν τῶν ἀσωμάτων ὑπόστασιν ι κατὰ τὰ ἀσώματα, τὸ εἶναι βεβαίως ἔχοντα καὶ οὔτε προσθήκην χωροῦντα οὔν πάσχοντα (τοῦτο γὰρ ἴδιον σωμάτων, περὶ ἃ γίνεται ἡ αὔξη καὶ ἡ φθίσις παρὰ ῥευστὰ, δεόμενα τοῦ ὑποστηρίζοντος ἐπεισιόντος καὶ τρέφοντος· ὅπερ ἐὰν πλε῿ ἐπεισίῃ τοῦ ἀποῤῥέοντος, αὔξησις γίνεται, ἐὰν δὲ ἔλαττον, μείωσις· τάχι ὅλως τὸ ἐπεισιὸν λαμβάνοντα ἐν ἀκράτῳ, ἵν’ οὕτως εἴπω, μειώσει γίνεται), ἐπακολουθητικὴν αὐτὴν εἶναι νομίζουσι προηγουμένην δὲ τὴν τῶν σωμάτων ὅροι εἰσιν· οὐσία ἐστὶν ἢ πρώτη τῶν ὄντων ὕλη, καὶ ἐξ ἧς τὰ ὄντα, ἢ τῶ ἐξ ἧς τὰ σώματα, ἢ τῶν ὀνομαζομένων, καὶ ἐξ ἧς τὰ ὀνομαζόμεπα, ὑπόστατον ἄποιον ἢ τὸ προϋφιστάμενον τοῖς οὖσιν ἢ τὸ πάσας δεχόμενον τὰς μετ ἀλλοιώσεις, αὐτὸ δὲ ἀναλλοίωτον κατὰ τὸν ἴδιον λόγον, ἢ τὸ ὑπομένον πᾶ μεταβολήν. κατὰ τούτους δὲ ἡ οὐσία ἐστὶν ἄποιός τε καὶ ἀσχημάτιστος κατὰ τὸν ἴδι οὐδὲ μέγεθος ἀποτεταγμένον ἔχουσα, πάσῃ δὲ ἔγκειται ποιότητι καθάπερ ἕτοιμόν ποιότητας δὲ διατακτικῶς λέγουσι τὰς ἐνεργείας καὶ τὰς ποιήσεις κοινῶς, ἐν ḥ κινήσεις καὶ σχέσεις συμβέβηκεν· οὐδέ τινος γὰρ τούτων κατὰ τὸν ἴδιον λόγον οὐσίαν, ἀεὶ δέ τινος αὐτῶν ἀχώριστον εἶναι πάθει τήνδε, οὐδὲν ἧττον καν πασῶν τῶν τοῦ ποιοῦντος ἐνεργειῶν, ὡς ἂν ἐκεῖνο ποιῇ καὶ μεταβάλλῃν ὁν αὐτῇ τόνος καὶ δι’ ὅλων κεχωρηκὼς πάσης τε ποιότητος καὶ τῶν περὶ αὐτὴν αἴ οἰκονομιῶν· δι’ ὅλων τε μεταβλητὴν καὶ δι’ ὅλων διαιρετὴν λέγουσιν εἶναι, Ḩ πάσῃ συγχεῖσθαι δύνασθαι, ἡνωμένην μέντοι. 27,8:1–27.

ἐπεὶ δὲ περὶ τῆς οὐσίας ζητοῦντες διὰ τὸν ἐπιούσιον” ἄρτον” καὶ τὸν π εἰς τὸ τὰ σημαίνοντα διακριθῆναι τῆς οὐσίας ταῦτ’ εἰρήκαμεν, ἄρτος δὲ ἐν το νοητὸς ἦν, ὃν αἰτεῖν ἡμᾶς ἐχρῆν, ἀναγκαῖον συγγενῆ τῷ ἄρτῳ τὴν νοεῖν· ἵν’ ὥσπερ ὁ σωματικὸς ἄρτος ἀναδιδόμενος εἰς τὸ τοῦ τρεφομένου σῶ εἰς τὴν οὐσίαν, οὕτως ὁ ζῶν” καὶ ἐξ οὐρανοῦ” καταβεβηκὼς ἄρτος” ἀνα νοῦν καὶ τὴν ψυχὴν μεταδῷ τῆς ἰδίας δυνάμεως τῷ ἐμπαρεσχηκότι ἑαυτὸῦ τροφῇ· καὶ οὕτως ἔσται ὃν αἰτοῦμεν ἄρτον” ἐπιούσιον.” καὶ πάλιν ὃν τρόπον κατὰ τὴν ποιότητα τῆς τροφῆς,” στερεᾶς” οὔσης καὶ ἀθλητα ἢ γαλακτώδους τινὸς καὶ λαχανώδους, ἐν διαφόρῳ δυνάμει ὁ τρεφόμενος γίνεται, οὕ ἐστι, τοῦ λόγου τοῦ θεοῦ ἤτοι ὡς γάλακτος παιδίοις ἁρμοζόντως διδομένου ἢ ὡς ἀσθενοῦσιν ἐπιτηδείως ἢ ὡς σαρκὸς ἀγωνιζομένοις προσ<καίρως>, ἕκαστον τῶν τρε τὴν ἀναλογίαν, ᾧ ἐμπαρέσχεν ἑαυτὸν λόγῳ, τόδε τι ἢ τόδε δύνασθαι καὶ τοιόνν γίνεσθαι. ἔστι μέντοι γε τὶς νομιζομένη τροφὴ, οὖσα δηλητήριος, καὶ ἑτέρα νοσοποιὸς καὲ ἀναδοθῆναι δυναμένη· ἅπερ πάντα κατ’ ἀναλογίαν μετενεκτέον ἐστὶ καὶ ἐπὶ τὰ νομιζομένων τροφίμων μαθημάτων. ἐπιούσιος τοίνυν ἄρτος ὁ τῇ φύσει τῇ λογικῇ καταλληλότατος καὶ τῇ οὐσίᾳγ ὑγείαν ἅμα καὶ εὐεξίαν καὶ ἰσχὺν περιποιῶν τῇ ψυχῇ καὶ τῆς ἰδίας ἰδίας γὰρ ὁ λόγος τοῦ θεοῦ) μεταδιδοὺς τῷ ἐσθίοντι αὐτοῦ. 27,9:1-24.

Θεοῦ ἄρτος μάλιστα ὁ τοιοῦτός ἐστιν, δικαιοσύνης ὁ καρπὸς, εἰρήνης ὁ στάχυς ἀμόλυντος τῶν τοῦ ζιζανίου σπερμάτων. Gr. Nyss. De oratione dominica 286:3–5. TLG 2017/47.

Ὁ σπουδάζων τὴν δικαιοσύνην θεόθεν τὸν ἄρτον δέχεται· ὁ δὲ τὴν ἀδικίαν εὐεργέτου τῆς ἀδικίας σιτίζεται. Gr. Nyss. De oratione dominica 286:10–13.

Ἁ ἄρτος τῆς σημερινῆς χρείας ἐστίν, ἡ βασιλεία τῆς ἐλπιζομένης μακαριότητος. Ἄρτον δὲ εἰπὼν πᾶσαν τὴν σωματικὴν περιλαμβάνει χρείαν. Григорій Ніський De oratione dominica 290:3–6.

Ταῦτ’ οὖν φυλάξας, ἐπίῤῥιψον ἐπὶ Κύριον τὴν μέριμνάν σου, καὶ αὐτός ε ἄρτον σοι διδοὺς τὸν ἐπιούσιον, καὶ τὴν λογικὴν καὶ ἐπουράνιον τροφήν· ἐπα πρὸς τὸν βίον χρειώδη. Eus. Caes. Commentaria in Psalmos, PG 223,489:12–16.

Καὶ ὅτε πάλιν ὁ Κύριος λέγει περὶ ἑαυτοῦ· Ἐγώ εἰμι ὁ ἄρτος ὁ ζῶῦ οὐρανοῦ καταβάς. Ἀλλαχοῦ τὸ ἅγιον Πνεῦμα καλεῖ ἄρτον οὐράνιον λέγων· Τὸν ἄρτον ἡμῶν δὸς ἡμῖν σήμερον. Ἐδίδαξε γὰρ ἡμᾶς ἐν τῇ εὐχῇ ἐν τῷ νῦν αἰῶνι αἰτεῖν τὸν ἐρον τουτέστι τὸν μέλλοντα, οὗ ἀπαρχὴν ἔχομεν ἐν τῇ νῦν ζωῇ, τῆς σαρκὸς το μεταλαμβάνοντες, καθὼς αὐτὸς εἶπεν· Ὁ ἄρτος δὲ, ὃν ἐγὼ δώσω, ἡ σάρξ μορ ὡ τῆς τοῦ κόσμου ζωῆς. Πνεῦμα γὰρ ζωοποιοῦν ἡ σάρξ ἐστι τοῦ Κυρίου, διότι ἐκ Πνεύματος τοῦ ζωοποι Τὸ γὰρ γεγεννημένον ἐκ τοῦ Πνεύματος Πνεῦμά ἐστι. Marc. De incarnatione et contra Arianos, PG 26,1012:23–34.

ἐναργῶς δὲ τὸν τύπον τῷ τῆς ἀληθείας ὀνόματι προσηγόρευσεν εἰπών· τοῦτι τ μου· καὶ διὰ τοῦτο δὲ τοῖς τῆς ἀληθείας ὀνόμασιν ὠνόμασεν τοὺς τύπους, ἵν ὁρώμενον ἐξευτελίζωνται, ἀλλὰ πρὸς τὴν δύναμιν θαυμάζωνται. Apoll. Fragmenta in Matthaeum (in catenis), Fr. 134:10–13. TLG 2074/37.

Ὁ ἄρτος οὗτος ὁ κοινὸς οὐκ ἔστιν ἐπιούσιος· ὁ δὲ ἄρτος οὗτος ὁ ἅγις ἐστιν, ἀντὶ τοῦ ἐπὶ τὴν οὐσίαν τῆς ψυχῆς κατατασσόμενος. Οὗτος ὁ ἄρτος οὐκ εἰς κοιλίαν χωρεῖ καὶ εἰς ἀφεδρῶνα ἐκβάλλεται, ἀλσ’ τὴν σύστασιν ἀναδίδοται εἰς ὠφέλειαν ψυχῆς τε καὶ σώματος. Τὸ δὲ σήμερον ἀντὶ τοῦ καθ́ ἡμέραν λέγει, ὡς καὶ ὁ Παῦλος ἔλεγεν· «ᄌ σήμερον καλεῖται.» Cyr. Hier. Mystagogia 5 [Sp.], 15:1–8.

Ἐπιούσιον ἄρτον λαβεῖν αἰτοῦμεν. Ἄρτος δὲ ψυχῆς λόγος Θεοῦ, καθὼς ἔφη τις τῶν ἁγίων· Ἄνοιγε, τέκνον, σὸν Θεοῦ. Jo. Chrys. Interpretatio orationis Pater noster [Sp.], PG 59, 628:8–10.

(A f. 150 b) Οἴονται δὲ ἴσως τινὲς, ἀνάρμοστον εἶναι καὶ ἀπεοικὸς ἁγίοις τὸ Θεοῦ τὰ σωματικὰ, καὶ ταύτης ἕνεκα τῆς αἰτίας ἀποφέρουσι τὸ εἰρημένον θεωρίαν· καὶ δὴ καὶ ἄρτον φασὶν αὐτοὺς αἰτεῖν, οὐκ ἐπίγειον, οὐ σωματῖ μᾶλλον, τὸν ἄνωθεν καὶ ἐξ οὐρανοῦ καταβαίνοντα, καὶ ζωὴν τῷ κόσμῳ παρέ φασιν, ἀληθεῖ οὐσίᾳ καὶ ἀσωμάτῳ, τουτέστι τῇ ψυχῇ· αὕτη γὰρ, διὰ τὸ κυρίως οὐσία ἐστίν. Ἐγὼ δὲ ὅτι μὲν ἁγίοις πρέποι ἂν ὅτι μάλιστα τὸ πνευματικῶν χαρισμάτων ἐα μεταλαχεῖν, φαίην ἂν ἐνδοιάσας οὐδέν· πλὴν ἐκεῖνο ἄξιον ἰδεῖν, ὅτι κἂν κοινὸν, καὶ τοῦτο δρᾷν αὐτοῖς προστέταχεν ὁ Σωτὴρ, μώμου παντὸς ἐλευθέν πρόσοδον. Ἄθρει γὰρ ὁποῖος τοῖς εἰρημένοις ἐγκέκρυπται νοῦς. Δι’ ὧν γὰρ προστέταχεν ἄρτον αἰτεῖν, ἤτοι τροφὴν τὴν ἐφήμερον, δῆλος ἂν. Cyr. Al. Commentarii in Lucam (in catenis), PG 72: 692(?). TLG 4090/108.

Ἄρτος οὖν ἡμῶν τῆς ψυχῆς ὁ τοῦ Θεοῦ λόγος· ὥσπερ γὰρ ὁ ἄποιος ἄρτ τρέφει, οὕτως ὁ ἐξ οὐρανοῦ λόγος τὴν οὐσίαν τῆς ψυχῆς. Καὶ τοῦτον ὁ Χριστὸς τὴν προσευχὴν παραδιδοὺς ἔλεγε τοῖς ἀποστόλοις, τὸν ἐπιούσιον δὸς ἡμῖν σήμερον.» Ὃς ἂν τοίνυν τοῦτον φαγεῖν ἐπιλάθηται, τουτέστιν ἐργάσασθαι· τοῦ γὰρ νοητοῦν ἐργασία καθέστηκεν· δηλοῖ δὲ οὗ εἶπεν τοῖς ἀποστόλοις ὁ Κύριος, «Ἐργάζεσθν τὴν ἀπολλυμένην, ἀλλὰ τὴν μένουσαν εἰς ζωὴν αἰώνιον Theod. Interpretatio in Psalmos PG 80, 1677:7–17.

Διὰ τί «ἄρτον ἀγγέλων» τὸ μάννα προσηγόρευσεν ὁ προφήτης Δαβίδ; Ὡς ἀγγέλων τῇ τούτου δωρεᾷ διακεκονηκότων. ἡ γὰρ ἀσώματος φύσις οὐ δεῖται τροφῆς. οὕτως «ἄρτος οὐρανοῦ» προσηγορεύθη, ἐπειδὴ ἄνωθεν κατηνέχθη· οὐκ ἐξ αὐτο οὐρανοῦ, ἀλλ’ ἐκ τοῦ ἀέρος. οὕτω καὶ πετεινὰ οὐρανοῦ προσηγόρευται τὰ τὸν ἀέρα διαπερῶντα. Quaestiones in Octateuchum 123:5–10. TLG 4089/22.

δεξόμεθα γάρ, κατ’ εὐχὰς οὕτω πολιτευόμενοι, καθάπερ ἄρτον ἐπιούσιόν τε καὶ ζωτι ἀποτροφὴν τῶν ἡμετέρων ψυχῶν καὶ συντήρησιν τῆς τῶν χαρισθέντων ἡμῖν὿ν τὸν εἰπόντα Λόγον· Ἐγώ εἰμι ὁ ἄρτος ὁ ἐκ τοῦ οὐρανοῦ καταβὰς καὶ ᶁ κόσμῳ, … Max. Conf. Expositio orationis dominicae 549-554. TLG 2892/111.

καὶ τοῦτον μιᾷ φυσικῶς ἡμέρᾳ περικλείοντες τὸν ἄρτον, ὑπὲρ αὐτοῦ μὴν δευτέραν ἡμέραν διὰ τὸν δοτῆρα τῆς προσευχῆς ἐπεκτεῖναι τὴν δέησιν· Max. Conf. Expositio orationis dominicae 625-628. 19. Οὗτος ὁ ἄρτος ἐστὶν ἡ ἀπαρχὴ τοῦ μέλλοντος ἄρτου, ὅς ἐστιν ὁၽ γὰρ «ἐπιούσιον» δηλοῖ ἢ τὸν μέλλοντα, τουτέστιν τὸν τοῦ μέλλοντος αἰῶνος, ᴸ συντήρησιν τῆς οὐσίας ἡμῶν λαμβανόμενον. Jo. Дам. Expositio fidei 86:155–158.

Ἵνα δέ μή νομίζωμεν ὅτι τό πᾶν τοῦ ἄρτου τοῦ ὁρωμένου ἐστί, τούτου ἕνεκεν εἴρηκεν· “Ἐγώ εἰμι ὁ ἄρτος ὁ ἐκ τοῦ οὐρανοῦ καταβαίνων”. Καί οὐκ εἶπεν ὁ καταβάς· τοῦτο γάρ τό ἅπαξ δηλοῖ κατελθεῖν. Ἀλλά τί; Ὁ καταβαίνων, φησίν, ἀεί δηλονότι καί πάντοτε ἐπί τούς ἀξίους καταβαίνων καί νῦν καθ παραγινόμενος. … Sym. N. Th.

Ὁ γάρ ἄρτος οὗτος αἰσθητῶς μέν ψωμός φαίνεται τοῖς μή ὑπέρ τήν αἴσθησιν γενος φῶς ἀχώρητόν ἐστι καί ἀπρόσιτον. Sym. N. Th. Λόγος ΙΔ΄. Σ. 373.

* * *

Примітки

Для проведення цього дослідження було виявлено та систематезовано всі місця, знайдені для пошуку двох коренів ἄρτ- і ἐπιούσι- у всіх текстах, що містяться в TLG 5.

Ἄρτον ἐκέλευσεν αἰτεῖν ἐπιούσιον, οὐ τρυφὴν, ἀλλὰ τροφὴν, τὴν τὸ ἐλε ἀναπληροῦσαν τοῦ σώματος De angusta porta et in orationem dominicam [Sp.], 51, 46:28–30.

Див: Petr. Laod. Or. Дім. PG 86, 3333A.

У великому етимологіконі або в Лексиконі Суди: Ἐπιούσιος ἄρτος: Ὁ ἐπὶ τῇ οὐσίᾳ ἡμῶν ἁρμόζων. Etymologicum magnum 362:32–33. TLG 4099/1; Suidae lexicon 2501:1. TLG 9010/1.

Ориген у своєму творі “Про молитву” рішуче відмовляється від буквального тлумачення прохання “і хліб насущний дащ”, яке він навіть називає “лжевченням”. Під «хлібом» він розуміє Самого Господа нашого Ісуса Христа. Так він задається риторичним питанням: «Що для душі поживніше Слова, або для розуму що дорогоцінніше Мудрості, що її наповнює?». Orig. De oratione 27,2:21–23 кв.

Порівн. у св. Григорія Ніського: ??????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????? τοῦ εὐεργέτου τῆς ἀδικίας σιτίζεται. De oratione dominica 286:10–13. TLG 2017/47.

«… [Христос] навчив нас у молитві в нинішньому столітті просити насущний хліб, тобто майбутнє, початок якого ми маємо в цьому житті, прилучаючись до плоті Господа, …». Див: De incarnatione et contra Arianos, PG 26,1012:23–34.

Cyr. Al. Commentarii in Lucam (in catenis), PG 72: 692(?). TLG 4090/108.

Max. Conf. Expositio orationis dominicae 549-554. TLG 2892/111.

Expositio fidei 86:155–158.

Ἵνα δέ μή νομίζωμεν ὅτι τό πᾶν τοῦ ἄρτου τοῦ ὁρωμένου ἐστί, τούτου ἕνεκεν εἴρηκεν· “Ἐγώ εἰμι ὁ ἄρτος ὁ ἐκ τοῦ οὐρανοῦ καταβαίνων”. Καί οὐκ εἶπεν ὁ καταβάς· τοῦτο γάρ τό ἅπαξ δηλοῖ κατελθεῖν. Ἀλλά τί; Ὁ καταβαίνων, φησίν, ἀεί δηλονότι καί πάντοτε ἐπί τούς ἀξίους καταβαίνων καί νῦν καθ παραγινόμενος. …

Саме так слід розуміти слова Стіфата з його слова проти опрісноків: «… як ми були навчені просити вищий насущний хліб» (Мф. 6, 11) (Розрядка моя. – Ієром. Д.).

Ὁ ἄρτος οὗτος ὁ κοινὸς οὐκ ἔστιν ἐπιούσιος· ὁ δὲ ἄρτος οὗτος ὁ ἅγις ἐστιν, ἀντὶ τοῦ ἐπὶ τὴν οὐσίαν τῆς ψυχῆς κατατασσόμενος. Οὗτος ὁ ἄρτος οὐκ εἰς κοιλίαν χωρεῖ καὶ εἰς ἀφεδρῶνα ἐκβάλλεται, ἀλσ’ τὴν σύστασιν ἀναδίδοται εἰς ὠφέλειαν ψυχῆς τε καὶ σώματος. Τὸ δὲ σήμερον ἀντὶ τοῦ καθ́ ἡμέραν λέγει, ὡς καὶ ὁ Παῦλος ἔλεγεν· «ᄌ σήμερον καλεῖται.» Mystagogia 5 [Sp.], 15:1–8.