Були колись у мою перебування на Конівському острові два ченці пустельника – одного звали Василиска, а іншого – Зосимою. Василиска був старшим як літами, так і в чесноті – Зосима молодший і був йому учнем.

Цей преподобний отець Василиска, будучи від багатьох років, мешкавши на самоті та пустельних місцях, притягав собі великий цей від Бога дар – глаголю серцеву молитву, і частенько збагнув у ній висоти й устрою, як ні рукоділля чинити можеш, нижче псалмів коли співати; але весь розум його завжди бував у невпинній молитві та духовних видіннях; але як між ними була велика по Бозі любов і одностайність, і тому й мізерні вони колись один від одного що приховували, якщо розуміли бути іншому на користь душевну. Цей старець Василиска так само хоч і учня свого цим даром, говорю молитвою, збагатити, дбає про нього і повчаючи його на цю і розповівши йому, як він цю з великими труднощами собі притягав і скільки про неї хвороб підняв заради Христової любові. Зосима ж усе це, як чутно, глаголема від уст свого старця, написавши в малу собі книжку пам’яті заради, від якого я грішний собі так само переписах, та поне колись прочитавши, змирюся і собі докоряли іншому кому якусь користь принесу коли. Цей старець, говорячи Зосима, пізнав про цю серцеву молитву, вельми про неї почав подвизатися до дещиці – бо багато разів у велике приходив знемогу і від довгого в ній примушення і серце великою хворобою пригнічуючи, так що вже неможливе більше не тільки в серці молитися, сидіти, але довгий час лежачи на одрі. Коли ж хвороба його зменшиться і в силу прийде, поки в ній же серцевої молитви вправлявся, і бачачи через те недогляд читання псалмів і дивуючись про те, що догодив його цю працю і моління в сидінні, і дуже довго про це бентежився, а потім приклав велике в їжу. за звичаєм (зде перше йому була дія), і аби раптово вилився в серці його невимовна насолода і в усі тіло, також і любов до Бога, так що він забув вся червона повіки цього і дуже про це незвичайне втіху здивувався, і тільки був насолоджуватися і втішаємо мене Небесний. І звідти почав йому бути різні дії і чиста молитва.

Іноді нібито щось добре їсть, і іноді подібно кипить у серці його від надмірної насолоди. (2, 4)

Іноді ж як на повітрі літає – втішаючись ніби що виливається з серця його геть із солодощами. (5)

Іноді розум свій бачить – як хмара, що сходить на небо, і тоді вже в серці його молитви немає. Поки розум повернеться в його серці, буває як єдина насолода і радість. (6)

Іноді ж розмірковуючи про дружину Самарянину, що з Христом розмовляє при кладезі, і від того роздуму була велика в серці його насолода. Овогда і від інших теплих роздумів подібним чином діяла в серці його насолода. (7, 8)

Колись сидячи надовзі – бо години чотири і більше, і аби раптово відчує безмірну радість і насолоду, дещо й молитва припиниться; і тільки безмірною любов’ю до Христа горить і насолоджується. (10)

Іноді буває бо весь перебуває в молитві тощ, у всіх членах його сама твориться молитва і, від цього дивуємо, втішається. (9)

Овогда ж бачить уві сні, бо Христа носить младенствующего і наказуючого йому єдине це діло мати, тобто носити завжди Христа, Дóндеже зросте, і аби збудившись від радості, багато сльози виливу. (28. II)

Іноді буває, що від великої радості і солодощі і любові до Бога недомислюється, якими б словеси або дієслова найменувати Господа нашого Ісуса Христа, бо цією молитвою Ісусовою, мріє, мало Його іменувати і, про це жалкує, що не знає, як Його нарека. і переливається з його серця як джерело. Коли прийде колись уявити Христа у своєму серці як Немовля, сповнюється невимовною насолодою. (11, 12)

Іноді від великої втіхи і насолоди сидить у молитві годин шість і більше і від надмірні до Христа любові і від думки своєї негідності сльози самі з очей виливаються. (13, 14)

Буває іноді, що не терплячи в серці своєму солодощі та радості, так само сльозами весь зрошується. (15)

Овогда ж нападає на нього насолода не тільки в його серці, але і в усі члени і склади, і у всій уявляє бути крові і нібито не було такого вже в ньому місця, де б не страждало надмірно від солодощі, так що буває трепет. (16)

Іноді буває тремтіння не тільки в його серці від великої солодощі, радості та любові до Бога, але й усе тіло тремтить подобою трясовиці; але тільки безболісно і солодко, так що ледве сидіти можна. (17)

Трапляється іноді з ним, що при великому втіху і трепеті вже не має молитви нижче сили молитися або щось помислити, і буває тоді вже без дії, але тільки єдиною всією насолодою аки обліяних. (18)

Іноді трапляється йому з ким розмовляти чи ходити чи за трапезою сидіти, їсти та пити; і молитва не переривається з насолодою творитися. Трапляється, утрудившись, сидячи дрімає, а молитва в серці його насолодиться і ніби чутно сама про себе говорить, і майже ніколи молитва в ньому не замовкає. (20, 19)

Лише йому від Бога цей великий дар, молитва говорю, дарувався – бо одного разу перебувати в ній безперестанку до 12 годин. (22)

Іноді дещиця радість і насолода впадає в його серце, бо не знає, якими словеси виявити чи до чого уподібнити, а тому від нього про це і замовчено. (23)

Іноді з великою насолодою і любов’ю як Самого Христа в образі младенця розуміє бути в своєму серці. (24)

Іноді ж від великої любові та втіхи, нібито Христа обіймає як друга у своєму серці. (25)

Буває й це, нібито з усіх жив і складів його та кісток – бо деякі річки течуть у його серці безмірні солодощі з повідомленням, бо це від Божої благодаті йому спалося. (26)

Іноді сидячи під час молитви – засне і буває у різних духовних видіннях, з них же були багато достопамятних. (28)

Іноді дивиться страшні місця, іноді ж бачить Рай, тобто втішні місця і, збудившись від сну, багато плаче. (28)

Зріє часто одкровення, деякі від них мають ще збутись, інші ж від них тако вже здійснилися. (28)

Іноді від довгого сидіння і примусу зболить його серце і цим весь і вже не сподіваючись здобути звичайної дії, і аби ненавмисне нападає дійство молитви з невимовною втіхою – і ту ж хворобу його вся гине і буває все здорове. (29)

Іноді бажає і намагається знайти дійство молитви, але не може; і через те сповіщається, бо Боже з ним є милосердя. (30)

Іноді, як світло різнокольорове, осяяло над головою його і простягалося до небес, і неможливо тоді вже було йому молитви чинити від надмірної радості, що кипить у його серці і в усьому тілі; але був аки здивований і чекаючи, що після цього буде, і аби по втиху цього видіння на кшталт аки під час мрази не стерплячи від великої солодощі, що нападала на все тіло його. (31)

Сидячи іноді надовго і слухаючи старанно молитви, аби почала дуже насолоджуватися його серце і як би поширилося і наповнилося полум’ям вогненним, чому він вельми тоді дивуючись і дивуючись, що творити – приклав до серця праві руки перстом і аби оки опалився перст, далі.

Потім почавши хмару похмуру навколо полум’я знаходити, і подумав він, видно вже більше мені від милості Божої дано не буде. І більше почала темрява множитися, і потім все раптом зникло і молитва потім довго не творилася; але паки пішла за звичаєм своїм. (31)

Під час насолоди буває завжди якийсь пахощі, хоч і тупий за єством має нюх, проте під час молитви відчуває на кшталт запашних квітів або ладану. (32)

Лише йому дасться від Бога сіючи в серці молитва, що майже всю добу в ній сидіння має і всяке рукоділля заради того залишив. (33)

Іноді деякі заради потреби постає і хоче закінчити звичайним малим читанням, і намагається слухати читання, але не може, як молитва сама по собі говориться в серці з насолодою. (34)

Іноді такий буває тремтіння від великого кипіння з насолодою серця і в усьому тілі, що ледве від трясіння і коливання всидіти може й дещо влучить насолоду, радість і любов з іншими невимовними чутливостями; а особливо від незвичайного блискучого руху і трепету, що вже й голову як нечутну і на зразок прив’язану, опущену і гойдається має, так само як і руці і ногі (37)

Одного разу побажавши від любові бути за Христа мученим і абі під час молитви заснув, і бачить і чує, що тяжить йому цього, якщо завжди плакатиме. (36)

Іноді, будучи притягнуті надмірною насолодою і любов’ю до Христа, і як чуттєво Самого Христа в подобі людством у серці своєму бачить і як Його лобизуванням втішає і прохолоджує серце, що страждає, від невимовної насолоди. (38)

Кінець.

* * *

Примітки

Публікується вперше за єдиним джерелом – рукописи, що зберігається в Російській державній бібліотеці: Відділ рукописів, ф. 213, картон 98 № 15, л. 1–5 (у складі добірки текстів на 8-ми аркушах; далі, на лл. 5 об. – 8 об., слідують написані тим же почерком виписки («З книги Кормчої 6-го Собору правило 67», «Молитва на лайка розпусти», «Молитва, що буває вперше») інша подібна», «Молитва на студні помисли»). обителі. Атрибуція, однак, потребує уточнення. Можливо, що вказана добірка текстів і в справі була переписана рукою отця Порфирія, але протограф рукопису «Про дії, що бувають від сердечні молитви» ніяк не міг належати йому, оскільки повинен бути датований часом до його народження – останнім десятиліттям XVIII ст. монастиря. У короткому вступі до тексту, написаному від особи неназваного подвижника, цей останній повідомляє, що під час свого перебування «на Конівському острові» він переписав з «малої книжки» старця Зосими розповідь про дії безперервної молитви старця Василиска. Хто ж був цей безіменний «список»? Коневський ієромонах Сильвестр (Петров), що з благословення настоятеля старця Адріана приєднався «на безмовність» до самітників Василиску та Зосими, архітектор і будівник нового монастирського собору в ім’я Різдва Пресвятої Богородиці [Різдвяний Коневський. Опис Упоряд. архім. Пімен. СПб., 1892. З. 73.]? Ієромонах Іона, келійник старця Адріана, у схимі Алексія, який залишив свої записки про життя старця, видані пізніше кн. Димитрієм Урусовим [Див: журнал «Мандрівник». 1861 (березень). С. 145-171]? Невідомий подвижник з числа конівської братії або з приїжджих, що стікалися до святих пустельників? Припущення ці ворожливі і до того ж не узгоджуються з тим, що розповів сам преподобний Зосима про історію своїх записів: адже з самого початку він обіцяв старцеві Василиску зберігати потаємно записи про «чудові почуття і дії» серцевої молитви старця, поки той «у житі цьому не буде» забороняло написувати» все, що щиро довіряв своєму духовному другу (див. «Житіє ченця і пустельника Василиска»). У такому разі виникає ще одне, можливо, найімовірніше припущення: чи не було вступу до тексту, написаного від імені аноніма, літературним прийомом, до якого вдався преподобний Зосима? По суті, це був ідеальний варіант короткої «робочої» передмови, який дозволяв без зайвих слів перейти до тексту і задавав при цьому потрібний тон всій розповіді. На користь авторства преподобного Зосими говорить безперечна схожість, за змістом і за стилем, між анонімним вступом і тим фрагментом житія старця Василиска, де йдеться про початковий запис благодатних дій його молитви. Так чи інакше, рукопис, що публікується, слід розглядати як перший нарис «Оповіді про дії серцевої молитви старця Василиска». Тут ще відсутня нумерація описаних дій, введена згодом, які число утворює поки що лише близько половини майбутнього складу. Рукопис друкується без скорочень та змін. Цифри у дужках відсилають до порядкових номерів тих дій у «Оповіді», які співвідносні з представленими у цій першій редакції.