Дивись, я хочу, щоб ти точно знав про красу, остерігався її і щоб, ведений незнанням, не пошкодив собі і не занапастив своєї душі. Вільний вибір людини легко схиляється до спільноти з ворогами, особливо у недосвідчених як найбільш переслідуваних ними. Поблизу і навколо початкових і свавільних бісів зазвичай розгортають мережі помислів і згубних мрій і [готують] рови падінь, оскільки [душевне] місто їх – під владою іноземців. І не треба дивуватися, якщо хтось із недосвідчених зваблений, або впав у шаленство розуму1, або прийняв і приймає красу, або побачив чуже істини, або говорить недоречне через недосвідченість і незнання. Інший, часто поширюючись про істину, неосвічено і непомітно кажучи одне замість іншого, не в змозі правильно сказати, як іде [те чи інше] справа. Він багатьох лякає, а на безмовників наводить осуд і сміх своєю шаленою діяльністю. І немає нічого дивного в тому, що якийсь початковий після багатьох праць впадає в красу. Це траплялося з багатьма шукаючими Бога тепер і раніше.

Пам’ять про Бога, або розумна молитва, вища за всі роди діяльності. Вона, як і Божа любов, є головою чеснот. Але безсоромно і нахабно бажаючий увійти до Бога і чисто сповідати Його і той, хто посилюється придбати Його в собі, якщо буде попущено [згори], легко умертвлюється тими – розумію демонів, – тому що самовпевнено і зухвало шукає незгодного з особистим станом тягнеться марнославно. Господь, що жалкує над людьми, часто звертаючи увагу на те, як ми зухвалі в [само] піднесеннях, не допускає нам бути випробуваними, щоб кожен, пізнавши свою зарозумілість, повернувся [до істинного подвижництва] сам і перш ніж став ганьбою3 і сміхом для демонів і плачем для людей, особливо коли хтось підпорядкуванням і питанням досвідчених, щоб непомітно замість пшениці не потиснути терню або гіркого замість солодкого і замість порятунку не знайти смерті.

Сильним і досконалим властиво одним завжди боротися з демонами і проти них безперервно простягати духовний меч, яким служить Боже слово (див.: Еф. 6, 17). Немічні ж і початкові, як фортецею, користуються благоговійною втечею, зі страхом уникають єдиноборства і, не наважуючись на нього передчасно, цим рятуються5 від смерті. Ти ж, якщо, успішно мовчачи, очікуєш бути з Богом, ніколи не приймай чогось чуттєвого чи духовного, що представляється поза чи всередині [тебе], хоча б образ Христа, або мабуть ангела, або образ святого, або [хоч би] в умі просвічував і мрійливо надруковувався світло. Розум і сам собою має природну здатність мріяти. Він легко може будувати образи того, чого домагається (у тих, хто не уважає ретельно цьому) і [тим] самому собі завдає шкоди. Такий спогад доброго та злого зазвичай раптово формує розумові образи та веде до мрійливості. Звідси [подібна людина]7 довільно8 стає мрійником, а не безмовником. Тому будь уважний, чи не віриш ти чомусь через швидкого захоплення, перш за запитання і багато дослідження, хоча б здавалося добрим, щоб не отримати шкоди. Завжди залишайся обуреним на мрії9, зберігаючи свій розум постійно безбарвним, безвидним і безформним. Часто багатьом завдавало шкоди та послане Богом до випробування для вінця. Наш Господь хоче випробувати, куди схиляється наш вільний вибір. Але той, хто побачив щось подумки чи чуттєво і приймає щось без [ради] досвідчених, нехай [явище було] і з волі Божої, легко спокушається або спокуситься в майбутньому, як той, хто сприймає [все] необдумано. Початковому треба бути уважним до серцевої діяльності, як необманливої, все ж таки інше не приймати до моменту умиротворення пристрастей. Бог не обурюється на того, хто, суворо дослухаючись до себе, щоб уникнути принади не прийме [знак] від Нього без питання [досвідчених] і багато чого дослідження, але більше вихваляє його, як мудрого, хоча на деяких і обурювався. Втім, питати слід не всіх, але одного того, кому довірено управління іншими, хто блищить життям і, будучи, за Писанням, бідним, багатьох збагачує (див.: 2Кор. 6, 10). Було чимало недосвідчених [керівників], які пошкодили багатьом нерозумним, за яких після смерті вони витримають суд. [Право] керувати інших належить не всім, але лише тим, яким дано божественне міркування, або, за апостолом, розрізнення духів (1Кор. 12, 10), що розділяє мечем слово гірше від кращого. Кожен володіє своїм розумом і природним діяльним або науковим міркуванням, але не всі [мають] духовну [мірку]. Тому премудрий Сирах сказав: Живуть з тобою в світі нехай буде багато, а радником твоїм – один із тисячі (Сир. 6, 6). Не малий труд – знайти керівника, який не помиляється ні в словах, ні в справах, ні в роздумах. Чи хтось принадний, це з’ясовується в тому, чи має він на діяльність і на її розуміння свідчення від Божественних Писань, смиренномудруючи в тому, про що йому слід міркувати. Виразно ж осягнути істину і бути чистим від несумісного11 з благодаттю – праця не малозначна, тому що дияволові зазвичай показувати свою красу у вигляді істини, особливо початковим, і перетворювати своє підступне на духовне. Внаслідок цього старанно в безмовності досягти чистої молитви повинен йти до [своєї мети] шляхом питання досвідчених і у великому трепеті і смутку, безперервно оплакуючи власні гріхи, сумуючи про них і боячись [пеклої] муки, відпадіння від Бога і розлучення з. Коли диявол побачить когось, хто живе в плачі, то не зволікає там, побоюючись 12 смирення, що чиниться плачем. Якщо ж хтось із зарозумілістю мріє досягти високого, набувши сатанинського, а не справжнього бажання, то такого, як свого служителя, [сатана] безперешкодно обплутує своїми мережами. Тому збереження в молитві і плачу є найбільшою зброєю проти того, щоб від радості молитви не впасти в зарозумілість, але, обравши собі в утішний смуток, дотриматися неушкодженого.

Вільна від принади [Ісусова] молитва, що вкидає на землю нашого серця вогонь, супроводжується теплом, що палить пристрасті, як терня, і утворює в душі тишу і радість. Теплота приходить не з правого чи лівого боку, не згори, але в серці струмує на кшталт джерела води від життєдайного Духа. Її одну і бажай знайти в своєму серці і нею володіти, завжди зберігаючи свій розум немрійним, оголеним від міркувань і думок, і не бійся, тому що Сказав: Підбадьоріться: це Я, не бійтеся (Мф. 14, 27) – Він Сам, Якого ми шукаємо, перебуває з нами і не є. Закликаючи Бога, ми не повинні боятися чи нарікати. Якщо ж деякі, втративши розум, збожеволіли, то знай, що вони потерпіли це від свавілля і гордості. А в послуху з питанням і смиренномудрістю той, хто шукає Бога, ніколи не зазнає шкоди благодаттю Христа, який бажає всім людям спастися. Якщо ж трапляється з таким випробування, воно виникає і допускається для оцінки та увінчання його і супроводжується швидкою допомогою Бога за допомогою Йому ведених способів. Хто правильно живе і бездоганно поводиться з іншими, віддаляючись людиноугодництва і пиха, [проти того] хоча б весь полк демонів спорудив незліченні випробування, не пошкодив би йому, як кажуть батьки. Самовпевнено ж і свавільно йдуть [у житті] – ті легко зазнають шкоди. Тому безмовний завжди повинен триматися царського шляху. Зазвичай надмірність у всьому безперешкодно супроводжується зарозумілістю, яка змінюється красою. Поміряй у молитві не дихання лише ніздрів, як недосвідчені, а й дихання розуму деяким змиканням вуст для запобігання шкідливому пиху.

Існують три чесноти безмовності, які слід старанно зберігати і щогодини розпізнавати, чи завжди ми зберігаємо їх, щоб якось, прикрадені забуттям, ми не стали проходити в житті поза ними. Вони такі: помірність, мовчання і самоприниження, тобто смиренність, що один одного породжують і охороняють. Від них походить і безперервно зростає молитва. Початок дії благодаті в молитві відкривається по-різному у тих чи інших людей, оскільки в нас, висловлюючись словом апостола, помічається і пізнається різноманітний поділ дарів Духа за Його волею (див.: 1Кор. 12, 11), що виявляється у нас за образом Іллі Фесвитянина14. Саме в деяких приходить дух страху, що руйнує гори їхніх пристрастей і роздробляє їх жорстокі серця, як каміння, так що у них від страху тіло ніби прибивається цвяхами і стає мертвим. А в інших є потрясіння чи зрадів, яке батьки вельми ясно називали виграванням. І в перших [це вигравання] також виявляється всередині нематеріально і суттєво, але саме воно безособове, несуттєве і чуттєво невизначене. В інших, особливо в тих, хто вдосконалився в молитві, Бог робить тонкий, мирний і закінчений віяння світла, коли Христос, за апостолом, таємниче вселиться в серце (див.: Еф. 3, 17) і проявиться в дусі. Тому Бог на горі Хорив говорив Іллі, що не в тому чи іншому Господь, не в приватних діях початківців, а в тонкому віянні світла – там Господь, який показав досконалість молитви.

Питання: що буде хтось робити, коли демон перетворюється на ангела світла і спокушає людину?

Відповідь: унаслідок цього [явлення] людина має потребу багато розсудливості, щоб розпізнавати відмінність добра і зла. Легковажно не ввіряйся15 незабаром образам, але, будучи повільним, добре приймай, а погане відкидай з багатьма випробуванням. Ти спочатку маєш оцінювати і розглядати, а потім вірити. Знай, що дії благодаті явні і демон хоч видозмінюється, але не може порушити ні лагідності, ні привітності, ні смирення, ні ненависті до світу, ні припинення [тілесних] насолод і пристрастей, що є дія благодаті. А демонські дії [такі]: гордість, зарозумілість, залякування і всяке зло. За цими діяннями і можна розпізнати, чи від Бога світло, що засяяло в твоїй душі, чи від сатани. Фрідакс подібний до смаку гірчиці і оцет кольором схожий на вино. Але пробуванням горло дізнається і визначає відмінність кожної [з цих речей]. Так і душа, якщо має міркування, може почуттям розуму пізнавати дарування Святого Духа та примарні мрії сатани.

* * *

Примітки

Ἐξέστη.

Ἰδίαν.

Ὄνειδος.

Καί.

Διαφεύγκυσν – букв.: уникають.

Καλῶς.

Ὁ τοιοῦτος – букв.: такий.

Ἀφ᾽ ἑαυτοῦ.

Πρὸς αὐτό – букв.: обурюваним на те.

Ἐως καιροῦ.

Τῶν ἐναντίων – букв.: від протилежного.

Δειλιῶν – букв.: лякаючись.

Ἐὐκόλως.

Κατά τὸν τύπον Ἠλιοῦ τοῦ θεσβίτου.

Μὴ ἐπιδίδου – літер.: не вдайся.

Ἐκείνου.